Ухвала

від 20.08.2024 по справі 907/1116/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88000

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

УХвала

"20" серпня 2024 р. м. Ужгород Справа №907/1116/23

Суддя Господарського суду Закарпатської області Пригара Л.І.,

розглянувши заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю ДМО, м. Мукачеве Закарпатської області б/н від 13.08.2024 (вх. №02.3.1-02/6289/24 від 13.08.2024) про забезпечення заяви про розстрочення виконання судового рішення у справі №907/1116/23

За позовом Фізичної особи підприємця Крикуна Віктора Олександровича, с. Карпилівка Луцького району Волинської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ДМО, м. Мукачеве Закарпатської області

про стягнення 919 118 грн заборгованості за поставлений товар (лісопродукцію) (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог),

шляхом зупинення стягнення на підставі наказу Господарського суду Закарпатської області №907/1116/23 від 01.07.2024 до набрання законної сили ухвалою суду, постановленою за результатами розгляду заяви про розстрочення виконання судового рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 30.04.2024 у справі №907/1116/23 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ДМО, вул. Латорична, будинок 4, м. Мукачеве, Закарпатська область, 89600 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 37358533) на користь Фізичної особи підприємця Крикуна Віктора Олександровича, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) суму 919 118 грн (Дев`ятсот дев`ятнадцять тисяч сто вісімнадцять гривень) заборгованості за поставлений товар (лісопродукцію), а також 12 829,43 грн (Дванадцять тисяч вісімсот двадцять дев`ять гривень 43 коп) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

На примусове виконання рішення суду від 30.04.2024 у справі №907/1116/23 Господарським судом Закарпатської області видано відповідний наказ від 01.07.2024.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю ДМО, м. Мукачеве Закарпатської області через підсистему Електронний суд подала заяву б/н від 13.08.2024 (вх. №02.3.1-02/6289/24 від 13.08.2024) про забезпечення заяви про розстрочення виконання судового рішення у справі №907/1116/23 шляхом зупинення стягнення на підставі наказу Господарського суду Закарпатської області №907/1116/23 від 01.07.2024 до набрання законної сили ухвалою суду, постановленою за результатами розгляду заяви про розстрочення виконання судового рішення.

В обґрунтування необхідності застосування судом заходів забезпечення вищевказаної заяви представник відповідача (боржника) вказує на те, що розстрочення стягнення боргу спрямоване, в першу чергу, на те, що ТОВ ДМО матиме змогу виконувати й інші фінансові зобов`язання перед кредиторами, в тому числі, з виплати заробітної плати. Із посиланням на те, що зараз усі кошти, які надходять на банківські рахунки боржника, автоматично списуються з останніх на виконання рішення суду від 30.04.2024 у справі №907/1116/23 представник заявника зауважує, що інші контрагенти, перед якими у ТОВ ДМО існують зобов`язання, не можуть отримати оплати за надані послуги, і наведене, у свою чергу, призводить до виникнення нової кредиторської заборгованості та подальших судових проваджень.

За твердженням представника боржника, 30.07.2024 на підставі наказу Господарського суду Закарпатської області №907/1116/23 від 01.07.2024 приватним виконавцем Ярошевським Д.А. було відкрито виконавче провадження №75661619, а 31.07.2024 відповідно до платіжних інструкцій №3869, №3870 та №3871 із ТОВ ДМО на рахунок останнього перераховано 6482,46 грн, 3303,72 грн та 26,59 грн відповідно.

Покликаючись на те, що постановами приватного виконавця Ярошевського Д.А. було накладено арешт на все рухоме майно боржника та рахунки в банківських установах, представник заявника наголошує, що таке блокування призведе до повного зупинення господарської діяльності ТОВ ДМО у випадку подальшого безспірного списання грошових коштів, які надходитимуть на рахунок останнього.

Представник позивача (стягувача) через підсистему Електронний суд подала письмові заперечення б/н від 14.08.2024 (вх. №02.3.1-02/6361/24 від 15.08.2024), за змістом яких, серед іншого, просить відмовити в задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю ДМО, м. Мукачеве Закарпатської області про забезпечення заяви про розстрочення виконання судового рішення у справі №907/1116/23.

Проаналізувавши доводи, викладені представником Товариства з обмеженою відповідальністю ДМО, м. Мукачеве Закарпатської області в заяві про забезпечення заяви про розстрочення виконання судового рішення у справі №907/1116/23, суд вважає за доцільне відзначити наступне.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується: - накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; - забороною відповідачу вчиняти певні дії; - забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; - зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; - зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; - зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; - арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; - іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ч. 6 ст. 331 ГПК України, при відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду або незабезпечення таким рішенням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Водночас недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі №908/309/21, від 04.11.2021 у справі №907/416/21, від 24.06.2021 у справі №310/9167/20, від 12.01.2023 у справі №334/9179/21 та від 26.06.2023 у справі №925/731/18).

За змістом ст. 1291 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ст. 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

За приписами ч. 1 ст. 327 ГПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Разом з тим, при виконанні судових рішень слід керуватися інтересами стягувача, оскільки стягувач вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети виконання судового рішення як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №905/3773/14-908/5138/14 та від 26.06.2023 у справі №925/731/18).

При цьому, виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейським судом з прав людини у справі Горнсбі проти Греції (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

У рішенні від 18.05.2004 Європейський суд з прав людини у справі Продан проти Молдови також наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про виконавче провадження, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України Про виконавче провадження, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.

За приписами ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

За змістом ч. 8 ст. 19 Закону України Про виконавче провадження, особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 34 Закону України Про виконавче провадження виконавець зупиняє виконавчі дії у випадку зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

При цьому, зупинення вчинення виконавчих дій відноситься виключно до компетенції виконавця. Суд не може підміняти повноваження виконавця, а лише здійснює контроль за виконанням судового рішення в порядку, визначеному розділом VI ГПК України.

Водночас системний аналіз п. 5 ч. 1 ст. 137 ГПК України свідчить про те, що зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа застосовується як захід забезпечення позову при розгляді справ про оскарження виконавчих написів та про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

За таких обставин, суд не наділений повноваженнями вирішувати питання стосовно зупинення стягнення за виконавчим документом, оскільки провадження щодо примусового виконання судового рішення є проявом процесуального принципу обов`язковості останнього, без якого даний принцип перетворюється в декларативний, а тому, зупинення стягнення можливе лише у випадках оскарження самого рішення, на виконання якого було видано наказ, або при оскарженні виконавчих написів та визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Відтак, беручи до уваги те, що вимоги заявника щодо вжиття заходів забезпечення поданої ним заяви про розстрочення виконання рішення суду шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа (судового наказу) фактично спрямовані на зупинення виконання рішення суду в цій справі, що свідчить про порушення прав позивача як стягувача у виконавчому провадженні та не відповідає меті правового інституту забезпечення позову, суд не вбачає підстав для задоволення заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю ДМО, м. Мукачеве Закарпатської області б/н від 13.08.2024 (вх. №02.3.1-02/6289/24 від 13.08.2024) про вжиття заходів забезпечення заяви про розстрочення виконання судового рішення у справі №907/1116/23, що є підставою для відмови в їх застосуванні шляхом постановлення відповідної ухвали.

Керуючись ст. 73, 74, 77, 79, 136, 137, 140, 234, 331 Господарського процесуального кодексу України

СУД ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю ДМО, м. Мукачеве Закарпатської області б/н від 13.08.2024 (вх. №02.3.1-02/6289/24 від 13.08.2024) про вжиття заходів забезпечення заяви про розстрочення виконання судового рішення у справі №907/1116/23 відмовити.

2. Копію ухвали надіслати сторонам спору.

3. На підставі ст. 235 Господарського процесуального кодексу України ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею. Апеляційна скарга на ухвалу суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ухвали). Ухвала може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду.

4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Ухвалу складено та підписано 21.08.2024.

Суддя Пригара Л.І.