Постанова

від 13.08.2024 по справі 910/9909/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/9909/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Багінського А. О. (адвокат),

відповідача-1 - Талалая А. С. (адвокат),

відповідача-2 - Зайця Б. С. (самопредставництва),

третя особа-1 - не з`явилися,

третя особа-2 - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 (судді: Мальченко А. О. - головуючий, Козир Т. П., Агрикова О. В.) у справі

за позовом Комунального підприємства "Лісове господарство" Віньковецької селищної ради

до: 1) Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України",

2) Хмельницької обласної державної адміністрації,

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Віньковецька селищна територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування Віньковецька селищна рада Хмельницького району Хмельницької області,

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 - Державне підприємство "Кам`янець-Подільське лісове господарство",

про визнання права постійного користування земельними ділянками, визнання недійсним та скасування розпорядження в частині, скасування рішень про державну реєстрацію.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У червні 2023 року Комунальне підприємство "Лісове господарство" Віньковецької селищної ради (далі - КП "Лісове господарство") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (далі - ДП "Ліси України") та до Хмельницької обласної державної адміністрації (далі - Хмельницька ОДА) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Віньковецької селищної ради (далі - Віньковецька селищна рада) та Державного підприємства "Кам`янець-Подільське лісове господарство" (далі - ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство") про:

- визнання за КП "Лісове господарство" права постійного користування на земельні ділянки, кадастрові номери: 6820681500:05:004:0009 площею 18,608 га, 6820681500:05:003:0154 площею 4,9648 га, 6820681500:05:010:0021 площею 30,1956 га, 6820681500:05:004:0008 площею 40,6642 га, 6820681500:05:008:0004 площею 14,4599 га;

- визнання недійсним та скасування розпорядження Хмельницької ОДА (Хмельницької обласної військової адміністрації) від 13.09.2022 № 325/2022 в частині передачі в постійне користування ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство" земельних ділянок, кадастрові номери: 6820681500:05:004:0009 площею 18,608 га, 6820681500:05:003:0154 площею 4,9648 га, 6820681500:05:010:0021 площею 30,1956 га, 6820681500:05:004:0008 площею 40,6642 га, 6820681500:05:008:0004 площею 14,4599 га;

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.09.2022 індексний номер: 64970464, згідно з яким зареєстровано право постійного користування на земельну ділянку, кадастровий номер 6820681500:05:004:0009, від 29.09.2022 індексний номер: 64970354, згідно з яким зареєстровано право постійного користування на земельну ділянку, кадастровий номер 6820681500:05:003:0154, від 29.09.2022 індексний номер: 64971249, згідно із яким зареєстровано право постійного користування на земельну ділянку, кадастровий номер 6820681500:05:010:0021, від 28.09.2022 індексний номер: 64960741, згідно із яким зареєстровано право постійного користування на земельну ділянку, кадастровий номер 6820681500:05:004:0008, від 28.09.2022 індексний номер: 64960741, згідно із яким зареєстровано право постійного користування на земельну ділянку, кадастровий номер 6820681500:05:008:0004.

2. Позовні вимоги обґрунтовано порушенням права постійного користування КП "Лісове господарство " та тією обставиною, що спірні земельні ділянки є землями комунальної, а не державної власності та з огляду на це рішення про їх передачу ДП "Ліси України" мало б прийматись Віньковецькою селищною радою, а не Хмельницькою ОДА (обласною військовою адміністрацією).

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що рішення Хмельницької обласної ради від 04.04.2001 № 15 "Про припинення права користування та надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування" не є документом, що посвідчує право постійного користування, а є лише підставою для набуття позивачем права постійного землекористування земельними ділянками лісового фонду. Відповідно, відсутність у матеріалах справи державного акта, який би посвідчував право постійного користування позивача спірними земельними ділянками унеможливлює висновок про набуття останнім такого права. За таких обставин відповідачем-2 обґрунтовано та у відповідності до вимог закону було прийнято оскаржуване розпорядження.

4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 скасовано повністю, ухвалено нове рішення, яким позов КП "Лісове господарство" задоволено.

Постанову мотивовано тим, що КП "Лісове господарство" набуло права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення на підставі рішення Хмельницької обласної ради від 04.04.2001 № 15, яке є чинним і в установленому законом порядку незаконним не визнавалось та не скасовувалось, а тому підлягає виконанню відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі ДП "Ліси України" просить постанову апеляційного суду скасувати повністю та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на застосування в оскаржуваній постанові судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених:

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 щодо підтвердження речових прав на земельну ділянку за відсутності правовстановлюючих документів, чим порушив вимоги пункту 5 Розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України (далі - ЛК України), не дослідивши, зокрема, обставини відсутності таких прав у позивача;

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц щодо реєстраційного підтвердження речових прав, не дослідивши таку обставину відносно відповідачів, чим порушив вимоги статті 236 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що входять у предмет доказування в спірних правовідносинах та мають значення для правильного вирішення спору по суті;

- у постановах Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 01.02.2023 у справі № 911/1838/20 щодо недійсності рішення державного органу, не навівши обґрунтування порушення розпорядженням Хмельницької обласної державної адміністрації від 13.09.2022 № 325/2022 вимог статті 144 Конституції України, пункту 1 Перехідних положень Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та пункту 5 Розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України;

- у постановах Верховного Суду від 15.11.2021 № 906/620/19, від 10.05.2023 у справі № 920/1448/21 щодо моменту набуття речових прав та належного підтвердження речових прав відповідно до вимог законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, чим визнав за позивачем неіснуюче речове права та позбавив такого права належного користувача спірних земельних ділянок;

- у постанові Верховного Суду від 15.03.2023 у справі № 910/5501/21 щодо джерела (підстав) для набуття цивільних прав і обов`язків, в результаті чого рішення суду стало підставою для набуття цивільних прав і обов`язків при чітко вставленому актами законодавства механізму його набуття.

Скаржник також у касаційній скарзі з посиланням на частину 3 статті 310 ГПК України зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, які стосуються:

- набуття позивачем права постійного користування на спірні земельні ділянки;

- ототожнення спірних земельних ділянок та земель, наданих в користування позивачу рішенням органу місцевого самоврядування від 04.04.2001, як одних і тих же об`єктів цивільних прав;

- використання матеріалів лісовпорядкування як правовстановлюючих документів;

- чинності розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації від 13.09.2022 № 325/2022.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

7. КП "Лісове господарство" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.07.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "Ліси України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 у справі № 910/9909/23 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 13.08.2024.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

9. Рішенням Віньковецької районної ради Хмельницької області 14 сесії від 16.02.2021 № 8 "Про створення Віньковецького спеціалізованого лісогосподарського підприємства" вирішено створити при районній раді Віньковецьке спеціалізоване лісогосподарське підприємство та просити обласну раду вирішити питання про припинення права користування та надання земельних ділянок лісового фонду в постійне користування.

10. Рішенням Хмельницької обласної ради від 04.04.2001 № 15 припинено право постійного користування земельними ділянками лісового фонду на території Волочиського, Віньковецького, Городоцького та Славутського районів сільськогосподарських підприємств, які у зв`язку з реформуванням аграрного сектору економіки припинили свою діяльність; надано у постійне користування земельні ділянки лісового фонду, зокрема, Віньковецькому спеціалізованому лісогосподарському підприємству (Віньковецький район) загальною площею 3 142,6 га; зобов`язано, зокрема, Віньковецьку районну раду видати користувачам земельних ділянок лісового фонду Державний акт на право постійного користування землею.

11. Додатком 2 до зазначеного рішення затверджено перелік користувачів земельних ділянок лісового фонду, які припинили свою діяльність у зв`язку з реформуванням агропромислового комплексу на території Віньковецького району, так, зокрема, припинили свою діяльність СС "Заслав`я" із земельною ділянкою лісового фонду 162,7 га, АФ "Маяк" - 162,0 га, КСГП "Нове Життя" 153,2 га, які розташовані на території Віньковецької сільської ради.

12. Судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріали справи не містять державного акта на право постійного користування земельною ділянкою лісового фонду загальною площею 3 142,6 га, виданого Віньковецькому спеціалізованому лісогосподарському підприємству (Віньковецький район) на виконання рішення Хмельницької обласної ради від 04.04.2001 № 15.

13. У 2014 Віньковецьке районне спеціалізоване лісогосподарське підприємство змінило найменування на КП "Лісове господарство".

14. Розпорядженнями Хмельницької ОДА від 28.12.2021 № 902/2021-р; від 29.12.2021 № 910/2021-р; від 28.12.2021 № 905/2021-р; від 28.12.2021 № 906/2021-р; від 28.12.2021 № 907/2021-р; від 29.12.2021 № 909/2021-р; від 30.12.2021 № 918/2021-р; від 29.12.2021 № 908/2021-р було затверджено технічну документацію, зокрема, щодо земельних ділянок, які є предметом спору у цій справі.

15. Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Хмельницька ОДА здійснила державну реєстрацію права державної власності на спірні земельні ділянки. Підставою для такої реєстрації зазначено Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", серія та номер: 1423-IХ, виданий 28.04.2021.

16. Розпорядженням Хмельницької обласної військової адміністрації від 13.09.2022 № 325/2022-р надано в постійне користування ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство" земельні ділянки державної власності загальною площею 691,2505 га (землі лісогосподарського призначення) для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, які розташовані за межами населених пунктів на території Хмельницького району.

17. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 17.04.2023 право постійного користування земельними ділянками, кадастровий номер 6820681500:05:004:0009, загальною площею 18,608 га; кадастровий номер 6820681500:05:003:0154, загальною площею 4,9648 га; кадастровий номер 6820681500:05:010:0021, загальною площею 30,1965 га; кадастровий номер 6820681500:05:004:0008, загальною площею 40,6642 га; кадастровий номер 6820681500:05:008:0004, загальною площею 14,4599 га, на підставі передавального акта від 05.01.2023 комісією з припинення ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство" передано ДП "Ліси України".

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що зазначені земельні ділянки накладаються на землі лісогосподарського призначення, передані КП "Лісове господарство" рішенням Хмельницької обласної ради від 04.04.2001 № 15.

18. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, в обґрунтування позовних вимог позивач до позовної заяви долучив плани лісонасаджень Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання (далі - ВО "Укрдержліспроект") 2002 року, а саме:

- план лісонасаджень майстерської дільниці № 1 Віньковецького районного спеціалізованого лісогосподарського підприємства, загальною площею 883,0 га;

- план лісонасаджень майстерської дільниці № 2 Віньковецького районного спеціалізованого лісогосподарського підприємства, загальною площею 1 222,0 га;

- план лісонасаджень майстерської дільниці № 3 Віньковецького районного спеціалізованого лісогосподарського підприємства, загальною площею 1 028,0 га.

Крім того, долучено план лісонасаджень ВО "Укрдержліспроект" 2014 року, а саме:

- план лісонасаджень КП "Лісове господарство" Віньковецької р/р майстерська дільниця № 1 загальною площею 894,8 га;

- план лісонасаджень КП "Лісове господарство" Віньковецької р/р майстерська дільниця № 2, земельної ділянки загальною площею 1 203,6 га;

- план лісонасаджень КП "Лісове господарство" Віньковецької р/р майстерська дільниця № 3, земельної ділянки загальною площею 1 034,6 га.

21.02.2023 ВО "Укрдержліспроект" на запит адвоката Артема Багінського надало витяг з картографічної бази даних матеріалів лісовпорядкування з нанесеними межами кварталів і межами їх таксаційних виділів Віньковецького районного спеціалізованого лісогосподарського підприємства відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року.

Зважаючи на те, що оскаржуваним розпорядженням від 13.09.2022 № 325/2022-р порушено право постійного користування землями лісогосподарського призначення, набуте ним на підставі рішення Хмельницької обласної ради від 04.04.2001 № 15, але не оформлене у порядку, встановленому законом, чинним на момент прийняття радою рішення, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Позиція Верховного Суду

19. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

20. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, з огляду на таке.

ДП "Ліси України", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

21. У касаційній скарзі скаржник наголошує на неврахуванні судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права, а саме статті 144 Конституції України, пункту 1 Перехідних положень ЗК України та пункту 5 Розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України, статті 236 ГПК України.

22. У справі № 183/1617/16, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, спірні правовідносини виникли у зв`язку з тим, що, на думку прокурора, Піщанська сільська рада розпорядилася земельною ділянкою державного лісового фонду з перевищенням повноважень, а повноваження щодо розпорядження нею мала Дніпропетровська ОДА. Суди, розглядаючи справу № 183/1617/16, установили, що держава в особі Дніпропетровської ОДА не розпорядилася земельною ділянкою у передбачений законом спосіб, а Піщанська сільська рада відчужила її без вираження на це волі власника. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 сформувала правовий висновок щодо підтвердження речових прав на земельні ділянки за відсутності правовстановлюючих документів:

"40. Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

41. Відповідно до пункту 5 Розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування".

23. Цей правовий висновок формувався Верховним Судом під час дії редакції пункту 5 Перехідних положень ЛК України, у якій таке право мали лише державні підприємства, а не комунальних, на чому наголошує скаржник у касаційній скарзі.

24. Водночас відповідно до статі 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. За загальним правилом, господарський суд застосовує ті норми права, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

25. Спірними, з огляду на підстави та предмет позовних вимог, є правовідносини сторін, що виникли внаслідок прийняття Хмельницькою ОДА розпорядження від 13.09.2022 № 325/2022, як слушно зауважив суд апеляційної інстанції, відповідно, до цих правовідносин застосовуються відповідні законодавчі акти у редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного розпорядження.

26. З 10.07.2022 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів" від 20.06.2022 № 2321-IX, відповідно до якого пункт 5 Розділу VІІІ "Прикінцеві положення" ЛК України викладено у такій редакції: "До здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування".

27. При цьому, за змістом статті 9 ЛК України (тут і далі у редакції, чинній на час прийняття рішення Хмельницької обласної ради від 04.04.2001 № 15) користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 13 ЛК України до відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що на час прийняття рішення від 04.04.2001 № 15, Хмельницька обласна рада діяла в межах наданих їй статтями 6, 9, 13 ЛК України, ст. 19 Земельний кодекс УРСР повноважень, припиняючи право колективної власності на земельні ділянки лісового фонду та передаючи їх у постійне користування позивачеві.

28. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що хоча рішення Хмельницької обласної ради від 04.04.2001 № 15 не є документом, що посвідчує право постійного користування, разом з тим воно є підставою для набуття позивачем права постійного землекористування земельними ділянками лісового фонду. Відсутність у позивач державного акта на право постійного користування земельною ділянкою свідчить про те, що визначена законом процедура набуття землекористувачем такого права не завершена. Законодавство України як на момент прийняття Хмельницькою обласною радою рішенні від 04.04.2001 № 5, так і на час розгляду цієї справи не містить граничного строку виконання такого рішення, тому в силу положень статті 144 Конституції України воно (рішення) підлягає обов`язковому виконанню.

29. Земельний кодекс УРСР, за нормами якого Хмельницька обласна рада народних депутатів приймала рішення від 04.04.2001 № 5, втратив чинність з 01.01.2002 у зв`язку із прийняттям та вступом у дію ЗК України від 25.10.2001.

30. Пункт 1 Розділу Х "Перехідні положення" ЗК України від 25.10.2001 передбачає, що рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

31. Отже, рішення Хмельницької обласної ради від 04.04.2001 № 5 про надання у постійне користування земельних ділянок лісогосподарського призначення є чинним та підлягає виконанню відповідно до вимог цього кодексу.

32. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідно до рішення Хмельницької обласної ради народних депутатів від 04.04.2001 № 15, пункту 1 Розділу Х "Перехідні положення" ЗК України, виготовлених у встановленому законом порядку матеріалів лісовпорядкування, пункту 5 Розділу 8 "Перехідні положення" ЛК України, позивач є носієм права постійного користування земельних ділянок лісогосподарського призначення, кадастрові номери: 6820681500:05:004:0009 площею 18,608 га, 6820681500:05:003:0154 площею 4,9648 га, 6820681500:05:010:0021 площею 30,1956 га, 6820681500:05:004:0008 площею 40,6642 га, 6820681500:05:008:0004 площею 14,4599 га. Позивач не отримав державний акт на спірні земельні ділянки та не здійснив державну реєстрацію цього права, однак це не спростовує тієї обставини, що він є землекористувачем спірних земельних ділянок.

33. Верховний Суд зазначає, що у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, викладено висновок, відповідно до якого право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду (пункт 85 постанови).

У цій постанові Верховний Суд також дійшов висновку, що право постійного користування землею, яке виникло в суб`єкта господарювання до набрання чинності ЗК України - 01 січня 2002 року, продовжує зберігатися у подальшому, а отже, може переходити від підприємства до його правонаступника навіть якщо чинне законодавство вже не передбачає підстав для набуття права постійного користування землею для такої особи.

34. Скаржник також посилається на постанову Верховного Суду від 15.03.2023 у справі № 910/5501/21, у якій Суд зробив висновок, зокрема, про те що рішення суду здатне бути джерелом для набуття цивільних прав і обов`язків тільки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства; рішення суду, як правомірна приватноправова конструкція, не повинно використовуватися учасниками цивільного обороту всупереч його призначенню для набуття цивільних прав і обов`язків, за відсутності вказівки про це в актах цивільного законодавства.

35. Верховний Суд наголошує на тому, що право постійного користування спірними землями лісогосподарського призначення позивач набув саме на підставі рішення Хмельницької обласної ради від 04.04.2001 № 15, яке є чинним, а отже, таким, що підлягає до виконання.

36. Рішення Хмельницької обласної ради від 04.04.2001 № 15 не містить кадастрових номерів земельних ділянок лісогосподарського призначення, водночас суди попередніх інстанцій встановили, що інвентаризація спірних земельних ділянок та присвоєння їм кадастрових номерів відбулись лише у 2021 році.

37. Як слушно зазначив суд апеляційної інстанції, матеріали справи не містять заперечень відповідачів, або ж наданих ними доказів того, що спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення, що є предметом позову, не співпадають із земельними ділянками щодо яких Хмельницькою обласною радою прийнято рішення від 04.04.2001 № 15.

Водночас матеріали справи, а саме відповідь Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" на адвокатський запит адвоката Багінського А. О., підтверджуються обставини накладення земельних ділянок, які були сформовані Хмельницькою ОДА, на підставі технічної документації, що була виготовлена ТОВ "Західземлепроект" на замовлення ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області.

За наданою інформацією, земельні ділянки, кадастрові номери: 6820681500:05:004:0009 площею 18,608 га, 6820681500:05:003:0154 площею 4,9648 га, 6820681500:05:010:0021 площею 30,1956 га, 6820681500:05:004:0008 площею 40,6642 га, 6820681500:05:008:0004 площею 14,4599 га, накладаються на землі лісогосподарського призначення, передані КП "Лісове господарство" рішенням Хмельницької обласної ради від 04.04.2001 № 15.

38. Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відсутність у позивача державного акта на право постійного користування спірними землями лісогосподарського призначення не може свідчити про відсутність у останнього такого права, враховуючи триваючий характер оформлення землекористування. На сьогодні, взагалі державний акт не вимагається, а відповідне право вважається набутим у зв`язку з прийняттям радою рішення та подальшою державною реєстрацією такого права. При цьому, державна реєстрація лише підтверджує існування у особи такого права.

39. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував наявність у матеріалах справи № 910/9909/23 витягів з Державного реєстру речових прав щодо спірних земельних ділянок, відповідно до яких відповідач-2 у період з 15.02.2022 по 11.07.2022 набув право власності, а відповідач-1 26.09.2022 набув права постійного користування на зазначені земельні ділянки. Однак відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи, а метою цього позову є саме спростування права постійного користування у відповідача-1.

40. З огляду на викладене, Суд відхиляє доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 144 Конституції України, пункту 1 Перехідних положень ЗК України та пункту 5 Розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України, статті 236 ГПК України, викладених у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 01.02.2023 у справі № 911/1838/20, від 15.11.2021 № 906/620/19, від 10.05.2023 у справі № 920/1448/21, від 15.03.2023 у справі № 910/5501/21, оскільки у справі, що розглядається, та в наведених скаржником справах суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

41. Отже, посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 01.02.2023 у справі № 911/1838/20, від 15.11.2021 № 906/620/19, від 10.05.2023 у справі № 920/1448/21, від 15.03.2023 у справі № 910/5501/21, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

42. Таким чином, Верховний Суд констатує, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України

43. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК, що кореспондується з пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК, скаржник вважає, що в порушення частини 2 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не дослідив докази, що стосуються фактів, на які скаржник посилався в апеляційній скарзі, та не надав їм належної оцінки.

44. Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом статті 74 зазначеного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до положень статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

45. Стаття 77 ГПК України визначає, що допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Верховний Суд відзначає, що чинний ГПК України не містить таке поняття як "достатність" доказів, натомість законодавцем запроваджено новий стандарт доказування "вірогідність доказів".

Верховний Суд наголошує, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

46. У справі, що переглядається, судом апеляційної інстанції на підставі належних і допустимих доказів встановлено те, що право постійного користування спірними землями лісогосподарського призначення позивач набув на підставі рішення Хмельницької обласної ради від 04.04.2001 № 15, яке є чинним та підлягає до виконання.

Водночас скаржник у касаційній скарзі не спростував таких висновків суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд підкреслює, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладено у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц та Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду - у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

Колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд оцінив подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Суд апеляційної інстанції дав оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає приписам статей 73-80, 86 ГПК України.

47. За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

Колегія суддів зауважує, що за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21 тощо.

48. Однак під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість такої підстави касаційного оскарження.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

49. Доводи скаржника, що матеріали справи № 910/9909/23 не міститься жодних доказів речових прав позивача на спірні земельні ділянки, також спростовуються матеріалами справи і зокрема рішення Хмельницької обласної ради від 04.04.2001 № 15 та матеріалами лісовпорядкування.

50. Отже, Суд касаційної інстанції не вважає за необхідне повторно надавати оцінку відповідним доводам скаржника, а посилання на них у касаційній скарзі визнає таким, що спрямоване на переоцінку обставин покладених судом апеляційної інстанції в основу оскаржуваної постанови в якості підстав для задоволення позовних вимог, що як уже було зазначено вище, до повноважень суду касаційної інстанції не відноситься.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

51. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

52. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

53. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

54. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довів неправильного застосування останнім норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваної постанови.

55. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ДП "Ліси України" залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Розподіл судових витрат

56. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 у справі № 910/9909/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай