Рішення

від 22.08.2024 по справі 320/3944/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2024 року № 320/3944/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області, третя особа Кагарлицький міський голова ОСОБА_2

про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог.

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області, третя особа Кагарлицький міський голова Панюта Олександр, з врахуванням доповнень підстав позову, у якому просить суд:

- визнати протиправним і скасувати рішення Кагарлицької міської ради від 30.11.2023 №4632-46- VIII Про дострокове припинення повноважень заступника міського голови з питань освіти, культури, сім?ї, молоді, спорту, охорони здоров?я та соціального захисту населення;

- стягнути з Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області моральну шкоду на користь ОСОБА_1 в розмірі 1 000 000 гривень.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю рішення та численними порушеннями Закону України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні (далі - Закон №280/97-ВР), Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування, Кодексу Законів про працю України та Регламенту Кагарлицької міської ради VIII скликання при прийнятті рішення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка вказує, що рішення є протиправним та підлягає скасуванню, так як проект спірного рішення в порушення ст.18 Регламенту ради не був наданий в передбаченому законом порядку депутатам міської ради, пропозиція про включення спірного питання до порядку денного надійшла від депутата міської ради 30 листопада 2023 року під час проведення 46 ї сесії депутата міської ради - з голосу, а не за 14 днів до відкриття сесії, проект не був попередньо розглянутий в постійних комісіях ради і оприлюднений в порядку, передбаченому Законом України Про доступ до публічної інформації, у витязі з Протоколу не вбачається наявність невідкладних випадків або надзвичайних ситуацій, що передбачені законодавством, які б дозволили вносити до порядку денного питання без попереднього його розгляду в постійних комісіях ради, без дотримання 14 денного строку до відкриття сесії, без попереднього оприлюднення у встановленому законодавством порядку проекту відповідного рішення ради. Позивачка була позбавлена можливості прийняти участь у сесії ради особисто та ознайомити депутатів та присутніх на сесії зі звітом про свою діяльність по об`єктивним поважним причинам, а саме через хворобу, про що міському голові та депутатам було достеменно відомо. Також представник зазначає, що питання припинення повноважень та звільнення заступника голови ради не віднесено до компетенції ради, рада не наділена правом звільняти посадову особу. Пряме порушення законодавчих приписів призвело до ухвалення незаконного рішення, яким позивачу спричинено моральні страждання та заподіяна морально шкода в розмірі 1 000 000 гривень.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву у якій він просить відмовити в задоволення позовних вимог, оскільки вважає що при прийнятті оскаржуваного рішення обґрунтовано та враховано усі обставини, що мають значення для прийняття рішення та дотримані законодавчі норми.

Третя особа свої пояснення на позов не надала.

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 29.01.2024 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Позивачка 08.12.2020 була затверджена на посаду заступника міського голови з питань освіти, культури, сім`ї, молоді, спорту, охорони здоров`я та соціального захисту населення рішенням Кагарлицької міської ради VIII скликання №08-01-VIII від 08.12.2020.

29.09.2023 депутат Кагарлицької міської ради ОСОБА_3 , реалізуючи своє право відповідно до Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» з депутатським зверненням щодо винесення на розгляд пленарного засідання міської ради питання «Про звіт про роботу заступника міського голови з питань освіти культури, сім`ї, молоді, спорту, охорони здоров`я та соціального захисту населення ОСОБА_1 за період її перебування на даній посаді та надання оцінки її роботи.

На розгляд чергової 42 сесії Кагарлицької міської ради VIII скликання, яка відбулася 12.10.2023, було винесено питання «Про звіт заступника міського голови з питань освіти, культури сім`ї, молоді, спорту, охорони здоров`я та соціального захисту населення».

Однак, з 12.10.2023 згідно електронного медичного висновку стало відомо про тимчасову непрацездатність позивача.

Кагарлицьким міським головою ОСОБА_4 запропоновано депутатам виключити з порядку денного питання «Про звіт заступника міського голови з питань освіти, культури сім`ї, молоді спорту, охорони здоров`я та соціального захисту населення» та перенести його на наступну чергову сесію. В результаті чого більшістю голосів депутатів вказану пропозицію підтримано.

20.11.2023 Кагарлицьким міським головою ОСОБА_4 видано ропорядження №264-ОД Про скликання 46-ї сесії Кагарлицької міської ради VIII скликання, яким вносилися на розгляд сесії ради 131 питання, серед яких питання №19 Про звіт заступника міського голови з питань освіти, культури, сім`ї, молоді, спорту, охорони здоров`я та соціального захисту населення.

30.11.2023 на черговій 46 сесії Кагарлицької міської ради VIII скликання Кагарлицька міська рада (надалі - відповідач) прийняла рішення (надалі рішення) від №4632-46-VIII Про дострокове припинення повноважень заступника міського голови з питань освіти, культури, сім`ї, молоді, спорту, охорони здоров`я та соціального захисту населення, яким вирішено визнати роботу заступника міського голови з питань освіти, культури, сім`ї, молоді, спорту, охорони здоров`я та соціального захисту населення ОСОБА_1 незадовільною, достроково припинити повноваження та звільнити Позивача, вивести її зі складу виконавчого комітету, рекомендувати міському голові ОСОБА_4 не вносити на розгляд повторно пропозицію щодо обрання Позивача до складу виконавчого комітету міської ради, на посаду заступника міського голови або інші виборчі посади у складі міської ради. У разі перебування позивачки на лікарняному або відпустці під час прийняття даного рішення, звільнити її у перший день виходу на роботу після лікарняного або відпустки.

Позивач 30.11.2023 перебувала на лікарняному, що підтверджено доказом - копією електронного листа непрацездатності від 23.11.2023 №9809223-2018421326-1, період з 23.11.2023 по 01.12.2023.

Відповідно до витягу з протоколу 46 сесії Кагарлицької міської ради VIII скликання від 30.11.2023, Кагарлицька міська рада затвердила порядок денний, яким питання №19 Про звіт заступника міського голови з питань освіти, культури, сім`ї, молоді, спорту, охорони здоров`я та соціального захисту населення виключено з порядку денного.

Водночас, депутат ОСОБА_5 після розгляду порядку денного вніс, наступне питання №135 Про дострокове припинення повноважень заступника міського голови з питань освіти, культури, сім`ї, молоді, спорту, охорони здоров`я та соціального захисту населення.

Також, згідно з протоколом засідання, Кагарлицький міський голова озвучив питання, яке було винесене на розгляд, і попросив депутата ОСОБА_5 зачитати проект рішення, після чого озвучив свої зауваження до нього.

Кагарлицьким міським головою ставиться на голосування пропозиція депутата ОСОБА_5 із правками щодо дострокового припинення повноважень заступника міського голови.

За наслідками розгляду пропозиції, було прийнято рішення Кагарлицької міської ради від 30.11.2023 року №4632-46-VIII Про дострокове припинення повноважень заступника міського голови з питань освіти, культури, сім`ї, молоді, спорту, охорони здоров`я та соціального захисту населення яким до визнано роботу незадовільною, достроково припинено повноваження, виведено зі складу виконавчого комітету, рекомендовано міському голові не вносити на розгляд повторно пропозицію щодо обрання позивача до складу виконавчого комітету на посаду заступника міського голови або на інші виборні посади, оформити звільнення відповідно до чинного законодавства.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивачка звернулась до суду.

V. Норми права

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведені норми основного закону означають, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

При цьому, на підставі означає, що суб`єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. У межах повноважень означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. У спосіб означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом. Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

За змістом частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 4 ст. 140 Конституції України органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування вирішують, крім передбачених в Основному Законі України, й інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 щодо порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес. Щодо останнього, в цьому рішенні Конституційним Судом України зазначено, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

При цьому, обов`язковою умовою визнання протиправними рішення є наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі та якщо таке порушення відбулось у сфері публічно-правових відносин.

Підставами для визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. При цьому, обов`язковою умовою скасування такого рішення є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України Про місцеве самоврядування в Україні №280/97 від 21.05.1997р. (далі - Закон №280/97).

Як передбачено ч. 1 ст. 6 Закону №280/97-ВР первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Частиною 1 ст. 10 Закону №280/97-ВР встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

За правилами ч. 1 ст. 25 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Стаття 46 Закону №280/97-ВР визначає, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради. Не пізніш як на другій сесії затверджується регламент роботи відповідної ради, а також положення про постійні комісії ради. Перелік, функціональна спрямованість і порядок організації роботи постійних комісій визначаються регламентом відповідної ради та Положенням про постійні комісії, що затверджується радою з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" щодо реалізації повноважень ради у здійсненні державної регуляторної політики постійними комісіями відповідної ради.

Рішення про скликання сесії ради відповідно до ч.4,6 та 8 цієї статті доводиться до відома депутатів і населення не пізніш як за 10 днів до сесії, а у виняткових випадках - не пізніш як за день до сесії із зазначенням часу скликання, місця проведення та питань, які передбачається внести на розгляд ради.

Сесію сільської, селищної, міської ради відкриває і веде відповідно сільський, селищний, міський голова, а у випадках, передбачених частиною шостою цієї статті, - секретар ради.

Відповідно до ст. 74 Закону №280/97-ВР органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Частинами 1-2 ст. 75 Закону №280/97-ВР передбачено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування є підзвітними, підконтрольними і відповідальними перед територіальними громадами. Вони періодично, але не менш як два рази на рік, інформують населення про виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, місцевого бюджету, з інших питань місцевого значення, звітують перед територіальними громадами про свою діяльність.

Територіальна громада у будь-який час може достроково припинити повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування, якщо вони порушують Конституцію або закони України, обмежують права і свободи громадян, не забезпечують здійснення наданих їм законом повноважень.

Згідно ч. 1 - ч. 10 ст. 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування» служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Згідно ст. 2 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Статтею 4 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачено, що служба в органах місцевого самоврядування здійснюється на таких основних принципах, зокрема, підконтрольності, підзвітності, персональної відповідальності за порушення дисципліни і неналежне виконання службових обов`язків; самостійності кадрової політики в територіальній громаді.

Статтею 10 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування» встановлено, що прийняття на службу в органи місцевого самоврядування на посади голови та заступників голови районної, районної у місті, обласної ради, заступника міського голови - секретаря Київської міської ради, секретаря сільської, селищної, міської ради, голови постійної комісії з питань бюджету обласної, Київської та Севастопольської міських рад шляхом обрання відповідною радою.

Відповідно до ст. 20 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування» крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України, а також у разі: порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону; порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону); виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону); досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).

Згідно ст. 51 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень.

Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.

VI. Оцінка суду.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 4 ст. 140 Конституції України органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування вирішують, крім передбачених в Основному Законі України, й інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Засади організації та діяльності, правовий статус і відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Згідно ст. 10 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 74 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Частинами 1-2 ст. 75 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування є підзвітними, підконтрольними і відповідальними перед територіальними громадами. Вони періодично, але не менш як два рази на рік, інформують населення про виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, місцевого бюджету, з інших питань місцевого значення, звітують перед територіальними громадами про свою діяльність.

Територіальна громада у будь-який час може достроково припинити повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування, якщо вони порушують Конституцію або закони України, обмежують права і свободи громадян, не забезпечують здійснення наданих їм законом повноважень.

Загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їхній правовий статус, порядок і правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування визначено в ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування» служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Згідно ст. 2 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Статтею 4 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачено, що служба в органах місцевого самоврядування здійснюється на таких основних принципах, зокрема, підконтрольності, підзвітності, персональної відповідальності за порушення дисципліни і неналежне виконання службових обов`язків; самостійності кадрової політики в територіальній громаді.

Статтею 10 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування» встановлено, що прийняття на службу в органи місцевого самоврядування на посади голови та заступників голови районної, районної у місті, обласної ради, заступника міського голови - секретаря Київської міської ради, секретаря сільської, селищної, міської ради, голови постійної комісії з питань бюджету обласної, Київської та Севастопольської міських рад шляхом обрання відповідною радою.

Відповідно до ст. 20 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування» крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України, а також у разі: порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону; порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону); виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону); досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).

Заступник міського голови з питань освіти, культури, сім`ї, молоді, спорту, охорони здоров`я та соціального захисту населення Кагарлицької міської ради є посадовою особою відповідної міської ради.

Згідно ст. 51 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень.

Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.

Кількісний склад виконавчого комітету визначається відповідною радою.

Персональний склад виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради затверджується радою за пропозицією сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - за пропозицією голови відповідної ради.

Виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб.

Відповідно до ч. 1, ч. 10 ч. 17 ст. 46 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Рішення про скликання сесії ради відповідно до частин четвертої, шостої та восьмої цієї статті доводиться до відома депутатів і населення не пізніш як за 10 днів до сесії, а у виняткових випадках - не пізніш як за день до сесії із зазначенням часу скликання, місця проведення та питань, які передбачається внести на розгляд ради.

Сесію сільської, селищної, міської ради відкриває і веде відповідно сільський, селищний, міський голова, а у випадках, передбачених частиною шостою цієї статті, - секретар ради; сесію районної у місті, районної, обласної ради - голова ради або відповідно заступник голови районної у місті, районної ради чи перший заступник, заступник голови обласної ради. У випадку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, сесію відкриває за дорученням групи депутатів, з ініціативи якої скликана сесія, один з депутатів, що входить до її складу, а веде за рішенням ради - один з депутатів цієї ради.

Сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.

Пропозиції щодо питань на розгляд ради можуть вноситися сільським, селищним, міським головою, постійними комісіями, депутатами, виконавчим комітетом ради, головою місцевої державної адміністрації, головою районної, обласної ради, загальними зборами громадян. Пропозиції щодо прийняття рішень, які відповідно до закону є регуляторними актами, вносяться з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Не пізніш як на другій сесії затверджується регламент роботи відповідної ради, а також положення про постійні комісії ради.

Порядок проведення першої сесії ради, порядок обрання голови та заступника (заступників) голови районної у місті, районної, обласної ради, секретаря сільської, селищної, міської ради, скликання чергової та позачергової сесії ради, призначення пленарних засідань ради, підготовки і розгляду питань на пленарних засіданнях, прийняття рішень ради про затвердження порядку денного сесії та з інших процедурних питань, а також порядок роботи сесії визначаються регламентом ради з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". До прийняття регламенту ради чергового скликання застосовується регламент ради, що діяв у попередньому скликанні.

Протоколи сесій сільської, селищної, міської ради, прийняті нею рішення підписуються особисто сільським, селищним, міським головою, районної у місті, районної, обласної ради - головою відповідної ради, у разі їх відсутності - відповідно секретарем сільської, селищної, міської ради, відповідно заступником голови районної у місті, районної ради чи першим заступником, заступником голови обласної ради, а у випадку, передбаченому частинами сьомою та восьмою цієї статті, - депутатом ради, який за дорученням депутатів головував на її засіданні.

Сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством. Порядок доступу до засідань визначається радою відповідно до закону. Протоколи сесії ради є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Згідно ч. 1 - ч. 10 ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради.

Рішення сільської, селищної, міської ради у п`ятиденний строк з моменту його прийняття може бути зупинено сільським, селищним, міським головою і внесено на повторний розгляд відповідної ради із обґрунтуванням зауважень. Рада зобов`язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

У разі незгоди сільського, селищного, міського голови (голови районної у місті ради) з рішенням виконавчого комітету ради він може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням та внести це питання на розгляд відповідної ради.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

При цьому, прийняття рішення щодо дострокового припинення повноважень заступника міського голови належить до виключних дискреційних повноважень відповідної ради.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим законодавством критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Таким чином, суд вважає, що оскільки посада позивача є виборною, а повноваження Кагарлицької міської ради щодо дострокового припинення повноважень заступника міського голови є дискреційними, суд не має права втручатися у внутрішню компетенцію органу місцевого самоврядування і не може надавати оцінки мотивам ради, з яких вона виходила, приймаючи відповідне рішення.

Також, слід зазначити про те, що підзвітність та підконтрольність посадових осіб органів місцевого самоврядування відповідній раді, як принцип діяльності органів місцевого самоврядування, передбачає, що рада наділена повноваженнями оцінювати ефективність виконання такими особами своїх повноважень та покладених на них завдань, і застосовувати до них заходи відповідальності, зокрема, у будь-який час достроково припиняти їхні повноваження, якщо визнає, що такі особи не забезпечують здійснення наданих їм законом повноважень.

У контексті спірних правовідносин, які виникли у зв`язку із прийняттям рішення про дострокове припинення повноважень заступника міського голови Кагарлицької міської ради, слід зауважити, що вказана посада є виборною, натомість, Закон України Про місцеве самоврядування в Україні, не містить посилань на підстави для дострокового припинення повноважень заступника міського голови рішенням відповідної ради або на необхідність створення обов`язкових передумов для прийняття цього рішення.

Суд звертає увагу, що рішення Кагарлицької міської ради від 30.11.2023 №4632-46-VIII Про дострокове припинення повноважень заступника міського голови з питань освіти, культури, сім?ї, молоді, спорту, охорони здоров?я та соціального захисту населення судом може бути перевірено лише на предмет дотримання визначеної законодавством процедури його прийняття.

Вказані висновки викладені Верховним Судом у постанові від 12.09.2019 у справі № 657/268/15-а та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 688/3487/16-а.

Як слідує з матеріалів справи, позивачем зазначено про численні порушення порядку та процедури прийняття оскаржуваного рішення, стосовно чого суд наводить таке.

Позивач зазначає, що проект спірного рішення не надавався депутатам міської ради, при цьому це не порушує ст. 18 Регламенту Кагарлицької міської ради, оскільки відповідно до п. 18.4. Регламенту при прийнятті рішень, включених до порядку денного сесії Ради під час сесійного засідання, засідання постійної комісії не проводиться. Рішення по даному питанню приймається у порядку, визначеному законодавством та Регламентом Ради, а саме відповідно до статті 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»

Суд вважає, що пропозиція про включення до порядку денного питання про дострокове припинення повноважень заступника міського голови не містить порушень п.п. 12.1-12.3 ст. 12 Регламенту, оскільки згідно пп. 12.6. Регламенту після видання розпорядження міського голови про скликання сесії, додатковому включенню до порядку денного підлягають зокрема і кадрові питання. А згідно з ч. 2 ст. 75 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада у будь-який час може достроково припинити повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування, якщо вони порушують Конституцію та закони України, обмежують права і свободи громадян, не забезпечують здійснення наданих їм законом повноважень.

Крім того, проект оскаржуваного рішення не підлягає розгляду в постійних комісіях ради, оскільки відповідно до статті 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що постійні комісії розглядають питання щодо кандидатур, які пропонуються до затвердження радою, а не стосовно посадових осіб, повноваження яких припиняються радою та чинне законодавство не передбачає обов`язковий розгляд на постійній комісії питання про звільнення заступника міського голови.

Також суд відхиляє доводи позивачки стосовно того, що остання була позбавлена можливості приймати участь особисто у сесії Ради та ознайомити депутатів із звітом про свою роботу, оскільки розпорядження міського голови про скликання сесій оприлюднювались відповідно до законодавства.

Щодо доводів позивачки про порушення її права на працю оскаржуваним рішенням, а саме п. 4 даного рішення, яке нібито перешкоджає позивачці у працевлаштуванні, суд погоджується з доводами відповідача про їх необґрунтованість, зважаючи на таке..

Так п. 4 цього рішення відповідач рекомендував міському голові ОСОБА_4 не вносити на розгляд повторно пропозицію щодо обрання ОСОБА_1 до складу виконавчого комітету міської ради, на посаду заступника міського голови або інші виборні посади міської ради. У разі перебування ОСОБА_1 на лікарняному або у відпустці під час прийняття даного рішення, її звільнити у перший день виходу на роботу після лікарняного або відпустки. Проте даний пункт рішення носить лише рекомендаційний характер та не має будь-яких для позивачки правових наслідків, які порушують її права. Таким чином, зазначений пункт рішення не перешкоджає професійним перспективам позивачки.

Щодо порушення відповідачем ч.11 ст.59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» слід зазначити таке.

Згідно вказаної норми, акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки. Суд зазначає, що згідно п.2 ч. 1 ст. 15 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати, зокрема, нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньо організаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.

Отже оскаржуване рішення є внутрішньо організаційним актом індивідуальної дії, оскільки стосується кадрових питань, який не підлягає обов`язковому оприлюдненню у відповідності до п.2 ч. 1 ст. 15 ЗУ «Про доступ до публічної інформації».

Таким чином, Кагарлицька міська рада при прийняті оскаржуваного рішення діяла на підставі, у межах наданих їй повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з дотриманням визначеної законодавством процедури їх прийняття, а тому позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд вважає за необхідне зазначити, що стаття 56 Конституції України передбачає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі -ЦК) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Аналогічну позицію підтримав Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2018 року по справі №815/7401/16.

Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1173 ЦК передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

З пункту 5 постанови пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди №6 від 27.03.1992 вбачається, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Таким чином для вирішення питання про відшкодування матеріальної шкоди необхідно встановити: наявність шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача. Кожна із цих складових є обов`язковою умовою для відшкодування завданої шкоди. При цьому, враховуючи специфіку адміністративних правовідносин, відповідно до 1173 ЦК вина органу місцевого самоврядування як обов`язкова підстава матеріальної відповідальності виключається.

Будь-яких доказів того, що оскаржувані дії відповідача будь-яким чином вплинули на стан здоров`я позивачки, спричинили погіршення її стану, позивачкою не надано. Саме лише посилання на протиправність дій суб`єкта владних повноважень та незадовільний стан здоров`я недостатньо для прийняття рішення про відшкодування шкоди.

Враховуючи, що позивачкою не було надано належних та достатніх доказів заподіяння відповідачем їй матеріальної чи моральної шкоди та те, що судом не встановлено порушень з боку відповідача, суд доходить висновку про відсутність підстави для задоволення позову у цій частині.

VIІ. Висновок суду

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, надав суду належні докази на підтвердження правомірності своїх дій.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

VIІI. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Оскільки адміністративний позов задоволенню не підлягає, відсутні підстави розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення 22.08.2024