Постанова

від 23.07.2024 по справі 927/395/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2024 р. Справа№ 927/395/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Коробенка Г.П.

Хрипуна О.О.

при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 23.07.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Чернігівської єпархії Української православної церкви

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2023 (повний текст складено 03.11.2023)

у справі № 927/395/23 (суддя Шморгун В.В.)

за позовом Управління Чернігівської єпархії Української православної церкви

до Національного архітектурно-історичного заповіднику "Чернігів стародавній"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

Свято-Успенський жіночий монастир Чернігівської Єпархії Української православної церкви

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1. Чернігівська обласна військова адміністрація,

2. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях,

3. Міністерство культури та інформаційної політики України

про визнання договору поновленим,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Управління Чернігівської єпархії Української православної церкви (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній" (далі - відповідач) про визнання поновленим Договору №1 від 14.09.2021 про строкове спільне безоплатне користування Чернігівською єпархією Української православної церкви комплексом споруд пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря ХІІ-ХVІІ ст. (охор. №250043-Н) Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній", що є державною власністю, на той же строк, який був раніше встановлений договором, а саме - 5 років, до 14.09.2026.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.09.2016 між Чернігівською єпархією Української православної церкви (Користувач) та Національним архітектурно-історичним заповідником "Чернігів стародавній" (Заповідник) укладено договір №1, за умовами якого Заповідник передає, а Користувач приймає у строкове спільне безоплатне користування комплекс споруд пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря, що знаходиться за адресою: 14014, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 1. Строк дії цього договору визначено до 14.09.2021. Позивач вважає, що оскільки він після 14.09.2021 продовжив користуватись спірним майном, відповідач не заперечив проти цього, не направляв повідомлення про припинення договору, акти приймання-передачі майна (його повернення) між сторонами не підписувались, тому з урахуванням положень ч. 1 ст. 764 Цивільного кодексу України договір вважається поновленим на той самий строк - 5 років, тобто до 14.09.2026. Натомість 28.02.2023 на адресу позивача від відповідача надійшов лист №01-20/88, у якому останній повідомив про необхідність в термін до 27.03.2023 включно повернути спірне майно у зв`язку із закінченням терміну дії Договору. Отже, відповідач фактично не визнає поновлення строку дії спірного договору та права користування позивачем спірними приміщеннями після 14.09.2021, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 27.04.2023 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Свято-Успенський жіночий монастир Чернігівської Єпархії Української православної церкви (далі - третя особа-1); залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Чернігівську обласну військову адміністрацію (далі - Чернігівська ОВА); Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі - Регіональне відділення) та Міністерство культури та інформаційної політики України (далі - Мінкульт).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2023 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Місцевий господарський суд, встановивши обставини того, що спірний договір за своєю правовою природою є договором позички, який всупереч статей 793 та 794 Цивільного кодексу України у редакції, чинній на момент підписання договору, не був нотаріально посвідчений та не проведено його державну реєстрацію, дійшов висновку, що в силу частини першої статті 220 цього ж Кодексу він є нікчемним.

Отже, в силу нікчемності вказаного правочину, Договір №4 від 14.09.2016 не може бути поновлено на будь-який строк, оскільки нікчемний правочин не створює юридичних наслідків для його сторін у вигляді виникнення прав та обов`язків за таким правочином.

Поряд з цим, судом першої інстанції зазначено, що спірне майно є державною власністю, тому надання його відповідачем у безоплатне користування позивачу мало відбуватись за згодою власника - держави в особі відповідного органу державної влади, однак такої згоди матеріали справи не містять.

Також суд встановив, що з 27.12.2019 набрав чинності Закон України "Про оренду державного та комунального майна", який введений в дію з 01.02.2020 та є спеціальним законом у сфері оренди державного та комунального майна. Даним Законом прямо передбачено надання релігійним організаціям в оренду майна для забезпечення проведення релігійних обрядів та церемоній лише за плату та заборонено передання його у позичку. Закон України "Про оренду державного та комунального майна" прийнятий пізніше, ніж Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації", а тому у спірних правовідносинах підлягають застосуванню норми саме спеціального закону, що регулює відносини у сфері державного та комунального майна, яким заборонено передачу державного майна в безоплатне користування.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління Чернігівської єпархії Української православної церкви звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2023 у справі №927/395/23 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до такого:

- можливість передачі у безоплатне користування релігійним організаціям культових будівель та майна, які становлять державну власність, передбачена статтею 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", який має пріоритет над іншими актами законодавства, які регулюють питання передачі культових будівель та майна, які становлять державну власність, організаціями, на балансі яких вони знаходяться. При прийнятті Закону України "Про оренду державного та комунального майна" законодавець не визнав такими, що втратили чинність положення статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації";

- відповідач протягом місяця після закінчення строку дії Договору №1 від 14.09.2021 не висловив жодних заперечень щодо поновлення договору на новий строк, а тому такий договір є поновленим відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України. Відсутність такого заперечення мало прояв у "мовчазній згоді" відповідача і в такому випадку позивач в силу закону обґрунтовано розраховував, що Договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений Договором;

- суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, встановивши нікчемність Договору самостійно, без заявленого клопотання відповідача;

- Договір №1 від 14.09.2021 сторони уклали відповідно до Типового договору про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.10.2003 №1699, який передбачає набуття чинності договором з моменту його підписання сторонами і не вимагає нотаріального посвідчення та державної реєстрації;

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

25.01.2024 відповідач подав через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить суд апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У відзиві відповідач зазначив, що вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що спірний договір, який за своєю правовою природою є договором позички, укладений на строк більше ніж 3 роки, підлягав нотаріальному посвідченню, однак сторони уклали цей договір у простій письмовій формі, що з огляду на зміст статті 220 Цивільного кодексу України свідчить про його нікчемність.

Щодо посилань позивача в апеляційній скарзі на вихід суду за межі позовних вимог, то відповідно до частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи і без клопотання сторін.

31.01.2024 від третьої особи-1 через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому третя особа-1 просить суд задовольнити апеляційну скаргу позивача, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

У відзиві третя особа-1 наголосила на тому, що у разі, якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надати тій нормі, яка звужує коло суспільних відносин, тобто є спеціальною. Отже, положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна", не може бути застосовано до спірних договірних відносин сторін у даній справі.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №927/395/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

В той же час, на час надходження апеляційної скарги, матеріали справи №927/395/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою суду від 04.12.2023 відкладено вирішення питання щодо вчинення процесуальних дій, передбачених параграфом 2 глави 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Управління Чернігівської єпархії Української православної церкви на рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2023 у справі №927/395/23 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою суду від 14.12.2023 року апеляційну скаргу Управління Чернігівської єпархії Української православної церкви на рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2023 у справі №927/395/23 залишено без руху.

При цьому, апелянту було встановлено строк 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків шляхом подання доказів сплати судового збору в сумі 4026 грн та доказів направлення копії апеляційної скарги та доданих до неї Свято-Успенському жіночому монастирю Чернігівської Єпархії Української православної церкви, листом з описом вкладеного та фіскальною накладною, або засобами електронного зв`язку з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Апелянтом протягом встановленого строку з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху були усунені недоліки.

Ухвалою суду від 08.01.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 20.02.2024.

До Північного апеляційного господарського суду від представника Свято-Успенського жіночого монастиря Чернігівської Єпархії Української православної церкви надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 05.02.2024 клопотання представника Свято-Успенського жіночого монастиря Чернігівської Єпархії Української православної церкви про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

Від представника Національного архітектурно-історичного заповіднику "Чернігів стародавній" адвоката Скуміна Миколи Григоровича, через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 19.02.2024 клопотання представника Національного архітектурно-історичного заповіднику "Чернігів стародавній" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 оголошено перерву до 26.03.2024 о 12:00 год.

Розгляд справи, призначений на 26.03.2024, не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючої судді Барсук М.А. з 26.03.2024 по 31.03.2024 у відпустці, з 01.04.2024 по 07.04.2024 у відрядженні та з 08.04.2024 на лікарняному.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2024 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Барсук М.А. на лікарняному.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.04.2024 справу №927/395/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Коробенка Г.П., Хрипуна О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2024 вищезазначеною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Управління Чернігівської єпархії Української православної церкви на рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2023 у справі №927/395/23, розгляд справи №927/395/23 призначено на "25" квітня 2024 року об 11 год 00 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 розгляд апеляційної скарги Управління Чернігівської єпархії Української православної церкви на рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2023 у справі №927/395/23 відкладено на 23 травня 2024 року о 13 год 00 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2024 оголошено перерву у справі №927/395/23 до 14 год 20 хв 23.07.2024.

Явка представників учасників справи.

У судове засідання 23.07.2024 з`явилися представники позивача, третьої особи-1 та Міністерства культури та інформаційної політики України.

Представники відповідача, Чернігівської ОВА, Регіонального відділення ФДМ України в судове засідання апеляційної інстанції 23.07.2024 не з`явились, про поважність причин нез`явлення суд не повідомили.

За приписами частини першої ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain") від 07.07.1989).

Оскільки явка представників відповідача, Чернігівської ОВА, Регіонального відділення ФДМ України в судове засідання не була визнана обов`язковою, але вони були належним чином повідомлені судом про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представників відповідача, третіх осіб.

Представник позивача та третьої особи-1 у судовому засіданні підтримували доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Представники Мінкульту у судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції.

14.09.2016 між Національним архітектурно-історичним заповідником "Чернігів стародавній" (Заповідник) та Чернігівської єпархією Української православної церкви (Користувач) був укладений договір №1 про строкове спільне безоплатне користування Чернігівською єпархією Української православної церкви комплексом споруд пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря ХІІ-ХVІІ ст. (охор. №250043-Н) Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній", що є державною власністю (далі - Договір) (т. 1 а.с. 6-8).

Відповідно до п. 1.1 Договору Заповідник передає, а Користувач приймає відповідно до чинного законодавства України у строкове спільне безоплатне користування комплекс споруд пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря, що знаходиться за адресою: 14014, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 1, до складу комплексу якого входять та використовуються виключно:

- Успенський собор ХІІ-ХVІІ ст. (охор. №250043/1-Н), площею 541,4 кв. м - для проведення богослужінь та релігійних обрядів Українською православною церквою, а також екскурсійного обслуговування Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній";

- Дзвіниця ХVІІ ст. (охор. №250043/2-Н), площею 231,6 кв. м - єпархіальним управлінням УПЦ за призначенням;

- Північні келії ХVІ-ХVІІ ст. (охор. №250043/3-Н), площею 239,0 кв. м - настоятельський корпус та житло монахинь монастиря;

- Східні келії ХVІ-ХVІІ ст. (охор. №250043/4-Н), площею 391,4 кв. м - в якості житла монахинь монастиря;

- Південно-західні келії ХVІ-ХVІІ ст. (охор. №250043/5-Н), площею 103,3 кв. м - в якості житла монахинь монастиря, в східній частині - для господарчих потреб;

- Мури з брамами та баштами ХVІІ ст. (охор. №250043/6-Н), довжиною 570,8 пог. м - єпархіальним управлінням УПЦ за призначенням та як огорожа монастиря.

Зазначені пам`ятки є державною власністю і знаходяться на балансі Заповідника.

Склад і вартість майна, що передається користувачу згідно з цим договором, визначена відповідно до передатного балансу заповідника станом на 01.01.2016.

Загальна вартість майна становить 623 580,00 грн.

За умовами п. 2.2, 2.3 Договору набуття права користування майном виникає з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майна, який є невід`ємною частиною цього договору. Майно вважається повернутим Заповіднику з дати підписання сторонами акта приймання-передачі.

Згідно з п. 3.2 Договору Користувач зобов`язується у разі припинення дії цього договору повернути майно в належному стані, не гіршому ніж під час передачі його у користування, з урахуванням фізичного зносу, або у стані, обумовленому цим договором.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 14.09.2021. Дія договору може бути продовжена за згодою сторін (п. 7.4 Договору).

Договір не був посвідчений нотаріально та не було проведено державної реєстрації права користування позивачем спірним майном.

На підставі акта приймання-передачі від 14.09.2016 (Додаток №1 до Договору) Заповідник передав, а Користувач прийняв у строкове спільне безоплатне користування майно, яке є предметом Договору (т. 1 а.с. 9).

22.11.2018 Заповідник та Користувач уклали додаткову угоду №2 до Договору, якою внесли зміни щодо загальної вартості майна, що визначена станом на 01.11.2018 та становить 88 683 263,00 грн (т. 1 а.с. 10).

Додатком до Додаткової угоди №2 є довідка про вартість майна - пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря ХІІ-ХVІІ ст. (охор. №250043-Н) (т. 1 а.с. 11).

Відповідач звернувся до позивача з листом від 28.02.2023 №01-20/88, у якому повідомив про сплив терміну дії Договору та просив у термін до 27.03.2023 включно повернути майно Заповіднику в належному стані, не гіршому ніж на дату складання акта приймання-передачі (т. 1 а.с. 12).

Позивач вважає, що оскільки він після 14.09.2021 продовжив користуватись спірним майном, відповідач не заперечив проти цього, не направляв повідомлення про припинення Договору, акти приймання-передачі майна (його повернення) між сторонами не підписувались, тому з урахуванням положень ч. 1 ст. 764 Цивільного кодексу України Договір вважається поновленим на той самий строк - 5 років, тобто до 14.09.2026.

Оскільки відповідач фактично не визнає поновлення строку дії спірного договору та права користування позивачем спірними приміщеннями після 14.09.2021, позивач звернувся до суду із позовом про визнання Договору поновленим на той же строк.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.

Спір між сторонами у даній справі виник з приводу правомірності/неправомірності користування позивачем пам`яткою архітектури національного значення, яка належить до державної власності, на підставі договору позички без його нотаріального посвідчення та без державної реєстрації.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України унормовано, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частинами 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У частині 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

За змістом частин 1, 4, 7 статті 170 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору у відповідності до законодавства (частина перша статті 180 Господарського кодексу України).

У пункті 46 постанови від 01.10.2019 у справі №909/1294/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, якщо сторони або особа певним чином називають правочин, який нею/ними вчиняється, але по суті він відповідає ознакам іншого правочину, мають застосовуватися норми, що регулюють цей останній правочин.

Отже, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст договору, а тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі №911/106/20).

Проаналізувавши правову природу Договору №1 від 14.09.2016, підписаного сторонами, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що його умови опосередковують правовідносини з безоплатного користування державним майном, що за своєю суттю відповідає характеру позички.

Згідно частини 1 статті 827 Цивільного кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на час укладення Договору) за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Частиною 3 статті 827 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу, якою врегульовано правовідносини, пов`язані з наймом (орендою).

Частиною 3 статті 828 Цивільного кодексу України унормовано, що договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у формі, яка визначена відповідно до статті 793 цього Кодексу.

За змістом статті 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

При цьому стаття 794 Цивільного кодексу України встановлювала обов`язок державної реєстрації договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менше ніж на три роки.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації, що передбачено частиною першою статті 210 Цивільного кодексу України.

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації (частина 3 статті 640 Цивільного кодексу України).

Оскільки умовами Договору визначено його дію понад три роки, то у розумінні статей 793 та 794 Цивільного кодексу України у редакції, чинній на момент підписання Договору, останній підлягав як нотаріальному посвідченню, так і державній реєстрації.

Однак, усупереч законодавчим нормам такий Договір не був нотаріально посвідчений та не була здійснена його державна реєстрація.

За умовами частини 1 статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Умови Типового договору про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.10.2003 №1699, на які посилається скаржник, не містять окремих спеціальних положень щодо строку дії договору, відносячи це на розсуд сторін. Разом з тим за пунктом 17 Типового договору усі правовідносини, що виникають у зв`язку з виконанням умов цього договору і не врегульовані ним, регламентуються законодавством.

Отже, на правовідносини, пов`язані з використанням нерухомого майна - культових будівель, поширюються загальні вимоги щодо порядку набрання чинності правочинами, що опосередковують їх.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина 1 статті 216 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 236 Цивільного кодексу України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 08.02.2023 у справі №359/12165/14-ц, від 02.08.2023 у справі №495/5081/20).

Отже, безпідставними є доводи апеляційної скарги позивача про вихід суду першої інстанції (у контексті встановлення факту нікчемності договору) за межі позовних вимог.

Колегія суддів зазначає, що законодавство України передбачає можливість визнавати у судовому порядку дійсним договір, який підлягав нотаріальному посвідченню, але одна зі сторін ухилилася від цього (за певних умов). До того ж, наявна послідовна судова практика Верховного Суду щодо викладеного питання. До прикладу, у постанові від 22.10.2019 у справі №909/68/18 Верховний Суд висловлювався про те, що при вирішенні спорів, пов`язаних з визнанням правочинів, які підлягали нотаріальному посвідченню, дійсними (зокрема в порядку статті 220 Цивільного кодексу України), суду слід з`ясувати: чи підлягав відповідний правочин нотаріальному посвідченню; з яких причин його не було нотаріально посвідчено та чи втрачена можливість такого посвідчення; чи не суперечить зміст правочину вимогам закону, оскільки в такому разі позов не може бути задоволений.

Водночас відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З матеріалів справи вбачається, що у суді першої інстанції вимогу про визнання договору дійсним у порядку частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України заявлено не було.

Враховуючи викладене, в силу нікчемності вказаного правочину з позички спірного майна (Єлецького монастиря ХІІ-ХVІІ ст. (охор. №250043-Н) Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній"), Договір №1 від 14.09.2016 не може бути поновленим на будь-який строк, оскільки нікчемний правочин не створює юридичних наслідків для його сторін у вигляді виникнення прав та обов`язків за таким правочином.

Стосовно доводів апеляційної скарги позивача про те, що норма статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки суперечить статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", яка є спеціальною правовою нормою у правовідносинах щодо передачі у користування культових будівель релігійним організаціям, колегія суддів зазначає таке.

Частинами 1, 2 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (у редакцій, чинній на дату укладення Договору) релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами. Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.

Водночас, з 01.02.2020 вступив у дію Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (нова редакція).

Вказаний Закон України "Про оренду державного та комунального майна" регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.

З викладеного вбачається, що Закон України "Про оренду державного та комунального майна" є спеціальним законом у сфері оренди державного та комунального майна.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" забороняється передавати державне або комунальне майно в безоплатне користування або позичку.

Право на отримання в оренду державного та комунального майна без проведення аукціону мають релігійні організації для забезпечення проведення релігійних обрядів та церемоній (частина 1 статті 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Згідно частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі передачі майна в оренду без проведення аукціону орендна плата визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати, яка затверджується Кабінетом Міністрів України щодо державного майна та представницькими органами місцевого самоврядування - щодо комунального майна.

Постановою Кабінету Міністрів України №630 від 28.04.2021 затверджено Методику розрахунку орендної плати за державне майно, відповідно до додатків до якої ставка орендної плати для релігійних організацій для забезпечення проведення релігійних обрядів та церемоній, які на момент введення в дію Закону України "Про оренду державного та комунального майна" безоплатно використовували об`єкт оренди на підставі договору позички або іншого договору для забезпечення проведення релігійних обрядів та церемоній становить 0,01% від вартості майна.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше:

набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", або 01.07. 2020.

Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.

Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Отже, Законом України "Про оренду державного та комунального майна" прямо передбачено надання релігійним організаціям в оренду майна для забезпечення проведення релігійних обрядів та церемоній лише за плату та заборонено передання його у позичку.

Тобто, із прийняттям вказаного Закону (нової редакції), держава, як власник майна змінила правила користування державним майном, у тому числі, з безоплатного користування шляхом заборони такого.

При цьому станом на теперішній час не скасовано норму Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", якою передбачено передачу у безоплатне користування релігійним організаціям культових споруд та майна.

Конституційний Суд України у Рішенні від 18.06.2020 №5-р(II)/2020 зазначив, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Таким чином, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.

Враховуючи, що вказаний Закон України "Про оренду державного та комунального майна" прийнято у часі пізніше, а також він є спеціальним в сфері правовідносин щодо оренди державного майна, то після закінчення строку договорів, на які вони були укладені, до правовідносин сторін в сфері оренди державного майна має застосовуватися нова редакцію Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Подальше користування державним майном можливе лише на підставі строкового, оплатного договору, укладеного у відповідності з нормами наведеного Закону.

Стосовно доводів скаржника про те, що оскільки відповідач протягом місяця після закінчення строку дії договору не висловив жодних заперечень щодо поновлення його на новий строк, позивач обґрунтовано розраховував, що договір вважається поновленим на той самий строк, слід зазначити таке.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 14.09.2021. Дія договору може бути продовжена за згодою сторін (пункт 7.4. Договору).

Колегія суддів вказує, що формулювання пункту 7.4. Договору про те, що договір діє до 14.09.2021 та про те, що він може бути продовжений виключно за згодою сторін, тобто у той же спосіб, що і Договір, а саме шляхом укладення письмової додаткової угоди,- є однозначним, безумовним та взаємопогодженим сторонами цього правочину.

Посилання позивача на "правомірні очікування" щодо подальшого безоплатного користування Єлецьким монастирем ХІІ-ХVІІ століття не ґрунтуються ні на положеннях чинного законодавства, ні Договору. "Правомірні очікування" у суб`єкта правовідносин можуть виникати лише у випадку дотримання усіх вимог закону, зокрема, і чинного на момент розгляду справи Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Враховуючи викладене, позовні вимоги Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви в даній справі задоволенню не підлягають.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Судом апеляційної інстанції під час вирішення даного спору у відповідності до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховані висновки, наведені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 05.12.2023 у справі №921/164/23, від 10.04.2024 у справі №924/318/23 та від 10.04.2024 у справі №911/638/23.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову у даній справі.

У зв`язку з наведеним, доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються встановленими обставинами та застосованими нормами матеріального та процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги позивача відсутні.

Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноматність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Управління Чернігівської єпархії Української православної церкви на рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2023 у справі №927/395/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2023 у справі №927/395/23 залишити без змін.

3. Матеріали справи №927/395/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 19.08.2024.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Г.П. Коробенко

О.О. Хрипун