Постанова

від 04.04.2025 по справі 463/1043/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №463/1043/24 Головуючий у 1 інстанції:Леньо С. І.

Провадження №22-ц/811/2920/24 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

секретар: Черевко В.В.,

за участі в судовому засіданні позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ЛОТЦК та СП Задерецького А.В., представника відповідача Львівської митниці Гарасиміва В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 нарішення Личаківського районного суду м. Львова в складі судді Леньо С.І. від 22 серпня 2024року усправі запозовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Львівської митниці про визнання незаконними рішень та дій, скасування наказу, стягнення моральної шкоди, зобов`язання до вчинення дій, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 22 серпня 2024 року в позові ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Львівської митниці про визнання незаконними рішень та дій, скасування наказу, стягнення моральної шкоди, зобов`язання до вчинення дій відмовлено.

Вказане рішення оскаржив ОСОБА_1 .

В апеляційнійскарзі просить рішення Личаківськогорайонного судум.Львова від22серпня 2024року скасувати таухвалити новерішення,яким позовні вимоги задовольнити.

Вказує, що суд першої інстанції при вирішенні справи неправильно застосував норми процесуального права, неправильно зазначив фактичні обставини справи та нехтував вимогам верховенства права. В рішенні суду відсутнє правильне, об?єктивне, внутрішнє сприйняття судом посилань кожної зі сторін з приводу обставин справи на які учасники справи посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, що в результаті вплинуло на висновок суду про відмову в позові. В цілому, надаючи перевагу доводам відповідачів, суд допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні. Суд незаконно відніс ІНФОРМАЦІЯ_2 до військового командування, хоч насправді він є органом управління з питань військового обов?язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації громадян. Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 не мав права відчужувати майно в користь держави, в порядку реквізиції. Вказує, що суд незаконно послався на Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки №154 від 23.02.2022 року. Крім того, на Львівщині в момент вилучення автомобіля (в березні 2022 року) бойові дії не велися, жодного військового командування погодженого з обласною державною адміністрацією або її виконавчим органом не було.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача на підтримання апеляційної скарги, представників відповідачів в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, відзивів на позовну заяву, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, а також усних та письмових заяв та пояснень учасників справи (їх представників) у судах обох інстанцій, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст. 41 Конституції України, ст.ст. 3, 6, 11, 15, 16, 22, 23, 353 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 82, 141, 223, 263-265, 268 ЦПК України, Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, ст.ст. 1, 3, 8, 17 Закон України «Про правовий режим воєнного стану», ст.ст. 1, 3, 4, 11, 12 Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки № 154 від 23.02.2022 та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що 27.04.2016 року позивач допустив порушення митних правил, за що постановою Галицького районного суду м. Львова від 07.06.2016 року, яка набрала законної сили, був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 483 МК України. Цією постановою на позивача накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 14 500 грн з конфіскацією товару (500 пачок сигарет), а вилучений автомобіль марки «VOLVO» модель «V 40» р/н « НОМЕР_1 », код YV1VW78823F951430 повернуто позивачу. Згідно документів на зазначений автомобіль, копія яких долучена до матеріалів справи, такий належить громадянину Республіки Польща. Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №73 від 16.03.2022 року, вказаний автомобіль, що перебуває у володінні Львівської митниці, вилучено без відшкодування вартості такого майна. Про вилучення зазначеного транспортного засобу відповідачі підписали відповідний акт від 21.03.2022 року. Суд прийшовдо висновку,щов задоволенні позову слід відмовив повністю. Так, позовні вимоги про визнання незаконними рішень і дій відповідачів по відчуженню автомобіля, скасування наказу №73 від 16.03.2023 року та визнання відсутності компетенції у Львівської митниці на підписання акту примусового відчуження або вилучення майна є безпідставним та задоволенню не підлягають. Що ж стосується позовних вимог про зобов?язання ІНФОРМАЦІЯ_4 повернути спірний автомобіль, а у випадку неможливості це зробити - стягнути з останнього вартість автомобіля в розмірі 170 014,95 грн. в їх задоволенні суд відмовив у зв?язку з їх передчасністю. Саме після скасування правового режиму воєнного стану і за умови доведення наявності прав на майно позивач вправі наполягати на поверненні йому цього майна. Оскільки станом на даний час воєнний стан в Україні триває, відповідні вимоги про зобов?язання повернути спірний автомобіля чи стягнути компенсацію його вартості є передчасними та не підлягають задоволенню. Також не підлягає задоволенню вимога про повернення аналогічного автомобіля (у випадку неможливості повернення спірного автомобіля), оскільки така вимога є неналежним способом захисту, а законом передбачено лише повернення примусового відчуженого майна (якщо воно збереглось) або виплата компенсації. Крім того, не підлягає задоволенню вимога про відшкодування моральної шкоди, оскільки така вимога є похідною, а в межах розгляду цієї справи протиправність дій відповідачів по відчуженню автомобіля не підтвердилась.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам, що мають значення, вимогам закону, а також практиці суду касаційної інстанції в аналогічних правовідносинах та відповідно підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Львівської митниці, в якому просив:

- визнати незаконними рішення, дії посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 та Львівської митниці як органів державної влади, по відчуженні (вилученні) автомобіля «VOLVO» модель «V 40» р/н « НОМЕР_1 »;

- скасувати індивідуальний акт-наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 №73 від 16.03.2023р. про вилучення автомобіля марки «VOLVO» модель «V 40» р/н « НОМЕР_1 » від Львівської митниці;

- визнати відсутність компетенції (повноважень) посадових осіб суб?єкта владних повноважень Львівської митниці на підписання акту вилучення автомобіля марки «VOLVO» модель «V 40» р/н « НОМЕР_1 » та накладеної №67 від 21.03.2023р. при його передачі ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 повернути позивачу зворотньо вилучений автомобіль марки «VOLVO» модель «V 40» р/н « НОМЕР_1 » або надати аналогічний автомобіль вартістю 4500 доларів США;

- у випадку неможливості повернення автомобіля, або надання аналогічного автомобіля , стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 в користь позивача вартість автомобіля в сумі 170014,95 грн.

- стягнути солідарно з ІНФОРМАЦІЯ_1 та Львівської митниці 20 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправними діями відповідачів.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 27.04.2016 року у зв`язку з порушенням митних правил Львівською митницею у позивача вилучили автомобіль марки «VOLVO» модель «V 40» р/н « НОМЕР_1 », співвласником якого є позивач та громадянин Республіки Польща. Постановою Галицького районного суду м. Львова від 07.06.2016 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 483 МК України та накладено штраф із конфіскацією товару, та зобов?язано Львівську митницю повернути йому зазначений автомобіль. Проте, відповідач такого автомобіля не повернув, а на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв?язку з воєнним станом автомобіль вилучено у Львівської митниці без відшкодування його вартості. Вважає, що Львівська митниця не мала права передавати автомобіль ІНФОРМАЦІЯ_6 , оскільки відповідно до судового рішення зобов?язана була повернути автомобіль йому. В свою чергу, ІНФОРМАЦІЯ_4 не мав права здійснювати вилучення цього автомобіля без відшкодування його вартості. Також вважає, що начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідно до наказу не наділений повноваженнями на видачу такого наказу. Крім того, протиправні дії відповідачів спричинили йому моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях з приводу порушення права власності і яку оцінює до суми 20 000 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.04.2016 року позивач допустив порушення митних правил, за що постановою Галицького районного суду м. Львова від 07.06.2016 року, яка набрала законної сили, був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 483 МК України. Цією постановою на позивача накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 14 500 грн з конфіскацією товару (500 пачок сигарет), а вилучений автомобіль марки «VOLVO» модель «V 40» р/н « НОМЕР_1 », код НОМЕР_2 повернуто позивачу.

Згідно документів на зазначений автомобіль, копія яких долучена до матеріалів справи, такий належить громадянину Республіки Польща.

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №73 від 16.03.2022 року, вказаний автомобіль, що перебуває у володінні Львівської митниці, вилучено без відшкодування вартості такого майна.

Про вилучення зазначеного транспортного засобу відповідачі підписали відповідний акт від 21.03.2022 року.

Відповідно до абз. 6 ст. 1 Закону України від 6 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» збройна агресія застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до абзацу четвертого статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

У разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни (стаття 4 Закону України «Про оборону України»).

Указами Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв`язку з агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан та оголошено про проведення загальної мобілізації.

03 березня 2022 року зазначений указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 затверджено Верховною Радою України, а саме Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію».

Воєнний стан та загальна мобілізація тривають дотепер.

Статтею 17 Закону України «Про оборону України» передбачено, що в умовах воєнного стану відповідно до закону допускається примусове вилучення приватного майна та відчуження об`єктів права приватної власності громадян з наступним повним відшкодуванням їх вартості у порядку та терміни, встановлені Кабінетом Міністрів України. Аналогічна норма міститься у частині другій статті 353 ЦК України.

Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» визначає механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

Примусове відчуження майна позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості (пункт 1 частини першої статті 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану»). Примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості. У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості (частини перша та друга статті 3 вказаного Закону).

За частиною першою статті 10 зазначеного Закону компенсація за примусово відчужене майно в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану з попереднім повним відшкодуванням його вартості здійснюється військовим командуванням чи органом, що прийняв рішення про таке відчуження, за рахунок коштів державного бюджету до підписання акта. Частиною другою статті 10 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» передбачено, що компенсація за примусово відчужене майно в умовах правового режиму воєнного стану з наступним повним відшкодуванням його вартості здійснюється протягом п`яти наступних бюджетних періодів, правового режиму надзвичайного стану протягом одного наступного бюджетного періоду після скасування правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за рахунок коштів державного бюджету.

Отже, під час воєнного стану передбачені можливості: 1) примусового відчуження індивідуально визначеного приватного та колективного майна з переходом до держави права власності на це майно за попереднім або наступним повним відшкодуванням його вартості; 2) вилучення індивідуально визначеного майна державних підприємств, державних господарських об`єднань, на яке у них є право господарського відання або оперативного управління, без відшкодування його вартості.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.10.2024 № 712/3525/23 зауважує, що у частині першій статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що громадяни зобов`язанінадавати вустановленому порядкупід часмобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками якихвони є,ЗСУ,іншим військовимформуванням, оперативно-рятувальній службі цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом. Отже, стосовно надання громадянами під час мобілізації їхнього майна ЗСУ чи іншим військовим формуванням або оперативно-рятувальній службі цивільного захисту діє виключно порядок наступного відшкодування державою вартості такого майна, тобто у строк, визначений частиною другою статті 10 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

Відповідно до частини третьої статті 321 ЦК України примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Як у доктрині приватного права, так і в судовій практиці усталеним є підхід, що:

- під реквізицією варто розуміти примусове оплатне відчуження майна державою у власника при існуванні надзвичайних обставин на підставі та в порядку, встановленому законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості або без такого. Метою реквізиції є усунення або запобігання тим наслідкам, що виникли або можуть виникнути, наступити через стихійне лихо, аварію, епідемію, епізоотію, воєнний або надзвичайний стан та за інших надзвичайних обставин;

- реквізиція застосовується за надзвичайних обставин, які вимагають негайних дій, вона провадиться в позасудовому (адміністративному) порядку за рішенням органів державної влади. Адміністративний порядок реквізиції майна у власника обумовлений необхідністю швидкої реакції від органів державної влади на надзвичайні обставини. Норми, що регулюють реквізицію, спрямовані на вирішення колізії публічного інтересу та цивільного права (зокрема, права власності, інших цивільних прав), розв`язання якої відбувається на користь публічного інтересу;

- залежно від підстав проведення реквізиції, існує два її види: реквізиція за надзвичайних обставин (частина перша статті 353 ЦК України); реквізиція в умовах воєнного або надзвичайного стану (частина друга статті 353 ЦК України). Відмінність між реквізицією (частина перша статті 353 ЦК України) та реквізицією в умовах надзвичайного чи воєнного стану (частина друга статті 353 ЦК України) полягає у моменті відшкодування вартості майна. У першому випадку його має бути проведено до примусового відчуження майна, а в другому обов`язок держави відшкодувати вартість майна настає після його примусового відчуження;

- право вимагати повернення майна обумовлюється наявністю в особи статусу «колишнього» власника. За допомогою такої конструкції законодавець створює передумови для охорони інтересів приватних осіб. Повернення майна можливе за умови: припинення надзвичайних обставин, тобто стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії, воєнного або надзвичайного стану та ін.; збереження майна; заявлення власником позовної вимоги про його повернення до органу, що проводив його реквізицію або якому передано відповідне майно; встановлення можливості повернення [див., зокрема: постанови Верховного Суду в складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 серпня 2018 року в справі № 284/276/16-ц (провадження № 61-11070св18), від 13 вересня 2023 року у справі № 707/1298/22 (провадження № 61-4120св23)].

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об`єднань для потреб.

Механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану визначає Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

Згідно зі статтею 3 цього Закону примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості. У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості. Вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану здійснюється без відшкодування вартості такого майна.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 757/64569/16-ц (провадження № 14-19цс23) звернула увагу на те, що в Україні існує законодавче регулювання питань, пов`язаних із виплатою компенсації за примусово відчужене, втрачене чи пошкоджене майно в умовах війни, воєнного чи надзвичайного стану, та роз`яснила порядок відшкодування вартості майна, вилученого для потреб оборони держави.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду розтлумачила положення постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2012 року № 998 про «Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», якою затверджено «Порядок розгляду заяв та здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» (далі Порядок).

Цей Порядок визначає механізм прийняття, розгляду заяв та здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

Майно, що підлягає примусовому відчуженню, оцінюється в порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оцінну діяльність.

Заява про виплату наступної повної компенсації за примусово відчужене майно приймається, обліковується і розглядається за місцем відчуження майна. До заяви додаються акт про примусове відчуження майна та висновок про вартість такого майна (пункт 3 Порядку).

За результатами розгляду заяви органи, зазначені у пункті 3 Порядку, оформлюють висновок про здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану. Висновок оформляється у трьох примірниках. Перший примірник передається заявникові, другий територіальному органу Казначейства, третій зберігається за місцем його оформлення. Висновки обліковуються органом, який їх видав. Орган, що прийняв рішення про примусове відчуження майна, на підставі виданого ним висновку враховує відповідну потребу в коштах у бюджетному запиті на наступний бюджетний період (після скасування правового режиму надзвичайного стану) або на п`ять наступних бюджетних періодів (після скасування правового режиму воєнного стану) (пункт 7 Порядку).

Виплата повної компенсації здійснюється органами, що прийняли рішення про примусове відчуження майна, у порядку черговості оформлення висновків за рахунок і в межах коштів, передбачених у державному бюджеті для виплати наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного стану (пункт 7 Порядку).

Стаття 4 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» передбачає, що примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з органом військового управління, визначеним Міністерством оборони України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Норми зазначеної статті кореспондуються з положеннями наведеного вище пункту 4 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Згідно з частиною другою статті 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» термін «військове командування» вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про правовий режим воєнного стану» або Законі України «Про правовий режим надзвичайного стану», залежно від правового режиму, в умовах якого передається, відчужується або вилучається майно.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є: Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об`єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з`єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, просив відступити від висновку, сформульованого у постанові Касаційного господарського суду від 16 лютого 2024 року у справі № 910/10009/22, про те, що військові адміністрації не наділені повноваженнями ухвалювати рішення (видавати накази, розпорядження) про примусове відчуження / вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану, оскільки цими повноваженнями Закон імперативно наділяє лише військове командування, до якого військові адміністрації не належать. З цих підстав суд витребував автомобіль, який був реквізований в умовах правового режиму воєнного стану.

Колегія суддів Касаційного цивільного суду вважала, що за наявності законодавчого обмеження можливості повернення реквізованого майна до закінчення правового режиму воєнного стану, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16 лютого 2024 року у справі № 910/10009/22 дійшов помилкового висновку про можливість витребування такого автомобіля у військової адміністрації на користь колишнього власника. Правова підстава (запровадження правового режиму воєнного стану) не відпала, тому вимоги про повернення вилученого майна в умовах воєнного стану є передчасними і такими, що задоволенню не підлягають.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2024 № 712/3525/23.

З урахуванням викладеного, слід вказати, що суд першої інстанції правильно вважав, що дії відповідачів по відчуженню спірного автомобіля є правомірними, оскільки начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 визнається військовим командуванням та вправі приймати таке рішення, а Львівська митниця є залученою до здійснення такого заходу і відповідно, зобов?язана виконувати дане рішення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку, що позовні вимоги про визнання незаконними рішень і дій відповідачів по відчуженню автомобіля, скасування наказу №73 від 16.03.2023 року та визнання відсутності компетенції у Львівської митниці на підписання акту примусового відчуження або вилучення майна є безпідставним та задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про зобов?язання ІНФОРМАЦІЯ_4 повернути спірний автомобіль, а у випадку неможливості це зробити стягнути з останнього вартість автомобіля в розмірі 170 014,95 грн, то районний суд дійшов правильного висновку, що в їх задоволенні слід відмовив у зв?язку з їх передчасністю. Так, саме після скасування правового режиму воєнного стану і за умови доведення наявності прав на майно позивач вправі наполягати на поверненні йому цього майна. Оскільки станом на даний час воєнний стан в Україні триває, то відповідні вимоги про зобов`язання повернути спірний автомобіля чи стягнути компенсацію його вартості є передчасними та не підлягають до задоволення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що автомобіль позивача відчужений з дотриманням приписів законодавства України уповноваженим на те органом, а тому відсутні підстави для зобов`язання військової частини повернути автомобіль марки «VOLVO» модель «V 40» р/н « НОМЕР_1 » позивачу.

З аналогічних підстав не підлягає задоволенню і вимога про повернення аналогічного автомобіля (у випадку неможливості повернення спірного автомобіля).

Щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000 грн, то така вимога теж не підлягала до задоволення, оскільки вона є похідною, а в межах розгляду цієї справи протиправність дій відповідачів по відчуженню автомобіля не підтвердилась, а тому правильно відхилена судом першої інстанції.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що в задоволенні позову слід відмовити.

Щодо доводів скарги про наявність рішень інших судових органів щодо зобов`язання повернення йому автомобіля, то такі жодним чином не входять у суперечність із оскаржуваним рішенням оскільки такі стосуються митного органу у даному ж випадку автомобіль відчужено за відповідним рішенням військового командування, крім цього одне з них ухвалене до введення в Україні воєнного стану у 2016 році.

З врахуванням наведеного, апеляційну скаргу слід вважати безпідставною та залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду

Повний текст постанови складено 04 квітня 2025 року.

Головуючий: Я.А. Левик

Судді: Н.П. Крайник

М.М. Шандра