Постанова

від 20.08.2024 по справі 220/199/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6890/24 Справа № 220/199/24 Суддя у 1-й інстанції - Якішина О. М. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2024 року м.Кривий Ріг

справа № 220/199/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Агєєва О.В., Бондар Я.М.

секретар судового засідання Бортник В.А.

сторони:

позивач Волноваська окружна прокуратура Донецької області, в інтересах держави в особі Головного управлінні Держгеокадастру у Донецькій області,

відповідачі Старомлинівська сільська рада Волноваського району Донецької області, ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури на рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 14 травня 2024 року, яке ухвалено суддею Якішиною О.М. у смт Велика Новосілка Донецької області та повне судове рішення складено 15 травня 2024 року,

УСТАНОВИВ:

В лютому 2024 року Волноваська окружна прокуратура Донецької області, в інтересах держави в особі Головного управлінні Держгеокадастру у Донецькій області, звернулась з позовом до Старомлинівської сільської ради Волноваського району Донецької області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування.

В обґрунтування позову зазначено, що 12 січня 2022 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Великоновосілківської селищної ради Волноваського району Донецької області зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1421283600:03:001:1105 площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства. Підставою для реєстрації права власності на земельну ділянку державним реєстратором зазначено рішення Старомлинівської сільської ради Волноваського району від 22 грудня 2021 року № 8/17-256-45 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки для ведення ОСГ гр. ОСОБА_1 », яким ОСОБА_1 надано безоплатно у власність земельну ділянку площею 2,000 га з кадастровим номером 1421283600:03:001:1105 із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності Старомлинівської сільської ради для ведення особистого селянського господарства. В подальшому, 17 січня 2022 року ОСОБА_1 передала зазначену земельну ділянку в оренду ОСОБА_2 . Строк дії договору оренди земельної ділянки - 10 років.

Проте, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 04 грудня 2015 року приватним нотаріусом Великоновосілківського районного нотаріального округу зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1421255100:03:001:0247 площею 1.5827 га, розташовану на території Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району Донецької області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Підставою для реєстрації права власності став державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку серії ДН №152465, виданий Великоновосілківською райдержадміністрацією 14 липня 2009 року, який зареєстрований Відділом Держкомзему у Великоновосілківському районі Донецької області у Книзі записів 17 липня 2009 року за № 01-09-149-00227. Відповідно до державного акту, цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства. Земельна ділянка передана у власність ОСОБА_1 , яка на той час мала прізвище ОСОБА_3 , розпорядженням голови Великоновосілківської райдержадміністрації № 196 від 12 травня 2009 року. У подальшому, відповідно до нотаріально посвідченого договору від 04 грудня 2015 року, ОСОБА_1 подарувала земельну ділянку з кадастровим номером 1421255100:03:001:0247 площею 1,5827 га ОСОБА_4 .

Враховуючи, що ОСОБА_1 ще у 2009 році набуто право власності на земельну ділянку площею 1,5827 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 1421255100:03:001:0247 із земель державної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Великоновосілківської селищної ради Волноваського району (раніше Великоновосілківського району), вона не мала права набувати на зазначених вище підставах у межах норм безоплатної приватизації земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га, кадастровий номер 1421283600:03:001:1105 із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Старомлинівської сільської ради Волноваського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення 01.03). Натомість вона набула такого права власності в спосіб, який за формальними ознаками мас вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом місцевого самоврядування незаконного рішення. Отже, спірна земельна ділянка вибула із державної власності всупереч положенням ст. ст. 116,118 ЗК України, внаслідок незаконного використання ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію двох земельних ділянок одного цільового призначення.

На підставі наведеного вище позивач просив суд рішення Старомлинівської сільської ради Волноваського району від 22 грудня 2021 року № 8/17-256-45 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки для ведення ОСТ ОСОБА_1 », яким останній надано безоплатно у власність земельну ділянку площею 2,000 га з кадастровим номером 1421283600:03:001:1105 із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності Старомлинівської сільської ради для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 14 травня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, Донецька обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що з прийняттям оспорюванного позивачем рішення право власності держави на спірну земельну ділянку припинилося. Для того, щоб його захистити (витребувати майно в інших осіб), спочатку необхідно повернути державі право власності. З цією метою підлягає визнанню незаконним (недійсним) рішення міської ради. Без визнання недійсним цього рішення не має підстав вважати державу власником майна та відсутні передумови для застосування віндикації (витребування майна).

Також зазначає,щорішення Старомлинівськоїсільської радиВолноваського районувід 22грудня 2021року №8/17-256-45 суперечить актам цивільного законодавства, а саме ч. 4 ст. 116 ЗК України, оскільки ним вдруге безоплатно передано земельну ділянку у власність громадянки відповідача у справі, яка вже використала право на безоплатну приватизацію земельної ділянки.

Оскільки рішення міської ради не відповідає ч. ч.І, 3 ст. 203 ЦК України, прокурором заявлено вимогу про визнання рішення незаконним (недійсним) та скасування його.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання додержання законності передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної форми власності, яке проведене з грубим порушенням вимог чинного законодавства.

Таким чином, на переконання апелянта, належним способом захисту у даному випадку є саме визнання недійсним (незаконним) та скасування рішення Старомлинівської сільської ради Волноваського району від 22 грудня 2021 року № 8/17-256-45 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки для ведення ОСТ ОСОБА_1 ».

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора Донецької обласної прокуратури - Селявкіна Г.О., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін, з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підстав повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, щовідповідно до інформаціїДержавного реєстру речових прав на нерухоме майно, 04 грудня 2015 року приватним нотаріусом Великоновосілківського районного нотаріального округу, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДН №152465, виданого Великоновосілківською райдержадміністрацією 14 липня 2009 року, зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1421255100:03:001:0247 площею 1.5827 га, яка розташована на території Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району Донецької області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до державного акту на право власності на зазначену земельну ділянку серії ДН № 152465, виданого Великоновосілківською райдержадміністрацією 14 липня 2009 року на ім`я ОСОБА_5 , який зареєстрований Відділом Держкомзему у Великоновосілківському районі Донецької області у Книзі записів 17 липня 2009 року за № 01-09-149-00227, остання є власником земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1,5827 га. Земельна ділянка передана у власність ОСОБА_1 , яка на той час мала прізвище ОСОБА_3 , розпорядженням голови Великоновосілківської райдержадміністрації № 196 від 12 травня 2009 року.

Факт зміни прізвища відповідачем підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 від 07 червня 2008 року серії НОМЕР_1 , а також свідоцтвом про розірвання шлюбу від 26 грудня 2012 року серії НОМЕР_2 .

У подальшому, відповідно договору дарування від 04 грудня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Великоновосілківського районного нотаріального округу Гуковим О.В., ОСОБА_1 подарувала земельну ділянку з кадастровим номером 1421255100:03:001:0247 площею 1,5827 га ОСОБА_4 , що підтверджується відповідним договором таінформацією зДержавного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 20 жовтня 2023 року.

Зазначене також підтверджується даними поземельної книги на земельну ділянку кадастровий №1421255100:03:001:0247.

Крім того, відповідно до інформації, яка міститьсяу Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 12 січня 2022 року державним реєстратором Великоновосілківської селищної ради Волноваського району Донецької області на підставі рішення Старомлинівської сільської ради Волноваського району від 22 грудня 2021 року № 8/17-256-45 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1421283600:03:001:1105 площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства. Зазначена земельна ділянка 17 січня 2022 року передана в оренду ОСОБА_2 строком на 10 років.

Рішенням Старомлинівської сільської ради Волноваського району від 19 листопада 2021 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га. У власність для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення Старомлинівської сільської ради.

Рішенням Старомлинівської сільської ради Волноваського району від 22 грудня 2021 року № 8/17-256-45 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки для ведення ОСГ гр. ОСОБА_1 » відповідачу ОСОБА_1 надано безоплатно у власність земельну ділянку площею 2,000 га з кадастровим номером 1421283600:03:001:1105 із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності Старомлинівської сільської ради для ведення особистого селянського господарства.

Зазначене також підтверджується даними поземельної книги на земельну ділянку кадастровий № 1421283600:03:001:1105.

Таким чином, судом першої інстанції установлено, що ОСОБА_1 двічі скористалася правом на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, що суперечить нормам діючого законодавства. При цьому з встановлених судом обставин також вбачається, що на час отримання у власність спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1421283600:03:001:1105 площею 2,00 ОСОБА_1 достовірно було відомо, що нею вже використане право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання на підставі розпорядження голови Великоновосілківської райдержадміністрації № 196 від 12 травня 2009 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, щоналежним та ефективним способом захисту цього права, є саме позов про витребування земельної ділянки, само по собі скасування вказаного рішення жодним чином не призведе до відновлення порушеного права Держави на земельну ділянку.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першї інстанції, з огляду на наступне.

За змістом статей15,16ЦКУкраїни, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права. Захист порушеного права особи має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Так, за змістомстатті 90ЗК України,порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно довимог статті 152ЗК Українидержава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Нормамиглави 29ЦКУкраїни передбачені такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Засади захисту права власності, зокрема, передбачають право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387ЦКУкраїни) та від добросовісного набувача (стаття 388ЦКУкраїни).

Згідно частини 1статті 388ЦКУкраїни, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, зокрема, якщо воно вибуло з володіння власників не з їхньої волі.

При цьомустаттею 346ЦПК Українине передбачено підстав припинення права власності дійсного власника у зв`язку із передачею земельної ділянки, реєстрацію права власності на неї за іншими особами, у тому числі після її продажу, що відбулося без участі та поза волею дійсного власника.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник, з дотриманням вимогстатті 388ЦК України,може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей387,388ЦКУкраїни (пункт 21 постанови Пленуму ВССУ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 7 лютого 2014 року).

Отже, підставою для застосування механізму, передбаченогостаттею 388ЦКУкраїни, є встановлення судом можливості витребувати майно у набувача, незалежно від заперечення про те, що він є добросовісним. Такою умовою є, поряд з іншим, доведення факту вибуття майна з володіння власника чи володіння особи, якій він передав майно, поза їхньої волі.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Власник, з дотриманням вимогстатті 388ЦК України,може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не привело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зроблено висновок про те, що обрання позивачем неналежного (неефективного та/або неправомірного) способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у цій справі задоволення позовних вимог про скасування рішення Старомлинівської сільської ради Волноваського району від 22 грудня 2021 року № 8/17-256-45 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки для ведення ОСТ ОСОБА_1 », яким ОСОБА_1 , без достатніх на те правових підстав, було надано безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку з кадастровим номером 1421283600:03:001:1105, не призведе до поновлення прав Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області на відновлення володіння, користування або розпорядження спірною земельною ділянкою, а отже така вимога не є ефективним способом захисту права позивача, що потребуватиме додаткових засобів судового захисту.

Виходячи з обставин справи, належним способом захисту прав позивача буде вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, яка і була заявлена разом з цією позовною вимогою.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що не дає суду апеляційної інстанції підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothersv. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorouv. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки судом встановлено всі обставини справи їм дана належна правова оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно із статтею 375 ЦПК України,суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг відсутні, а тому апеляційну скаргуслід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 14 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 серпня 2024 року.

Головуючий:

Судді: