Рішення

від 23.08.2024 по справі 469/80/20

БЕРЕЗАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

23.08.2024 Справа №469/80/20

2/469/56/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2024 року с-ще Березанка

Березанський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Гапоненко Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Якубець С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради до Миколаївської районної державної адміністрації та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, зобов`язання повернути земельну ділянку,-

в с т а н о в и в:

Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 Миколаївської області 25 лютого 2020 року звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 175 від 12 червня 2014 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,03 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1587 для індивідуального дачного будівництва у межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- визнати недійсним видане 24 червня 2014 року ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 23419566 на спірну земельну ділянку;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації спірну земельну ділянку вартістю 80714,00 грн.;

- стягнути з відповідачів на користь прокуратури Миколаївської області сплачений судовий збір за подачу позову.

На обґрунтування заявлених вимог прокурор посилався на те, що надана у приватну власність відповідача ОСОБА_1 земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря, а тому може перебувати виключно у державній та комунальній власності і надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей; при передачі земельної ділянки у приватну власність порушено також встановлені містобудівною документацією та державними будівельними нормами і правилами заборони індивідуального дачного будівництва у межах трикілометрової зони узбережжя Чорного моря та прибережної захисної смуги, та перевищено компетенцію районної державної адміністрації щодо розпорядження землями державної власності, що знаходяться за межами населеного пункту та передаються для потреб, не передбачених ч.3 ст.122 ЗК України.

Оскільки вибуття земельної ділянки відбулось без волі власника - держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, з метою усунення перешкод власнику у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном прокурор просив зобов`язати відповідача ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку належному власнику державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

29 травня 2020 року ухвалою судді відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання за правилами загального позовного провадження.

29 травня 2020 року судом задоволено заяву прокурора про забезпечення позову, накладено арешт на спірну земельну ділянку та заборонено органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, здійснювати реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки; заборонено ОСОБА_1 вчиняти із спірною земельною ділянкою дії, спрямовані на зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки, укладати договори, вчиняти інші правочини стосовно цієї земельної ділянки, а також проводити на ній будь-які будівельні роботи.

20 серпня 2021 року до участі у справі залучено Миколаївську районну державну адміністрацію як правонаступника відповідача Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області.

18 січня 2022 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду; 03 жовтня 2023 року залучено Коблівську сільську раду до участі у справі як правонаступника позивача Миколаївської обласної державної адміністрації.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. У відповіді на відзив відповідача ОСОБА_1 прокурор зазначав про необгрунтованість доводів відповідача, невідповідність їх вимогам закону та фактичним обставинам справи, посилаючись на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України є неприпустимим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених ст.59 ЗК України. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі власник майна може звернутися до суду з негаторним позовом про зобов`язання повернути земельну ділянку, який можна заявити впродовж усього часу тривнаня порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду; власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимаючи повернути таку ділянку, тому наявні підстави для застосування до спірних правовідносин положень про негаторний позов про зобов`язання повернути земельну ділянку, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення. Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді під час звернення до суду з позовом прокурором зазначено, що правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності становлять суспільний, публічний інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. Миколаївською ОДА як власником (розпорядником) земельної ділянки не вжито заходів, спрямованих на відновлення порушених інтересів держави, що свідчить про нездійснення уповноваженим суб`єктом владних повноважень захисту інтересів держави, що і стало підставою для пред`явлення прокурором зазначеного позову. Щодо повноважень Березанської РДА прокурором зазначено, що спірна земельна ділянка на час прийняття оскаржуваного розпорядження перебувала у державній власності, знаходилася за межами населеного пункту та надавалася для потреб, не передбачених ч.3 ст.122 ЗК України (для індивідуального дачного будівництва), повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою належали виключно Миколаївській ОДА. Відповідач не надав доказів, які б спростовували входження земельної ділянки до прибережної захисної смуги Чорного моря та віднесення до зони рекреації. Вважає, що доводи, викладені у відзиві відповідача ОСОБА_1 , підлягають відхиленню.

Представник позивача Коблівської сільської ради у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив.

Представник відповідача Миколаївської РДА у судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи без її участі за наявними в справі матеріалами.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Данилюк Н.В. у судове засідання неодноразово не з`явились, причини неявки суду не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином; представник відповідача неодноразово надавала до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності та незгоду з позовом. Відповідач ОСОБА_1 надав відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що позовну заяву надано після спливу строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові. Зазначав, що прокурор не зазначив та не обґрунтував, коли саме державі в особі уповноважених органів, на захист яких ним подано позов, стало відомо про порушення її прав. Просив врахувати, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особа, з власності якої майно витребовується. Зазначає, що прокуратурою належним чином не обґрунтовано та не доведено за допомогою належних та допустимих доказів ні обставини наявності суспільного інтересу на припинення права відповідача володіти майном, придбаним та набутим у власність, ні порушень прав держави, зокрема, виникненням такого права, адже позовна заява та інші обґрунтування заявлених вимог не містять конкретних доводів та не зазначають доказів того, в чому полягає шкода, завдана оскаржуваним розпорядженням та свідоцтвом про право власності. Вважає, що принципи пропорційності та балансу інтересів держави та відповідача не порушені, а тому задоволення вимог прокурора призведе до того, що держава втрутиться в справи власника та позбавить відповідача права власності на отримане майно. Крім того вважає, що з матеріалів справи не вбачається порушень з його боку, оскільки ним було набуто земельну ділянку на підставі чинного розпорядження Березанської РДА, а тому відсутнє порушення прав позивачів, на захист яких подано позов прокурором, у зв`язку з чим, оцінюючи вищевикладені обставини в контексті з практикою Європейського суду з прав людини, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та враховуючи відсутність доказово обґрунтованих доводів щодо наявності умислу та порушень у його діях, вважає позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають. Крім того, посилається на те, що спірним є питання знаходження спірної земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги, а також віднесення земельної ділянки до зони рекреаці, у зв`язку із відсутністю офіційних документів з цього приводу; в позовній заяві прокурор посилається на Проєкт планування та забудови Березанського району, але не зазначає, коли та ким він затверджений.

Виходячи з положень ст.223 ЦПК України, враховуючи, що учасники справи, повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи, вільно розпорядились належними їм процесуальними правами та що їх неявка не перешкоджає належному з`ясуванню обставин справи, судом розглянуто справу без участі осіб, що не з"явились у судове засідання.

З матеріалівсправи вбачається,що розпорядженнямБерезанської районноїдержавної адміністрації№175від 12червня 2014року затвердженопроект землеустроющодо відведенняземельних діляноку власністьгромадян України(8чоловік)для індивідуальногодачного будівництваіз земельдержавної власності(запасу),за межаминаселеного пунктув межахтериторії Рибаківськоїсільської радиБерезанського районуМиколаївської області,у томучислі увласність ОСОБА_1 земельнуділянку площеюдо 0,0300га,кадастровий номер4820983900:09:000:1587(а.с.14-15).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що на земельну ділянку площею 0,0300 га кадастровий номер 4820983900:09:000:1587 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого 26 червня 2014 року реєстраційною службою Березанського РУЮ Миколаївської області, зареєстроване право власності за ОСОБА_1 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 14003789 від 24 червня 2014 року) (а.с.17).

Згідно з повідомленням Управління містобудування та архітектури Миколаївської ОДА від 03 грудня 2019 року, надана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка розташована на землях рекреації, визначених відповідно до проекту планування та забудови Березанського району Миколаївської області, затвердженому постановою Державного комітету Української РСР у справах будівництва від 23 жовтня 1985 року № 112; вказаним проектом в зонах рекреації передбачено розміщення баз відпочинку, пансіонатів та будинків відпочинку, кемпінгів, піонертаборів, таборів труда та відпочинку, пляжів, пам`яток археології, заказників, пам`яток культури (а.с.18).

Згідно з витягом з Публічної кадастрової карти України, відстань від північної межі ділянки з кадастровим номером 4820983900:09:000:1587 до узбережжя Чорного моря становить 200-215 м, від південної 190-200 м (а.с.19).

Відповідно до повідомлення Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області, у реєстрі відсутня інформація щодо видачі/реєстрації ОСОБА_1 документів, які дають право на виконання будівельних робіт, та документів, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів в межах Рибаківської сільської ради Березанського району (а.с.20).

З повідомлення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 04 грудня 2019 року вбачається, що на спірній земельній ділянці забудови відсутні (а.с.21).

Як вбачається з повідомлення Миколаївської ОДА від 06 грудня 2019 року, облдержадміністрації не було відомо про порушення головою Березанської РДА вимог земельного законодавства при виданні розпорядження № 175 від 12 червня 2014 року, питання щодо розпорядження вказаними у ньому земельними ділянками з ОДА не погоджувалось (а.с.23).

За положеннями ст.60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Землі, зайняті прибережними захисними смугами, віднесено до земель водного фонду (ст. 58 ЗК України).

За змістом ст.59 ЗК України, землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для цілей, визначених цим Кодексом.

Як передбачено ч.4 ст.59 ЗК України, земельні ділянки прибережних захисних смуг можуть передаватися громадянам та юридичним особам на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Передача земельних ділянок прибережних захисних смуг у приватну власність та для потреб, не зазначених у ч.4 ст.59 ЗК України, законодавством України не передбачено.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

Відповідно до п.11 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486, водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається шириною не менш як 2 кілометри від урізу води.

Окремий проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги на час прийняття спірного розпорядження був відсутній, тому межі прибережної захисної смуги визначаються відповідно до меж, встановлених законом.

З урахуванням зазначених нормативних розмірів та даних Національної кадастрової системи є підстави вважати, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене законом (статтею 88 ВК України). А тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність останньої, оскільки її розміри встановлені законом.

Таким чином, Березанською районною державною адміністрацією розпорядженням № 175 від 12 червня 2014 року всупереч зазначеним нормам законодавства передано у приватну власність земельну ділянку, що знаходиться у межах прибережної захисної смуги, для потреб, не передбачених законом.

Повноваження органів влади щодо розпорядження землями державної та комунальної власності визначені ст.122 ЗК України, зокрема, на підставі ч.3 вказаної статті (у редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваного розпорядження) районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (ч.5 ст.122 ЗК України).

Оскільки спірна земельна ділянка перебуває за межами населеного пункту, у межах прибережної захисної смуги та у силу закону не могла передаватися для індивідуального дачного будівництва, районна державна адміністрація, розпорядившись зазначеною земельною ділянкою для цілей, не передбачених законом, перевищила свої повноваження.

Встановлені обставини свідчать про те, що на момент звернення прокурора з позовом Миколаївська ОДА мала повноваження власника земельної ділянки, встановлені ч.5 ст.122 ЗК України.

Відповідно до ст.17 Закону України Про основи містобудування основою для вирішення питань про вилучення (викуп), передачу (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб є містобудівна документація.

Абзацом 2 ст.48 Закону України Про охорону земель передбачено, що розміщення і будівництво об`єктів житлово-комунального, промислового, транспортного, іншого призначення здійснюються відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил), у яких зобороняється, зокрема, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів (пункт г ч.2 ст.61 ЗК України, п.4 ч.1 ст.89 ВК України п.п.4 абз.3 п.2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів).

Згідно з п.10.17 ДБН 360-92, які відповідно до ст.1 Закону України Про будівельні норми є обов`язковими у сфері будівництва, містобудування та архітектури, у трикілометровій зоні узбережжя Азовського і Чорного морів забороняється будівництво індивідуального житла, крім населених пунктів, вказаних у розпорядженні Кабінету Міністрів України.

Чинною на момент прийняття оскаржуваного рішення містобудівною документацією - Проектом планування та забудови Березанського району Миколаївської області, затвердженим постановою Державного комітету Української РСР у справах будівництва від 23.10.1985 № 112, - будівництво індивідуальних дачних будинків у вказаній зоні не передбачено.

Отже, ведення індивідуального дачного будівництва на спірній земельній ділянці суперечить земельному і водному законодавству, містобудівній документації та діючим будівельним нормам, державним стандартам і правилам, а тому розпорядження Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області у частині затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідача ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва не є законним.

Невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, є підставою для відмови у дозволі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (ч.7 ст.118 ЗК України).

Відповідно до статті 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.

На підставі ч.3 ст.52 ЗК України на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Виходячи зі змісту ст.ст.51, 52, 61, 62 ЗК України на землі рекреаційного призначення можуть поширюватися обмеження, встановлені щодо прибережних захисних смуг, у тому числі заборона дачного будівництва.

Виходячи з викладеного, розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 175 від 12 червня 2014 року, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину України ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель державної власності (запасу) в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області та надання у власність земельної ділянки, суперечить вимогам земельного та водного законодавства, не є законним.

У частині застосування обраних прокурором способів захисту інтересів держави суд зазначає таке.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204 гс 19), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140 гс 19).

Позовна заяваподана заступником керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 у зв`язку із незаконним, на його думку, заволодінням земельною ділянкою державної власності.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) у постанові від 23 листопада 2021 року вказувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Отже, для ефективного захисту інтересів держави достатньо повернути спірну земельну ділянку її власникові, а тому вимоги про визнання незаконним розпорядження Березанської районної державної адміністрації не є належним способом захисту.

Крім того, відповідно до частини першої статті 126 ЗК України, у редакції, чинній на час видачі свідоцтва про право власності на земельну ділянку, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктом 8-1 частини 1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно видається фізичним та юридичним особам у разі безоплатної передачі їм земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності за рішенням органів державної влади. Ради міністрів автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Отже, свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права, і не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки, тобто не є правочином або підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку у даному спорі, та втрачає свою юридичну силу у зв"язку зі скасуванням документа, що підтверджував право.

Тому вимога прокурора в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно задоволенню не підлягає.

Враховуючи вказане, суд вважає, що для вирішення питання про захист права власності держави чи територіальної громади на земельну ділянку та для повернення цієї ділянки власнику визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно не є необхідним і ефективним способом захисту.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є підставою для відмови у позові.

Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Щодо строку позовної давності та повернення земельної ділянки.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другій статті 16 ЦК України.

Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України, треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

Такі висновки щодо належного способу захисту порушеного права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17-ц (провадження № 14-317цс19).

У пункті 46 постанови від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19), пункті 81 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду, тобто на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Тому суд не приймає заперечення відповідача ОСОБА_1 щодо застосування строку позовної давності.

27 травня 2021 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин, яким розділ Х Перехідних Положень Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, відповідно до якого землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім зазначених у цьому пункті винятків. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

На підставі ч.4 ст.122 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення), відповідно до якої обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у корисування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті, Миколаївська обласна державна адміністрація на час виникнення спірних здійснювала повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.

Оскільки вказана земельна ділянка розташована в межах території Коблівської об`єднаної територіальної громади та не належить до земель, щодо яких п.24 Перехідних Положень Земельного кодексу України, передбачені винятки, повноваження Миколаївської ОДА щодо розпорядження земельною ділянкою з моменту набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин припинилися, перейшовши до Коблівської об`єднаної територіальної громади в особі Коблівської сільської ради, яка відповідно до п.24 розділу Х Перехідних Положень ЗК України набула права володіння, користування та розпорядження нею, в тому числі право на захист права власності.

Спірна земельна ділянка розташована у межах законодавчо визначеної прибережної захисної суги Чорного моря, належить до земель водного фонду, і заволодіння нею відповідачем ОСОБА_1 відбулось усупереч вимогам закону, оскільки перехід права власності на це майно є неможливим.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що вимоги прокурора щодо зобов`язання відповідача ОСОБА_1 повернути у власність Коблівської об`єднаної територіальної громади спірну земельну ділянку, яка вибула з володіння держави незаконно, підлягають задоволенню.

Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою суд зазначає таке.

На підставі частини четвертої статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Як встановлено судом, спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, і зміст правовідносин між сторонами регулюється нормами земельного та водного законодавства щодо використання і охорони водного фонду, за якими набуття права приватної власності на спірну земельну ділянку було неможливим.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Судом встановлено, що земельна ділянка належить до комунальної власності Коблівської обєднаної територіальної громади.

Заявлена вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку є передбаченим законом способом захисту права власності шляхом усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов).

Заволодіння приватними особами земельною ділянкою водного фонду всупереч чинному законодавству, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, непогіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.

Встановлення справедливого балансу між приватним і суспільним інтересом передбачає оцінку не лише поведінки органу місцевого самоврядування, але й дій і бездіяльності осіб, зацікавлених у набутті у приватну власність земельної ділянки, зокрема, щодо їхньої обізнаності з неможливістю набуття земельної ділянки.

У силу об`єктивних, видимих природних властивостей розташованої в межах прибережної захисної смуги земельної ділянки, яка знаходиться за межами населеного пункту та відстань меж якої до урізу води Чорного моря становить близько 200 м., набувач не міг не знати про фактичне місцезнаходження спірної земельної ділянки поблизу моря та, відповідно, міг та повинен був знати про те, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду та пляжної зони.

На час прийняття оскаржуваного розпорядження діяли, зокрема, такі нормативні акти: Водний та Земельний кодекси України, Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, Проект планування та забудови Березанського району Миколаївської області, ДБН 360-92 Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень, які були доступними, чіткими та передбачуваними. Тому немає підстав вважати, що як перед безоплатним отриманням земельної ділянки набувачем існували перешкоди для нього самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права ознайомитися із зазначеними актами та зробити висновки щодо режиму земельної ділянки.

Тому немає жодних підстав вважати, що відповідач ОСОБА_1 був добросовісним набувачем та не міг співвіднести чіткі законодавчі заборони з конкретним об`єктом на місцевості.

Суд звертає увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, вона, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок, які набуваються лише згідно із законом.

За таких обставин суд погоджується, що "суспільним", "публічним" інтересом позовних вимог прокурора у цій справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок прибережної водоохоронної смуги із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права відносно земельної ділянки, набуття якої у приватну власність є неможливим відповідно до закону.

Відповідно до ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь прокуратури сплачені судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог, які складаються із судового збору за задоволеною позовною вимогою майнового характеру та за подання заяви про забезпечення позову у сумі 2102,00 грн.+1051,00 грн.=3153,00 грн..

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Зобов"язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) повернути Коблівській об"єднаній територіальній громаді в особі Коблівської сільської ради земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 4820983900:09:000:1587.

У задоволенні інших вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910048) сплачений судовий збір у сумі 3153,00 грн.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: