Постанова

від 22.08.2024 по справі 766/3629/19

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер справи: 766/3629/19

Номер провадження: 22-ц/819/241/24

Головуючий у першій інстанції Майдан С.І.

Доповідач Пузанова Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2024 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (суддя-доповідач) Пузанової Л.В.

суддів: Базіль Л.В.

Бездрабко В.О.,

секретар Олійник К.О.;

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Херсоні апеляційніскарги ОСОБА_1 ,Державного підприємства«СЕТАМ» та Акціонерного товариства«Райффайзен банк» нарішення Херсонськогоміського судуХерсонської областівід 11лютого 2022року усправі запозовом ОСОБА_2 ,від іменіякої дієадвокат ПшевлоцькийЮрій Миколайович,до приватноговиконавця виконавчогоокругу Херсонськоїобласті МанікінаДмитра Сергійовича,Державного підприємства«СЕТАМ»,Товариства зобмеженою відповідальністю«Інвест ТрейдТМ»,треті особи,які незаявляють самостійнівимоги щодопредмета спору:Орган опікита піклуванняВиконавчого комітетуКорабельної районноїу містіХерсоні ради,Акціонерне товариство«Райффайзен банк»,приватний нотаріусХерсонського міськогонотаріального округуВоєводіна ІринаМиколаївна провизнання недійснимиелектронних торгів,протоколу проведенняелектронних торгів,акту прореалізацію предметаіпотеки,свідоцтва пропридбання майназ прилюднихторгів,державної реєстраціїправа власності,скасування записупро державнуреєстрацію прававласності,

встановив:

В лютому 2019 року ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Пшевлоцький Юрій Миколайович, з врахуванням заяви про збільшення та уточнення позовних вимог, яка прийнята до розгляду ухвалою суду від 17.12.2019 року, звернулася до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Херсонської області Манікіна Дмитра Сергійовича, Державного підприємства «СЕТАМ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Трейд ТМ», третя особа, яка не заявляює самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк», про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів, акту про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, державної реєстрації права власності, скасування запису про державну реєстрацію права власності.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що у 2006 році вона на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Зоріною Н.В. 29.05.2006року, придбала трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Для придбання квартири були залучені кредитні кошти шляхом отримання споживчого кредиту у вигляді невідновлювальної кредитної лінії відповідно до кредитного договору від 30.05.2006 року №014/09/59, що був укладений із АППБ «Аваль». В забезпечення виконання нею зобов`язань за кредитним договором вказана квартира була передана в іпотеку АППБ «Аваль» на умовах договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Зоріною Н.В. 30.05.2006 року.

Зазначена квартира є її та членів її сім`ї зареєстрованим місцем постійного проживання, іншого житла у них немає. Згодом ОСОБА_2 стало відомо, що без її відома, в ході здійснення приватним виконавцем виконавчого округу Херсонської області Манікіним Д.С. виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, було проведено електронні торги щодо продажу квартири. А саме: ДП «СЕТАМ» за номером лоту 325951 було організовано та здійснено електронні торги з продажу квартири, за результатами яких 07.02.2019 року було обрано переможця -ТзОВ «Інвест Трейд ТМ». За наслідком проведення таких електронних торгів ДП «СЕТАМ» було оформлено відповідний протокол від 07.02.2019 року №386855, а у подальшому, приватним виконавцем виконавчого округу Херсонської області Манікіним Д.С. було оформлено відповідний акт про реалізацію предмета іпотеки від 14.02.2019 року ВП №57285137. 14 лютого 2019 року приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Воєводіна І.М. посвідчила право власності ТОВ «Інвест Трейд ТМ» на реалізовану як предмет іпотеки квартиру, видавши на ім`я товариства відповідне свідоцтво та здійснивши державну реєстрацію цього права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Пославшись на те, що відчуження майна на електронних торгах є особливим видом договору купівлі-продажу, який у спірних правовідносинах укладено з порушенням вимог закону, що полягають у відчуженні квартири без згоди позичальника та без дотримання приписів Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» і без врахування того, що квартира є зареєстрованим і визнаним державою постійним місцем проживання членів сім`ї іпотекодержателя, у тому числі місцем проживання її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в той час як орган опіки та піклування чи суд, як того вимагає закон, згоди на відчуження такого житла не надавали, про що нею був невідкладно проінформований приватний виконавець Манікін Д.С., який отримавши відомості про такі обставини, не вжив жодних заходів для приведення процедури продажу іпотечного майна у відповідності до вимог закону та жодного разу не інформував її про необхідність узгодження вартості майна, про результати визначення вартості чи оцінки квартири, що позбавило її можливості проаналізувати правомірність і скористатися своїм правом на її оскарження, в результаті чого реалізація квартири була здійснена за заниженою ціною, що не відповідає ринковим цінам, і є протиправною, позивач просила суд визнати недійсними електронні торги, проведенні Державним підприємством «СЕТАМ» 07 лютого 2019 року для реалізації квартири АДРЕСА_2 за номером лоту 325951; визнати недійсним протокол проведення електронних торгів від 07 лютого 2019 року №386855, сформований Державним підприємством «СЕТАМ» з реалізації квартири АДРЕСА_2 за номером лоту 325951; визнати недійсним акт про реалізацію предмета іпотеки від 14 лютого 2019 року ВП №57285137, складений приватним виконавцем виконавчого округу Херсонської області Манікіним Д.С.; застосувати наслідки недійсності правочину: визнати недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видане приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводиною Іриною Миколаївною 14.02.2019 року, зареєстроване в реєстрі за №236; скасувати державну реєстрацію речового права (права власності) за Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвест Трейд ТМ» (ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 42657165) на квартиру АДРЕСА_2 , шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (із відкриттям розділу), індексний номер 45524541 від 14.02.2019 року, прийняте приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводиною Іриною Миколаївною; скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису про право власності 30290802 від 14.02.2019 року.

Ухвалою від 25 травня 2020 року Херсонський міський суд Херсонської області за заявою представника позивачки- адвоката Пшевлоцького Ю.М. залучив до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачки- Виконавчий комітет Корабельної районної і місті Херсоні ради як орган опіки та піклування та на стороні відповідачів- приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Воєводіну І.М. (т.2, а. с.110-111).

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 11 лютого 2022року, повний текст якого складено 02 травня 2024 року, постановлено позов ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Пшевлоцький Юрій Миколайович, задовольнити частково.

Визнати недійсними електронні торги, проведені Державним підприємством «СЕТАМ» 07 лютого 2019 року, з реалізації квартири АДРЕСА_2 за номером лоту 325951.

Визнати недійсним правочин щодо відчуження квартири АДРЕСА_2 внаслідок електронних торгів, проведених Державним підприємством "СЕТАМ" 07 лютого 2019 року за номером лоту 325951, а саме: визнати недійсним протокол проведення електронних торгів від 07.02.2019 року №386855, сформований Державним підприємством «СЕТАМ», з реалізації квартири АДРЕСА_2 за номером лоту 325951; визнати недійсним акт про реалізацію предмета іпотеки від 14.02.2019 року ВП №57285137, складений приватним виконавцем Виконавчого округу Херсонської області Манікіним Дмитром Сергійовичем.

Визнати недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видане приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводиною Іриною Миколаївною 14.02.2019 року, зареєстроване в реєстрі за №236.

Скасувати державну реєстрацію речового права (права власності) за Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвест Трейд ТМ» (ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 42657165) на квартиру АДРЕСА_2 , шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (із відкриттям розділу), індексний номер 45524541 від 14.02.2019 року, прийняте приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводиною Іриною Миколаївною.

Стягнути пропорційно з приватного виконавця виконавчого округу Херсонської області Манікіна Дмитра Сергійовича, Державного підприємства «СЕТАМ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Трейд ТМ» на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в загальній сумі 3 457,80 гривень, а саме: по 1 152,60 гривень з кожного.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

В апеляційній скарзі Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначив, що в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, яке полягало у неправильному тлумаченні закону, застосуванні закону, який не підлягав застосуванню до спірних правовідносин та незастосуванні закону, що регулює ці відносини, суд першої інстанції зробив помилковий висновок щодо обґрунтованості заявлених ОСОБА_2 вимог.

Зокрема, на думку скаржника, застосувавши до відносин, які склалися між сторонами, положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суд не врахував, що передбачені ним обмеження щодо реалізації предмета іпотеки визначені, серед іншого для іпотекодавців (позичальників) за умови, що житло, яке є предметом іпотеки, використовується ними як місце постійного проживання та якщо у їх власності не знаходиться інше нерухоме майно, в той час як дослідженими судом доказами підтверджено, що ОСОБА_2 проживає та працює в м.Львові, а спірну квартиру ще 30.05.2006року передала в найм (оренду) ОСОБА_4 .

Скаржник вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про порушення при проведенні електронних торгів приписів Законів України «Про охорону дитинства» та «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей», які містять положення про захист прав дітей на стадії укладення договорів щодо розпорядження майном та не підлягають застосуванню під час примусового виконання судового рішення, яким звернено стягнення на предмет іпотеки навіть у разі, якщо у такому житловому приміщенні зареєстровані малолітні чи неповнолітні діти. Вказує, що судом не враховано той факт, що на момент укладення договору іпотеки (30.05.2006року) банк було повідомлено про відсутність зареєстрованих неповнолітніх осіб у заставному майні, а за умовами договору іпотекодавець зобов`язався не відчужувати об`єкт іпотеки у будь-який спосіб та не обтяжувати його з боку третіх осіб без отримання згоди іпотекодержателя, тому реєстрація за місцем знаходження предмета іпотеки осіб без згоди банку є протиправним діянням. При цьому скаржник вказав, що висновки суду в цій частині не відповідають висновкам, викладеним у постановах суду касаційної інстанції, зокрема у постановах Верховного Суду від 04.07.2018року у справі №761/4494/13-ц, від20.03.2019року у справі №1612/2343/12, від 02.10.2019року у справі №754/15589-ц.

Неврахованою судом першої інстанції обставиною, яка має значення для правильного вирішення спору, АТ «Райффазен Банк» вважає той факт, що позивачка є боржником у виконавчому провадженні, яка ухиляється від виконання рішення суду, будучи наділеною Законом України «Про виконавче провадження» як обов`язками, так і правами, в тому числі правом ознайомлюватися із матеріалами виконавчого провадження та у встановлені законом строки оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність державного або приватного виконавця, зокрема щодо оцінки нерухомого майна, на яке звертається стягнення, однак з моменту відкриття виконавчого провадження до цього часу будь-які дії виконавця нею не оскаржені. Разом з тим скаржник вказує на практику Верховного Суду, відповідно до якої електронні торги можуть бути визнані недійсними у разі встановлення порушень процедури їх проведення, що впливають на результати торгів і порушуватимуть права та законні інтереси особи, яка оскаржує ці торги. Дії ж виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення електронних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання електронних торгів недійсними (постанова Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі №6-2988цс15, постанова Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі №545/3122/18 тощо). Скаржник вважає, що позивачкою обрано неправильний спосіб захисту своїх прав та не наведено ґрунтовних та законних підстав для визнання недійсними результатів електронних торгів у спірних правовідносинах.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_2 .

Скарга мотивована тим, що ухвалене судом рішення є незаконним та необґрунтованим у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зокрема, на думку скаржника, суд при вирішенні спору, який виник між сторонами, керувався положеннями Законів України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», «Про охорону дитинства» та «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин зважаючи на встановлені судом на підставі досліджених ним доказів обставини, а саме: невикористання позивачкою спірної квартири як місця постійного проживання та примусового виконання ним як приватним виконавцем рішення суду про звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення, яке є предметом іпотеки у конкретно визначений спосіб, що не потребувало звернення до органу опіки та піклування для отримання дозволу на відчуження житла, в якому зареєстровані неповнолітні діти. Крім того вказує на те, що докази, на яких ґрунтуються висновки суду про реєєстрацію в спірній квартирі неповнолітніх дітей, є суперечливими та ця суперечливість в процесі розгляду справи усунуту не була.

Необґрунтованими скаржник вважає висновки суду про те, що в порушення чинного законодавства позивачка не була ознайомлена з результатами визначення вартості переданої на реалізацію квартири, у зв`язку з чим не мала можливості оскаржити висновок про її вартість, вказуючи на те, що ним суду надані докази, які свідчать про дотримання вимог Закону України «Про виконавче провадження» при здійсненні виконавчих дій у виконавчому провадженні, в тому числі щодо направлення позивачці, на відомі йому адреси, висновків суб`єкта оціночної діяльності про вартість предмета іпотеки, простим письмовим відправленням, як це передбачено статтями 28, 57 наведеного вище Закону. Вказує на те, що суду належало застосувати презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, висновки про яку викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 14серпня 2019року у справі №910/7221/17, від 12 січня 2021року у справі №910/8794/17 від 12 жовтня 2021року у справі №918/333/13-г та зазначає, що наведений обов`язок боржника у виконавчому провадженні підлягає реалізації не лише завдяки спілкуванню безпосередньо із виконавцем, але й шляхом отримання необхідної інформації за допомогою Автоматизованої системи виконавчого провадження.

На думку відповідача ОСОБА_5 , ОСОБА_2 обрала неналежний та неефективний спосіб захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови у позові. Наведений арґумент скаржник мотивує висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постановах Великої Палати від 01.10.2019року у справі №910/3907/18, від 05.10.2021року у справі №910/18647/19, від 15.09.2022року у справі №910/12525/20, від 28.09.2022року у справі №483/448/20, постанові Верховного Суду від 21.08.2023року у справі №727/5112/20 тощо, відповідно до яких вимоги про визнання недійсними протоколу проведення електронних торгів, акта реалізації предмета іпотеки та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів є неналежними (неефективними) способами захисту прав, а вимогу про визнання недійсними електронних торгів суд може інтерпретувати як позов про визнання недійсним відповідного договору купівлі-продажу, якщо позивачем і відповідачем є продавець і покупець за договором купівлі-продажу. Оскільки позивачка не була стороною договору купівлі-продажу, укладеного на електронних торгах, і вважає, що переможець не набув право власності на придбане нерухоме майно, з урахуванням тієї обставини, що право власності на квартиру було зареєстровано за переможцем торгів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вона може скористатися прямо визначеним законом для таких спірних правовідносин способом захисту права-подання віндикаційного позову. Позовні вимоги позивачки у цій справі спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, а тому є неефективними.

В апеляційній скарзі відповідач- Державне підприємство «Сетам» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів скарги скаржник послався на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та застосування судом Законів України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», «Про охорону дитинства» та «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», які, на його думку, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. При цьому арґументи в цій частині є аналогічними з уже викладеними орґументами приватного виконавця Манікіна Д.О. та АТ «Райффайзен Банк».

Державне підприємство «Сетам» акцентує увагу на тому, що відповідно до положень закону та висновків Верховного Суду щодо його застосування у спірних правовідносинах, підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Порядком реалізації арештованого майна, які при вирішенні спору у цій справі судом не встановлені. Натомість дії державного чи приватного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення електронних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними. Організатор торгів розміщує інформацію в системі електронних торгів виключно на підставі документів, наданих відповідним органом державної виконавчої служби чи приватного виконавця та не має повноважень перевіряти законність дій виконавця щодо передачі майна на реалізацію та достовірність інформації зазначеної в заявці на реалізацію арештованого майна.

Щодо визначення вартості переданого на реалізацію предмета іпотеки, то скаржник послався на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 02 травня 2018 року у справі №910/10136/17, згідно з якими визначення вартості майна не входить до предмета доказування у справах про визнання електронних торгів недійсними, оскільки результати оцінки майна мають окремий, передбачений законом спосіб та порядок оскарження, а також на положення частини п`ятої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», за приписами якої оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.

У письмовому відзиві на апеляційні скарги представник позивачки - адвокат Пшевлоцький Юрій Миколайович викладені в них доводи не визнав, висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 вважає такими, що відповідають встановленим судом обставинам справи та положенням діючого в Україні законодавства, що регулює спірні правовідносини. Зазначив, що примусова реалізація квартири позивачки на час спірних торгів не могла здійснюватися позаяк діяв мораторій, під який вона підпадала і це було підтверджено при попередніх випадках примусового виконання судового рішення, коли виконавчий лист повертався органами ДВС стягувачу без виконання саме з підстав заборони звернення стягнення на майно боржника. Вказав на те, що на момент укладення позивачкою договору іпотеки спірної квартири її син ОСОБА_3 ще не народився, тому орган опіки та піклування не надавав своєї згоди на передачу квартири в іпотеку банку, однак станом на 07.02.2019року він мав право користуватися нею і квартира не могла бути реалізованою без згоди цього органу задля забезпечення прав малолітньої дитини. Звернув увагу також на те, що квартира позивачки була реалізована на оспорюваних нею торгах за ціною, що є істотною умовою відповідного правочину, яка не є ринковою та навіть наближено не відповідала звичайним цінам на такі об`єкти.

Заслухавши доповідача, пояснення представників учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що проведення оспорюваних торгів відбулося без згоди позивачки як власника спірної квартири, яка була необхідною за приписами Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року, зважаючи на те, що судом встановлені обставини, які відповідно до вимог наведеного Закону є правовою підставою, що не давала змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та проводять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Суд вважав встановленим факт проживання та реєстрації в спірній квартирі малолітнього сина позивачки- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зробив висновок про те, що реалізація квартири відбулася з порушенням діючого в Україні сімейного законодавства, Законів України «Про охорону дитинства», «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» та Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2831/5, оскільки в матеріалах справи відсутнє рішення органу опіки та піклування про надання згоди на відчуження такого житла чи відповідне рішення суду з цього приводу.

За висновками суду першої інстанції приватним виконавцем не підтверджено належними доказами факт повідомлення позивачки як боржника у виконавчому провадженні щодо визначення вартості та оцінки майна, переданого на реалізацію з електронних торгів та про її ознайомлення з результатами визначення вартості майна, що позбавило останню можливості оскаржити зазначений висновок суб`єкта оціночної діяльності в установленому законом порядку.

Вимогу позивачки про визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів суд вважав обґрунтованою, керуючись при цьому статтею 216 ЦК України, яка регулює питання правових наслідків недійсності правочину, а вимогу про скасування державної реєстрації речового права (права власності) за Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвест Трейд ТМ» на квартиру АДРЕСА_2 ,- такою, що відповідає положенням статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

В процесі розгляду справи судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 29 травня 2006 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Зоріною Н.В., ОСОБА_2 придбала трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Право власності ОСОБА_2 на квартиру було зареєстроване Херсонським державним бюро технічної інвентаризації 30.05.2006 року, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

30.05.2006 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №014/09/59, відповідно до умов якого позичальнику надано споживчий кредит у вигляді не- відновлювальної кредитної лінії з лімітом 28 800 доларів США. За умовами договору кредит надано строком до 30.05.2026 року та встановлено процентну ставку за користування кредитними коштами у розмірі 12 відсотків річних. Кредитні кошти призначені для придбання квартири.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором вартира АДРЕСА_2 була передана в іпотеку АППБ «Аваль» відповідно до умов договору іпотеки, що посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Зоріною Н.В. 30.05.2006 року.

30.05.2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір найму (оренди) житла, відповідно до умов якого останній надано в оренду трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Херсонської області Манікіна Д.С. від 24.09.2018 року відкрито виконавче провадження №57285137 з примусового виконання виконавчого листа №2114/10482/12, виданого 21 березня 2013 року Комсомольським районним судом м.Херсона, про звернення стягнення на предмет іпотеки: трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_2 на підставі договору-купівлі продажу від 29.05.2006 року, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, визначеної незалежним експертом на стадії оцінки майна в ході проведення виконавчих дій, та задоволення за рахунок предмета іпотеки майнових вимог ПАТ «Райффайзен банк» по кредитному договору №014/09/59 від 30.05.2006 року у сумі 43 485,50 доларів США, задоволення за рахунок предмета іпотеки вимог ПАТ «Райффайзен банк» по сплаті судового збору у розмірі 3 219 грн.

25.09.2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Херсонської області Манікіним Д.С. було винесено постанову про опис та арешт майна боржника ОСОБА_2 , а саме: квартири АДРЕСА_2 .

Постановою від 06.11.2018 року приватний виконавець призначив суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні №57285137.

Відповідно до висновку про вартість майна, а саме квартири: АДРЕСА_2 , складеного суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_6 , ринкова вартість спірної трикімнатної кватири визначена в сумі 550 194 грн.

20.11.2018 року приватним виконавцем Манікіним Д.С. направлено на адресу ОСОБА_2 , ПАТ «Райффайзен банк» повідомлення про результати визначення вартості майна боржника, а також сформовано та направлено до ДП «СЕТАМ» заявку про примусову реалізацію описаного та арештованого майна боржника, а саме: спірної квартири.

Відповідно до протоколу про проведені електронні торги від 28.12.2018 року №378583 перші торги (за лотом №318189) з примусової реалізації квартири за адресою: АДРЕСА_3 за стартовою ціною 550 194 грн не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів.

Згідно з протоколом №386855 проведення електронних торгів, що відбувалися з 07.02.2019 09:00 по 07.02.2019 18:00; реєстраційний номер лота: 325951; найменування майна: іпотека, квартира трикімнатна, загальною площею 68,8 м.кв., розташована за адресою: АДРЕСА_3 , продана за 440 155,20 грн переможцю торгів учаснику № 6 - ТзОВ «Інвест Трейд ТМ». Організатор торгів: ДП «СЕТАМ». Реквізити рахунку продавця: ОСОБА_1 . Зазначені суми мають бути сплачені переможцем до 21.02.2019 року. Протокол сформовано 07.02.2019 22:00:04.

Відповідно до акту про реалізацію предмета іпотеки від 14.02.2019 року, складеного приватним виконавцем виконавчого округу Херсонської області Манікіним Д.С., на підставі виконавчого листа №2114/10482/12, виданого 21.03.2013 року Комсомольським районним судом міста Херсона, звернуто стягнення на предмет іпотеки: трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_2 на підставі договору-купівлі продажу від 29.05.2006 року за реєстр. №2377 шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, визначеної незалежним експертом на стадії оцінки в ході проведення виконавчих дій та задоволено за рахунок предмета іпотеки майнові вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про кредитному договору №014/09/59 від 30.05.2006 року у сумі 43 485,50 доларів США (еквівалентно 347 579,59 грн), задоволено за рахунок предмета іпотеки витрати АТ «Райффайзен Банк Аваль» по сплаті судового збору у розмірі 3 219 грн.

14.02.2019 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводиною І. М. на ім`я ТОВ «Інвест Трей ТМ» видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 , на підставі акту про реалізацію предмета іпотеки, та зареєстровано у реєстрі за №236.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ТОВ «Інвест Трей ТМ» з 14.02.2019 року на праві приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 , виданого 14.02.2019 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводиною І. М. (номер запису про право власності 30290802 від 14.02.2019 року).

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (із відкриттям розділу), індексний номер 45524541 від 14.02.2019 року прийняте приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводиною І. М. та зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30290802 від 14.02.2019 року.

Відповідно до довідки Відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб від 06.02.2019 року №16-21/452, за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровано чотири особи, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачка, яка є іпотекодавцем за укладеним із банком договором іпотеки та боржником у виконавчому провадженні, оспорює дійсність договору, укладеного на електронних торгах, на тій підставі, що відчуження предмета іпотеки відбулося всупереч встановленій законом забороні, без її як власника згоди, з порушенням діючого законодавства щодо захисту прав неповнолітніх осіб та за заниженою ціною.

При цьому позивачка звернулася до суду з вимогами про визнання недійсними не тільки електронних торгів із реалізації предмета іпотеки- спірної квартири, але й протоколу та акта про проведені прилюдні торги; виданого за результатом проведених електронних торгів свідоцтва про право власності на квартиру та скасування державної реєстрації речового права за переможцем торгів.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду, висновки якого щодо застосування відповідних норм права за приписами частини четвертої статті 263 ЦПК України має враховувати суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам ( постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18 (пункт 55)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію ( постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту ( постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що реалізація майна чи майнових прав, на прилюдних торгах полягає у продажу цього майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на нього до покупця - переможця прилюдних торгів. Тому, враховуючи передбачені законодавством щодо прилюдних торгів особливості, проведення таких торгів є правочином. Такий висновок узгоджується з приписами статей 650, 655 і частини четвертої статті 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу купівлю-продаж на публічних торгах і визначають, що до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті ( постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункти 6.17-6.18) та від 7 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункти 38-39), від 6 липня 2022 рокуу справі № 914/2618/16 (пункт 32), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.66)).

Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, - державна виконавча служба чи приватний виконавець й організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є їхній переможець. Виходячи з наведеного, сторонами договору, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба чи приватний виконавець й організатор цих торгів, та покупець - переможець торгів ( постанови від 5 червня 2018 року у справі № 910/856/17 (пункти 40-41), від 7 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 56)).

Оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то оскаржити останній можна за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача), а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту. Такий самий підхід слід застосовувати і щодо оскарження іншого документа - акта про проведені електронні торги (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (пункт 104), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.66)).

Видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) є передбаченою пунктом 5 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» окремою нотаріальною дією, спрямованою на посвідчення відповідного права переможця аукціону, тобто є юридичним оформленням факту, що відбувся на підставі правочину. На відміну від дій із нотаріального посвідчення правочинів, нотаріус, який вчиняє нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, не встановлює дійсні наміри сторін до вчинення правочину, відсутність заперечень щодо кожної з умов правочину, а перевіряє тільки факт набуття права власності на нерухоме майно конкретним набувачем і підтвердження цього права внаслідок проведення прилюдних торгів (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункти 6.21, 6.22)).

Визнання недійсним свідоцтва як документа, який видав нотаріус для підтвердження права власності переможця аукціону (покупця), не захистить ні інтерес кредитора у поповненні (недопущенні зменшення) ліквідаційної маси боржника, ні такий же інтерес самого боржника. Цей документ не породжує жодного права. Тому позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023року у справі №233/4365/18).

З огляду на наведене неналежними та неефективними є відповідні три вимоги позивачки, тому рішення суду першої інстанції у частині задоволення вимог про визнання недійсними протоколу й акта про проведені електронні торги та свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні зазначених вимог із наведених вище підстав.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 04.07.2023 року в справі №233/4365/18 зробила висновок про те, що вимогу про визнання недійсними електронних торгів суд може інтерпретувати як позов про визнання недійсним відповідного договору купівлі-продажу. Проте ця вимога лише за певних умов може бути ефективним способом захисту, наприклад, тоді, якщо позивачем і відповідачем є продавець і покупець за договором купівлі-продажу.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина перша статті 388 ЦК України). Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Метою позову про витребування майна з чужого володіння є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку позбавлення власника його нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно ( близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) та № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц).

Рішення суду про витребування нерухомого майна на користь його власника із чужого володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 38)).

Якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, не маючи права його відчужувати, то покупець не набуває право власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від такого набувача лише у випадках, встановлених частиною першою статті 388 ЦК України (з урахуванням винятків, визначених у частині другій цієї статті), тоді як у недобросовісного набувача чи у добросовісного, який набув майно безоплатно, власник має право його витребувати у всіх випадках (стаття 387, частина третя статті 388 ЦК України).

Тому, якщо позивач не був стороною договору-купівлі продажу, укладеного на електронних торгах, і, наприклад, вважає, що переможець торгів є недобросовісним та не набув право власності на придбане з прилюдних торгів майно, він може скористатися прямо визначеним законом для таких спірних правовідносин способом захисту права. Для застосування вимоги про витребування майна з чужого володіння немає потреби в оскарженні електронних торгів (відповідного правочину купівлі--продажу), складених на їх підставі протоколу й акта про проведені електронні торги чи викладеного в окремому документі договору купівлі-продажу (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункти 52, 57) і від 5 жовтня 2021 року у справі № 910/18647/19 (пункт 9.32)).

За змістом Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна (незалежно від того, у порядку яких статей ЦК України відбувається таке витребування, зокрема статті 1212) саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Інакше кажучи, для внесення на підставі такого рішення суду до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно за окремою позовною вимогою скасовувати державну реєстрацію речового права за відповідачем (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 99) і від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29)). Вимога про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності є неналежним способом захисту права або інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 153)).

Отже, враховуючи, що позивачка не була стороною договору купівлі-продажу спірної квартири, застосування передбачених статтею 216 ЦК України наслідків недійсності правочину щодо зобов`язання кожної із сторін правочину повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, неможливе та зважаючи на встановлені судом обставини і норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду щодо їх застосування, колегія суддів дійшла висновку про те, що обрані ОСОБА_2 способи захисту прав власника у спірних правовідносинах є неефективними та неналежними, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

При цьому суд апеляційної інстанції не наводить мотивів щодо прийняття або відхилення кожного арґументу , наведеного в апеляційних скаргах та відзиві на них, які стосуються висновків суду щодо недотримання відповідачами вимог діючого законодавства при проведенні електронних торгів чи приватним виконавцем під час виконання судового рішення, оскільки ці арґументи не мають правового значення при вирішенні спору, що виник між сторонами, зважаючи на підстави відмови у позові (неналежний та неефективний спосіб захисту) і можуть бути оціненими судом в іншій справі у разі обрання позивачкою іншого способу захисту своїх прав.

Апеляційні скарги не містять доводів щодо законності та обґрунтованості рішення суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому рішення в цій частині не є предметом перегляду в апеляційному порядку.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судові витрати сторін у цій справі складаються із витрат на сплату судового збору та відповідно до приписів частини першої статті 141 ЦПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції ухвалює рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, витрати відповідачів на сплату судового збору при поданні апеляційної скарги покладаються на позивачку.

З огляду на викладене із позивачки на користь кожного із скаржників, в тому числі і на користь АТ «Райффайзен Банк» як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (частина 12 статті 141 ЦПК України), підлягає стягненню судовий збір, сплачений ними при поданні апеляційної скарги у розмірі по 2 305,20грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Державного підприємства «Сетам», Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» задовольнити.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 11 лютого 2022 року в оскарженій частині та в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Пшевлоцький Юрій Миколайович, до приватного виконавця виконавчого округу Херсонської області Манікіна Дмитра Сергійовича, Державного підприємства «СЕТАМ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Трейд ТМ», треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Корабельної районної у місті Херсоні ради, Акціонерне товариство «Райффайзен банк», приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Воєводіна Ірина Миколаївна, про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів, акту про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, державної реєстрації права власності відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 , яка проживає в АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 : на користь ОСОБА_1 , місцем знаходження якого є АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , судові витрати на сплату судового збору при поданні апеляційної скарги в сумі 2 305,20грн ; на користь Державного підприємства «Сетам», яке знаходиться в м.Києві, вул.Стрілецька,4-6, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 39958500, судові витрати на сплату судового збору при поданні апеляційної скарги в сумі 2 305,20грн ; на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк», яке знаходиться в м. Києві, вул. Генерала Алмазова, 4-А, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14305909, судові витрати на сплату судового збору при поданні апеляційної скарги в сумі 2 305,20грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.В.Пузанова

Судді Л.В.Базіль

В.О.Бездрабко

Повний текст постанови складено 23 серпня 2024 року

Суддя Л.В.Пузанова