Постанова

від 22.08.2024 по справі 348/2531/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 348/2531/23

Провадження № 22-ц/4808/1063/24

Головуючий у 1 інстанції Міськевич О. Я.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Солотвинської селищної ради, як представник Органу опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду від 17 травня 2024 року під головуванням судді Міськевич О.Я. у м. Надвірна,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Солотвинської селищної ради, як представник Органу опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позову зазначила, що перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Богородчанського районного суду від 15.01.2010 було розірвано.

Від спільного проживання у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після розірвання шлюбу сторони припинили спільне проживання і 10.02.2014 вона вдруге вийшла заміж.

Вона самостійно матеріально утримує дитину, піклується про її здоров`я, фізичний, моральний та духовний розвиток.

З часу розірвання шлюбу відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо утримання та виховання сина, не цікавиться його життям, не займається його вихованням, не спілкується та не піклується про його здоров`я, фізичний і духовний розвиток, не відвідував його.

Також відповідач не сплачує вчасно аліменти на утримання дитини, внаслідок чого виникла заборгованість.

Фактично дитина і не знає батька, так як ніколи з ним не спілкувалась, а відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків.

Солотвинська селищна рада Івано-Франківського району Івано-Франківської області, як орган опіки та піклування, розглянула її заяву про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача щодо його неповнолітнього сина ОСОБА_4 та згідно висновку рада, як орган опіки і піклування, вважає за доцільне позбавити його батьківських прав щодо неповнолітнього сина.

Посилаючись на свідоме нехтування відповідачем вихованням сина, відсутність його свідомого ставлення до своїх батьківських обов`язків, наслідком чого стало те, що син ОСОБА_3 не знає його і не має будь-якого інтересу до нього, і зазначені обставини дають підстави для позбавлення батьківських прав щодо неповнолітнього сина, позивач просила позбавити його батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Надвірнянського районного суду від 17 травня 2024 року відмовлено у задоволенні позову.

Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків щодо свого неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Покладено на Службу у справах дітей Солотвинської селищної ради, як представника органу опіки і піклування, контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків по відношенню до його неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.

Зазначає, що підставою звернення до суду стало те, що відповідач протягом останніх 11 років взагалі не спілкувався з сином, забув про його існування.

За її зверненням в орган опіки та піклування при всебічній перевірці складено висновок від 01.03.2024 про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача щодо неповнолітнього сина ОСОБА_4 .

Безпідставним є висновок суду першої інстанції, що відповідач бажає повноцінно брати участь у вихованні сина, оскільки син взагалі не бажає спілкуватись з відповідачем. В судовому засіданні неповнолітній син ОСОБА_4 пояснив, що познайомився з біологічним батьком у зв`язку з розглядом справи в суді. Вони спілкувались і син в подальшому не бажає спілкуватись з біологічним батьком, ігнорує його телефонні дзвінки, а тому суд помилково дійшов висновку про не врахування думки дитини щодо необхідності позбавлення батьківських прав відповідача.

Лише факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав не свідчить про інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку на краще, а позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу права спілкуватися з дитиною, бачитися з нею, звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Вказує, що не відповідають фактичним обставинам справи твердження суду першої інстанції, що неможливість активної участі батька в житті дитини спричинена об`єктивними причинами, зокрема проживанням відповідача у іншому населеному пункті, між позивачем та відповідачем існують неприязні стосунки, а тому позивачем не доведено свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Сам факт проживання в іншому населеному пункті, а в цьому випадку в іншому районі, не є підставою не спілкуватись з дитиною. Як таких неприязних стосунків між нею та відповідачем не було, тільки тому, що взагалі не спілкувались з часу припинення спільного проживання. В цьому випадку має місце тільки суб`єктивна причина, а саме свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками.

Єдиною мотивацією щодо збереження батьківських прав відповідача є те, що як батько трьох неповнолітніх дітей він не підлягає призову та мобілізації на військову службу у період воєнного стану у державі.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

ОСОБА_2 правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала з мотивів, наведених у ній. Особу, яка представляє її інтереси, апеляційним судом не було допущено до участі у справі в суді апеляційної інстанції у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують його повноваження в суді апеляційної інстанції як представника апелянтки.

ОСОБА_2 та його представник вимоги апеляційної скарги заперечили, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Представник Служби у справах дітей Солотвинської селищної ради в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про місце і час розгляду справи.

Враховуючи вищенаведене та необхідність дотримання судом строків розгляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів відповідно до статті 372 ЦПК України перешкод у розгляді справи в зв`язку з неявкою представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не вбачає.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та його представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення ураховуючи таке.

Відповідно до ч.1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованомушлюбі та рішенням Богородчанського районного суду від 15.01.2010 шлюб між ними розірвано, що визнається сторонами і у суду немає обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, а також підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу, виданного відділом реєстрації актів цивільного стану Богородчанського районного управління юстиції Івано-Франківської області, актовий запис № 3 (а.с. 10).

У шлюбі сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 12.09.2008, складеного Кривецькою сільською радою Богородчанського раойну Івано-Франківської області ( а.с. 6).

Після розірвання шлюбу неповнолітній ОСОБА_4 проживає разом з матір`ю в АДРЕСА_1 (а.с. 7).

Позивач 10.02.2014 зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 у виконавчому комітеті Кривецької сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області, актовий запис № 2, та у зв`язку з реєстрацією шлюбу змінила прізвище ОСОБА_6 на прізвище чоловіка ОСОБА_7 (а.с. 11).

Відповідно до характеристики та довідки, виданої в.о. директора Кривецької гімназії, неповнолітній ОСОБА_8 навчається в гімназії з першого класу та навчається в даний час у 9 класі цього закладу. Мати, ОСОБА_1 , бере активну участь у житті класу, регулярно спілкується з педагогами, які навчають її сина, цікавиться життя дитини. Батько ОСОБА_9 контакту зі школою не підтримує, із вчителями не спілкується (а.с. 8-9).

Згідно постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 05.10.2023, державним виконавцем Надвірнняського відділу ДВС Надвірнянського району Івано-Франківської області Скоріковою Т.М. відкрито провадження на підставі виконавчого листа № 2-886 від 28.01.2010, виданого Богородчанським районним судом, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_10 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, починаючи з 01.12.2009 (а.с. 14-16).

Відповідно до довідки про склад сім`ї, виданої Пасічнянською сільською радою 21.12.2023, відповідач ОСОБА_2 проживає по АДРЕСА_2 , разом з дружиною та двома неповнолітніми дітьми та бабусею дружини (а.с. 60).

Згідно копії акту обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_2 від 21.12.2023, складеного депутатом Зеленського старостинського округу, відповідач проживає в с. Зелена Надвірнянського району Івано-Франківської області, не працює, одружений, має на утриманні двоє дітей, та разом із сім`єю проживає в будинку бабусі своєї дружини (а.с. 57).

Відповідно до свідоцтв про народження ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком неповнолітніх є ОСОБА_2 (а.с. 55-56).

Згідно характеристики від 21.12.2023 відповідач, проживаючи в с. Зелена Надвірнянського району, зарекомендував себе з позитивної сторони, скарг на його поведінку не поступало, громадський порядок не порушував, врівноважений, виховує двох дітей (а.с. 54).

Відповідно до листа Голови правління громадської організації «Агенція регіонального розвитку та інновацій «Центр Міжгір`я» від 18.12.2023, ОСОБА_2 , 1990 р.н., є волонтером та виконує роботи із забезпечення тимчасово переміщених осіб продуктами харчування та організовує їх побут у місцях проживання та здійснює супровід гуманітарних конвоїв до підрозділів ЗСУ (а.с. 59).

Відповідач до матеріалів справи долучив копії квитанцій про сплату аліментів згідно виконавчого листа: від 29.12.2023 в сумі 6 000 грн, від 16.01.2024 в сумі 6 000 грн, від 20.02.2024 в сумі 3 000 грн., від 19.03.2024 в сумі 3 000 грн., від 22.04.2024 в сумі 4 000 грн., від 17.05.2024 в сумі 3 000 грн. (а.с. 58, 63, 90, 109, 110).

Рішенням виконавчого комітету Солотвинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області від 01.03.2024 № 50 затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо його неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 87-88).

В судовому засіданні в суді першої інстанції неповнолітній ОСОБА_4 , 2008 року народження, пояснив, що він проживає з мамою ОСОБА_1 та вітчимом, якого вважає батьком. З біологічним батьком він фактично познайомився у зв`язку із розглядом справи у суді. Він зустрівся з біологічним батьком, вони спілкувалися. ОСОБА_2 продовжує телефонувати, намагаючись спілкуватись з ним. Однак після цієї зустрічі він не бажає продовжувати спілкування та вважає, що наявні всі підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, так як він жодним чином не виконував свої батьківські обов`язки щодо нього.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ч 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Виходячи з тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України суд має підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).

Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом, зокрема і у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до ст. 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Як роз`яснено у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) вказано, що «зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (ст. 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на від 03 грудня 1986 року)».

Відповідно до ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Дитина є суб`єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має обсяг прав, одним із яких беззаперечно є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя. Вказане право дитини при вирішенні спору, яким зачіпається її інтерес, підтверджено нормами як міжнародного, так і національного права.

Разом із тим, враховуючи думку дитини, суди повинні розуміти, що малолітня дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих та певних ситуацій, а також враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини, які могли виникнути під впливом зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. Сама по собі озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав з огляду на те, що думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, а тому при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та у сукупності.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вірно виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено, відповідач бажає повноцінно приймати участь у вихованні сина, заперечив щодо позбавлення батьківських прав, змінив ставлення до виконання батьківських обов`язків.

Судом першої інстанції встановлено відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, наявність неприязних стосунків між колишнім подружжям та хибне сприйняття повідомлення позивачки про створення нової сім`ї як заборону спілкування з сином, так як не бажав створення конфліктної ситуації, яка може негативно впливати на неповнолітнього сина.

При цьому, суд першої інстанції взяв до уваги, що небажання дитини спілкуватися з батьком не свідчить про ухилення ним від виконання батьківських обов`язків і не є підставою для позбавлення батьківських прав.

Суд першої інстанції врахував, що відповідач виявляє прихильне ставлення до свого сина, з намаганням підтримувати і покращувати стосунки між ними. Неповнолітній ОСОБА_4 виявляє негативне ставлення до біологічного батька, що виражається в небажанні продовжувати спілкуватись з ним. Однак неповнолітній ОСОБА_4 , якому на час розгляду справи виповнилось 15 років, висловлюючись в судовому засіданні щодо задоволення позову про позбавлення батьківських прав не заперечив, що він спілкувався особисто з біологічним батьком та продовжує спілкуватись в телефонному режимі, коли останній телефонує йому.

При цьому, позивачкою не доведено обставин, що характеризують особливості батька як особи, що негативно впливає на психічний стан та розвиток неповнолітнього.

Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про не врахування думки неповнолітнього ОСОБА_13 щодо необхідності позбавлення батьківських прав відповідача.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин, судом у справі не встановлено.

Обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками. СК України розрізняє обов`язки батька з виховання (стаття 150 СК України) та обов`язки батька з матеріального утримання (аліментні зобов`язання, передбачені статтями 180, 181, 185 СК України). При цьому, однією з підстав для позбавлення батьківських прав відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України є ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, а не з її утримання.

Встановлено, що після розірвання шлюбу позивач на прохання відповідача забрала виконавчий лист та пред`явила до виконання тільки у 2023 році, де було нараховано заборгованість за попередні роки у розмірі 200 000 грн. (а.с. 14-16). ОСОБА_2 після пред`явлення до виконання виконавчого листа у 2023 році сплачує аліменти на утримання сина, що підтверджується копіями квитанцій, дослідженими в судовому засіданні у суді першої інстанції.

Частиною 6 ст.19 СК України визначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Водночас, висновок органу опіки та піклування не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії. Також вказаний документ не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов`язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер. Цьому документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 по справі № 496/4271/16-а (К/9901/29090/18).

Суд першої інстанції відповідно до вимог ч. 6 ст. 19 СК України правильно визнав неналежно обґрунтованим і таким, що не відповідає якнайкращому забезпеченню інтересів дитини сторін, висновок органу опіки та піклування Солотвинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області від 01.03.2024 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо його неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У висновкуфактично констатуються обставини, на які посилається кожна із сторін, не наведено будь-яких підстав щодо задоволення заяви позивача та не врахування позиції відповідача і такий не містить виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком своїми обов`язками. Також з вказаного висновку не є зрозумілим, яким чином позбавлення батьківських прав відповідача сприятиме захисту прав та інтересів дитини.

З цих підстав не заслуговують на увагу посилання апелянтки про наявність висновку від 01.03.2024 про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача щодо неповнолітнього сина ОСОБА_4 як на підставу скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч. 1, 2 та 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76, 77 ЦПК України).

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховує норми Конвенції про права дитини, частини сьому, восьму статті 7 СК України, відповідно до яких при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суди повинні виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Суд першої інстанції, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав, у зв`язку з відсутністю підстав застосовування до відповідача такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав.

Матеріали справи не містять доказів, які вказують на наявність виняткового випадку для позбавлення батьківських прав, яке є крайнім заходом вирішення сімейних питань, а також достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. При цьому, судом враховано інтереси дитини, які полягають в забезпеченні її права на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатися виправданим лише за виняткових обставин. Позбавлення відповідача батьківських прав за відсутності виключних обставин суперечитиме інтересам дитини.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно із п. 1 ст.18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (ст. 153 СК України).

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків, в тому числі й на рівне виховання батьками (ст. 142 СК України).

З врахуванням того, що при розгляді справи не встановлено фактичних даних, які б давали підстави вважати, що поведінку відповідача неможливо змінити, не містить таких даних і поданий висновок органу опіки та піклування, у якому наведено загальні формулювання щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанції дійшов висновку попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків щодо неповнолітнього ОСОБА_4 , поклавши при цьому на Службу у справах дітей Солотвинської селищної ради Івано-Фраківського району Івано-Франківської області, як орган опіки та піклування, контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків.

Не є підставою для скасування оскаржуваного рішення доводи апеляційної скарги, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, пов`язаних із вихованням сина, оскільки такі не підтверджені належними та допустимими доказами.

Недостатня участь батька у вихованні дитини у зв`язку з проживанням в іншому населеному пункті не вказує на існування виключних обставин для позбавлення батьківських прав. Відповідач ОСОБА_2 не втратив інтересу до участі у вихованні дитини, має намір на відновлення відносин з нею.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про безпідставність висновку суду першої інстанції, що відповідач бажає повноцінно брати участь у вихованні сина, оскільки син не бажає взагалі спілкуватись з відповідачем.

Суд першої інстанції вірно вказав, що небажання дитини спілкуватися з одним із батьків, що призводить до зменшення чи повного припинення їх побачень, саме по собі не свідчить про ухилення матір`ю (батьком) від виконання батьківських обов`язків, так як ці обставини зумовлені не її (його) волею.

Крім того, оскільки батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому погіршення особистих стосунків батька і дитини чи батьків самої дитини може мати тимчасовий характер і не є підставою для позбавлення батьківських прав.

Суд першої інстанції дав належну правову оцінку доводам ОСОБА_1 , що лише факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку на краще. Судом першої інстанції враховано, що сторони не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, недостатню участь батька у вихованні дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав, активно заперечує в цій конкретній ситуації. Крім того суд вирішив попередити відповідача про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд дійшов переконання, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянтку.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Надвірнянського районного суду від 17 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 серпня 2024 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук

О.О. Томин