Постанова

від 21.08.2024 по справі 380/12036/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/12036/23 пров. № А/857/15866/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Мікули О.І., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕДІА СЕРВІС» на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року з питань розгляду заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в справі № 380/12036/23 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕДІА СЕРВІС» до Головного управління ДПС у Львівській області та Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,-

суддя в 1-й інстанції Чаплик І.Д.,

час ухвалення рішення 05.06.2024 року,

місце ухвалення рішення м.Львів,

дата складання повного тексту рішення не зазначено,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕДІА СЕРВІС» (далі позивач) звернулося в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області та Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Комісії Головного управління Державної податкової служби у Львівській області з питань реєстрації/відмови у реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних № 8583784/32894314 від 06.04.2023 про відмову у реєстрації податкової накладної від 16.01.2023 № 373.

Зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати складену Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕДІА СЕРВІС» податкову накладну №373 від 16.01.2023 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою подання її на реєстрацію.

Визнано протиправним та скасовано рішення Комісії Головного управління Державної податкової служби у Львівській області з питань реєстрації/відмови у реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних № 8583783/32894314 від 06.04.2023 про відмову у реєстрації податкової накладної від 20.01.2023 № 408.

Зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати складену Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕДІА СЕРВІС» податкову накладну №408 від 20.01.2023 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою подання її на реєстрацію.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕДІА СЕРВІС» судовий збір у розмірі 2684 грн. 00коп.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕДІА СЕРВІС» судовий збір у розмірі 2684 грн. 00коп.

Надалі, представник позивача звернулась до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат, в якій просила ухвалити додаткове рішення у цій справі, стягнувши з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕДІА СЕРВІС» до Головного управління ДПС у Львівській області та Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити діїзалишено без розгляду.

Не погоджуючись з такою ухвалою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти додаткове судове рішення.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, позивачем було пред`явлено заяву в межах позовної заяви - про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги та було надано всі докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат, однак суд першої інстанції безпідставно залишив таку заяву без розгляду.

Відповідачі своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що представник позивача подала заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат та докази в їх підтвердження із пропуском строку, визначеного КАС України, поважності причин такого пропуску не доведено, відтак вказана заява підлягає залишенню без розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Спірним питанням у цій справі, яка складає межі перевірки судом апеляційної інстанції дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, є наявність/відсутність підстав для розгляду окружним судом питання про відшкодування судових витрат на правничу допомогу відповідно до вимог частини сьомої статті 139, частин третьої-п`ятої статті 143, статті 252 КАС України.

Витрати на професійну правничу допомогу, у силу статті 132 КАС України, є витратами, що пов`язані з розглядом справи, і такі підлягають розподілу в залежності від результату розгляду справи по суті.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані відповідні договори про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При цьому, приписами частини сьомої статті 139 КАС України встановлено граничний строк подачі відповідних доказів та наслідки їх неподання, а саме до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Саме до вказаного строку сторона може або надати докази, які підтверджують розмір понесених нею витрат, або зробити про намір стягнення таких витрат відповідну заяву. При цьому наслідки у вигляді залишення такої заяви без розгляду передбачені як за неподання заяви, так і у разі ненадання відповідних доказів.

Верховний Суд у постанові від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18, ухваленої у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, здійснив комплексний аналіз статей 132,134,244, 252 КАС України і висловив правову позицію про те, що судове рішення має містити відповіді на всі заявлені позивачем (третьою особою) вимоги, зазначити у разі потреби їх розмір, а також вирішувати питання про негайне виконання та про судові витрати (вимога повноти рішення). Процесуальний інститут додаткового рішення дозволяє виправляти помилки суду, спричинені недотриманням цієї вимоги.

Таким чином, питання розподілу судових витрат та способу виконання судового рішення, у разі вирішення питання про право, є обов`язком суду, що вирішується за результатами розгляду справи в залежності від того, яке рішення приймається судом.

Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати.

Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення.

Як уже було вище зазначено, абзацом 2 частини сьомої статті 139 КАС України передбачено, що докази (щодо розміру витрат) подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частинами третьою-п`ятою статті 143 КАС України передбачено, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного Суду 07 липня 2023 року прийнято ухвалу у справі № 340/2823/21, в якій Суд дійшов таких правових висновків.

Частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті 143 КАС України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів.

Вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останні етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Передбачена процесуальними нормами можливість надати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.

Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об`єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов`язується можливість як потім подати протягом п`яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України.

Колегія суддів ураховує зазначені висновки об`єднаної палати, однак, зважаючи на те, що вони сформовані у правовідносинах, які не є повністю аналогічними правовідносинам у цій справі (питання, яке розглядала об`єднана палата, стосувалося розподілу витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, без зазначення такої заяви у касаційній скарзі, а зазначення у позовній заяві), виходить з такого.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1 ст. 139 КАС України).

Питання, які вирішує суд при ухваленні рішення визначені ст.244 КАС України, серед яких суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

При цьому у резолютивній частині рішення зазначається, відповідно до п.2 ч.5 ст.246 КАС України, розподіл судових витрат.

Системний аналіз вищенаведених норм права, а також правових висновків Верховного Суду дає підстави для висновку, що суд першої інстанції під час розгляду справи зобов`язаний зазначити розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.

Однак у випадку не здійснення такого, процесуальний закон допускає можливість усунення такого недоліку шляхом ухвалення додаткового судового рішення.

Додаткове судове рішення - засіб усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги.

Колегія суддів наголошує, що заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення (ч.2 ст.252 КАС України).

За загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи.

Однак у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити заяву до закінчення розгляду справи і подати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати.

Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАСУ й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позовної заяви скаржником було заявлено прохання: «Стягнути з Державної податкової служби України та Головного управління ДПС у Львівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕДІА СЕРВІС» (79031, Львівська обл., місто Львів, вул. Максимовича, будинок 9-А, квартира 21 ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 32894314) витрати, пов`язані із розглядом цієї справи у виді сплаченого судового збору у розмірі 10 736 (десять тисяч сімсот тридцять шість) гривень 00 копійок, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок».

При цьому позивач до позовної заяви долучив докази на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000, грн. а саме копію договору про надання правової допомоги № 23/05-23 від 23.05.2023 року, копія рахунку № I№V-0001 від 23.05.2023 року на оплату правової допомоги за договором про надання правової допомоги, копія платіжної інструкції № 6106 від 29.05.2023 року про оплату за правову допомогу за договором № 23/05-23 від 23.05.2023 року, копію виписки про рух коштів по рахунку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 29.05.2023р.

Також 16-та сторінка позовної заяви містить «процесуальні аспекти» в яких позивач повідомляє про те, що останнім понесено витрати, пов`язані із розглядом цієї справи у виді сплаченого судового збору у розмірі 10 736 (десять тисяч сімсот тридцять шість) гривень 00 копійок, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Апеляційний суд констатує, що зазначення у прохальній частині адміністративного позову узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами вирішення спору не може розцінюватись як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини, без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення та розмір.

Однак на переконання колегії суддів, вимога, яка містилася в позовній заяві, про стягнення з Державної податкової служби України та Головного управління ДПС у Львівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕДІА СЕРВІС» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок, з долученням низки документів, які підтверджують понесені судові витрати, не може вважатися узагальненою вимогою і перешкоджати суду в можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення та розмір.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу про те, що заява про вирішення питання щодо відшкодування витрат, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи, а також докази на їх підтвердження були подані при подані адміністративного позову, тобто в межах строку, встановленого частиною сьомою статті 139 КАС України, відтак в суду першої інстанції не було процесуальної можливості для залишення заяви про ухвалення додаткового рішення без розгляду.

При цьому строк на подання заяви про ухвалення додаткового судового рішення становить до закінчення строку на виконання судового рішення.

Однак варто зазначити, що до розглядуваної заяви був долучений акт приймання-передачі наданих послуг №I№V-0007, який складено 24 жовтня 2023 року і, відповідно, не подавався із позовною заявою та долучений з пропуском п`яти днів після ухвалення рішення суду. Відтак такий доказ може бути відхилений судом, однак при ухваленні додаткового судового рішення про розподіл судових витрат.

Оскільки судом першої інстанції ухвалою від 05 червня 2024 року з питань розгляду заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в справі № 380/12036/23 не відмовлено в ухваленні додаткового судового рішення, а залишено заяву без розгляду, тому апеляційний суд за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про залишення заяви без розгляду, у зв`язку з порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, скасовує ухвалу суду, і направляє справу в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржувана ухвала суду не відповідає нормам процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.229,242,243,246,250,310,315,317,320,321,322,325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕДІА СЕРВІС» задовольнити частково.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року з питань розгляду заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в справі № 380/12036/23 скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя А. Р. Курилець судді О. І. Мікула М. А. Пліш Повне судове рішення складено 21 серпня 2024 року.