Постанова

від 14.08.2024 по справі 466/12741/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 466/12741/21

провадження № 61-641св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - керівник Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - Державне підприємство «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Державне підприємство «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр», про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення із спільної приватної власності на користь держави

за касаційною скаргою заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 травня 2023 року у складі судді Кавацюка В. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Левика Я. А., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року керівник Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації (далі - Львівська ОДА) звернувся до суду з позовом, у якому просив усунути перешкоди у здійсненні Львівською обласною державною адміністрацією права розпорядження та користування земельною ділянкою площею 0,0103 га, з кадастровим номером 4610166300:04:003:0126, шляхом її повернення на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації із приватної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що під час здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням Галицька окружна прокуратура м. Львова виявила порушення при набутті у власність земель державного лісового фонду. Так, слідче відділення відділу поліції № 1 Львівського районного управління поліції № 1 ГУ НП у Львівській області проводить досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42013150090000215, внесеному до ЄРДР 11 жовтня 2013 року за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Брюховицької селищної ради, які прийняли рішення від 11 березня 2004 року № 245 та від 18 березня 2004 року № 263, згідно з якими вилучили земельні ділянки лісового фонду 1 групи у кварталі 44 Львівського держлісгоспу, що перебувають на балансі Державного підприємства «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр» (далі - ДП «Львівський ЛСНЦ») та які до 27 травня 2021 року могли бути вилучені тільки на підставі рішень Кабінету Міністрів України, і віднесли їх до земель селища рекреаційного призначення, які згодом передали у власність приватних осіб для громадської забудови, що призвело до незаконної вирубки лісів рекреаційно-оздоровчого призначення та спричинило державі тяжкі наслідки.

Рішенням Брюховицької селищної ради від 01 квітня 2004 року № 280 дано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 8,86 га, яку пропонувалось надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Новобуддизайн» (далі - ТОВ «Новобуддизайн» ) в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру в районі вулиці Ряснянської, яка надається із земель запасу селища. У подальшому рішенням Брюховицької селищної ради від 01 липня 2004 року № 328 ТОВ «Новобуддизайн» затверджено проект відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , площею 8,8643 га, з яких 1,8 га - під житлове будівництво та 7,0643 га - під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, та надано її в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність). Після цього між Брюховицькою селищною радою і ТОВ «Новобуддизайн» був укладений договір оренди землі щодо цієї земельної ділянки.

Рішенням Мукачівського районного суду Закарпатської області від 15 листопада 2004 року у справі № 2-3327/04 зобов`язано Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж ТОВ «Новобуддизайн» земельної ділянки площею 8,8643 га, з яких 1,8 га - під житлове будівництво та 7,0643 га - під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру в смт Брюховичі в районі вулиці Ряснянської, яку орендує ТОВ «Новобуддизайн», для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру, та укласти з ТОВ «Новобуддизайн» договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки; зобов`язано ТОВ «Новобуддизайн» сплатити вартість земельної ділянки, яка згідно з експертною оцінкою становила 2 646 740 грн.

Рішенням Брюховицької селищної ради від 23 жовтня 2008 року № 618 виконано рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 листопада 2004 року у справі № 2-3327/04 вирішено продати ТОВ «Новобуддизайн» зазначену земельну ділянку площею 8,8643 га. Цим рішенням затверджено технічну документацію із землеустрою на вказану земельну та зобов`язано ТОВ «Новобуддизайн» укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки.

05 листопада 2008 року між Брюховицькою селищною радою і ТОВ «Новобуддизайн» був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 8,8643 га, в районі вул. Ряснянської в смт. Брюховичі.

Водночас Брюховицька селищна рада не мала повноважень на розпорядження вказаною земельною ділянкою, зокрема, передавати її у власність, що підтверджується судовими рішеннями.

Незаконно набувши у власність земельні ділянки, ТОВ «Новобуддизайн» відчужило земельну ділянку площею 4,5363 га Товариству з обмеженою відповідальністю «Самгородок» (далі - ТОВ «Самгородок») на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2008 року. У подальшому ТОВ «Самгородок» отримало державний акт від 27 січня 2009 року серії ЯЖ № 907033 про право власності на земельну ділянку площею 4,5363 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0068.

05 червня 2020 року ТОВ «Самгородок» здійснило поділ цієї земельної ділянки, в результаті якого утворились три земельні ділянки: площею 4,3578 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0119, і площею 0,0899 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0120 та площею 0,0886 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0121.

08 липня 2020 року ТОВ «Самгородок» відчужило земельну ділянку площею 0,0886 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0121 ОСОБА_3 , який 15 жовтня 2020 року здійснив її поділ на 9 земельних ділянок, внаслідок чого утворились земельні ділянки з кадастровими номерами: 4610166300:04:003:0122, 4610166300:04:003:0123, 4610166300:04:003:0124, 4610166300:04:003:0125, 4610166300:04:003:0126, 4610166300:04:003:0127, 4610166300:04:003:0128, 4610166300:04:003:0129, 4610166300:04:003:0130.

26 жовтня 2020 року ОСОБА_3 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:04:003:0126 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Набуття відповідачами у власність земель лісового фонду з порушенням земельного законодавства порушує права та інтереси держави в особі Львівської обласної державної адміністрації в частині права вільного володіння і розпорядження спірною земельною ділянкою, а також права ДП «Львівського ЛСНЦ» в частині права користування нею. Таким чином, спірна земельна ділянка має бути повернута у власність держави на користь Львівської ОДА та у постійне користування ДП «Львівський ЛСНЦ».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Шевченківський районний суд м. Львова рішенням від 19 травня 2023 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що належним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі має бути віндикаційний позов про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння, а не негаторний позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Львівський апеляційний суд постановою від 12 грудня 2023 року апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури залишив без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 травня 2023 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У січні 2024 року заступник керівника Львівської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 травня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 910/15551/20 та постановах Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, № 911/3897/17, від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17, від 12 травня 2022 року у справі № 372/4154/18, від 08 червня 2022 року у справі № 307/3155/19, від 22 червня 2022 року у справі № 367/4140/16, від 07 вересня 2022 року у справі № 697/2434/16, від 21 вересня 2022 року у справі № 367/4128/16, від 01 листопада 2022 року у справі № 925/1152/21;

необхідність відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16, від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц та застосованих апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що за відсутності правової підстави на виникнення в іншої особи титульного володіння на земельну ділянку належним способом правового захисту є усунення перешкод у її користуванні законним володільцем, а не витребування такої ділянки від фактичного володільця. У зв`язку з цим помилковим є висновок судів про обрання позивачем неефективного способу захисту.

У березні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Максимов В. І. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просив відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

У травні 2024 року заступник керівника Львівської обласної прокуратури через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду письмові пояснення, які ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2024 року повернуті заявнику без розгляду.

У травні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Максимов В. І. подав відповідь на письмові пояснення заступника керівника Львівської обласної прокуратури.

У травні 2024 року заступник керівника Львівської обласної прокуратури через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду письмові пояснення.

У червні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Максимов В. І. подав відповідь на письмові пояснення заступника керівника Львівської обласної прокуратури.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

04 березня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 11 березня та 18 березня 2004 року Брюховицька селищна радоа за результатами розгляду заяви Державного лісогосподарського об`єднання «Львівліс» прийняла, відповідно, рішення № 245 та № 263 про вилучення земельних ділянок, лісів 1 групи, у кварталі 44 з держлісфонду Брюховицького лісництва Львівського держлісгоспу, загальною площею 19,1 га, та віднесення їх до земель селища рекреаційного призначення.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14 лютого 2005 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 25 квітня 2005 року, ухвалою Верховного суду України від 16 серпня 2005 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2009 року у справі № 2-38/2005, вказані рішення Брюховицької селищної ради були визнані неправомірними та скасовані.

15 листопада 2004 року Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області у справі № 2-3327/04 задовольнив позов ОСОБА_4 до ТОВ «Новобуддизайн» і Брюховицької селищної ради. Зобов`язав Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж ТОВ «Новобуддизайн» земельної ділянки площею 8,8643 га, з яких 1,8 га - під житлове будівництво та 7,0643 га - під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, у районі вул. Ряснянської в смт. Брюховичі, яку орендує ТОВ «Новобуддизайн», та укласти з ТОВ «Новобуддизайн» договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки. Цим же рішенням також зобов`язано ТОВ «Новобуддизайн» сплатити вартість вказаної земельної ділянки, яка згідно з експертною оцінкою становить 2 646 740 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 26 квітня 2005 року рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 листопада 2004 року залишено без змін.

23 жовтня 2008 року Брюховицька селищна рада прийняла рішення № 618 «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 листопада2004 року», на виконання якого між Брюховицькою селищною радою як продавцем і ТОВ «Новобуддизайн» як покупцем 05 листопада 2008 року був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 8,8643 га, розташованої у районі вул. Ряснянської у смт Брюховичі, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Урумовою Ж. М. та зареєстрований в реєстрі за № 8676.

25 грудня 2008 року між ТОВ «Новобуддизайн» як продавцем і ТОВ «Самгородок», Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс Пет» (далі - ТОВ «Сервіс Пет») як покупцями був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Урумовою Ж. М. та зареєстрований в реєстрі за № 10391. За цим договором ТОВ «Новобуддизайн» передало у власність ТОВ «Самгородок» 4337/7032 ідеальних частин вказаної земельної ділянки, а ТОВ «Сервіс Пет» 2695/7032 ідеальних частин.

На підставі зазначеного договору 27 січня 2009 року ТОВ «Самгородок» виданий державний акт серії ЯЖ № 907034 на право власності на земельну ділянку площею 4,5363 га, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02:09:438:00002 кн. 02-7.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 червня 2010 року заяву заступника прокурора Львівської області про перегляд за нововиявленими обставинами задоволено, рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 листопада 2004 року у справі № 2-3327/04 скасовано, провадження у справі закрито.

05 червня 2020 року ТОВ «Самгородок» здійснило поділ земельної ділянки, кадастровий номер 4610166300:04:003:0068, в результаті якого утворились земельні ділянки з такими кадастровими номерами: 4610166300:04:003:0119, площею 4,3578 га, 4610166300:04:003:0120, площею 0,0899 га та 4610166300:04:003:0121, площею 0,0886 га.

08 липня 2020 року ТОВ «Самгородок» відчужило земельну ділянку площею 0,0886 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0121 ОСОБА_3

15 жовтня 2020 року ОСОБА_3 здійснив поділ цієї земельної ділянки на 9 ділянок, в результаті чого утворились земельні ділянки з кадастровими номерами: 4610166300:04:003:0122, 4610166300:04:003:0123, 4610166300:04:003:0124, 4610166300:04:003:0125, 4610166300:04:003:0126, 4610166300:04:003:0127, 4610166300:04:003:0128, 4610166300:04:003:0129, 4610166300:04:003:0130.

26 жовтня 2020 року між ОСОБА_3 як продавцем та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як покупцями був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Герич І. Б. і зареєстрований в реєстрі за № 3900.

За умовами цього договору купівлі-продажу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 купили за 49 990,00 грн по 1/2 ідеальної частини спірної земельної ділянки площею 0,0103 га (103 кв. м), кадастровий номер 4610166300:04:003:0126, та і ними 26 жовтня 2020 року було зареєстровано право спільної часткової власності на цю земельну ділянку, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки 285893477).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).

В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності. Суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до статті 12 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом. Громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі. Ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Можливість набуття права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення передбачена також нормами статей 56, 57 ЗК України.

Про зазначене вказувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 53).

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду і перебуває у державній власності, її передача у приватну власність спочатку юридичній особі, а в подальшому фізичними особами на підставі цивільно-правових угод є незаконною, що є підставою для усунення перешкод у здійсненні Львівською обласною державною адміністрацією права розпорядження та користування земельною ділянкою шляхом її повернення на користь держави із приватної власності відповідачів.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов).

Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа ним, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).

Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)).

Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов, не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного і негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово робила висновок, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння ними (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевих набувачів. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог про витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.

Встановивши, що з власності держави незаконно вибула земельна ділянка лісогосподарського призначення, яку декілька разів відчужували, а за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки, з урахуванням зазначених обставин, не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірні землі лісового фонду.

У цьому контексті колегія суддів зауважує, що витребування земельної ділянки потребує оцінки добросовісності дій її фактичного реєстраційного володільця, а також пропорційності втручання у його право власності відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшли обґрунтованого висновку, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним. В контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, ураховуючи, що держава позбавлена права володіння земельною ділянкою.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Клопотання в касаційній скарзі про необхідність відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16, від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

У рішенні від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) Європейський суд з прав людини наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від викладеного раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання. Такі висновки сформульовані в численних постановах Великої Палати Верховного Суду (постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24)).

Разом з цим нормативне регулювання питань щодо можливості/неможливості заволодіння приватною особою та отримання статусу титульного володільця щодо земель лісогосподарського призначення Велика Палата Верховного Суду застосовувала в наведених вище постановах, і правові висновки Великої Палати Верховного Суду з цих питань є сталими та послідовними. У касаційній скарзі не наведено доводів щодо помилковості правозастосування висновків Великої Палати Верховного Суду, водночас сама лише незгода скаржника з позицією, викладеною в постановах Великої Палати Верховного Суду, не підтверджує наявності підстав для направлення справи до Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від сформованої раніше сталої позиції.

З урахування викладеного Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені заявниками аргументи для відступлення від зазначених висновків Великої Палати Верховного Суду не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і свідчать про необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 травня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов