Рішення

від 22.08.2024 по справі 463/1043/24

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 463/1043/24

Провадження № 2/463/810/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2024 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді - Леньо С. І.

з участю секретаря Станько Р.О.

позивача ОСОБА_1

представників відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ,Львівської митниціпро визнаннянезаконними рішеньта дій,скасування наказу,стягнення моральноїшкоди,зобов`язання довчинення дій-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, просить ухвалити рішення, яким:

- Визнати незаконними рішення, дії посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 та Львівської митниці як органів державної влади, по відчуженні (вилученні) автомобіля марки «VOLVO» модель «V 40» р/н « НОМЕР_1 ».

- Скасувати індивідуальний акт-наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 №73 від 16.03.2023 про вилучення автомобіля марки «VOLVO» модель «V 40» р/н « НОМЕР_1 » від Львівської митниці.

- Визнати відсутність компетенції (повноважень) посадових осіб суб`єкта владних повноважень Львівської митниці на підписання акту вилучення автомобіля марки «VOLVO» модель «V 40» р/н « НОМЕР_1 » та накладеної № 67 від 21.03.2023 при його передачі ІНФОРМАЦІЯ_1 .

- Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повернути йому зворотньо вилучений автомобіль марки «VOLVO» модель «V 40» р/н « НОМЕР_1 » або надати йому аналогічний автомобіль вартістю 4 500 доларів США.

- У випадку неможливості повернення автомобіля або надання аналогічного автомобіля стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 в його користь вартість автомобіля в сумі 170 014,95 грн.

- Стягнути солідарно з ІНФОРМАЦІЯ_1 та Львівської митниці 20000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправними діями відповідачів.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 27.04.2016 у зв`язку з порушенням митних правил Львівською митницею у нього вилучено автомобіль марки Volvo модель V40 р.н. НОМЕР_2 , співвласником якого є він та громадянин Республіки Польща. Постановою Галицького районного суду м. Львова від 07.06.2016 його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 483 МК України та накладено штраф із конфіскацією товару та зобов`язано Львівську митницю повернути йому зазначений автомобіль. Проте відповідач такого автомобіля не повернув, а на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв`язку з воєнним станом автомобіль вилучено у Львівської митниці без відшкодування його вартості. Вважає, що Львівська митниця не мала права передавати автомобіль ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки відповідно до судового рішення зобов`язана була повернути автомобіль йому. В свою чергу, ІНФОРМАЦІЯ_4 не мав права здійснювати вилучення цього автомобіля без відшкодування його вартості. Також вважає, що начальник ІНФОРМАЦІЯ_5 відповідно до наказу не наділений повноваженнями на видачу такого наказу. Тим самим відповідачі порушили його права, захистити які просить у спосіб згідно прохальної частини позову. Крім того, протиправні дії відповідачів спричинили йому моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях з приводу порушення права власності і яку оцінює до суми 20000 грн.

Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_4 не погодився та в особі повноважного представник подав відзив на позовну заяву. Зазначає, що в силу вимог закону ІНФОРМАЦІЯ_4 є органом військового управління і його начальник вправі був приймати наказ про вилучення спірного автомобіля, який Львівська митниця зобов`язана була виконувати. Крім того, автомобіль передано військовій частині і його повернення на даний час неможливо. Вимогу про відшкодування моральної шкоди вважає недоведеною. Просить в позові відмовити.

Не погоджуючись з позовними вимогами відповідач Львівська митниця в особі повноважного представника також скерував до суду відзив на позовну заяву. Зазначає, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 про вилучення спірного автомобіля є індивідуальним актом, який вичерпав свою дію і його скасування не призведе до відновлення прав позивача. В свою чергу, підписаний Львівською митницею акт про вилучення автомобіля не є актом індивідуальної дії, а лише фіксує факт передачі автомобіля та складений на підставі згаданого вище наказу про вилучення. Вимогу про відшкодування моральної шкоди вважає недоведеною, а вимогу про повернення автомобіля передчасною, оскільки її пред`явлення можливе після скасування правового режиму воєнного стану. Також вважає порушеним порядок звернення з вимогою про відшкодування вартості автомобіля і в кінцевому просить в позові відмовити.

Правом на подання відповіді на ці відзиви позивач не скористався.

Інформація про рух справи та процесуальні дії, вчинені судом в процесі її розгляду.

Позовна заява поступила суду 09.02.2024.

Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 12.02.2024 відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами загального позовного провадження. Визначено строк та черговість для подання заяв по суті справи.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п. 22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27.10.2016, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.

Суд забезпечив сторонам можливість ефективно представляти свою справу в суді. Справа слухалась у відкритому судовому засіданні, а сторони повідомлялись про дату, місце та час розгляду справи.

Перед тим як розпочати розгляд справи по суті суд провів підготовче засідання, в межах якого були виконані завдання підготовчого провадження. Крім того, суд розглянув абсолютно усі клопотання учасників справи, попередньо надавши можливість протилежній стороні висловитись з приводу таких клопотань.

Підготовче провадження закрито ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 21.03.2024. Справа призначена до судового розгляду по суті.

Відтак, суд у відповідності до вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Про існування будь-яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу частин другої, третьої та четвертої статті 83 ЦПК України, вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.

Суд у відповідності до вимог частини сьомої статті 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Узагальнена позиція учасників справи.

Позивач в судовому засіданні під час виступу із вступним словом позовні вимоги підтримав. Дав пояснення, аналогічні вищенаведеним та просить позов задоволити.

Представники відповідачів в судовому засіданні під час виступу із вступним словом проти обґрунтованості позову заперечили з підстав, викладених у своїх відзивах. Просять в позові відмовити.

Позиція суду.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Встановлені судом фактичні обставини справи.

27.04.2016 позивач допустив порушення митних правил, за що постановою Галицького районного суду м. Львова від 07.06.2016 (а.с.12), яка набрала законної сили, був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 483 МК України.

Цією постановою на позивача накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 14500 грн. з конфіскацією товару (500 пачок сигарет), а вилучений автомобіль марки «Volvo», модель «V40», р/н НОМЕР_3 , код НОМЕР_4 повернуто позивачу.

Згідно документів на зазначений автомобіль, копія яких долучена до матеріалів справи (а.с.15), такий належить громадянину Республіки Польща.

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 № 73 від 16.03.2022 (а.с.18-20), вказаний автомобіль, що перебуває у володінні Львівської митниці, вилучено без відшкодування вартості такого майна.

Про вилучення зазначеного транспортного засобу відповідачі підписали відповідний акт від 21.03.2022 (а.с.21).

Вважаючи, що автомобіль вилучено протиправно і з метою його повернення або відшкодування його вартості і моральної шкоди позивач звернувся до суду з цим позовом.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком 30 діб. В подальшому, строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і він тривай й досі.

Відповідно частини 2 Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_6 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Згідно з частиною 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Закон України «Про правовий режим воєнного стану» визначає зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об`єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з`єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об`єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видавати про це відповідні документи встановленого зразка.

Відповідно до стаття 17 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» органи державної влади України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, громадські об`єднання, а також громадяни зобов`язані сприяти діяльності військового командування та військових адміністрацій у запровадженні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану на відповідній території.

Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» (тут і надалі в редакції, чинній на момент вилучення спірного автомобіля) визначає механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

Пунктами 1 та 2 частини першої статті 1 цього Закону передбачено, що примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості. Вилучення майна - позбавлення державних підприємств, державних господарських об`єднань права господарського відання або оперативного управління індивідуально визначеним державним майном з метою його передачі для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» визначено, що примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради.

В свою чергу військовим командуванням згідно статті 1 Закону України «Про оборону України» (в редакції, чинній на момент вилучення автомобіля) визнаються в т.ч. командувачі (начальники) органів військового управління.

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки № 154 від 23.02.2022, Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згаданий вище наказ про відчуження спірного автомобіля погоджено з начальником Львівської обласної військової адміністрації (а.с.19), що відповідає вимогам статті 4 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» в чинній на той час редакції.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 181-р від 24.02.2022 затверджено План запровадження та забезпечення заходів здійснення правового режиму воєнного стану в Україні і за змістом пункту 5 цього плану, Держмитслужба залучається до здійснення такого заходу як примусове відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучення майна державних підприємств, державних господарських об`єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видання про це відповідних документів встановленого зразка.

Таким чином дії відповідачів по відчуженню спірного автомобіля є правомірними, адже начальник ІНФОРМАЦІЯ_5 визнається військовим командуванням та вправі приймати таке рішення, а Львівська митниця є залученою до здійснення такого заходу і відповідно, зобов`язана виконувати це рішення.

Отже позовні вимоги про визнання незаконними рішень і дій відповідачів по відчуженню автомобіля, скасування наказу № 73 від 16.03.2023 та визнання відсутності компетенції у Львівської митниці на підписання акту примусового відчуження або вилучення майна є безпідставним та задоволенню не підлягають.

Що ж стосується позовних вимог про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_4 повернути спірний, а у випадку неможливості це зробити стягнути з останнього вартість автомобіля в розмірі 170014,95 грн. в їх задоволенні слід відмовити у зв`язку з їх передчасністю.

Так, право на відшкодування вартості майна (далі - компенсація) у разі його примусового відчуження в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану мають юридичні особи комунальної і приватної форми власності та фізичні особи, у яких відчужені будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану або для відвернення чи ліквідації ситуацій, що стали причиною введення правового режиму надзвичайного стану, і відповідно їх правонаступники та спадкоємці (стаття 9 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану»).

Частиною другою статті 353 ЦК України передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості.

Відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості.

У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості.

Згідно частини другої статті 11 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», для отримання наступної повної компенсації за примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного стану майно його колишній власник або уповноважена ним особа після скасування правового режиму воєнного стану звертається до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем відчуження майна із заявою, до якої додаються акт і документ, що містить висновок про вартість майна.

Крім того, відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» у разі якщо після скасування правового режиму воєнного чи надзвичайного стану майно, яке було примусово відчужене, збереглося, а колишній власник або уповноважена ним особа наполягає на поверненні майна, таке повернення здійснюється в судовому порядку. Підставою для повернення майна є рішення суду, яке набрало законної сили.

Відтак саме після скасування правового режиму воєнного стану і за умови доведення права на отримання відповідної компенсації позивач вправі звернутись з відповідною заявою до територіального центру комплектування та соціальної підтримки і лише відмова останнього у задоволенні цієї заяви може свідчити про порушення права на отримання компенсації.

Так само, саме після скасування правового режиму воєнного стану і за умови доведення наявності прав на майно позивач вправі наполягати на поверненні йому цього майна.

Оскільки станом на даний час воєнний стан в Україні триває відповідні вимоги про зобов`язання повернути спірний автомобіля чи стягнути компенсацію його вартості є передчасними та не підлягають задоволенню.

Також не підлягає задоволенню вимога про повернення аналогічного автомобіля (у випадку неможливості повернення спірного автомобіля), оскільки така вимога є неналежним способом захисту, а законом передбачено лише повернення примусового відчуженого майна (якщо воно збереглось) або виплата компенсації.

За наведених вище обставин не підлягає задоволенню вимога про відшкодування моральної шкоди, оскільки така вимога є похідною, а в межах розгляду цієї справи протиправність дій відповідачів по відчуженню автомобіля не підтвердилась.

Тому в позові належить відмовити повністю.

Щодо судових витрат.

У зв`язку з відмовою в позові понесені позивачем судові витрати в силу вимог пункту другого частини другої статті 141 ЦПК України не підлягають відшкодуванню.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 12,81,82,141,223,263-265,268 ЦПК України, ст.ст. 3, 6, 11, 15, 16, 22, 23, 353 ЦК України -

в и р і ш и в:

В позові ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄРДПОУ НОМЕР_6 ), Львівської митниці (м. Львів, вул. Костюшка, 1, ЄДРПОУ 43971343) про визнання незаконними рішень та дій, скасування наказу, стягнення моральної шкоди, зобов`язання до вчинення дій - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 354, 355, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено 26.08.2024.

Суддя: Леньо С. І.