Постанова

від 20.08.2024 по справі 235/3167/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7221/24 Справа № 235/3167/24 Суддя у 1-й інстанції - Філь О.Є. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2024 року м.Кривий Ріг

справа № 235/3167/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Остапенко В.О.,

суддів Агєєва О.В., Бондар Я.М.

секретар судового засідання Бортник В.А.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна Компанія» на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 травня 2024 року, яке ухвалено суддею Філь О.Є. у місті Покровську Донецької області та повне судове рішення складено 16 травня 2024 року,

УСТАНОВИВ:

В квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна Компанія», надалі ТзОВ «Шахтобудівельна Компанія», відшкодування моральної шкоди при виникненні хронічного професійного захворювання, яке спричинило втрату професійної працездатності.

Позовна заявамотивована тим,що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем з 01 травня 2016 року до 12 лютого 2024 року.

Звільнений згідно наказу № 80-к від 08 лютого 2024 року на підставі ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію.

24 січня 2024 року складений акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, яким йому встановлено професійні захворювання: Хронічна радикулопатія L5S1праворуч в стадії загострення з помірним статико-динамічним порушенням, м?язово-тонічним та больовим синдромами. Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху ІІІ ст. за кваліфікацією ОСОБА_2 та Пономарьової. Хронічний бронхіт ІІ ст., фаза затихаючого загострення, дифузний пневмофіброз, ЛН І-ІІ ступеня.

08 лютого 2024 року за результатами огляду міжрайонної МСЕК м. Покровськ, в зв`язку з професійним захворюванням, при первинному огляді, йому була встановлена ІІІ група інвалідності безстроково (з 08 лютого 2024 року).

За результатами визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, під час огляду, йому, інваліду ІІІ групи було визначено ступінь втрати професійної працездатності, за сукупністю 65%. Із них: 30% - проф. радикулопатія; 20% - хронічних бронхіт; 15% - приглухуватість.

Висновок про умови і характер праці: пенсіонер за віком.

У пункті 18 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 24 січня 2024 року зазначено, що причинами професійних захворювань є зокрема: вуглепроводний пил та тривалість його дії впродовж зміни; фізичне дінамічне навантаження; маса вантажу, що підіймається та переміщується; робоча поза в нахиленому положенні; нахили корпусу; фактичні рівні звукового тиску.

Відповідно до п. 15, чітко визначено, що раніше хронічних професійних захворювань виявлено не було.

Таким чином, робота позивача на користь підприємства була надважкою, зі значним перевищенням гранично допустимих норм.

Позивач вважає, що умовами виробництва йому заподіяна моральна шкода, яка йому не нараховувалась та не виплачувалась.

27 грудня 2023 року позивач отримав медичний висновок лікарсько-експертної комісії про наявність професійного характеру захворювання № 51/1254 від ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва академії медичних наук України», з діагнозом: хронічна радикулопатія L5S1праворуч в стадії загострення з помірним статико-динамічним порушенням, м?язово-тонічним та больовим синдромами; хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху ІІІ ст. за кваліфікацією ОСОБА_2 та Пономарьової; хронічний бронхіт ІІ ст., фаза затихаючого загострення, дифузний пневмофіброз, ЛН І-ІІ ступеня.

Підґрунтям для визначення професійної категорії захворювань явились: дані клініко-функціональних обстежень; динаміка захворювань, інформація про умови праці, представлена в санітарно-гігієнічної характеристиці від 27 листопада 2023 року, згідно якої він підлягав дії несприятливих виробничих факторів (фізичне навантаження, незручна робоча поза, нахили корпусу), параметри яких перевищували допустимі величини; шуму, концентрація якого перевищував ГДР, пилу, концентрації якого перевищували ГДК, профмаршрут.

Наслідки профзахворювань суттєво погіршили загальний стан його здоров`я. Вимушений досить часто проходити курс лікування. Змушений обмежувати себе в рухах, оскільки різкі рухи та трохи підвищена фізична активність одразу впливають на самопочуття. Необхідність постійного лікування впливало на зміни в його житті, він був вимушений витрачати час на подолання негативних наслідків захворювання, які занепокоювали його та лишали можливості спілкування з родиною та близькими. Лікування впливало і на виробничі відносини з підприємством-відповідачем, бо керівництво було незадоволене частими, хоча й не тривалими лікарняними.

Внаслідок цього позивач відчуває неповноцінність та безпомічність, навіть незважаючи на підтримку своїх рідних, постійна емоційна напруга через це призводила до погіршення стосунків не лише з оточуючими, а й в родині, враховуючи, що на його вихованні та утриманні перебуває малолітня дитина.

Таким чином, позивачу доводиться докладати додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки порушені його нормальні життєві зв`язки, що викликає негативні емоції та переживання, суттєво позначається на його психологічному стані.

Викладенні у позові обставини свідчать про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди за рахунок підприємства-відповідача, працюючи на якому, він отримав декілька професійних захворювань, які суттєво змінили його життя.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд, у відшкодування моральної шкоди, стягнути на його користь з відповідача ТзОВ «Шахтобудівельна компанія» 306 930 грн.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 травня 2024 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому в результаті професійних захворювань у розмірі115000 грн без утриманняз цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» на користь держави судовий збір в розмірі 1 150 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із даним рішенням, представник відповідача ТОВ «Шахтобудівельна компанія» подав апеляційну скаргу, у якій просив оскаржене рішення скасувати і відмовити у позові в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди із рішенням суду, який стягнув розмір моральної шкоди із підприємства-відповідача без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів. Доводів щодо суті заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди апеляційна скарга не містить.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем з 01 травня 2016 року до 12 лютого 2024 року. Звільнений згідно наказу № 80-к від 08 лютого 2024 року на підставі ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.11-16).

24 січня 2024 року складений акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (а.с.23-26), яким йому встановлено професійні захворювання: Хронічна радикулопатія L5S1праворуч в стадії загострення з помірним статико-динамічним порушенням, м?язово-тонічним та больовим синдромами. Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху ІІІ ст. за кваліфікацією ОСОБА_2 та Пономарьової. Хронічний бронхіт ІІ ст., фаза затихаючого загострення, дифузний пневмофіброз, ЛН І-ІІ ступеня.

08 лютого 2024 року позивач був вперше оглянутий на МСЕК за професійними захворюваннями. Йому було встановлено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках первинно за сукупністю 65% втрати професійної працездатності, з них 30% - проф. радикулопатія; 20% - хронічних бронхіт; 15% - приглухуватість. Первинно визнано інвалідом 3 групи за професійними захворюваннями безстроково. Визначена потреба у медичній та соціальній допомозі: медикаментозне, санаторно- курортне лікування (а.с.18-19).

У пункті 18 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 24 січня 2024 року зазначено, що причинами професійних захворювань є зокрема: вуглепроводний пил та тривалість його дії впродовж зміни; фізичне дінамічне навантаження; маса вантажу, що підіймається та переміщується; робоча поза в нахиленому положенні; нахили корпусу; фактичні рівні звукового тиску.

Отже, роботодавець ТзОВ «Шахтобудівельна компанія» під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушеннямст. 153 КЗпП Українитаст. 13 Закону України «Про охорону праці».

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв`язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями.

Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 115 000 грн, суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідності додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності.

Такий висновок суду першої інстанції є правильним, відповідає обставинам справи та нормам закону.

Відповідно дост. 43 Конституції Українидержава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Згідно з частинами першою та третьоюстатті 13 Закону України «Про охорону праці»роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до вимогст. 153 КЗпП Українизабезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов`язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.

Статтею 160 КЗпП Українипередбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.

Стаття 173 КЗпП Українипередбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

В даному випадку професійне захворювання пов`язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).

У відповідності достатті 4 Закону України «Про охорону праці»державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Відповідно до частини другоїстатті 153 КЗпП Українизабезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно достатті 237-1 КЗпП України, редакція якої діяла на час виникнення правовідносин, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Нормоюстатті 23 ЦК Українивстановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 13постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»роз`яснено, що відповідно дост. 237-1 КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

З матеріалів справи вбачається, що 08 лютого 2024 року ОСОБА_1 вперше був оглянутий МСЕК за професійним захворюванням, де йому встановлено первинно за сукупністю 65% втрати професійної працездатності, безстроково. Визнано інвалідом 3 групи за професійними захворюваннями.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність належними та допустимими доказами факту спричинення працівникові ушкодження його здоров`я, що виражається у стійкій втраті ним працездатності, встановленні групи інвалідності, та обґрунтованості відшкодування моральної шкоди.

Суд першої інстанції правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки постійно виникають складнощі у зв`язку з загальною слабкістю, втомою, болями.

Позивач не може повернутися до повноцінного образу життя, відчуває фізичні страждання, фізичну біль, обумовлену важкістю самопочуття та особливостями лікування, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів.

Все це постійно і негативно позначається на його душевному та фізичному стані.

Вказаний висновок суду відповідає положеннямст. 23 ЦК Українита рішенню Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9рп./2004, згідно з яким ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні і фізичні страждання.

Наведені в апеляційній скарзі доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів»встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно достатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Що стосується доводів апеляційної скарги відповідача ТзОВ «Шахтобудівельна Компанія» про стягнення моральної шкоди з утриманням податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, то вони колегією суддів не приймаються, з наступних підстав.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV ПК України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).

Підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).

Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Отже, чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 та зазначено про те, що чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже, вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

За таких обставин, правові підстави для зміни формування висновку суду першої інстанції щодо питання застосування положень підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`ю, відсутні.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.

Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія»- залишити без задоволення.

РішенняКрасноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 травня 2024 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає

Повне судове рішення складено 20 серпня 2024 року.

Головуючий:

Судді: