Постанова

від 21.11.2024 по справі 120/6996/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/6996/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Крапівницька Н. Л.

Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.

21 листопада 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Граб Л.С. Сторчака В. Ю. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 23 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправними та скасування постанов,

В С Т А Н О В И В :

у травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в якому просила:

-скасувати постанови від 05.03.2024 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні 74337503 та 7433760;

- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 6800 грн.;

- зобов`язати відповідача повернути кошти в сумі 800 грн.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 23 серпня 2024 року закрито провадження в адміністративній справі.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Визначення поняття «адміністративної справи» наведено у статті 4 КАС України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

При цьому, публічно-правовий спір спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Колегія суддів зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні Zand v. Austria від 12.10.1978 вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд який розглянув справу не віднесену до його юрисдикції, не може вважатись "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Так, ч. 1 ст. 287 КАС України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

При цьому, необхідною умовою для реалізації позивачем права на звернення до адміністративного суду з позовною заявою про оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця є відсутність іншого порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Так, ч.1ст.74 Закону України «Про виконавче провадження»передбачає, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

З системного аналізу вказаних вище правових норм можна дійти висновку про те, що розгляд судом вимог про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби є за своєю правовою суттю формою судового контролю за виконанням постановленого судового рішення, а тому має здійснюватися саме тим судом, який постановив рішення у справі та видав виконавчий лист, оскільки нормами законодавства чітко встановлено такий порядок.

Як встановлено з матеріалів справи, ухвалою Вінницького апеляційного суду від 02.02.2024 у справі №128/3555/23 визнано, що звернення ОСОБА_2 з апеляційною скаргою на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 27.09.2023 є діями, що суперечать завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами та застосовано до ОСОБА_2 заходи процесуального примусу у вигляду штрафу в розмірі 3028 грн. і стягнуто з нього виказану суму в дохід Державного бюджету України.

Також вказано, що ухвала про стягнення штрафу в силу ч. 5 ст. 148 ЦПК України є виконавчим документом.

На виконання вимог ухвали від 02.02.2024 у справі №128/3555/23 головним державним виконавцем відділу Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 05.03.2024 відкрито виконавче провадження ВП №74337607, про що винесено постанову.

У постанові про відкриття виконавчого провадження від 05.03.2024 №74337607 боржником вказано: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ., РНОКПП НОМЕР_1 .

05.03.2024 головним державним виконавцем відділу Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, втрат провадження, штрафів, яка становить 3641,08 грн.

Також, ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09.02.2024 у справі №128/4411/23 визнано, що звернення ОСОБА_2 з апеляційною скаргою на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 27.10.2023 є діями, що суперечать завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами та застосовано до ОСОБА_2 заходи процесуального примусу у вигляду штрафу в розмірі 4542 грн. та стягнуто з нього виказану суму в дохід Державного бюджету України.

Також вказано, що ухвала про стягнення штрафу в силу ч. 5 ст. 148 ЦПК України є виконавчим документом.

На виконання вимог ухвали від 09.02.2024 у справі №128/4411/23 головним державним виконавцем відділу Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 05.03.2024 відкрито виконавче провадження ВП №74337503, про що винесено постанову.

У постанові про відкриття виконавчого провадження від 05.03.2024 ВП №74337503 боржником вказано: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ., РНОКПП НОМЕР_1 .

05.03.2024 головним державним виконавцем відділу Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, втрат провадження, штрафів, яка становить 5307,02 грн.

Так, в обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила про те, що саме на її банківський рахунок накладено арешт на підставі постанов головного державного виконавця відділу Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 05.03.2024 у виконавчих провадженнях ВП №74337607 та ВП №74337503, а тому, остання звернулась з даним позовом до суду.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 5ст. 287 КАС Україниадміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.

Так, виконавче провадження є особливою процедурою виконання виконавчих документів, у тому числі судових рішень, що врегульована як процесуальними кодексами (ЦПК,КАС,ГПК), так іЗаконом України «Про виконавче провадження».

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Відповідно дост. 447 ЦПК Українисторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цьогоКодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно ч. 1ст. 448 ЦПК Українискарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Таким чином, судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах - це особлива форма правосуддя, де процесуальна діяльність суду пов`язана із виконанням судових актів у цивільних справах, яка здійснюється у формі процесуального контролю за законністю рішень, дії або бездіяльності посадових осіб та органів державної виконавчої служби у виконавчому провадженні шляхом розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність виконавців та різних позовів як важливої гарантії захисту права особи після набуття судовим рішенням чинності. Зосередження контролю за виконанням рішення суду в одному судовому органі має на меті спрощення процедур контролю та забезпечення доступу до правосуддя.

Крім того, згідно з ч.1ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

До юрисдикції адміністративних судів не належать справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень на підставі виконавчих документів, виданих в межах цивільної юрисдикції.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно достатті 19 ЦПК України, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 15 лютого 2024 року у справі №140/26445/23 надав оцінку подібним правовідносинам та дійшов висновку про те, що обраний позивачем спосіб судового захисту зводиться до зняття арешту із майна, тому даний спір не є публічно-правовим в розумінні положеньКАС України.

Таким чином, з огляду на те, що цей спір фактично стосується порушення права власності особи під час виконання виконавчого документа, який був виданий на виконання судового рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства, то такий спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Оскільки, законом встановлено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби до суду, який ухвалив відповідне рішення, як це передбачено для виконання судових рішень, а відтак виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №213/2012/16.

Щодо посилання апелянта на те, що позивач не є стороною у виконавчому провадженні, а відтак відповідно до ст. 287 КАС України та ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» має право на оскарження рішень державного виконавця в порядку адміністративного судочинства, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, імперативною нормою ч. 2 ст. 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Тобто, постанова про накладення штрафу та постанова про арешт коштів є різними за своєю суттю.

Враховуючи те, що в даному випадку позивач оскаржує постанову державного виконавця про арешт коштів, що не передбачена у переліку ч. 2 ст. 74 Закону № 1404-VIII, а тому дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що постанови про арешт коштів боржника від 05.03.2024 ВП №74337503 та у ВП №74337607 прийняті у межах виконання виконавчих документів, виданих Вінницьким апеляційним судом, а тому оскарження таких постанов здійснюється до суду, який видав виконавчий документ, у порядку цивільного судочинства.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуютьсявстановленими у справі обставинами.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно дост. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної ухвали дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 19, 238, 243, 250, 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 23 серпня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Граб Л.С. Сторчак В. Ю.