Рішення

від 03.09.2024 по справі 910/3753/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.09.2024Справа № 910/3753/23 (910/279/24)Господарський суд міста Києва у складі судді Стасюка С.В., розглянувши матеріали справи в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін

за позовом Керівника Корюківської окружної прокуратури Чернігівської області в інтересах держави в особі Сосницької селищної ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лейзітраншіс"

про стягнення 33 317,10 грн.

в межах справи № 910/3753/23

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Де Трейдинг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лейзітраншіс"

про банкрутство

Представники учасників справи: без виклику

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні Господарського суду міста Києва на стадії процедури розпорядження майном перебуває справа № 910/3753/23 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Лейзітраншіс".

Керівник Корюківської окружної прокуратури Чернігівської області в інтересах держави в особі Сосницької селищної ради звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лейзітраншіс" про стягнення 33 317,10 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує, що у зв`язку з укладенням додаткових угод № 3-5 Товариство з обмеженою відповідальністю "Лейзітраншіс" зобов`язане поставити меншу кількість товару, ніж було передбачено договором про постачання електричної енергії споживачу № 32/20-Е, внаслідок завищення ціни товару. На переконання прокурора внесення змін до договору здійснено в порушення вимог ч. 4 ст. 36 ЗУ "Про публічні закупівлі" (в редакції від 01.12.2019), тобто, належним чином не обґрунтовано та суперечить інтересам суспільства в особі територіальної громади Сосницької ОТГ та держави, укладені додаткові угоди № 3-5 є нікчемними в силу ст. 37 ЗУ "Про публічні закупівлі".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду в межах справи № 910/3753/23 та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

08.02.2024 до Господарського суду міста Києва від Сосницької селищної ради надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

04.03.2024 та 11.03.2024 до Господарського суду міста Києва від Керівника Корюківської окружної прокуратури Чернігівської області надійшла заява про зміну підстав позову, відповідно до якої представник прокуратури просив вважати підставою позову щодо стягнення коштів також вимоги ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Так, згідно розпорядження № 01.3-16/650/24 від 22.03.2024, відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматичний розподіл матеріалів судової справи № 910/3753/23, позовів в межах справи про банкрутство №№ 910/16139/23, 927/35/24, 910/279/24 та заяви зареєстрованої до картки додаткових матеріалів справи в межах справи про банкрутство за вхідним № 07-10/2208/24, у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_1 .

За результатами повторного автоматичного розподілу справ справу № 910/3753/23, заяву зареєстровану до картки додаткових матеріалів справи за вхідним № 07-10/414/24, позови в межах справи про банкрутство №№ 910/16139/23, 927/35/24, 910/279/24 та заяви зареєстрованої до картки додаткових матеріалів справи в межах справи про банкрутство за вхідним № 07-10/2208/24, передано на розгляд судді Стасюку С.В.

Разом з тим, положеннями ч. 14 ст. 32 ГПК України передбачено, що у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

Приписами ч. 1, 2 та 5 ст. 252 ГПК України визначено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на викладене, суд вважає за доцільне прийняти справу № 910/3753/23 (910/279/24) в межах розгляду справи № 910/3753/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Лейзітраншіс" до свого провадження та здійснювати розгляд даної справи в порядку спрощеного провадження з дня відкриття провадження у справі без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Також, суд відзначає, що в матеріалах справи містяться дві ідентичні заяви прокурора про зміну підстав позову (надійшли до суду 04.03.2024 та 11.03.2024).

Оскільки означені заяви подані у відповідності до вимог ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, то суд вважає за можливе прийняти дані заяви, у зв`язку з чим, подальший розгляд справи здійснюватиметься з їх врахуванням.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2024 прийнято справу № 910/3753/23 (910/279/24) в межах розгляду справи № 910/3753/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Лейзітраншіс" до провадження. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження починаючи з дня відкриття провадження у справі без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Відзиву на позовну заяву до Господарського суду міста Києва не надходило.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

08.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергоносії України» (постачальник), яке у подальшому змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Лейзітраншіс" та Сосницькою селищною радою (споживач) укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу № 32/20-Е (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1, 1.2 Договору він встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії. Умови договору розроблені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312.

Згідно з п. 2.1 Договору за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Строк поставки товару - 01.01.2020 - 31.12.2020 (п. 3.1. Договору).

Відповідно до п. 3.4. Договору постачальник за цим Договором не має права вимагати від споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, що не визначена у комерційній пропозиції, яка є додатком 2 до цього Договору.

Згідно з п. 13.8 Договору умови Договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у т.ч. ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови Договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

-зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;

-зміни ціни за одиницю товару не більше, ніж на 10 % у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі;

-покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі;

-продовження строку дії договору та виконання зобов`язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили продовження, у тому числі непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі;

-узгоджена зміна ціни в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг);

-зміни ціни у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів пропорційно до змін таких ставок;

-зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;

-зміни умов у зв`язку із продовженням строку дії договору, достатнього для проведення процедури закупівлі на початок наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 % суми, визначеної в договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку.

У подальшому, за ініціативою Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоносії України» (після зміни найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лейзітраншіс"), між сторонами до вказаного договору укладено додаткові угоди, якими змінено його істотні умови, в частині збільшення вартості за одиницю електричної енергії, зокрема:

1)Додатковою угодою № 3 від 03.04.2020 збільшено ціну за 1 кВт/год до 2,059 грн (з ПДВ). Дія цієї додаткової угоди розповсюджується на відносини між сторонами, які виникли на підставі п. 2 статті 631 Цивільного кодексу України, до її укладання, а саме з 11.03.2020;

2)Додатковою угодою № 4 від 25.09.2020 збільшено ціну за 1 кВт/год до 2,23 грн (з ПДВ). Дія цієї додаткової угоди розповсюджується на відносини між сторонами, а саме з моменту підписання, а в частині розрахунків з 01.09.2020;

3)Додатковою угодою № 5 від 30.11.2020 збільшено ціну за 1 кВт/год до 2,32 грн (з ПДВ). Дія цієї додаткової угоди розповсюджується на відносини між сторонами, які виникли на підставі п. 3 статті 631 Цивільного кодексу України, до її укладання, а саме з 01.11.2020.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник прокуратури зазначає, що додаткові угоди № 3-5 до Договору є нікчемними в силу ст. 37 ЗУ "Про публічні закупівлі", внаслідок чого відповідачем безпідставно отримано грошові кошти у розмірі 33 317,10 грн.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Щодо звернення з даним позовом Керівником Корюківської окружної прокуратури Чернігівської області в інтересах держави в особі Сосницької селищної ради.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з положеннями ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У п. п. 3, 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 № 3-рп/ 99 зазначається, що в основі інтересів держави є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі, як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання, тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України, надають прокуророві право звертатися до суду з позовами про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.

Таку саму позицію висловив і Верховний Суд України у постановах від 23.05.2006 у справі № 16/472, від 03.04.2007 у справі №05-5-46/8142, від 15.05.2007у справі № 12/111 та Верховний Суд від 26.07.2018 у справі №926/1111/15.

У постанові Верховного Суду у справі №910/11919/17 від 17.10.2018 зазначено, що існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) Європейський суд з прав людини висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у відповідному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз положень ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

-якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження;

-у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18.

Верховним Судом у його постанові від 10.06.2021 по справі № 910/114/19 висловлено позицію про те, що визначене положеннями Закону України "Про публічні закупівлі" спеціальне законодавче регламентування процедури закупівлі товарів, робіт і послуг для потреб держави хоч і має на меті створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції і запобігання проявам корупції, проте одночасно слугує захисту інтересів держави, а тому така процедура спрямована, перш за все, на задоволення потреб держави у певних групах товарів, робіт і послуг в особі конкретних замовників, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів.

Відтак, прямий інтерес держави полягає у неухильному дотриманні учасниками процедури закупівлі та замовником встановлених Законом України "Про публічні закупівлі" вимог.

Проведення процедури державних закупівель та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 по справі № 912/989/18.

У постанові від 23.09.2021 по справі № 910/11608/20 Верховний Суд вказав на ту обставину, що закупівля проводиться не лише для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб`єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі, але й для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах.

Крім того, використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави.

Звернення прокурора до суду з вказаною позовною заявою має важливе значення для зміцнення правопорядку в сфері здійснення публічних закупівель і захисту економічної конкуренції та додержання всіма учасниками цих суспільних відносин принципу законності (ст. 68 Конституції України).

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які належать до їхньої компетенції, а також у захисті прав та свобод інтересів місцевого значення, які не мають загальнодержавного характеру, але направлені на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку в спосіб, який належить до їх відання.

Невиконання встановлених законодавством норм при організації та проведенні тендерних процедур порушує інтереси держави в частині гарантування організації діяльності органів державної влади відповідно до вимог Конституції та законів України, забезпечення безумовного виконання нормативно-правових актів держави.

Враховуючи, що Сосницька селищна рада є стороною Договору, та особою, за рахунок якої відповідачем набуто стягувані грошові кошти, саме остання підлягає визнанню позивачем як орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурором встановлено, що зазначеним органом не вжито заходів, у тому числі щодо звернення до суду з відповідним позовом для повернення бюджетних коштів, сплачених відповідачеві за постачання електроенергії.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначено Законом України «Про публічні закупівлі».

Згідно з п. 5 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі», договір про закупівлю - договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.

Положеннями статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Відповідно до пункту 7 частини другої статті 22 Закону України «Про публічні закупівлі» тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов`язковим зазначенням порядку змін його умов.

Відповідно до пункту 1, 2 ч. 4 статті 36 Закону України Про публічні закупівлі» (умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

Подібні за змістом положення містить і норма частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», в редакції чинній на час укладення додаткових угод № 4-5, згідно якої істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії (п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у новій редакції).

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору. Частиною першою статті 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон України "Про публічні закупівлі" не містить виключень з цього правила.

Стаття 652 Цивільного кодексу України передбачає, що в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Системний аналіз положень частини першої статті 525, статті 526, частини першої статті 651 Цивільного кодексу України та положень частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Водночас, суд звертає увагу на те, що положеннями Закону України «Про публічні закупівлі» закріплено можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10%, є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Разом з тим передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим.

У постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19 зазначено, що будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір купівлі-продажу (поставки) товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Продавець (постачальник) має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору. Продавцю (постачальнику) треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику при закупівлі ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником пропозиції), та заздалегідь замовити товар по визначеній у договорі вартості.

Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни природного газу на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договорів і до внесення відповідних змін до нього.

Впродовж дії договору Додатковими угодами № 3-5 сторони неодноразово змінювали істотні умови Договору, а саме збільшували ціну за 1 кВт/год. до 2,32 грн, що перевищує максимально допустимий відсоток збільшення ціни за одиницю товару, встановлений Законом України «Про публічні закупівлі».

Суд зазначає, що укладення додаткових угод № 3-5 до Договору щодо зміни ціни на товар за відсутності визначених чинним законодавством підстав, спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (пункт 72), від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 95)).

Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Матеріалами справи підтверджується, що прокурор, обґрунтовуючи вимогу про застосування наслідків недійсного правочину, вказував на те, що додаткові угоди № 3 від 03.04.2020, № 4 від 25.09.2020, № 5 від 30.11.2020 в силу приписів статті 37 Закону України «Про публічні закупівлі» є нікчемними, оскільки укладенні з порушенням частини четвертої статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі».

Так, відповідно до статті 37 Закону України «Про публічні закупівлі», згідно якої договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог частини четвертої статті 36 цього Закону.

За змістом частини четвертої статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено можливість зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

Втім, 19.04.2020 вступила в дію нова редакція Закону України «Про публічні закупівлі» (далі в новій редакції), в якій унормовано обставини нікчемності договору.

Так, відповідно до статті 43 Закону України «Про публічні закупівлі» у новій редакції договір про закупівлю є нікчемним у разі: 1) якщо замовник уклав договір про закупівлю до/без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами цього Закону; 2) укладення договору з порушенням вимог частини четвертої статті 41 цього Закону; 3) укладення договору в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону; 4) укладення договору з порушенням строків, передбачених частинами п`ятою і шостою статті 33 та частиною сьомою статті 40 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв`язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону.

Частиною 4 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у новій редакції передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Водночас у частині 5 вказаної статті Закону України «Про публічні закупівлі» у новій редакції унормовано можливість збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Отже статтею 43 Закону України «Про публічні закупівлі» у новій редакції, якою встановлено підстави нікчемності договору про закупівлю, не передбачено серед правових підстав нікчемності договору порушення сторонами вимог частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у новій редакції.

Вказане свідчить про те, що у новій редакції Закону України «Про публічні закупівлі» порушення частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не є законодавчо встановленою підставою нікчемності правочину.

Подібні за своїм змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №927/1058/21, від 27.10.2022 у справі № 917/1062/21, від 09.02.2022 у справі №924/197/21.

При цьому, Суд звертає увагу на те, що у Рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Тобто, якщо правовідносини тривали станом на момент запровадження законодавцем іншого (нового) правового регулювання цих відносин і вони не припинились, або виникли після змін у законодавстві, то законні підстави діяти з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, відсутні.

Також у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.04.2020 у справі № 522/25151/14-ц (провадження № 61-101св19) зроблено висновок щодо застосування статті 215 ЦК України та вказано, що підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину.

Беручи до уваги те, що на час укладення додаткових угод законодавчо встановлені підстави нікчемності правочину зазнали змін шляхом виключення умови щодо недотримання вимоги закону про можливість збільшення ціни одиниці товару на 10 % у зв`язку із коливанням цін на ринку, суд вважає помилковими висновки прокуратури про нікчемність названих правочинів на підставі ст. 37 Закону України «Про публічні закупівлі».

Належним способом захисту в цьому випадку є вимога про визнання додаткових угод № 3-5 недійсними, яка у даній справі прокурором не заявлена.

Разом з цим, неспростована у встановленому чинним законодавством порядку презумпція правомірності вищенаведених додаткових угод виключає можливість задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів у розмірі 33 317,10 грн.

Нікчемність, в силу приписів ст. 37 Закону України «Про публічні закупівлі», додаткових угод № 3-5 не може бути покладено в основу висновку про задоволення позову у цій справі.

Аналогічної правової позиції дійшов Північний апеляційний господарський суд у своїй постанові від 04.07.2023 у справі № 920/921/22.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, заявлені позовні вимоги Керівника Корюківської окружної прокуратури Чернігівської області в інтересах держави в особі Сосницької селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лейзітраншіс" про стягнення 33 317,10 грн. задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на прокуратуру.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1.У позові Керівника Корюківської окружної прокуратури Чернігівської області в інтересах держави в особі Сосницької селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лейзітраншіс" про стягнення 33 317,10 грн. - відмовити повністю.

2.Витрати по сплаті судового збору покласти на Чернігівську обласну прокуратуру.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 03.09.2024.

Суддя С. В. Стасюк