Ухвала

від 03.09.2024 по справі 907/1116/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88000

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

УХвала

"03" вересня 2024 р. м. Ужгород Справа №907/1116/23

Суддя Господарського суду Закарпатської області Пригара Л.І.

при секретарі судового засідання Шикітка О.В.,

розглянувши заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю ДМО, м. Мукачеве Закарпатської області б/н від 13.08.2024 (вх. №02.3.1-02/6280/24 від 13.08.2024) про розстрочення виконання рішення Господарського суду Закарпатської області від 30.04.2024 у справі №907/1116/23 за позовом Фізичної особи підприємця Крикуна Віктора Олександровича, с. Карпилівка Луцького району Волинської області до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ДМО, м. Мукачеве Закарпатської області про стягнення 919 118 грн заборгованості за поставлений товар (лісопродукцію) (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), без виклику уповноважених представників сторін,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 30.04.2024 у справі №907/1116/23 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ДМО, вул. Латорична, будинок 4, м. Мукачеве, Закарпатська область, 89600 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 37358533) на користь Фізичної особи підприємця Крикуна Віктора Олександровича, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) суму 919 118 грн (Дев`ятсот дев`ятнадцять тисяч сто вісімнадцять гривень) заборгованості за поставлений товар (лісопродукцію), а також 12 829,43 грн (Дванадцять тисяч вісімсот двадцять дев`ять гривень 43 коп) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

На примусове виконання рішення суду від 30.04.2024 у справі №907/1116/23 Господарським судом Закарпатської області видано відповідний наказ від 01.07.2024.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю ДМО, м. Мукачеве Закарпатської області через підсистему Електронний суд подала заяву б/н від 13.08.2024 (вх. №02.3.1-02/6280/24 від 13.08.2024), якою просить розстрочити виконання рішення Господарського суду Закарпатської області від 30.04.2024 у справі №907/1116/23 шляхом затвердження наступного графіку погашення заборгованості: - 150 000 грн до 31.08.2024; - 150 000 грн до 30.09.2024; - 150 000 грн до 31.10.2024; - 150 000 грн до 30.11.2024; - 105 805,23 грн до 31.12.2024; - судовий збір у сумі 12 829,43 грн до 01.09.2024.

В обґрунтування необхідності вчинення судом означеної процесуальної дії представник боржника покликається на нестабільне фінансове становище ТОВ ДМО, несвоєчасність проведення з ним розрахунків контрагентами та неможливість погашення існуючої заборгованості відразу, оскільки вказане призведе до банкрутства боржника.

За твердженням заявника, боржником 16.02.2023 було здійснено часткове погашення заборгованості перед стягувачем на суму 150 000 грн, тобто ще до моменту ухвалення судом рішення у справі №907/1116/23, та, крім того, сплачено ФОП Крикуну В.О. грошові кошти в розмірі 53 500 грн 11.06.2024. В подальшому, як стверджує представник боржника, на підставі платіжних доручень №3869, №3870 та №3871 від 31.07.2024 ТОВ ДМО перерахувало приватному виконавцю Ярошевському Д.А. суму 9812,77 грн, що, у свою чергу, свідчить про намір боржника добровільно погасити заборгованість перед стягувачем у повному обсязі. Водночас недостатність грошових коштів на банківському рахунку боржника, на переконання його уповноваженого представника, зумовлює необхідність розстрочення судом виконання рішення від 30.04.2024 у справі №907/1116/23.

Представник стягувача через підсистему Електронний суд подала письмові заперечення б/н від 14.08.2024 (вх. №02.3.1-02/6361/24 від 15.08.2024), за змістом яких просить відмовити в задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю ДМО, м. Мукачеве Закарпатської області про розстрочення виконання судового рішення у справі №907/1116/23, вказуючи, зокрема, на те, що обставини нестабільного фінансового становища та несвоєчасних розрахунків контрагентів із ТОВ ДМО, що призвело до утворення заборгованості останнього перед постачальниками, з урахуванням положень ст. 331 ГПК України, не є виключними обставинами, з якими закон пов`язує можливість розстрочення виконання рішення суду, адже їх наявність прямо залежить від власної діяльності самого боржника.

Покликаючись на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист, а також на відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів винятковості обставин, із якими закон пов`язує можливість розстрочення виконання судового рішення, з урахуванням інтересів позивача та ступеня вини відповідача у виникненні спору, представник стягувача наголошує, що розстрочення виконання рішення суду в даному випадку суперечитиме завданням господарського судочинства, якими, зокрема, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів держави, фізичних та юридичних осіб.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 20.08.2024 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю ДМО, м. Мукачеве Закарпатської області про розстрочення виконання рішення суду у справі №907/1116/23 призначено до розгляду в судовому засіданні на 03.09.2024 без виклику уповноважених представників учасників процесу та з урахуванням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і графіку розгляду інших справ.

Проаналізувавши доводи й аргументи, якими представник боржника обґрунтовує необхідність розстрочення виконання рішення суду в даній справі, суд дійшов висновку про їх необґрунтованість та безпідставність із огляду на наступне.

Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (ст. 1291 Конституції України).

Частиною 2 статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

У рішенні Конституційного Суду України від 13.12.2012 у справі №18-рп/2012 зазначено, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України від 05.07.2012, пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторив, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18.10.2005 зазначено, що неможливість для заявника отримати результат виконання рішення суду, винесеного на його або її користь, складає втручання у право на мирне володіння майном, яке викладено у першому параграфі ст.1 Протоколу №1 до Конвенції.

У справі Чіжов проти України від 17.05.2005 Європейський суд з прав людини вказав, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії статті 6 Конвенції.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі Горнсбі проти Греції від 19.03.1997); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).

З аналізу вказаної норми права вбачається, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.05.2024 у справі №906/1035/23.

Так, питання про задоволення заяви сторони про розстрочку виконання рішення суду вирішується судом у кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання судового рішення.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, із певним інтервалом у часі. При цьому, розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

У рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013 визначено, що розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися з урахуванням балансу інтересів сторін, слугувати досягненню мети виконання судового рішення з максимальним дотриманням співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи і заперечення як позивача, так і відповідача.

Розстрочення виконання судового рішення не повинно сприяти ухиленню від його виконання та впливати на фінансовий стан позивача. Розстрочення виконання судового рішення є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку після оцінки обставин справи, наведених учасниками справи, наданих ними обґрунтувань та дослідження доказів.

Законодавець у будь-якому випадку пов`язує надання розстрочки виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення. Отже підставою для розстрочки виконання рішення суду можуть бути конкретні обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк, встановлений судом.

Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення суду чи ускладнення його виконання, у зв`язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, надати розстрочку виконання рішення.

За змістом ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Так, встановлення та підтвердження факту наявності обставин, на які посилається заявник, можливо лише внаслідок сукупного аналізу відповідних доказів щодо наявності зазначених обставин, що безпосередньо ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у момент звернення рішення до виконання.

Обґрунтовуючи наявність підстав для розстрочення виконання рішення Господарського суду Закарпатської області від 30.04.2024 у справі №907/1116/23, представник боржника покликається на нестабільне фінансове становище ТОВ ДМО, несвоєчасність проведення з ним розрахунків контрагентами та неможливість погашення існуючої заборгованості відразу, оскільки вказане призведе до банкрутства боржника.

Водночас обставини щодо скрутного фінансового становища, з урахуванням положень ст. 331 ГПК України, не являються виключними обставинами, з якими закон пов`язує можливість розстрочення виконання судового рішення, адже наявність таких обставин прямо залежить від власної діяльності самого відповідача.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно зі ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (абз. 5 ч. 1 ст. 44 Господарського кодексу України).

За приписами ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, за власним комерційним розрахунком щодо наслідків вчинення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17, а також у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/2376/18.

Таким чином, відповідач, як особа, що здійснює господарську діяльність на власний ризик, враховуючи принципи, закріплені в ст. 6 Цивільного кодексу України, взяв на себе відповідні зобов`язання (в даному випадку оплатити вартість поставленого йому товару), і об`єктивно усвідомлював усі можливі ризики ведення такої діяльності та виконання зобов`язань за Договором.

Ризики при збитковій підприємницькій діяльності несе сам суб`єкт господарювання, а, відповідно, нерентабельність та неприбутковість відповідача стосується діяльності самого відповідача, у зв`язку з чим, наведені ризики не можуть бути ризиками іншої сторони, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 19.02.2018 у справі №910/15430/16, від 27.04.2018 у справі №910/313/17 та від 02.05.2018 у справі № 910/3816/16.

Водночас надані заявником баланс (звіт про фінансовий стан, звіт про фінансові результати за І півріччя 2024) станом на 30.06.2024, виписки по рахунках не свідчать про наявність у відповідача збитків (від`ємні значення відсутні), а лише відображають результати поточної господарської діяльності останнього.

Відсутність у боржника грошових коштів не може свідчити про неможливість виконання рішення суду з огляду на існування інших, крім звернення стягнення на грошові кошти, передбачених Законом України Про виконавче провадження, способів виконання рішення суду.

У даному контексті суд зауважує, що боржнику можуть належати не лише отримані доходи, а й майно нерухомі та рухомі речі, а саме, будівлі, споруди, земельні ділянки, засоби виробництва, активи, грошові кошти, цінні папери, майнові права тощо.

Належними доказами відсутності майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості, зокрема, є інвентаризаційні відомості, що містять інформацію про майнові активи боржника (рухоме, нерухоме майно, основні засоби виробництва, на яке можливо звернути стягнення), які заявником суду не надано.

Також останнім не надано доказів, які би свідчили про здійснення ним всіх можливих заходів для покращення стану розрахунків із позивачем (стягувачем) чи інших заходів, спрямованих на покращення свого матеріально-фінансового стану. Не містить подана представником боржника заява і обґрунтованого плану дій, яким би визначалося, за рахунок яких заходів та ресурсів відповідач збирається у разі розстрочення виконання рішення покращувати своє матеріально-фінансове становище та здійснювати виконання судового рішення.

Водночас боржник жодним чином не довів наявності виняткових обставин, що ускладнюють саме виконання рішення суду або роблять його неможливим, а аргументи щодо необхідності надання розстрочки такого виконання не пов`язуються з наявністю таких обставин.

Крім того, суд зважає, що належних доказів реальної можливості виконати рішення суду за умови надання розстрочки виконання боржником не надано, а згоди стягувача на розстрочення виконання рішення суду не отримано.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

З огляду на викладене та враховуючи те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист, суд зазначає, що з урахуванням інтересів позивача та ступеня вини відповідача у виникненні спору, розстрочення виконання рішення суду в даній справі суперечитиме завданням господарського судочинства, якими, зокрема, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

За наведених обставин, у задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю ДМО, м. Мукачеве Закарпатської області б/н від 13.08.2024 (вх. №02.3.1-02/6280/24 від 13.08.2024) про розстрочення виконання рішення Господарського суду Закарпатської області від 30.04.2024 у справі №907/1116/23 належить відмовити.

Керуючись ст. 234, 331 Господарського процесуального кодексу України

суд ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю ДМО, м. Мукачеве Закарпатської області б/н від 13.08.2024 (вх. №02.3.1-02/6280/24 від 13.08.2024) про розстрочення виконання рішення Господарського суду Закарпатської області від 30.04.2024 у справі №907/1116/23 відмовити.

2. Копію ухвали надіслати учасникам спору.

3. На підставі ст. 235 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду, постановлена в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Апеляційна скарга на ухвалу суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ухвали). Ухвала може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду.

4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Ухвалу складено та підписано 11.09.2024.

Суддя Л.І. Пригара