Постанова

від 20.08.2024 по справі 214/1050/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6888/24 Справа № 214/1050/19 Суддя у 1-й інстанції - Малаховська І.Б. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2024 року м.Кривий Ріг

справа № 214/1050/19

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Агєєва О.В., Бондар Я.М.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідачі ОСОБА_2 , Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна»,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 травня 2024 року, ухваленого суддею Малаховською І.Б. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомостей щодо дати складання повного тексту рішення суду матеріали справи не містять,

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , АТ «СК «Країна», третя особа АТ «СК «АХА Страхування», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником автомобіля марки «Volkswagen Caddy», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

08 листопада 2018 року, приблизно о 14 годині 45 хвилин, по вулиці Бикова в Саксаганському районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, під керуванням водія ОСОБА_3 , рухався автомобіль марки «Volkswagen Caddy», державний реєстрацій номер НОМЕР_2 , що належить позивачеві.

У цей час, у попутному напрямку, позаду керованого ОСОБА_3 транспортним засобом, рухався транспортний засіб - автомобіль марки «Камаз 5511», державний реєстраційний номер, НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який не врахував дорожньої обстановки та був неуважним, не обрав безпечної дистанції для руху та скоїв зіткнення з автомобілем марки «Volkswagen Caddy», чим порушив вимоги п.п 2.3(б), 13.1 ПДР України, внаслідок чого належний позивачу автомобіль отримав значні пошкодження.

За постановою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 листопада 2018 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, останнього визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено штраф в сумі 340 грн на користь держави.

В результаті ДТП позивачу було завдано матеріального збитку на суму 58 143,11 грн, за висновком авто товарознавчого дослідження та витрачено 2 500 грн. по сплаті послуг автотоварознавчого дослідження автомобіля марки «Volkswagen Caddy», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується квитанцією № 003804 від 29 листопада 2018 року.

Станом на момент звернення з позовною заявою, ним отримано від АТ «Страхова компанія» «Країна» за прямим врегулюванням, страхове відшкодування у розмірі 28 000 грн, однак суму страхового відшкодування позивач вважає значно заниженою та не погоджується з нею.

Також, протиправними діями відповідача, позивачеві було заподіяно моральної шкоди. В результаті його переживань за ушкоджений автомобіль позивач тривалий час знаходився в негативному емоційно-психічному стані, порушено нормальні життєві зв`язки через неможливість продовжувати активне громадське життя.

На підставі наведеного вище позивач просив суд стягнути з АТ «Страхова компанія «Країна» на свою користь відшкодування матеріального збитку у сумі 32 671,11 грн, стягнути з відповідача ОСОБА_2 відшкодування витрат за проведення авто товарознавчого дослідження на суму 2 500 грн, відшкодування моральної шкоди у сумі 20 000 грн та судові витрати.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 травня 2024 року позов задоволено частково, стягнуто з АТ «СК «Країна» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріального збитку 30 143,11 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000 грн. Стягнуто з відповідача АТ «СК «Країна» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 660,82 грн та з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 384,20 грн.

Не погодившись із даним рішенням, відповідачем АТ «СК «Країна» подано апеляційну скаргу, у якій відповідач просив скасувати рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 травня 2024 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача до АТ «СК «Країна» в повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки тому, що позивач побажав скористатися можливістю прямого врегулювання збитку, тобто шляхом звернення до страховика, у якого було застраховано його цивільноправову відповідальність, тобто до ПАТ «СК «Країна», в зв`язку з чим подав до ПАТ «СК «Країна» заяву на виплату страхового відшкодування (пряме врегулювання збитків) вх.№ 25342/18від 30 листопада 2018 року.

При цьому, пряме врегулювання збитків (надалі - ПВЗ) передбачено Угодою про ПВЗ укладеною між Страховиками - членами МТСБУ та самими МТСБУ від 25 березня 2016 року, згідно з якою сторони Угоди беруть на себе зобов`язання по дотриманню «Положення про пряме врегулювання збитків», яке затверджене Протоколом Президії МТСБУ № 376/2016 від 10 березня 2016 року (надалі - Положення), та є невід`ємною частиною цієї Угоди. Угода про ПВЗ набрала чинності на підставі Рішення АМКУ від 27 жовтня 2016 року № 417- р «Про результат розгляду справи про узгоджені дії». Так, п.1.1 Положення передбачено, що пряме врегулювання збитків (ПВЗ) - виконання страховиком, застрахував цивільно-правову відповідальність потерпілого, обов`язків страховика, який застрахував цивільно-правову відповідальність відповідальної особи за скоєння ДТП, у частині відшкодування шкоди, пов`язаної з пошкодженням або фізичним знищенням транспортного засобу потерпілого. Згідно з п.4.1.2 Протоколу № 12/2018 від 04 січня 2018 року засідання Ради з питань прямого врегулювання збитків, суттєвою умовою можливості отримання потерпілим відшкодування збитків у страховика потерпілого в системі прямого врегулювання збитків є погодження потерпілим суми нарахованого страхового відшкодування. У випадках, якщо потерпілий не погоджується з сумою страхової виплати, визначеної страховиком потерпілого, страховик потерпілого не має права здійснювати таку виплату в системі ПВЗ.

Судом було проігноровано ту обставину, що пряме врегулювання збитку можливо лише за умови згоди потерпілого з сумою страхової виплати, визначеної страховиком потерпілого. Так, ПАТ «СК «Країна» було розраховано суму страхового відшкодування за страховою справою в розмірі 30 000 грн, та відповідно погоджено її з позивачем, що підтверджується Заявою щодо погодження розміру страхового відшкодування (ПВЗ) вх.№ 25344/18 від 30 листопада 2018 року, яка була подана позивачем на адресу апелянта, та згідно до якої ОСОБА_1 погодився з розміром страхового відшкодування в сумі 30 000 грн, та був попереджений згідно до змісту заяви, про те, що з вищенаведеної суми страхового відшкодування буде вирахувана сума франшизи, яка передбачена Полісом особи винної в ДТП.

Крім того, відповідно до змісту вищенаведеної Заяви щодо погодження розміру страхового відшкодування (ПВЗ) вх. № 25344/18 від 30 листопада 2018 року, позивач, після виплати страхового відшкодування будь-яких претензій до АТ «СК «Країна» не матиме. Враховуючи вищенаведене у АТ «СК «Країна» не має правових підстав для доплат будь-яких сум страхового відшкодування, а відповідно вимоги позивача до АТ «СК «Країна» є безпідставними та не ґрунтуються на жодних вимогах законодавства, а відповідно не підлягають задоволенню.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

На підставі ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

В апеляційній скарзі відповідач АТ «СК «Країна» оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «СК «Країна» про відшкодування матеріальної шкоди. Рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 не оскаржується, а тому апеляційним судом рішення в цій частині не перевіряється.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як установлено судом та вбачається із матеріалів справи, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 08 листопада 2018 року, автомобіль марки «Volksvagen Caddy», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить позивачу, було пошкоджено з вини водія ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом - автомобілем «Камаз 5511» державний реєстраційний номер НОМЕР_4 .

Постановою Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 грудня 2018 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст.124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення.

Висновком експертного автотоварознавчого дослідження № 345/18 щодо визначення матеріального збитку, складеного 20 грудня 2018 року, судовим експертом О.В.Рейнюк визначено суму матеріального збитку, завданого з технічної точки зору власнику автомобіля марки «Volkswagen Caddy 1.6 TDi», реєстраційний номер НОМЕР_2 (VIN) НОМЕР_5 який складає 58 143,11 грн, розрахункова квитанція за проведення дослідження 3000 грн. (а.с 15-36)

З полісу ОСЦПВВНТЗ від 20 вересня 2018 року № AW/6530089 встановлено, що автомобіля марки «Volkswagen Caddy 1.6 TDi», реєстраційний номер НОМЕР_2 , є застрахованим (а.с.37).

З копії виписки АТ КБ «ПриватБанк» вбачається переказ коштів за банківським рахунком № НОМЕР_6 від АТ «СК «Країна» на користь ОСОБА_1 в розмірі 28 000,24 грн із зазначенням призначення платежу «страхове відшкодування за страховим актом № 07/5008/3.2.29/PVZ від 12 грудня 2018 року» без ПДВ (а.с.38).

З матеріалів страхової справи вбачається, що 09 листопада 2018 року у АТ СК «Країна» зареєстровано страховий випадок за повідомленням про ДТП 08 листопада 2018 року ОСОБА_3 за участі автомобілів Volkswagen Caddy реєстраційний номер НОМЕР_2 та НОМЕР_7 , із заявою про виплату страхового відшкодування (пряме врегулювання збитків) звернувся ОСОБА_1 (а.с 70-72)

Згідно протоколу № 12/2018 ради з питань прямого врегулювання збитків визначено суттєвою умовою можливості отримання потерпілим ПВЗ, у випадку, якщо потерпілий не погоджується з сумою страхової виплати , визначеної страховиком потерпілого, страховик не має права здійснювати таку виплату в системі ПВЗ (а.с.73)

З копії заяви ОСОБА_1 про погодження розміру страхового відшкодування (пряме відшкодування збитків) від 30 листопада 2018 року вх.№ 25344/18 вбачається, що позивачем погоджена сума страхового відшкодування 30 000 грн, ОСОБА_1 попереджений, що розмір відшкодування підлягає зменшенню на суму франшизи. За страховим актом № 07/508/3.2.29/ПВЗ визначено суму до сплати за страховим випадком від 08 листопада 2018 року 30 000 грн, в тому числі 2000 грн - франшиза за полісом (а.с 74,75).

Ухвалюючи рішення про задовлення позовних вимог позивача до відповідача АТ «СК «Країна», суд першої інстанції виходив з того, що позивач через отримання страхової виплати не може бути обмежений у праві звернення до суду з позовом до страховика та вимагати відшкодування шкоди за страховим випадком, в межах розміру страхового ліміту, якщо він не погодився із раніше визначеним розміром шкоди.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огяду на наступне.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності із положеннями частини другої статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 12 ЦПК України).

Згідно статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи,які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно вимог статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини четвертої, шостої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу(групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пункти 1, 2, 3, 4 частини першої статті 264 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України, майнова шкода, спричинена діями майну фізичної особи відшкодовується у повному обсязі спричинившою його особою.

Відповідно до частини першої та другої стаття 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно із частиною п`ятою статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Згідно зі статтею 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення речі.

Відповідно до частини першої статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Водночас, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок.

Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно із статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Стаття 1 Закону України «Про страхування» - страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Стаття 9 Закону України «Про страхування» - страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Частина перша статті 25 Закону України «Про страхування» - здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводяться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта, що складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, визначеній страховиком.

Спеціальним законом, який регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України, є Закон України №1961-IV від 01 липня 2004 року «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).

Пунктом 1.12 статті 1 Закону № 1961-IV передбачено, що дорожньо-транспортна пригода - це подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.

Відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

У статті 5 Закону № 1961-IV визначено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно із статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування (пункт 9.1 статті 9 вказаного Закону).

Пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 29 Закону № 1961-IV, у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити настоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Таким чином, на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, у страховика на випадок деліктного зобов`язання виникає обов`язок, у межах суми страхового відшкодування виконати обов`язок страхувальника, який завдав шкоди.

У пункті 33.1.4 статті 33 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35 Закону №1961-IV ).

Пунктом 35.2 вказаної статті Закону встановлений перелік документів, які додаються до заяви.

Згідно із пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених ст.41 цього Закону МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

За змістом пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Встановлено, що АТ «СК «Країна» та АТ «СК «АХА Страхування» є учасниками Угоди про пряме врегулювання збитків, а тому позивач звернувся до відповідача АТ «СК «Країна» із заявою про виплату страхового відшкодування.

З матеріалів страхової справи вбачається, що 09 листопада 2018 року у АТ СК «Країна» зареєстровано страховий випадок за повідомленням про ДТП 08 листопада 2018 року ОСОБА_3 за участі автомобілів Volkswagen Caddy реєстраційний номер НОМЕР_2 та НОМЕР_7 , із заявою про виплату страхового відшкодування (пряме врегулювання збитків) звернувся ОСОБА_1 (а.с 70-72)

Згідно протоколу № 12/2018 ради з питань прямого врегулювання збитків визначено суттєвою умовою можливості отримання потерпілим ПВЗ, у випадку, якщо потерпілий не погоджується з сумою страхової виплати , визначеної страховиком потерпілого, страховик не має права здійснювати таку виплату в системі ПВЗ (а.с.73)

З копії заяви ОСОБА_1 про погодження розміру страхового відшкодування (пряме відшкодування збитків) від 30 листопада 2018 року вх.№ 25344/18 вбачається, що позивачем погоджена сума страхового відшкодування 30 000 грн, ОСОБА_1 попереджений, що розмір відшкодування підлягає зменшенню на суму франшизи. За страховим актом № 07/508/3.2.29/ПВЗ визначено суму до сплати за страховим випадком від 08 листопада 2018 року 30 000 грн, в тому числі 2000 грн - франшиза за полісом (а.с 74,75).Зазначене свідчить про те, що ПрАТ «СК «Вусо» та ОСОБА_4 дійшли згоди про розмір страхового відшкодування, розмір якого було визначений на той час страховиком, і ОСОБА_4 не наполягала на проведенні оцінки чи експертизи пошкодженого майна, що підтверджується її заявою про страхове відшкодування та відповідає вимогам статті 30, пункту 34.4 статті 34 та пункту 36.2 статті 36 Закону №1961-IV.

Тобто, ОСОБА_1 скористався своїм правом звернення безпосередньо до страховика та отримав страхове відшкодування на вказаний ним розрахунковий рахунок його банківської картки, а АТ «СК «Країна» забезпечило реалізацію права позивача на отримання страхового відшкодування у розмірі погодженого зі страховою.

Виплата страхового відшкодування у розмірі, визначеному домовленістю між потерпілим та страховиком, якщо він є меншим страхової суми (ліміту відповідальності), не створює обов`язку для заподіювача шкоди, який застрахував свою відповідальність відповідно до вимог Закону № 1961-IV, відшкодувати різницю між розміром такого відшкодування та реальним розміром шкоди, заподіяної потерпілому на підставі статті 1194 ЦК України, якщо заподіювач шкоди доведе, що розмір страхового відшкодування, визначений за домовленістю між потерпілим та страховиком, є меншим, ніж розмір оціненої шкоди, яка підлягала виплаті страховою компанією відповідно до пунктів 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі.

Укладаючи договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, особа розраховує на те, що у разі настання страхового випадку її майнові інтереси будуть захищені шляхом здійснення страховою організацією виплати на користь потерпілої особи у межах страхових сум (ліміту відповідальності), визначених таким договором.

Факт перерахування АТ «СК «Країна» на користь ОСОБА_1 страхового відшкодування у розмірі, погодженому між ними, свідчить про виконання страховиком свого зобов`язання з виплати страхового відшкодування та про відмову потерпілого від одержання відшкодування від страховика в більшому розмірі, у зв`язку із чим, позивачу може бути відмовлено у задоволенні позову вже лише із цих підстав.

У випадку незгоди потерпілого із розміром страхового відшкодування, останній не був позбавлений права оскаржити відповідне рішення страховика про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) позивачем у судовому порядку, яке ним не оскаржувалося.

Отже, установивши, що АТ «СК «Країна» виплатило ОСОБА_1 погоджену сторонами суму страхового відшкодування, у суду відсутні підстави для додаткового стягнення суми збитків, установленої в результаті проведеної після такого погодження та виплати дослідження.

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшла висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «СК «Країна» про стягнення майнової шкоди слід відмовити.

При цьому позивачем по справі не було заявлено позовних вимог до особи, винної у ДТП, або ж до АТ «СК «АХА Страхування» про стягнення різниці між реальними збитками і сумами в межах ліміту відповідальності на підставі ст. 1194 ЦК України, яку відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір у разі відмови у задоволенні позову покладається на позивача.

Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). За розгляд справи в суді апеляційної інстанції відповідачем АТ «СК «АХА Страхування» було сплачено судовий збір у сумі 1 057,20 грн, який підлягає стягненню з позивача на користь апелянта.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376 ч. 1 п. 3, 4, 382, 383, 384 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» задовольнити.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 травня 2024 року скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» про відшкодування матеріальної шкоди та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» про відшкодування матеріальної шкоди відмовити.

Скасувати рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 травня 2024 року в частині стягнення з Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» на користь ОСОБА_1 судових витрат в розмірі 660,82 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 057 (одна тисяча п`ятдесят сім) грн 20 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 20 серпня 2024 року.

Головуючий:

Судді: