Постанова

від 21.08.2024 по справі 140/5199/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 серпня 2024 року

Київ

справа №140/5199/21

адміністративне провадження №К/990/11603/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №140/5199/21 за позовом Приватного підприємства «Волинь-Транс-Сервіс» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Приватного підприємства «Волинь-Транс-Сервіс» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року (головуючий суддя Глушко І.В., судді: Довга О.І., Запотічний І.І.),-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2021 року Приватне підприємство «Волинь-Транс-Сервіс» (далі - позивач, ПП «Волинь-Транс-Сервіс») звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02 березня 2021 року № 0010230902 про застосування штрафних санкцій у розмірі 500000 грн.

В обґрунтування адміністративного позову позивач вказував, що наказ про проведення фактичної перевірки не містив підстав, передбачених підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України (далі - ПК України). По суті висновків фактичної перевірки зазначав про невідповідність дійсності висновку відповідача, що ПП «Волинь-Транс-Сервіс» зберігало пальне для власних потреб у ємності місткістю 10000 л за адресою: м. Луцьк, вул. Дубнівська, 66. Указаний резервуар був придбаний позивачем лише 30 листопада 2020 року, що підтверджується відповідними договором купівлі-продажу, видатковою накладною та актом про виконання монтажних робіт. Жодних інших обставин щодо зберігання ПП «Волинь-Транс-Сервіс» пального за вказаною адресою податковий орган в акті перевірки не встановив. Позивач наполягав, що у періоді, що перевірявся, придбане пальне відразу зливалось у баки транспортних засобів підприємства та використовувалось для їх роботи.

Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 07 жовтня 2021 року (суддя Денисюк Р. С.) позов задовольнив повністю. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 02 березня 2021 року № 0010230902. Здійснив розподіл судових витрат.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 21 лютого 2022 року апеляційну скаргу ГУ ДПС задовольнив, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року скасував, в задоволенні позову відмовив.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили наступні обставини.

На підставі наказу від 02 лютого 2021 року № 430 посадові особи ГУ ДПС провели фактичну перевірку з питань додержання ПП «Волинь-Транс-Сервіс» вимог, встановлених законодавством України, які є обов`язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах та пальним, за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Дубнівська, 66, про що складено акт № 03/1046/09-01/37669289 від 08 лютого 2021 року (том 1 а.с.107-108).

Перевірка проведена у присутності представника суб`єкта господарювання - головного бухгалтера Лобарчук В.Ю. , який підписав акт перевірки із зауваженнями.

Перевіркою встановлено порушення частини першої статті 15 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі - Закон № 481/95-ВР), а саме зберігання пального без придбання відповідної ліцензії в період з квітня до 15 грудня 2020 року.

Зі змісту акту перевірки слідує, що згідно з реєстром акцизних накладних «Системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового» за період з 01 квітня 2020 року по 20 грудня 2020 року встановлено, що ПП «Волинь-Транс-Сервіс» придбало пальне - важкі дистиляти (газойлі), дизельне паливо відповідно до акцизних накладних, наведених у додатку № 1 до акта перевірки № 002519 від 08 лютого 2021 року. Доставка пального відповідно до акцизних накладних здійснювалась на адресу місця зберігання пального ПП «Волинь-Транс-Сервіс»: м. Луцьк, вул. Дубнівська, 66, де розташована ємність (резервуар) місткістю 10000 л, в якій підприємство зберігає пальне для власних потреб. В акті перевірки контролюючий орган також зазначив, що розвантаження дизельного палива було здійснено за адресою: м. Луцьк, вул. Дубнівська, 66, що вказано в товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів. ГУ ДПС врахувало, що платником податків придбано ліцензію на право зберігання пального терміном дії з 20 грудня 2020 року по 20 грудня 2025 року.

За результатами розгляду заперечень на акт перевірки ГУ ДПС визнало висновки вказаного акта законними, об`єктивними та обґрунтованими (том 1 а.с.30-31).

На підставі висновків акта фактичної перевірки ГУ ДПС 02 березня 2021 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0010230902, яким за порушення статті 15 Закону № 481/95-ВР та на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України та частини другої статті 17 Закону № 481/95-ВР до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 500000 грн (том 1 а.с.14).

Вказане податкове повідомлення-рішення позивач оскаржив в адміністративному порядку. За результатами розгляду скарги Державна податкова служба України рішенням від 07 травня 2021 року № 10387/6/99-00-06-03-01-06 оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишила без змін, а скаргу - без задоволення (том 1 а.с.39-42).

Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що суб`єкт господарювання повинен отримувати ліцензію на право зберігання пального тільки для стаціонарних цистерн / ємностей, що слідує із змісту статей 1, 15, 17 Закону № 481/95-ВР. Суд визнав доведеними обставини зберігання позивачем пального саме у паливних баках власних та орендованих транспортних засобів. Звернув увагу на те, що відповідач не встановив, не зафіксував та не довів належними та допустимими доказами обставини саме зберігання пального позивачем у відповідному місці у періоді з 01 квітня 2020 року по 20 грудня 2020 року. Зокрема, до акта фактичної перевірки не долучено жодних додатків, які б підтверджували викладені у ньому висновки, а такі висновки сформовані за наслідками аналізу лише первинних документів щодо придбання паливних матеріалів. Довід контролюючого органу про зберігання позивачем пального у резервуарі ємністю 10000 л суд першої інстанції відхилив, оскільки указаний резервуар було придбано та встановлено лише 30 листопада 2020 року.

Поряд з наведеним суд першої інстанції визнав безпідставними посилання позивача на допущення контролюючим органом процедурних порушень при призначенні фактичної перевірки. Суд виснував, що у наказі про проведення перевірки були зазначені відповідні підстави, а позивач не скористався правом недопуску посадових осіб ГУ ДПС.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суб`єкт господарювання, який використовує транспортний засіб - паливозаправник (бензовоз) з метою доставки і зберігання пального, повинен отримати ліцензію на зберігання пального на місце (територію), де знаходиться паливозаправник (бензовоз) як ємність, що використовується для зберігання пального відповідно до вимог Закону № 481/95-ВР. Апеляційний суд також визнав правомірним проведення фактичної перевірки позивача на підставі наказу від 02 лютого 2021 року № 430, оскільки факту покладення на контролюючий орган функцій із здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального достатньо для проведення спірної перевірки.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, ПП «Волинь-Транс-Сервіс» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року та залишити в силі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року.

Скаржник вважає відсутнім висновок Верховного Суду щодо застосування статей 1, 15, 17 Закону № 481/95-ВР та підпункту 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України в частині визначення бензовозу як місця зберігання пального, щодо якого виникає обов`язок із отримання ліцензії на зберігання пального. На переконання позивача, у розумінні вимог Закону № 481/95-ВР відповідна ліцензія отримується лише для стаціонарних цистерн / ємностей. Наголошує, що відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою норму підпункту 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яка визначає, що не є акцизним складом пересувним.

Верховний Суд ухвалою від 19 травня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПП «Волинь-Транс-Сервіс» з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу ГУ ДПС просило залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін як законну та обґрунтовану. За своїм змістом відзив на касаційну скаргу містить цитування норм ПК України, Закону № 481/95-ВР та висновків апеляційного суду.

20 червня 2022 року позивач подав додаткові пояснення в обґрунтування касаційної скарги, за змістом яких просить також врахувати висновки Верховного Суду, що викладені в постанові від 31 травня 2022 року у справі № 540/4291/20.

На підставі Розпорядження в. о. заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_2 , у провадженні якої перебувала справа № 140/5199/21, здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, про що складено протокол від 04 липня 2024 року.

Для розгляду справи № 140/5199/21 визначено новий склад колегії суддів. Суддею-доповідачем визначено суддю Гімона М.М., судді: Васильєва І. А., Юрченко В. П.

Ухвалою від 08 липня 2024 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Гімона М. М. прийняв справу до свого провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та відзиву на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не переглядає судові рішення в частині висновків про відсутність процедурних порушень при призначенні і проведенні фактичної перевірки.

Колегією суддів встановлено, що в межах визначеної скаржником підстави касаційного оскарження згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, ключовим питанням, що належало вирішити судам в цій частині, було застосування абзацу 51 статті 1, частин восьмої, тридцять восьмої, сорок третьої статті 15 Закону № 481/95-ВР у питанні визначення місць зберігання пального, наявність яких зумовлює обов`язок суб`єкта господарювання отримувати ліцензію, а також доведеність наявності складу правопорушення у діях позивача.

Правове питання щодо визначення випадків та критеріїв, за яких у суб`єкта господарювання виникає обов`язок отримати ліцензію на право зберігання пального, вже було предметом дослідження Верховного Суду у постанові від 31 травня 2022 року у справі № 540/4291/20.

Верховний Суд застосував норми статей 15, 17 Закону № 481/95-ВР у системному зв`язку із нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України і сформулював такий висновок. Зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизний склад» та/або «акцизний склад пересувний», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального має ознаки, які згідно з нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлені як виключення з визначення «акцизний склад» та/або «акцизний склад пересувний», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Також у цій постанові Верховний Суд зауважив, що для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії. У спорах про правомірність застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності відповідної ліцензії основним і вирішальним предметом доказування є підтвердження або спростування обставин саме факту здійснення суб`єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, а не його придбання. Невстановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, часу цієї діяльності та місця, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії.

В подальшому зазначені висновки підтримані у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 21 вересня 2022 року у справі № 140/16490/20, від 15 червня 2022 року у справі № 260/3859/20, від 07 червня 2022 року у справі № 360/4140/20, від 05 липня 2023 року у справі № 460/2663/22 тощо.

За правилами частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Отже, вищенаведені висновки Верховного Суду є застосовним до правовідносин, які виникли у цій справі.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає, що позиція суду апеляційної інстанції про те, що суб`єкту господарювання, який використовує транспортний засіб - паливозаправник (бензовоз) з метою доставки та зберігання пального, необхідно отримати ліцензію на зберігання пального на місце (територію), де знаходиться паливозаправник (бензовоз), як ємність, що використовується для зберігання пального для власних потреб, суперечить вищенаведеним висновкам Верховного Суду.

У приведених вище постановах Верховний Суд чітко вказав, що самого лише встановлення факту придбання пального недостатньо для висновку про його зберігання суб`єктом господарювання. Склад правопорушення, передбаченого абзацом дев`ятим частини другої статті 17 Закону № 481/95-ВР, має доводитись шляхом встановлення обставин того, де і яким чином суб`єкт господарювання зберігав пальне, дослідженням замірів його кількості (об`єму) і співставленням цих показників із нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, які встановлюють випадки, коли об`єкти не вважаються «акцизним складом» та/або «акцизним складом пересувним». Ці обставини мають бути належним чином зафіксовані в акті фактичної перевірки як носії доказової інформації.

Як встановив суд першої інстанції, і це підтверджується змістом акта фактичної перевірки, висновки відповідача про порушення позивачем вимог Закону № 481/95-ВР ґрунтуються виключно на аналізі реєстру акцизних накладних та факті придбання ПП «Волинь-Транс-Сервіс» ліцензії на зберігання пального з терміном дії з 20 грудня 2020 року по 20 грудня 2025 року. Виключно вказані обставини згідно з актом фактичної перевірки слугували підставою для формування відповідачем висновку про зберігання позивачем у періоді, що перевірявся, пального без отримання відповідної ліцензії і, відповідно, до притягнення вказаного суб`єкта господарювання до відповідальності.

Суд касаційної інстанції враховує, що відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 822/2198/17 Верховний Суд зазначив, що, визначаючи предмет доказування у справі, суди повинні виходити з обставин, якими контролюючий орган обґрунтовує свою позицію, при цьому належним доказом, яким встановлюється податкове правопорушення, є акт перевірки контролюючого органу.

Зі змісту розглядуваного у цій справі акта фактичної перевірки не вбачається, що контролюючий орган встановлював фактичну та кількісну наявність пального, спосіб його зберігання, технічні характеристики використаних для цього споруд, ємностей, знімав залишки пального. Крім того, податковий орган не вимагав від позивача провести інвентаризацію пального на зберіганні.

Водночас, як уже зазначалось, ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення, відповідальність за вчинення якого встановлена приписами частини другої статті 17 Закону України № 481/95-ВР. Невстановлення зазначених обставин також унеможливлює здійснення співставлення між об`ємом (кількістю) пального, що перебувало на зберіганні суб`єкта господарювання, та показниками, що містяться у нормах підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Хоча протягом усього судового розгляду справи позивач не заперечував проти твердження відповідача про придбання у періоді з квітня 2020 року по 15 грудня 2020 року пального, проте, контролюючий орган під час перевірки не встановлював та не зафіксував в акті перевірки загальний обсяг пального, яке, на його переконання, зберігалось позивачем. За таких обставин здійснення відповідного співставлення із граничними показниками, передбаченими підпунктами 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України не видається за можливе. При цьому не є спірним між сторонами, що придбане пальне використовувалось позивачем для власних потреб.

Отже, враховуючи нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та встановлені судами обставини справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що підстави вважати, що зберігання позивачем дизельного пального, придбаного для власного використання, підпадає під визначення «зберігання пального», що вимагає ліцензування відповідно до норм статті 15 Закону № 481/95-ВР, відсутні. Відтак, відсутні й підстави для притягнення позивача до відповідальності, встановленої нормою абзацу 9 частини другої статті 17 цього Закону.

Узагальнюючи наведене, колегія суддів зазначає, що за наслідками касаційного перегляду не підтвердились доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами в частині застосування норм Закону №481/95-ВР, оскільки такі висновки вже викладались у постанові Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 540/4291/20. Разом з тим, підстави для застосування наслідку, визначеного пунктом 4 частини першої статті 339 КАС України відсутні, оскільки суд апеляційної інстанції переглянув справу не відповідно такого висновку.

Постанову суду апеляційної інстанції не можна вважати такою, що відповідає вимогам статті 242 КАС України, відповідно до частин першої та четвертої якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Враховуючи висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 31 травня 2022 року у справі № 540/4291/20 щодо ключового питання у цій справі, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції прийнято правильне по суті рішення щодо задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02 березня 2021 року № 0010230902, проте з частково неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим суд касаційної інстанції вважає за необхідне постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції змінити в частині мотивів його прийняття. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

За правилами статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина шоста статті 139 КАС України).

Оскільки за наслідками касаційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги та скасування постанови апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, має бути здійснений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Позивач за подання касаційної скарги у цій справі сплатив судовий збір в розмірі 15000 грн згідно з платіжним дорученням № 1538 від 17 березня 2022 року, відповідно, ця сума підлягає стягненню на користь ПП «Волинь-Транс-Сервіс» за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 139, 341, 345, 351, 352, 355, 356, 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Волинь-Транс-Сервіс» задовольнити.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року скасувати.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року залишити без змін.

Стягнути на користь Приватного підприємства «Волинь-Транс-Сервіс» (місцезнаходження: 43010, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Дубнівська, будинок 66, код ЄДРПОУ 37669289) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (місцезнаходження: 43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, код ЄДРПОУ ВП 44106679) судові витрати на сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч гривень) грн 00 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

СуддіМ.М. Гімон І.А. Васильєва В.П. Юрченко