Рішення

від 20.08.2024 по справі 904/6044/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2024м. ДніпроСправа № 904/6044/20 (904/2286/24)

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Соловйової А.Є., за участю секретаря судового засідання Сулими Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражного керуючого Огулькової Анни Миколаївни, м.Дніпро

до ОСОБА_1 , Київська обл., м. Васильків

про стягнення заборгованості у розмірі 559 000,00 грн

Представники:

від позивача: Огулькова А.М., свідоцтво №1368 від 18.07.2013

від відповідача: Синиченко Ю.В., ордер серія ДП №363/000034 від 31.05.2024

СУТЬ СПОРУ:

Ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражний керуючий Огулькова Анна Миколаївна звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 559 000,00 грн.

В обґрунтування вказаної заяви позивач посилається на те, що в ході ліквідаційної процедури ліквідатору стало відомо, що ТОВ "Нива 2014" сплатило з власного банківського рахунку на користь відповідача - ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 559 000,00 грн зворотної фінансової допомоги, однак кошти повернуті не були.

Судом за допомогою автоматизованої системи документообігу суду встановлено, що 24.11.2020 Господарським судом Дніпропетровської області відносно позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" (49074, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Слобожанський, 111 А, кв.51, код ЄДРПОУ НОМЕР_8) відкрито провадження у справі про банкрутство №904/6044/20, що перебуває на розгляді судді Господарського суду Дніпропетровської області Соловйової А. Є.

21.10.2019 року набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства.

Відповідно до положень частини 1, 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, на підставі положень частини 3 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства матеріали справи №904/6044/20(904/2286/24) передані до розгляду судді Соловйовій А.Є.

Ухвалою суду від 29.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

12.06.2024 відповідачем подано клопотання б/н від 10.06.2024 про розгляд справи №904/6044/20(904/2286/24) в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

12.06.2024 відповідачем подано заяву б/н від 11.06.2024 про застосування позовної давності.

12.06.2024 відповідачем подано відзив б/н від 12.06.2024 на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.

13.06.2024 відповідачем подано клопотання б/н від 13.06.2024 про долучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 17.06.2024 призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 09.07.2024 о 12:00 год.

09.07.2024 від позивача надійшла відповідь б/н від 08.07.2024 на відзив ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд, зокрема, поновити пропущений строк на подання вказаної відповіді на відзив; провести судове засідання, призначене на 09.07.2024, без участі ліквідатора; у разі відкладення розгляду справи надати можливість приймати участь в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Суд долучив поданий документ до матеріалів справи.

У судове засідання, призначене на 09.07.2024, представник позивача не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

У судове засідання, призначене на 09.07.2024, з`явився представник відповідача, який зазначив по необхідність надання додаткового часу для ознайомлення з поданою позивачем відповіддю на відзив та надання своїх пояснень.

Ухвалою суду від 09.07.2024 відкладено судове засідання на 23.07.2024 об 11:20 год.

23.07.2024 відповідачем подано клопотання б/н від 22.07.2024 про застосування правових норм, що регулюють спірні правовідносини та про врахування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд долучив подане клопотання до матеріалів справи.

У судове засідання, призначене на 23.07.2024, з`явився представник відповідача.

У судовому засіданні, призначеному на 23.07.2024, в режимі відеоконференції приймав участь представник позивача.

Представник відповідача підтримав подане клопотання про застосування правових норм, що регулюють спірні правовідносини та про врахування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Представник позивача зазначив, що не сплив строк позовної давності за траншами здійсненими за період з 14.04.2016 по 20.26.2016.

У судовому засіданні, призначеному на 23.07.2024, оголошено перерву до 20.08.2024 о 10:30 год.

У судове засідання, призначене на 20.08.2024, з`явився представник відповідача.

У судовому засіданні, призначеному на 20.08.2024, в режимі відеоконференції приймав участь представник позивача.

В судовому засіданні, призначеному на 13.09.2023, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

В ході ліквідаційної процедури ліквідатору стало відомо про те, що ТОВ «Нива 2014» було сплачено з власного банківського рахунку на користь Відповідача - ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2 283 000,00 грн (два мільйона двісті вісімдесят три тисячі гривень 00 копійок) зворотної фінансової допомоги.

Зазначене підтверджується банківською випискою АТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК" за період з 12.03.2014 по 09.02.2022, яка міститься в матеріалах справи.

Зазначені кошти повернуті не були.

16 червня 2022 року ліквідатор звернулася до ОСОБА_1 із запитом вих.№16-06-22/1/02-02, до якого додавався Акт звірки взаєморозрахунків між ТОВ «НИВА 2014» та Відповідачем за квітень 2016 року - червень 2022 року.

У запиті зазначалося, що у випадку неотримання відповіді на запит, вважається, що за принципом мовчазної згоди ОСОБА_1 підтверджує заборгованість перед ТОВ "Нива 2014" в сумі 2 283 000,00 грн зворотної фінансової допомоги. Заборгованість ОСОБА_1 перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" підлягає погашенню в семиденний строк з дня отримання цього запиту.

Позивач зазначив, що відповідь на вказаний запит отримана не була, так само як і не виконано зобов`язання за погашення заборгованості, з огляду на що Огулькова А.М. дійшла висновку про необхідність звернення до господарського суду з позовною заявою.

За своєю правовою природою до зворотної фінансової допомоги застосовуються положення Цивільного кодексу України щодо позики, які викладені у главі 71 «Позика, кредит, банківський вклад».

Так, відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позивач зазначив, що у зв`язку із перебуванням в процедурі банкрутства та відсутністю фінансування коштів на сплату судового збору, Позивач дійшов висновку про звернення з позовом про стягнення не усієї суми заборгованості, а її частини відповідно до наступних траншів:

- 60 000,00 грн, 14.04.2016, призначення платежу «Видача готівки за чеком ЛИ 5669810 2016-04-14 Поворотно-фінанс.допомога ОСОБА_1 пт НОМЕР_3 вид.21.11.1998р. Васильківським МВГуМВС Укр»;

- 25 000,00 грн, 21.04.2016, призначення платежу «Видача готівки за чеком ЛИ 5669811 2016-04-21 поверн.безв.пов.фін.доп. ОСОБА_1 пт НОМЕР_4 Васильків МВ ГуМВС укр.в Київ.обл.21.11.1998р»;

- 50 000,00 грн, 13.05.2016, призначення платежу «Видача готівки за чеком ЛИ5669812 2016-05-13 пов.безв.фін.допом. ОСОБА_1 »;

- 40 000,00 грн, 24.05.2016, призначення платежу «Видача готівки за чеком ЛИ 5669814 2016-05-24 безв.пов.фіндоп. ОСОБА_1 НОМЕР_5 Васильківським МВ ГуМВС Укр.в Київс.обл.21.11.1998р»;

- 72 000,00 грн, 25.05.2016, призначення платежу «Видача готівки за чеком ЛИ 5669815 2016-05-25 безв.пов.фін.допом. ОСОБА_1 НОМЕР_5 Васильківським МВ ГуМВС Укр.в Київс.обл.21.11.1998р»;

- 50 000,00 грн, 03.06.2016, призначення платежу «Видача готівки за чеком ЛИ 5669816 2016-06-03 пов.фін.допом. ОСОБА_1 НОМЕР_6 Васильківським МВ ГУ МВС Укр.в Київськ.обл.21.11.1998р»;

- 42 000,00 грн, 15.06.2016, призначення платежу «Видача готівки за чеком ЛИ 5669817 2016-06-15 пов.фін.доп. ОСОБА_1 »;

- 220 000,00 грн, 23.06.2016, призначення платежу «Видача готівки за чеком ЛИ5669818 2016-06-12 пов.фін.допом. ОСОБА_1 НОМЕР_7 Васильківським МВ ГУ МВС Укр.в Київськ.обл. 21.11.1998р».

Таким чином, Позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" частину заборгованості в сумі 559 000,00 грн.

В матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву, в якому Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх заперечень Відповідач посилається на те, що спір у справі №904/6044/20(904/2286/24) за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражного керуючого Огулькової Анни Миколаївни до ОСОБА_1 витікає не з господарських, а з корпоративних відноси.

Відповідач зазначив, що при пред`явленні позову до господарського суду Огулькова А.М. не врахувала, що не всі сто відсотків справ про порушення корпоративних прав належать до юрисдикції господарських судів, оскільки частина справ вказаної категорії належить до цивільної юрисдикції.

Також, Відповідач у поданому відзиві зазначив, що навіть якби спір дійсно належав до господарської юрисдикції, то й тоді позов ТОВ «НИВА 2014» про стягнення з ОСОБА_1 559 000,00 грн слід було б залишити без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України з тієї причини, що позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, оскільки не має ніякого відношення до загальних зборів учасників ТОВ «НИВА 2014», а тому не вправі присвоювати собі повноваження загальних зборів учасників товариства та замість них виносити рішення про притягнення колишнього директора ТОВ «НИВА 2014» ОСОБА_1 до майнової відповідальності.

Крім того, у поданому відзиві Відповідач посилається на те, що навіть якби спір належав до господарської юрисдикції, а ОСОБА_1 не був ні учасником, ні директором ТОВ «НИВА 2014», то й тоді в задоволенні позову ТОВ «НИВА 2014» про стягнення з ОСОБА_1 559 000,00 грн слід було б відмовити з тієї причини, що встановлений договором строк, на який товариством «НИВА 2014» було надано вказану зворотну фінансову допомогу, ще не закінчився, а тому термін повернення вказаної зворотної фінансової допомоги ще не настав.

Також Відповідач вважає, що підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражного керуючого Огулькової Анни Миколаївни є порушення позивачем строку позовної давності.

Враховуючи викладене, Відповідач просив суд:

1. Справу № 904/6044/20 (№ 904/2286/24) за позовом ТОВ "НИВА 2014" про стягнення з ОСОБА_1 59 000,00 грн закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

2. В разі відхилення першого пункту резолютивної частини цього відзиву справу №904/6044/20 (№ 904/2286/24) за позовом ТОВ «НИВА 2014» про стягнення з ОСОБА_1 559 000,00 грн залишити без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ШК України, оскільки позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати.

3. В разі відхилення першого та другого пунктів резолютивної частини цього відзиву в задоволенні позову ТОВ «НИВА 2014» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 559 000,00 грн за чинним строковим договором позики повністю відмовити, оскільки встановлений договором термін повернення позики ще не настав.

4. В разі відхилення першого, другого та третього пунктів резолютивної частини цього відзиву застосувати позовну давність та в задоволенні позову ТОВ «НИВА 2014» про стягнення з мене заборгованості в сумі 559 000,00 грн повністю відмовити, оскільки позивачем порушено строк позовної давності.

Крім того, в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності до позовних вимог ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014".

Предметом доказування у даній справі є обставини укладання договору, факт передачі грошових коштів, строк повернення грошових коштів, встановлення факту порушення строків повернення грошових коштів.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з таких підстав.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За своєю правовою природою до зворотної фінансової допомоги застосовуються положення Цивільного кодексу України щодо позики, які викладені у главі 71 «Позика, кредит, банківський вклад».

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом 14.04.2016 - 23.06.2016 років ТОВ «Нива 2014» з власного банківського рахунку на користь Відповідача - ОСОБА_1 грошових кошів в сумі 559 000,00 грн зворотної фінансової допомоги, про що свідчить наявна в матеріалах справи банківська виписка (т. 1 а.с. 19 -24).

Також, як вбачається з відзиву на позовну заяву, поданого Відповідачем, ОСОБА_1 визнає факт отримання грошових коштів з рахунку ТОВ "НИВА 2014" в сумі приблизно 2 500 000,00 грн, зазначивши наступне: "На виконання вказаного договору про надання мені зворотної безвідсоткової фінансової допомоги впродовж 2016 року я приблизно за 25-30 траншів отримав з банківського рахунку ТОВ "НИВА 2014" гроші в загальній сумі приблизно 2 500 000,00 грн" (т. 1, а.с. 110).

Частиною 1 ст. 198 ГК України встановлено, що платежі за грошовими зобов`язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

В свою чергу, за приписами ч. 1-3 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Отже матеріалами справи підтверджується перерахування ТОВ "Нива 2014" на користь ОСОБА_1 зворотної фінансової допомоги в сумі 559 000,00 грн наступними траншами:

60 000,00 грн, 14.04.2016, призначення платежу «Видача готівки за чеком ЛИ 5669810 2016-04-14 Поворотно-фінанс.допомога ОСОБА_1 пт НОМЕР_3 вид.21.11.1998р. Васильківським МВГуМВС Укр»;

- 25 000,00 грн, 21.04.2016, призначення платежу «Видача готівки за чеком ЛИ 5669811 2016-04-21 поверн.безв.пов.фін.доп. ОСОБА_1 пт НОМЕР_4 Васильків МВ ГуМВС укр.в Київ.обл.21.11.1998р»;

- 50 000,00 грн, 13.05.2016, призначення платежу «Видача готівки за чеком ЛИ5669812 2016-05-13 пов.безв.фін.допом. ОСОБА_1 »;

- 40 000,00 грн, 24.05.2016, призначення платежу «Видача готівки за чеком ЛИ 5669814 2016-05-24 безв.пов.фіндоп. ОСОБА_1 НОМЕР_5 Васильківським МВ ГуМВС Укр.в Київс.обл.21.11.1998р»;

- 72 000,00 грн, 25.05.2016, призначення платежу «Видача готівки за чеком ЛИ 5669815 2016-05-25 безв.пов.фін.допом. ОСОБА_1 НОМЕР_5 Васильківським МВ ГуМВС Укр.в Київс.обл.21.11.1998р»;

- 50 000,00 грн, 03.06.2016, призначення платежу «Видача готівки за чеком ЛИ 5669816 2016-06-03 пов.фін.допом. ОСОБА_1 НОМЕР_6 Васильківським МВ ГУ МВС Укр.в Київськ.обл.21.11.1998р»;

- 42 000,00 грн, 15.06.2016, призначення платежу «Видача готівки за чеком ЛИ 5669817 2016-06-15 пов.фін.доп. ОСОБА_1 »;

- 220 000,00 грн, 23.06.2016, призначення платежу «Видача готівки за чеком ЛИ5669818 2016-06-12 пов.фін.допом. ОСОБА_1 НОМЕР_7 Васильківським МВ ГУ МВС Укр.в Київськ.обл. 21.11.1998р».

У постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 2-879/13 зауважено на тому, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс (див. також пункт 43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).

Натомість стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

ЄСПЛ у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, в редакції, чинній станом на дату здійснення спірних поставок товару, (далі по тексту - Положення) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

За своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов`язань (констатують, фіксують певні факти господарської діяльності в правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 909/146/19).

Для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції), необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, слід враховувати, що фактичне здійснення господарської операції, у випадку заперечення однією із сторін факту здійснення такої господарської операції, повинно підтверджуватися, в тому числі, і наявністю у продавця у власності товару, вибуття із власності такого товару, оприбуткування товару іншою стороною та іншими непрямими доказами (правова позиція Верховного Суду у постанові від 19.02.2019 у справі № 911/5309/14).

Так, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази укладення між сторонами письмового договору зворотної фінансової допомоги / позики.

Згідно ст.ст. 1046, 1047 ЦК України (тут і надалі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

До того ж, відповідно до вимог ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

При цьому за приписами ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Як вже було зазначено, договір є укладеним тільки в тому випадку, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору та про умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Виходячи з аналізу змісту ст. 1046 ЦК України істотними умовами договору позики є:

1) розмір позики, тобто грошова сума або кількість предметів, які позикодавець тимчасово передає у власність позичальника; порядок передачі та повернення позики,

2) строк позики, тобто визначений або невизначений проміжок часу, на який надається позика;

3) порядок (процедура) передачі та повернення позики, тобто порядок надходження предмету позики у власність позичальника та порядок повернення предмета позики у власність позикодавця.

Враховуючи, що письмового договору позики Позивачем надано не було, суд виходить з того, що між Позивачем та Відповідачем було укладено усний договір позики, оскільки в призначенні платежу зазначено «Видача готівки за чеком ... пов.фін.допом. ОСОБА_1 НОМЕР_6 Васильківським МВ ГУ МВС Укр.в Київськ.обл.21.11.1998р».

Так, Європейський Суд з прав людини наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

У застосуванні наведених вище положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 відступила від правових висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду від 02.02.2021 у справі № 330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 17.08.2021 у справі № 913/371/20 та від 27.03.2019 у справі № 905/1313/18 щодо моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна на підставі статті 1212 ЦК України, визначивши, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала.

Таким чином, суд не може погодитися з тим, що зобов`язання з повернення заборгованості має бути виконане особою протягом 7 днів з дня направлення / отримання нею вимоги про виконання такого зобов`язання відповідно до статті 530 ЦК України, як вважав позивач.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримував гроші від ТОВ «НИВА 2014» частинами, а тому й перебіг позовної давності повинен обліковуватися окремо за кожним траншем в день його вчинення.

Так, перший транш на суму 60 000,00 грн було вчинено 14.04.2016, а тому перебіг позовної давності почався 15.04.2016 і закінчився 15.04.2019.

Транш на суму 25 000,00 грн було вчинено 21.04.2016, а тому перебіг позовної давності почався 22.04.2016 і закінчився 22.04.2019.

Транш на суму 50 000,00 грн було вчинено 13.05.2016, а тому перебіг позовної давності почався 14.05.2016 і закінчився 14.05.2019.

Транш на суму 40 000,00 грн було вчинено 24.05.2016, а тому перебіг позовної давності почався 25.05.2016 і закінчився 27.05.2019.

Транш на суму 72 000,00 грн було вчинено 25.05.2016, а тому перебіг позовної давності почався 26.05.2016 і закінчився 27.05.2019.

Транш на суму 50 000,00 було вчинено 03.06.2016, а тому перебіг позовної давності почався 04.06.2016 і закінчився 04.06.2019.

Транш на суму 42 000 грн було вчинено 15.06.2016, а тому перебіг позовної давності почався 16.06.2016 і закінчився 17.06.2019.

Транш на суму 220 000 грн було вчинено 23.06.2016, а тому перебіг позовної давності почався з 24.06.2016 і закінчився 24.06.2019.

Отже за вказаними вище траншами строк позовної давності є таким, що закінчився у 2019 році.

Наряду з цим, у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", Суд зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.1992).

Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19 зазначив, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).

Водночас, до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків.

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні особи (позивача) до суду за захистом порушеного права у спорі, стороною якого є боржник, що розглядається у межах справи про банкрутство, суди мають виходити з їх об`єктивного, а не суб`єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об`єктивної перешкоди для боржника своєчасно звернутися за захистом порушеного права (пункт 112 постанови Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 911/3091/21).

З огляду на положення ст. 13 ЦК України («Межі здійснення цивільних прав») суд має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (право на позов) і до моменту звернення з позовом, зважати на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання (надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо).

Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Відповідно, оскільки судом встановлено, що строк позовної давності для звернення до суду з позовними вимогами про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «НИВА 2014» безпідставно набутих грошових коштів в сумі 559 000,00 грн станом на день подання позовної заяви закінчився, а Відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності, за умов відсутності визнаних судом поважними причин його пропуску, наявні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.

Щодо твердження Відповідача, що позовну заяву Огулькової А.М. підписано особою, яка не має права її підписувати, суд зазначає наступне.

Згідно п. 12 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, зокрема, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

Суд зазначає, що п. 12 ч. 1 ст. 20 ГПК України стосується виключно спорів про заподіяння збитків посадовою особою юридичній особі, в той час як предметом позову у справі №904/6044/20(904/2286/24) є саме стягнення заборгованості у розмірі 559 000,00 грн.

За змістом ст. 12 ГПК України провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому ГПК України для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених спеціальним законом про банкрутство.

За правилами юрисдикції господарських судів у п. 8 ч.1 ст. 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Справи, передбачені пунктами 8 та 9 ч. 1 ст. 20 ГПК України, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (частина дев`ята статті 30 цього Кодексу), тобто є справами виключної підсудності.

Як передбачено ч.ч. 1, 2 ст. 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Таким чином, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ, стороною в яких є боржник.

24.11.2020 Господарським судом Дніпропетровської області відносно позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" (49074, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Слобожанський, 111 А, кв.51, код ЄДРПОУ НОМЕР_8) відкрито провадження у справі про банкрутство № 904/6044/20, що перебуває на розгляді судді Господарського суду Дніпропетровської області Соловйової А. Є.

Отже, справа №904/6044/20(904/2286/24/22) підсудна саме Господарському суду Дніпропетровської області та підлягає розгляду в межах справи №904/6044/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014".

Суд звертає увагу, що принцип справедливості судового розгляду (ст. 6 Конвенції) в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Щодо надання оцінки доводам кожної зі сторін, суд зазначає, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), "Трофимчук проти України" (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України, ст.39, 45 Кодексу України з процедур банкрутства, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражного керуючого Огулькової Анни Миколаївни (код ЄДРПОУ НОМЕР_8, АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про стягнення заборгованості у розмірі 559 000,00 грн - відмовити.

Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в порядку, встановленому ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 26.08.2024.

Суддя А.Є. Соловйова