Постанова

від 20.08.2024 по справі 910/19353/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"20" серпня 2024 р. Справа№ 910/19353/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 20.08.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 (повний текст рішення складено 18.04.2024)

у справі №910/19353/23 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Приватного підприємства «Бронкс»

до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»

про стягнення 1 258 390,03 грн,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Бронкс» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», як правонаступника Державного підприємства «Новгород-Сіверське лісове господарство», (далі по тексту - відповідач) про стягнення 925 789,84 грн попередньої оплати за Договором поставки №2022/01-11 від 11.01.2022 та доданим до нього Актом звірки взаєморозрахунків на дату 31.12.2021, 50 981,85 грн 3% річних, 281 618,34 грн інфляційних втрат та 18 875,85 грн судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю у відповідача, як правонаступника постачальника за Договором поставки №2022/01-11 від 11.01.2022, обов`язку з повернення 925 789,84 грн попередньої оплати. Крім того, позивач нарахував відповідачу 50 981,85 грн 3% річних за період з 11.02.2022 по 12.12.2023, 281 618,34 грн інфляційних втрат за період з лютого 2022 року по листопад 2023 року згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України).

Господарський суд міста Києва рішенням від 15.04.2024 у справі №910/19353/23 позов задовольнив повністю; стягнув з відповідача на користь позивача 925 789,84 грн боргу, 50 981,85 грн 3% річних, 281 618,34 інфляційних втрат та 18875,85 грн судового збору.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Державне підприємства «Новгород-Сіверське лісове господарство» в межах строку Договорів поставки товару № 2017/01-01 від 01.01.2017, №2018/01-03 від 03.01.2018, №2020/01-03 від 03.01.2020, №2021/01-03 від 03.01.2021, №2022/01-11 від 11.01.2022, строк дії яких закінчився, поставку продукції в рахунок отриманої попередньої оплати не здійснило, отримані кошти не повернуло, а тому на підставі частини 2 статті 693 ЦК України має повернути позивачу суми попередньої оплати на спірну суму.

Крім того, суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача 50 981,85 грн 3% річних, 281 618,34 інфляційних втрат за період з 11.02.2022 по 12.12.2023, нараховані позивачем відповідачу на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.

Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/19353/23 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в стягненні з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» 1 258 390,03 грн.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на помилковість висновків суду першої інстанції щодо належного відповідача у справі, оскільки в матеріалах даної справи відсутні докази переходу обов`язків від Державного підприємства «Новгород-Сіверське лісове господарство», зокрема, передавального акта, що є порушенням статей 74, 76, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України).

Як зазначає апелянт, судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, зокрема, статі 511, 513, 521 ЦК України, щодо правонаступництва прав та обов`язків Державного підприємства «Новгород-Сіверське лісове господарство» до відповідача.

Також апелянт вказує на неправомірність нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних, з посиланням на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2022 у справі №902/417/18, оскільки відповідальність за неналежне виконання договірних відносин лежить на юридичній особі, яка є припиненою.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2024 апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/19353/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 15.05.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/19353/23; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/19353/23.

Матеріали справи №910/19353/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 20.05.2024.

20.05.2024 позивачем сформовано та подано до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» відповідь на апеляційну скаргу.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 24.05.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/19353/23; розгляд апеляційної скарги призначив на 25.06.2024 о 12 год. 45 хв.

07.06.2024 від позивача на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача, за яким позивач просить суд апеляційної інстанції залишити рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/19353/23 без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, посилаючись на те, що Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є належним відповідачем у даній справі, оскільки є правонаступником прав та обов`язків Державного підприємства «Новгород-Сіверське лісове господарство» відповідно до Указу Президента України «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів» №228/2021 від 07.06.2021, постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реформування управління лісової галузі» від 07.09.2022 №1003, наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 №863 «Про припинення Державного підприємства «Новгород-Сіверське лісове господарство» та затвердження складу Комісії з припинення» та наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 09.01.2023 №74, яким затверджено передавальний акт.

Також позивач посилається на обґрунтованість нарахованих відповідачу 3 % річних та інфляційних втрат.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 25.06.2024 продовжив строк розгляду справи №910/19353/23; оголосив перерву у розгляді справи №910/19353/23 до 20.08.2024 на 12 год. 15 хв.

Від відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі представника у зв`язку із непередбачуваністю графіків відключення світла.

У судовому засіданні 20.08.2024 представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/19353/23 залишити без змін.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, правовідносини щодо постачання продукції виробничо-технічного характеру (пиломатеріалів) між позивачем та Державним підприємством «Новгород-Сіверське лісове господарство», правонаступником якого з 2023 року є відповідач, виникли з 2017 року, що підтверджується Договором №2017/01-01 поставки товару від 01.01.2017, зі строком дії до 01.01.2018 (т. 1 а.с. 268-272), Договором № 2018/01-03 поставки товару від 03.01.2018, зі строком дії до 31.12.2018 (т.1 а.с. 274-278), Договором №2020/01-03 поставки товару від 03.01.2020, зі строком дії до 31.12.2020 (т.1 а.с. 280-284), Договором № 2021/01-03 поставки товару від 03.01.2021, зі строком дії до 31.12.2021 (т. 1 а.с. 285-288) та Договором № 2022/01-11 поставки товару від 11.01.2022, зі строком дії до 31.12.2022 (т.1 а.с. 289-292).

Умови вказаних Договорів є ідентичними, за винятком Договору № 2022/01-11 поставки товару від 11.01.2022, який доповнений розділом 11 «Антикорупційне застереження».

Договори врегульовували правовідносини щодо постачання Державним підприємством «Новгород-Сіверське лісове господарство», як Постачальником, окремими партіями в кількості та асортименті, визначених у заявках позивача, як Покупця, останньому продукції виробничо-технічного призначення (пиломатеріали).

За пунктами 4.1 Договорів поставка товарів здійснюється Постачальником в межах наявного у нього асортименту протягом строку дії Договору відповідно до попереднього замовлення Покупця, в якому визначається асортимент (вид) та обсяг товару (кількість), ціна за одиницю товару (відповідно до підписаної сторонами Протоколу погодження цін), загальна ціна партії товару та інші умови. Замовлення може проводитись шляхом по електронній пошті e-mail або через телефонний зв`язок.

Згідно із пунктами 4.3 Договорів поставка замовленого товару здійснюється Постачальником протягом не більше трьох-семи днів з моменту отримання відповідного замовлення або протягом строку, визначеного у самому замовленні. Допускається дострокова поставка товару за умови наявності згоди Покупця.

Моментом здійснення поставки товарів Постачальнику є їх отримання Покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (товарно-транспортна накладна, видаткова накладна) (пункт 4.4 Договорів).

Право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі товару, переходять до Покупця в момент підписання відповідальною особою Покупця видаткової (та/або товарно-транспортної) накладної (пункти 4.5 Договорів).

Пунктом 5.3 Договорів сторони узгодили, що розрахунок здійснюється в безготівковій формі в національній грошовій одиниці України, предоплата.

Згідно із пунктом 6.5 Договорів Постачальник зобов`язався постачати Покупцю товари в межах наявного до нього асортименту на умовах даного Договору.

В межах дії вказаних Договорів сторонами складено та підписано Протоколи №1 від 01.01.2017, від 03.01.2018, погодження вільної оптової ціни (тарифу) на продукцію виробничо-технічного призначення та послуг виробничого характеру (т. 1 а.с. 273, 279).

По акту звірки взаєморозрахунків між Державним підприємством «Новгород-Сіверське лісове господарство» та позивачем станом на 31.12.2018 рахується заборгованість на користь позивача на суму 328 910,68 грн (т.1 а.с. 293).

По акту звірки взаєморозрахунків між Державним підприємством «Новгород-Сіверське лісове господарство» та позивачем станом на 31.12.2020 рахується заборгованість на користь позивача на суму 490 653,84 грн (т.1 а.с. 294).

По акту звірки взаєморозрахунків між Державним підприємством «Новгород-Сіверське лісове господарство» та позивачем станом на 31.12.2021 рахується заборгованість на користь позивача на суму 1 034 719,84 грн (т.1 а.с. 295).

За видатковою накладною №105 від 28.01.2022 та товарно-транспортною накладною №0103 від 28.01.2022 Постачальником поставлено позивачу товар на суму 108 930,00 грн (т. 1 а.с. 266, 267).

По акту звірки взаєморозрахунків між Державним підприємством «Новгород-Сіверське лісове господарство» та позивачем станом на 25.07.2022 рахується заборгованість на користь позивача на суму 2 127 058,99 грн (т.1 а.с. 296).

Листом вих. №01/638 від 30.08.2022 Державне підприємство «Новгород-Сіверське лісове господарство» не заперечило наявність заборгованості перед позивачем у сумі 2 127 058,99 грн та просило розстрочити сплату боргу до 01.11.2022 у зв`язку із виникненням форс-мажорних обставин, оскільки Новгород-Сіверська та Семенівська територіальні громади Новгород-Сіверського району віднесені до територій, де ведуться активні бойові дії (т.1 а.с. 30).

З матеріалів справи вбачається, що Державне підприємство «Новгород-Сіверське лісове господарство» за платіжними інструкціями №1186 від 29.09.2022 на суму 300 000,00 грн (т. 1 а.с. 263), №13133 від 29.11.2022 на суму 300 000,00 грн (т. 1 а.с. 264), №13446 від 22.12.2022 на суму 601 269,15 грн (т. 1 а.с. 265) здійснило повернення кредиторської заборгованості згідно Договору від 11.01.2022 №2022-01/11. Загальна сума повернутої кредиторської заборгованості згідно Договору від 11.01.2022 №2022-01/11 становить 1 201 269,15 грн.

Листом від 13.02.2023 №01/149 філія «Новгород-Сіверське лісове господарство» повідомила позивача про те, що на підставі пункту 8 наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 №863 «Про припинення Державного підприємства «Новгород-Сіверське лісове господарство» та затвердження складу комісії», наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 09.01.2023 №74 «Про затвердження передавального акту Державного підприємства «Новгород-Сіверське лісове господарство» Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником прав та обов`язків Державного підприємства «Новгород-Сіверське лісове господарство» (т. 1 а.с. 31).

Згідно Акта звірки взаємних розрахунків за Договором №2022/01-11 від 11.01.2022 між філія «Новгород-Сіверське лісове господарство» ДП «Ліси України» і ПП «Бронкс» станом на 06.02.2023 рахується заборгованість на користь позивача на суму 925 789,84 грн (т. 1 а.с. 298).

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.2022 № 1003 «Деякі питання реформування управління лісової галузі» утворено Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» та приєднано до нього спеціалізовані державні лісогосподарські підприємства, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів.

Пунктом 5 вказаної постанови визначено, що Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником майна, прав та обов`язків спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів, що реорганізуються.

Згідно з пунктом 1 наказу Державного агентства лісових ресурсів України №863 від 28.10.2022 Державне підприємство «Новгород-Сіверське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 00993538) припинено шляхом реорганізації, приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034). Відповідно до пункту 8 вказаного наказу Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником прав та обов`язків Державного підприємства «Новгород-Сіверське лісове господарство».

Наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 14.12.2022 №18 створено філії, зокрема, відповідно до пункту 97 Додатку 1 до наказу від 14.12.2022 №18 створено Філію «Новгород-Сіверське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», місцезнаходження: 16000, Чернігівська область, Новгород-Сіверський район, м. Новгород-Сіверський, вул. Губернська, буд. 15А.

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 09.01.2023 №74 затверджено передавальний акт Державного підприємства «Новгород-Сіверське лісове господарство».

Спір виник через неналежне виконання Державним підприємством «Новгород-Сіверське лісове господарство» умов Договорів щодо поставки товарів, а тому позивач просить суд стягнути з правонаступника Державного підприємства «Новгород-Сіверське лісове господарство» суму попередньої оплати та нараховані 3% річних та інфляційні втрати.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із частинами 1, 2, 6 статті 265 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із статтею 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Частинами 1, 2 статті 693 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту частини 2 статті 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки закон не визначив форми пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі № 910/3611/23, від 09.02.2023 у справі № 910/5041/22, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 ГПК України).

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Вимоги до первинних документів містяться у частині 2 вказаної норми.

Водночас акт звірки не є первинним документом, проте може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб (постанови Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 та від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17).

Позивачем до позовної заяви подано копії карток по рахунку 36, платіжні інструкції, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, що є первинною документацією на підтвердження виконання Договорів поставки товару № 2017/01-01 від 01.01.2017, №2018/01-03 від 03.01.2018, №2020/01-03 від 03.01.2020, №2021/01-03 від 03.01.2021, №2022/01-11 від 11.01.2022 та відображення заборгованості в актах звірки.

Учасники справи заперечень щодо розміру заявленої позивачем до стягнення суми попередньої оплати під час розгляду ані у суді першої інстанції, ані у суді апеляційної інстанції не висловили.

За положеннями статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Отже, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина 1 статті 253 ЦК України).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, у постачальника (продавця) виникає зобов`язання повернути покупцю суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти), відповідно до частини 2 статті 693 ЦК України, частини 1 статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки.

Судом встановлено, що пунктами 4.1 Договорів поставки товару визначено, що постановка здійснюється протягом строку дії цих Договорів. Враховуючи закінчення строку дії Договорів обов`язок Державного підприємства «Новгород-Сіверське лісове господарство» за Договором поставки товарів №2020/01-03 від 03.01.2020 є простроченим з 01.01.2021, а за Договором поставки №2021/01-03 від 03.01.2021 - з 01.01.2022.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми Закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18 зазначила про те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що відповідачем ані у суді першої інстанції, ані у суді апеляційної інстанції не висловлювалось заперечень щодо розміру нарахованих 3% річних та інфляційних втрат.

Водночас, здійснивши перевірку правильності нарахування позивачем відповідачу 50 981,85 грн 3% річних за період з 11.02.2022 по 12.12.2023 та 281 618,34 грн інфляційних втрат за період з лютого 2022 року по листопад 2023 року, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції проте, що розрахунок позивача є арифметично вірним та відповідає приписам чинного законодавства України.

На підставі наказу Державного агентства лісових ресурсів України №863 від 28.10.2022, відповідно до Закону України «Про управління об`єктами державної власності», постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.2022 №1003 «Деякі питання реформування управління лісової галузі, з метою удосконалення структур управління та підвищення ефективності ведення лісового господарства» припинено Державне підприємство «Новгород-Сіверське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 00993538) шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034), та визначено, що останнє є правонаступником прав та обов`язків Державного підприємства Новгород-Сіверське лісове господарство.

Пунктом 5 Кабінету Міністрів України від 07.09.2022 №1003 «Деякі питання реформування управління лісової галузі, з метою удосконалення структур управління та підвищення ефективності ведення лісового господарства» визначено, що Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником майна, прав та обов`язків спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів, що реорганізуються.

Пунктом 1 наказу Державного агентства лісових ресурсів України № 863 від 28.10.2022 «Про припинення Державного підприємства «Новгород-Сіверське лісове господарство» та затвердження складу Комісії з припинення» визначено припинення Державного підприємства «Новгород-Сіверське лісове господарство» шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Вказані обставини з посиланням на відповідні нормативно-правові акти є загальновідомими та в силу частини 3 статті 75 ГПК України не підлягають доказуванню.

Згідно з пунктом 8 наказу Державного агентства лісових ресурсів України № 863 від 28.10.2022 «Про припинення Державного підприємства «Новгород-Сіверське лісове господарство» та затвердження складу Комісії з припинення» Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником Державного підприємства «Новгород-Сіверське лісове господарство».

Згідно із частинами 1, 5 статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 106 ЦК України передбачено, що злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення регламентовано статтею 107 ЦК України, за приписами якої кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов`язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов`язання, або забезпечення виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом. Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.

Отже, законодавець визначив дві форми припинення юридичної особи - в результаті реорганізації або в результаті ліквідації, а також визначив наслідки припинення юридичної особи в результаті реорганізації, які, на відміну від припинення юридичної особи в результаті ліквідації, полягають, зокрема у переході майна, прав і обов`язків до правонаступників. Таким чином, у разі реорганізації юридичної особи шляхом її приєднання факт настання правонаступництва безпосередньо пов`язаний з моментом передання прав та обов`язків від правопопередника до правонаступника.

За частиною 8 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в разі приєднання юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються в результаті приєднання, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Приєднання вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Державне підприємство «Новгород-Сіверське лісове господарство» 22.12.2023 припинило своє існування на підставі рішення про реорганізацію, номер запису 1000521120033000023.

Водночас при відповідній реорганізації не має значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків, адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов`язків. Подібна за змістом правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі №922/347/21, від 16.03.2023 у справі №922/3979/21.

Отже, лише при припиненні суб`єкта господарювання шляхом поділу в розподільчому балансі визначається правонаступництво. Внаслідок же злиття, приєднання або перетворення правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при таких видах реорганізації неможливий. Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17.

Таким чином, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником прав та обов`язків Державного підприємства «Новгород-Сіверське лісове господарство» та належним відповідачем у даній справі, а доводи відповідача про відсутність передавального акта не заслуговують на увагу.

Так само не заслуговують на увагу посилання апелянта не невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема, статей 511, 513 та 521 ЦК України, оскільки вказані норми регламентують заміну боржника у зобов`язанні і зазначене не стосується правонаступництва особи шляхом реорганізації за рішенням відповідного органу.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції при вирішенні питання щодо стягнення 3 % річних не враховано висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, то такі доводи судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки дана справа та справа №902/417/18 не є релевантними. Так як вказана постанова містить правові висновки щодо компенсаційного характеру заходів відповідальності у цивільному праві та Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).

Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/19353/23 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (відповідача).

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/19353/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/19353/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».

4. Матеріали справи №910/19353/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст.ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено та підписано суддями 21.08.2024.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова