Рішення

від 16.08.2024 по справі 385/649/24

ГАЙВОРОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 385/649/24

Провадження № 2/385/305/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.08.2024 року Гайворонський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді - Гришака А.М.,

з участю секретаря судового засідання - Зеленко О.І.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Топчієнко В.В.,

представника служби у справах дітей Заваллівської селищної ради - Денисюк С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в місті Гайворон Кіровоградської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Заваллівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області про позбавлення батьківських прав,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Гайворонського районного суду Кіровоградської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Заваллівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивовано тим, що за час спільного проживання позивача з відповідачем без реєстрації шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , де батьком записано позивача - ОСОБА_1 , а матір`ю записано відповідача - ОСОБА_2

31 липня 2017 року між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб. Після реєстрації шлюбу відповідач змінила своє прізвище з « ОСОБА_2 » на прізвище « ОСОБА_1 ».

14 грудня 2020 року рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області шлюб між сторонами було розірвано.

З самого народження їх малолітній син постійно проживав з позивачем та відповідачем за адресою: АДРЕСА_1 , до жовтня 2020 року.

В жовтні 2020 року відповідач виїхала з їхнього місця проживання, а малолітній син залишився проживати разом із позивачем та його матір`ю (бабусею дитини) ОСОБА_7 по АДРЕСА_1 .

У період часу з лютого 2021 по лютий 2022 року, позивачем разом із малолітнім сином проживали по АДРЕСА_2 , у його рідної сестри ОСОБА_8 , де в цей час син позивача відвідував дитячий садок.

Після 24 лютого по серпень 2022 року позивач разом із сином знову проживали по АДРЕСА_1 .

З 01 вересня 2022 року син пішов до 1 класу початкової школи № 334 Дарницького району м. Києва, а з 01 вересня 2023 року пішов до 2 класу цієї школи, до якої ходить до цього часу.

З березня 2024 року через систематичні ворожі обстріли м. Києва, син позивача перебуває на змішаній формі навчання та проживає за їх місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

З жовтня 2020 року і по день звернення до суду (квітень 2024 року) із цим позовом відповідач жодного разу не цікавилася їх сином, його здоров`ям та розвитком, не приїздила до нього, не намагалася з ним поспілкуватися та погуляти; не вітала сина зі святами та днями народження, не дарувала ніяких подарунків чи іграшок; не телефонувала сину, не зв`язувалася з ним за допомогою інших засобів зв`язку; не піклувалася про фізичний і духовний розвиток малолітньої дитини, не дбала про його нормальне самоусвідомлення та його здоров`я; добровільно не надавала матеріальної допомоги на утримання дитини.

Вищевказані обставини свідчать про те, що їх син фактично не знає своєї рідної матері, яка повністю самоусунулася від виконання покладених на неї батьківських обов`язків, та відповідач (як мати) свідомо ухиляється від покладених на неї обов`язків щодо виховання та утримання дитини, що є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

У зв`язку з викладеним, просить суд: позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою судді Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 13.05.2024 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 26.07.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача адвокат Топчієнко В.В. в судовому засіданні позов підтримали з підстав зазначених у ньому. Додатково позивач вказав, що останній раз відповідач вітала один рік тому сина з днем народження. Вказав, що в 2023 році відповідач надала нотаріальну згоду на виїзд сина за кордон.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, судові повістки не отримувала, оскільки не проживає в зареєстрованому місці проживання, а тому відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України є такою, що належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи. Відзив на позовну заяву не надіслала.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування Заваллівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області в судове засідання не з`явився, надав до суду клопотання про розгляд справи без участі представника Органу опіки та піклування.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні повідомила, що позивач вляється її рідним братом. Мати племінника ОСОБА_3 покинула сім`ю та не доглядає за сином, не спілкується з ним, до навчальних закладів не являлась, не приймає участі у вихованні дитини, хоч позивач і не обмежує спілкування відповідача з дитиною. Востаннє ОСОБА_8 бачила відповідача ОСОБА_2 один рік тому. Мати надала нотаріальну згоду на виїзд племінника за кордон. Дитина проживає в бабусі в смт. Завалля Голованівського району Кіровоградської області або в м. Київ.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні показала, що позивач являється її рідним сином. Мати внука покинула дитину. Вихованням ОСОБА_3 займалася ОСОБА_7 разом з сином та донькою, разом вони і утримують його. Відповідач не цікавиться життям своєї дитини, не спілкується з нею, не приймає ніякої участі у вихованні.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні вказала, що позивач являється її племінником. Зі слів своєї сестри ОСОБА_7 їй відомо, що відповідач не бере участі у вихованні ОСОБА_3 , не цікавиться його життям, не спілкується з ним.

Опитаний в судовому засіданні малолітній ОСОБА_3 суду пояснив, що живе з батьком. Батько збирає його до школи, купує йому іграшки, одяг, взуття та їжу. Хотів би, щоб мати з ним спілкувалась.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представника позивача, малолітнього ОСОБА_3 , свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи та на підставі пояснень позивача та представника позивача, свідків. Слід зазначити, що дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 76, ч. 1, 2 ст. 77, ч. 2 ст. 78, ч. 1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого 14.01.2016 року виконавчим комітетом Заваллівської селищної ради Гайворонського району Кіровоградської області, ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_3 , батьком зазначений - ОСОБА_1 , мати вказана ОСОБА_2 (а.с. 10).

31.07.2017 року виконавчим комітетом Заваллівської селищної ради Гайворонського району Кіровоградської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . ОСОБА_2 змінила прізвище « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_1 » (а.с. 9).

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 14.12.2020 року по справі №385/1448/20, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 11-12).

Згідно копії Характеристики учня 2-В класу початкової школи №334 Дарницького району м. Києва ОСОБА_3 виданої - ОСОБА_3 навчається на очній формі, бере участь в освітньому процесі з використанням технологій дистанційного навчання. Батько, ОСОБА_1 , займається вихованням дитини, підтримує постійний зв`язок з класним керівником, бере активну участь у житті класу, регулярно цікавиться успіхами дитини. Приводить дитину до школи вчасно. Хлопчик має всі необхідні речі для навчання. Завжди охайно одягнений та має кошти на харчування. Батько залишив свої контактні дані для зв`язку на випадок надзвичайних ситуацій. Мати хлопчика, протягом навчання ОСОБА_3 у 1 і 2 класі (2022-2023, 2023-2024 н.р.) дні спілкування з батьками та батьківській збори не відвідувала, до класного керівника та адміністрації закладу освіти з питань освітнього процесу жодного разу не зверталася (а.с. 14).

З копії довідки №333 від 23.04.2024 року виданою КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Дніпровського району м. Києва» Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації вбачається, що дитина ОСОБА_3 перебуває під наглядом лікаря-педіатра даного медичного закладу. Декларація укладена на номер телефону тітки (як контактна особа). До укладення декларації звернення в амбулаторію були в присутності тітки або батька з лютого 2023 року (а.с. 42).

Згідно копії відповіді на адвокатський запит ОСОБА_13 від 26.04.2024 року №554 наданої Пролісківською філією Щасливського ліцею Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області, ОСОБА_3 був зарахованим до ОНЗ Щасливського НВК-ліцей загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня-дитячий садок» 07.12.2020 року. Останній день, коли дитина відвідувала дитячий заклад був 18.02.2022 року. Заяву про влаштування дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до ОНЗ Щасливського НВК-ліцей загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня-дитячий садок» було прийнято від громадянина ОСОБА_1 , заява від 30.11.2020 року. Контактний номер телефону для зв`язку було зазначено НОМЕР_2 та надано ксерокопію паспорту громадянина України на ОСОБА_1 . Відносно питання щодо виховання, зокрема, хто приводив та забирав з батьків дитину до та з дошкільного закладу надати відповідь заклада не може, документації про це не ведеться (а.с. 43).

Згідно Висновку комісії з захисту прав дитини при Заваллівській селищній раді по питанню позбавлення батьківських прав від 25.06.2024 року - під час бесіди проведеної у телефонному режимі, з відповідачкою - ОСОБА_2 було з`ясовано, що вона не проживає за місцем реєстрації, адресу свого фактичного місця проживання громадянка ОСОБА_2 відмовилася повідомляти, повідомила лише те, що вона проживає у м. Києві. ОСОБА_2 не заперечує проти позбавлення її батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , так як вона не допомагає утримувати сина матеріально, не піклується про його здоров`я, навчання, виховання. Для підтвердження вищевикладеного надіслала, на орган опіки та піклування Заваллівської селищної ради письмову згоду на позбавлення її батьківських прав (завірену нотаріально).

Працівниками служби у справах дітей Заваллівської селищної ради було обстежено умови проживання родини ОСОБА_1 , зокрема, малолітньої дитини ОСОБА_3 та встановлено, що умови - задовільні. Дитина забезпечена всім необхідним для проживання, виховання та розвитку.

Згідно з інформацією навчального закладу, де навчається ОСОБА_3 , його мати - ОСОБА_2 , батьківські збори не відвідує, з класним керівником з питань виховання та навчання не спілкується, проблемами шкільного життя дитини не цікавиться.

Відповідно до довідки КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Дніпровського району м. Києва» від 23.04.2024 року про те, що малолітня дитина ОСОБА_3 перебуває під наглядом лікаря-педіатра і звертався до лікаря разом з батьком.

Зазначені факти можна розцінювати як ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків громадянкою ОСОБА_2 .

Враховуючи вище викладене, з метою захисту прав та законних інтересів неповнолітньої дитини, комісія з захисту прав дитини при Заваллівській селищній раді дійшла до висновку про доцільність позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 82).

Згідно копії нотаріально завіреної заяви ОСОБА_2 (до реєстрації 12.08.2023 року шлюбу, з ОСОБА_17 - прізвище ОСОБА_1 ) від 21.06.2024 року, ОСОБА_2 не заперечує та надає свою згоду на позбавлення її батьківських прав відносно свого малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки вона зовсім не має можливості займатися його вихованням (а.с. 85).

Норми права та мотиви їх застосування.

Згідно статті 8 Європейської конвенції з прав людини кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою ВРУ від 27.02.1991 року №789-ХІІ (далі - Конвенція), держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

В свою чергу, в Конвенцією про контакт з дітьми, яка ратифікована Україною 20.09.2006 (частина перша та друга ст. 4, п. «с» ст.7) передбачено, що дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Забезпечення перед прийняттям рішення наявності достатньої інформації, зокрема від носіїв батьківської відповідальності, для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і, коли необхідно, одержання додаткової інформації від інших відповідних органів чи осіб. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У частині 4 ст.10 ЦПК України зазначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні по справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року (п.54) зазначив, що позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і такі інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага.

В п. 53 рішення «Хант проти України», Європейський суд вказав про те, що беззаперечно, що аналіз того, що має найкраще задовольняти інтереси дитини, є дуже важливим у таких справах. Більше того, необхідно зважити, що зазвичай державні органи мають перевагу у безпосередньому спілкуванні з особами, яких стосується справа. Виходячи з цих міркувань, завдання Суду полягають не в виконанні обов`язків національних органів щодо визначення питань опіки чи доступу до дитини, а в дослідженні рішень, які виносились державними органами, здійснюючи свої дискреційні повноваження, на предмет їх відповідності Конвенції.

В іншому своєму рішенні від 18.12. 2008 (справа «Савіни проти України», Заява №39948/06, п.п. 47, 48) Європейський суд з прав людини вказав на те, що: «право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (див., зокрема, рішення у справі «МакМайкл проти Сполученого Королівства» (McMichael v. the United Kingdom) від 24.02.1995, п. 86, серія A, N 307-B).

Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не «згідно із законом», не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві» (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, п. 87).

Визначаючи, чи було конкретне втручання «необхідним у демократичному суспільстві», Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (див., наприклад, справи «Кутцнер проти Німеччини» (Kutzner v. Germany), N 46544/99 п. 65, ЄСПЛ 2002-I, та «Зоммерфельд проти Німеччини» (Sommerfeld v. Germany), [GC], N 31871/96, п. 66, ЄСПЛ 2003-VIII).

Також, при вирішенні переданого на розгляд суду позову, слід врахувати те, що в Декларації прав дитини, яка проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, одним з принципових положень визначено те, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Дитина для повного гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (частина перша ст. 151 Сімейного кодексу України).

Відповідно до частини першої ст. 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Позов про позбавлення батьківських прав позивачем заявлений на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України. Відповідно до вказаної норми права, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Способи та методи ухилення від обов`язку з виховання та утримання дитини зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 в п.16: «Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності, треба розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

Відповідно до п.п. 15, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на цей орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19, від 28 липня 2021 року в справі № 554/9586/19, від 22 вересня 2021 року в справі № 640/12266/16-ц.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

В п. 61 рішення у справі «Кутцнер проти Німеччини» встановлено існування родинного зв`язку, держава має, в принципі, діяти у такий спосіб, щоб уможливлювати розвиток такого зв`язку. Здійснення заходів із роз`єднання сім`ї є втручанням надзвичайно серйозного характеру. Рішення про вжиття такого заходу має спиратися на достатньо переконливі та зважені аргументи, що враховують інтереси дитини (рішення у справі «Скоццарі та Дж`юнта проти Італії» (Scozzari Giunta v. Italy) [ВП], заяви №39221/98 і №41963/98, п. 148, ECHR 2000-VIII).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

По відношенню до спірної по справі ситуації слід зазначити, що одним з фундаментальних принципів демократичного суспільства є законність, на яку посилається преамбула до Конвенції. Законність передбачає, серед іншого, що втручання з боку виконавчої влади в права осіб повинне бути предметом ефективного контролю. Цей контроль звичайно здійснюється судовою владою (принаймні, в якості останньої інстанції), оскільки судовий контроль надає найкращі гарантії незалежності, неупередженості і належної правової процедури.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються ст. 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.

Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

Під час розгляду справи позивачем не доведено, а судом не встановлено гострої необхідності позбавлення відповідачки батьківських прав, а також стороною позивача не обґрунтовано, чому таке позбавлення буде в інтересах дитини.

Судом встановлено, на підставі наданих позивачем та досліджених доказів, пояснень свідків в їх сукупності, що відповідачка неналежним чином виконує свої батьківські обов`язки, фактично самоусунулась від їх виконання, переклавши тягар виховання, забезпечення, догляду та створення умов для їх розвитку, навчання та відпочинку на позивача - батька дитини.

Разом з тим, суд дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази винної поведінки відповідачки, як матері, свідомого нехтування нею своїми обов`язками, які б свідчили про її умисне ухилення від виховання дитини, також не встановлено, що до відповідчки раніше застосовувались попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини тому, виходячи із якнайкращих інтересів дитини, дійшов висновку про відсутність безумовних підстав для задоволення позову про позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом.

При цьому суд звертає увагу, що дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. (частина друга статті 171 СК України).

Тому суд враховує пояснення малолітнього ОСОБА_3 , який в судовому засіданні вказав, що хотів би, щоб мати з ним спілкувалась.

Слід зазначити, що судом не встановлено, що наявність батьківського зв`язку дитини з відповідачкою становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку, чи передбачатиме її розвиток у неблагополучному середовищі.

Відповідно до ч. 5, 6 ст.19 СК України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд приймає до уваги висновок органу опіки та піклування, який визначив доцільним позбавлення батьківських прав відповідачки щодо її дитини.

Водночас, висновок органу опіки та піклування не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії. Також вказаний документ не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов`язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер. Цьому документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року по справі № 496/4271/16-а (К/9901/29090/18).

У спірній по справі ситуації, суд, передусім, виходить з положень ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради УРСР № 789-ХХІІ від 21.02.1991, в яких зазначено, що під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

Таким чином, суд в оцінці обставин даної справи виходить з того, що на перше місце суд ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для постановлення рішення. Позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення матері до дитини.

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 47 рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України», п. 49 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (ст. 142 СК України), в тому числі й на рівне виховання батьками.

Беручи до уваги всі встановлені судом обставини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, враховуючи викладені норми законів, суд приходить до висновку про необхідність попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , поклавши при цьому на Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Завалівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області, контроль за виконанням нею батьківських обов`язків.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази з урахуванням наведених правових норм, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, їх належність, допустимість, достовірність, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову про позбавлення відповідачки батьківських прав слід відмовити, у зв`язку з відсутністю підстав застосовування до відповідачки такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав.

Разом з тим, слід зазначити, що позивач не позбавлений можливості повторно звернутись до суду із аналогічним позовом про позбавлення батьківських прав, якщо відповідачка не змінить свого ставлення до дитини та при наданні належних, допустимих та достатніх доказів умисного ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Інші доводи сторін судом не аналізуються та не спростовуються, оскільки не впливають на висновки суду по вказаному спору.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 89, 141, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Заваллівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виховання малолітнього сина ОСОБА_3 та піклування про нього та покласти на Орган опіки та піклування Заваллівської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області контроль за виконанням нею батьківських обов`язків.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 26.08.2024 року.

Суддя: А. М. ГРИШАК

Дата документу 16.08.2024