Постанова

від 21.08.2024 по справі 752/2623/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 752/2623/24

провадження № 61-7235св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Ігнатенка В. М., Олійник А. С., Пророка В. В., Сердюка В. В.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тесленка Володимира Юрійовича на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 лютого 2024 року у складі судді Хоменко В. С. та постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року у складі колегії суддів Шебуєвої В. А., Кафідової О. В., Оніщука М. І.

у справі за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересована особа - Голосіївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У січні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з заявою, в якій просили встановити факт народження дитини - ОСОБА_3 , стать - чоловіча, ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна; відомості про матір: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянство Україна; відомості про батька: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянство Україна.

Заяву обґрунтували тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 народила дитину на території Автономної Республіки Крим, де здійснюється контроль рф, а документи видаються за формою, яка не є прийнятною для українських органів реєстрації актів цивільного стану.

Унаслідок цих обставин отримання свідоцтва про народження дитини в органах Державного реєстру актів цивільного стану Міністерства юстиції України є неможливим, а єдиним шляхом для його отримання та захисту прав дитини є звернення до суду за встановленням факту, що має юридичне значення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

21 лютого 2024 року рішенням Голосіївського районного суду м. Києва в задоволенні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

18 квітня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 лютого 2024 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що надані суду копії документів не є належними та достатніми доказами того, що саме ОСОБА_1 є матір`ю дитини ОСОБА_3 , враховуючи те, що у свідоцтві про народження дитини матір`ю дитини зазначена ОСОБА_1 .

Заявниця ОСОБА_1 на підтвердження громадянства України, а також з метою встановлення факту народження ОСОБА_3 громадянкою України ОСОБА_1 , надала копію свого паспорта громадянина України, який виданий 14 травня 2005 року Першим відділом Ялтинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Криму.

Згідно зі свідоцтвом про шлюб між ОСОБА_5 і ОСОБА_1 від 19 липня 2019 року після реєстрації шлюбу дружині присвоєне прізвище ОСОБА_1 . Заявник ОСОБА_2 надав суду копію паспорта громадянина України, виданого 24 листопада 2017 року. У свідоцтві про народження дитини ОСОБА_3 зазначено громадянство його батьків ОСОБА_2 і ОСОБА_1 - рф. Копію свого паспорта про після заміни прізвища внаслідок реєстрації шлюбу ОСОБА_1 не надала.

Також суду не надано жодного документа закладу охорони здоров`я або медичної консультаційної комісії, зокрема і тих, що розташовані на тимчасово окупованій території, що підтверджують факт народження дитини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

17 травня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Тесленко В. Ю. через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року, в якій просить їх скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 26 квітня 2023 року в справі № 337/3725/22, від 22 жовтня 2018 року в справі № 235/2357/17, від 07 вересня 2022 року в справі № 759/5313/21, від 29 березня 2023 року в справі № 753/8033/22, про те, що визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті з метою захисту прав громадян України ніяким чином не легітимізує таку владу. Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. Проте держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.

Представник заявниці зазначив, що заявники надали суду належні, допустимі і достатні докази на підтвердження факту народження дитини від заявників.

Доводи інших учасників справи

Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

03 червня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її із Голосіївського районного суду м. Києва.

У червні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

14 серпня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з копією паспорта громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка м. Ялти, зареєстрована за адресою: квартира АДРЕСА_1 (а. с. 17).

Згідно з копією паспорта громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м. Херсон, зареєстрований за адресою: квартира АДРЕСА_2 (а. с. 19).

19 липня 2019 року установою на тимчасово окупованій території України (ялтинським міським відділом записів актів цивільного стану) зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . Після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 змінила прізвище на ОСОБА_1 (а. с. 13).

ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Сімферополі народився ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батько - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить довідка про народження № Р-00195 та свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видані 26 січня 2023 року установою на тимчасово окупованій території України (бахчисарайським районним відділом актів цивільного стану) (а. с. 14, 22).

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 1частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.

Право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення основних прав, наданих конституцією або законом, а також право на доступ до правосуддя та справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом є одними із невід`ємних прав людини, які закріплені в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною АсамблеєюОрганізації Об`єднаних Націй (далі - ООН) 10 грудня 1948 року (статті 8, 10).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» («Bellet v. France»), заява № 23805/94).

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Також і в частині першій статті 13 зазначеного Кодексу визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. А частина третя цієї ж статті прямо декларує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частинами першою статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України визначені статтею 317 ЦПК України, якою запроваджено спрощений порядок встановлення таких фактів.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана батьками або одним з них, їхніми представниками, членами сім`ї, опікуном, піклувальником, особою, яка утримує та виховує дитину, або іншими законними представниками дитини до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

У рішенні про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків (частина тертя статті 317 ЦПК України).

У частині другій статті 4 Закону України від 15 квітня 2014 року№ 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII) правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Згідно з частинами першою-третьою статті 9 цього Закону державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

У частинах третій, четвертій статті 49 Цивільного кодексу України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Закону України від 01 липня 2010 року № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (далі - Закон № 2398-VI) державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до Сімейного кодексу України. Державна реєстрація народження дитини проводиться за письмовою або усною заявою батьків чи одного з них за місцем її народження або за місцем проживання батьків або за заявою, поданою в електронній формі.

Підставою для здійснення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я документи, що підтверджують факт народження. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров`я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров`я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров`я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Медична консультаційна комісія видає документ про народження у разі встановлення факту народження жінкою дитини. За відсутності документа закладу охорони здоров`я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження (стаття 13 Закону № 2398-VI).

У абзаці сто двадцять шостому пункту 8 глави 1 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940 (далі - Правила № 52/5), зазначено, що державну реєстрацію народження на підставі рішення суду про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України проводить відділ державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення суду в день надходження такого рішення в паперовій формі або будь-який відділ державної реєстрації актів цивільного стану за зверненням заявника в день отримання рішення суду у спосіб, передбачений абзацами п`ятим, шостим пункту 3 глави 1 розділу II цих Правил.

Згідно з підпунктом «в» пункту 12 глави 1 розділу III Правил № 52/5 у разі встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України підставою для внесення відомостей про батьків дитини є відповідне рішення суду, яким встановлені такі дані.

Наведені положення Закону № 1207-VII дають підстави для висновку про те, що документи, видані на тимчасово окупованій території України незаконними органами та їх посадовими чи службовими особами, є недійсними і не створюють правових наслідків, за винятком документів, що підтверджують, зокрема факт народження.

Водночас Закон № 2398-VI та Правила № 52/5 не містять спеціальної норми права щодо порядку державної реєстрації народження на тимчасово окупованій території України відповідними органами державної реєстрації актів цивільного стану без рішення суду про встановлення такого факту, що унеможливлює встановлення факту народження та здійснення державної реєстрації народження в позасудовому порядку.

У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави-члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Зазначений висновок враховував також ЄСПЛ у справах «Лоізіду проти Туречини» (Loizidou v. Turkey, рішення від 18 грудня 1996 року), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, рішення від 10 травня 2001 року), «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, рішення від 23 лютого 2016 року).

Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо народження дитини, з метою захисту прав громадян України, не легітимізує таку владу та не надає автоматичної дійсності таким актам. Такі дії зумовлені тим, що держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.

При наданні оцінки, зокрема, свідоцтву про народження дитини, довідці медичного характеру як доказам потрібно враховувати, що хоча такі документи не є юридично дійсними, але вони можуть підтверджувати, що певна установа, яка не діє відповідно до українського законодавства, але de facto існує на тимчасово окупованій території зафіксувала факт народження дитини.

Правова оцінка документам, поданим заявником на підтвердження факту народження на тимчасово окупованій території України, зокрема документам, виданим органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України, надається судом цивільної юрисдикції в сукупності з іншими доказами під час розгляду заяви про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України в порядку статті 317 ЦПК України, а не органами державної реєстрації актів цивільного стану. Саме рішення суду про встановлення такого факту є підставою для державної реєстрації народження та для внесення відомостей про батьків дитини відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення суду (див. висновок Верховного Суду від 23 листопада 2022 року в справі № 759/7001/22).

Подібні висновки щодо застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду від 13 березня 2024 року в справі № 169/410/23, від 24 квітня 2024 року в справі № 761/13911/23, від 26 червня 2024 року в справі № 759/17678/22.

Суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні спільної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з тих підстав, що не надано суду достатніх доказів, які б підтверджували, що саме, у громадянки України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народилась дитина ОСОБА_3 , оскільки в свідоцтві про народження матір`ю дитини зазначено « ОСОБА_1 ».

Такі висновки колегія суддів вважає помилковими.

У справі, що переглядається, суди встановили, що на підтвердження факту народження дітей заявники надали:

- копію паспорта громадянки України ОСОБА_1 , виданого Першим відділом Ялтинського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Криму 14 травня 2005 року;

- копію дубліката картки фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 , виданого Держаною податковою інспекцією в м. Ялті 19 серпня 2005 року;

- копію паспорта громадянина України ОСОБА_2 , виданого 24 листопада 2017 року, орган, що видав 6512.

А також документи, видані установами на тимчасово окупованій території України:

- копію свідоцтва про реєстрацію шлюбу 19 липня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і зміни прізвища ОСОБА_1 на Білу;

- копію довідки про народження та свідоцтва про народження ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Сімферополі ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батько - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Суди попередніх інстанцій інстанції не врахували, що суд в межах розгляду заяви про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України має надати оцінку поданим заявниками доказам, оскільки рішення суду в такій категорії справ повинно ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх доказів у сукупності, зокрема з урахуванням документів, виданих так званими органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України.

Суди не звернули уваги, що позивачі не надали доказів народження дитини, що може бути підтверджено довідкою відповідного медичного закладу чи висновком експерта.

Водночас рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів (постанова Верхового Суду від 23 листопада 2022 року в справі № 759/7001/22 (провадження № 61-9254св22)).

Надавши оцінку зазначеним вище документам, наданим заявниками на підтвердження факту народження на тимчасово окупованій території України, зокрема документам, виданим органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України, яким є свідоцтво про народження дитини та свідоцтво про шлюб заявників, у якому підтверджено зміну прізвища матері, суди попередніх інстанцій зробили передчасний висновок про відсутність доказів як про факт народження дитини на тимчасово окупованій території України, так і про факт походження цієї дитини від заявників, чим порушили закріплене у статті 6 Конвенції право на доступ до правосуддя, оскільки встановлення факту народження дитини має істотне значення для реалізації прав людини та громадянина Україна.

Такі висновки узгоджуються з правовими висновками, висловленими у постановах Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 759/17678/22, від 13 березня 2024 року у справі № 169/410/23.

Суди попередніх інстанцій не врахували наведені вище норми матеріального та процесуального права, усталену практику Верховного Суду, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

За нового розгляду справу слід розглянути в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином й оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тесленка Володимира Юрійовича задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:В. М. Ігнатенко А. С. Олійник В. В. Пророк В. В. Сердюк