Рішення

від 14.08.2024 по справі 922/1018/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.08.2024м. ХарківСправа № 922/1018/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н. А.

за участю секретаря судового засідання Желтухіна А. М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НАТУР +» (08202, Київська область, місто Ірпінь, вулиця Центральна, буд. 113-Б, код ЄДРПОУ 31958392)

до Приватного підприємства «ОСАН» (61106, місто Харків, бульвар Івана Каркача, буд. 2а, код ЄДРПОУ 30426905)

про стягнення 4 030 918,09 грн.

за участю представників учасників справи:

позивача - Кушнір Р. Ю.,

відповідача - не з`явився, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «НАТУР +» (позивач по справі) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства «ОСАН» (відповідач по справі) про стягнення 4 030 918,09 грн.

В обґрунтування заявленого позову посилається на порушення відповідачем своїх зобов`язань за укладеним договором поставки № 30/01/2020 від 30.01.2020 року щодо повної та своєчасної оплати отриманого за договором товару, в зв`язку із чим просить суд стягнути з Приватного підприємства «ОСАН» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НАТУР+» 2 304 578,56 грн. основного боргу, 1 066 664,09 грн. пені, 141 267,00 грн. три проценти річних, 518 408,44 грн. втрат внаслідок інфляції, а також судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.04.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «НАТУР +» залишено без руху; встановлено позивачу для усунення недоліків позовної заяви 10-денний строк з дня вручення ухвали, позивачу у встановлений строк необхідно подати до Господарського суду Харківської області засвідчені відповідно до вимог чинного законодавства копії або оригінали доданих до позовної заяви документів, а також надати суду належним чином оформлений обґрунтований розрахунок сум, що стягуються. Ухвала суду від 02.04.2024 вручена позивачу 03.04.2024, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до Електронного кабінету позивача, відтак встановлений судом строк для усунення недоліків спливає 15.04.2024.

12.04.2024 (вх. № 9734/24) на адресу Господарського суду Харківської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «НАТУР +» про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1018/24; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, почато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 15.05.2024; встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву, у зазначений строк відповідач має надіслати суду відзив, який повинен відповідати вимогам статті 165 ГПК України, і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову, копію відзиву та доданих до нього документів відповідач має надіслати (надати) іншим учасникам справи одночасно із надсиланням (наданням) відзиву до суду та докази надіслання надати суду разом із відзивом на позов; позивачу, згідно ст. 166 ГПК України, встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання; відповідачу, згідно ст. 167 ГПК України, встановлено строк 5 днів на подання до суду заперечень на відповідь на відзив з дня його отримання; повідомлено учасників справи про можливість одержання інформації по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/; роз`яснено учасникам справи, що відповідні заяви по суті справи повинні відповідати вимогам статей 161-165 ГПК України та мають бути подані у строк, визначений ГПК України та ухвалі суду, письмові докази подаються до суду в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (ст. 91 ГПК України), звернуто увагу сторін на те, що усі заяви, клопотання, пояснення, докази тощо, які подаються до суду, мають бути одночасно направлені іншим учасникам справи; доведено до відома сторін, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 135 ГПК України суд має право стягувати в дохід Державного бюджету України з винної особи штраф у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за невиконання процесуальних обов`язків, зокрема за ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; роз`яснено учасникам справи положення статті 202 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи (заяви) по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 16.04.2024 отримано позивачем та відповідачем по справі 17.04.2024, що підтверджується довідками про доставку електронних листів в Електронний кабінет відповідних осіб.

25.04.2024 (вх. № 10999/24) на адресу Господарського суду Харківської області надійшов відзив Приватного підприємства «ОСАН» на позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «НАТУР +», в якому відповідач проти позову заперечував та просив суд в задоволенні позову відмовити повністю

В обґрунтування відзиву відповідач посилався на те, що: згідно з пунктом 9.4 укладеного сторонами договору сторони визначили строк дії вказаного договору - до 31.12.2020; автоматичне продовження строку дії вказаним договором не передбачено; виконуючи зобов`язання, прийняті на себе умовами договору на протязі строку його дії, позивач поставляв відповідачу товар за асортиментом (гематоген), а відповідач сплачував за отриманий товар грошові кошти відповідно до умов договору; позивач надав суду різноманітні додаткові угоди від 04.01.2021 року про внесення змін до договору поставки, а саме: додаткову угоду № 1 до Договору поставки 30-01-2020 від 30 січня 2020 року, згідно якої вказано, що зміни вносяться до договору поставки № 03-01-2020 від 30 січня 2020 року; додаткову угоду № 2 до Договору поставки 30-01-2020 від 30 січня 2020 року, згідно якої вказано, що зміни вносяться до договору поставки № 03-01-2020 від 30 січня 2020 року, крім того, позивач надав відповідачу для підписання третій варіант додаткової угоди від 04.01.2021 - додаткову угоду № 01-01 до договору поставки № 03-2020, згідно якої вказано, що зміни вносяться до договору поставки № 03-2020 від 30 січня 2020 року; проте жодна з цих додаткових угод не має відношення до укладеного між сторонами договору поставки № 30/01/2020 від 30.01.2020 року, на порушення умов якого позивач посилається як на підставу заявлених позовних вимог, адже ці додаткові угоди не тільки мають посилання на інший номер договору, але вони і укладені 04 січня 2021 року, тобто після дати припинення чинності договору поставки № 30/01/2020 від 30.01.2020 року, отже надані позивачем додаткові угоди від 04.01.2020 року є такими, що не змінюють договір поставки № 30/01/2020 від 30.01.2020 року та не подовжують строк дії цього договору, який припинив свою дію 31.12.2020 року; що стосується позадоговірних поставок, які відбувались після 31.12.2020 року, то прострочення в оплаті також не було, адже за відсутності погодженого сторонами строку виконання зобов`язань по оплаті отриманого товару необхідно керуватись п. 2 ст. 530 ЦК України; нарахування пені, процентів річних та інфляційних вважає безпідставним через те, що у вказаний період між сторонами не було діючого укладеного договору, однією з умов якого була б визначена відповідальність покупця; також відповідач вважає заявлений позивачем орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 100 000,00 грн. надмірним.

01.05.2024 (вх. № 11556/24) на адресу Господарського суду Харківської області надійшла відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю «НАТУР +» на відзив Приватного підприємства «ОСАН», в якій позивач посилався на те, що: в додаткових угодах, де зазначено номер договору, має місце технічна помилка, описка, зокрема, в Додаткових угодах зазначено номер Договору 03-01-2020 (цифри написано через тире «-»), а в Договорі поставки зазначено номер 03/01/2020 (цифри зазначено через дріб, косу риску «/»); при цьому, цифри в номері самого Договору відповідають цифрам в номері Договору, який зазначений в Додаткових угодах, дата Договору - 30.01.2020р. збігається в Договорі та Додаткових угодах до нього; крім того, Додаткові угоди підписані Відповідачем, між сторонами не укладалось жодного іншого договору крім Договору поставки № 30/01/2020 від 30.01.2020 року, відповідач не надав до матеріалів справи іншого договору, до якого на його думку було укладено в тому числі і додані до Відзиву Додаткові угоди; підписання 04.01.2021р. Додаткових угод відповідачем не заперечується; відповідач після 31.12.2020 не здійснював оплату в день поставки, як це передбачено статтею 692 Цивільного кодексу України, а продовжував користуватися умовою встановленою п.3.3. Договору поставки № 30/01/2020 від 30.01.2020 року щодо оплати за товар з відстрочкою 60 календарних днів від дати поставки, вказане чітко прослідковується в розрахунку та шляхом співставлення сум за видатковими накладними та їх оплатою; після 31.12.2020р. відповідач приймав товар та підписував видаткові накладні в яких йде посилання саме на Договір поставки № 30/01/2020 від 30.01.2020 року; таким чином, визначення дати прострочення за видатковими накладними при розрахунку основного боргу в розмірі 2 304 578,56 грн., нарахування пені в сумі 1 066 664,09 грн., нарахування трьох процентів річних - 141 267,00 грн. та суми втрат внаслідок інфляції - 518 408,44 грн. є такими, що відповідають умовам Договору поставки № 30/01/2020 від 30.01.2020 року та чинному законодавству України.

06.05.2024 (вх. № 11797/24) на адресу Господарського суду Харківської області надійшли заперечення Приватного підприємства «ОСАН» на відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «НАТУР +», в яких відповідач зазначав про: твердження позивача про те, що між сторонами відсутні інші укладені договори, окрім того, на який він посилається як на підставу позову, не відповідає дійсності (між позивачем та відповідачем, крім договору № 30/01/2020 від 30.01.2020 року, було укладено договір № 03/20 від 02.01.2020 року, а також договір № 11/21 від 04.01.2021 року); товар, поставлений відповідачу в період з моменту укладення договору поставки (30.01.2020 року) до закінчення строку дії договору поставки (31.12.2020), був повністю оплачений відповідачем; щодо тверджень позивача про те, що у видаткових накладних, виписаних після 31.12.2020 року, наявне посилання на договір поставки № 30/01/2020 від 30.01.2020 року, зазначає, що видаткові накладні виписувались позивачем, товар до відповідача доставлявся вже з накладними, отже факт отримання товару не впливає на строк дії договору поставки; відповідач не заперечує свого обов`язку сплатити вартість отриманого товару, але строк виконання такого обов`язку не наступив в силу ч. 2 ст. 530 ЦК України.

15.05.2024 в час призначеного по даній справі судового засідання по території України та, зокрема, в Харківській області, було оголошено сигнал повітряної тривоги у зв`язку з військовою агресією РФ, в зв`язку із чим призначене на 15.05.2024 судове засідання по даній справі не проводилось - ухвалою суду від 15.05.2024 призначено розгляд справи на 05.06.2024.

Ухвалу суду від 15.05.2024 про призначення судового засідання на 05.06.2024 отримано позивачем та відповідачем по справі 16.05.2024, що підтверджується довідками про доставку електронних листів в Електронний кабінет відповідних осіб.

Протокольною ухвалою суду від 05.06.2024 судом за участю представника відповідача: 1) прийнято до розгляду - відзив Приватного підприємства «ОСАН» на позовну заяву (вх. № 10999/24 від 25.04.2024), відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «НАТУР +» (вх. № 11556/24 від 01.05.2024), заперечення Приватного підприємства «ОСАН» на відповідь на відзив (вх. № 11797/24 від 06.05.2024); 2) продовжено строк підготовчого провадження на 10 днів до 27.06.2024; 3) відкладено підготовче судове засідання по справі на 26.06.2024. Ухвалу суду про призначення судового засідання на 27.06.2024 отримано позивачем та його представником 06.06.2024, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в Електронний кабінет вказаних осіб.

Протокольною ухвалою суду від 26.06.2024 суд за участю представника позивача закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 03.07.2024. Ухвалу суду про призначення судового засідання на 03.07.2024 отримано відповідачем та його представником 28.06.2024, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в Електронний кабінет вказаних осіб.

Протокольною ухвалою суду від 03.07.2024 суд за участю позивача відклав судовий розгляд справи на 31.07.2024, ухвалу суду про призначення справи на 31.07.2024 отримано відповідачем та його представником 05.07.2024, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в Електронний кабінет вказаних осіб.

Призначене на 31.07.2024 судове засідання не відбулось в зв`язку з відпусткою судді - ухвалою суду від 05.08.2024 призначено розгляд справи на 14.08.2024.

Ухвалу суду про призначення судового засідання на 14.08.2024 отримано позивачем, його представником та відповідачем, його представником по справі 06.08.2024, що підтверджується довідками про доставку електронних листів в Електронний кабінет відповідних осіб.

12.08.2024 (вх. № 20183/24) на адресу Господарського суду Харківської області надійшло клопотання представника відповідача Шитель С. О. про відкладення розгляду справи, в якому останній просив суд через відпустку та неможливість участі єдиного представника адвоката Шитель С. О. в судовому засіданні відкласти розгляд справи.

В призначене 14.08.2024 судове засідання з`явився представник позивача, відповідач явку свого повноважного представника в призначене судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Розглянувши в судовому засіданні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи суд протокольною ухвалою відмовив в його задоволенні в зв`язку з необґрунтованістю, зокрема, через неподання доказів неможливості прибуття в судове засідання представника відповідача Шитель С. О. та неподання доказів знаходження у відпустці представника відповідача Шитель С. О., а також в зв`язку з неподанням доказів неможливості залучення та прибуття в призначене судове засідання іншого представника відповідача. Суд відкрив розгляд справи по суті, представник позивача поданий позов підтримав та просив суд його задовольнити з підстав та мотивів, наведених у ньому. Заслухавши присутнього в судовому засіданні представника позивача, суд закінчив розгляд справи по суті та в нарадчій кімнаті постановив судове рішення за результатом розгляду спору сторін.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача, вислухавши присутнього в судовому засіданні представника позивача, об`єктивно оцінивши надані суду документальні докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Між Товариства з обмеженою відповідальністю «НАТУР +» (продавець) та Приватного підприємства «ОСАН» (покупець) було укладено Договір поставки № 30/01/2020 від 30.01.2020 року.

Відповідно до п.1.1. Договору Продавець зобов`язується поставити Покупцю, а Покупець прийняти і своєчасно оплатити готові лікарські засоби, дієтичні добавки, дезінфікуючі засоби, (Товар) за асортиментом та цінами, визначеними у прайс-листі Продавця на дату замовлення Товару Покупцем.

Пунктом 1.2. Договору встановлено, що загальна кількість, асортимент Товару, ціна за одиницю, розмір знижки, що надається від оптової ціни Товару, визначеної в прайс-листі Продавця, та сума вартості Товару (з урахуванням наданих знижок) визначається Сторонами у щомісячних Специфікаціях, які з моменту їх підписання є невід`ємними частинами цього Договору.

За умовами пункту 2.1. Договору встановлено, що товар поставляється Покупцю окремими партіями на підставі замовлень Покупця, у відповідності до належним чином оформлених Специфікацій та видаткових накладних.

В п. 3.1. Договору встановлено, що ціна Договору складається з загальної суми вартості всього Товару, поставленого Продавцем Покупцю протягом строку дії цього Договору, згідно Специфікацій, по відповідним видатковим накладним.

Згідно до п. 3.2. Договору вартість кожної окремої партії Товару (із врахуванням знижок) вказується у відповідній видатковій накладній.

Пунктом 3.3. Договору встановлено, що оплата Товару здійснюється у формі безготівкового розрахунку шляхом перерахування покупцем на банківський рахунок Продавця суми вартості кожної окремої партії Товару, поставленої по відповідній видатковій накладній не пізніше протягом 60 календарних днів від дати поставки.

Відповідно до п. 3.4. Договору сторони домовились, шо оплата Товару здійснюється з дотриманням черговості отримання Товару Покупцем, а саме - грошові кошти, що надходять від Покупця за Товар зараховуються Продавцем в рахунок оплати раніше поставленого та не оплаченого Товару.

Позивач стверджує, що між сторонами не укладалось жодного іншого договору, крім Договору поставки № 30/01/2020 від 30.01.2020 року, відтак всі поставки товару, що здійснені сторонами, відбувались саме в межах вказаного договору поставки. При цьому технічна помилка (описка), зокрема, в Додаткових угодах зазначено номер Договору 03-01-2020 (цифри написано через тире «-»), а в Договорі поставки зазначено номер 03/01/2020 (цифри зазначено через дріб, косу риску «/»), не впливає на правовідносини сторін за укладеним договором поставки № 30/01/2020 від 30.01.2020 року, в зв`язку із чим заборгованість в розмірі 2 304 578,56 грн., пеня в сумі 1 066 664,09 грн., три проценти річних в сумі 141 267,00 грн. та суми втрат внаслідок інфляції 518 408,44 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача саме на підставі Договору поставки № 30/01/2020 від 30.01.2020 року.

Водночас відповідач наполягає на тому, що до яких договорів укладені додаткові угоди, надані позивачем, незрозуміло, адже жодні з них не мають необхідних реквізитів та належної нумерації, що дозволяли б стверджувати про відношення до конкретного договору, умови якого змінюються, а строк дії вказаного договору поставки сплив 31.12.2020. Відтак позадоговірні поставки, які відбувались після 31.12.2020 року, не оплачені відповідачем через відсутність вимоги в порядку п. 2 ст. 530 ЦК України, при цьому відповідач не заперечує свого обов`язку сплатити вартість отриманого товару, однак вважає передчасним звернення позивача до суду з вимогою про стягнення грошових коштів по поставкам, що відбулись після 31.12.2020 року, саме через відсутність вимоги про оплату товару.

Надаючи правову кваліфікацію фактичним обставинам та спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності із статтею 173 Господарського кодексу України та статтею 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з вимогами частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що поставка товару за укладеним договором здійснювалась сторонами безперервно та систематично, зокрема, постачальник поставляв, а покупець приймав товар без будь-яких зауважень та здійснював часткові оплати.

Також матеріали справи свідчать, що відповідно до доданих до позовної заяви видаткових накладних позивачем було поставлено відповідачу товару на загальну суму 14 241 679,68 грн. Факт поставки товару постачальником покупцю відповідачем по справі не заперечується.

Водночас відповідач за поставлений товар розрахувався лише частково на суму 11 937 101,12 грн., що підтверджується випискою банку. Факт часткової оплати товару, поставленого постачальником покупцю, також не заперечується відповідачем по справі.

Видаткові накладні підписані сторонами без жодних зауважень чи заперечень, товар було отримано працівником відповідача - начальником відділу контролю Літвіновою О. В. на підставі довіреностей на отримання матеріальних цінностей. При цьому суд зауважує, що в кожній видатковій накладній зазначався номер та дата договору - 30/01/2020 від 30.01.2020 року.

Суд зазначає, що правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, зазначені вище норми права передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити.

Згідно із положеннями статей 1 та 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При цьому неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

При цьому визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 916/922/19.

Відтак, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Крім того суд зазначає, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц.

При цьому відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

У частині третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Крім того, суд приймає до уваги, що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17).

Також, аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

При цьому, реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Саме дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

17.10.2019 року набув чинності Закон України від 20.09.2019 року № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

З аналізу вищевикладеного слідує, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 року у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд зазначає, що його обов`язком при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Матеріали справи свідчать про те, що по-перше, сторонами не укладалось іншого договору поставки крім договору поставки № 30/01/2020 від 30.01.2020 року, оскільки сторонами укладалось ще два договори про надання послуг - № 03/20 від 02.01.2020 та № 11/21 від 04.01.2021, предметом яких є маркетингові та інші послуги, тобто які не стосуються спірного договору поставки.

По-друге, в додаткових угодах, укладених до договору поставки № 30/01/2020 від 30.01.2020 року, дійсно має місце технічна помилка, зокрема, в додаткових угодах зазначено номер договору 03-01-2020 (цифри написано через тире «-»), а в договорі поставки зазначено номер 03/01/2020 (цифри зазначено через дріб, косу риску «/»), а отже така виключно технічна помилка (неточність) не може спростувати факту наявності між сторонами договірних відносин щодо поставки товару.

По-третє, видаткові накладні, як підписані уповноваженою особою відповідача Літвіновою О. В., містять посилання саме на договір поставки від 30.01.2020 року і саме з номером 30/01/2020.

По-четверте, відповідач після 31.12.2020 не здійснював оплату в день поставки, як це передбачено статтею 692 Цивільного кодексу України, а фактично продовжував користуватися умовою, встановленою п. 3.3. договору поставки № 30/01/2020 від 30.01.2020 року щодо оплати за товар з відстрочкою 60 календарних днів від дати поставки, що прямо вбачається із розрахунків сторін та шляхом співставлення сум за видатковими накладними та їх оплатою.

Крім того, суд особливо звертає увагу на те, що сам відповідач не заперечує ані факту підписання додаткових угод до договору, ані факту поставки товару постачальником покупцю у вказаній позивачем кількості, ані факту неоплати відповідачем частини отриманого від позивача товару.

Зазначені обставини сукупно в однозначний переконливий спосіб свідчить про те, що поставка товару позивачем відповідачу відбувалась саме в рамках договору поставки № 30/01/2020 від 30.01.2020 року та на правовідносини сторін розповсюджується дія додаткових угод до нього, які були погоджені та підписані сторонами, якими строк дії договору поставки було продовжено.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, враховуючи викладені обставини справи і наведені норми законодавства, що врегульовують спірні правовідносини сторін, суд надає перевагу доводам позивача, наведеним у його заявах по суті справи, оскільки надані ним докази в сукупності на підтвердження своїх вимог визнаються судом більш вірогідними, ніж докази надані відповідачем на підтвердження наведених ним обставин.

У даному аспекті суд зазначає, що наявність документальних доказів у справі (товарно-транспортні накладні, видаткові накладні із зазначенням дати та номеру договору, наявність часткових оплат, проведених відповідачем з посиланням укладений сторонами договір, отримання товару повноважним представником відповідача, строки внесення оплат відповідачем за отриманий від позивача товар, а також систематичний безперервний характер поставок на протязі декількох років), є більш вірогідним для висновку про те, що поставка товару відбулася саме за умовами договору поставки № 30/01/2020 від 30.01.2020 року, ніж про позадоговірну поставку.

З огляду на викладене суд зазначає, що учасникам справи було надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та доречні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у запереченнях відповідача, не спростовують вказаного висновку.

Щодо посилань відповідача на відсутність вимоги постачальника покупцю, направленої в порядку п. 2 ст. 530 ЦК України, суд зазначає про те, що позивач надсилав відповідачу 08.06.2023 року лист за вих. № 08 про сплату заборгованості, який залишено відповідачем без відповіді та виконання. При цьому подання до суду позову також є вимогою в розумінні вимог чинного законодавства, відтак посилання відповідача на те, що строк оплати отриманого від позивача товару не настав спростовується матеріалами справи та приписами наведеного вище законодавства.

Таким чином суд констатує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «НАТУР +» дійсно поставило товар Приватному підприємству «ОСАН» за умовами договору поставки № 30/01/2020 від 30.01.2020 року, оскільки надані позивачем докази в сукупності підтверджують факт поставки та наявність заборгованості у відповідача, відтак суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині основної заборгованості за договором поставки в розмірі 2 304 578,56 грн.

Щодо стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 частини першої статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 ЦК України, зазначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Порушенням зобов`язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 3.3. Договору встановлено, що оплата Товару здійснюється у формі безготівкового розрахунку шляхом перерахування покупцем на банківський рахунок Продавця суми вартості кожної окремої партії Товару, поставленої по відповідній видатковій накладній не пізніше протягом 60 календарних днів від дати поставки.

Відповідно до п. 3.4. Договору сторони домовились, шо оплата Товару здійснюється з дотриманням черговості отримання Товару Покупцем, а саме - грошові кошти, що надходять від Покупця за Товар зараховуються Продавцем в рахунок оплати раніше поставленого та не оплаченого Товару.

Пунктом 5.1. Договору передбачено, що у випадку порушення Покупцем строків оплати Товару, передбачених умовами цього договору, Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.

Таким чином відповідно до приписів чинного законодавства та умов договору. Укладеного між позивачем та відповідачем, у позивача (постачальника) виникло за порушення відповідачем (покупцем) строків оплати товару право на стягнення з відповідача в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.

Судом перевірено розрахунок, здійснений відповідачем, він здійснений відповідно до приписів законодавства, є арифметично вірним та складає 1 066 664,09 грн. - вказана сума підлягає стягненню з відповідача на корсить позивача.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням наведених норм чинного законодавства та з огляду на умови договору, суд констатує, що позивач має право на отримання від відповідача річних та інфляційних збитків, оскільки відповідачем порушено свої зобов`язання за укладеним з позивачем договором, що має в силу вимог закону та умов договору наслідком стягнення річних та інфляційних збитків з відповідача на користь позивача.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки трьох процентів річних та інфляційних втрат суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними та здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства, в зв`язку із чим суд стягує з відповідача на корсить позивача 141 267,00 грн. три проценти річних та 518 408,44 грн. втрат внаслідок інфляції

Таким чином заперечення відповідача проти позову повністю спростовуються матеріалами справи та приписами наведеного вище законодавства.

Беручи до уваги, що Товариство з обмеженою відповідальністю «НАТУР +» належним чином виконувало умови Договору поставки № 30/01/2020 від 30.01.2020 року, з врахуванням того, що сторонами не укладалось іншого договору поставки, окрім договору поставки № 30/01/2020 від 30.01.2020 року, в додаткових угодах, укладених до договору поставки № 30/01/2020 від 30.01.2020 року, має місце технічна помилка, видаткові накладні, як підписані уповноваженою особою відповідача, містять посилання саме на договір поставки від 30.01.2020 року з номером 30/01/2020, відповідач після 31.12.2020 фактично продовжував користуватися умовою Договору поставки № 30/01/2020 від 30.01.2020 року щодо оплати за товар з відстрочкою 60 календарних днів, з огляду на систематичний безперервний характер поставок на протязі декількох років, а також враховуючи, що сам відповідач не заперечує ані факту підписання додаткових угод до договору, ані факту поставки товару постачальником покупцю у вказаній позивачем кількості, ані факту неоплати відповідачем частини отриманого від позивача товару, суд, керуючись стандартом вірогідності доказів, приходить до висновку про обґрунтованість заявленого позову та про наявність фактичних і правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Також суд при прийнятті рішення виходить з наступного.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до приписів статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд зазначає, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд керується при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Із зазначеного вище вбачається, що відповідачем позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «НАТУР +» не спростовано, в зв`язку із чим господарський суд позов задовольняє повністю.

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що судом задоволено позов повністю, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у розмірі 60 463,77 грн. покладаються на Приватне підприємство «ОСАН».

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 73, 74, 77, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «ОСАН» (61106, м. Харків, бульвар Івана Каркача, будинок 2а, код ЄДРПОУ 30426905) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НАТУР +» (08202, Київська область, м. Ірпінь, вулиця Центральна, 113-Б, код ЄДРПОУ 31958392) 2 304 578,56 грн. - основного боргу, 1 066 664,09 грн. - пені, 141 267,00 грн. - три проценти річних, 518 408,44 грн. - сума втрат внаслідок інфляції, а також 60 463,77 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 20.08.2024.

СуддяН.А. Новікова