Рішення

від 15.08.2024 по справі 910/5954/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.08.2024Справа № 910/5954/24

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "СКМ ДЕВЕЛОПМЕНТ"доТовариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОС-УКБ"простягнення 857 771,09 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від позивача: Олексієнко Т.В.;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/5954/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СКМ Девелопмент» (далі також - позивач, ТОВ «СКМ Девелопмент») до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕОС-УБК» (далі також - відповідач, ТОВ «ГЕОС-УБК») про стягнення коштів за поставлений товар в розмірі 573 849,94 грн, 3% річних в розмірі 48 677,00 грн, інфляційних втрат в розмірі 235 244,15 грн.

Відповідно до ухвали від 21.05.2024 суд відкрив провадження у справі № 910/5954/24, вирішив проводити розгляд за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 04.07.2024.

До початку підготовчого засідання сторони на виконання вимог суду надали акт звірки взаємних розрахунків.

Крім того, 27.05.2024 від відповідача надійшов відзив на позов у якому він заперечив проти розміру 3% річних та інфляційних втрат і просив їх зменшити.

Позивач 03.07.2024 надав докази понесених судових витрат.

З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 15.08.2024.

До початку судового засідання відповідачем подано докази оплати на користь позивача заборгованості в загальному розмірі 175 000,00 грн.

Представник позивача безпосередньо в судовому засіданні 15.08.2024 наполягав на задоволенні заявленого позову та надав усні пояснення щодо наданих відповідачем доказів оплати.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання 15.08.2024 не забезпечив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 15.08.2024 проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з доводів позивача, викладених у позовній заяві, між Товариством з обмеженою відповідальністю «СКМ Девелопмент» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Геос-Укб» виникли відносини з постачання товару, шляхом укладення договору в спрощеній формі відповідно до виставлених рахунків на оплату поставленого товару.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, на думку позивача, що ним було в повному обсязі виконано взяті на себе зобов`язання з поставки товару (залізобетонних виробів на об`єкт будівництва відповідача) на загальну суму 573 849,94 грн, однак, протягом всього періоду часу поставок - липня 2021 - вересня 2022 відповідачем не здійснено оплату отриманого товару.

Заперечуючи проти заявленого позову відповідач посилався на наступне:

- у відповідача відсутній намір уникнути виконання зобов`язань, тим паче взаємовідносини з позивачем мають довготривалий характер ще з 2019 року;

- нараховані позивачем 3% річних та інфляційні втрати є надмірними та дорівнюють половині суми основної заборгованості.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За загальним правилом правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (ст. 208 ЦК України).

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, за приписами ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір, відповідно до ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Таким чином, оскільки в матеріалах справи наявні видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні за поставлений товар із зазначенням сторін, сум та товару, рахунки на оплату, то суд приходить до висновку, що між сторонами мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 530 ЦК України, закріплено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

На доведення факту поставки товару на користь відповідача позивачем долучено до позову рахунки на оплату на загальну суму 573 849,94 грн, видаткові, товарно-транспортні та податкові накладні до них.

Доказів на підтвердження здійснення відповідачем оплати поставленого товару матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Крім того, 14.06.2024 позивач долучив до справи підписаний сторонами Акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.07.2021 по 21.05.2024, яким підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем на загальну суму 573 849,94 грн.

Суд наголошує, що сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо (зокрема не може засвідчувати факт належного, або неналежного виконання зобов`язань з перевезення), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Таким чином, акти звірки є суто бухгалтерськими документами за якими бухгалтерії підприємств-учасників певних господарських операцій звіряють бухгалтерський облік цих операцій (у контексті визначення дебіторської або кредиторської заборгованості), а наявність чи відсутність будь-яких зобов`язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо.

Надані позивачем первинні документи підтверджують факт виконання позивачем обов`язків та отримання товару відповідачем.

Отже, матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 573 849,94 грн згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України. Відповідачем вказаний обов`язок не спростований, доказів повної оплати не надано.

Крім того, суд вважає за необхідне надати оцінку доводам сторін та перевірити наявність/відсутність факту оплати відповідачем частини суми боргу.

На підтвердження доказів оплати відповідачем надано наступні платіжні інструкції:

- № 49497809 від 01.08.2024 на суму 100 000,00 грн;

- № 706 від 06.08.2024 на суму 25 000,00 грн;

- № 742 від 14.08.2024 на суму 50 000,00 грн.

Всього матеріали справи містять докази оплати на суму 175 000,00 грн.

Здійснення відповідачем оплат на суму 175 000,00 грн відбулося вже після подання позовної заяви до суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Так, господарський суд закриває провадження у справі з підстав відсутності предмета спору, якщо наявними в матеріалах справи доказами підтверджується відсутність предмета спору, зокрема, у випадку припинення його існування (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Однак, слід зауважити, що закриття провадження у справі на підставі Господарського процесуального кодексу України можливе у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина може зумовлювати відмову в позові, а не закриття провадження у справі (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 13/51-04).

Тож, з урахуванням наданих відповідачем доказів оплати суми основного боргу, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення заборгованості в сумі 175 000,00 грн підлягає закриттю за відсутністю предмета спору відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Решта позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 398 849,94 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення з відповідача 235 244,15 грн інфляційних втрат та 48 677,00 грн 3% річних.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Датою початку розрахунку позивачем взято дати фактичної поставки товару на об`єкт відповідача та прийняття товару відповідачем, про що свідчить відмітка в товарно-транспортних накладних щодо постачання товару, підпис та печатка відповідача.

Перевіривши розрахунок 3% річних, судом встановлено, що визначений позивачем період нарахування є обґрунтованим, розрахунок арифметично правильний, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 48 677,00 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що визначений позивачем період нарахування є обґрунтованим, а розрахунок арифметично правильний, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 235 244,15 грн підлягають задоволенню.

Стосовно доводів відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, то суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідач наголошує на надмірності заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, а також зазначає про відсутність наміру ухилятися від виконання зобов`язань з оплати за поставлений товар.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги:

- ступінь виконання зобов`язання боржником;

- майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні;

- не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У той же час, 3% річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним заходом відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Судом враховано, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладена правова позиція, стосовно права суду зменшувати розмір процентів річних нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Так, у постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Проте, у вказаній постанові судом було надано оцінку правовідносин, в яких сторонами в договорі було зменшено розмір відсотків річних за ст. 625 Цивільного кодексу України. В той же час, у даній справі сторонами у договорі не збільшувався розмір відсотків річних, порівняно з визначеним законом у ст. 625 Цивільного кодексу України.

Застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України здійснено з урахуванням 3% річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним.

Разом з тим інфляційні витрати не є неустойкою або штрафними санкціями, в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, з огляду на що, у суду відсутні підстави для зменшення розміру нарахованих позивачем інфляційних витрат.

Отже, з огляду наведене, у суду відсутні підстави для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 231, 232, 233, 237, 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "СКМ ДЕВЕЛОПМЕНТ" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОС-УКБ" заборгованості в розмірі 175 000,00 грн.

2. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СКМ ДЕВЕЛОПМЕНТ" задовольнити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОС-УКБ" (03035, м. Київ, вул. Петрозаводська, 2, літ. А; код ЄДРПОУ 38825398) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СКМ ДЕВЕЛОПМЕНТ" (02121, м. Київ, вул. Архітектора Вербицького, 11, к. 180; код ЄДРПОУ 38894304) заборгованість в розмірі 398 849,94 грн, інфляційні втрати в розмірі 235 244,15 грн, 3% річних в розмірі 48 677,00 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 12 866,57 грн.

4. Після набрання рішенням законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22.08.2024 року.

Суддя Ю.О.Підченко