Постанова

від 04.07.2024 по справі 904/4459/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2024 року м.Дніпро Справа № 904/4459/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Чередка А.Є.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2023 (прийняте суддею Ніколенко М.О., повне судове рішення складено 11.12.2023) у справі № 904/4459/23

за позовом ОСОБА_1

до Відповідача-1: ОСОБА_2

Відповідача-2: ОСОБА_3

За участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів Приватного нотаріуса Бунякіної Олени Валентинівни

За участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів Товариства з додатковою відповідальністю "Криничанське рибоводне сільськогосподарське підприємство"

про визнання недійсним договору передачі частки в статутному капіталі

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст заявлених вимог.

ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Відповідача-1: ОСОБА_2 , Відповідача-2: ОСОБА_3 про визнання недійсним договору передачі частки в статутному капіталі Товариства з додатковою відповідальністю "Криничанське рибоводне сільськогосподарське підприємство", укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2023 у справі № 904/4459/23 відмовлено у задоволенні позову.

Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з тих обставин, що визнання правочину недійсним з підстав його фраудаторності є інструментом захисту прав кредитора в рамках провадження справи про банкрутство або у виконавчому провадженні (щодо правочинів, укладених боржником після відкриття виконавчого провадження), та не може бути визнаний належним способом захисту прав кредитора щодо будь-яких правочинів, укладених боржником.

3.Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2023 у справі № 904/4459/23, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

4.Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що у позовній заяві та конкретно вказувалось на порушення матеріальної норми ст. 234 ЦК України, проте були проігноровані судом першої інстанції та необґрунтовано зроблено посилання на те, що ОСОБА_2 не є суб`єктом підприємницької діяльності та не перебуває в стані банкрутства та оскільки оспорюваний договір був укладений ще до ухвалення заочного рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 27.12.2022 у справі №178/1351/21, то в такому разі відсутні підстави для визнання договору від 20.05.2022 недійсним з підстав його фраудаторності в порядку ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства або ст. 9 Закону України "Про виконавче провадження".

Порушення норм процесуального права полягає в тому, що 29.11.2023 розгляд справи був розглянутий без представника позивача та без повідомлення його про призначення розгляду справи на вказану дату.

При винесені рішення судом першої інстанції було порушено право позивача на справедливий суд, право на доказування обставин на які він посилається та не було дотримано вимог ст. 238 ГПК України стосовно мотивувальної частини судового рішення, а саме судом не було описано та не наведено обґрунтування в мотивувальній частині щодо вказаних позивачем в позовній заяві доказів та посилань на відповідні норми права.

Апелянт зазначає, що єдиним майном, яким володів ОСОБА_2 була частка у статутному капіталі товариства з додатковою відповідальністю "Криничанське рибоводне сільськогосподарське підприємство" в розмірі 217 828, 75 грн.

ОСОБА_2 розуміючи наслідки виконання рішення суду про стягнення боргу уклав договір купівлі - продажу від 20.05.2022 з ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Бунякіною О.В. щодо передачі частки в статутному капіталі товариства з додатковою відповідальністю "Криничанське рибоводне сільськогосподарське підприємство" в розмірі 217 828, 75 грн. Тим самим позбувшись єдиного наявного у нього майна.

Відповідно ОСОБА_2 ухиляючись від сплати боргу, діяв недобросовісно та зловживаючи правом, уклав фіктивний правочин (фраудаторний договір).

5.Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Представник відповідача-2 проти задоволення скарги у судовому засіданні заперечував.

Відповідач-1 та треті особи своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались. Про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

04.07.2024 від апелянта надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване зайнятістю його повноважного представника, як захисника обвинуваченого, в кримінальній справі № 243/6167/17-к, яка призначена на 04.07.2024 о 14:00.

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання, оскільки припини неявки представника апелянта у судове засідання не є поважними. Процесуальне законодавство не визначає пріоритет одних справ над іншими, неможливість заміни на іншого представника також не доведена заявником. Суд звертає увагу скаржника, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

6.Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.02.2024 відкрито апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 25.04.2024 о 14:30 год.

Судове засідання, призначене на 25.04.2024 не відбулося у зв`язку з відрядженням члена колегії суддів - судді Мороза В.Ф.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2024 розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 04.07.2024 о 14:30 год.

В судовому засіданні 04.07.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

7.Встановлені судом обставини справи.

Заочним рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 27.12.2022 у справі № 178/1351/21 присуджено до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу у розмірі 530 000 грн. та витрат зі сплати судового збору у розмірі 5 300 грн.

Вказане рішення суду було звернуто ОСОБА_1 до примусового виконання. Що підтверджується заявою на ім`я Приватного виконавця Лисенка Ю.О. від 03.03.2023 про відкриття виконавчого провадження.

Приватним виконавцем Лисенком Ю.О., 09.03.2023 було відкрито виконавче провадження №71244168 з виконання заочного рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 27.12.2022 у справі № 178/1351/21.

Відповідно до листа Приватного виконавця Лисенка Ю.О. від 08.06.2023 № 01-29/26497, під час виконання такого рішення суду, майна боржника, на яке можливо звернути стягнення, зокрема, об`єктів нерухомості, транспортних засобів, сільськогосподарської техніки, не виявлено.

Разом з цим, 20.05.2022 між ОСОБА_2 (надалі - продавець) та ОСОБА_3 (надалі - покупець), 20.05.2022 був укладений договір купівлі - продажу частки в статутному капіталі Товариства з додатковою відповідальністю "Криничанське рибоводне сільськогосподарське підприємство" (надалі - договір).

За умовами п. 1.1 договору, продавець в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, продав та передав, а покупець купив та прийняв від продавця частку в статутному капіталі Товариства з додатковою відповідальністю "Криничанське рибоводне сільськогосподарське підприємство" (ідентифікаційний код: 20285513) (надалі - товариство), в розмірі 100 % статутного капіталу Товариства, що складає 217 828,75 грн.

Позивач вбачає підстави для визнання недійсним договору купівлі - продажу частки в статутному капіталі, оскільки вважає його таким, що укладений з метою ухилення боржника від виконання рішення суду та оплати боргу.

8.Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.

Формулювання "зловживання правом" передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.

У Рішенні від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку "Індустріалбанк" щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 ЦК України Конституційний Суд України визнав, що зазначені приписи ЦК України є конституційними та такими, що не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) (абзаци другий, третій пункту 5.3, пункт 5.4 та абзац другий пункту 8.2 мотивувальної частини цього Рішення).

Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. При кваліфікації дій як таких, що свідчать про зловживання правом, суд надає оцінку наявності негативних наслідків для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувати); правовому статусу особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та і здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша підстава, наприклад, передбачена статтею 228 ЦК України.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, вказує на те, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, провадження № 14-260цс19, на яку посилається заявник).

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, на яку посилається заявник).

Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення

Отже, правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Крім того, договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Водночас застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відносяться: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20, провадження № 12-60гс21.

Як вбачається з заочного рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 27.12.2022 у справі № 178/1351/21 відповідач-1 мав боргові зобов`язання строк виконання за якими настав 30.08.2018 року.

Під час розгляду справи № 178/1351/21 Криничанським районним судом Дніпропетровської області відповідачем-1 було укладено спірний договір купівлі-продажу.

Вказаними обставинами підтверджується одна з ознак фраудаторності - момент укладення договору.

Проте, решта обставин справи та укладення спірного договору не підтверджують обставини фраудаторності такого правочину.

Так, оспорюваний договір купівлі-продажу виконаний сторонами. Відповідач-2 значиться єдиним учасником Товариства з додатковою відповідальністю "Криничанське рибоводне сільськогосподарське підприємство" з внеском до статутного капіталу 217 828,75 грн. У свою чергу, за умовами оспорюваного договору (п. 4) продавець підтверджує факт повного розрахунку за продану частку у статутному капіталі під час підписання договору.

При цьому, ціна договору складає 217 828,75 грн., тобто відповідає розміру відчужуваної частки у статутному капіталі. Доказів того, що така вартість відчуження є заниженою та не відповідає дійсній вартості, матеріали справи не містять.

Також, з матеріалів справи не вбачається, що покупець за договором (відповідач-2) та продавець (відповідач-1) є пов`язаними особами (перебувають у родинних стосунках будь-якого ступеня спорідненості тощо), або відповідач-2 діяв недобросовісно та міг сприяти боржнику в ухиленні від виконання боргових зобов`язань.

Оцінюючи наявність підстав для визнання оспорюваного договору фраудаторним, суд апеляційної інстанції зі змісту листа приватного виконавця Лисенко Ю.О. від 08.06.2023 № 01-29/26497 (а.с. 51-52, т. 1) встановив, що на виконанні приватного виконавця перебуває виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа №178/1351, виданого 03.02. Криничанським районним судом Дніпропетровської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу у розмірі 530 000,00 гри., яке відкрито 09.03.2023. Приватним виконавцем з мстою примусового списання грошових коштів з рахунків боржника до банківських установ були направлені платіжні інструкції, в результаті виконання яких відбулось часткове погашення боргу за рішенням суду. З метою встановлення майнового стану боржника, були направлені запити до органів, шо здійснюють реєстрацію та перереєстрацію права власності на майно та ведуть Реєстр платників податків до Державного бюджету України. Відповідно до відповіді Головного сервісного центру МВС Регіонального сервісного центру ГСЦ МВМ в Дніпропетровській області (Філія ГСЦ МВС) Територіального сервісного центру МВС № 1242, за боржником транспортні засоби не зареєстровані. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, за боржником не зареєстровано право власності на нерухоме майно. Відповідно до відповіді Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області, за боржником сільськогосподарська техніка не зареєстрована. Станом на момент надання відповіді майно, що належить боржнику не виявлено.

Отже, частина суми стягнутої заочним рішенням від 27.12.2022 у справі № 178/1351/21 була погашена за рахунок коштів боржника на рахунках у банківських установах. При цьому, у вищевказаній відповіді приватного виконавця не зазначено розміру залишку непогашеної заборгованості.

Суд приймає до уваги, що у матеріалах справи відсутні докази повернення виконавчого документа стягувачу, зокрема, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" - у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

За викладеного, суд не може дійти висновку, що внаслідок укладення оспорюваного правочину, відсутнє майно у боржника для виконання зобов`язань за наявним боргом, тобто, що правочин укладено на шкоду кредитору.

Позивач не надав доказів, які б спростовували наведені обставини, та дозволяли визнати оспорюваний договір фраудаторним або таким, що не відповідає вимогам ст. 234 ЦК України.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив обставин, що є обов`язковими складовими конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі, з якими закон пов`язує визнання такого договору недійсним на момент його вчинення (укладення).

Отже, підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з додатковою відповідальністю "Криничанське рибоводне сільськогосподарське підприємство" від 20.05.2022, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , судом не встановлено.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 120 ГПК суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (частина 6 статті 242 ГПК України).

Розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час та місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату та час слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №918/1478/14, від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Колегія суддів приймає до уваги, що саме за позовом ОСОБА_1 відкрито провадження у справі. Позивачем відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень отримано усі судові рішення, які виносилися судом, у тому числі і ухвала суду від 14.11.2023 (а.с. 96, 106, 134, 149 т. 1), також представник позивача був присутній у судовому засіданні 05.10.2023.

Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Відтак, особа, яка добросовісно користується наданими законом процесуальними правами, зобов`язана слідкувати за перебігом розгляду своєї заяви.

Крім цього, варто зазначити, що учасники справи, в цьому випадку позивач, який звернувся з позовом, а отже є ініціатором її розгляду справи судом, не позбавлений права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua), з огляду на приписи частини першої статті 9 ГПК, частини другої статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Ухвала суду першої інстанції від 14.11.2023 оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень 23.11.2023.

Отже, скаржник не лише був обізнаний про наявність розгляду справи в суді, але й не був позбавлений доступу до суду, оскільки на зазначену ним адресу надсилалися процесуальні рішення з метою повідомлення скаржника як позивача у справі про дату і час розгляду справи.

За викладеного, суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції з підстав зазначених апелянтом.

Практика Верховного Суду, на яку посилається апелянт не є релевантною до даних правовідносин, оскільки у вказаних судових рішенням правочини було укладено за інших обставин, які надавали ознак фруадаторності правочину.

Зокрема, у справі №755/17944/18 правочин укладено з пов`язаною особою (відчужено на користь сина); у справі 161/12564/21 особою відчужено транспортний засіб на користь доньки, а на підставі договору дарування 1/2 частку квартири передано своїй дружині; у справі № 405/1820/17 боржник відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері; у справі № 693/624/19 контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори вчинив договори з особою, яка була його учасником, також ціна не відповідала ринковій; у справі № 910/12093/20 спірним договором переведення боргу фактично замінено сторону у зобов`язанні перед кредитором з діючого на неплатоспроможне підприємство, що призвело до неможливості стягнення боргу.

9.Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За встановлених обставин справи, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду зміні або скасуванню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2023 у справі № 904/4459/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2023 у справі № 904/4459/23 залишити без змін.

Витрати з оплати судового збору, понесені у суді апеляційної інстанції, віднести на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05.08.2024

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя А.Є. Чередко