Постанова

від 14.08.2024 по справі 922/221/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2024 року м. Харків Справа № 922/221/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Істоміна О.А. , суддя Медуниця О.Є.

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Є.В.

за участю представників сторін

прокурор Ногіна О.М., службове посвідчення №072833 від 01.03.2023

від позивача не з`явився

від відповідача-1 адвокат Загорулько Є.О., ордер серія АО № 1122839 від 06.06.2024

від відповідача-2 не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Люботинський Хлібопродукт (вх.№1461 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 13.05.2024 (повний текст підписано 20.05.2024 у місті Харкові) у справі №922/221/24 суддя Калініченко Н.В.

за позовом Керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області, місто Харків, в інтересах держави в особі Фонду Державного майна України, місто Київ

до відповідачів:

Товариства з обмеженою відповідальністю Люботинський Хлібопродукт, місто Люботин, Харківська область

Акціонерного товариства "Східно-Український Банк "Грант", місто Харків

про усунення перешкод та визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Керівник Харківської окружної прокуратури Харківської області звернувся в інтересах держави в особі Фонду Державного майна України до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідачів, Товариства з обмеженою відповідальністю "Люботинський Хлібопродукт та Акціонерного товариства "Східно Український Банк Грант про усунення перешкод Фонду державного майна України у користуванні і розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту шляхом:

1) усунення перешкоди Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ: 00032945) у користуванні і розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту шляхом визнання недійсним іпотечного договору нерухомого майна від 27.07.2021 №25/1юр, укладеного між Акціонерним товариством "Східно-Український Банк Грант (код ЄДРПОУ: 14070197) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Люботинський хлібопродукт» (код ЄДРПОУ: 44126716), який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.07.2021 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: 59489246, номер запису про іпотеку: 43173135;

2) повернення Фонду державного майна України від ТОВ Люботинський Хлібопродукт частини приміщення підвалу пд, а саме: бомбосховище-VI площею 12.9 м2, бомбосховище-VII площею 26.50 м2 та убиральня-VIII площею 1.9 м2 (загальною площею 41.3 м2), яка є захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям з обліковим номером 79233 та яка вбудована в адміністративно-виробничу будівля літ. "А-2" загальною площею - 2 207,40 м2, яка є частиною комплексу нежитлових будівель за адресою: вул. Деповська, 127, м. Люботин, Харківська область з реєстраційним номером нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 403529063112;

3) скасування в ДРРП на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності ТОВ Люботинський Хлібопродукт на нерухоме майно за адресою: вул. Деповська, 127, м.Люботин, Харківська область з реєстраційним номером нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 403529063112;

4) визнання за Фондом державного майна України право державної власності на частину приміщення підвалу пд, а саме бомбосховище-VI площею 12.9 м2, бомбосховище-VII площею 26.50 м2 та убиральню-VIII площею 1.9 м2 (загальною площею 41.3 м2), яка є захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям з обліковим номером 79233 та яка вбудована в адміністративно-виробничу будівля літ. "А-2" загальною площею - 2 207,40 м2, яка є частиною комплексу нежитлових будівель за адресою: вул. Деповська, 127, місто Люботин, Харківська область з реєстраційним номером нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 403529063112 (т.1, а.с.1-190).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.05.2024 позов Керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Фонду Державного майна України задоволено частково (т.3, а.с.15-32).

Вирішено усунути перешкоди Фонду державного майна України у користуванні і розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту шляхом повернення Фонду державного майна України від Товариства з обмеженою відповідальністю Люботинський хлібопродукт частини приміщення підвалу пд, а саме бомбосховище-VI площею 12.9 м2, бомбосховище-VII площею 26.50 м2 та убиральня-VIII площею 1.9 м2 (загальною площею 41.3 м2), яка є захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям з обліковим номером 79233 та яка вбудована в адміністративно-виробничу будівлю літ. "А-2" загальною площею - 2207,40 м2, яка є частиною комплексу нежитлових будівель за адресою: вул. Деповська, 127, м. Люботин, Харківська область з реєстраційним номером нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 403529063112.

Вирішено усунути перешкоди Фонду державного майна України у користуванні і розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю Люботинський хлібопродукт на нерухоме майно за адресою: вул. Деповська, 127, м. Люботин, Харківська область з реєстраційним номером нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 403529063112.

Визнано за Фондом державного майна України право державної власності на частину приміщення підвалу пд, а саме бомбосховище-VI площею 12.9 м2, бомбосховище-VII площею 26.50 м2 та убиральню-VIII площею 1.9 м2 (загальною площею 41.3 м2), яка є захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям з обліковим номером 79233 та яка вбудована в адміністративно-виробничу будівлю літ. "А-2" загальною площею - 2207,40 м2, яка є частиною комплексу нежитлових будівель за адресою: вул. Деповська, 127, місто Люботин, Харківська область з реєстраційним номером нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 403529063112.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Люботинський хлібопродукт на користь Харківської обласної прокуратури судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 9441,28 грн.

Стягнуто з Акціонерного товариства "Східно-Український Банк "Грант" на користь Харківської обласної прокуратури судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 9 441,28 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку, що договір купівлі-продажу від 07 липня 2021 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Люботинський хліб (код ЄДРПОУ: 42786748) та Товариством з обмеженою відповідальністю Люботинський хлібопродукт (код ЄДРПОУ: 44126716) є недійсним в силу закону (нікчемним) в частині купівлі-продажу спірних приміщень, а саме: частини приміщення підвалу пд, а саме бомбосховище-VI площею 12.9 м2, бомбосховище-VII площею 26.50 м2 та убиральня-VIII площею 1.9 м2 (загальною площею 41.3 м2), яка є захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям з обліковим номером 79233 та яка вбудована в адміністративно-виробничу будівлю літ. "А-2" загальною площею - 2 207,40 м2.

Водночас, оспорений договір іпотеки є похідним від договору купівлі-продажу, а тому суд першої інстанції дійшов висновку стосовно того, що договір іпотеки є також недійсним в силу закону (нікчемним) в частині передання в іпотеку частини приміщення підвалу пд, а саме бомбосховище-VI площею 12.9 м2, бомбосховище-VII площею 26.50 м2 та убиральня-VIII площею 1.9 м2 (загальною площею 41.3 м2).

Суд зазначив, що зайняття приватним власником протирадіаційної споруди з порушенням законодавства, що передбачало заборону на передання таких об`єктів у приватну власність, потрібно розглядати як порушення права власності держави, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідним майном, навіть якщо приватний власник зареєстрував своє право приватної власності на цей об`єкт.

Також в ухваленому рішенні господарський суд не вбачає підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності, адже такий строк на його думку не є порушеним.

Не погодившись з прийнятим рішенням відповідач-1, Товариство з обмеженою відповідальністю Люботинський Хлібопродукт звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд дослідити свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 16.02.2021 (аркуш 102 позовної заяви); інформацію з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22.01.2024 №362675100 (аркуш 115-118 позовної заяви); мовою оригіналу Учетную карточку противорадиационного укрытия (аркуш 120 позовної заяви); лист КП Люботинське АПБ Люботинської міської ради Харківської області від 29.02.2024 №40/01/29 з додатками на 5-ти аркушах, що було долучено судом до матеріалів справи разом з заявою про усунення недоліків від 01.03.2024.

Скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 13.05.2024 у справі №922/221/24 повністю і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Харківської обласної прокуратури, Фонду Державного майна України на користь ТОВ Люботинський Хлібопродукт судові витрати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно зі схематичним планом земельної ділянки від 17.05.1996, схематичним планом земельної ділянки від 29.08.2004, поверховим планом підвалу від 18.08.2004, актом поточних змін від 01.11.2018 до складу адміністративно виробничої будівлі літ «А-2» по вул. Деповська,127 в м. Люботин, Харківської області входить виключно «пд» підвал і не входить жодних приміщень зі статусом захисних споруд цивільного захисту, що свідчить про безпідставність висновку суду.

Скаржник зауважує, що прокурор наполягав на незаконності саме приватизації об`єкту нерухомого майна.

Період приватизації згідно матеріалів господарської справи становить з 01.11.1996 по 19.04.2002. Апелянт зазначає, що невідомим залишається, яким саме чином доводить наявність у частині об`єкту нерухомого майна, що належить на праві власності відповідачеві-1, статусу протирадіаційного укриття на час приватизації і відповідно незаконності самої приватизації частини цього об`єкту нерухомого майна, що відбулась з 01.11.1996 по 15.04.2002, документи датовані 15.10.2007, 01.08.2023 тощо.

Скаржник зазначає, що оскільки період приватизації становить з 01.11.1996 по 15.04.2002, а Кодекс цивільного захисту України, що набрав чинності 21.11.2012, суд першої інстанції застосував закон, який не підлягає застосуванню та не застосував закон, який підлягав застосуванню.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16.02.2012 (аркуш 102 позовної заяви); інформації з Державного реєстру речових прав не нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22.01.2024 №362675100 в складі адміністративно виробничої будівлі літ «А-2» загальною площею 2207,40 м-2 взагалі не містить приміщення площею 60 м-2.

Долучена до позовної заяви копія «учетная карточка противорадиационного укрытия» не містить такого обов`язкового реквізиту, як дата і відповідно не може бути доказом у даній справі в розумінні вимог ст. 76-79 ГПК України.

Згідно з долученим до позовної заяви обліковою карткою захисної споруди цивільного захисту від 01.08.2023 технічна характеристика протирадіаційного укриття складає з наступних параметрів: дата прийняття в експлуатацію 1950; місткість 20 осіб; загальна площа 41,3 м-2 (арк. 120-121 позовної заяви).

Тобто, на час проведення процедури приватизації (01.11.1996 15.04.2002) спірні приміщення не мали статусу ані бомбосховища, ані протирадіаційного укриття відповідно не впливали жодним чином на його законність.

Скаржник стверджує, що строк у межах якого прокурор та позивачі могли звернутись до суду за визначенням права власності на захисну споруду цивільного захисту становить три роки та сплив 02.11.1999.

В той час прокурор в інтересах держави звернувся до суду в 2024 році з пропуском строку позовної давності більш ніж на 25 років.

Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2024 року сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Істоміна О.А, суддя Медуниця О.Є.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.07.2024, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Люботинський Хлібопродукт на рішення Господарського суду Харківської області від 13.05.2024 у справі №922/221/24. Встановлено учасникам справи строк до 16.07.2024 року включно, для подання відзиву на апеляційну скаргу та заяв, клопотань та заперечення (у разі наявності) з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів іншим учасникам справи. Призначено справу до розгляду на "14" серпня 2024 р. об 11:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №131.

У строк встановлений судом до Східного апеляційного господарського суду від Харківської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача-1 у справі №922/221/24, рішення суду першої інстанції залишити без змін (т.3, а.с.146-151).

Відзив розглянутий судом апеляційної інстанції та долучений до матеріалів справи.

Від інших учасників справи відзиви до Східного апеляційного господарського суду не надходили.

Представник скаржника у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, яку просив задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, яку просив залишити без задоволення.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутністю інших учасників справи, враховуючи, що явка сторін не визнавалася судом обов`язковою.

Відповідно до вимог ст. ст. 222, 223 ГПК Українисудом під час розгляду даної справи було здійснено повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу та складено протокол судового засідання.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відносно питання щодо звернення прокурора до господарського суду з відповідним позовом, судова колегія зазначає, що оскільки у даному випадку підставність представництва прокурором інтересів держави будь-яким учасником судового провадження жодним чином не оспорюється, вказані обставини колегією суддів в силу вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу не досліджуються та не переглядаються.

Як вірно встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 07 липня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Люботинський хліб (код ЄДРПОУ: 42786748) та Товариством з обмеженою відповідальністю Люботинський хлібопродукт (код ЄДРПОУ: 44126716) укладено договір купівлі-продажу, що посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Омельницькою О.В. (надалі Договір) (т.1, а.с.130-133).

Відповідно до п. 1.1. Договору продавець передає у власність (продає) покупця, а покупець приймає у власність (купує) комплекс нежитлових будівель, що знаходяться в місті Люботин, Харківської області, вулиця Деповська № 127 та зобов`язується сплатити за нього продавцю обумовлену у цьому Договорі грошову суму.

На земельній ділянці площею 0,5880 га, кадастровий номер 6311200000:26:054:0005 розташовано: адм.виробнича будівля літ. А-2, загальною площею 2 207,40 кв.м. та інше майно.

Із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень №362675100 від 22 січня 2024 року вбачається, що відомості про право власності ТОВ Люботинський хлібопродукт на вказане нерухоме майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.07.2021 (номер запису про право власності: 59138363 від 07.07.2021) (т.1, а.с.144-150).

В подальшому, означене нерухоме майно на підставі іпотечного договору нерухомого майна №25/1юр від 27 липня 2021 року, передано в іпотеку Акціонерному товариству Східно-Український Банк Грант (т.1, а.с.134-143).

В свою чергу, про що вказував прокурор та встановлено господарським судом, згідно наявних експлікацій внутрішніх площ приміщення за адресою: місто Люботин, Харківської області, вулиця Деповська № 127 в адміністративній будівлі літ. А-2 наявний підвал літ. пд. Згідно із цієї ж експлікації адміністративної будівлі літ. А-2 у вказаному підвалі розташоване бомбосховище-VI площею 12.9 м2, бомбосховище-VII площею 26.50 м2 та убиральня-VIII площею 1.9 м2 (загальна площа становить 41.3 м2) (т.1, а.с.88-92).

Відповідно до паспорту протирадіаційного укриття № 79233 від 15 жовтня 2007 року (дата прийняття в експлуатацію 1961 рік, 1988 рік), облікової картки захисної споруди цивільного захисту № 79233 від 01 серпня 2023 року (дата прийняття в експлуатацію 1950 рік) та паспорту захисної споруди цивільного захисту № 79233 від 01 серпня 2023 року (дата прийняття в експлуатацію 1950 рік) підтверджено, що означені приміщення відносяться до захисних споруд цивільного захисту, а саме: протирадіаційного укриття (т.1, а.с.151-155).

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи скаржника в апеляційній скарзі стосовно того, що прокурором не надано належних та допустимих доказів існування спірного протирадіаційного укриття під час проведення приватизації ЦМК «Люботинський хлібозавод №6» та на даний момент, оскільки протирадіаційне укриття №79233 було та є частиною будівлі виробничого корпусу, яка в результаті приватизації ЦМК «Люботинський хлібозавод №6» було набуто у приватну власність, вказане підтверджується вищевказаними доказами.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи скаржника в апеляційній скарзі стосовно того, що долучена до позовної заяви копія «учетная карточка противорадиационного укрытия» не містить такого обов`язкового реквізиту, як дата, оскільки цей документ має ідентичний номер протирадіаційного укриття 79233 та інформацію щодо строку здачі в експлуатацію, а саме 1987 рік, що спростовує твердження скаржника про відсутність на момент приватизації спірного приміщення статусу протирадіаційного укриття.

Відповідно до ч. 1, 12 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України (в редакції на момент укладення договору купівлі-продажу від 07.07.2021 року) до захисних споруд цивільного захисту належать: протирадіаційне укриття - негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості. Захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню).

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що станом на момент укладання договору купівлі-продажу від 07.07.2021 року частина приміщень, що були предметом вказаного договору, а саме частина приміщення підвалу пд: бомбосховище-VI площею 12.9 м2, бомбосховище-VII площею 26.50 м2 та убиральню-VIII площею 1.9 м2 (загальною площею 41.3 м2) є захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям з обліковим номером 79233, яка вбудована в адміністративно-виробничу будівля літ. "А-2" загальною площею - 2 207,40 м2. Враховуючи чинні на момент укладення договору приписи законодавства, означена частина приміщення не могла бути відчужена на підставі ч. 12 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу скаржника, що господарський суд застосував ч.12 ст.32 Кодексу цивільного захисту України в контексті саме на момент укладення договору купівлі продажу від 07.07.2021, що спростовує доводи останнього стосовного того, що на момент приватизації Кодекс цивільного захисту України не набрав чинності.

Факт перебування означених спірних приміщень у державній власності підтверджується наступним.

Розпорядженням Регіонального відділення по Харківській області Фонду державного майна №1309Р від 01.11.1996 затверджено план приватизації цілісного майнового комплексу Люботинський хлібозавод № 6 та вирішено підготувати наказ про створення відкритого акціонерного товариства на базі цілісного майнового комплексу державного підприємства Люботинський хлібозавод № 6 (т.1, а.с.50).

Відповідно до наказу Регіонального відділення по Харківській області Фонду державного майна від 19.11.1996 № 2356П створено Відкрите акціонерне товариство Люботинський хлібозавод та передано у власність останньому рухоме та нерухоме майно цілісного майнового комплексу Люботинський хлібозавод № 6, зокрема, будівлю виробничого корпусу за адресою вул. Деповська, 127, м. Люботин, Харківська область. (т.1, а.с.51).

Наказом Регіонального відділення по Харківській області Фонду державного майна від 15.04.2002 № 400-П завершено процес приватизації ВАТ Люботинський хлібозавод. Відповідно до зазначеного наказу державна частка у статутному фонді ВАТ Люботинський хлібозавод відсутня (т.1, а.с.55).

Відповідно до матеріалів технічної інвентаризації та складених за її результатами технічних паспортів у складі виробного корпусу адміністративно-виробничій будівлі літ. А-2 за адресою вул. Деповська, 127, м. Люботин, Харківська область знаходиться вбудований підвал літ. пд (т.1, а.с.66-121).

Згідно з експлікацією внутрішніх площ до плану підвалу літ. пд у вказаному підвалі розташоване бомбосховище площею 12.9 м2, бомбосховище площею 26.50 м2 та убиральня площею 1.9 м2 (загальна площа становить 41.3 м2).

Тобто, до переліку об`єктів, які у процесі приватизації цілісного майнового комплексу Люботинського хлібозаводу № 6 відведено у приватну власність, включено частину приміщення підвалу пд, а саме бомбосховище площею 12.9 м2, бомбосховище площею 26.50 м2 та убиральню площею 1.9 м2 (загальною площею 41.3 м2).

Згідно Указу Президента України № 699/94 від 26.11.1994, об`єкти, які перебували у державній власності та віднесені Державною програмою приватизації на 1994 рік до груп Б, В і Г, підлягали перетворенню у відкриті акціонерні товариства. В свою чергу, засновниками з боку держави таких відкритих акціонерних товариств визначено Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах та містах, які починаючи з 1 січня 1995 року, є правонаступниками органів, уповноважених управляти державним майном, щодо управління майном об`єктів, зазначених у статті 1 цього Указу.

Статтею 2 Указу Президента України № 699/94 від 26.11.1994 затверджено об`єкти, на які не поширювалася дія цього Указу. Зокрема, дія цього Указу не поширювалася на об`єкти, що не підлягають приватизації згідно чинного законодавства.

В свою чергу, 07.07.1992 Верховною Радою України прийнято Постанову № 2545-XII, якою затверджено Державну програму приватизації майна державних підприємств та введено в дію Закон України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію).

Так, відповідно до Державної програми приватизації майна державних підприємств, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 за № 2545-XII, зі змінами діючими з 1994 року, Державна програма приватизації це складова частина програми створення ринкової економіки України. Програму розроблено відповідно до Концепції роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, законів України Про приватизацію майна державних підприємств, Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) та Про приватизаційні папери, а її положення є обов`язковими для виконання центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування.

Так, пунктом 1.3 Державної програми приватизації майна державних підприємств до об`єктів, що не підлягали приватизації, окрім іншого віднесено протирадіаційні споруди.

Крім того, Пунктом 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 № 26-92, яким затвердженого Перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається (у редакції, чинній станом на дату приватизації), передбачалося, що протирадіаційні споруди відносилися до об`єктів, що не підлягали приватизації.

Таким чином, до переліку об`єктів, які у процесі приватизації цілісного майнового комплексу Люботинського хлібозаводу № 6 відведено у приватну власність всупереч чинному на момент приватизації законодавству, включено частину приміщення підвалу пд, а саме бомбосховище площею 12.9 м2, бомбосховище площею 26.50 м2 та убиральню площею 1.9 м2 (загальною площею 41.3 м2), яка є захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям з обліковим номером 79233 та яка вбудована в адміністративно-виробничу будівля літ. "А-2" загальною площею - 2 207,40 м2.

Таким чином доводи скаржника відносно того, що на момент виникнення спірних правовідносин з приватизації ЦМК «Люботинський хлібозаівод №6» була відсутня законодавча заборона на відведення у приватну власність захисних споруд цивільного захисту спростосується вищевикладеним.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08 листопада 2023 року у справі № 918/1141/22 зазначено наступне: Сам факт того, що протирадіаційні укриття можуть перебувати, у тому числі, у приватній власності, не може легітимізувати протиправність процесу його відчуження з власності держави. Немає жодних підстав вважати, що перед тим, як вчиняти правочин, спрямований на придбання спірного об`єкта, як у первісного набувача (Товариства покупців), так і у Відповідача були перешкоди ознайомитися із вимогами законодавства та зробити висновки щодо режиму цього об`єкта та неможливості набуття на нього права приватної власності із формальним посиланням на відсутність відповідних записів, ігноруючи функціональне призначення приміщення.

У відповідності до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно із ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з твердженням господарського суду, що договір купівлі-продажу від 07 липня 2021 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Люботинський хліб (код ЄДРПОУ: 42786748) та Товариством з обмеженою відповідальністю Люботинський хлібопродукт (код ЄДРПОУ: 44126716) та посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Омельницькою О.В., є недійсним в силу закону (нікчемним) в частині купівлі-продажу спірних приміщень, а саме: частини приміщення підвалу пд, а саме бомбосховище-VI площею 12.9 м2, бомбосховище-VII площею 26.50 м2 та убиральня-VIII площею 1.9 м2 (загальною площею 41.3 м2), яка є захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям з обліковим номером 79233 та яка вбудована в адміністративно-виробничу будівлю літ. "А-2" загальною площею - 2 207,40 м2, яка є частиною комплексу нежитлових будівель за адресою: вул. Деповська, 127, м. Люботин, Харківська область, адже на момент його укладення сторонами порушено ч. 12 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України та відчужено об`єкт цивільного захисту протирадіаційне укриття.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц зазначила, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту порушеного права можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод у користуванні чи розпорядженні майном. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним у способі захисту порушеного права є його ефективність, тобто здатність відновити порушене право особи за одним остаточним рішенням суду без необхідності подальшого звернення до суду з новим позовом або вчинення інших дій, спрямованих на повне відновлення права, оскільки такий правовий стан не забезпечило судове рішення в його резолютивній частині.

Як правильно встановлено господарським судом вище, на момент виникнення спірних правовідносин існувала законодавча заборона на передання із державної у приватну власність протирадіаційних споруд.

Таким чином, зайняття приватним власником протирадіаційної споруди з порушенням законодавства, що передбачало заборону на передання таких об`єктів у приватну власність, потрібно розглядати як порушення права власності держави, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідним майном, навіть якщо приватний власник зареєстрував своє право приватної власності на цей об`єкт.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовна вимога про визнання права державної власності в даному випадку забезпечить реальне відновлення порушеного права держави, сприятиме усуненню правової невизначеності правового статусу спірного майна та забезпечить позивачу можливість безперешкодної реєстрації права державної власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Крім того, відповідно до ч. 3 статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що прокурором обрано належний спосіб захисту в частині усунення перешкоди Фонду державного майна України у користуванні і розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту шляхом повернення частини приміщення підвалу пд, скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності ТОВ Люботинський Хлібопродукт, а також визнання за Фондом державного майна України права державної власності на частину приміщення підвалу пд.

Відносно вимоги прокурора про усунення перешкоди Фонду державного майна України у користуванні і розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту шляхом визнання недійсним іпотечного договору нерухомого майна від 27.07.2021 № 25/1юр, господарський суд вірно зауважив, що договір купівлі-продажу від 07.07.2021 року є нікчемним в частині спірних приміщень. Водночас, договір іпотеки є похідним від договору купівлі-продажу.

Тобто, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку стосовно того, що спірний договір іпотеки є також недійсним в силу закону (нікчемним) в частині передання в іпотеку частини приміщення підвалу пд, а саме бомбосховище-VI площею 12.9 м2, бомбосховище-VII площею 26.50 м2 та убиральня-VIII площею 1.9 м2 (загальною площею 41.3 м2), яка є захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям з обліковим номером 79233 та яка вбудована в адміністративно-виробничу будівлю літ. А-2 загальною площею - 2 207,40 м2, яка є частиною комплексу нежитлових будівель за адресою: вул. Деповська, 127, м. Люботин, Харківська область.

Тобто, у даному випадку, вимоги про визнання недійсним договору, який є нікчемним, не спрямовано не відновлення порушеного права. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду про відмову у задоволенні позовної вимоги щодо визнання недійсним іпотечного договору нерухомого майна від 27.07.2021 № 25/1юр, хоча зазначає про нікчемність цього правочину в певній частині.

Крім того, прокурор просив суд про визнання недійсним цілком іпотечного договору недійсним, хоча спір стосується лише частини підвального приміщення площею 41,3 м2.

Господарський суд слушно звернув увагу, що спір у даній справі стосується виключно протирадіаційного укриття площею 41.3 м2, а не всієї адміністративно-виробничої будівлі літ. А-2 загальною площею - 2 207,40 м2.

У практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального ("суспільного", "публічного") інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів.

Крім того, Європейський суд з прав людини також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення у справі "Tregubenko v. Ukraine" від 02.11.2004, заява №61333/00, пункт 54). Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються.

Необхідного балансу не буде дотримано, якщо добросовісна особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки пропорційності Європейський суд з прав людини, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.

У пункті 71 рішення у справі "Rysovskyy v. Ukraine" від 20.10.2011 Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на вказані обставини, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у даному випадку, спірна частина підвалу, що належить до протирадіаційного укриття, не могла перебувати у приватній власності, однак незаконно вибула з власності держави, а отже втручання держави у ці правовідносини шляхом усунення перешкод у користуванні цим приміщенням відповідає критерію пропорційності.

Відносно застосування строку позовної давної господарським судом зазначено, що прокурор звертається з позовом до суду, що стосується права приватної власності на частину спірного приміщення підвалу, що належить відповідачу. В свою чергу, відповідач набув це право приватної власності 07 липня 2021 року на підставі відповідного договору купівлі-продажу, що був описаний в цьому рішенні. Саме з цього моменту (07 липня 2021 року) відповідачем порушуються відповідні права держави. Тобто, прокурор мав право звернутися з позов до суду до 07 липня 2024 року.

У зв`язку із вищевикладеним, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності, адже такий строк не є пропущеним.

Однак суд апеляційної інстанції не погоджується з відповідним висновком місцевого господарського суду, оскільки на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення (висновок у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі №922/1832/19).

Але, суд апеляційної інстанції вважає, що зазначений висновок господарського суду не впливає на правильний результат прийнятого рішення.

Таким чином, оскільки доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга ТОВ «Люботинський Хдібопродукт» задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Харківської області від 13.05.2024 у справі №922/221/24 підлягає залишенню без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Люботинський Хлібопродукт на рішення Господарського суду Харківської області від 13.05.2024 у справі №922/221/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 13.05.2024 у справі №922/221/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів через Східний апеляційний господарський суд з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 23.08.2024.

Головуючий суддя О.О. Радіонова

Суддя О.А. Істоміна

Суддя О.Є. Медуниця