Постанова

від 22.08.2024 по справі 756/4726/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Кафідова О.В.

№ 22-ц/824/13113/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 756/4726/24

22 серпня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

при секретарі - Смолко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 20 травня 2024 року, постановлену під головуванням судді Жука М.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоенергопарк Умань» про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоенергопарк Умань» про стягнення заборгованості.

В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що 12 червня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Екоенергопарк Умань», від імені та в інтересах якого діяв директор - ОСОБА_2 , було укладено договір позики №12.

Відповідно до п. 1.2. вказаного договору позики сторони погодили, що позикодавець надає позичальнику позику шляхом: внесення готівки через касу банку на банківський безготівковий поточний рахунок позичальника та/або перерахування коштів з свого карткового банківського рахунку на банківський безготівковий поточний рахунок позичальника із вказівкою на призначення платежу: «внесок до статутного фонду» та/або зняття грошових коштів з банківського рахунку позикодавця для передачі грошових коштів в готівковій формі директору/засновнику Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоенергопарк Умань», як позичальнику, для внесення грошових коштів на банківський поточний рахунок.

Зазначає, що пунктом 2.2. вказаного договору було визначено, що загальна сума позики за цим договором становить 861 850 (вісімсот шістдесят одну тисячу вісімсот п?ятдесят) гривень, яка може бути надана позикодавцем позичальнику, у відповідності до п. 1.2, частинами протягом одного місяця з дня підписання даного договору сторонами.

Вказує на те, що на виконання умов договору позики № 12 від 12 червня 2018 року ОСОБА_1 надав позичальнику - ТОВ «Екоенергопарк Умань», від імені та в інтересах якого діяв директор - ОСОБА_2 , грошові кошти в розмірі 861 850 грн. Вказана грошова сума була передана шістьма платежами.

Звертає увагу на те, що станом на день звернення до суду з позовом відповідач не виконав умови договору №12 від 12 червня 2018 року, чим порушив взяте на себе зобов?язання.

Згідно з п. 4.3. договору позики № 12 від 12 червня 2018 року, сторони погодили, що при простроченні повернення позики позичальник сплачує неустойку в розмірі 60 % річних від простроченої суми до моменту повернення позики. При цьому позичальник зобов?язаний повернути суму позики її неповернену частину в разі дострокового повернення частини позики), збільшену з урахуванням індексу інфляції за весь строк прострочення.

Вважає, що позивач має право на стягнення з відповідача на користь позивача інфляційні та 3% річних.

З огляду на вище викладене просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 2 725 609,41 грн.

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з заявою про за безпечення позову.

В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об`єктів нерухомого майна, щодо суб`єкта не вбачається, що у відповідача зареєстроване майно.

Вказує на те, що оскільки ціна позову є значною, то у позивача існують обґрунтовані припущення стосовно того, що у випадку задоволення позову відповідачем будуть вчинятись дії направлені на невіиколнання рішення суду.

З огляду на вище викладене просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти у розмірі 2 725 609 грн. 41 коп., що знаходяться на рахунках у банківських установах і належать або підлягають сплаті ТОВ «Екоенергопарк Умань»та заборони державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії відносно ТОВ «Екоенергопарк Умань».

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 20 травня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову - відмовлено.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, 03 червня 2024 року позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що не погоджується з висновками суду першої інстанції відносно того, що позивачем не зазначено належного обґрунтування припущення на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Щодо доцільності вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на рахунки зазначає, що у разі подання позову про стягнення коштів відповідач, якщо немає відповідних обмежень, може у будь-який момент розпорядитися коштами та відчужити майноі це у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

Стосовно доцільності вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти реєстраційні дій зазначає, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Вважає, що обраний спосіб забезпечення позову у вигляду заборони державним реєстраторам вчиняти дії стосовно ТОВ «Екоенергопарк Умань», щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, зокрема, про зміну складу та часток акціонерів (учасників) Товариства, зміну розміру статутного капіталу, виключення акціонерів (учасників) товариства, внесення змін до установчих документів, скасування існуючої редакції статуту, є достатньо обґрунтованим, логічно обумовленим та спрямованим на реальне забезпечення права позивача на виконання можливого рішення суду. При цьому, заборона державним реєстраторам вносити відповідні зміни до реєстру є тимчасовою та не має своїм наслідком будь-якого перешкоджання господарській діяльності товариства. Тобто вжиття спірних заходів забезпечення позову спрямоване на запобігання імовірним порушенням корпоративних прав позивача, забезпечуючи збалансованість інтересів сторін.

Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили, а тому колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності не з`явившихся сторін.

Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 12 червня 2018 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Екоенергопарк Умань» було укладено договір позики № 12 відповідно до умов якої позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти в розмірі, що обумовлений договором, а позичальник зобов`язується повернути таку саму суму грошових коштів в порядку та на умовах, визначених договором. (п. 1.1)

Відповідно до п. 2.2 загальна сума розики за цим договором становить 861 850,00 грн., яка може бути надана позикодавцем позичальнику, у відповідності до п. 1.2, частинами протягом одного місяця з дня підписання даного договору сторонами.

Сторони погодили, що дата остаточного погашення позики- 12 червня 2021 року.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції посилався на те, що заява ОСОБА_1 не містить належного обґрунтування припущення останнього про те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову, з яким вона звернулася до суду. При цьому, забезпечення позову шляхом встановлення заборони державним реєстраторам вчиняти реєстраційні дії щодо ТОВ «Екоенергопарк Умань» обмежить права учасників цього товариства, які не є учасниками судової справи та не є відповідальними за зобов`язаннями вказаної юридичної особи, а тому не відповідає меті інституту забезпечення позову.

Колегія судді погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується шляхом заборони вчиняти певні дії.

Частиною третьою статті 150 ЦПК України встановлено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2019 року у справі № 824/239/2018).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

У постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 569/2011/18 зазначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Водночас, колегія суддів зазначає, що будь-яке забезпечення позову в справі є надання тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 (провадження №14-88цс20) дійшла висновку, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 зазначила про те, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Відповідний вид забезпечення позову повинен стосуватися предмета спору.

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 2 725 609,41 грн. З викладеного вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом майнового характеру.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що заходи забезпечення позову, які просить застосувати позивач, можуть призвести до необґрунтованого втручання у господарську діяльність товариства, а також порушувати права інших осіб.

Крім цього, законодавчо визначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, суд може накласти арешт лише на грошові кошти, що належать відповідачеві. Тобто, суд має перевірити, які конкретно грошові кошти належать відповідачеві і де вони знаходяться.

Положеннями частини першої ст.151 ЦПК України передбачено, що у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

За таких обставин, законодавством передбачений обов`язок зазначення в заяві про забезпечення позову інших відомостей, необхідних для забезпечення позову.

З огляду на вище викладене відомості про те, на яких рахунках та в яких банківських установах перебувають грошові кошти відповідача є необхідними для забезпечення позову.

Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, які знаходяться на рахунках в банківських установах і належать або підлягають сплаті ТОВ «Екоенергопарк Умань», разом з тим, позивачем не зазначено, на яких рахунках та, в яких банківських установах перебувають грошові кошти відповідача, на які він просить накласти арешт.

Суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках в банківських або в інших кредитно-фінансових установах, в межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат.

При цьому, відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником. Наведених вимог при поданні заяви до суду про забезпечення позову, позивачем дотримано не було.

Потенційно може виникнути ситуація, коли буде накладено арешт на рахунки, що використовуються товариством для виплати заробітної плати, для обліку коштів соціального страхування, тобто є рахунками зі спеціальним режимом використання або майно не належить відповідачу чи можуть бути порушені права інших осіб у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Такий спосіб забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти може обмежити права працівників на отримання заробітної плати та позбавити товариство можливості сплачувати податки, збори та обов`язкові платежі до бюджетів різних рівнів.

Окрім того, відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми (ст. ст. 77-80 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

В порушення вище вказаних вимог позивачем не надано доказів, на підтвердження доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Також позивачем не доведено наявності наміру відповідача будь яким чином вчинити дії з метою уникнення виконання рішення суду.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції відносно того, що забезпечення позову шляхом встановлення заборони державним реєстраторам вчиняти реєстраційні дії щодо ТОВ «Екоенергопарк Умань» обмежить права учасників цього товариства, які не є учасниками судової справи та не є відповідальними за зобов`язаннями вказаної юридичної особи, а тому не відповідає меті інституту забезпечення позову.

За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.

Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала Оболонського районного суду м. Києва від 20 травня 2024 року постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 20 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 22 серпня 2024 року

Головуючий: Судді: