Рішення

від 21.08.2024 по справі 921/198/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 серпня 2024 року м. ТернопільСправа № 921/198/24

Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.

при секретарі судового засідання Касюдик О.О.

розглянув справу

за позовом Комунального некомерційного підприємства "Скалатська комунальна районна лікарня" Скалатської міської ради

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗІББІ"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроелітс Енергія"

про: визнання права власності за КНП "Скалатська комунальна районна лікарня" на транспортний засіб "Mersedes-Benz" моделі "Sprinter316 CDI" білого кольору, 2012 року випуску, номер кузова - НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2

за участі представника позивача: Скиба Л.С. - адвокат.

Суть справи:

До Господарського суду Тернопільської області поступила позовна заява КНП "Скалатська комунальна районна лікарня" до ТОВ "ЗІББІ" про визнання право власності на транспортний засіб. ТОВ "Агроелітс Енергія" залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Уповноважений представник позивача у судове засідання прибула, підтримала позовні вимоги в повному обсязі. Зокрема, позивач посилається на те, що через накладений арешт на автомобіль він, як його фактичний власник , позбавлений можливості в повному обсязі реалізувати власні правомочності, що випливають із права власності, зокрема здійснити за собою реєстрацію транспортного засобу.

Натомість, відповідач та третя особа прибуття своїх представників у засідання не забезпечили, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, у встановленому процесуальним законодавством порядку.

Зокрема, через невиконання ТОВ "ЗІББІ" та ТОВ "Агроелітс Енергія" вимог суду про реєстрацію власного "Електронного кабінету" в ЄСІТС, процесуальні документи суду направлялися на адресу останніх рекомендованими відправленнями з повідомленням про вручення.

Однак, поштові повідомлення повернулися на адресу суду з відмітками поштових відділень про те, що "адресат відсутній за вказаною адресою".

Досліджуючи питання обізнаності про розгляд даного спору відповідачем та третьою особою суд враховує, що порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 ГПК України, за змістом пункту 4 частини шостої якої днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження.

При цьому суд зазначає, що в силу приписів ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на викладене, з метою дотримання розумних строків вирішення цього спору, приймаючи до уваги висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти росії" суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 ГПК України, а неподання відповідачем відзиву на позов та неявка його представників у судові засідання не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Розгляд спору здійснювався із технічною фіксацією судового процесу в порядку ст. 222 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представника позивача, судом встановлено наступне.

23 березня 2021 КНП "Скалатська комунальна районна лікарня" оголосило про проведення закупівлі спеціалізованого санітарного автомобіля екстреної (швидкої) медичної допомоги за процедурою відкриті торги на суму 400 000 грн.

14 квітня 2021 згідно протоколу розкриття тендерних пропозицій закупівлі UA-2021-03-23-001070-с визначено переможця процедури закупівлі ТОВ "ГРАВІС ЛТД ПЛЮС" (після зміни найменування - ТОВ "ЗІББІ"), який відповідав кваліфікаційним критеріям, встановленим в тендерній документації.

26 квітня 2021 між контрагентами було укладено договір № 71 про поставку легкового автомобіля (Спеціалізованого санітарного автомобіля екстреної (швидкої) медичної допомоги типу В без обладнання на базі автомобіля MERCEDES-BENZ SPRINTER 316 CDI (WDB9066331S707599) за ДК 021:2015 34110000 (далі - Договір №71).

Відповідно до п.2.1, 6.1 цього правочину: строк поставки товару - до 30 квітня 2021 р., сума договору - 399 000 грн.

Згідно акту приймання - передачі ТОВ "ГРАВІС ЛТД ПЛЮС" передав КНП "Скалатська комунальна районна лікарня" спеціалізований санітарний автомобіль екстреної (швидкої) медичної допомоги типу В, без обладнання на базі автомобіля MERCEDES-BENZ SPRINTER 316 CDI (WDB9066331S707599) за ДК 021:2015 34110000-1. Сторони засвідчили, що транспортний засіб переданий Замовнику у належному стані і може бути використаний за його призначенням. Разом із транспортним засобом Замовнику передані наступні документи: довіреність №НРА 770257, витяг про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей, технічний паспорт автомобіля НОМЕР_4, інструкцію по ремонту і технічному обслуговуванню.

Відповідно до платіжного доручення №37 від 12 травня 2021 позивачем оплачено вартість придбаного транспортного засобу у повному обсязі.

В подальшому, ухвалою від 14 липня 2021 року, Голосіївський районний суд міста Києва наклав арешт на цей транспортний засіб.

13 вересня 2021 р. Київський апеляційний суд зазначену вище судову ухвалу скасував та постановив нову, якою наклав арешт на транспортний засіб марки "Mersedes-Benz" моделі "Sprinter316 CDI" білого кольору, 2012 року випуску, номер кузова - НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , заборонивши співробітникам ТОВ "ГРАВІС ЛТД ПЛЮС" та іншим особам розпоряджатися зазначеним автомобілем.

Звертаючись до господарського суду, лікувальний заклад вказує на те, що вищевказаний спеціалізований санітарний автомобіль необхідний для перевезення у лікарню людей, що потребують швидкої медичної допомоги на території Скалатської територіальної громади.

Однак, у зв`язку з порушення кримінального провадження №12021100010001418 від 12.06.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України та з накладенням арешту на транспортний засіб, а також судовою забороною розпоряджатися зазначеним автомобілем, лікувальний заклад, як власник автомобіля, позбавлений можливості здійснити за собою реєстрацію транспортного засобу, що в свою чергу призводить до того, що лікарня не може використовувати транспортний засіб в повному обсязі.

Наведене слугувало підставою для звернення позивача до суду із відповідним позовом.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Як зазначено вище, лікувальний заклад на підставі договору купівлі - продажу набув у власність транспортний засіб, однак не здійснив його перереєстрацію у відповідності до вимог Закону України "Про дорожній рух".

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 2 ст. 319 ЦК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).

При цьому, діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (постанова Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 922/1110/18).

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 334 ЦК України). На відміну від нерухомого майна, ЦК України не передбачено переходу права власності на рухоме майно за наслідком державної реєстрації переходу права на підставі правочину, навіть якщо реєстрація рухомого майна є обов`язковою виходячи з нормативного регулювання (частина четверта статті 334 ЦК України).

Відповідно до статті 34 Закону України "Про дорожній рух" державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників. Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення.

Отже, правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі загальних положень ЦК України про перехід права власності за договором, спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Закону України "Про дорожній рух" та прийнятих на його виконання нормативних актів відповідних органів, що регламентують порядок державної реєстрації окремих видів транспортних засобів.

Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388 затверджено Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів.

Цим Порядком встановлюється єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - транспортні засоби), присвоєння буквено-цифрової комбінації номерних знаків з їх видачею або без такої, оформлення і видачі реєстраційних документів та/або їх формування в електронній формі (п.1).

Цей Порядок є обов`язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх (п. 2).

Згідно пункту 7 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях. У разі припинення або скасування воєнного стану на всій території України або в окремих її місцевостях власники зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом дев`яноста днів.

Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають вимогам, установленим МВС, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.

Отже, як положеннями частини першої статті 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно, так і спеціальним законодавством, що регулює порядок обліку та реєстрації транспортних засобів, не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Порушення приписів про державну реєстрацію транспортних засобів має наслідком заборону його експлуатації (користування рухомим майном). Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №911/1278/20.

Також, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду аналізуючи положення статті 334 ЦК України та статті 34 Закону України "Про дорожній рух" у постанові від 16.12.2020 у справі №278/3640/18 зазначив, що правовстановлюючим документом, який підтверджує набуття права власності, є саме договір комісії транспортного засобу та договір купівлі-продажу транспортного засобу. Видане за результатами проведення реєстраційних дій свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу лише підтверджує проведення реєстраційної процедури та внесення до Єдиного державного реєстру МВС відомостей про транспортний засіб і його власника, проте як самостійний документ право власності у особи не породжує.

Судом встановлено, що у спірних правовідносинах, учасники договірних відносин у пункті 2.3 Договору №71 обумовили, що право власності на поставлений Товар переходить від Постачальника до Замовника в момент затвердження акта приймання - передачі Замовником. Тобто необхідною підставою переходу права власності на таке рухоме майно сторони визначили лише документальне оформлення підтвердження факту передачі транспортного засобу покупцю.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що не проведення позивачем перереєстрації транспортного засобу не може ставити під сумнів виникнення у нього права власності на нього. Адже за наведеними вище вказівками законодавця, така перереєстрація може проводитися лише особою, що є власником майна, тобто реєстрація (перереєстрація) є похідною від права власності.

При цьому суд зазначає, що у матеріалах справи немає жодних доказів, які б вказували на те, що на момент укладення Договору № 71 та передачі транспортного засобу позивачу існували будь-які заборони, котрі б обмежували правомочності відповідача володіти, користуватися чи розпоряджатися ним.

Також суду не надано будь-яких відомостей, котрі б свідчили про визнання правовстановлюючого документа-Договору №71 недійсним в судовому порядку. Натомість судова заборона щодо розпорядження автомобілем була накладена судом лише 13 вересня 2021 року.

Водночас суд зауважує, що арешт, накладений в межах кримінальної справи після укладення спірного правочину, є заходом забезпечення кримінального провадження, застосованим згідно з нормами КПК України і його скасування відбувається в порядку, визначеному статтею 174 КПК України. Аналогічних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла при розгляді справ №335/12096/15-ц (постанова від 15.05.2018) та №569/4374/16-ц (постанова від 23.05.2018).

Відтак, скасування арешту, накладеного в межах кримінального провадження, в силу приписів статті 174 КПК України, не може здійснюватися судами інших юрисдикцій. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 11.04.2019 №926/1307-б/15.

В свою чергу суд наголошує, що за приписами ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Частиною 2 ст. 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Верховний Суд, розглядаючи подібні справи, неодноразово наголошував на тому, що вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Зокрема, зазначену правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17, від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджено належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

У розумінні процесуальної норми, що викладена у ч.4 статті 45 ГПК України відповідачем є особа, якій пред`явлено позовну вимогу. При цьому, в силу статті 48 ГПК України, виключно позивачу належить право самостійно визначати особу, до якої пред`явлено позов.

Реалізовуючи дані правомочності, лікувальний заклад позовну вимогу пред`явив до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗІББІ". Однак, жодних доказів, які б свідчили про не визнання, заперечення або оспорювання цим Товариством права власності КНП "Скалатська комунальна районна лікарня" на спірний транспортний засіб позивач суду не надав.

Як наслідок, ТОВ "ЗІББІ" не є належним відповідачем у цій справі.

При цьому слід зазначити, що інші, долучені до матеріалів справи докази та доводи позивача були ретельно досліджені судом, однак наведеного вище висновку вони не спростовують. В свою чергу, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України". Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Ураховуючи викладене в сукупності, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог. Адже, рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність його вимог. За відсутності цього, у задоволенні позову належить відмовити.

Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд виходить з того, що, згідно ст. 129 ГПК України, у разі відмови у позові, такі підлягають покладенню на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 20, 42, 46, 73, 74, 76 79, 91, 123, 129, 183, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст складено 26.08.2024.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя О.В. Руденко