Рішення

від 06.08.2024 по справі 911/3293/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" серпня 2024 р. м. Київ Справа № 911/3293/23

За позовом Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛАНТА ЛЕНД»</a>,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»

про усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження земельними ділянками

Суддя Антонова В.М.

Секретар судових засідань Бойченко С.І.

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Дубинська О.Г.;

від третьої особи: Яременко З.І.;

прокурор: Філіпенко О.І.;

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий виклад позовних вимог

Керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛАНТА ЛЕНД»</a> (далі - відповідач) у якому просить суд:

- усунути перешкоди у здійснені Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора №51202203 від 18.02.2020 про реєстрацію права приватної власності ТОВ «ОЛАНТА ЛЕНД» на земельну ділянку з кадастровим номером №3222080700:03:011:0013;

- усунути перешкоди у здійснені Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора №51224103 від 19.02.2020 про реєстрацію права приватної власності ТОВ «ОЛАНТА ЛЕНД» на земельну ділянку з кадастровим номером №3222080700:03:011:0027;

- усунути перешкоди у здійснені Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора №51219679 від 19.02.2020 про реєстрацію права приватної власності ТОВ «ОЛАНТА ЛЕНД» на земельну ділянку з кадастровим номером №3222080700:03:011:0028;

- усунути перешкоди у здійснені Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора №51217442 від 19.02.2020 про реєстрацію права приватної власності ТОВ «ОЛАНТА ЛЕНД» на земельну ділянку з кадастровим номером №3222080700:03:011:0016;

- усунути перешкоди у здійснені Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора №51218577 від 19.02.2020 про реєстрацію права приватної власності ТОВ «ОЛАНТА ЛЕНД» на земельну ділянку з кадастровим номером №3222080700:03:011:0019;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення, шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельної ділянки з кадастровими номерами 3222080700:03:011:0013 від ТОВ «ОЛАНТА ЛЕНД»;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення, шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельної ділянки з кадастровими номерами кадастровими номерами 3222080700:03:011:0027 від ТОВ «ОЛАНТА ЛЕНД»;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення, шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельної ділянки з кадастровими номерами кадастровими номерами 3222080700:03:011:0028 від ТОВ «ОЛАНТА ЛЕНД»;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення, шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельної ділянки з кадастровими номерами кадастровими номерами 3222080700:03:011:0016 від ТОВ «ОЛАНТА ЛЕНД»;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення, шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельної ділянки з кадастровими номерами кадастровими номерами 3222080700:03:011:0019 від ТОВ «ОЛАНТА ЛЕНД».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення та перебувають в постійному користуванні ДСГП «Ліси України» (як правонаступника ДП «Іванківське лісове господарство») для потреб лісового господарства, право розпорядження якими належить Київській обласній державній адміністрації.

Оскільки спірні земельні ділянки незаконно вибули з власності держави та в подальшому були зареєстровані на праві власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд», внаслідок чого власник та землекористувач позбавлені можливості користуватися і розпоряджатися спірними земельними ділянками лісогосподарського призначення, прокурор в порядку статті 391 Цивільного кодексу України просить усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження зазначеними земельними ділянками через скасування рішень про державну реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд»</a> на ці земельні ділянки та їх повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння відповідача.

1. Стислий виклад позицій відповідача

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що державна реєстрація його права на земельні ділянки підтверджує вибуття їх з володіння позивача, у зв`язку з чим прокурором обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, адже вважав, що у спірних правовідносинах ефективним способом захисту мав би бути віндикаційний позов про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, до якого має бути застосовано позовну давність. Крім цього, зазначає, зо прокурором не доведено, що спірні земельні ділянки відносяться до лісогосподарського призначення.

Зазначає, що на планшетах планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2003 року відсутня геодезична інформація, на підставі якої можна визначити місцезнаходження земель лісогосподарського призначення ДП «Іванківський лісгосп» в натурі (на місцевості), вони складені із порушенням вимог галузевих нормативних документів, підтверджено також Висновком експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Бікуса Ю.Ф. за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 19.12.2019 №23331/19-41, яка призначалася та проводилася в цивільній справі № 366/1867/17, що розглядалася Іванківським районним судом Київської області.

2. Стислий виклад позицій третьої особи

Третя особа правом на надання пояснень не скористалась.

3. Процесуальні дії в справі

У позовній заяві міститься клопотання про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.11.2023 позовну заяву Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛАНТА ЛЕНД»</a> про усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження земельними ділянками та додані до неї документи повернуто позивачеві.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 апеляційну скаргу Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області на ухвалу Господарського суду Київської області від 06.11.2023 у справі № 911/3293/23 залишено без задоволення та ухвалу Господарського суду Київської області від 06.11.2023 у справі №911/3293/23 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.05.2024 касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено, постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 та ухвалу Господарського суду Київської області від 06.11.2023 у справі № 911/3293/23 скасовано та справу передано на розгляд до Господарського суду Київської області.

29.05.2024 матеріали справи №911/3293/23 повернулись до Господарського суду Київської області.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 29.05.2024 матеріали справи передано до судді Антонової В.М.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та призначено підготовче засідання на 25.06.2024.

14.06.2024 від позивача надійшла позовна заява з додатками.

19.06.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

У підготовче засідання 25.06.2024 з`явився прокурор та представник відповідача, представник позивача не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.06.2024 відкладено підготовче засідання в справі 911/3293/23 на 09.07.2024 та залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (далі - третя особа).

05.07.2024 від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.07.2024 виправлено описку в повному тексті ухвали Господарського суду Київської області від 25.06.2024.

09.07.2024 від Вишгородської окружної прокуратури надійшла заява про зміну предмету позову.

У підготовче засідання 09.07.2024 з`явився прокурор та представник відповідача, представники позивача та третьої особи в засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.07.2024 заяву Вишгородської окружної прокуратури про зміну предмета позову залишено без розгляду, витребувано документи в порядку ст.74 ГПК України та відкладено підготовче засідання в справі на 30.07.2024.

25.07.2024 від Вишгородської окружної прокуратури надійшла заява про зміну предмета позову.

У підготовче засідання 30.07.2024 з`явилися представники позивача, відповідача та прокурор, третя особа в засідання не з`явилася, про розгляд справи повідомлялась належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.07.2024 відмовлено в прийнятті заяви Вишгородської окружної прокуратури про зміну предмета позову, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.08.2024.

02.08.2024 від позивача надійшли пояснення.

05.08.2024 від третьої особи надійшли пояснення щодо позову.

У судове засідання 06.08.2024 з`явилися представники відповідача та прокурор, позивач та третя особа в засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Суд протокольною ухвалою поновив строк на подання пояснень третьої особи та долучив подані пояснення третьої особи до матеріалів справи.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.

Прокурор та представник третьої особи в судовому засіданні 06.08.2024 надали пояснення по суті позовних вимог та просили позов задовольнити повністю.

Відповідач у судовому засіданні 06.08.2024 надав пояснення по суті заперечень та просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

У судовому засіданні 06.08.2024 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Розпорядженням Іванківської РДА від 06.07.2010 №1417 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу земельних ділянок у власність" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів за рахунок земель запасу Горностайпільської сільської ради громадянам згідно із додатком; вирішено передати у власність для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки за межами наведених пунктів за рахунок земель запасу Горностайпільської сільської ради громадянам згідно із додатком, у тому числі: ОСОБА_1 1,389 га, ОСОБА_2 1,4223 га, ОСОБА_3 1,2680 га, ОСОБА_4 1,3983 та ОСОБА_5 1,3912 га

На підставі вказаного розпорядження громадяни оформили Державні акти на право власності на земельну ділянку, а саме:

ОСОБА_1 - Державний акт від 21.03.2011 на земельну ділянку кадастровий номер 3222080700:03:011:0013, площею 1,3819 га за адресою Київська область, Іванківський район, Горностайпільська сільська рада, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства;

ОСОБА_2 - Державний акт від 21.03.2011 на земельну ділянку кадастровий номер 3222080700:03:011:0027, площею 1,4223 га за адресою Київська область, Іванківський район, Горностайпільська сільська рада, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства;

ОСОБА_3 - Державний акт від 21.03.2011 на земельну ділянку кадастровий номер 3222080700:03:011:0028, площею 1,2680 га за адресою Київська область, Іванківський район, Горностайпільська сільська рада, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства;

ОСОБА_4 - Державний акт від 21.03.2011 на земельну ділянку кадастровий номер 3222080700:03:011:0016, площею 1,3983 га за адресою Київська область, Іванківський район, Горностайпільська сільська рада, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства;

ОСОБА_5 - Державний акт від 21.03.2011 на земельну ділянку кадастровий номер 3222080700:03:011:0019, площею 1,3912 га за адресою Київська область, Іванківський район, Горностайпільська сільська рада, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства.

У подальшому вказані вище особи на підставі договір купівлі-продажу земельних ділянок №2216 від 19.08.2011, №2186 від 19.08.2021, №2179 від 19.08.2011, №2183 від 19.08.2011 та №2176 від 19.08.2011 відчужили вказані вище земельні ділянки на користь ОСОБА_6 .

Між ТОВ "Оланта Ленд" (покупець) та громадянином України ОСОБА_6 (продавець) було укладено та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Камінською І.М. договори купівлі-продажу земельної ділянки:

1) від 18.02.2020, за реєстровим номером 270, відповідно до якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає у власність земельну ділянку за адресою: Київська область, Іванківський район, Горностайпільська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3222080700:03:011:0013, площею 1,3819 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, за ціною продажу відповідно до Звіту суб`єкта оціночної діяльності станом на 18.02.2020 у розмірі 506 708, 00 грн, без ПДВ. Земельна ділянка зареєстрована у Державному земельному кадастрі, що підтверджується витягом №НВ-00045263722020 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданим 06.02.2020, відповідно до якого жодні обмеження щодо використання земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, не зареєстровані;

2) від 19.02.2020, за реєстровим номером 273, відповідно до якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає у власність земельну ділянку за адресою: Київська область, Іванківський район, Горностайпільська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3222080700:03:011:0016, площею 1,3983 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, за ціною продажу відповідно до Звіту суб`єкта оціночної діяльності станом на 18.02.2020 у розмірі 512 827, 00 грн, без ПДВ. Земельна ділянка зареєстрована у Державному земельному кадастрі, що підтверджується витягом №НВ-3218490312020 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданим 06.02.2020, відповідно до якого жодні обмеження щодо використання земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, не зареєстровані;

3) від 19.02.2020, за реєстровим номером 291, відповідно до якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає у власність земельну ділянку за адресою: Київська область, Іванківський район, Горностайпільська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3222080700:03:011:0019, площею 1,3912 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, за ціною продажу відповідно до Звіту суб`єкта оціночної діяльності станом на 18.02.2020 в розмірі 510 118, 00 грн, без ПДВ. Земельна ділянка зареєстрована у Державному земельному кадастрі, що підтверджується витягом №НВ-0004526352020 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданим 06.02.2020, відповідно до якого жодні обмеження щодо використання земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, не зареєстровані;

4) від 19.02.2020, за реєстровим номером 289, відповідно до якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає у власність земельну ділянку за адресою: Київська область, Іванківський район, Горностайпільська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3222080700:03:011:0028, площею 1,2680 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, за ціною продажу відповідно до Звіту суб`єкта оціночної діяльності станом на 18.02.2020 в розмірі 464 944, 00 грн, без ПДВ. Земельна ділянка зареєстрована у Державному земельному кадастрі, що підтверджується витягом №НВ-0004526292020 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданим 06.02.2020, відповідно до якого жодні обмеження щодо використання земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру не зареєстровані;

5) від 19.02.2020, за реєстровим номером 277, відповідно до якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає у власність земельну ділянку за адресою: Київська область, Іванківський район, Горностайпільська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3222080700:03:011:0027, площею 1,4223 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, за ціною продажу відповідно до Звіту суб`єкта оціночної діяльності станом на 18.02.2020 в розмірі 521 522, 00 грн, без ПДВ. Земельна ділянка зареєстрована у Державному земельному кадастрі, що підтверджується витягом №НВ-000526312020 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданим 06.02.2020, відповідно до якого жодні обмеження щодо використання земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру не зареєстровані.

Як вбачається з інформацій з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.06.2023:

на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 51202203 від 18.02.2020 приватним нотаріусом Камінською І.М. здійснено державну реєстрацію права приватної власності ТОВ "Оланта Ленд", код ЄДРПОУ 42624611 на об`єкт нерухомого майна 2034129732220 - земельну ділянку кадастровий номер 3222080700:03:011:0013, площею 1,3819 га, на підставі договору купівлі-продажу від 18.02.2020 №270;

на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 51217442 від 19.02.2020 приватним нотаріусом Камінською І.М. здійснено державну реєстрацію права приватної власності ТОВ "Оланта Ленд", код ЄДРПОУ 42624611 на об`єкт нерухомого майна 2034889932220 - земельну ділянку кадастровий номер 3222080700:03:011:0016, площею 1,3983 га, на підставі договору купівлі-продажу від 19.02.2020 №273;

на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 51218577 від 19.02.2020 приватним нотаріусом Камінською І.М. здійснено державну реєстрацію права приватної власності ТОВ "Оланта Ленд", код ЄДРПОУ 42624611 на об`єкт нерухомого майна 2034948132220 - земельну ділянку кадастровий номер 3222080700:03:011:0019, площею 1,3912 га, на підставі договору купівлі-продажу від 19.02.2020 №291;

на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 51224103 від 19.02.2020 приватним нотаріусом Камінською І.М. здійснено державну реєстрацію права приватної власності ТОВ "Оланта Ленд", код ЄДРПОУ 42624611 на об`єкт нерухомого майна 2035183532220 - земельну ділянку кадастровий номер 3222080700:03:011:0027, площею 1,4223 га, на підставі договору купівлі-продажу від 19.02.2020 №277;

на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 51219679 від 19.02.2020 приватним нотаріусом Камінською І.М. здійснено державну реєстрацію права приватної власності ТОВ "Оланта Ленд", код ЄДРПОУ 42624611 на об`єкт нерухомого майна 2034990232220 - земельну ділянку кадастровий номер 3222080700:03:011:0028, площею 1,2680 га, на підставі договору купівлі-продажу від 19.02.2020 №289.

Водночас, у позовній заяві прокурор, з посиланням на пункт 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, стверджує, що за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років спірні земельні ділянки є земельними ділянками лісогосподарського призначення, які розташовані в 22 кварталі Оранського лісництва філії "Іванківське лісове господарство" ДСГП "Ліси України" (правонаступника Державного підприємства "Іванківське лісове господарство").

На підтвердження вказаних обставин в матеріалах справи містяться фрагменти з публічної кадастрової карти України, витяги з Проекту організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства "Іванківське лісове господарство" (Оранське лісництво) 2015 року, Проекту організації та розвитку лісового господарства Іванківського ДЛГ 2004 року, із копіями картографічних матеріалів (планшетів) у яких відображено квартал 22, План лісонасаджень ДП «Іванківське лісове господарство" (Оранське лісництво), протоколи координаційних нарад від 14.04.2005 та від 18.12.2014 та планово-картографічними матеріалами, а саме викопіюванням з планшету лісовпорядкування 2003 та 2014 року Оранське лісництво.

Листом від 22.06.2023 №454 філія «Іванківське лісове господарство» ДП «Ліси України» повідомило прокуратуру про те, що земельні ділянки із визначеними вище кадастровими номерами накладаються на квартал 22 Оранського лісництва, згода на вилучення зазначених вище земельних ділянок не надавалась.

Як вбачається з листа Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" від 18.02.2022 №167 та доданих до них фрагментів з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів та їх виділів і межами земельних ділянок відповідно до вказаних кадастрових номерів, спірні земельні ділянки із кадастровими номерами 3222080700:03:011:0013; 3222080700:03:011:0027; 3222080700:03:011:0028; 3222080700:03:011:0016; 3222080700:03:011:0019 візуально накладаються на квартал №22 Оранського лісництва ДП "Іванківський лісгосп" за матеріалами лісоупорядкування 2003 та 2014 років.

Отже, оскільки погодження та згоди на вилучення (припинення) права постійного користування вказаними спірними земельними ділянками, а також зміни їх цільового призначення відповідним органом з питань лісового господарства не надавались, тому, за твердженням прокурора, розпорядження Іванківською районною державною адміністрацією спірними земельними ділянками відбулося із порушенням вимог Земельного та Лісового кодексів України, відтак право власника, постійного користувача та дійсного володільця спірних земельних ділянок у законний спосіб не припинено, що вказує на те, що право власності спірними землями у відповідача, в силу законодавчо встановлених обмежень на оборот земель лісогосподарського призначення не виникло, а тому прокурор звернувся до господарського суду з даним позовом.

При цьому прокурор наполягає на тому, що ним обрано спосіб захисту права саме шляхом подання до суду негаторного позову про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні нерухомим майном шляхом скасування вказаних вище рішень державного реєстратора про реєстрацію права приватної власності спірних земельних ділянок за відповідачем та шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації 5 вказаних вище земельних ділянок від відповідача, оскільки вважає, що незаконне зайняття відповідачем земельної ділянки лісогосподарського призначення з порушенням Земельного та Лісового кодексів України, треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави в особі Київської ОДА на землі лісогосподарського призначення.

Також у матеріалах справи наявний Висновок експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 19.12.2019 №23331/19-41, яка призначалася та проводилася у цивільній справі №366/1867/17, що розглядалася Іванківським районним судом Київської області.

На вирішення експерту судом було поставлено наступне питання: «Чи розташовані земельні ділянки з кадастровими номерами 3222080700:03:011:0013, площею 1,3819 га, 3222080700:03:011:0027, площею 1,4223 га,3222080700:03:011:0028, площею 1,2680 га, 3222080700:03:011:0016, площею 1,3983 га, 3222080700:03:011:0019, площею 1,3912 га, в межах земель, які перебувають у постійному користуванні ДП «Іванківське лісове господарство» згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування ДП «Іванківське лісове господарство» 2003 та 2014 років?».

У вказаному висновку експерт зазначив, що надати відповідь на поставлене питання не вбачається можливим, оскільки для надання висновку на дане питання необхідно співставити координати поворотних точок (кутів) меж спірних земельних ділянок із координатами поворотних точок (кутів) меж лісових кварталів ДП «Іванківське лісове господарство», які були визначені за результатами лісовпорядкування 2003 та 2014 років, або із геодезичною інформацією планово-картографічних матеріалів ДП «Іванківське лісове господарство» лісовпорядкування 2003 та 2014 років, при цьому координати поворотних точок (кутів) меж земельних ділянок з кадастровими номерами 3222080700:03:011:0013, площею 1,3819 га, 3222080700:03:011:0027, площею 1,4223 га, 3222080700:03:011:0028, площею 1,2680 га, 3222080700:03:011:0016, площею 1,3983 га, 3222080700:03:011:0019, площею 1,3912 га, на дослідження не надані.

Матеріалів проекту землеустрою, який був затверджений розпорядженням Іванківської РДА від 06.07.2010 №1417, та на підставі якого спірні земельні ділянки були надані у власність первісних набувачів матеріали справи не містять.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ ТА ВИСНОВКИ СУДУ

У силу положень статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, прокурор стверджував, що спірні земельні ділянки відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалися для ведення лісового господарства ДГСП "Ліси України" (правонаступник ДП "Іванківське лісове господарство").

Необхідність захисту інтересів держави в особі Київської ОДА прокурор обґрунтовував, зокрема, тим, що Іванківською РДА на підставі розпорядження від 06.07.2010 №1420 здійснено незаконне відведення земельних ділянок у приватну власність без згоди землекористувача, без вилучення з постійного користування, без зміни цільового призначення, у тому числі за погодженням з постійним лісокористувачем, та, відповідно, без розроблення і затвердження в установленому порядку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок (в порядку зміни цільового призначення), а проведена державна реєстрація права приватної власності ТОВ "Оланд Ленд" у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на спірні земельні ділянки позбавляє дійсного власника цих земельних ділянок (Київська ОДА) та землекористувача (ДГСП "Ліси України") можливості користуватися та розпоряджатися ними відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до приписів статті 326 Цивільного Кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Положеннями частин 1-3 статті 78 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно зі статтею 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до частин 1, 2 статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина 2 статті 1 Лісового кодексу України).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються Земельним кодексом України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина 2 статті 3 Земельного кодексу України).

За основним цільовим призначенням Земельний кодекс України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт "е" частини 1статті 19 Земельного кодексу України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 Лісового кодексу України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 Лісового кодексу України).

Прокурором у заявленому позові ставиться під сумнів підставність державної реєстрації права приватної власності на спірні земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ "Оланд Ленд" у зв`язку з прийняттям Іванківською РДА розпорядження від 06.07.2010 №1417, згідно з яким вони незаконно були передані у власність громадян, як з мотивів приналежності спірної земельної ділянки до категорії земель лісового фонду, що не можуть передаватися у приватну власність, так і з мотивів порушення процедури розпорядження такими земельними ділянками, оскільки зважаючи на те, що ці земельні ділянки накладаються на земельну ділянку лісогосподарського призначення, що перебуває у постійному користуванні ДСГП "Ліси України", передання їх у приватну власність без попереднього вилучення у зазначеної особи, є безпідставним.

Відповідно до статті 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

За змістом статей 125, 126 Земельного кодексу України, як у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, так і станом на час розгляду справи, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування земельною ділянкою виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц вказала, що володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 Лісового кодексу України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 Лісового кодексу України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Відповідно до частини п`ятої статті 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

Згідно пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (у редакції, чинній до 10.07.2023) до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, які до набрання чинності Земельним кодексом України передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Законом України № 2321-IX від 20.06.2022 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів" до пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України внесені зміни, відповідно до яких вказаний пункт викладено у такій редакції: "До здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування".

Отже, станом на дату звернення прокурора із позовом у даній справі відповідно до чинної редакції зазначеного пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України до здійснення державної реєстрації права постійного користування в установленому порядку ДСГП "Ліси України" в особі філії "Іванківське лісове господарство" земельними ділянками лісогосподарського призначення, які передані йому на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

У матеріалах справи містяться фрагменти з публічної кадастрової карти України, витяги з Проекту організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства "Іванківське лісове господарство" (Оранське лісництво) 2015 року, Проекту організації та розвитку лісового господарства Іванківського ДЛГ 2004 року, із копіями картографічних матеріалів (планшетів) у яких відображено квартал 22, План лісонасаджень ДП «Іванківське лісове господарство" (Оранське лісництво), протоколи координаційних нарад від 14.04.2005 та від 18.12.2014 та планово-картографічними матеріалами, а саме викопіюванням з планшету лісовпорядкування 2003 та 2014 року Оранське лісництво.

Листом від 22.06.2023 №454 філія «Іванківське лісове господарство» ДП «Ліси України» повідомило прокуратуру про те, що земельні ділянки із визначеними вище кадастровими номерами накладаються на квартал 22 Оранського лісництва, згода на вилучення зазначених вище земельних ділянок не надавалась.

Як вбачається з листа Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" від 18.02.2022 №167 та доданих до них фрагментів з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів та їх виділів і межами земельних ділянок відповідно до вказаних кадастрових номерів, спірні земельні ділянки із кадастровими номерами 3222080700:03:011:0013; 3222080700:03:011:0027; 3222080700:03:011:0028; 3222080700:03:011:0016; 3222080700:03:011:0019 візуально накладаються на квартал №22 Оранського лісництва ДП "Іванківський лісгосп" за матеріалами лісоупорядкування 2003 та 2014 років.

Також у матеріалах справи наявний Висновок експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 19.12.2019 №23331/19-41, яка призначалася та проводилася у цивільній справі №366/1867/17, що розглядалася Іванківським районним судом Київської області.

На вирішення експерту судом було поставлено наступне питання: «Чи розташовані земельні ділянки з кадастровими номерами 3222080700:03:011:0013, площею 1,3819 га, 3222080700:03:011:0027, площею 1,4223 га,3222080700:03:011:0028, площею 1,2680 га, 3222080700:03:011:0016, площею 1,3983 га, 3222080700:03:011:0019, площею 1,3912 га, в межах земель, які перебувають у постійному користуванні ДП «Іванківське лісове господарство» згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування ДП «Іванківське лісове господарство» 2003 та 2014 років?».

У вказаному висновку експерт зазначив, що надати відповідь на поставлене питання не вбачається можливим, оскільки для надання висновку на дане питання необхідно співставити координати поворотних точок (кутів) меж спірних земельних ділянок із координатами поворотних точок (кутів) меж лісових кварталів ДП «Іванківське лісове господарство», які були визначені за результатами лісовпорядкування 2003 та 2014 років, або із геодезичною інформацією планово-картографічних матеріалів ДП «Іванківське лісове господарство» лісовпорядкування 2003 та 2014 років, при цьому координати поворотних точок (кутів) меж земельних ділянок з кадастровими номерами 3222080700:03:011:0013, площею 1,3819 га, 3222080700:03:011:0027, площею 1,4223 га, 3222080700:03:011:0028, площею 1,2680 га, 3222080700:03:011:0016, площею 1,3983 га, 3222080700:03:011:0019, площею 1,3912 га, на дослідження не надані.

Матеріалів проекту землеустрою, який був затверджений розпорядженням Іванківської РДА від 06.07.2010 №1417, та на підставі якого спірні земельні ділянки були надані у власність первісних набувачів матеріали справи не містять.

Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу Кодексу).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Прокурором не доведено, а наявні матеріали справи не містять доказів, в якій саме частині (площі) спірні земельні ділянки накладаються на землі кварталу 22 Оранського лісництва ДСГП "Ліси України" в особі філії "Іванківське лісове господарство", вказані матеріали не містять координат поворотних точок меж зазначеного кварталу, а проект землеустрою, на підставі якого у Державному земельному кадастрі були зареєстровані спірні земельні ділянки, до матеріалів справи не доданий, а також не аргументовано пред`явлені позовні вимоги щодо повернення на користь позивача площ всіх спірних земельних ділянок за умови часткового їх віднесення до земель лісогосподарського призначення.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Так відповідно до ч. 1 ст. 321, ст. 387, 391 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зокрема, згідно до ч. 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Зокрема до речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов`язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.

Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника фізично (було викрадене, загублене, передане комусь іншому внаслідок дій неуправомоченої особи тощо).

Негаторний позов - це вимога власника, що володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні правомочностей користування і розпорядження нею; це вимога про припинення неправомірних дій, не пов`язаних із порушенням володіння.

Як у сучасній теорії цивільного права, так і в судовій практиці сформульоване чітке правило про те, що віндикаційним є позов про витребування власником майна з чужого незаконного володіння; негаторним - про усунення перешкод у володінні власником своїм майном. Тобто в першому випадку майно вибуває з володіння власника і перебуває у незаконного володільця, а власник прагне повернути собі це майно, в другому - майно перебуває у власника, але він не може ним нормально користуватися, бо цьому заважає інша особа.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору (постанова Верховного Суду 19 вересня 2023 року у справі № 521/2770/21).

Визначальним критерієм для розмежування позовів власника про витребування майна з володіння іншої особи і про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном є відсутність або наявність у позивача володіння майном. Такі відсутність або наявність визначаються виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння, відповідного до якого володіння нерухомим майном підтверджують відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності. На відміну від вимоги про витребування майна з володіння його набувача, негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 39), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 71, 72), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункти 88, 97, 100)).

Водночас, у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним об`єкта нерухомого майна не призводять до заволодіння порушником таким об`єктом (подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц та інші).

Крім цього, у справі № 359/3373/16-ц ВП ВС зазначила, що особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні (пункт 66 постанови від 23.11.2021).

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (пункти 84- 87) також ухваленій після подання касаційної скарги у справі, що розглядається, Судом звернуто увагу на те, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення права позивача (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

Судом установлено наявність за відповідачем державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки, а прокурор через подання цього позову намагався відновити порушене право власності держави.

Водночас прокурор звертаючись з позовом зазначає про фактичну неможливість володіння відповідачем спірними земельними ділянками, цивільний оборот яких є і був обмежений законодавчо, та необхідність повернення цього майна у власність держави в особі Київської обласної державної адміністрації на підставі статті 391 ЦК України (за правилами негаторного позову).

Аргументуючи свою правову позицію, викладену у заявах по суті справи, прокурор позиціонує такий позов саме як негаторний, а шляхи відновлення прав та інтересів держави у цьому випадку - як усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення, через скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд»</a> на спірні земельні ділянки та їх повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації, вважає такими, що покликані на повернення майна держави у первісний стан.

Однак вказані доводи прокурора не мають під собою достатніх правових підстав, з огляду на те, що законодавством передбачені випадки, коли земельна ділянка може бути вилучена з постійного користування, зокрема унаслідок добровільної відмови землекористувача, отже не можна стверджувати, що право приватної власності на спірні земельні ділянки в принципі не могло виникнути.

У зв`язку із цим доводи прокурора про те, що у відповідача в будь-якому випадку не могло виникнути права приватної власності на спірні земельні ділянки та необхідність здійснення судового захисту права держави за правилами негаторного позову не мають під собою належних правових підстав.

Беручи до уваги викладене, а також зважаючи на підстави та зміст позову, суд дійшов висновку про те, що обраний прокурором спосіб захисту не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення порушених прав держави, оскільки є неефективним; спосіб захисту порушеного права у наведеному випадку, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з віндикаційним позовом.

Суд зауважує, що природа правовідносин, які виникли у цій справі, дає підстави вважати, що відповідно до змісту зазначених норм цивільного законодавства належним способом захисту порушеного права власності на земельну ділянку є подання саме віндикаційного позову до набувача спірних земельних ділянок, а тому прокурор не позбавлений права у встановленому законом порядку звернутися до суду за захистом порушеного права держави щодо спірних земельних ділянок через подачу віндикаційного позову.

Враховуючи викладене, встановлення судом обставин обрання прокурором неналежного способу захисту, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

До того ж суд нагадує, що з огляду на приписи ст. 387 ЦК України на можливість витребування власником земельних ділянок не впливає їхній поділ та/або об`єднання. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 56)).

Стосовно ж доводів відповідача про пропуск строку позовної давності щодо заявлених прокурором вимог, суд вважає за необхідне вказати, що положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права і факт його порушення або оспорювання, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду клопотання відповідача про застосування передбачених ст.267 ЦК України наслідків спливу строків позовної давності до вказаних вимог прокурора, у задоволенні яких відмовлено.

Щодо наявності в керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області представляти інтереси держави в особі Київської обласної державної адміністрації в межах даного спору, суд зазначає таке.

Положеннями пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України унормовано, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Підстави представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано положеннями Господарського процесуального кодексу України та статтею 23 Законом України від 14.10.2014 №1697-VII "Про прокуратуру".

Відповідно до частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Згідно з частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами.

Частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в двох "виключних" випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, а також у постановах Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 16.07.2021 у справі №917/644/18 та від 09.02.2022 у справі №922/2399/21.

Встановлюючи підстави для представництва прокурором інтересів держави у суді, суд повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання прокурором обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази, щодо обставин які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.

Зокрема, такі документи (незалежно від їх назви) можуть бути спрямовані на:

а) отримання інформації з метою встановлення наявності або відсутності порушення інтересів держави у випадку виявлення прокурором ознак такого порушення на підставі абзацу 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру";

б) інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення інтересів держави та отримання інформації щодо обізнаності такого органу про вказане порушення та вжиття або невжиття відповідних заходів;

в) отримання від відповідного органу інформації (матеріалів та копій), необхідних для здійснення представництва в суді.

Так, у ході розгляду цієї справи судом встановлено, що прокуратурою на адресу Київської обласної державної адміністрації направлено повідомлення від 06.06.2023 за №54-3752вих-23 із проханням надати інформацію щодо вжиття останнім заходів з метою повернення спірних земельних ділянок у державну власність.

Київська обласна державна адміністрація надала відповідь на вказане повідомлення та зазначила, що нею не вживались заходи щодо звернення до суду з позовною заявою.

Вишгородською окружною прокуратурою повідомленням від 25.10.2023 №54-6984вих-23 повідомлено Київська обласна державна адміністрація про пред`явлення позову.

Враховуючи обізнаність Київської обласної державної адміністрації про порушення та беручи до уваги невжиття вказаним органом заходів з метою поновлення порушених інтересів держави, суд приходить до висновку, що в даному випадку наявний визначений Конституцією України виключний випадок, який обґрунтовує представництво прокурором інтересів держави в цій справі, оскільки відповідний компетентний орган бездіє протягом тривалого часу.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з позовом у даній справі прокурором належним чином було підтверджено бездіяльність компетентного органу, який знав про порушення інтересів держави, однак не звертався до суду з відповідним позовом.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "РуїсТоріха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на прокуратуру.

Керуючись ст.73-74, 77-80, 86, 123, 129, 185, 191, 233, 236-238, 240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволені позову Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛАНТА ЛЕНД»</a>, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження земельними ділянками відмовити в повному обсязі.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст.256 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 20.08.2024.

Суддя В.М. Антонова