Ухвала

від 23.08.2024 по справі 120/6996/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття провадження в справі

м. Вінниця

23 серпня 2024 р. Справа № 120/6996/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді:Крапівницької Н. Л.,

розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи

за позовом ОСОБА_1

до Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

про визнання протиправними та скасування постанов, -

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі- ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Вінницький відділ ДВС, відповідач) про визнання протиправними та скасування постанов.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийнятих відповідачем постанов від 05.03.2024 про арешт коштів боржника у ВП №74337503 та ВП №74337607.

Ухвалою від 03.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначено на 17.06.2024.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній заперечив щодо задоволення позову.

17.06.2024 справу знято з розгляду, у зв`язку із перебуванням головуючого судді на лікарняному. Судове засідання призначено на 08.07.2024.

Ухвалою від 08.07.2024 витребувано додаткові докази та оголошено перерву в судовому засіданні. Наступне судове засідання призначено на 13.08.2024.

Ухвалою від 13.08.2024 відкладено судове засідання на 21.08.2024.

В судове засідання 23.08.2024 сторони не з`явились.

Представником позивача подано заяву про розгляд справи без його участі.

Від відповідача також надійшла заява про розгляд справи без його участі.

В силу положень частини 3 статті 268 КАС України, неприбуття в судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції.

А тому, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи в порядку письмовому провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Як встановлено судом, ухвалою Вінницького апеляційного суду від 02.02.2024 у справі №128/3555/23 визнано, що звернення ОСОБА_2 з апеляційною скаргою на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 27.09.2023 є діями, що суперечать завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами та застосовано до ОСОБА_2 заходи процесуального примусу у вигляду штрафу в розмірі 3028 грн. і стягнуто з нього виказану суму в дохід Державного бюджету України.

Також вказано, що ухвала про стягнення штрафу в силу ч. 5 ст. 148 ЦПК України є виконавчим документом.

На виконання вимог ухвали від 02.02.2024 у справі №128/3555/23 головним державним виконавцем відділу Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 05.03.2024 відкрито виконавче провадження ВП №74337607, про що винесено постанову.

В постанові про відкриття виконавчого провадження від 05.03.2024 №74337607 боржником вказано: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ., РНОКПП НОМЕР_1 .

05.03.2024 головним державним виконавцем відділу Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, втрат провадження, штрафів, яка становить 3641,08 грн.

Також, судом встановлено, що ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09.02.2024 у справі №128/4411/23 визнано, що звернення ОСОБА_2 з апеляційною скаргою на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 27.10.2023 є діями, що суперечать завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами та застосовано до ОСОБА_2 заходи процесуального примусу у вигляду штрафу в розмірі 4542 грн. та стягнуто з нього виказану суму в дохід Державного бюджету України.

Також вказано, що ухвала про стягнення штрафу в силу ч. 5 ст. 148 ЦПК України є виконавчим документом.

На виконання вимог ухвали від 09.02.2024 у справі №128/4411/23 головним державним виконавцем відділу Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 05.03.2024 відкрито виконавче провадження ВП №74337503, про що винесено постанову.

В постанові про відкриття виконавчого провадження від 05.03.2024 ВП №74337503 боржником вказано: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ., РНОКПП НОМЕР_1 .

05.03.2024 головним державним виконавцем відділу Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, втрат провадження, штрафів, яка становить 5307,02 грн.

Як зазначає позивач ОСОБА_1 , що саме на її банківський рахунок накладено арешт на підставі постанов головного державного виконавця відділу Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 05.03.2024 у виконавчих провадженнях ВП №74337607 та ВП №74337503, а тому, остання звернулась з цим позовом до суду.

Разом з тим, у статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.

Статтею 1 КАС України встановлено, що цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктами 1, 2 ч.1 ст.4 КАС України під адміністративною справою розуміють переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, а під публічно-правовий спором розуміють спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Таким чином, до адміністративної юрисдикції відносяться ті справи, які виникають зі спорів в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Суд звертає увагу, що характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб`єктного складу - участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб`єкта владних повноважень.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного та господарського судочинства є змагальність сторін.

Поряд з цим, особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч.1 ст.287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Частинами 1 та 2 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII) передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання виконавчих документів, незалежно від того, у порядку якої юрисдикції було прийнято рішення, що є виконавчим документом.

Вказана правова позиція висловлена також Великою Палатою Верховного Суду у постановах по справах: № 921/16/14-г/15 від 06.06.2018, № 127/9870/16-ц від 06.06.2018 та №2-01575/11 від 28.11.2018, де зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналіз наведеного свідчить про те, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби можуть бути оскаржені до адміністративного суду лише в разі відсутності у законі іншого судового порядку оскарження. Якщо ж законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Як видно з матеріалів справи, 05.03.2024 головним державним виконавцем відділу Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанови про арешт коштів боржника у ВП №74337607 та ВП №74337503.

Дані постанови винесені на підставі ухвали Вінницького апеляційного суду від 02.02.2024 у справі № 128/3555/23 та ухвали Вінницького апеляційного суду від 09.02.2024 у справі № 128/4411/23, які є виконавчими документами.

Питання арешту майна боржника врегульовані статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, відповідно до частин першої, другої вказаної статті арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Згідно з абзацом першим частини десятої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» у порядку, встановленому вказаною статтею, виконавець, в провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

У частинах першій, другій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі, постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З аналізу наведених законодавчих положень видно, що оскарження постанов державного виконавця щодо виконання судового рішення здійснюється до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Винятком з цього правила є оскарження постанов державного виконавця щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів.

За змістом ч. 1 ст. 284 КАС України, наявність іншого встановленого законом порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби виключає розгляд спору в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У частині першій статті 448 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Питання щодо порядку зняття арешту, накладеного в рамках виконавчого провадження, були предметом дослідження Об`єднаною Палатою Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду.

В постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 Верховний Суд виклав правовий висновок, відповідно до якого одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

За висновком Верховного Суду, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII Цивільного процесуального кодексу України.

Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Зважаючи на викладені висновки, виходячи з того, що постанови про арешт коштів боржника від 05.03.2024 ВП №74337503 та у ВП №74337607 прийняті у межах виконання виконавчих документів, виданих Вінницьким апеляційним судом, суд вважає, що оскарження таких постанов здійснюється до суду, який видав виконавчий документ, у порядку цивільного судочинства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

На виконання ч. 1 ст. 239 КАС України суд роз`яснює позивачу, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції загального суду за правилами цивільного судочинства.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 238, 248, 256, 294 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

Провадження у справі № 120/6996/24 за позовом ОСОБА_1 до Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов закрити.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

СуддяпідписКрапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом Суддя:

Секретар: