Рішення

від 21.08.2024 по справі 160/18351/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2024 рокуСправа №160/18351/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРУПА ВІА ДНІПРО» до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення.

Суть спору: 09 липня 2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРУПА ВІА ДНІПРО» (далі - позивач) до Київської митниці (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів Київської митниці від 18.04.2024 №UA100320/2024/000036/2;

- визнати протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 18.04.2024 №UA100320/2024/000411.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що при митному оформленні товарів за митною декларацією №24UA100320412582U3 від 16.04.2024, які ввозилися на митну територію України, ним було визначено їх митну вартість за основним методом за ціною договору (контракту). Позивач зазначає, що на підтвердження заявленої митної вартості оцінюваних товарів надав митному органу документи, які відповідають переліку, визначеному в частині другій статті 53 Митного кодексу України (далі МК України), підтверджують митну вартість товарів та містять об`єктивні відомості про складові митної вартості товарів, подані документи не містять розбіжностей.

Позивач стверджує, що митний орган зазначених документів не врахував, у зв`язку з чим дійшов необґрунтованих висновків про наявність підстав для коригування митної вартості товарів із застосуванням резервного методу.

Позивач не погодився з рішенням митного органу, але з метою випуску задекларованих товарів у вільний обіг подав до митного органу нову митну декларацію, в якій скоригував митну вартість товарів із урахуванням рішення митного органу, сплатив митні платежі й перерахував на депозитний рахунок державного казначейства різницю між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом, і сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом (грошову заставу для забезпечення сплати митних платежів фінансову гарантію).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/18351/24, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

22 липня 2024 року через підсистему «Електроний суд» від позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань та статуту ТОВ «ГРУПА ВІА ДНІПРО».

29 липня 2024 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову.

Зокрема, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що за результатами здійсненого ним контролю правильності визначення митної вартості на підставі розгляду поданих разом із митною декларацією від 16.04.2024 року №24UA100320412582U3 документів встановлено, що документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, та невідповідності, що не дає можливості впевнитись у достовірності заявленої митної вартості, зокрема здійснити перевірку числових значень складових митної вартості товарів.

У зв`язку з цим відповідач вважає, що спірне рішення прийняте ним з урахуванням вимог чинного законодавства України, в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

06.08.2024 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві, та зазначено, що відзив Київської митниці є законодавчо необґрунтованим та таким, що не спростовує доводи, викладені в позовній заяві.

Розглянувши подані документи й матеріали, всебічно й повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи й вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРУПА ВІА ДНІПРО» є юридичною особою, яка зареєстрована 20.06.2013 (запис про державну реєстрацію в ЄДР від 20.06.2013 №12241020000057679).

Судом встановлено, що 05.05.2019 Позивач як покупець та GUANGZHOU DIMEIJIA IMPORT EXPORT CO., LIMITED (Гонконг, КНР) як продавець уклали контракт №02/2019 (далі - Контракт), за умовами якого позивачу поставляється товар в асортименті, кількості та по цінам, які зазначені в специфікаціях та/або додаткових угодах.

Пунктом 2.1 Контракту передбачено, що ціна товару та базис поставки (Інкотермс, 2010) узгоджується сторонами на кожну партію окремо та вказується у специфікаціях до цього Контракту.

Відповідно до пункту 4.1. Контракту Покупець здійснює платіж за дану партію товару на банківський рахунок Продавця, вказаний в інвойсі протягом 90 днів з дати поставки, відповідно до п. 3.4 Контракту або шляхом здійснення передоплати на банківській рахунок Продавця згідно умов, вказаних в специфікаціях на дану партію товару.

22 січня 2014 року позивач та GUANGZHOU DIMEIJIA IMPORT EXPORT CO., LIMITED (Гонконг КНР) уклали Специфікацію №01/24 до Контракту (далі Додаток) щодо поставки різносортного товару на загальну суму 180 686,51 дол. США. Сторони погодили наступні умови поставки FOB, GUANGZHOU, CHINA.

22.01.2024 постачальник GUANGZHOU DIMEIJIA IMPORT EXPORT CO., LIMITED (Гонконг, КНР) по Контракту виставив позивачу інвойс №01/24 (далі Інвойс) на оплату товару.

Судом встановлено, що 07.03.2024 та 12.03.2024 року позивач здійснив платежі по контракту на загальну на суму 100 345,33 доларів США на користь GUANGZHOU DIMEIJIA IMPORT EXPORT CO., LIMITED (Гонконг, КНР).

11.04.2024 та 17.04.2024 року позивач здійснив платежі за товар на підставі Cпецифікації та інвойсу №01/24 від 22.01.2024 на загальну на суму 80 341,18 доларів США на користь GUANGZHOU DIMEIJIA IMPORT EXPORT CO., LIMITED (Гонконг, КНР).

Загальна сума перерахованих коштів за поставлений в рамках контракту товар склала 180 686, 51 доларів США.

09 січня 2023 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОНСОЛЬЛАЙН Україна» (далі - Експедитор) укладено договір на транспортно-експедитерське обслуговування №TEO38754647.

01 квітня 2024 та 10 квітня 2024 року Експедитор виставив позивачу рахунки на оплату послуг №1420 та №1588 з організації перевезення товару, в тому числі за межами території України на загальну суму 562804, 00 грн., з яких посулг за межами України на суму - 468 470, 08 грн. Також, Експедитор надав позивачу довідку про транспортні витрати №13268 від 10.04.2024.

Позивач здійснив оплату наданих Експедитором послуг, що підтверджується платіжною інструкцією №1925 від 01.04.2024 року та платіжною інструкцією від 11.04.2024 року №1938.

У квітні 2024 року позивач здійснював ввезення на територію України товару косметичних препаратів та засобів, які не є лікувальними, не в аерозольному упакуванні, розфасовані для роздрібної торгівлі, не містять у своєму складі наркотичні речовини, зволожуючих масок для обличчя, патчів під очі, очищаючих смужок для носу та інше, на підставі контракту від 05.05.2019 №02/2019, митне оформлення якого здійснювалося через Київську митницю.

16.04.2024 з метою митного оформлення вказаного товару позивач подав до Київської митниці електронну митну декларацію 24UA100320412582U3, в якій задекларував 5 (п`ять) товарів, визначив їх митну вартість за основним методом - за ціною договору (складається з інвойсної вартості товару у сумі 180686,50 дол. США (7150433,71 грн. та складових митної вартості - витрат на транспортування до кордону України у сумі 468470,08 грн. та на страхування - 1965,10 грн. відповідно).

Для підтвердження заявленої митної вартості до декларації декларант додав передбачені ст. 53 МК України документи, які вказані у графі 44 митної декларації, а саме:

-пакувальний лист (Packing list) №01/24 від 29.01.2024;

-рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) №01/24 від 22.01.2024;

-коносамент (Bill of lading) №TJSHTMSC1018S1 від 10.02.2024;

-автотранспортну накладну (Road consignment note) №PO13268 від 09.04.2024;

-декларацію про походження товару (Declaration of origin) №01/24 від 22.01.2024;

-платіжну інструкцію в іноземній валюті №20172 від 07.03.2024;

-платіжну інструкцію в іноземній валюті №20173 від 12.03.2024;

-прейскурант (прайс-лист) виробника товару PRICE від 22.01.2024;

-довідку, що підтверджує вартість перевезення товару №13268 від 10.04.2024;

-договір (контракт) купівлі-продажу товарів №02/2019 від 05.05.2019;

-доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту);

-Специфікацію №01/24 від 22.01.2024;

-доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) № 1;

-Додаткову угоду №1 від 08.11.2022;

-договір про надання послуг митного брокера №МБ002/12 від 30.12.2021;

-договір про перевезення №ТЕ038754647 від 09.01.2023;

-договір про перевезення №ТЕО44703904 від 28.10.2022;

-заяву про відсутність у товарах наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів наркотичних засобів і психотропних речовин, ввезення на територію України, вивезення з території України чи транзит через територію України яких здійснюється за наявності дозволу №б/н від 16.04.2024;

-заяву декларанта про відсутність озоноруйнівних речовин та фторованих парникових газів у товарах №б/н від 16.04.2024;

-заяву декларанта про те, що товари, які декларуються, не належать до товарів, що підлягають державному експортному контролю №б/н від 16.04.2024;

-перепустку №ПР- 83413 від 16.04.2024.

Під час розгляду митним органом документів, наданих позивачем для митного оформлення товару, спрацювала автоматизована система управління ризиками (АСАУР) за показником "митна вартість товару".

Крім того, під час розмитнення товару інспектор митної служби дійшов висновку, що подані декларантом документи містять розбіжності, а також не містять повної інформації про митну вартість та її складові частини.

18.04.2024 Київською митницею було прийнято спірне рішення про коригування митної вартості товарів №UA100320/2024/000036/2, згідно з яким відповідач, застосувавши шостий (резервний) метод визначення митної вартості товарів, заявлену позивачем митну вартість товару № 1 в митній декларації скоригував із 9,19 долару США до рівня 12,01 доларів США, що призвело до переплати позивачем мита на суму 135419,18 грн. та податку на додану вартість на суму 443758,23 грн.

Також, відповідачем винесено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100320/2024/000411.

Позивач скористався правом щодо надання митному органу додаткових документів та звернувся до митного органу із відповідною заявою, в якій просив скасувати раніше ухвалене відповідачем рішення про коригування митної вартості товарів №UA100320/2024/000036/2.

Зокрема, позивач надав митному органу копії наступних документів:

-заяви про купівлю іноземної валюти №230 від 07.03.2024;

-заяви про обмін (конвертацію) іноземної валюти №235 від 12.03.2024;

-банківської виписки за 11.03.2024 - 11.04.2024;

- платіжної інструкції в іноземній валюті №20177 від 11.04.2024;

- платіжної інструкції в іноземній валюті № 20178 від 17.04.2024;

-договору №01092021/21 про надання послуг з організації перевезення вантажів від 01.09.2021 між ТОВ «КОНСОЛЬЛАЙН» та ТОВ «ЛЮКС ЛОДЖИСТИКС»;

-договору №2703/23 про організацію перевезень вантажу від 27.03.2023 між ТОВ «ЛЮКС ЛОДЖИСТИКС» та ТОВ «ДАВАР ІНВЕСТ»;

-договору №144.2302/23 про надання транспортних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом від 23.02.2023 між ТОВ «ДАВАР ІНВЕСТ» та ФОП ОСОБА_1 ;

-рахунку на оплату від 01.04.2024 №1420 на суму 336604.00 грн.;

-платіжної інструкції від 01.04.2024 №1925 на суму 336604.00 грн.;

-рахунку на оплату від 10.04.2024 № 1588 на суму 226200,00 грн.

-платіжної інструкції від 11.04.2024 № 1938 на суму 226200,00 грн.

Проте, митний орган відмовив позивачу у визнанні заявленої декларантом митної вартості товару.

Обґрунтовуючи підстави неприйняття заявленої позивачем митної вартості товару, митний орган у графі 33 спірного рішення зазначив, що за результатами опрацювання документів, поданих разом із електронною митною декларацією, ним встановлено, що надані відповідно до вимог статті 53 МК України документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, та не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган, серед іншого, зазначив, що декларантом до митного оформлення надано довідку про транспортні витрати від ТОВ «Консольлайн України» попри те, що в CMR від 09.04.2024 року РО13268 та коносаменті від 10.02.2024 №TJSHTMSC1018S1 зазначено перевізника ОСОБА_2 , відтак, на думку, митного органу, така складова митної вартості як транспорті витрати не підтверджена. Крім того, позивачем під час митного оформлення не надано заявку на перевезення, а також платіжні доручення на підтвердження оплати понесених витрат з транспортування оцінюваних товарів. Також, позивачем не надано митному органу експортну декларацію країни відправлення, а надані платіжні доручення за оплату товару не містять реквізитів інвойсу на оплату. Так, в призначенні платежу вказано лише контракт без зазначення конкретної проформи інвойсу чи інвойсу.

На підставі прийнятого рішення про коригування митної вартості товару Київська митниця видала позивачу картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

З метою випуску товару у вільний обіг у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 55 та частиною другою статті 263 МК України, позивач з урахуванням коригувань подав нову митну декларацію №24UA100320412942U4 від 18.04.2024, а митний орган прийняв рішення про випуск товару під грошову заставу для забезпечення сплати митних платежів (фінансову гарантію) в розмірі 579177,41 грн.

Не погоджуючись із рішенням відповідача про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що пов`язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Митний кодекс України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлює порядок визначення митної вартості імпортованих товарів та правила її декларування, а також регулює правовідносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно зі статтею 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК України).

Частиною сьомою статті 257 МК України передбачено, що перелік відомостей, що підлягають внесенню до митних декларацій, обмежується лише тими відомостями, які є необхідними для цілей справляння митних платежів, формування митної статистики, а також для забезпечення додержання вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться відомості, передбачені частиною восьмою вказаної статті, у тому числі відомості про найменування товару, код товару згідно з УКТ ЗЕД, фактурну вартість товарів, митну вартість товарів та метод її визначення.

Статтями 49 та 50 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина п`ята статті 58 МК України).

Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГААТ).

Згідно з частиною другою статті VII ГААТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару і не повинна ґрунтуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.

Частинами четвертою та п`ятою статті 58 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціною, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, вважається загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, за переліком, що визначений частиною десятою статті 58 МК України, серед яких, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Згідно зі статтею 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів. При цьому, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Статтею 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості (пункт 1 частини п`ятої статті 54 МК України).

Цією ж статтею визначено, що у випадках, встановлених цим Кодексом, митний орган наділений правом письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відповідно до положень статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У силу положень частини п`ятої статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур» №3018-VI від 15.02.2011, якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК України, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК).

Відповідно до частини третьої статті 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою-третьою статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГААТ).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі:

1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України;

2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей;

3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера;

4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу;

5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн;

6) мінімальної митної вартості;

7) довільної чи фіктивної вартості.

Відповідно до частини першої статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Частиною другою статті 55 МК України передбачено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про:

а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;

б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

З аналізу частин першої та другої статті 53 МК України слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України на підставі якого відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Тобто умовою, з якою закон пов`язує право митниці самостійно розраховувати митну вартість заявлених декларантом товарів, є наявність документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.

Відтак, рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту й достовірність відомостей про заявлену митну вартість товарів; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Судом після дослідження оскаржуваного рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів UA100320/2024/000036/2 від 18.04.2024 року встановлено, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів було винесене відповідачем з огляду на те, що декларантом до митного оформлення надано довідку про транспортні витрати від ТОВ «Консольлайн України» попри те, що в CMR від 09.04.2024 року РО13268 та коносаменті від 10.02.2024 №TJSHTMSC1018S1 зазначено перевізника ОСОБА_2 . Відтак, на думку митного органу, така складова митної вартості як витрати на транспортування документально не підтверджена.

Суд відхиляє зазначені доводи відповідача, з огляду на таке.

Відповідно до пунктів 2.1.1, 2.2.1, 2.2.3. Договору №38754647, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Консольлайн Україна», Експедитор зобов`язується за плату та за рахунок Клієнта організувати перевезення його вантажів на умовах, узгоджених Сторонами, а також надавати інші послуги Клієнтові за погодженням Сторін. При необхідності для виконання своїх зобов`язань за Договором, Експедитор має право укладати від свого імені та за рахунок Клієнта договори з транспортними організаціями, контейнерними лініями, автомобільними перевізниками, складами зберігання, терміналами, та іншими організаціями, уповноваженими надати відповідні послуги. Документом, що підтверджує наявність і зміст такого договору з транспортними організаціями, є транспортний документ (накладна) - коносамент (В/L), автомобільна транспортна накладна (CMR, ТТН), авіаційна вантажна накладна (AWB). Відповідно до умов Договору Експедитор має право укладати від свого імені договору та інші угоди з транспортними, експедиторськими та іншими організаціями для виконання своїх зобов`язань за цим Договором.

Як вбачається з матеріалів справи, експедитором позивача було залучено до виконання даного договору ряд контрагентів (третіх осіб), проте, кінцевим перевізником товару є Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (відповідно до Договору №144.2302/23), про що і містяться відомості в поданому до оформлення транспортному документі CMR.

Отже, твердження відповідача про те, що в поданих на підтвердження транспортних витрат документах містяться розбіжності, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Щодо доводів митного органу в оскаржуваному рішенні про відсутність підтвердження такої складової митної вартості як транспортні витрати.

Згідно з умовами Договору на транспортно-експедиторське обслуговування від 09.01.2023 №ТЕО38754647 експедитор зобов`язувався, зокрема, організувати перевезення вантажу. Отже, для позивача транспортні витрати виникають та формуються виключно під час взаємодії з експедитором, який в свою чергу має право залучати третіх осіб для виконання цього договору. Як вбачається з наявної у матеріалах справи довідки про транспортні витрати від 10.04.2024 №13268 та рахунків на оплату транспортних послуг №1588 від 10.04.2024 року, №1420 від 01.04.2024 року, загальні витрати на транспортування товару за межами території України склали 468 470, 08 гривень, які були сплачені позивачем в повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією №1938 від 11.04.2024 року та платіжною інструкцією №1925 від 01 квітня 2024 року.

Доводи відповідача про те, що транспортні витрати не підтвердженні через ненадання позивачем до митного формлення заявки про перевезення, не беруться судом до уваги.

Згідно з п. 11, 12 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.

З аналізу наведених норм видно, що законодавством не вичерпано перелік документів, якими можуть бути підтверджені транспортні витрати, відтак, довідка про транспортування є належним доказом понесених позивачем витрат на транспортування.

Верховний Суд у постанові від 31 травня 2019 року у справі № 804/16553/14, від 07 травня 2020 року у справі № 400/2922/18 дійшов правового висновку, що, оскільки Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Щодо документів, які підтверджують вартість перевезення, то до таких документів відповідно до Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599 (далі Правила заповнення ДМВ), можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів.

Отже, на думку суду, зазначений перелік документів не є вичерпним.

Для підтвердження транспортних витрат позивач надав Київській митниці: довідку про транспортні витрати від 10.04.2024 №13268, рахунки на оплату транспортних послуг №1588 від 10.04.2024 року та №1420 від 01.04.2024 року; коносамент №TJSHTMSC1018S1 та CMR РО13268 від 09.04.2024.

Відтак, для підтвердження транспортних витрат позивачем було надано до оформлення транспортні перевізні документи та документи, що підтверджують вартість перевезення.

У наданих позивачем рахунках на перевезення зазначені реквізити сторін, сума та валюта платежу, реквізити договору перевезення, маршрут, номер контейнера.

Отже, ідентифікацію зазначених документів до конкретної поставки оцінюваних товарів можливо здійснити за реквізитами договору перевезення та номером контейнера.

Відтак, не відповідають дійсності твердження відповідача в оскаржуваному рішенні про те, що позивачем не підтверджена така складова митної вартості як витрати на транспортування оцінюваних товарів.

Суд критично ставиться до інших виявлених відповідачем недоліків у документах, наданих позивачем та які не належать до документів, які підтверджують митну вартість товару, адже виявлені недоліки не можуть спростовувати заявлений позивачем рівень митної вартості товару, який підтверджується наданими належними та допустимими доказами.

З цих підстав, суд також не приймає до увагу твердження митного органу про ненадання позивачем заявки на перевезення як підстави для коригування митної вартості, оскільки заявка на перевезення не є основним документом на підтвердження заявленої митної вартості.

Щодо зауважень митного органу про ненадання позивачем платіжних доручень на підтвердження оплати понесених витрат з транспортування.

Суд вкотре звертає увагу, що позивачем під час митного оформлення надано достатньо документів на підтвердження понесених витрат на транспортування товару до митного кордону України.

Право витребовувати додаткові документи могло виникнути у митного органу лише за умови, якщо основні документи містили розбіжності, які мали вплив на правильність визначення митної вартості, мали ознаки підробки або не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що платіжні доручення на підтвердження понесених витрат на транспортування надавалися позивачем під час подачі митному органу додаткових документів на підставі ч.8 ст. 55 Митного кодексу України. Проте, подача зазначих документів не вплинула на вже прийняте митним органом рішення щодо коригування заявленої позивачем митної вартості.

Отже, позивачем в повному обсязі підтверджені витрати на транспортування.

Щодо зауважень митного органу про те, що позивач не надав під час митного оформлення експортну декларацію країни відправлення.

Відповідно до п.7 ч.3 ст. 53 Митоного кодексу України експортна декларація країни відправлення є додатковим документом, відтак, зауваження відповідача щодо ненадання до митного офрмлення зазначеної декларації не є підставою для коригування митної вартості товару, оскільки така декларація надається до митного оформлення як додатковий документ, якщо є сумніви щодо заявленої декларантом митної вартості товару, проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем були надані всі документи для підтвердження митної вартості товару та її складових.

Таким чином, усі висловлені відповідачем зауваження щодо поданих на підтвердження митної вартості документів є необґрунтованими.

Щодо незазначення в платіжних інструкціях на оплату товару від 07.03.2024 №20172 та від 12.03.2024 №20173 реквізитів інвойсу на оплату.

Зокрема, в гр. 33 оскаржуваного рішення митним органом зазначено, що в призначенні платежу вказано лише контракт без зазначення конкретної проформи інвойсу чи інвойсу, з чим митний орган пов`язує своє право на коригування заявленої декларантом митної вартості.

З приводу цього суд зазначає таке.

Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затверджене постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216 (у редакції постанови Правління Національного банку України 25.08.2022 № 189) не встановлює прямого обов`язку здійснювати посилання в платіжному документі на інвойс чи проформу-інвойс.

Крім того, відсутність у платіжних документах посилання на реквізити інвойсу не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товарів, а у сукупності з іншими документами, що стосуються поставки оцінюваного товару, і були подані позивачем до оформлення, дозволяють митному органу ідентифікувати платіж з оцінюваним товаром.

Також, з матеріалів справи вбачається, що позивачем для ідентифікації поданих до оформлення платіжних інструкцій з оцінюваною партією товарів подано до митного органу листом від 13.05.2024 року заявки про купівлю іноземної валюти та про обмін (конвертацію) іноземної валюти.

Зазначені документи митним органом не було взято до уваги під час розгляду заяви позивача про надання додаткових документів в порядку ч. 8 ст. 55 Митного кодексу України.

Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованого товару, та що в документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар.

Зі змісту спірного рішення відповідача №UA100320/2024/000036/2 від 18.04.2024 слідує, що митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за основним методом визначення митної вартості.

Водночас, матеріалами справи підтверджується, що визначена позивачем у відповідній митній декларації митна вартість товару базується на об`єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.

Суд також дослідив правомірність застосування відповідачем шостого (резервного) методу визначення митної вартості товарів при прийнятті оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару та зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

У разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012).

Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номерів та дат митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Судом встановлено, що Київська митниця в графі 33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів №UA100320/2024/000036/2 від 18.04.2024 лише зазначила номери та дати митних декларацій, використаних нею як джерело інформації при здійсненні коригування митної вартості товару, при цьому відповідач всупереч вищезазначеним вимогам Правил не навів жодних пояснень щодо зроблених ним коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов, що свідчить про протиправний характер оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів.

Суд також зазначає, що з наданих відповідачем до суду копій митних декларацій №23UA110140006496U6 від 09.08.2023 та №23UA110140007573U0 від 12.09.2023 вбачається, що референтний товар постачався через Волинську митницю, а не через Львівську митницю як у спірних правовідносинах. Отже, відповідачем при проведенні коригування митної вартості спірного товару позивача не враховано відмінностей в маршрутах поставки референтних товарів.

Відтак, суд доходить висновку, що відповідач при прийнятті рішення про коригування митної вартості товарів №UA100320/2024/000036/2 від 18.04.2024 протиправно застосував шостий (резервний) метод визначення митної вартості товарів, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідача.

Отже, висновки відповідача щодо документального непідтвердження позивачем митної вартості імпортованого товару є необґрунтованими, а подальше коригування його вартості є протиправним.

Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.

З оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за ціною договору.

Отже, у відповідача під час прийняття вказаного рішення не було підстав для незастосування основного методу визначення митної вартості товару за ціною договору.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за другорядним (резервним) методом та прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів.

За таких обставин позовні вимоги позивача про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA100320/2024/000036/2 від 18.04.2024 та картки відмови від 18.04.2024 №UA100320/2024/000411 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 8687,66 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №71370 від 28.06.2024.

Оскільки позовні вимоги позивача задоволено, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці підлягають понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 8687,66 грн.

Щодо клопотання позивача про розподіл судових витрат та стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents vs. Latvia (заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Крім того, у справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, пункт 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05 липня 2012 року (далі Закон 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Відповідно до статті 30 Закону 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставин Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження фактичного понесення витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру в 40 000,00 грн. позивачем подано до суду копії: договору про надання правової допомоги №01-03-05/24 від 03.05.2024, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №5179 від 30.07.2021, виданого на ім`я ОСОБА_3 , довіреності 31 від 01.01.2024, акту прийому-передачі наданих послуг №б/н від 04.06.2024 до договору про надання правової допомоги №01-03-05/24 від 03.05.2024, рахунка-фактури №67/24 від 03.05.2024 та платіжної інструкції №1879 від 03.05.2024.

Судом встановлено, що 03.05.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРУПА ВІА ДНІПРО» (позивачем) та Адвокатським Бюро «Герман і партнери» укладено договір про надання правової допомоги №01-03-05/24, за умовами якого замовник доручає, а виконавець бере на себе обов`язок здійснювати правовий захист інтересів замовника у Дніпропетровському окружному адміністративному суді за позовом ТОВ «ГРУПА ВІА ДНІПРО» до Київської митниці про оскарження рішення про коригування митної вартості товарів від 18.04.2024 року №UA100320/2024/000036/2.

Пунктом 3.2. зазначеного договору визначено, що вартість послуг з ведення справи в суді 1-ї інстанції становить 40 000,00 грн. без ПДВ.

Судом встановлено, що згідно з актом прийому-передачі наданих послуг №б/н від 04.06.2024 Виконавець надав юридичні послуги, а Замовник прийняв їх на загальну суму 40 000,00 грн.

Відповідачем подано заперечення проти клопотання представника позивача про розподіл судових витрат, у якому відповідач зазначає про неспівмірність понесених позивачем витрат на правову (правничу) допомогу з обсягом наданих послуг, витраченим часом та ціною позову. Також, вважає, що обсяг наданих доказів на підтвердження правової позиції є незначним і не потребував значного часу для збирання таких доказів, а сама справа відноситься до незначної складності і не потребує участі представника позивача в судових засіданнях.

Дослідивши надані позивачем документи й позицію відповідача та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку підлягає зменшенню до 20000,00 грн.

Зменшуючи розмір витрат на правову допомогу, судом враховано, серед іншого, наступні обставини:

-відсутність в наданих до суду документах детального опису робіт (наданих послуг), які виконані/надані в процесі здійснення захисту інтересів ТОВ «ГРУПА ВІА ДНІПРО», та інформації щодо витраченого часу на підготовку документів в цілях оскарження рішення Київської митниці від 18.04.2024 року №UA100320/2024/000036/2;

-складення представником незначної кількості процесальних документів під час надання послуг ТОВ «ГРУПА ВІА ДНІПРО»: позовної заяви, відповіді на відзив та клопоотання про приєднання доказів до матеріалів справи;

-незначна складність справи, в якій АБ «Герман і Партнери» надають правову допомогу позивачу;

-відсутність необхідності прибуття сторін та її представників до суду для участі в судових засіданнях, оскільки справа розглядається в спрощеному провадженні без виклику сторін;

-фінансовий стан сторін та обмеженість фінансового забезпечення відповідача як бюджетної установи.

З цих підтсав, суд вважає слушними доводи відповідача щодо наявності підстав для змешення заявлених позивачем витрат на правову допомогу.

Ураховуючи вищевикладене, а також фактичний об`єм виконаної роботи, суд вважає обґрунтованими витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок Київської митниці, в розмірі 20 000,00 грн.

Отже, загальна сума судових витрат, які підлягають стягненню з Київської митниці на користь позивача, складає 28687,66 грн.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів від 18.04.2024 року №UA100320/2024/000036/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100320/2024/000411 від 18.04.2024 року.

3. Стягнути з Київської митниці (місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 8А, ідентифікаційний код: 43997555) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРУПА ВІА ДНІПРО» (місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, проспект Олександра Поля, буд. 36, ідентифікаційний код: 38754647) судові витрати в розмірі 28 687,66 гривень (двадцять вісім тисяч шістсот вісімдесят сім гривень шістдесят шість копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 21.08.2024

Суддя А.О. Сластьон