Ухвала

від 22.08.2024 по справі 440/9279/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

22 серпня 2024 рокум. ПолтаваСправа № 440/9279/24

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Слободянюк Н.І., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України та Коростенського управління державної казначейської служби України Житомирської області про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної казначейської служби України та Коростенського управління державної казначейської служби України Житомирської області про стягнення з Держави Україна на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат у зв`язку з несвоєчасним виконанням судового рішення, спричиненим неправомірними діями та бездіяльністю Коростенського управління державної казначейської служби України Житомирської області та Державної казначейської служби України у сумі 85913,20 грн та 3% річних у сумі 27062,90 грн.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам частини п`ятої статті 160, частин третьої та шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та роз`яснено позивачеві спосіб усунення недоліків шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду: позовної заяви, оформленої відповідно до статті 5 та частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, та копій такої позовної заяви відповідно до кількості учасників справи; документа про сплату судового збору в сумі 1211,20 грн (за реквізитами: отримувач : ГУК у Полт.обл/тг м. Полтава/22030101; код ЄДРПОУ: 37959255; банк: Казначейство України (ЕАП); рахунок: UA078999980313191206084016719; призначення платежу: Судовий збір, за позовом____ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Полтавський окружний адміністративний суд); або доказів на підтвердження підстави звільнення позивача від сплати судового збору; заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом з доказами поважності причин його пропуску.

Від позивача до суду надійшло клопотання від 22 серпня 2024 року, до якого додано уточнену позовну заяву, документ про сплату судового збору та заяву про поновлення строку звернення до суду.

В уточненій позовній заяві позивачем зазначено двох відповідачів: Державну казначейську службу України та Коростенське управління державної казначейської служби України Житомирської області, а також заявлено позовні вимоги про:

- визнання протиправними дій Державної казначейської служби України у нарахуванні компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення у справі №554/6088/16-а;

- стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат у зв`язку з несвоєчасним виконанням судового рішення, спричиненим неправомірними діями та бездіяльністю Коростенського управління державної казначейської служби України Житомирської області та Державної казначейської служби України за період з 12 грудня 2017 року по 26 вересня 2023 року включно у сумі 85913,20 грн та 3% річних у сумі 27062,90 грн.

Перевіривши уточнену позовну заяву від 22 серпня 2024 року на відповідність вимогам КАС України, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 4 КАС України відповідачем є суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Пунктом 4 частини п`ятої статті 160 КАС України передбачено, що в позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

В позовній заяві позивачем зазначено в якості відповідачів: Державну казначейську службу України та Коростенське управління державної казначейської служби України Житомирської області, тоді як позовні вимоги (про визнання протиправними дій та стягнення коштів) звернено лише до Державної казначейської служби України.

Отже, позовна заява не містить змісту позовних вимог до Коростенського управління державної казначейської служби України Житомирської області.

Таким чином, уточнена позовна заява від 22 серпня 2024 року не відповідає вимогам частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України.

Стосовно строку звернення до суду з цим позовом:

Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Предмет позову у цій справі зводиться до вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат у зв`язку з несвоєчасним виконанням судового рішення у справі №554/6088/16-а.

Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів слідує, що грошові кошти, які виплачені на виконання рішення суду у справі №554/6088/16-а, позивач отримала 26 вересня 2023 року, а відтак про факт ненарахування та невиплати спірних у цій справі інфляційних втрат та 3% річних та про факт порушення свого права щодо отримання інфляційних втрат та 3% річних позивач дізналася також 26 вересня 2023 року.

Натомість, із цим позовом позивач звернулася до суду - 02 серпня 2024 року, тобто поза межами шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Cтосовно висновків Верховного Суду щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду:

Питання застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України, було неодноразовим предметом розгляду Верховним Судом, зокрема у справі № 340/341/23 (постанова від 21 вересня 2023 року) та у справі № 480/6083/23(постанова від 18 липня 2024 року) де Верховний Суд зазначив, що:

"Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. За загальним правилом початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Порівняльний аналіз словоформ дізналася та повинна була дізнатися дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом місяця від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Також в постановах від 21 вересня 2023 року у справі № 340/341/23 та від 18 липня 2024 року у справі № 480/6083/23 Верховний Суд зазначив:

Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

При цьому Верховним Судом неодноразово, зокрема у постанові від 01 серпня 2024 року у справі № 460/24751/23, зазначалося, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Також в постанові від 01 серпня 2024 року у справі № 460/24751/23 Верховним Судом була висловлена позиція, згідно з якою:

Відсутність у позивача юридичної освіти чи необізнаність з нормами законодавства мають суб`єктивний характер та не є достатньою підставою для поновлення процесуального строку.

За відсутності в особи спеціальних знань у сфері права для належного й ефективного судового захисту своїх прав, держава гарантує надання відповідних правових послуг за кошти Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел для соціально незахищених верств населення.

Тривале та нічим необґрунтоване зволікання з наданням правової допомоги не може бути обґрунтованою та поважною підставою для поновлення процесуального строку, поза як не пов`язане із дійсними непереборними обставинами.

В іншій постанові, а саме: від 30 липня 2024 року у справі № 420/6964/24, Верховний Суд дійшов висновку, що обставина введення воєнного стану, дійсно, може бути визнана судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною. Проте, сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об`єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій. Такий підхід відповідає усталеній і послідовній практиці Верховного Суду.

Згідно постанови Верховного Суду від 25 січня 2024 року у справі №752/16738/22 позивачем не доведено, що тривалість ракетних обстрілів була такою, що об`єктивно унеможливлювала складання і направлення апеляційної скарги в межах строків, передбачених КАС України. Матеріали справи також не містять доказів, які б свідчили, що внаслідок цих обстрілів позивач звертався за медичною допомогою чи мав інші порушення здоров`я, що перешкоджали зверненню до суду.

А в постанові від 24 липня 2024 року у справі №520/22405/23 щодо доводу скаржника про те, що у зв`язку із запровадженням воєнного стану та постійними обстрілами міста Харкова не завжди є доступ до мережі інтернет, електроживлення та комп`ютерної техніки, Верховним Судом зазначено, що можливість користування підсистемою Електронний суд не обмежується певним місцем (у даному випадку приміщенням офісу).

Продовжуючи аналізувати судову практику Верховного Суду, суд зазначає, що у постанові від 17 липня 2024 року у справі № 380/13537/21 Верховний Суд з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року (справа №240/12017/19, постановлена у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду), зазначив, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначених правових висновків Верховного Суду.

Згідно постанови Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі №160/17155/23 колегія суддів Верховного Суду вважає, що вказані звернення позивача у 2023 році не можуть відтерміновувати початок відліку строку звернення до суду, оскільки отримання листів від вказаного Департаменту не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права у позасудовому чи судовому порядку. Відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду, оскільки, звертаючись до міської ради вперше, позивач мав розраховувати на отримання відповіді протягом місяця, після завершення якого позивач мав дізнатися про своє порушене право. Разом з тим, бездіяльність позивача і не бажання дізнатися про результати розгляду свого первісного звернення не можуть слугувати підставами для висновків про дотримання позивачем строків звернення до суду.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 21 березня 2024 року у справі № 200/189/23: позивач також зазначає, що така необізнаність з боку позивача існувала з лютого 2022 року (припинення виконання посадових обов`язків) до листопада 2022 року (укладення договору з адвокатом), а в грудні 2022 року до відповідача було скеровано адвокатський запит з приводу надання копії спірного наказу. Той факт, що на адвокатський запит позивач отримав відповідь 15.12.2022 не змінює часу, з якого позивач повинен був або міг дізнатись про порушення своїх прав. Зазначена дата свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду. Як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, з боку позивача у проміжок часу з лютого 2022 року до листопада 2022 року не вчинялося будь-яких дій, направлених на отримання інформації.

Згідно постанови Верховного Суду від 26 квітня 2024 року у справі № 380/7611/23 перебування позивача на лікарняному в період із 11.03.2023 по 24.03.2023 не завадило йому звернутися до адвоката (дата укладення договору про надання професійної правничої допомоги, укладеного між адвокатом Прядком О.О. і ОСОБА_1 - 20.03.2023). В судовому засіданні в суді першої інстанції позивач надавав суду додаткові пояснення, зокрема, про перебування на амбулаторному лікуванні з 28.02.2023 по 24.03.2023 і про проживання у свого знайомого у м. Києві. Поряд з цим, позивач звернувся до суду із позовом більш ніж через 15 днів з моменту закінчення періоду тимчасової непрацездатності.

Колегія суддів Верховного Суду бере до уваги указані обставини, вважає, що тимчасова непрацездатність особи, підтверджена відповідними доказами, може бути підставою для висновку про наявність об`єктивних непереборних обставин, які перешкоджали такій особі реалізувати певні процесуальні права та обов`язки.

Водночас, перебування особи на амбулаторному лікарняному не є безумовною підставою для поновлення процесуальних строків, і не у всіх випадках може вважатися поважною причиною пропуску строку звернення до суду, в розумінні КАС України.

В контексті установлених обставин та конкретно у цій справі, судами не встановлено об`єктивних та непереборних обставин, які б зумовлювали неможливість скористатися позивачем процесуальними правами чи обов`язками під час перебування останнього на амбулаторному лікуванні у період з із 11.03.2023 по 24.03.2023.

А тому, висновки судів попередніх інстанцій в цій частині не спростовуються доводами касаційної скарги.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 140/9165/23: Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 560/3070/19 зазначив, що амбулаторне лікування розуміє під собою лікувально-профілактичні дії, які надаються особі (основні види медичної допомоги), як в самій амбулаторії (без залишення в лікарні на стаціонар), так і вдома.

Хвороба, лікування в умовах денного стаціонару, перебування на амбулаторному лікуванні не є перешкодою для звернення до суду з позовом та не є об`єктивно непереборними обставинами, оскільки залежать виключно від волевиявлення самого позивача та належного використання ним своїх прав, визначених нормами закону.

Зазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 листопада 2019 року у справі № 120/4137/18-а, відповідно до якої перебування особи на амбулаторному лікуванні, на відміну від стаціонарного, не позбавляє можливості такої особи реалізувати своє право на захист порушених прав, як самому, так і через представника.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що позивачем надано докази про її перебування саме на стаціонарному лікуванні лише у періоди з 23 жовтня 2020 року по 03 листопада 2020 року, з 22 жовтня 2021 року по 02 листопада 2021 року; з 12 грудня 2022 року по 29 грудня 2022 року. При цьому, неможливості звернутися до суду до початку стаціонарного лікування, або у періоди між перебуванням у стаціонарі, або після завершення стаціонарного лікування позивачем не обґрунтовано.

Крім того, позивачем не доведено, а судами попередніх інстанцій не встановлено, що зі змісту долученої до матеріалів справи медичної документації вбачається, що позивач з моменту відмови їй у призначенні одноразової грошової допомоги (08 квітня 2020 року) перебувала у стані, який дійсно свідчив про наявність обмежень у здійсненні нею фізичної чи інтелектуальної діяльності.

Аналогічний підхід щодо критеріїв оцінки поважності пропуску звернення до суду у зв`язку із перебуванням особи на амбулаторному лікуванні неодноразово висловлювався Верховним Судом, зокрема у постановах від 17 липня 2019 року у справі №815/1175/17, від 20 лютого 2020 року у справі №560/3070/19, від 26 березня 2020 року у справі №805/2688/18-а, від 27 серпня 2021 року у справі №520/17941/2020, від 12 жовтня 2023 року у справі №560/2291/23, від 26 січня 2024 року у справі № 440/305/19 та від 31 січня 2024 року у справі № 620/13656/21.

Крім того, колегія суддів зауважує, що позивач мав можливість реалізувати своє право на подання позовної заяви до суду самостійно або через представника, шляхом надсилання документів засобами поштового зв`язку, на офіційну електронну адресу суду, через особистий кабінет у системі Електронний суд або будь-якими іншими дистанційними засобами зв`язку. Доводів та доказів щодо неможливості вчиняти відповідні дії (подання позовної заяви, укладення договору з адвокатом з метою уповноваження останнього вчиняти відповідні дії від імені позивача) засобами електронного або поштового зв`язку, з метою реалізації своїх прав та обов`язків у межах передбаченого КАС України строку на звернення до суду з позовом, позивачем не надано.

Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22 та у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі №160/14919/22.

Отже, в даному випадку, колегія суддів не знаходить підтвердження поважності причин пропуску строку на звернення до адміністративного суду та погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви.

Надаючи оцінку поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом суд зазначає наступне:

У заяві від 22 серпня 2024 року про поновлення строку звернення до суду позивач просить визнати поважними причини пропуску строку, поновити строк та прийняти позовну заяву до розгляду.

В обґрунтування вказаної заяви позивач зазначила, що вона зверталася до Державної казначейської служби України щодо невиплати спірних у цій справі інфляційних втрат та 3% річних із заявами від 04 жовтня 2023 року, від листопада 2023 року та від 26 лютого 2024 року. Із листа Державної казначейської служби України від 04 березня 2024 року, яке позивач отримала 11 березня 2024 року, позивач дізналася про те, що рішення щодо виплати інфляційних втрат та 3% річних не було прийнято. Крім того, позивач звернулась із первинним позовом у справі №440/4235/24, який було повернуто ухвалою суду від 16 липня 2024 року.

Суд зазначає, що грошові кошти, які виплачені на виконання рішення суду у справі №554/6088/16-а, позивач отримала 26 вересня 2023 року, а відтак про факт ненарахування та невиплати спірних у цій справі інфляційних втрат та 3% річних та про факт порушення свого права щодо отримання інфляційних втрат та 3% річних позивач дізналася - 26 вересня 2023 року.

Тож виявити належну зацікавленість до стану своїх прав та вчинити активні дії з метою отримання інформації щодо підстав невиплати інфляційних втрат та 3% річних та дізнатися про порушення свого права у зв`язку з їх невиплатою позивач мала можливість ще у 2023 році після отримання грошових коштів, виплачених на виконання рішення суду у справі №554/6088/16-а, що дозволяло позивачу реалізувати право на звернення до суду з відповідним позовом у межах строку, встановленого законом.

Суд враховує, що у період з жовтня 2023 року по лютий 2024 року позивач неодноразово зверталася до Державної казначейської служби України з листами та отримувала відповіді про відсутність підстав для виплати компенсації, проте не вважала за необхідне реалізувати своє право на звернення до суду з позовом у межах строку, встановленого законом.

Відтак, направлення позивачем листа від 26 лютого 2024 року та отримання від Державної казначейської служби України відповіді №5-12-11/4684 від 04 березня 2024 року на цей лист не змінює моменту, з яким Кодекс адміністративного судочинства України пов`язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач в черговий раз вчиняла активні дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.

Такий висновок суду відповідає висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, в постанові від 17 липня 2024 року у справі № 380/13537/21.

Також в постанові від 17 липня 2024 року у справі № 380/13537/21 Верховним Судом зазначено, що: "реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Також суд зазначає, що ухвалою судді Полтавського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року у справі №440/4235/24 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та запропоновано заявнику надати до суду докази доплати судового збору в розмірі 1215,28 грн або пропорційно до заявлених вимог, у разі їх уточнення.

Ухвалою від 06 травня 2024 року у справі №440/4235/24 продовжено строк на усунення недоліків шляхом надання до суду доказів доплати судового збору у розмірі 1211,20 грн або пропорційно до заявлених вимог, у разі їх уточнення.

Ухвалою від 21 червня 2024 року у справі №440/4235/24 суд знову продовжив позивачу строк на усунення недоліків шляхом надання до суду доказів доплати судового збору у розмірі 1211,20 грн або пропорційно до заявлених вимог, у разі їх уточнення.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року у справі №440/4235/24 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачеві.

При цьому судом встановлено, що у визначений судом строк вимоги ухвали у справі №440/4235/24 про залишення позовної заяви без руху позивач не виконала, недолік позовної заяви не усунула.

Тож неусунення позивачем недоліків позовної заяви у справі №440/4235/24 та повернення її позовної заяви при поданні первісної позовної заяви є наслідком виключно власних дій самого позивача, а не є істотною обставиною, перешкодою чи трудністю, що унеможливили своєчасне звернення до суду з цим позовом у встановлений кодексом строк.

При цьому суд враховує висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 21 вересня 2023 року у справі № 340/341/23 та від 18 липня 2024 року у справі № 480/6083/23, а саме: незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду у визначений законом строк. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Враховуючи встановлене та беручи до уваги наведені висновки Верховного Суду, суд доходить висновку, що зазначені позивачем підстави пропуску строку звернення до суду мають суб`єктивний характер та не позбавляли позивача можливості звернутись до суду з цим позовом у встановлений законом строк.

Жодних обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку на звернення до суду з позовом, позивачем не наведено, змістовних і вагомих доводів щодо існування будь-яких перепон у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів не заявлено та доказів на підтвердження наявності обставин, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення позивача, та пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили звернення до суду протягом строку, який пропущено, суду не надано.

Таким чином, суд не знаходить підстав для визнання вказаних причин пропуску строку звернення до суду поважними, а тому у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду слід відмовити.

Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другої статті 123 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 123 згаданого Кодексу якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Враховуючи викладене, позовна заява підлягає поверненню.

Керуючись статтями 123, 169, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А:

Вказані позивачем підстави подання позову з пропущенням встановленого строку звернення до суду з позовом визнати неповажними.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України та Коростенського управління державної казначейської служби України Житомирської області про стягнення коштів повернути позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяН.І. Слободянюк