Рішення

від 20.08.2024 по справі 340/4868/24

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/4868/24

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Савонюка М.Я., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинення певних дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (надалі відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (надалі відповідач 2), у якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови йому у переведенні пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області №935040164319 від 24 січня 2024 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перевести ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 12 березня 2024 року на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ, пунктів 10,12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889- VІІІ.

- стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на оплату професійну правничу допомогу в сумі 12000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (ЄДРПОУ 20632802) та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ЄДРПОУ 20987385).

В обґрунтування позовних вимог зазначає про те, що перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Кіровоградській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV (далі Закон №1058-ІV). 15.01.2024 звернувся із заявою про переведення його на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" №889-VIII (далі Закон №889-VIII), який набрав чинності 01.05.2016.

Вказує, що його заяву було розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Одеській області та прийнято рішення від 24.01.2024 №935040164319 про відмову переведенні його на пенсію за віком згідно Закону №889-VІІІ, оскільки пенсія за віком йому уже була призначена.

Зазначає, що вказане рішення його представником було оскаржено 28.02.2024 до Пенсійного фонду України, однак відповідь за результатами розгляду не надходила.

Вважає рішення відповідача2 про відмову у переведенні його на пенсію за віком відповідно до Закон №889-VIII протиправним, тому що на момент звернення із заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону №889-VІІІ має необхідний стаж державної служби (22 роки 02 місяці 09 днів, здобутий на посадах державної служби до 01 травня 2016 року), а твердження відповідача 2 про призначення йому пенсії згідно Закону №889-VІІІ не відповідає дійсним обставинам справи.

З цих підстав просить позов задовольнити.

Відповідач 2 надав суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог.

На обгрунтування заперечень зазначає, що оскільки позивач вже отримував пенсію державного службовця, то вимоги пунктів 10 і 12 розділу ХІ Закону №889-VІІІ на нього не розповсюджуються. Крім того, повторне призначення пенсії державного службовця не передбачено чинним пенсійним законодавством.

Зауважує, що однією з умов призначення пенсії за віком відповідно до Закону №889-VІІІ є неотримання з дати призначення до дня набрання чинності цим законом пенсії, призначеної відповідно до Закону "Про державну службу" від 16.12.1993 N 3723-XII, а позивачу така пенсія була призначена та ним отримувалась.

Заперечує проти стягнення витрат на правничу допомогу у зв`язку з необгрунтованістю.

З цих підстав просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідач 1 надав суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог.

На обгрунтування заперечень зазначає, що позивач 15.01.2024 звернувся до Головного управління із заявою про переведення з пенсії за віком згідно Закону №1058-ІV на пенсію за віком відповідно до Закону №889-VІІІ. Вказану заяву було розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Одеській області та прийнято рішення від 24.01.2024 №935040164319 про відмову переведенні його на пенсію за віком згідно Закону №889-VІІІ з підстав призначення йому з 28.11.2014 пенсії за віком згідно Закону №889-VІІІ.

Зауважує, що оскільки ним не приймалося рішення по суті розгляду заяви, тому не є належним відповідачем у даній справі.

Заперечує проти стягнення витрат на правничу допомогу у зв`язку з необгрунтованістю.

З цих підстав просить відмовити у задоволенні позову.

01.08.2024 від представника позивача адвоката Цехмістера Євгенія Володимировича, через підсистему «Електронний суд» надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої він просив похідну позовну вимогу викласти у новій редакції з підстав допущення технічних помилок при складанні позову.

14.08.2024 від представника позивача адвоката Цехмістера Євгенія Володимировича, через підсистему «Електронний суд» повторно надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої він просив позовні вимоги викласти у новій редакції з підстав допущення технічних помилок при складанні позову.

Інших клопотань від учасників справи не надходило.

23.07.2024 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в строки, визначені частиною другою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградські області докази по справі.

05.08.2024 ухвалою суду заяву про уточнення позовних вимог повернуто заявнику без розгляду з підстав не надання доказів відправлення такої заяви іншим учасникам справи.

16.08.2024 ухвалою суду заяву про уточнення позовних вимог повернуто заявнику без розгляду з підстав пропуску процесуального строку для її подання.

Установивши фактичні обставини справи, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши та оцінивши докази, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до наступних висновків.

З 28.11.2014 по 30.09.2017 позивач отримував пенсію по інвалідності відповідно до Закону №3723-ХІІ, з 01.10.2017 по 08.04.2019 - по інвалідності згідно із Законом №1058-ІV, а з 09.04.2019 позивач отримує пенсію за віком згідно із Законом №1058-ІV (а.с. 76, 81, 86).

15.01.2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградські області із заявою про перехід на пенсію за Законом України Про державну службу. (а.с. 27)

Разом із заявою позивач надав документи за переліком згідно із розпискою-повідомленням, зокрема, довідки Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 03.01.2024 №2/0/6/24 про періоди роботи та стаж державної служби, від 03.01.2024 №5/0/6/24 про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державного службовця (а.с.89).

Після реєстрації заяви та формування електронної пенсійної справи працівниками відповідача1 заява позивача відповідно до принципу екстериторіальності була розглянута відповідачем2, за результатами чого було прийнято рішення від 24.01.2024 №935040164319, яким ОСОБА_1 відмовлено у переведенні на пенсію за Законом України Про державну службу з тих підстав, що йому вже була призначена пенсія відповідно до Закону №889-VІІІ з 28.11.2014 (а.с.13).

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016 визначалися Законом №3723-XI.

01.05.2016 набрав чинності Закон №889-VIII, пунктом 2 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення якого визнано такими, що втратили чинність: Закон України Про державну службу (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Так згідно з пунктами 10, 12 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України Про державну службу (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України Про державну службу (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною першою статті 37 Закону №3723-XI визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у тому числі стаж державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №822/524/18).

Отже, після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом №889-VIII) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII, та мають передбачені вік та страховий стаж.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі №591/6970/16-а.

Спірні правовідносини у цій справі стосуються переведення позивача на пенсію державного службовця за умов, визначених у Законі №889-VIII, при цьому на момент звернення із відповідною заявою останній отримував пенсію за віком за нормами Закону №1058-IV.

З урахуванням наведеного суд звертає увагу на помилкове посилання відповідача 2 у спірному рішенні на те, що позивачу уже було призначено пенсію за віком відповідно до Закону №889-VIII, яку він отримував, адже станом на 28.11.2014 питання призначення пенсій державним службовцям було врегульовано Законом №3723-ХІІ, а Закон №889-VIII набрав чинності лише 01.05.2016, тобто після призначення пенсії позивачу.

Верховний Суд у постанові від 25.05.2023 у справі №580/3805/22 вказав, що відповідно до частини першої статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Кожна наступна зміна виду пенсії є переведенням або переходом з одного виду пенсії на інший, а не новим її призначенням чи перерахунком, оскільки в практиці застосування пенсійного законодавства не існує поняття другого, третього, подальшого або іншого призначення пенсії. Перерахунок пенсії за своїм змістом є зміною розміру одного і того ж виду пенсії у зв`язку із зміною показника, що був базою для визначення розміру пенсії (заробітної плати, грошового забезпечення тощо), чи з інших підстав, передбачених чинним законодавством. Вказані види пенсії відрізняються підставами їх призначення та механізмами визначення їх розміру, а наявність правових підстав для переведення позивачки на пенсію відповідно до Закону №3723-ХІІ пов`язана виключно з дотриманням вимог, визначених пунктами 10 та 12 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII.

Верховний суд у вказаній постанові зауважив, що ні Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VІІІ, а ні стаття 37 Закону №3723-XII не містять обмеження щодо неможливості призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII особам, яким до 01.05.2016 (дата набрання чинності Закону №889-VІІІ) призначалась пенсія відповідно до Закону №3723-XII. За таких обставин висновки про відсутність у позивачки права на пенсію за віком відповідно до Закону №3723-XII, з підстави, що за вказаним законом їй вже призначалась пенсія є безпідставними.

Верховний Суд також виснував, що для правильного вирішення спору необхідно встановити, чи займала позивачка станом на 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом №889-VІІІ) посаду державної служби та який стаж державної служби вона мала станом на зазначену дату, оскільки норми розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VІІІ пов`язують збереження в особи права на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №3723-XII з наявністю в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже те, що позивач раніше отримував пенсію відповідно до Закону №3723-XII, не позбавляє його права перейти з пенсії за віком, яку він отримує на даний час за Законом №1058-IV, на пенсію по Закону №889-VIII, адже за наявності в особи права на пенсію за різними законами або на різні види пенсії в межах одного закону, законодавець не забороняє після призначення пенсії перейти з одного виду пенсії на інший або звернутись із заявою про переведення пенсії за іншим законом.

Суд зауважує, що відповідачем 2 у спірному рішенні не вказується про відсутність у позивача достатнього страхового або спеціального стажу роботи/служби, надання неповного переліку документів, що б унеможливлювало прийняття рішення про переведення його на пенсію згідно із Законом №889-VIII.

З матеріалів справи вбачається, що позивач досяг пенсійного віку (на момент звернення 65 років), має стаж державної служби 22 роки, 02 місяці 09 днів, з них служба в армії 02 роки 01 місяць 10 днів, страховий стаж понад 43 роки.

За таких обставин безпідставним є висновок відповідача 2 про відсутність у позивача права на пенсію державного службовця згідно із пунктами 10, 12 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII та відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, а відтак відмова у переведенні її на вказаний вид пенсії є протиправною.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Порядок N22-1).

Відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку N22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення працівником структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Тобто, розгляд заяви позивача та прийнятті рішення за результатами такого розгляду здійснювався за принципом екстериторіальності відповідачем 2, а відповідачем 1 вчинені дії щодо прийняття, опрацювання заяви та направлення для належного розгляду згідно положень Порядку N22-1.

Відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є суб`єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі №500/1216/23.

З врахуванням наведених норм чинного законодавства та встановлених обставин справи дійшов висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови позивачу у переведенні на пенсію відповідно до Закону №889-VІІІ, а також протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №935040164319 від 24 січня 2024 року, як такого, що прийнято з порушенням вимог законодавства щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду цього питання.

Посилання відповідача на правові позиції Верховного суду, викладені у постановах 07.11.2017 у справі № 21-953а17 від 29.08.2018 у справі №555/2183/16-а, від 26.02.2020 у справі №508/808/16-а, від 28.10.2020 у справі № 826/16182/18, від 22.04.2021 у справі №712/10182/17, від 03.11.2021 у справі № 373/2149/16-а, від 13 лютого 2018 року у справі № 697/2282/17 та від 05 березня 2019 по справі №226/1478/16-а не беруться судом до уваги, у зв`язку з тим, що предметом дослідження у вказаних справах були інші фактичні обставини та правовідносини, зокрема перерахунок уже призначених пенсій згідно Закону №3723-ХІІ.

Що стосується вимоги позивача про зобов`язання відповідача перевести позивача з 12.03.2024 на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ, пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889- VІІІ, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб?єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб?єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З огляду на викладене, суд має право визнати дії суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Так, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення.

Проте, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

З огляду на встановлені судом обставини - надання позивачем усього переліку документів, досягненням пенсійного віку (на момент звернення 65 років), наявністю стажу державної служби 22 роки, 02 місяці 09 днів станом на 05.11.2014 та страхового стажу понад 43 роки, для належного та повного захисту порушених прав позивача необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перевести ОСОБА_1 з 15 січня 2024 року (дати звернення із заявою) на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ, пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На розвиток зазначених положень Конституції України частиною другою статті 2 КАС України визначені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, яким є відповідач.

Таким чином, дії та рішення відповідача не відповідають критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, встановленим в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства, порушує права та законні інтереси позивача.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що відповідач приймаючи оспорюване рішення №935040164319 від 24.01.2024, діяв не на підставі Конституції та законів України.

Відповідачем не доведено правомірність своїх дій та рішення, натомість з матеріалів справи вбачається порушення прав позивача.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом часткового задоволення позову.

Щодо клопотання представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення, суд вказує наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Тобто, питання щодо зобов`язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.

Таким чином, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.

В даному ж випадку, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення, наголошуючи при цьому, що, відповідно до частин другої, третьої статті 14, статті 370 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Представником позивача у позовній заяві заявлено клопотання про вирішення питання про розподіл судових витрат в частині стягнення витрат, пов`язаних з правничою допомогою, в сумі 12000,00 грн.

Дослідивши клопотання та наявні матеріали справи суд встановив наступне.

Згідно зі ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За правовою позицією Великої палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 27.06.2018 по справі N 826/1216/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вказані висновки також наведені у Постановах Верховного Суду від 17 вересня 2019 року по справі 810/3806/18, по справі N 1740/2428/18 від 24 березня 2020 року, по справі N 320/3271/19 від 07 травня 2020 року.

На підтвердження обсягу наданих послуг та понесених позивачем витрат представником позивача надано до суду лише копію договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 08.01.2024 №675.

Відповідно до п. 3.1 вказаного Договору розмір гонорару та порядок його внесення погоджується між Сторонами окремо та викладається в додатковій угоді до даного Договору або безпосередньо в акті наданих послуг та/або рахунку-фактурі.

Посилання на адміністративну справу, в межах якої заявлені витрати до відшкодування, надані позивачем вказаний договір не містить.

Таким чином, станом на дату розгляду справи, позивачем не подано відповідних доказів на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу. Відтак, відсутні підстави для вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн.

Питання про розподілу інших судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 241 246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинення певних дій задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у переведенні на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області №935040164319 від 24 січня 2024 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перевести ОСОБА_1 з 15 січня 2024 року на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ, пунктів10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889- VІІІ.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20 серпня 2024 року.

Повне найменування учасників:

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );

Відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ: 20632802, вул. Соборна, 7а, м. Кропивницький, Кіровоградська обл., 25009);

Відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, вул. Канатна, буд.83, м. Одеса, Одеська обл., 65012).

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду М.Я. САВОНЮК