Ухвала

від 21.08.2024 по справі 914/3492/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

21.08.2024 Справа № 914/3492/23

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Ростислава Матвіїва за участю секретаря судового засідання Дарії Мандюк, розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про відстрочення виконання рішення суду

у справі № 914/3492/23

за позовом: Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро, м. Київ,

до відповідача 1: Приватного підприємства Агрофірма Стимул, м. Львів,

до відповідача 2: ОСОБА_2 , м. Токмак, Запорізька область,

до відповідача 3: ОСОБА_1 , м. Токмак, Запорізька область,

предмет позову: солідарне стягнення 3 501 273,84 грн,

підстава позову: порушення умов кредитного договору від 16.11.2021,

за участю представників:

позивача: Борейко Надія Олександрівна (в режимі відеоконференціїї),

відповідача 1: ОСОБА_3 (заступник керівника),

відповідача 2: не з`явився,

відповідача 3: не з`явився.

встановив:

У провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до Приватного підприємства «Агрофірма «Стимул», ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про солідарне стягнення 3 501 273,84 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.05.2024 позов задоволено частково і присуджено до стягнення 3 044 000,00 грн простроченого кредиту, 51 056,63 грн прострочених відсотків, а також розподілено судовий збір стосовно кожного із відповідачів пропорційно задоволеним вимогам. У задоволенні позовної вимоги про стягнення 33 174,59 грн прострочених відсотків і 373 042,62 грн строкових відсотків по ставці Фонду розвитку підприємництва відмовлено.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 рішення в частині відмови у задоволені позовних вимог на суму 373 042,62 грн строкових відсотків по ставці Фонду розвитку підприємництва скасовано. В цій частині прийняти нове рішення, яким задоволено позовні вимоги. Також здійснено розподіл судових витрат: стягнуто з ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України 55 711,02 грн судового збору за подання апеляційної скарги, стягнуто з Приватного підприємства Агрофірма Стимул на користь Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 по 1 865,21 грн судового збору.

06.08.2024 матеріали справи повернулись до суду першої інстанції. 05.08.2024 до суду надійшла заява ОСОБА_1 про відстрочення виконання рішення суду у справі № 914/3492/23, розгляд якої призначено до розгляду в судовому засіданні 14.08.2024.

08.08.2024 позивачем подано заперечення на заяву про відстрочення виконання рішення суду; ухвалою суду від 09.08.2024 задоволено заяву позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У судове засідання 14.08.2024 представники сторін не з`явилися, хоча ухвали від 07.08.2024, від 09.08.2024 доставлені в електронні кабінети представників сторін. Судове засідання відкладено на 21.08.2024, в яке з`явилися представник позивача (в режимі відеоконференції), представник відповідача 1 заступник керівника товариства, представник відповідачів - Курдюков В.М. в режимі відеоконференції не забезпечив належну роботу технічних засобів, не налаштував зв`язок з судом, тому участі в засіданні не взяв, однак, стосовно розгляду заяви за його відсутності не заперечив, що відображено в протоколі судового засідання та зафіксовано технічним записом судового засідання.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА 3 (ЗАЯВНИКА)

Відповідач 3 як заявник клопотання про відстрочення виконання рішення суду просить відстрочити виконання рішення Господарського суду Львівської області у справі № 914/3492/23 від 01.05.2024 до деокупації тимчасово окупованої території Токмацької міської територіальної громади Запорізькій області. Крім того, що заявник просить врахувати відсутність вини, обґрунтування заявлених вимог є такими:

1.звернення до виконання рішення суду є недоцільним, бо не може забезпечити поставленої мети, а тому і недоречним, оскільки є безпідставним обмеженням прав відповідачів, що не може призвести для реального забезпечення можливості виконання рішення суду,

2.вартість нерухомого майна, яке передано в іпотеку для забезпечення зобов`язань за кредитним договором, становить 15 706 810,00 грн, є достатньою для забезпечення виконання рішення суду навіть з урахуванням інших судових проваджень. Тому після деокупації існує реальна можливість виконання рішення суду без вжиття інших додаткових заходів,

3.все майно відповідачів знаходиться на ТОТ, ні фактично, ні юридично неможливо забезпечити виконання рішення суду за рахунок цього майна до деокупації ТОТ,

4.при неможливості до деокупації ТОТ виконання рішення суду за рахунок майна відповідачів, до деокупації ТОТ виконати рішення суду можливо лише при відновлені господарської діяльності ПП «АФ Стимул» та отримання достатніх доходів на вільній, не окупованій території України,

5.арешт на все рухоме майно відповідачів, зокрема кошти на рахунках, позбавляє відповідачів - фізичних осіб можливості виїхати з ТОТ на вільну територію України та облаштувати там своє життя, та позбавляє ПП «АФ Стимул» можливості відновити господарську діяльність, ніяким чином не забезпечує виконання рішення суду, а навпаки, через унеможливлення відновлення господарської діяльності та отримання доходів, унеможливлює і виконання рішення суду в разі задоволення позову,

6.на період воєнного часу законодавчо заборонено відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій. Тож виконання рішення суду під час воєнного часу до деокупації територій та припинення активних бойових дій є неможливим. Звернення рішення суду до виконання до деокупації ТОТ лише без всякої користі для справи, необгрунтовано та безпідставно порушує права ПП «АФ Стимул», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

ПОЗИЦЯ ПОЗИВАЧА

Позивач заперечив стосовно відстрочення виконання рішення суду у справі зазначивши, що надані представником відповідача докази в обгрунтування заяви про відстрочення виконання рішення суду не дають змоги прийти до висновку, що за якийсь певний час фінансовий стан ПП «АФ «Стимул», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 покращиться. Із відкритих джерел банку відомо, що відповідач 1 та відповідач 2 як керівник продовжують працювати на тимчасово окупованій території, отримують прибутки та сплачують податки до країни агресора. Таким чином, надані боржником докази не можуть засвідчувати факт відсутності у боржника можливості виконати судове рішення без надання відстрочки, не спростовують наявність вини боржника у виникненні заборгованості та її несплаті, а також боржник не надав доказів, які б могли підтвердити обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

ВИСНОВКИ СУДУ

Розглянувши заяву відповідача, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає її вимоги не обґрунтованими, та зазначає таке.

Відповідно до ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Вказаною статтею передбачено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Аналогічні положення передбачені також статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження».

Конституційний Суд України у рішенні № 5-пр/2013 від 26.06.2013 вказав, що розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2012 від 13.12.2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 11-рп/2012 від 25.04.2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії»). Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Отже, питання щодо надання розстрочки (відстрочки) виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, у кожному конкретному випадку.

Так, на підтвердження заявлених вимог відповідач 3, який є одним із поручителів позичальника, стосовно якого постановлено рішення, яке набрало законної сили після перегляду судом апеляційної інстанції, стверджує про відсутність вини відповідачів у виникненні спору. Суд зауважує, що така обставина жодним судовим рішенням у справі № 914/3492/23 не встановлена і стверджувати про такий факт при розгляді заяви немає підстав.

Долученою інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заявниця підтверджує, що нерухоме майно, належне відповідачам, знаходиться в Запорізькій області, у зв`язку з чим під час дії воєнного стану в державі забезпечити виконання рішення суду за рахунок цього майна до деокупації не є можливим. Тобто відповідач 3 стверджує про недоцільність виконання рішення суду, але не про неможливість чи утруднення його виконання через майновий стан боржника, як це передбачено ст. 331 Господарського процесуального кодексу України.

Інша частина доводів відповідача 3 зводиться до існуючих накладених арештів на все майно і грошові кошти на рахунках відповідачів, які унеможливлюють відновлення господарської діяльності товариства та обмежують права фізичних осіб відповідачів у справі. Суд зауважує, що 17.04.2024 з цих підстав і за заявою відповідачів уже скасовано заходи забезпечення позову в частині накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на всіх рахунках у всіх банківських або інших фінансово-кредитних установах ОСОБА_2 і ОСОБА_1 . Тому твердження про те, що арешт позбавляє відповідачів - фізичних осіб можливості виїхати з тимчасово окупованої території на вільну територію України та облаштувати там своє життя, не відповідають дійсності та обставинам справи, а твердження про «шанс на майбутнє у вільній Україні при виїзді на неокуповану територію» є на цей час суб`єктивним, без підтвердження будь-якими доказами про спроби чи намір заявниці виїхати з тимчасово окупованої території України з часу скасування заходів забезпечення позову (17.04.2024).

Суд повторює зазначене в ухвалі від 17.04.2024, що оскільки майно знаходиться на тимчасово окупованій території, то право розпорядження ними, за час перебування на території Львівської області чи на іншій вільній території України, арештом не порушується.

Стосовно поданої фінансової звітності Приватного підприємства «Агрофірма «Стимул», то така, по-перше, не є актуальною та не свідчить про дійсний фінансовий стан товариства, а по-друге, стосується майнового стану відповідача 1, а не заявника клопотання відповідача 3. Також відповідач 3 не є стороною долучених договорів застави рухомого майна, іпотечних договорів, договору добровільного страхування спеціалізованої, будівельної та сільськогосподарської техніки, тому такі не є належними доказами підтвердження тяжкого майнового стану відповідача 3 та тимчасової неможливості виконання рішення суду.

Водночас суд критично ставиться до тверджень позивача про реєстрацію і здійснення господарської діяльності відповідача 1 за законами країни агресора, адже така інформація підлягає доведенню, перевірці та встановленню, а суду невідомі достовірні і фактичні умови та обставини, за яких на тимчасово окупованій території функціонує товариство.

Крім цього, заявник жодним чином не обґрунтовує виключну обрану тривалість відстрочення виконання рішення суду, незважаючи на те, що ст. 331 Господарського процесуального кодексу України встановлює імперативний строк - не більше одного року з дня ухвалення такого рішення.

Суд звертає увагу, що правовий інститут відстрочення (розстрочення) виконання рішення суду не призначений для можливості уникнення відповідачем виконання обов`язку по виконанню рішення суду, а застосовується судом при наявності виключних, підтверджених доказами обставин, що ускладнюють виконання конкретного рішення суду. Суд, вирішуючи питання про відстрочення виконання рішення суду не може також не враховувати балансу інтересів обох сторін, і за відсутності належних доказів можливості виконати рішення суду через конкретний проміжок часу у суду немає підстав порушувати такий баланс. Суд зауважує, що несвоєчасне виконання відповідачем рішення суду в даній справі так само може вплинути на своєчасність розрахунків і позивача зі своїми контрагентами та зумовити виникнення судових процесів.

Законодавцем визначено чіткі критерії для застосування відстрочення виконання судового рішення, обмежено строк надання такого відстрочення виконання, передбачено можливість вжиття заходів забезпечення на період дії відстрочки та не передбачено можливості настання наслідків щодо порушення конституційного принципу обов`язковості виконання судового рішення (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 у справі № 905/2912/15).

Суд звертає увагу заявника, що положеннями процесуального закону не передбачено підстав для відстрочення виконання рішення суду, пов`язаних з законодавчою забороною відкриття виконавчих проваджень на тимчасово окупованих територіях чи з недоречністю його виконання.

Так, суд погоджується, що Законом України «Про виконавче провадження» (пп. 5 п. 10-1 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень) забороняється у період дії воєнного стану в Україні відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України (з дати віднесення територій до таких, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій до моменту виключення таких територій з переліку). Однак така норма є обов`язковою для суб`єктів виконання судових рішень і у випадку її порушення може бути підставою для оскарження дій державного (приватного) виконавця, проте, не створює підстав для відтермінування настання обов`язку відповідача по виконанню судового рішення, яке набрало законної сили.

Підсумовуючи, суд доходить висновку, що подана заява не підлягає задоволенню.

Водночас стосовно тверджень позивача про те, що відповідач 1 та відповідач 2 як керівник продовжують працювати на тимчасово окупованій території, отримують прибутки та сплачують податки до країни агресора, то суд зазначає, що достеменно невідомо, за яких обставин підприємство зареєстроване за законами країни агресора, господарський судне компетентний встановлювати такі обставини, тому не покладає їх в основу судового рішення про відстрочення виконання рішення суду.

Керуючись ст. ст. 2, 331, 234 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Львівської області

ухвалив:

у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відстрочення виконання рішення суду у справі № 914/3492/23 відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена окремо від рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23.08.2024.

Суддя Матвіїв Р.І.