Рішення

від 21.08.2024 по справі 916/240/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" серпня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/240/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., за участю секретаря судового засідання Ігнатишеної А., розглянувши у відкритому засіданні справу

за позовом Приватного акціонерного товариства Сумський завод продовольчих товарів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН

про визнання правочину недійсним

за участю представників:

від позивача- Жукова Н.Д.,

від відповідача - Пеньковський В.Б., Гудкова Н.Ф.

До суду через підсистему Електронний суд надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства Сумський завод продовольчих товарів до Товариства з обмеженою відповідальністю АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН про визнання недійсним правочину щодо експедирування з морським перевезенням партії з 10 контейнерів соняшникової олії у флексітанках MRKU9501990, MSKU7805240, MRSU0274883, MSKU3774618, MSKU3027567, MRKU7933850, MRKU8715750, MRKU8373703, MRKU9055538, MRKU9435970 згідно коносаменту №215061754 як такий, що було вчинено Приватним акціонерним товариством Сумський завод продовольчих товарів під впливом обману з боку ТОВ АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН.

Ухвалою від 24.01.2024 позов залишено без руху та встановлено позивачу строк 10 днів для усунення недоліків.

30.01.2024 у встановлений строк, позивач подав докази усунення недоліків.

Ухвалою від 31.01.2024 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 06.03.2024. Цією ж ухвалою суд вказав відповідачу на необхідність в порядку ст. 90 Господарського процесуального кодексу України дати позивачу відповіді на наступні питання:

1) Коли (точна дата) та на підставі якого розпорядження Приватного акціонерного товариства Сумський завод продовольчих товарів було випущено коносамент № 215061754? Надати його належним чином засвідчену копію.

2) Чи повідомляли працівники та/або представники ТОВ АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН працівників та/або представників Приватного акціонерного товариства Сумський завод продовольчих товарів про те, що коносамент № 215061754 скасовано?

3) З яких підстав, кому та коли саме було передано/видано вантаж - 10 контейнерів соняшникової олії у флексітанках (коносамент № 215061754): MRKU9501990, MSKU7805240, MRSU0274883, MSKU3774618, MSKU3027567, MRKU7933850. MRKU8715750. MRKU8373703, MRKU9055538, MRKU9435970? Надати належні докази такої видачі.

4) Чи вживались ТОВ АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН заходи щодо недопущення передачi вантажу (10 контейнерів соняшникової олії у флексітанках), у зв`язку зі скасуванням коносаменту №215061754? Якщо так, то які саме?

5) Яким чином було видано вантаж за скасованим коносаментом, всупереч волі власника - Приватного акціонерного товариства Сумський завод продовольчих товарів?

6) Коли саме ТОВ АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН стало відомо про видачу вантажу - 10 контейнерів соняшникової олії у флексітанках (коносамент № 215061754): MRKU9501990, MSKU7805240, MRSU0274883, MSKU3774618, MSKU3027567, MRKU7933850. MRKU8715750. MRKU8373703, MRKU9055538, MRKU9435970.

Відповідач отримав ухвалу про відкриття 31.01.2024 о 18:49 в електронному кабінеті, що підтверджується довідкою.

15.02.2024 у встановлений строк відповідач через підсистему Електронний суд подав відзив, яким просить відмовити в задоволенні позову, та ставить питання до позивача в порядку ст. 90 ГПК України.

Крім того, 15.02.2024 відповідач подав клопотання про витребування доказів, але в засіданні 15.05.2024 попросив його не розглядати, оскільки вже відпала необхідність у їх витребуванні.

28.02.2024 відповідач подав відповіді на питання позивача в порядку ст. 90 ГПК України у формі нотаріально засвідченої заяви головного бухгалтера відповідача Лобаз С.В. від 26.02.2024.

Ухвалою від 04.03.2024 судом задоволено заяву позивача про участь усіх представників у всіх засіданнях у справі в режимі відеоконференції власними засобами.

05.03.2024 через підсистему Електронний суд позивач подав докази та відповіді на питання відповідача в порядку ст. 90 ГПК України у формі нотаріально засвідченої заяви головного бухгалтера позивача Буряченко Т.М. від 05.03.2024, які були прийняті судом до розгляду в засіданні 06.03.2024.

Ухвалою від 06.03.2024 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів і призначив чергове підготовче засідання на 03.04.2024.

Засідання 03.04.2024 не відбулось через перебування судді на лікарняному.

З огляду на викладене, суд ухвалою від 08.04.2024 призначив іншу дату підготовчого засідання 15.05.2024 та постановив провести підготовче засідання у справі впродовж розумного строку

02.04.2024 відповідач подав клопотання про витребування у позивача копію рішення Міжнародного арбітражного суду при ТПП України від 19.06.2023 у справі № 301/2022 з перекладом на українську мову, засвідчену нотаріально. Але в засіданні 15.05.2024 попросив не розглядати, оскільки вже немає необхідності.

Крім того, 03.04.2024 позивач через підсистему Електронний суд подав клопотання про витребування у відповідача належним чином засвідченої копії коносаменту та/або морської накладної (Seaway bill) SWB № 215061754.

Ухвалою від 15.05.2024 судом задоволено клопотання позивача про витребування доказів - належним чином засвідченої копії коносаменту та/або морської накладної (Seaway bill) SWB № 215061754, відкладено розгляд справи на 05.06.2024.

На виконання ухвали суду від 15.05.2024 про витребування доказів, відповідач повідомив, що не є власником оригіналів документів, які витребовує суд, тому не уповноважений підтвердити відповідність копії оригіналу своїм підписом. При цьому відповідач надав суду копію морської накладної № 215061754, яка була надана йому морським агентом ТОВ «МЕРСК Україна ЛТД» у відповідь на адвокатський запит в інтересах відповідача.

В засіданні 05.06.2024 судом оголошено перерву до 19.06.2024.

19.06.2024 позивач надав до суду докази того, що оскільки відповідач не надав оригіналу або належним чином засвідченої копії документу щодо перевезення № 215061754, то позивач самостійно 10.06.2024 звернувся до ТОВ «МЕРСК Україна ЛТД» і отримав копію документу щодо перевезення waybill № 215061754, яка прийнята судом до розгляду в засіданні 19.06.2024.

Ухвалою від 19.06.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 14.08.2024, враховуючи перебування судді у відпустці. Цією ж ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання відповідача від 19.06.2024 про витребування у позивача доказів:

- направлення адвокатського запиту адвоката Жукової Н.Д. від 10.06.2024 р. на адресу генерального директора ТОВ МЕРСК УКРАЇНА ЛТД Романа Колоянова;

- отримання адвокатом Жуковою Н.Д. листа ТОВ МЕРСК УКРАЇНА ЛТД від 12.06.2024 р. №77.

- зобов`язати Позивача пред`явити у судовому засіданні або подати до суду оригінали витребуваних доказів, а також листа ТОВ МЕРСК УКРАЇНА ЛТД від 12.06.2024 р. №77 та доданої до нього копії SWB №215061754.

05.08.2024 позивач подав до суду клопотання про залучення доказів, яке судом задоволено з огляду на приписи ст.207 ГПК України.

Ухвалою від 09.08.2024 суд задовольнив клопотання відповідача про участь усіх представників у всіх засіданнях у справі в режимі відеоконференції власними засобами.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті 14.08.2024 оголошувалась перерва до 21.08.2024, після чого розгляд справи було продовжено.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог, посилаючись на обман з боку Відповідача та спробу приховати докази такого обману. За твердженням Позивача, Відповідач навмисно створив у нього враження, що перевезення вантажу 10 контейнерів соняшникової олії у флексітанках буде відбуватися згідно коносаменту №215061754, а насправді, без жодного узгодження з Позивачем, приховавши факти та документи, діючи від імені Позивача, здійснив правочин із випуску для перевезення зазначеного вантажу, створив у Позивача враження скасування коносаменту, а потім через третіх осіб активував скасований коносамент та самовільно розпорядився товаром, укривав цей факт понад 9 місяців. Відповідач видав вантаж за скасованим коносаментом, замовчував та приховував будь яку інформацію протягом 9 місяців та спричинив збитки Позивачу.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві, посилається на те, що коносамент 215061754 був скасований за проханням Позивача, тому подальшу долю вантажу він не відслідковував, бо не було на це ніяких розпоряджень від Позивача, а вантаж перебував у віданні морського перевізника - ТОВ «МЕРСК Україна ЛТД».

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, які прибули в судове засідання, суд

встановив:

09 Липня 2019 року між та Приватним акціонерним товариством «СУМСЬКИЙ ЗАВОД ПРОДОВОЛЬЧИХ ТОВАРІВ» (далі Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» (Відповідач) укладено Договір транспортного експедирування №2019-072 (далі - Договір)(а.с. 60-63, т. 1).

Відповідно до п. 1.1 Договору транспортного експедирування №2019-072 Експедитор (Відповідач) зобов`язується за дорученням Клієнта (Позивач) та за його рахунок надати або організувати надання транспортно-експедиторських послуг, пов`язаних з організацією та забезпеченням перевезень експортно-імпортних та транзитних вантажів Клієнта, а також додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу.

Згідно з п. 1.3 договору особливі умови надання послуг за цим договором при здійсненні конкретного перевезення вантажу регулюються заявкою, що погоджується сторонами, у якій зазначаються габарити та кількість місць вантажу, найменування та вид вантажу, перелік конкретних транспортно-експедиторських послуг, розмір плати експедитора, пункт відправлення та призначення вантажу, маршрут переміщення вантажу, термін перевезення та інші погоджені сторонами умови. Заявка є невід`ємною частиною договору. Заявки можуть укладатись в спрощений спосіб шляхом обміну сканованими копіями підписаних заявок за допомогою електронної пошти, однак клієнт самостійно за свій рахунок повинен протягом 3 робочих днів надати експедитору оригінал заявки.

Матеріалами справи підтверджується, що в рамках даного договору сторонами було вчинено правочин щодо експедирування з морським перевезенням партії з 10 контейнерів соняшникової олії у флексітанках (коносамент № 215061754): MRKU9501990, MSKU7805240, MRSU0274883, MSKU3774618, MSKU3027567, MRKU7933850, MRKU8715750, MRKU8373703, MRKU9055538, MRKU9435970 (далі - вантаж) до порту Латакія, Сирія через Port Said (EGPSD), Єгипет.

Під час розгляду справи судом встановлено, що на виконання вищевказаного пункту Договору (п.1.3.) Заявка щодо експедирування з морським перевезенням партії з 10 контейнерів соняшникової олії у флексітанках не укладалась, оригінал Заявки Позивачем експедитору не надано.

Із матеріалів справи вбачається, що вантаж 28.12.2021 року було передано в розпорядження ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» для подальшого транспортування залученим ним для перевезення третім особам, що підтверджується митним оформленням ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» в якості декларанта вказаного вантажу в режимі експорту, на підтвердження чого до позову додано копію митної декларації UA 500130/2022/000031 (т.1 а.с. 20-21), та наступним оформленням ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» Доручення на відвантаження експортних вантажів SHIPPING ORDER № SPF21032 від 07.01.2022 (а.с. 69-71, т. 1). На виконання договірних зобов`язань Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» було надіслано Приватному акціонерному товариству «Сумський завод продовольчих товарів» драфт коносаменту BILL OF LADING № 215061754 від 11.01.2022 (а.с. 16-18, т. 1).

Вартість переданого вантажу олії соняшникової становить 362721,30 (триста шістдесят дві тисячі сімсот двадцять один) доларів США 30 центів, що підтверджується інвойсом (Commercial invoice) № 353 (а.с. 19, т. 1) до зовнішньоекономічного контракту №79O/Ref. 21083 від 02 грудня 2021 р. (а.с. 53-54, т.1), за яким Приватне акціонерне товариство «Сумський завод продовольчих товарів» виступає продавцем товару, а покупцем Tradigrain F. T. DMCC та вже зазначеною митною декларацією UA 500130/2022/000031.

Позивач зазначає, що відповідно до відомостей бухгалтерського обліку Приватного акціонерного товариства «Сумський завод продовольчих товарів» в розрізі платежів від контрагентів, станом на 10.02.2022 року за вказаною поставкою покупцем сплачено 116004,50 (сто шістнадцять тисяч чотири) доларів США 50 центів. Таким чином, несплаченою лишилася вартість товару на суму 246716,80 (двісті сорок шість тисяч сімсот шістнадцять) доларів США 80 центів. Позивач посилається на те, що вказана заборгованість залишається не погашеною до сьогодні.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач звернувся до Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України, який рішенням від 19.07.2023 у справі № 301/2022 стягнув з Tradigrain F. T. DMCC на користь позивача 246716,80 (двісті сорок шість тисяч сімсот шістнадцять) доларів США 80 центів та витрати зі сплати арбітражного збору (т. 2, а.с. 125-135).

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 18.01.2022 року судно з вантажем покинуло митну територію України в режимі експорту, а 10.02.2022 року Приватне акціонерне товариство «Сумський завод продовольчих товарів» в особі члена дирекції Ришкіна Анатолія звернулося до ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» з вимогою про скасування коносаменту 215061754.

30.12.2022 року листом б/н ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» (а.с. 22, т. 1) у відповідь на запит Приватного акціонерного товариства «Сумський завод продовольчих товарів» щодо місцезнаходження вантажу, надало інформацію що на запит сирійського офісу залученого ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» перевізника - морських ліній Maersk A/S, 18.04.2022 року коносамент (SWB) 215061754 «активовано» для підтвердження можливості видачі вантажу клієнту та вантаж видано отримувачу Sbahi Dahrog For Vegetable Oil Production, у порту Латакія, Сирія.

Вказане, на думку позивача, не лише протирічить попередньо наданій Відповідачем інформації щодо скасування коносаменту 215061754, але й свідчить про те, що правочин щодо експедирування з морським перевезенням партії з 10 контейнерів соняшникової олії у флексітанках MRKU9501990, MSKU7805240, MRSU0274883, MSKU3774618, MSKU3027567, MRKU7933850. MRKU8715750. MRKU8373703, MRKU9055538, MRKU9435970 згідно коносаменту № 215061754 було вчинено Позивачем - Приватним акціонерним товариством «Сумський завод продовольчих товарів» - під впливом обману з боку Відповідача - ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН». Весь вказаний час Приватне акціонерне товариство «Сумський завод продовольчих товарів» не лише не мало достовірної інформації щодо місцезнаходження вантажу, але й не отримало за нього належних коштів в сумі 246716,80 (двісті сорок шість тисяч сімсот шістнадцять) доларів США 80 центів, що спричинило для підприємства збитки щонайменше на вказану суму.

Позивач зазначає, що щодо викладених обставин Приватне акціонерне товариство «Сумський завод продовольчих товарів» звернулося до органів поліції. 13.03.2023 року відкрито та внесено до ЄРДР кримінальне провадження за № 12023200480000757 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, за фактом розтрати майна, належного ПАТ «Сумський завод продтоварів», службовими особами ТОВ «Альфакоста Юкрейн», ТОВ «Мерск Україна ЛТД». Приватне акціонерне товариство «Сумський завод продовольчих товарів» визнано потерпілим у кримінальному провадженні за № 12023200480000757.

Позивач посилається на те, що жодного оригіналу документу в паперовій чи електронній формі - коносаменту №215061754 експедитором та будь-якою іншою особою так і не надано позивачу, незважаючи на його неодноразові запити. Вказане, на переконання Позивача, свідчить про обман з боку Відповідача та спробу приховати докази такого обману.

Позивач вважає, що викладені обставини беззаперечно вказують на наступне:

1) Відповідач ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» ввело Позивача в оману - навмисно створило у Позивача - Приватного акціонерного товариства «Сумський завод продовольчих товарів» - враження, що перевезення вантажу - 10 контейнерів соняшникової олії у флексітанках буде відбуватися згідно коносаменту BILL OF LADING № 215061754, а насправді без жодного узгодження з Позивачем, приховавши факти та документи, діючи від імені Позивача, здійснило правочин із випуску для перевезення зазначеного вантажу SWB (Sea Waybill), створило у Позивача враження скасування коносаменту, а потім, через третіх осіб, за яких несло відповідальність, «активувало» скасований коносамент (чи SWB (Sea Waybill) та самовільно розпорядилося товаром, та укривало цей факт понад 9 місяців;

2) ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» (та залучені ним треті особи, за яких воно несе відповідальність згідно п. 5.3.1. Договору №2019-072), вчинивши обман щодо правочину, згідно якого здійснювалося морське перевезення вантажу, допустило видачу вантажу за скасованим коносаментом; замовчувало або приховувало про це інформацію на протязі майже 9 місяців; тобто, внаслідок введення Позивача в оману, допустило самовільне розпорядження ввіреними йому цінностями (вантажем);

3) Внаслідок вказаного обману з боку ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» Приватному акціонерному товариству «Сумський завод продовольчих товарів» спричинено шкоду (збитки).

Відповідно до усталеної судової практики визнання правочинів, укладених під впливом обману, недійсними (Постанов КЦС ВС від 22 жовтня 2020 року в справі № 127/15271/17, від 29 жовтня 2020 року справа № 727/11811/18, від 14 серпня 2019 року у справі 629/3490/15-ц, Постанови Верховного Суду від 06 квітня 2020 року в справі № 293/780/18, від 28 квітня 2020 року в справі № 263/16688/17 і від 02 жовтня 2019 року в справі № 140/2589/15-ц, ), стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести:

по-перше: обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину такими обставинами, на думку позивача, в оскаржуваному правочині є можливість Приватного акціонерного товариства «Сумський завод продовольчих товарів» як власника товару та замовника експедирування здійснювати розпорядчі дії щодо належної йому власності - партії з 10 контейнерів соняшникової олії у флексітанках згідно коносаменту № 215061754, які є істотними, оскільки Товар не був повністю оплачений покупцем. Саме ця можливість/властивість правочину є істотною та необхідною для використання в міжнародних поставках товару з тривалим строком доставки та відстрочках платежу.

по-друге: що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином за твердженням Позивача, з метою розпорядження належною йому власністю - партією з 10 контейнерів соняшникової олії у флексітанках MRKU9501990, MSKU7805240, MRSU0274883, MSKU3774618, MSKU3027567, MRKU7933850. MRKU8715750. MRKU8373703, MRKU9055538, MRKU9435970 10.02.2022 року Приватне акціонерне товариство «Сумський завод продовольчих товарів» в особі члена дирекції Ришкіна Анатолія звернулося до ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» з вимогою про скасування коносаменту 215061754. Згідно повідомлення ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» вказаний коносамент було скасовано. Скасування коносаменту відповідало волі Позивача. Майже рік жодної точної, достовірної інформації стосовно місцезнаходження вантажу та його долі до Приватного акціонерного товариства «Сумський завод продовольчих товарів» від ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» не надходило. 30.12.2022 року ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» повідомило, що начебто на запит сирійського офісу залученого ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» перевізника - морських ліній Maersk A/S, 18.04.2022 року коносамент (SWB) 215061754 «активовано» для підтвердження можливості видачі вантажу клієнту та вантаж видано отримувачу Sbahi Dahrog For Vegetable Oil Production, у порту Латакія, Сирія.

Вищевикладене, за твердженнями позивача, беззаперечно повністю суперечило волі Позивача та протирічить попередньо наданій Відповідачем інформації щодо скасування коносаменту 215061754.

по-третє: що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину - в даному випадку, за поясненнями позивача, така невідповідність полягала у пасивних діях недобросовісної сторони правочину (ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН»), яка утримувалась від дій, які вона повинна була зробити (зокрема умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення що товар буде переданий всупереч/незалежно від волі власника - Приватного акціонерного товариства «Сумський завод продовольчих товарів» та незважаючи на його розпорядження щодо скасування коносаменту та створення у Позивача враження, що коносамент скасовано).

Заслухавши пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких грунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, - суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступник підстав.

Правочин, різновидом якого є договори основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, стаття 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 1 статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно із частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. За змістом частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У відповідності до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В свою чергу, частинами 1 та 2 статті 67 ГК України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Як встановлено статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За правилами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Аналогічні положення містяться в частинах 1 та 7 статті 193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.627, ч.1 ст.628 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положеннями ч.ч.1, 2, 3 ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч.1 ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України істотне значення мають обставини щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. До таких обставин віднесено відомості стосовно природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Вимоги про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману.

Положення п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 6.11.2009р. №9 звертають увагу судів на те, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у Постанові від 31.03.2021 у справі №910/18600/19 відзначив, що особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч.1, 2 ст.73, ч.ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76, ч.1 ст.77, ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України).

Так, для визнання недійсним правочину, як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. До таких обставин віднесено відомості стосовно природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою аби правочин було вчинено. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. Усі ці обставини (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману) повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач).

Отже, позивач, заявляючи позовні вимоги про визнання договору недійсним, як укладеного під впливом обману, має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, тоді вважається, що наявна помилка. Має бути встановлений причинно-наслідковий зв`язок між обманом та вчиненням правочину. Тільки той обман дозволяє оспорити правочин, який вплинув на рішення сторони вчинити цей правочин. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину відповідно до ст. 230 ЦК України.

Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що між сторонами виникли господарські зобов`язання, підставою яких є письмовий Договір, укладений 09 липня 2019 року між ТОВ «АЛЬФАКОСТА ЮКРЕЙН» та Приватним акціонерним товариством «Сумський завод продовольчих товарів» Договір транспортного експедирування №2019-072.

Приписами статті 929 ЦК України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо) (частина 1). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником (частина 2).

Відповідно до статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення. Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.

Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.

Відповідно до частини 2 статті 308 ГК України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином (частина 5 статті 308 ГК України).

Частиною 1 статті 909 ЦК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно із статтею 932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб (частина 1). У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб, експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору (частина 2).

Частиною 3 статті 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" також передбачено, що експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, які притягнені ним до виконання договору транспортного експедирування, в тому ж порядку, як і за власні дії.

Згідно статті 934 ЦК України за порушення обов`язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

У статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

У статті 216 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності правочину. У частині першій цієї статті зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно з частиною другою статті 216 ЦК України якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Аналогічні положення містяться у статті 208 ГК України, якою передбачено наслідки визнання господарського зобов`язання недійсним. Зокрема, згідно з частиною другою вказаної норми, у разі визнання недійсним зобов`язання з інших підстав кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за зобов`язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов`язання не передбачені законом. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків (положення частини 1 статті 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 133 Кодексу торговельного мореплавства України передбачено, що за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов`язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт). Фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, що уклали між собою договір фрахтування судна (чартер).

Згідно з ст. 134, 135 цього кодексу документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є:

1) рейсовий чартер - якщо договір передбачає умову надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень;

2) коносамент - якщо договір не передбачає умови, зазначеної в пункті 1 цієї статті;

3) інші письмові докази.

Правовідносини між перевізником і одержувачем вантажу визначаються коносаментом. Умови договору морського перевезення, не викладені в коносаменті, обов`язкові для одержувача, якщо в коносаменті зроблено посилання на документ, в якому вони викладені.

Статтею 137 цього Кодексу встановлено, що після приймання вантажу до перевезення перевізник вантажу, капітан або агент перевізника зобов`язані видати відправнику коносамент, який є доказом прийому перевізником вантажу, зазначеного в коносаменті. Перевізник може видати інший, ніж коносамент, документ на підтвердження отримання вантажу для перевезення. Такий документ є першорядним доказом укладання договору морського перевезення і приймання перевізником вантажу, як його описано в цьому документі. Коносамент складається на підставі підписаного відправником документа, в якому, зокрема, повинні міститися дані, зазначені в пунктах 4-8 статті 138 цього Кодексу. Відправник відповідає перед перевізником за всі наслідки, що виникли в результаті неправильності або неповноти відомостей, зазначених у згаданому документі.

Отже, доказом укладення договору морського перевезення може бути коносамент (Bill of Lading) або морська накладна (Sea waybill).

Головною відміною морської накладної (Sea waybill) від коносаменту (Bill of Lading) є те, що морська накладна не є товаророзпорядчим (не надає права власності на вантаж), та не є оборотним документом (тобто її не можна передати іншій особі). Вантаж видається конкретному, зазначеному в морській накладній вантажоотримувачу і при цьому йому не потрібно пред`являти оригінал морської накладної.

До матеріалів справи було надано морську накладну (Sea waybill) № 215061754 від 18.04.2022 (т. 2 а.с. 159, 185), в якій зазначено, що агент морського перевізника ТОВ «Мерск Україна ЛТД» прийняло в порту «Південний» вантаж 10 контейнерів соняшникової олії у флексітанках MRKU9501990, MSKU7805240, MRSU0274883, MSKU3774618, MSKU3027567, MRKU7933850, MRKU8715750, MRKU8373703, MRKU9055538, MRKU9435970, вантажовідправник ПрАТ Сумський завод продовольчих товарів, вантажоотримувач в порту Латакія (Сірія) - Sbahi Dahrog For Vegetable Oil Production; сторона, яка повідомляється Khyratuna Trading FZC RАК, Об`єднані Арабські Емірати.

З огляду на викладене, вантаж отримав Sbahi Dahrog For Vegetable Oil Production, а не покупець за зовнішньоекономічним контрактом №79O/Ref. 21083 від 02 грудня 2021 р. Tradigrain F. T. DMCC.

Однак, суд зауважує, що в драфті коносаменту № 215061754 від 11.01.2022, який було додано позивачем до позову, також було зазначено вантажовідправник ПрАТ Сумський завод продовольчих товарів, вантажоотримувач в порту Латакія (Сірія) - Sbahi Dahrog For Vegetable Oil Production; сторона, яка повідомляється Khyratuna Trading FZC RАК, Об`єднані Арабські Емірати.

Згідно з ст. 141 Кодексу торговельного мореплавства України відправник має право вимагати повернення вантажу в порту відправлення до відходу судна або видачі вантажу в проміжному порту, або видачі не тій особі, що зазначена в коносаменті, за умови пред`явлення всіх виданих відправнику примірників коносамента або надання відповідного забезпечення і з дотриманням правил цього Кодексу про відмову від договору морського перевезення. Таке ж право належить кожному законному держателю всіх виданих відправнику вантажу примірників коносамента.

Позивач в позові зазначив, що скасування коносаменту № 2150611754 відповідало його волі, але він не надав доказів того, що він вимагав повернення вантажу відповідно до ст. 141 Кодексу торговельного мореплавства України у зв`язку із скасуванням коносаменту.

Позивачем було погоджено драфт коносаменту №215061754, подальших інструкцій щодо коносаменту та вантажу Відповідач від Позивача не отримував та, відповідно, не давав жодних розпоряджень в морську лінію, у т.ч. щодо видачі вантажу. Дана обставина підтверджується наявними в матеріалах справи доказами: лист Відповідача від 16.11.2022 №91/22 (т.1 а.с.24), листи ТОВ «МЕРСК УКРАЇНА ЛТД» від 30.01.2023 №130 (т.1 а.с.116) та від 02.12.2022 №632 (т.1 а.с.106).

Судом встановлено, що на виконання п.1.3. Договору Заявка щодо експедирування з морським перевезенням партії з 10 контейнерів соняшникової олії у флексітанках не укладалась; коносамент 215061754 був скасований за проханням Позивача.

Суд звертає увагу Позивача, що вищевказані дії представника Позивача (щодо скасування коносаменту) не обгрунтовано посиланням на умови Договору або приписи діючого законодавства України.

Суд не погоджується з твердженням Відповідача щодо того, що подальшу долю вантажу Відповідач не відслідковував, бо не було на це ніяких розпоряджень від Позивача, а вантаж перебував у віданні морського перевізника - ТОВ «МЕРСК Україна ЛТД», оскільки Відповідач як експедитор мав організувати перевезення вантажу і несе відповідальність перед Позивачем за порушення Договору.

Суд звертає увагу Позивача, що ним не зазначено, які саме збитки спричинені йому Відповідачем, а також не надано жодних доказів на їх підтвердження.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що Позивач не довів обставин, які б свідчили про введення його в оману Відповідачем згідно зі ст. 230 ЦК України, не довів самого факту обману, наявність умислу в діях саме Відповідача за даним позовом, та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, у зв`язку з чим за недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог Позивача, у їх задоволенні суд відмовляє у повному обсязі.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 236 ГПК України).

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до приписів статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 191, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене 26 серпня 2024 р.

Суддя В.В. Литвинова