Рішення

від 19.08.2024 по справі 910/3753/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.08.2024Справа № 910/3753/23 (910/3304/24)Господарський суд міста Києва у складі судді Стасюка С.В., розглянувши матеріали справи в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін

за позовом Заступника керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Сагунівської сільської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лейзітраншіс"

про визнання недійсними додаткових угод до договору постачання електричної енергії та стягнення 81 721,67 грн.

в межах справи № 910/3753/23

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Де Трейдинг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лейзітраншіс" (ідентифікаційний код 42949165)

про банкрутство

Представники учасників справи: без виклику

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні Господарського суду міста Києва на стадії процедури розпорядження майном перебуває справа № 910/3753/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Лейзітраншіс".

Заступник керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Сагунівської сільської ради звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лейзітраншіс" з вимогою про визнання недійсними додаткових угод до договору постачання електричної енергії та стягнення коштів за недопоставлений товар в сумі 81 721, 67 грн.

В обґрунтування позовних вимог заступник керівника Черкаської окружної прокуратури вказує, що додаткові угоди №№ 3-8 до договору № 2273 про постачання електричної енергії від 23.02.2021 є недійсними з огляду на те, що перевищують 10% поріг визначений вимогам п. 2 ч. 5 ст. 41 ЗУ "Про публічні закупівлі" як підстава для збільшення ціни за одиницю товару за умови коливання ціни на ринку та свідчить про порушення принципів максимальної економії, ефективності та пропорційності, що передбачені ч. 1 ст. 5 ЗУ "Про публічні закупівлі". Разом з тим, враховуючи недійсність додаткових угод №№ 3-8 до договору № 2273 про постачання електричної енергії від 23.02.2021, керуючись положеннями ст. 679 ЦК України підлягають поверненню замовнику постачальником кошти за оплачений, але не поставлений товар в сумі 81 721, 67 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.03.2024 матеріали позовної заяви № 910/3304/24 за позовом Заступника керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Сагунівської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лейзітраншіс" про визнання недійсними додаткових угод до договору постачання електричної енергії та стягнення коштів за недопоставлений товар в сумі 81 721, 67 грн., передано для розгляду в межах справи № 910/3753/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Лейзітраншіс".

Матеріали судової справи № 910/3753/23 (910/3304/24) передано на розгляд раніше визначеному складу суду - судді Стасюку С.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2024 прийнято позовну заяву Заступника керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Сагунівської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лейзітраншіс" про визнання недійсними додаткових угод до договору постачання електричної енергії та стягнення коштів за недопоставлений товар в сумі 81 721,67 грн. до розгляду в межах справи № 910/3753/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Лейзітраншіс" та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Відзиву на позовну заяву до Господарського суду міста Києва не надходило.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 23.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергоносії України» (постачальник), яке у подальшому змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Лейзітраншіс" та Виконавчим комітетом Сагунівської сільської ради (споживач) укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу № 2273 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору за цим Договором постачальник передає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі (послуги з передачі) згідно з умовами цього Договору за КЕКВ 2273.

Згідно з п. 2.1 Договору постачання електричної енергії споживачу здійснюється цілодобово з дати акцептування споживачем заяви-приєднання по 31.12.2021.

Відповідно до п. 4.2., 4.3. Договору ціна електричної енергії за цим Договором визначається за 1 кВт*год та становить 2,40 грн. без урахування податку на додану вартість. Крім того, ПДВ 20% - 0,48 грн. Ціна за 1 кВт* год електричної енергії складає 2, 88 грн. з ПДВ. Загальна сума договору становить 751 809,60 грн. у т.ч. ПДВ 125 301,60 грн.

Пунктом 4.5. Договору передбачено, що зміна ціни за одиницю електричної енергії може відбуватися відповідно до умов ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема п. 4.5.2. збільшення ціни за одиницю товару на 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Пунктом 14.1. Договору передбачено, що він набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.03.2021 і діє в частині постачання електричної енергії по 31.12.2021, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.

23.02.2021 сторонами укладено додаткову угоду № 1 до Договору (не оскаржується), якою п.п. 4.5.2 та 4.5.7 у Розділі 4 викладено в новій редакції, зокрема в частині порядку зміни умов договору в разі коливання ціни на ринку у бік збільшення; прийняття рішень органами державної влади, що впливають на зміну регульованих цін (тарифів). Додано п.п. 5.2.6, 5.2.7 у Розділ 5, що стосуються обов??язків споживача, п.п. 8.2.1 Розділу 8, що стосується відповідальності споживача за недотримання споживачем використання замовлених обсягів споживання електричної енергії та п.п. 14.7.1 Розділу 14, що стосується юридичної сили сканованих документів пов`язаних з укладанням та виконанням цього Договору.

13.08.2021 сторонами укладено додаткову угоду № 2 (не оскаржується), якою збільшено ціну за одиницю товару на 8,75% та визначено у розмірі 2,61 грн., а з урахуванням ПДВ 20% - 3,132 грн. з ПДВ, обсяг постачання зменшено до 251687,7625 кВт*год (застосовується з 01.08.2021).

У подальшому, за ініціативою Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоносії України» (після зміни найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лейзітраншіс"), між сторонами до вказаного договору укладено додаткові угоди, якими змінено його істотні умови, в частині збільшення вартості за одиницю електричної енергії, зокрема:

1)Додатковою угодою № 3 від 19.08.2021 збільшено ціну за 1 кВт/год до 3,409 грн. Додаткова угода вступає в дію з моменту підписання, а в частині розрахунків з 10.08.2021;

2)Додатковою угодою № 4 від 22.09.2021 збільшено ціну за 1 кВт/год до 3,607 грн. Додаткова угода вступає в дію з моменту підписання, а в частині розрахунків з 14.09.2021;

3)Додатковою угодою № 5 від 27.09.2021 збільшено ціну за 1 кВт/год до 3,867 грн. Додаткова угода вступає в дію з моменту підписання, а в частині розрахунків з 23.09.2021;

4)Додатковою угодою № 6 від 21.10.2021 збільшено ціну за 1 кВт/год до 4,218 грн. Додаткова угода вступає в дію з моменту підписання, а в частині розрахунків з 12.10.2021;

5)Додатковою угодою № 7 від 08.11.2021 збільшено ціну за 1 кВт/год до 4,403 грн. Додаткова угода вступає в дію з моменту підписання, а в частині розрахунків з 01.11.2021;

6)Додатковою угодою № 8 від 19.11.2021 збільшено ціну за 1 кВт/год до 4,783 грн. Додаткова угода вступає в дію з моменту підписання, а в частині розрахунків з 08.11.2021.

Звертаючись з позовом до суду прокуратура зазначає, що підвищення ціни за Додатковими угодами № 3-8 суперечить п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки відповідач усвідомлено та цілеспрямовано діяв з метою збільшення ціни договору без належного обґрунтування підстав та пропорційності збільшення ціни, внаслідок чого відповідачем безпідставно отримані кошти у розмірі 81 721,67 грн.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (далі по тексту Закон) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Укладення додаткових угод до Договору щодо зміни ціни на товар за відсутності підстав для цього, визначених Законом, спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання Договору.

Отже, завдяки тому, що постачальник у тендерній пропозиції запропонував найнижчу ціну товару, свідомо занизивши відпускну ціну електроенергії порівняно з ринковою, це дозволило йому перемогти у тендері. Відповідач, будучи обізнаним про ціни на предмет закупівлі, які склалися на ринку на момент підписання договору, гарантував його постачання позивачу за цінами згідно з Договором.

Враховуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що відповідач під час участі у відкритих торгах, ігноруючи принцип добросовісної конкуренції, умисно занизив ціни на продукцію - електроенергію, з метою отримання перемоги у торгах, а в подальшому безпідставно збільшив ціну.

Тобто, відповідач при укладенні Додаткових угод мав на меті змінити ціну за одиницю товару не відповідно до її зміни на ринку, а просто збільшити її незалежно від реального відсотка коливання.

Обґрунтування недійсності правочинів, за умовами яких збільшувалася ціна предмету закупівлі.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови відповідно до законодавства. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладанні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з ст. 185 Господарського кодексу України до укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом (ч. 4, 5 ст. 656 Цивільного кодексу України).

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави встановлює Закон України "Про публічні закупівлі.

Метою Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища, запобігання проявам корупції, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до ст. 5 Закону, закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія, ефективність та пропорційність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників та рівне ставлення до них; об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозицій за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозицій учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Сторони у випадку коливання цін на ринку наділені правом вносити зміни до ціни товару декілька разів, але не більше, ніж на 10% від ціни за одиницю товару, і такі зміни сторони вносять з урахуванням вже внесених попередніх змін. Тобто, кожного разу сторони мають право збільшити ціну за одиницю товару не більше ніж на 10% з урахуванням попередніх змін, однак у випадку коливання цін, тобто з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документи, що підтверджують коливання ціни товару на ринку повинні бути наявні саме на момент внесення таких змін.

Тобто, не будь-яка довідка уповноваженого органу про ціну товару на ринку, є належним підтвердженням та підставою для зміни ціни в договорі після його підписання, а лише та, яка містить інформацію про коливання ціни такого товару на ринку.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 915/346/18, від 12.02.2020 у справі № 913/166/19, а також у постановах від 21.03.2019 у справі № 912/898/18, від 25.06.2019 у справі № 913/308/18 та від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові № 927/491/19 від 18.06.2021 зазначив, що постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Підвищення сторонами Договору ціни, шляхом укладання додаткових угод, суперечить меті Закону України "Про публічні закупівлі".

Зокрема, такі дії нівелюють інститут публічних закупівель, як засіб забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у цій сфері, запобігання проявам корупції та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки якщо пристати на тлумачення сторонами п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону, то при укладанні додаткових угод ціну за товар можна збільшувати необмежену кількість разів.

Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18).

Отже, відповідачем при укладені спірних Додаткових угод не дотримано вимоги п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", безпідставно змінено істотні умови Договору, кожного разу при укладенні всіх додаткових угод сторонами Договору належним чином не обґрунтовано та документально не підтверджено коливання ціни на електроенергію на ринку після укладення Договору та попередньої угоди.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Цивільного кодексу України не допускається використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Згідно з п. 2 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" необхідно враховувати, що згідно із ст. ст. 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України.

У свою чергу, ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" є імперативною нормою, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у встановлених випадках, а саме у разі коливання цін на ринку товару чи то у бік збільшення, чи у бік зменшення, що надає сторонам право змінювати умови договору щодо ціни товару, при цьому не збільшуючи загальну суму договору.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Невиконання встановлених законодавством норм при організації та проведенні тендерних процедур порушує інтереси держави в частині гарантування організації діяльності органів державної влади відповідно до вимог Конституції та законів України, забезпечення безумовного виконання нормативно-правових актів держави.

За змістом п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України, та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів, влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до п. 2.5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11 визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину.

Пунктом 2.9 вищезазначеної постанови передбачено, що на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Додаткові угоди на постачання електроенергії суперечать вимогам Закону України "Про публічні закупівлі". Сторони правочину, укладанням оспорюваних додаткових угод, необгрунтовано, без відповідної правової підстави збільшили ціну.

Відповідач без допустимого обґрунтування підстав ініціював укладання додаткових угод. У свою чергу, укладення сторонами Договору Додаткових угод з необгрунтованим збільшенням ціни за товар та зменшенням його кількості, жодним чином не відповідає принципу максимальної економії та ефективності.

Тож вказані додаткові угоди не відповідають вимогам ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а тому мають бути визнані судом недійсними.

За приписами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Поряд з цим, визнання недійсною будь-якої додаткової угоди тягне за собою визнання недійсними всіх послідуючих додаткових угод, оскільки кожна наступна додаткова угода має фіксовану ціну за одиницю товару, а тому є похідною від попередніх додаткових угод та автоматично незаконною, оскільки без попередньої додаткової угоди ціна за послідуючими угодами фактично перевищуватиме ціну за одиницю товару більше, ніж на 10%, визначених в ст. 41 Закону, у порівнянні із основним договором.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, відповідно до ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України Додаткові угоди до Договору є недійсними, оскільки укладені в порушення вимог ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а тому є всі підстави вважати, що кошти, які сплачені позивачем за товар є безпідставно отриманими.

Отже, внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання спірних додаткових угод з порушенням законодавства мала місце переплата зі сторони позивача коштів у розмірі 81 721, 67 грн.

Обґрунтування наявності порушення інтересів держави та підстав для їх представництва прокурором.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з положеннями ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У п. п. З, 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 № 3-рп/ 99 зазначається, що в основі інтересів держави є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі, як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання, тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України, надають прокуророві право звертатися до суду з позовами про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.

Таку саму позицію висловив і Верховний Суд України у постановах від 23.05.2006 у справі № 16/472, від 03.04.2007 у справі №05-5-46/8142, від 15.05.2007у справі № 12/111 та Верховний Суд від 26.07.2018 у справі №926/1111/15.

У постанові Верховного Суду у справі №910/11919/17 від 17.10.2018 зазначено, що існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) Європейський суд з прав людини висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у відповідному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. З ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз положень ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

-якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження;

-у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18.

Верховним Судом у його постанові від 10.06.2021 по справі № 910/114/19 висловлено позицію про те, що визначене положеннями Закону України "Про публічні закупівлі" спеціальне законодавче регламентування процедури закупівлі товарів, робіт і послуг для потреб держави хоч і має на меті створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції і запобігання проявам корупції, проте одночасно слугує захисту інтересів держави, а тому така процедура спрямована, перш за все, на задоволення потреб держави у певних групах товарів, робіт і послуг в особі конкретних замовників, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів.

Відтак, прямий інтерес держави полягає у неухильному дотриманні учасниками процедури закупівлі та замовником встановлених Законом України "Про публічні закупівлі" вимог.

Проведення процедури державних закупівель та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 по справі № 912/989/18.

У постанові від 23.09.2021 по справі № 910/11608/20 Верховний Суд вказав на ту обставину, що закупівля проводиться не лише для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб`єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі, але й для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах.

Крім того, використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави.

Звернення прокурора до суду з вказаною позовною заявою має важливе значення для зміцнення правопорядку в сфері здійснення публічних закупівель і захисту економічної конкуренції та додержання всіма учасниками цих суспільних відносин принципу законності (ст. 68 Конституції України).

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які належать до їхньої компетенції, а також у захисті прав та свобод інтересів місцевого значення, які не мають загальнодержавного характеру, але направлені на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку в спосіб, який належить до їх відання.

Невиконання встановлених законодавством норм при організації та проведенні тендерних процедур порушує інтереси держави в частині гарантування організації діяльності органів державної влади відповідно до вимог Конституції та законів України, забезпечення безумовного виконання нормативно-правових актів держави.

Недотримання в даному випадку законодавства в сфері публічних закупівель сприяло виникненню особливих економічних і соціальних наслідків.

Враховуючи, що позивач є стороною оспорюваного правочину, та особою, за рахунок якої відповідачем набуто стягувані грошові кошти, саме останній підлягає визнанню позивачем як орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурором встановлено, що зазначеним органом не вжито заходів, у тому числі щодо звернення до суду з відповідним позовом для повернення бюджетних коштів, сплачених відповідачеві за постачання електроенергії.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1.Позов Заступника керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Сагунівської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лейзітраншіс" про визнання недійсними додаткових угод до договору постачання електричної енергії та стягнення 81 721,67 грн. - задовольнити повністю.

2.Визнати недійсною Додаткову угоду № 3 від 19.08.2021 про внесення змін до Договору від 23.02.2021 № 2273, укладену між Виконавчим комітетом Сагунівської сільської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергоносії України.

3.Визнати недійсною Додаткову угоду № 4 від 22.09.2021 про внесення змін до Договору від 23.02.2021 № 2273, укладену між Виконавчим комітетом Сагунівської сільської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергоносії України.

4.Визнати недійсною Додаткову угоду № 5 від 27.09.2021 про внесення змін до Договору від 23.02.2021 № 2273, укладену між Виконавчим комітетом Сагунівської сільської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергоносії України.

5.Визнати недійсною Додаткову угоду № 6 від 21.10.2021 про внесення змін до Договору від 23.02.2021 № 2273, укладену між Виконавчим комітетом Сагунівської сільської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергоносії України.

6.Визнати недійсною Додаткову угоду № 7 від 08.11.2021 про внесення змін до Договору від 23.02.2021 № 2273, укладену між Виконавчим комітетом Сагунівської сільської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергоносії України.

7.Визнати недійсною Додаткову угоду № 8 від 19.11.2021 про внесення змін до Договору від 23.02.2021 № 2273, укладену між Виконавчим комітетом Сагунівської сільської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергоносії України.

8.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лейзітраншіс" (50006, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, вул. Соборності, будинок 12, ідентифікаційний код 42949165) на користь Виконавчого комітету Сагунівської сільської ради (19644, Черкаська обл., Черкаський р-н, село Сагунівка, вулиця Лесі Українки, будинок 77/4, ідентифікаційний код 04408815) 81 721 (вісімдесят одну тисячу сімсот двадцять одну) грн. 67 коп. безпідставно отриманих коштів.

9.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лейзітраншіс" (50006, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, вул. Соборності, будинок 12, ідентифікаційний код 42949165) на користь Черкаської обласної прокуратури (18015, Черкаська обл., місто Черкаси, бульвар Шевченка, будинок 286, ідентифікаційний код 02911119) 21 196 (двадцять одну тисячу сто дев`яносто шість) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 19.08.2024.

Суддя С. В. Стасюк