Рішення

від 19.08.2024 по справі 200/2501/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2024 року Справа№200/2501/24

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Троянова О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання «Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги» про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивачка, ОСОБА_1 звернулася до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання «Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги» про визнання протиправною бездіяльності; зобов`язання надати завірені належним чином копії медичних документів (протоколи оперативних втручань з 08.03.2023 по 16.05.2023 року).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання уточненої позовної заяви з уточненими позовними вимогами, привівши їх у відповідність до вимог КАС України.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) без виклику учасників справи. Задоволено клопотання позивача щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами частини 1статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином.

Відповідач про відкриття провадження у справі були повідомлений судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».

В обґрунтування позовних вимог, позивачка зазначила, що у період з 18.02.2023 по 07.03.2023 року перебувала на лікуванні у КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І.І. Мечникова «ДОР», звідки 07.03.2023 року її було направлено евакуаційним потягом для подальшого лікування до КНП «Львівське територіальне медичне об`єднання «Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги». Зазначила, що 12.03.2024 року звернулася через Урядовий контактний центр до відповідача із проханням надати завірені належним чином копії протоколів по кожному оперативному втручанню за час перебування в лікарні, проте відповідач відмовив у наданні копій протоколів операцій, мотивуючи тим, що запитувана інформація є медичною таємницею. Зазначену відмову відповідача вважає протиправною, просила задовольнити позов.

Відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву. Враховуючи положення ч. 6 ст. 162 КАС України суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними матеріалами у справі.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України (паспорт № НОМЕР_2 , виданий органом 1443 09.07.2018 року), учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_3 від 09.11.2018 року) та особою з інвалідністю 2 групи (довідка серії 12 ААВ №783738 від 21.06.2023 року).

Відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Львівське територіальне медичне об`єднання «Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги» (код ЄДРПОУ 44496574) у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України є суб`єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно ст. 43 Кодексу адміністративного судочинства України має адміністративну процесуальну дієздатність.

Судом встановлено на підставі копії виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №30677, що ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в ВП «Лікарня Святого Пантелеймона» Комунального некомерційного підприємства «1 територіальне медичне об`єднання м. Львова» (код ЄДРПОУ 44496574) у період з 14.04.2023 по 16.05.2023 року.

12.03.2024 року ОСОБА_1 звернулася через Урядовий контактний центр до Комунального некомерційного підприємства «1 територіальне медичне об`єднання м. Львова» про надання належним чином завірених копій протоколів по кожному оперативному втручанню у лікарні.

25.03.2024 року Комунальним некомерційним підприємством «Львівське територіальне медичне об`єднання «Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги» за наслідками розгляду звернення позивачки від 12.03.2024 року за №КУ-16986399 надано відповідь листом №260201-вих-39975, відповідно до якої запитувана інформація відповідно до статті 391 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» є медичною таємницею особи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 162 КПК України до охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах належать, зокрема, відомості, які можуть становити лікарську таємницю. Враховуючи наведене, немає законних підстав для надання запитуваної інформації, оскільки така інформація є охоронюваною законом таємницею, а також належним чином завірених копій документів, які містять охоронювану законом таємницю, доступ до якої надається за особистою згодою особи, або на виконання рішення суду. Додатково повідомлено, що для отримання копії медичної документації необхідно написати заяву на ім`я генерального директора та додати завірену копію паспорта.

Отже, предметом спору у даній справі є наявність правових підстав для не надання відповідачем на запит медичних документів стосовно стану здоров`я позивачки.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Частиною другоюстатті 19 Конституції Українипередбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Згідно ч. 1 ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Тобто, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Частиною 3 ст. 32 Конституції України задекларовано, що кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України).

Згідно з ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України «Про інформацію» та ст. 12 Закону України «Про прокуратуру» (справа ОСОБА_2 ) від 30.10.1997 справа № 18/203-97 (№ 5-зп) визначено, що медична інформація - це свідчення про стан здоров`я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі і про наявність ризику для життя і здоров`я, за своїм правовим режимом належить до конфіденційної.

Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України зазначено обов`язок лікаря на вимогу пацієнта та членів його сім`ї або законних представників надавати їм таку інформацію повністю і в доступній формі. В особливих випадках, коли повна інформація може завдати шкоди здоров`ю пацієнта, лікар може її обмежити. У цьому разі він інформує членів сім`ї або законних представників пацієнта, враховуючи особисті інтереси хворого. Таким же чином лікар діє, коли пацієнт перебуває у непритомному стані.

Право на інформацію про стан свого здоров`я також закріплено у ст. 285 Цивільного кодексу України, відповідно до частини першої якої повнолітня фізична особа має право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров`я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються її здоров`я.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 285 Цивільного кодексу України якщо інформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоров`я або погіршити стан здоров`я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров`я фізичної особи, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.

Пунктом «е» ч. 1 ст. 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19.11.1992 року № 2801-XII (далі- Закон № 2801-XII) передбачено право людини на достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров`я і здоров`я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь.

Пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров`я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров`я. Медичний працівник зобов`язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров`я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров`я. (ч. 1, 3 ст. 39 Закону № 2801-XII).

Згідно ч. 1 ст. 40 Закону № 2801-XII медичні працівники та інші особи, яким у зв`язку з виконанням професійних або службових обов`язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

Правові гарантії реалізації особи на ознайомлення з відповідними медичними документами щодо стану свого здоров`я поряд із положеннями, закріпленими в ч. 1 ст. 285 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 39 Закону № 2801-XII також визначені Законом України "Про захист персональних даних"від 01.06.2010 № 2297-VI (далі - Закон № 2297-VI), положеннями п. 6 ч. 2 ст. 7 якого надано дозвіл на обробку персональних даних інформації необхідної в цілях охорони здоров`я, встановлення медичного діагнозу, для забезпечення піклування чи лікування або надання медичних послуг, функціонування електронної системи охорони здоров`я за умови, що такі дані обробляються медичним працівником або іншою особою закладу охорони здоров`я чи фізичною особою - підприємцем, яка одержала ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та її працівниками, на яких покладено обов`язки щодо забезпечення захисту персональних даних та на яких поширюється дія законодавства про лікарську таємницю, працівниками центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення, на яких покладено обов`язки щодо забезпечення захисту персональних даних.

Статтею 2 Закону № 2297-VI визначено, що персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються; третя особа - будь-яка особа, за винятком суб`єкта персональних даних, володільця чи розпорядника персональних даних та уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, якій володільцем чи розпорядником персональних даних здійснюється передача персональних даних.

Згідно до абз. 3 ст. 2 Закону № 2297-VI володілець персональних даних - фізична або юридична особа, яка визначає мету обробки персональних даних, встановлює склад цих даних та процедури їх обробки, якщо інше не визначено законом.

Відповідно до абз. 8 ст. 2 Закону № 2297-VI обробка персональних даних - будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону № 2297-VI персональні дані є об`єктами захисту.

Частиною 2 ст. 5 Закону № 2297-VI передбачено, що персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою.

Питання поширення персональних даних врегульовані ст. 14 Закону № 2297-VI, частинами 1 та 2 якої встановлено, що поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб`єкта персональних даних.

Поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Виконання вимог встановленого режиму захисту персональних даних забезпечує сторона, що поширює ці дані.

Водночас, положення зазначеного закону не регулюють загальних питань доступу особи до інформації, а тому до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про інформацію».

Так, відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулює Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992 року № 2657-XII (далі - Закон № 2657-XII).

Частиною 1 ст.1 Закону № 2657-XII визначено, що інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 Закону № 2657-XII право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 5 Закону № 2657-XII кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону №2657-ХІІ інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження. Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до положень статті 20 Закону №2657-ХІІ за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

При цьому, в розумінні ч. 1 ст. 21 Закону №2657-ХІІ інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Згідно ч. 2 ст. 21 Закону №2657-ХІІ конфіденційною є інформація про фізичну особу, інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, а також інформація, визнана такою на підставі закону. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, якщо інше не встановлено законом. Відносини, пов`язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 року №2939-VI (далі - Закон №2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону №2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє.

При цьому, п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону №2939-VI визначено, що доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону №2939-VI розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу зобов`язані вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб.

Відповідно до ст. 12 Закону №2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Частиною 1 статті 13 Закону №2939-VI визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них; 5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач у спірних правовідносинах є розпорядником інформації, яку запитувала позивачка.

Згідно положень ч.ч. 1, 2, 3 статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Відповідно до ч. 4 ст. 16 Закону № 2297-VI у запиті зазначаються: 1) прізвище, ім`я та по батькові, місце проживання (місце перебування) і реквізити документа, що посвідчує фізичну особу, яка подає запит (для фізичної особи - заявника); 2) найменування, місцезнаходження юридичної особи, яка подає запит, посада, прізвище, ім`я та по батькові особи, яка засвідчує запит; підтвердження того, що зміст запиту відповідає повноваженням юридичної особи (для юридичної особи - заявника); 3) прізвище, ім`я та по батькові, а також інші відомості, що дають змогу ідентифікувати фізичну особу, стосовно якої робиться запит; 4) відомості про базу персональних даних, стосовно якої подається запит, чи відомості про володільця чи розпорядника персональних даних; 5) перелік персональних даних, що запитуються; 6) мета та/або правові підстави для запиту.

Крім того, ч. 6 ст. 16 Закону № 2297-VI визначено, що суб`єкт персональних даних має право на одержання будь-яких відомостей про себе у будь-якого суб`єкта відносин, пов`язаних з персональними даними, за умови надання інформації, визначеної упункті 1 частини четвертоїцієї статті, крім випадків, установлених законом.

Разом з тим, ч. 3 ст. 17 Закону №2297-VI встановлено, що відмова у доступі до персональних даних допускається, якщо доступ до них заборонено згідно із законом.

У повідомленні про відмову зазначаються: 1) прізвище, ім`я, по батькові посадової особи, яка відмовляє у доступі; 2) дата відправлення повідомлення; 3) причина відмови.

У відповідності до ст. 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього закону.

Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовий формі та в ній має бути зазначено: прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; дату відмови; мотивовану підставу відмови; порядок оскарження відмови; підпис.

Із аналізу наведених положень видно, що законодавцем визначено вичерпний перелік випадків, у разі існування яких, розпорядник публічної інформації має право відмовити в задоволенні запиту, а також визначено перелік відомостей, що мають міститися у відмові в задоволенні запиту на інформацію, а саме: прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; дату відмови; мотивовану підставу відмови; порядок оскарження відмови; підпис.

При цьому, згідно положень ч. 8 ст. 6 Закону №2939-VI обмеженню в доступі підлягає певна інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 20.01.2012 по справі № 1-9/2012 до конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Судом встановлено, що 12.03.2024 року позивачка через Урядовий контактний центр в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» зверталася до відповідача із запитом на інформацію,в якому просила надати копії медичних документів щодо себе, проте відповідачем за наслідками розгляду запиту не надано позивачці запитуваних документів.

Судом встановлено, що відмовляючи у наданні інформації на запит, відповідач у листі від 25.03.2024 року не зазначив жодної підстави для відмови, визначеної у ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», доказів наявності таких підстав під час розгляду справи по суті до суду не надав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС Україниу справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності передзаконом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першоїстатті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першоїстатті 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятоїстатті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до пункту 10 частини 2статті 245 КАС Українипри вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечитьзаконуі забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За наслідками судового розгляду, з метою ефективного захисту прав позивача суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не надання позивачці відповіді на запит від 12.03.2024 року та відновленню порушених прав шляхом зобов`язання відповідача надати позивачці належним чином засвідчені копії медичних документів, зазначених у запиті від 12.03.2024 року за № КУ-16986399.

У відповідності до положень статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивачка, ОСОБА_1 є звільненою від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» як особа з інвалідністю 2 групи.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2-15,19-21,72-79, 90, 94, 122, 123, 132,159-161,164,192-194,224-228,241-247,255,253-262,293-295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання «Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги» про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об`єднання «Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги» щодо не надання ОСОБА_1 відповіді на запит від 12.03.2024 року.

Зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство «Львівське територіальне медичне об`єднання «Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги» (юридична адреса: 79059, м. Львів, вул. Івана Миколайчука, буд. 9, код ЄДРПОУ 44496574) надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) належним чином засвідчені копії медичних документів, зазначених у запиті від 12.03.2024 року за № КУ-16986399.

Рішення прийнято, складено та підписано в повному обсязі в нарадчій кімнаті 19 серпня 2024 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Суддя О.В. Троянова