Ухвала від 22.08.2024 по справі 642/7743/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №642/7743/21 Головуючий 1-ої інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/818/186/24 Доповідач: ОСОБА_2

Категорія: ч.1 ст.365 КК України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2024 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого - судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря - ОСОБА_5 ,

прокурорів - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

потерпілого - ОСОБА_8 ,

представника потерпілого - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

представників цивільних

відповідачів - ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,

захисника - ОСОБА_13 ,

обвинуваченого - ОСОБА_14 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду м. Харкова в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_15 та представника цивільного відповідача УПП в Харківській області ДПП - ОСОБА_11 на вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 31 липня 2023 року стосовно ОСОБА_14 , -

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 31.07.2023 року ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, з повною вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні двох малолітніх дітей, працюючого на посаді інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону № 4 управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, маючи спеціальне звання «капітан поліції», раніше не судимого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України, та призначено йому покарання у виді 2 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати службові посади в правоохоронних органах України строком на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_14 звільнено від відбування покарання з випробуванням, із іспитовим строком на 2 роки.

Відповідно до ст. 76 КК України, покладено на ОСОБА_14 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти цьому органу про зміну місця проживання та роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Цивільний позов ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу- задоволено частково.

Стягнуто з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь потерпілого ОСОБА_8 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями ОСОБА_14 , як службової особи Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції - 88 100 грн.00 коп., та витрат на правову допомогу у розмірі 21 700 грн. 00 коп.

Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_14 на користь держави витрати на залучення експерта у зв`язку з проведенням по справі судової психологічної експертизи № 7365 від 18.06.2021 в розмірі 13 728 грн. 80 коп.

Цим вироком встановлено, що ОСОБА_14 , будучи призначеним відповідно до наказу т.в.о. начальника Департаменту патрульної поліції № 680 о/с від 13.07.2018 на посаду командира роти № 3 батальйону № 3 управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, маючи спеціальне звання «капітан поліції», тобто будучи працівником поліції, який згідно вимог статті 62 Закону України «Про Національну поліцію», під час виконання повноважень є представником держави, законні вимоги якого є обов`язковими для виконання всіма фізичними та юридичними особами та відповідно до положень статті 18 зазначеного Закону зобов`язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції та Присяги поліцейського, професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва, поважати і не порушувати прав і свобод людини, будучи відповідно до пункту першого частини першої статті 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», а також пункту 1 примітки до статті 364 КК України, службовою особою правоохоронного органу, займаючи посаду, пов`язану із здійсненням функцій представника влади, діючи умисно, використовуючи свої службові повноваження, всупереч інтересам служби, вчинив дії, які явно виходять за межі наданих йому повноважень, що завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам громадянина ОСОБА_8 за наступних обставин.

Так, відповідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 28 Конституції України ніхто не може бути підданий нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Згідно з статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість.

Відповідно до статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97, кожен має право на свободу та особисту недоторканність.

Згідно статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Відповідно до статті 2 зазначеного Закону завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності.

Частиною 1 статті 7 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 18 вказаного Закону визначено основні обов`язки поліцейського. Поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; поважати і не порушувати прав і свобод людини; інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Статтею 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань: здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події .

Статтею 29 Закону України «Про Національну поліцію» визначеного вимоги до поліцейського заходу.

Поліцейський захід - це дія або комплекс дій превентивного або примусового характеру, що обмежує певні права і свободи людини та застосовується поліцейськими відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію повноважень.

Поліцейський захід застосовується виключно для виконання повноважень поліції. Обраний поліцейський захід має бути законним, необхідним, пропорційним та ефективним.

Обраний поліцейський захід є законним, якщо він визначений законом. Поліцейському заборонено застосовувати будь-які інші заходи, ніж визначені законами України.

Обраний поліцейський захід є необхідним, якщо для виконання повноважень поліції неможливо застосувати інший захід або його застосування буде неефективним, а також якщо такий захід заподіє найменшу шкоду як адресату заходу, так і іншим особам.

Застосований поліцейський захід є пропорційним, якщо шкода, заподіяна охоронюваним законом правам і свободам людини або інтересам суспільства чи держави, не перевищує блага, для захисту якого він застосований, або створеної загрози заподіяння шкоди.

Обраний поліцейський захід є ефективним, якщо його застосування забезпечує виконання повноважень поліції.

Поліцейський захід припиняється, якщо досягнуто мети його застосування, якщо неможливість досягнення мети заходу є очевидною або якщо немає необхідності у подальшому застосуванні такого заходу.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій має знати причину зупинки транспортного засобу посадовою особою державного органу, яка здійснює нагляд за дорожнім рухом, а також прізвище і посаду цієї особи.

Пунктами 1-9 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» визначений вичерпний перелік випадків, які надають працівнику поліції право зупинити транспортний засіб.

Відповідно до ст. 263 КУпАП, адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більш як три години.

Відповідно до п. 2, 3 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Так, 09.11.2018 інспектори взводу № 1 роти № 3 батальйону № 3 управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції ОСОБА_16 та ОСОБА_17 о 19 год. 00 хв. заступили на чергування.

10 листопада 2018 року, приблизно о 00 год. 10 хв., вказані співробітники поліції під час несення служби зупинили транспортний засіб «Мерседес» д.н.з. « НОМЕР_1 » в районі будинку 27-А по вул. Беркоса в м. Харкові під керуванням ОСОБА_8 та зажадали від нього документи, що посвідчують право керування та користування автомобілем. Вважаючи вказані дії працівників патрульної поліції безпідставними ОСОБА_8 відмовився виконувати зазначені вимоги.

Після цього, приблизно 01 год. 10 хв., до місця зупинки транспортного засобу прибув командир роти № 3 батальйону № 3 Управління патрульної поліції в Харківській області ОСОБА_14 .. В цей час, у ОСОБА_14 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин до ОСОБА_8 виник злочинний умисел на перевищення влади та службових повноважень відносно ОСОБА_8 , а саме вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, з додержанням особливого порядку, - за відсутності цих умов.

Так, приблизно о 01 год. 10 хв., 10.11.2018 ОСОБА_14 , знаходячись в районі будинку 27-А по вул. Беркоса в м. Харкові , будучи службовою особою правоохоронного органу, переслідуючи прямий умисел, направлений на перевищення службових повноважень, а саме на умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих йому повноважень, з метою застосування психологічного впливу, приниження, завдання моральних страждань та істотної шкоди охоронюваним законним правам ОСОБА_8 , розуміючи відсутність законних підстав для зупинки транспортного засобу, затримання ОСОБА_8 , підстав для перевірки ОСОБА_8 на стан алкогольного сп`яніння та направлення його до проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, грубо порушуючи вимоги ст. ст. 18, 29, 35, Закону України «Про Національну поліцію», ст. 263 КУпАП, погрожуючи безпідставно скласти протокол про порушення ОСОБА_8 вимог ст. 130 КУпАП здійснив адміністративне затримання ОСОБА_8 , розуміючи, що час фактичного затримання становить 00 год.10 хв. 10.11.2018.

Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, перебуваючи в цьому ж місці, приблизно о 01 год. 40 хв. 10.11.2018 ОСОБА_14 без законних на те підстав, розуміючи, що у ОСОБА_8 відсутні ознаки для проведення огляду його на стан сп`яніння в порушення вимог п. 2, 3 розділу І, розділу Х «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» (далі Інструкція) почав проводити огляд ОСОБА_8 на стан сп`яніння за допомогою газоаналізатору алкотестеру «Драгер». Розуміючи, що дії ОСОБА_14 незаконні, ОСОБА_8 боючись, що вказаний прилад несправний та навмисно під лаштований на показання алкоголю в крові, боючись за негативні наслідки такого огляду та штучно створені ОСОБА_14 обставини, відмовився від проходження огляду за допомогою вказаного приладу.

Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел перебуваючи в цьому ж місці, приблизно о 02 год. 20 хв. 10.11.2018 ОСОБА_14 без законних на те підстав, розуміючи, що у ОСОБА_8 відсутні ознаки для проведення огляду його на стан сп`яніння в порушення вимог п. 2, 3 розділу І, розділу Х Інструкції запропонував ОСОБА_8 проїхати до КНП ХОР «Харківський обласний наркологічний диспансер» за адресою м. Харків, вул. Шевченко 26, для проведення огляду. Розуміючи протиправні дії ОСОБА_14 , боючись відповідальності за непокору правоохоронним органам, сприймаючи пропозицію ОСОБА_14 як вимогу, ОСОБА_8 погодився на проходження огляду в КНП ХОР «Харківський обласний наркологічний диспансер». Після чого ОСОБА_14 особисто сів за кермо службового автомобіля та доставив ОСОБА_8 до вказаного закладу. При цьому ОСОБА_8 сидів на задньому сидінні автомобіля де з боків від нього сиділи працівники патрульної поліції ОСОБА_17 та ОСОБА_18 .

За результатами проходження ОСОБА_8 огляду КНП ХОР «Харківський обласний наркологічний диспансер» ознак алкогольного сп`яніння не виявлено.

Продовжуючи свої протиправні дії, знаходячись за адресою:

м. Харків, вул. Шевченко 26 , приблизно о 03 год. 10 хв., розуміючи що з часу фактичного затримання ОСОБА_8 минуло більш ніж 3 години, а також те, що в автомобілі ОСОБА_8 на місці його зупинки весь цей час знаходиться його матір - ОСОБА_19 , ОСОБА_14 наказав ОСОБА_8 проїхати до Холодногірського ВП ГУНП в Харківській області. Прибувши до відділку поліції приблизно о 04 год. 00 хв. ОСОБА_14 повідомив ОСОБА_8 про те, що складає протокол затримання та після складання надасть його для підпису. З метою нанесення ще більшої моральної шкоди ОСОБА_8 , ОСОБА_14 близько години тримав ОСОБА_8 у відділку поліції та приблизно лише о 05 год. 00 хв. надав протокол ОСОБА_8 для підпису після чого відмовився від надання йому його копії. Після того, як ОСОБА_8 розписався в протоколі, поліцейські ОСОБА_16 та ОСОБА_17 відвезли його до власного автомобіля, де весь цей час чекала його мати ОСОБА_19 . Приблизно о 05 год. 30 хв. ОСОБА_8 поїхав на своєму автомобілі з місця де його було зупинено, за адресою: м. Харків, вул. Беркоса 27-А .

В результаті умисних протиправних дій ОСОБА_14 потерпілому ОСОБА_8 спричинено моральну шкоду згідно висновку судової психологічної експертизи № 7365 від 18.06.2021 року ННЦ «Інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» на загальну суму 108 000 грн.

На зазначений вирок суду першої інстанції захисником ОСОБА_15 та представником цивільного відповідача УПП в Харківській області ДПП - ОСОБА_11 подані апеляційні скарги.

До початку апеляційного розгляду прокурор відмовився від своєї апеляційної скарги, на підставі ч.1 ст.403 КПК України.

В своїй апеляційній скарзі захисник ОСОБА_15 просить скасувати вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 31.07.2023 року, а кримінальне провадження за обвинувачення ОСОБА_14 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.365 КК України, закрити, відмовивши у задоволенні цивільного позову ОСОБА_8 .

Обґрунтовуючи свою апеляційну вимогу, захисник посилається на те, що обвинувальний акт стосовно ОСОБА_14 не відповідає вимогам чинного кримінального процесуального законодавства та фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки в ньому не встановлено: час з якого ОСОБА_14 допустив перевищення влади; які саме дії останнього вважаються перевищенням влади або службових повноважень; якими конкретними діями спричинено істотну шкоду потерпілому і в чому вона полягала, що не було усунене судом першої інстанції під час судового розгляду та при ухваленні оскаржуваного вироку.

Апелянт також зазначає, що тільки через два роки були внесені відомості до ЄРДР щодо ОСОБА_14 , протягом яких потерпілий ОСОБА_8 не звертався до правоохоронних органів щодо вчинення стосовно нього кримінального правопорушення або до спеціалістів щодо спричинення моральної шкоди та нанесення шкоди його здоров`ю чи погіршення якості життя.

Крім того, захисник зазначає, що водій на вимогу працівника поліції, який вважає, що його вимоги є законними, зобов`язаний пред`явити документи, які підтверджують відомості про його особу та свідоцтво на транспортного засобу, а також інші документи, що зазначені у пункті 2.1 Правил дорожнього руху.

Зазначає, що під час досудового розслідування та судового розгляду не встановлено усіх ознак кримінального правопорушення в діях ОСОБА_14 , які свідчать, про перевищення останнім влади чи службових повноважень стосовно ОСОБА_8 , а також спричинення потерпілому істотної шкоди.

Апелянт також вказує, що потерпілим не надано доказів, які могли свідчити про те, що дії ОСОБА_14 могли чи завдали шкоди потерпілому ОСОБА_8 , який не звертався до будь-якої допомоги у зв`язку із діями її підзахисного на протязі тривалого часу. Показання ОСОБА_8 , що надані ним під час свого допиту в суді першої інстанції, не узгоджуються з іншими доказами у цій справі, протирічать показанням свідків та письмовим доказам в частині часу зупинки, тривалості перегляду відеозапису з нагрудних камер поліцейських, часу затримання.

Захисник зазначає в своїй апеляційній скарзі, що ОСОБА_14 вже притягнутий до адміністративної відповідальності за дії, які безпосередньо пов`язані із цим кримінальним провадженням, а тому він не може бути притягнутий повторно за цими обставинами до відповідальності. Судом першої інстанції не надано належної правової оцінки матеріалам службової перевірки за скаргою ОСОБА_8 від 15.11.2018 року, поясненням ОСОБА_14 , письмовим рапортам поліцейських та даним з підсистеми «АРМОР», а також судом не встановлено які дії ОСОБА_14 не відповідали Закону України «Про Національну поліцію», КУпАП та посадової інструкції.

В своїх апеляційних доводах захисник посилається на те, що ОСОБА_14 вживалися заходи щодо встановлення особи водія, його підлеглі не повідомляли час зупинки ОСОБА_8 , який був зупинений з порушенням вимог Правил дорожнього руху. При цьому, захисник зазначає, що відсутність відеозапису з нагрудних камер поліцейських, яка б підтверджувала факт порушення ПДР водієм ОСОБА_8 , було встановлено поліцейським ОСОБА_17 лише в приміщенні управління поліції під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, а з допиту ОСОБА_17 , було встановлено, що останнім внесені відомості до направлення та акту ті відомості, які він почув усно від ОСОБА_8 , але не знав це достеменно.

Окрім цього, захисник вказує на те, що суд дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_14 не фіксував порушення за ст.126 КУпАП, судом невірно надано оцінку показанням свідків - поліцейських ОСОБА_20 та Майорова в частині визначення ознак алкогольного сп`яніння у водія, ОСОБА_14 не надавав команду ОСОБА_17 складати направлення для проходження ОСОБА_8 огляду на стан алкогольного сп`яніння у медичному закладі та останній діяв повністю самостійно, а також судом першої інстанції не надано належної оцінки письмовим доказам у справі і не встановлено точний час прибуття на місце події ОСОБА_14 .

В своїй апеляційній скарзі представник цивільного відповідача Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції - ОСОБА_11 просить скасувати вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 31.07.2023 рокув частині вирішення цивільного позову.

Обґрунтовуючи свою апеляційну вимогу, апелянт зазначає, що судом першої інстанції належним чином не було встановлено наявність всіх елементів цивільно-правової відповідальності, а також судом безпідставно взято до уваги висновок психолога ОСОБА_21 від 07.07.2020 року та не встановлено чи перебувають дії ОСОБА_14 в причинно-наслідковому зв`язку із завданою шкодою ОСОБА_8 .

Крім того, апелянт зазначає, що відповідно до висновку експерта №7365 від 18.06.2021 року, при встановленні моральної шкоди та визначення її розміру, зазначено, що ця шкода завдана неправомірністю дій ОСОБА_17 , ОСОБА_16 та ОСОБА_14 , тобто цей висновок не містить виокремлення дій ОСОБА_14 , що виключає належне підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між визначенням експертом розміром шкоди та протиправною поведінкою заподіювача.

Апелянт також зазначає, що потерпілим не надано доказів, які підтверджують, що після 10.11.2018 року ОСОБА_8 звертався до спеціалістів у зв`язку із погіршенням самопочуття, що вплинуло на виконання його функціональних обов`язків на роботі, розміру доходів та фіксації факту втрати працездатності, як наслідок, зменшення доходів після подій від 10.11.2018 року.

В своїх апеляційних доводах представник цивільного відповідача також зазначає, що судом необґрунтовано стягнуто з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь потерпілого ОСОБА_8 судові витрати на правову допомогу у розмірі 21 700 грн. 00 коп., оскільки надані суду договір та додаткова угода не встановлює способу розрахунку витрат на правову допомогу, які сторони погодили між собою, що виключає можливість встановлення обґрунтованості правових витрат.

До початку апеляційного розгляду, який неодноразово відкладався за заявами обвинуваченого та його захисників, сторона захисту заявила клопотання про закриття кримінального провадження за обвинуваченнямОСОБА_14 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України, та звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, в зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Обвинувачений також пояснив, що розуміє, що ця обставина не є реабілітуючою.

Разом з цим, колегія суддів бере до уваги правові висновки Верховного Суду, що викладені в його постанові від 26.07.2023 року у справі №761/16824/15-к, згідно яких, суд апеляційної інстанції повинен розглянути подані апеляційні скарги, зокрема й апеляційну скаргу сторони захисту, де оспорюються законність і обґрунтованість обвинувального вироку місцевого суду в цілому, й за умови переконання у законності, обґрунтованості та вмотивованості обвинувального вироку щодо особи; у разі згоди цієї особи при належному роз`ясненні їй наслідків застосування положень ст. 49 КК України; за наявності передбачених законом для цього підстав може ухвалити рішення про скасування такого вироку у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності за спливом строків давності й закрити кримінальне провадження на підставі положень п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання сторони захисту про звільнення ОСОБА_14 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України підлягає вирішенню після перевірки апеляційних доводів захисника та представника цивільного відповідача, які подали апеляційні скарги на обвинувальний вирок, оскільки, відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу сторони захисту, а також клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності і закриття кримінального провадження, доводи представника цивільного відповідача, який підтримав свою апеляційну скаргу та не заперечував щодо задоволення апеляційної скарги захисника, думку прокурора, потерпілого та його представників, які заперечували щодо задоволення поданих апеляційних скарг, але вважали за можливе звільнити обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, дослідивши матеріали судового провадження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скаргизахисника ОСОБА_14 - адвоката ОСОБА_15 та представника цивільного відповідача УПП в Харківській області ДПП - ОСОБА_11 підлягають частковому задоволенню, а клопотання сторони захисту про звільнення обвинуваченого ОСОБА_14 від кримінальної відповідальності належить задовольнити , зважаючи на наступне.

Так, переглядаючи оскаржуваний вирок в межах апеляційних доводів захисника ОСОБА_15 щодо відсутності в діях ОСОБА_14 складу кримінального правопорушення та відсутності достатніх доказів на підтвердження його вини у вчиненні злочину за ч. 1 ст. 365 КК України - колегія суддів дійшла висновку про їх безпідставність, оскільки вони в повному обсязі спростовуються доказами сторони обвинувачення, які суд безпосередньо дослідив в судовому засіданні за участю сторін та надав їм належну оцінку у вироку.

Згідно зі ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Як вбачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції встановив винуватість ОСОБА_14 шляхом безпосереднього допиту обвинуваченого, потерпілогоОСОБА_8 , свідківОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_22 , ОСОБА_20 , дослідженням доказів у справі, а саме відомостями, що містяться у:

-витязі з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 42020220000000186 від 01.04.2023;

- копії Положення про Департамент патрульної поліції від 19.12.2022 № 903;

- копії повідомлення від 10.11.2018 року про запрошення ОСОБА_8 до підрозділу патрульної поліції, для розгляду вчиненого ним адміністративного правопорушення;

- копії висновку КНП ХОР «ОНД» щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 2307 від 10.11.2018, згідно до якого у особу ОСОБА_8 було встановлено інспектором взводу №1 роти №3 батальйону №3 УПП в Харківській області ДПП ОСОБА_17 і у ОСОБА_8 ознак сп`яніння не виявлено;

- постанові від 23.03.2021 про призначення судово-психологічної експертизи з метою визначення наявності спричинення ОСОБА_8 моральної шкоди, внаслідок вчинення протиправних дій;

- висновку судово-психологічної експертизи, проведеної ННЦ «Інститут судових експертиз імені Засл. проф. М.С. Бокаріуса» № 7365 від 18.06.2021;

- копії журналу реєстрації медичних оглядів осіб з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;

- копії направлення на огляд водія транспортного засобу ОСОБА_8 з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 10.11.2018;

- копії акту КНП ХОР «ОНД» медичного огляду ОСОБА_8 з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 2307 від 10.11.2018;

- копії результату токсилогічного дослідження № 3110-3111 ОСОБА_8 ; копії журналу обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до Холодногірського ВП №903 від 27.09.2018;

- заяві ОСОБА_8 від 30.03.2020 до прокуратури Харківської області про вчинення злочину командиром роти №3 батальйону №3 Управління патрульної поліції в Харківській області ДПП ОСОБА_14 ;

- копії протоколу про адміністративне затримання серії НОМЕР_2 від 10.11.2018, який був складений обвинуваченим ОСОБА_14 ;

- копії рішення Ленінського районного суд м. Харкова від 17.12.2019 за адміністративним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 про визнання дій неправомірними;

- копії постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2020; заяви ОСОБА_8 від 19.03.2020 про залучення його до кримінального провадження як потерпілого;

- пам`ятки про процесуальні права та обов`язки потерпілого ОСОБА_8 від 24.03.2021;

- протоколу проведення слідчого експерименту від 19.08.2021 за участю потерпілого ОСОБА_8 та його представника- адвоката ОСОБА_9 ;

- копії посадової інструкції командира роти Управління патрульної поліції в Харківській області ДПП, затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції № 6086 від 13.12.2017;

- копії наказу начальника УПП в Харківській області ДПП №15 від 15.01.2020 про призначення службового розслідування та утворення дисциплінарної комісії;

- копії висновку службового розслідування Управління патрульної поліції в Харківській області ДПП від 14.02.2020 за фактом подій, про які стало відомо з рішення Ленінського районного суд м. Харкова від 17.12.2019;

- копії дислокації сил та засобів роти №3 батальйону №3 Управління патрульної поліції в Харківській області ДПП з 20-00 год. 09.11.2018 до 08-00 год. 10.11.2018;

- копії адміністративної справи за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 про визнання дій неправомірними;

- копії витягу з наказу № 680 о/с від 13.07.2018 про призначення ОСОБА_14 командиром роти №3 батальйону №3 Управління патрульної поліції ДПП;

- витязі з наказу № 136 о/с від 18.02.2021 про призначення ОСОБА_14 інспектором взводу №1 роти №1 батальйону №4 Управління патрульної поліції ДПП; рапорті ст. інспектора ВАП УПП в Харківській області ОСОБА_23 .

Під час судового розгляду в судах першої та апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_14 повністю заперечував свою вину в інкриміновану злочині, але пояснив, що 10.11.2018 він дійсно прибув в район будинку 27-А по вул. Беркоса у м.Харкові , де було зупинено його підлеглими - співробітниками поліції ОСОБА_16 та ОСОБА_17 транспортний засіб «Мерседес», д.н.з. « НОМЕР_1 », під керуванням ОСОБА_8 . При цьому, обвинувачений підтвердив, що ним разом із ОСОБА_16 та ОСОБА_17 було доставлено потерпілого ОСОБА_8 до КНП ХОР «Харківський обласний наркологічний диспансер» для проходження огляду на стан сп`яніння, за результатами якого було встановлено, що потерпілий не перебував в стані алкогольного сп`янінням. Обвинувачений також зазначив, що потерпілого ОСОБА_8 після огляду в медичному закладі також було доставлено до Холодногірського відділу поліції для встановлення особи потерпілого, що так і не було зроблено. Після чого, свідок ОСОБА_17 склав повідомлення про запрошення ОСОБА_8 для подальшого розгляду адміністративної справи про порушення Султановим Правил дорожнього руху за ст. 126 КУпАП та ст. 122 КУпАП, у зв`язку з чим о 04 год. 30 хв. він відпустив з райвідділу ОСОБА_24 .

Разом з цим, обвинувачений ОСОБА_14 оспорював час його прибуття на місце зупинення транспортного засобу ОСОБА_8 , зазначивши, що прибув туди для вирішення конфліктної ситуації, яка склалася між його підлеглими та водієм ОСОБА_8 . Обвинувачений також зазначив, що він не виявляв первинні ознаки алкогольного сп`янінням у потерпілого, який спочатку не виходив з автомобілю та відмовлявся від пред`явлення працівникам поліції посвідчення водія чи документів, що підтверджуються його особу, у зв`язку з чим ОСОБА_14 повідомив водію, що буде вимушений застосувати процедуру адміністративного затримання та доставити останнього до Холодногірського відділу поліції. ОСОБА_8 також відмовився проходити огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці, але погодився проїхати до медичного закладу для проходження відповідного огляду. В кабінеті лікаря-нарколога перебували ОСОБА_24 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 .

Натомість, твердження обвинуваченого про те, що він не втручався у розпочатий розгляд справи за ст. 126 КУпАП є необґрунтованими, враховуючи наступне.

Будучі повідомленими про кримінальну відповідальність за введення суду в оману, а також за надання неправдивих показань свідки ОСОБА_22 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_20 в суді першої інстанції, а також ОСОБА_16 та ОСОБА_17 під час повторного допиту в суді апеляційної інстанції пояснили, що після того, як ОСОБА_14 прибув на місце події, він відсторонив від спілкування з ОСОБА_8 усіх працівників поліції. Зокрема ОСОБА_20 та ОСОБА_22 наказав повернутись до патрулювання власного маршруту у складі свого екіпажу, а ОСОБА_17 та ОСОБА_16 залишив на місці події, проте спілкувався з ОСОБА_8 особисто і лише він приймав всі подальші процесуальні рішення.

Ці показання свідків узгоджуються з показаннями потерпілого ОСОБА_8 , який в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції пояснював, що його зупинили працівники поліції ОСОБА_17 та ОСОБА_16 . Через деякий час на місце події прибули працівники поліції ОСОБА_20 та ОСОБА_22 . Під час спілкування з цими працівниками поліції, які не змогли продемонструвати доказів щодо вчинення ним правопорушення, але він вказував, що не порушував жодного пункту Правил дорожнього руху, а тому причина зупинки є незаконною, внаслідок чого вважав що не зобов`язаний надавати свої документи.

Така поведінка ОСОБА_8 за вищевказаних обставин цілком узгоджується на правовій позиції Верховного Суду від 15 березня 2019 року № 686/11314/17, який зазначив, що поліцейський не має права вимагати у водія посвідчення, якщо у нього немає доказів про правопорушення.

Після цього на місце події прибув ОСОБА_14 та відсторонив усіх присутніх працівників поліції від спілкування з ним та почав особисто вести з ним діалог.

Поряд з цим, свідок ОСОБА_25 в судовому засіданні в суді першої інстанції повідомляв, що будь-яких підозр щодо порушення ОСОБА_8 вимог ст. 126 КУпАП ніхто із працівників поліції (а саме ОСОБА_16 , ОСОБА_22 , ОСОБА_20 ) не висував.

Колегія суддів вбачає, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які фактичні відомості які підтверджують, що на місці події працівниками поліції складались будь-які протоколи або постанови про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_8 , що свідчить про відсутність будь-яких справ про адміністративне правопорушення, які розглядались працівниками поліції на місці події за участю потерпілого ОСОБА_26 ..

Такі відомості свідчать про необґрунтованість тверджень та доводів сторони захисту про те, що ОСОБА_14 не втручався у розпочатий розгляд справи про адміністративне правопорушення, а також щодо його непричетності до безпідставної зупинки водія ОСОБА_8 та заборон щодо можливості для останнього залишати місце зупинки протягом тривалого часу.

Також належить врахувати, що твердження сторони захисту про те, що о 02:50 год. 10.11.2018 року ОСОБА_14 повідомив ОСОБА_8 про його адміністративне затримання є необґрунтованими враховуючи наступне.

В своїх поясненнях ОСОБА_14 зазначав суду першої інстанції, що для встановлення особи водія, після останнього попередження, він вимушений був застосувати стосовно нього адміністративне затримання. Тобто за суб`єктивним твердженням обвинуваченого це відбулось приблизно о 02:48 год., коли він повідомив водія, що з цього моменту він офіційно затриманий, почав складати протокол про адміністративне затримання.

Проте, відповідно до відомостей протоколу про адміністративне затримання серії НОМЕР_2 від 10.11.2018 року (т. 2 арк. 230) вбачається, що протокол складено лише о 04.00 год. у приміщенні Холодногірського ВП ГУНП в Харківській області.

Тобто протокол про адміністративне затримання на місці зупинки ОСОБА_8 . ОСОБА_14 не складався.

Поряд з цим, відповідно до відомостей рапорту працівника поліції ОСОБА_17 (т. 4 арк. 116) вбачається, що після проходження наркодиспансеру ОСОБА_8 було запрошено до Холодногірського ВП для складення протоколу затримання, викликано державного адвоката з центру безоплатної допомоги та близько 04:00 год. складено протокол адміністративного затримання, що також спростовує твердження ОСОБА_14 про те, що на місці зупинки ОСОБА_8 складався протокол адміністративного затримання.

В своєму рапорті та поясненнях працівник поліції ОСОБА_16 (т. 4 арк. 117-118) зазначав, що матеріали адміністративного затримання складав командир ОСОБА_14 , о 04:00 год.

Отже, поза розумним сумнівом вбачається, що на місці події (місці зупинки працівниками поліції автомобіля під керуванням ОСОБА_8 ), протокол про адміністративне затримання ОСОБА_14 не складався, а такі його посилання колегія суддів розцінює, як обраний спосіб захисту з метою уникнення відповідальності.

Поряд з цим, враховуючи пояснення свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 вбачається, що ОСОБА_8 , після його зупинки, був вимушений виконувати вимоги працівників поліції та не міг самовільно залишити місце події, що свідчить про існування обмежень дій ОСОБА_8 саме з моменту його зупинки працівниками поліції, а саме з 00:10 год. Прибувши на місце події ОСОБА_14 , як командир, міг припинити такі дії своїх підлеглих, але він навпаки її продовжував, відсторонивши усіх присутніх працівників поліції від спілкування з ОСОБА_8 та вчинення будь-яких процесуальних дій, що свідчить про наявність умислу у ОСОБА_14 щодо зловживання своїми повноваженнями.

Крім того, з пояснень свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_22 , які вони надавали суду першої інстанції, а також свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , які вони надавали також суду апеляційної інстанції під час повторного допиту вбачається, що останні під час спілкування з ОСОБА_8 не встановили будь-яких ознак алкогольного сп`яніння у останнього. Також свідки вказували на те, що ОСОБА_8 поводив себе гідно, адекватно та виважено, не агресивно, з`ясовував причину його зупинки, на запитання відповідав чітко, що свідчило про відсутність будь-яких підстав для адміністративного затримання цієї особи.

Такі відомості спростовують твердження ОСОБА_14 про те, що прибувши на місце події ОСОБА_16 повідомив йому, що у водія ОСОБА_8 існують ознаки алкогольного сп`яніння.

Поряд з цим свідок ОСОБА_20 пояснив, що чіткого переліку документів за якими можна встановити особу законодавством не визначено, якщо є будь-які дані стосовно певної особи то поліцейські можуть внести ці відомості у планшет та за наявності записів в системі «АРМОР» також можуть встановити особу.

Крім того, ОСОБА_14 вказує що на місце події він прибув об 02:32 год. Проте такі відомості суперечать показанням свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_22 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та потерпілого ОСОБА_8 , які зазначали, що ОСОБА_14 прибув на місце події не пізніше 01.10.год.

Саме ці показання свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_20 та потерпілого ОСОБА_8 узгоджуються між собою, є послідовними, а тому колегія суддів вважає їх такими, що відповідають дійсності, а твердження ОСОБА_14 про пізніше прибуття на місце зупинки потерпілого розцінює, як обраний спосіб захисту.

Поряд з цим належить врахувати, що в своїх поясненнях, які в судовому засіданні 14.07.2023 року ОСОБА_14 надавав суду першої інстанції він зазначав, що водій усно назвався « ОСОБА_8 ». Саме такі відомості ОСОБА_14 зазначив у протокол адміністративного затримання.

Поряд з цим, такі ж саме відомості про особу водія працівник поліції ОСОБА_17 зазначав у направленні на огляд водія транспортного засобу до закладу охорони здоров`я, з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (т. 2 арк. 216).

Поряд з цим належить взяти до уваги те, що в закладі охорони здоров`я, де проводився огляд ОСОБА_8 на стан алкогольного сп`яніння, ані працівники поліції, ані потерпілий не заперечували, що огляд на стан алкогольного сп`яніння проводився саме стосовно ОСОБА_8 , що, поза розумним сумнівом, свідчить що відомості про особу водія ОСОБА_8 , а саме про його прізвище, ім`я та по батькові вже були відомі працівникам поліції, в тому числі і ОСОБА_14 , який особисто надавав вказівки підлеглим про направлення ОСОБА_8 на огляд до медичного закладу.

Зазначені обставини також підтверджуються відомостями журналу реєстрації медичних оглядів осіб з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (т. 2 арк. 213-215), в якому зазначено, що на огляд на стан сп`яніння було доставлено працівником поліції саме ОСОБА_8 .

Тобто особа водія була об`єктивно встановлена саме до початку проведення медичного огляду. Такі ж самі відомості про особу водія зафіксовані у висновку лікаря від 10.11.2018 року за № 24307(т. 2 арк. 218), а також в акті медичного огляду від 10.11.2018 року за № 2307 9 т. 2 арк. 217).

Працівник поліції ОСОБА_17 в судовому засіданні в суді першої та апеляційної інстанції повідомляв, що якщо він у направленні на огляд водія зазначив прізвище, ім`я та по-батькові ОСОБА_8 , то це свідчить про те, що він встановив особу водія з документу, який посвідчує його особу, що був пред`явлений потерпілим.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що працівники поліції на час складення направлення на огляд водія, поза розумним сумнівом, встановили особу та знали прізвище, ім`я та по-батькові ОСОБА_8 , що свідчить про відсутність такої підстави для адміністративного затримання особи.

Належить врахувати, що ОСОБА_8 було доставлено до медичного закладу працівником поліції ОСОБА_17 разом із працівником поліції ОСОБА_14 , що свідчить про те, що саме ОСОБА_14 достеменно було відомо прізвище, ім`я та по-батькові водія - ОСОБА_8 .

Вказані обставини повністю спростовують твердження ОСОБА_14 про необхідність застосування адміністративного затримання для встановлення особи ОСОБА_8 .

Оцінюючи апеляційні доводи сторони захисту про відсутність ознак складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України, належить врахувати, що об`єктивна сторона перевищення влади або службових повноважень характеризується трьома обов`язковими ознаками: 1) діянням, яке: а) полягає тільки в активній поведінці - діях; б) зумовлено службовим становищем винного і пов`язане з його владними чи службовими повноваженнями; в) явно виходить за межі цих повноважень; 2) наслідками, що виявляються в істотній шкоді чи тяжких наслідках правам, свободам та інтересам фізичних, юридичних осіб або державним ч громадським інтересам; 3) причинним зв`язком між діянням і наслідками.

Суб`єктивна сторона перевищення влади характеризується умисною формою вини. Вказівка закону на явний вихід за межі наданих прав про повноважень означає, що службова особа може діяти лише з прямим умислом. Тому при вирішенні питання про те, чи є такий вихід дійсно явним, слід виходити з того, наскільки він був очевидним, безсумнівним та безперечним для всіх і кожного і перш за все для самої службової особи, і чи усвідомлювала вона протиправність своєї поведінки. Мотиви та мета вчинення таких дій можуть бути різними і на кваліфікацію злочину, як правило, не впливають.

Відомості, які містяться в кримінальному провадженні, свідчать про те, що ОСОБА_14 на час події займав посаду командира УПП в Харківській області, отже його становище на час вчинення кримінального правопорушення було пов`язане з службовими повноваженнями.

Також вбачається, що ОСОБА_14 вчиняв активні дії, а саме на час прибуття до місця події відсторонив від спілкування з потерпілим усіх присутніх працівників поліції та особисто спілкувався з ОСОБА_8 та особисто приймав рішення щодо проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння та в подальшому адміністративного затримання потерпілого.

Відповідно до відомостей висновку експерта № 7365 від 18.06.2021 року (т. 2 арк. 195-204) вбачається, що ситуація для ОСОБА_8 була психотравмувальною, викликала у позивача душевні страждання, призвела до ускладнень у збереженні психологічного комфорту, зумовила виникнення у ОСОБА_8 негативних переживань образи, відчуття приниження та обурення, тимчасово порушила звичайний і оптимальний для нього зміст життя. Необхідність подолання зазначених перешкод вимагало від ОСОБА_8 додаткових зусиль, що спричинило певну напругу його особистих ресурсів та викликало в нього стан психічного дискомфорту. ОСОБА_8 були спричинені страждання (моральна шкода).

Тобто наслідками дій ОСОБА_14 стала істотна шкода у вигляді моральної шкоди, яка була спричинена саме діями ОСОБА_14 10.11.2018 року.

Отже встановлено причинно-наслідковий зв`язок між діями службової особи, як були зумовлені її службовим становищем і пов`язані з її службовими (владними) повноваженнями та наслідками цих дій, що виразилось у спричиненні страждання потерплого.

Колегія суддів дійшла висновку, що твердження сторони захисту щодо неконкретності пред`явленого ОСОБА_14 обвинувачення, яке визнане судом доведеним, і згідно доводів сторони захисту, з якого неможливо встановити, які дії останнього містять склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України - є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Обвинувальний акт складено у відповідності до ст. 291 КПК України, містить всі необхідні відомості, які повинні бути в ньому зазначені в тому числі й формулювання обвинувачення. Про це чітко відображено у самому змісті обвинувального акту окремим розділом.

В формулюванні обвинувачення, викладеному у обвинувальному акті, а також і у оскаржуваному вироку суду першої інстанції чітко вказано у чому саме полягало перевищення влади та службових повноважень ОСОБА_14 , а саме вчинення ним дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, з додержанням особливого порядку. Дослідивши матеріали провадження колегія суддів дійшла висновку, що умови для адміністративного затримання під час спілкування з ОСОБА_8 були відсутні.

Тобто, ОСОБА_14 прибувши на місце зупинки автомобіля, під керуванням ОСОБА_8 , після доповіді підлеглих працівників поліції, чітко знав про те, що у останнього відсутні ознаки алкогольного сп`яніння, також знав про те, що у поліцейських ОСОБА_16 та ОСОБА_17 відсутні докази вчинення ОСОБА_8 будь-якого правопорушення, а тому розумів, що у нього відсутні будь-які підстави вимагати від ОСОБА_8 будь-які документи та вимагати від нього проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Належить врахувати, що в судовому засіданні в суді першої інстанції свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_22 та ОСОБА_27 , а також при апеляційному розгляді повторно ОСОБА_16 та ОСОБА_17 - підтвердили правильність та об`єктивність своїх показань, які вони надавали в суді першої інстанції безпосередньо, і які суд за змістом зазначив у обвинувальному вироку.

Зокрема, ці свідки пояснили, що під час спілкування з ОСОБА_8 вони не вбачали у останнього будь-яких ознак алкогольного сп`яніння.

Враховуючи такі показання свідків, колегія суддів дійшла висновку, що у ОСОБА_14 не було законних підстав вимагати від ОСОБА_8 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, а тим більше не було процесуальних підстав для його затримання, оскільки ще до медичного огляду його особа була встановлена.

Поряд з цим необхідно звернути увагу на те, що в обвинувальному акті вказано саме основні обов`язки поліцейського, яких не дотримався ОСОБА_14 .

Колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_14 був обізнаний про час зупинки ОСОБА_8 та про відсутність у нього будь-яких ознак сп`яніння, оскільки працівники поліції ОСОБА_16 та ОСОБА_17 повідомили про це ОСОБА_14 , що спростовує такі твердження сторони захисту.

Проте, незважаючи на відсутність вказаних підстав ОСОБА_14 вчинив дії, які дозволяється вчиняти лише в особливих випадках. Останній чітко знав у котрій годині був зупинений ОСОБА_8 , оскільки про це йому повідомили його підлеглі, а саме працівники поліції ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , тобто розумів час коли ОСОБА_8 було обмежено у вільному пересуванні, однак у протоколі про адміністративне затримання зазначив час, який фактично не відповідає дійсності.

Крім того, питання про відсутність формулювання обвинувачення в обвинувальному акті стороною захисту та обвинуваченим ОСОБА_14 не ставилось під час проведення підготовчого судового засідання тобто на стадії судового розгляду, коли процесуально могли вирішуватись такі питання.

Крім того, колегія суддів не може погодитись з твердженням сторони захисту про те, що висновок експерта № 7365 від 18.06.2021 року є недопустимим доказом, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 84 КПК України, процесуальними джерелами доказів, в тому числі, є висновки експертів.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до матеріалів судового кримінального провадження вбачається, що постановою про призначення судово-психологічної експертизи від 23 березня 2021 року прокурором другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчого управління ДБР Харківської обласної прокуратури у межах кримінального провадження 42020220000000186 від 01.04.2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 365 КК України було призначено судово-психологічну експертизу відносно ОСОБА_8 , проведення якої доручено експертам Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. Проф. Бокаріуса. (арк. 192-194 т. 2).

З відомостей висновку експерта № 7365 від 18.06.2021 року вбачається, що саме судовим експертом Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса" було поведено експертне дослідження саме в межах кримінального провадження № 42020220000000186.

Отже, експертиза у кримінальному провадженні була призначена відповідною посадовою особою та проведена саме тією установою, яка має на це процесуальні повноваження, що свідчить про процесуальну допустимість цього доказу, а саме висновку експерта від 18.06.2021 року за № 7365. (арк. 195-204 т.2).

З приводу тверджень сторони захисту про те, що експерт самостійно замінив визначені у постанові прокурором питання щодо колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 101 КПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 101 КПК України, експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 102 КПК України, якщо при проведенні експертизи будуть виявлені відомості, які мають значення для кримінального провадження із приводу яких не ставилися питання, експерт має право зазначити про них у своєму висновку.

Відповідно до вимог п. 4.12 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, перелік питань (дослівно у формулюванні документа про призначення експертизи (залучення експерта)), які поставлено на вирішення експертизи; якщо питання сформульовано неясно або його редакція не відповідає рекомендаціям, але зміст завдання експертові зрозумілий, то після наведення питання в редакції документа про призначення експертизи (залучення експерта) він може дати відповідні роз`яснення і викласти питання в редакції, що відповідає зазначеним рекомендаціям; якщо поставлено декілька питань, експерт має право згрупувати їх і викласти в послідовності, яка забезпечує найдоцільніший порядок дослідження; якщо деякі питання, що містяться у документі про призначення експертизи (залучення експерта), вирішувались при проведенні експертиз різних видів, - відомості (експертна установа, номер та дата висновку) про ці експертизи; якщо питання, які поставлені на вирішення експертизи, доцільно вирішувати в іншому порядку, ніж той, що визначений у документі про призначення експертизи (залучення експерта), - зазначається, у якому порядку вирішуватимуться ці питання

Отже, попри те, що в Законі України «Про судову експертизу» та у КПК України відсутні норми про право експерта на редагування запитань, але ці закони не мають норм, які забороняють це право експерта. Тобто, такі аспекти деталізуються у наказах, інструкціях, методиках, посібниках, тощо, оскільки у законах неможливо виписати всі деталі стосовно призначення експертиз, а тому колегія суддів не вбачає порушень в діях судового експерта під час проведення ним судово-психологічної експертизи.

Вказані обставини були підтверджені експертом ОСОБА_28 , яка допитувалася в суді апеляційної інстанції.

Поряд з цим належить врахувати, що у судовому засіданні сторона захисту стверджувала, що методика 14.1.75 була виключена з Реєстру методик проведення судових експертиз МЮУ, що не відповідає дійсності оскільки, як в наданих самою стороною захисту Рішенні Координаційної ради з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України від 28.01.2021 так і відповідно до наданих стороною обвинувачення відомостях з вказаного Реєстру, дана методика не виключена та нею досі користуються судові експерти для визначення розміру моральної шкоди.

Щодо доводів сторони захисту про виключені методики 14.1.01, 14.1.02, 14.1.03, 14.1.05- 14.1.68, 11.0.30, 15.1.01, 15.1.09, 15.1.11 то вони виключені лише з реєстру як основні, та можуть використовуватись як наукова література при проведенні експертиз, що чітко роз`яснено експертом під час його допиту в апеляційному суді.

Щодо незгоди захисника обвинуваченого ОСОБА_14 з коефіцієнтами обчислення у формулі ОСОБА_29 fv та fs, то відповідно до діючої методики 14.1.75, v = 0 за умови ситуації, коли спричинювач шкоди не мав можливості правильно оцінити ситуацію, прийняти правильне рішення та реалізувати його.

V=1 у випадку за умов ситуації, коли спричинювач шкоди був достовірно поінформований, мав можливість правильно оцінити ситуацію та передбачити наслідки своєї діяльності, прийняти правильне рішення та реалізувати його. Тому експерт ОСОБА_28 взяла значення v, яке дорівнює 1.

Значення s = 0 відповідно до методики за обставин ситуації, коли потерпілий (позивач) не мав можливості правильно оцінити ситуацію (не був поінформований відповідним чином), прийняти правильне рішення щодо запобігання спричинення йому шкоди та реалізувати його. Саме значення s = 0 використала експерт ОСОБА_28 . Натомість сторона захисту наполягала на значенні вказаного коефіцієнта як 0,5, або 0, 25, що відповідно до методики застосовується за обставин ситуації, коли потерпілий (позивач) сприймав виникнення та розвиток ситуації як маловірогідну, але мав можливість правильно оцінити ситуацію, прийняти правильне рішення щодо запобігання спричинення йому шкоди та реалізувати його. Таке твердження сторони захисту не знайшло свого обґрунтованого мотивування в судовому засіданні, а тому не спростувує висновки експерта з встановленого коефіцієнту особою, яка має спеціальні знання.

Щодо розміру мінімальних заробітних плат встановлених експертом у розмірі 72, то експерт керувалася вищевказаною методикою, для обчислення моральної шкоди у якій відповідно до таблиці А. 1 - перелік матеріальних еквівалентів розмірів компенсації презюмованої моральної шкоди графа 54 саме визначає 72 МЗП за незаконне затримання. Доводи сторони захисту про необхідність застосування 18 МЗП не знайшли свого підтвердження та не відповідають вимогам вказаної методики.

Крім того колегія суддів встановила, що саме дії ОСОБА_14 обумовлювали неможливість ОСОБА_8 вільно пересуватись протягом більш ніж три години, а тому колегія суддів вважає, що експерт вірно оцінював психотравмувальну ситуацію, яка вплинула на потерпілого ОСОБА_8 , оскільки він безпідставно утримувався певний нічний час саме за розпорядженням ОСОБА_14 , який відсторонив від спілкування з ОСОБА_8 своїх підлеглих - інших працівників поліції, а тому останній був зобов`язаний вчиняти певні дії, які не залежали від його волі.

Такі відомості свідчать про об`єктивність проведення дослідження експертом ситуації за участю всіх осіб, а не визначення розміру шкоди заподіяної кожним поліцейським окремо.

До сфери спеціальних знань експерта-психолога входить встановлення факту спричинення моральних страждань (моральної шкоди) особі, встановлення наявності або відсутності ознак завданої особі моральної шкоди, психотравмуючі фактори ситуації, з якими пов`язане переживання моральних страждань, а також визначення орієнтовного розміру можливої компенсації за моральні переживання. Висновки у частині психологічного дослідження щодо визначення орієнтовного (можливого) розміру компенсації моральної шкоди мають імовірний характер, остаточне рішення по цьому питанню є прерогативою суду. Отже наявність чи відсутність моральних страждань внаслідок "незаконних дій, або бездіяльності інших осіб"; причинний зв`язок між ситуацією спричинення шкоди та стражданнями; встановлення, в чому саме полягають моральні страждання в юридично визначених обставинах; інтенсивність, глибина та тривалість страждань належать до предмету судово-психологічної експертизи та відносяться до кола спеціальних знань судового експерта, з висновком якого колегія суддів погоджується в повному обсязі..

Отже прокурором була призначена судово-психологічна експертиза, за висновком якої було встановлено, що ситуація, що досліджується за справою, була для потерпілого ОСОБА_8 психотравмувальною, викликала у позивача душевні страждання, призвела до ускладнень у збереженні психологічного комфорту, зумовила виникнення у ОСОБА_8 негативних переживань образи, відчуття приниження та обурення тимчасово порушила звичний і оптимальний для нього зміст життя. Необхідність подолання зазначених перешкод вимагало від ОСОБА_8 додаткових зусиль, що спричинило певну напругу його особистих ресурсів та викликало в нього стан психічного дискомфорту. ОСОБА_8 були спричинені страждання (моральна шкода). Орієнтовний розмір грошової компенсації за завдані страждання (моральну шкоду) ОСОБА_8 становить 18 мінімальних заробітних плат прийнятих в Україні (на момент складання даного висновку експерта грошовий еквівалент становить 108000 грн.) (т. 2 арк. 203).

Зокрема, в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції експерт ОСОБА_28 пояснила, що проводила дослідження відповідно до вимог чинного законодавства. Їй відомо, що Міністерством юстиції визначається та затверджується методика, якою, в тому числі, вона користувалась під час проведення експертних досліджень. Також вона керувалась чинними методологіями, які включають в себе перелік визначених питань. Вказувала, що особисто спілкувалась із ОСОБА_8 та проводила безпосереднє дослідження. На дослідження були надані матеріали кримінального провадження у 4 томах. Особисто зі свідками не спілкувалась, а лише досліджувала протоколи їх допиту.

При цьому особи, які не допитані під час судового розгляду та показання яких експерт брав до уваги, були заявлені стороною обвинувачення, в подальшому від їх допиту прокурор відмовився. Але в свою чергу сторона захисту не наполягала на допиті цих осіб у суді першої інстанції, а експерт у своєму висновку керувався протоколами допиту цих свідків, не опитував їх безпосередньо. Про дослідження протоколів допиту вказаних свідків, які маються у прокурора сторона захисту також не заявляла клопотань.

Враховуючи такі відомості, колегія суддів дійшла висновку, що розмежувати окремо спричинення збитків ОСОБА_8 саме ОСОБА_14 виходить за межі компетенції судово-психологічної експертизи, а вказане питання віднесено саме до визнання вини або невинуватості окремої особи та повинно вирішуватись безпосередньо судом.

Суд першої інстанції скориставшись наданим йому процесуальними дискриційними повноваженнями щодо встановлення розміру моральної шкоди, врахував висновок експерта щодо наявності, внаслідок протиправних дій ОСОБА_14 , заподіяння потерпілому ОСОБА_8 моральної шкоди та зазначив, що експертом не конкретизовано, а лише орієнтовно визначено розмір спричиненої моральної шкоди, а тому суд першої інстанції вважав за необхідне стягнути з ОСОБА_14 відшкодування завданої ним моральної шкоди у розмірі 88100 грн., вважаючи визначену експертом суму моральної шкоди визначено в більшому розмірі, але орієнтовно.

Отже суд першої інстанції надав оцінку висновку експерта та встановивши розмір визначеної моральної шкоди завищеною, визначив розмір стягнення моральної шкоди, який саме відповідає обставинам кримінального провадження та діям саме ОСОБА_14 .

Поряд з цим належить врахувати, що ані під час судового розгляду в суді першої інстанції, ані під час апеляційного розгляду сторона захисту не заявляла клопотань про проведення повторної судово-психологічної експертизи з наведенням тих питань, які на їх думку необхідно дослідити, що, поза розумним сумнівом, свідчить про суб`єктивність таких доводів сторони захисту щодо неправильності, процесуальної недопустимості та неналежності висновку експерта в цій справі.

Перевищення влади за ч. 1 ст. 365 КК України належить до злочинів із матеріальним складом і визначається закінченим при заподіянні наслідків у вигляді істотної шкоди правам, свободам та інтересам осіб.

Відповідно до висновку експерта орієнтовний розмір грошової компенсації за завдані страждання (моральну шкоду) ОСОБА_8 становить 18 мінімальних заробітних плат прийнятих в Україні - 108000 грн.

Суд першої інстанції встановив, що на момент вчинення ОСОБА_14 злочину, істотна шкода для цілей ст. 365 КК України становила 88100 грн.

Будь-яких відомостей на спростування таких відомостей стороною захисту та представником цивільного відповідача не надано.

Поряд з цим, належить врахувати, що сторона захисту ані в апеляційній скарзі, ані в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції не заявляли клопотань про проведення додаткової експертизи щодо існування моральної шкоди та її розміру.

Суд першої інстанції, встановив розмір моральної шкоди частково від встановленої експертом, врахував те переживання, хвилювання, яких зазнав потерпілий у зв`язку із протиправними діями ОСОБА_14 , а також страждання, яких він зазнав, у зв`язку із моральними переживаннями, встановлений причинно-наслідковий зв`язок між діями ОСОБА_14 та наслідками у виді моральної шкоди.

А тому доводи апеляційної скарги сторони захисту в цій часині є суб`єктивними та безпідставними.

Досліджуючи доводи сторони захисту про необхідність закриття кримінального провадження внаслідок порушення прокурором вимог ч. 6 ст. 284 КПК України, колегія суддів допитала в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції прокурора ОСОБА_7 , який, будучі на певній стадії процесу старшим групи прокурорів у цьому кримінальному провадженні, повідомив, що копію постанови слідчого про закриття кримінального провадження від 22 грудня 2020 року (т. 2 арк. 29-33), він не отримував взагалі.

Такі відомості не спростовуються відомостями матеріалів кримінального провадження, оскільки відсутні будь-які фактичні відомості про те, що прокурор ОСОБА_7 отримував копію цієї постанови про закриття кримінального провадження № 42020220000000186 від 01.04.2020 року.

Також прокурор пояснив, що про існування цієї постанови він дізнався лише з відомостей Єдиного реєстру досудових розслідувань та ознайомившись лише 29.12.2020 року з її змістом, негайно, а саме 13 січня 2021 року ухвалив постанову про скасування постанови про закриття кримінального провадження (т. 2 арк. 36-37).

Тобто, постанову про закриття кримінального провадження скасовано через 15 днів після встановлення прокурором факту закриття кримінального провадження, що здійснено в межах 20 денного строку, передбаченого ст. 284 КПК України.

Також прокурор пояснив, що слідчий, який закрив кримінальне провадження є співробітником ТУ ДБР, розташованого у місті Полтава, а він перебував у м. Харкові, а тому фізично не мав можливості кожного дня здійснювати контроль щодо дій слідчого у цьому кримінальному провадженні.

Зокрема, вказане питання розглянуто повно та всебічно судом першої інстанції за клопотанням сторони захисту та за участю всіх учасників процесу, про що свідчить зміст ухвали суду першої інстанції від 12 травня 2023 року (т. 2 арк. 91-93).

Враховуючи наведені відомості колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість таких тверджень сторони захисту.

Досліджуючи апеляційні доводи сторони захисту щодо оспорювання фактичних обставин події, колегія суддів бере до уваги те, що під час, коли прибув ОСОБА_14 на місце події, працівники поліції ОСОБА_16 та ОСОБА_17 повідомили його про те, що автомобіль під керуванням ОСОБА_8 був ними зупинений об 00:10 год. Факт повідомлення ОСОБА_14 про час зупинки автомобіля під керуванням ОСОБА_8 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , будучи повідомленими про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань та введення суду в оману, повідомили про це, як в суді першої інстанції, так і в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.

Належить врахувати, що показання свідків узгоджуються між собою стосовно обставин події зупинки автомобіля під керуванням ОСОБА_8 , стосовно дій інших працівників поліції, які також прибували на місце події, а також враховуючи обізнаність свідків про існування кримінальної відповідальності за введення суду в оману, а також за надання неправдивих показань, суд апеляційної інстанції вважає надані показання свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_20 , ОСОБА_22 - такими, що відповідають дійсності, є належними доказами, оскільки походять з різних джерел та узгоджуються одне з одним, внаслідок чого мають об`єктивний характер.

Отже, такі відомості, поза розумним сумнівом свідчать про те, що ОСОБА_14 знав, що ОСОБА_31 , був зупинений об 00:10 год. однак продовжував його обмежувати у правах та пересуванні, а саме пропонував пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, хоча інші працівники поліції спілкуючись з ОСОБА_8 тривалий час не виявили у нього будь-яких ознак алкогольного сп`яніння, а після проведення огляду у медичному заклад на стан сп`яніння, ОСОБА_14 прийняв рішення про доставлення ОСОБА_8 до Холодногірського РВ ГУНП в Харківській області, де лише об 04:00 год. був складений протокол про адміністративне затримання.

Таким чином, перевищення службових повноважень ОСОБА_14 виявилось у його умисних діях стосовно ОСОБА_8 , оскільки він знав що його підлеглі працівники поліції ОСОБА_17 та ОСОБА_16 зупинили ОСОБА_8 об 00:10 год., та прибувши на місце події, за власною ініціативою, майже через годину після цього все одно утримував останнього на місці події. Не встановивши порушень в діях водія ОСОБА_8 , оскільки відеозапис бодікамери працівників поліції не містив відомостей про порушення ОСОБА_8 будь-яких Правил дорожнього руху, ОСОБА_14 запропонував ОСОБА_8 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, на що ОСОБА_8 погодився.

Належить врахувати, що працівники поліції, які безпосередньо перебували на місці події та спілкувались з ОСОБА_8 , а саме ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_20 та ОСОБА_22 будь-яких ознак алкогольного сп`яніння у ОСОБА_8 не виявили.

Більш того, після закінчення проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_8 , ОСОБА_14 було достовірно відомо прізвище, ім`я та по-батькові потерпілого і що останній не перебуває у стані алкогольного сп`яніння, про що свідчать відомості висновку лікаря, а також те що немає доказів щодо порушення водієм ОСОБА_8 правил дорожнього руху, оскільки відсутні будь-які докази цього порушення.

Не звертаючи уваги на ці об`єктивні відомості, ОСОБА_14 продовжив обмежувати ОСОБА_8 в його праві вільного пересування та запропонував прослідувати до Холодногірського РВП ГУНП в Харківській області для встановлення його особи та складення протоколу адміністративного затримання, де утримував останнього певний час, а саме до 04:30 год., що чітко відображено у змісті протоколу (т. 2 арк. 230).

Зазначені обставини підтверджуються дослідженими доказами у справі, яким суд першої інстанції надав обґрунтовану та вмотивовану оцінку в мотивувальній частині оскаржуваного вироку, з якою погоджується і колегія суддів.

Крім того, сторона захисту посилалася на те, що не встановлено час, з якого ОСОБА_14 здійснив перевищення влади.

Колегія суддів вважає такі твердження необґрунтованими, враховуючи наступне.

З відомостей кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_14 прибув на місце події об 01:10 год., тобто через годину після зупинки потерпілого ОСОБА_8 іншими працівниками поліції.

Прибувши на місце події ОСОБА_32 не встановив будь-яких фактичних відомостей, які б свідчили про порушення водієм ОСОБА_8 Правил дорожнього руху.

ОСОБА_14 посилався на вимоги ст. 35 Закону України «Про національну поліцію» щодо законності зупинки ОСОБА_8 , та порушення останнім вимоги п.п. 2.1, 2.4 ПДР.

Однак відповідно до вимог ст. 35 ЗУ «Про національну поліцію», Поліцейський може зупиняти транспортні засоби, в тому числі, у разі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху.

Порушення Правил дорожнього руху повинно підтверджуватись будь-якими фактичними відомостями, які беззаперечно доводять винуватість водія.

Крім того, колегія суддів враховує правові висновки, колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі від 15 березня 2019 року № 686/11314/17, в якому Верховний Суд постановив, що поліцейський не має права вимагати у водія посвідчення, якщо у нього немає доказів про правопорушення.

Зупинивши транспортний засіб під керуванням водія ОСОБА_8 працівники поліції ОСОБА_16 та ОСОБА_17 не мали будь-яких фактичних відомостей про те, що останній порушив Правила дорожнього руху.

Зокрема, в матеріалах справи відсутні будь-які відеозаписи, які б свідчили про порушення водієм ОСОБА_8 Правил дорожнього руху.

З показань працівника поліції ОСОБА_16 вбачається, що на місці зупинки ОСОБА_8 було переглянуто відеозапис бодікамери однак неможливо було довести порушення ОСОБА_8 Правил дорожнього руху.

З показань працівника поліції ОСОБА_17 вбачається, що переглядом на місці зупинки відеозапису доказів винуватості ОСОБА_8 встановлено не було.

Також з показань працівника поліції ОСОБА_20 вбачається, що прибувши на місце події працівники поліції ОСОБА_17 та ОСОБА_16 повідомили йому, що у наявному їх відеозаписі відсутнє чітко зафіксоване порушення, допущене водієм.

Тобто існували обґрунтовані сумніви щодо встановлення винуватості водія ОСОБА_8 у порушенні ПДР за які він був зупинений, а відповідно до вимог ст. 62 Конституції України всі сумніви щодо доведеності винуватості тлумачяться на користь особи, яка притягується до відповідальності.

Відповідно до вимог ст. 32 Закону України «Про національну поліцію», поліцейський має право вимагати у особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у таких випадках:

1) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи, або самовільно залишила місце для утримання військовополонених;

2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення;

3) якщо особа перебуває на території чи об`єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю;

4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо;

5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події;

6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об`єктом вчинення правопорушення.

Тобто законодавець навів вичерпний перелік підстав для перевірки працівниками поліції документів особи.

Враховуючи, що у працівників поліції, які зупинили транспортний засіб під керуванням водія ОСОБА_8 не було будь-яких фактичних відомостей на підтвердження порушення ним Правил дорожнього руху, колегія суддів вбачає, що вони не мали процесуального права вимагати надати документи для встановлення особи.

Поряд з цим, належить врахувати, що ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2019 року (т. 2 арк. 232-239), дії ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 у зупинці транспортного засобу під керуванням ОСОБА_8 , направлення ОСОБА_8 на проходження медичного огляду, застосування до ОСОБА_8 адміністративного затримання з перевищенням встановленого часу адміністративного затримання визнані протиправними та незаконними.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року залишена без задоволення апеляційна скарга ОСОБА_14 , а рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 17.12.2019 року залишено без змін.

Відповідно до вимог ст. 90 КПК України, рішення національного суду має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.

Отже, прибувши на місце події ОСОБА_14 не встановив особисто доказів, які б свідчили про порушення ОСОБА_8 будь-яких Правил дорожнього руху.

Також, враховуючи показання свідків-працівників поліції, які спілкувались з ОСОБА_8 до прибуття ОСОБА_14 , колегія суддів дійшла висновку, що у ОСОБА_8 були відсутні будь-які ознаки алкогольного сп`яніння.

Колегія суддів вбачає, що ОСОБА_14 не мав будь-яких процесуальних підстав для проведення огляду ОСОБА_8 на стан алкогольного сп`яніння, а також для адміністративного затримання, що свідчить про те, що затримання останнього впродовж тривалого часу, тобто більш ніж 3 години, було незаконним.

Отже, починаючи з моменту коли ОСОБА_14 не встановив будь-яких порушень ОСОБА_8 Правил дорожнього руху та до моменту повернення ОСОБА_8 на місце його зупинки, дії ОСОБА_14 належить вважати незаконними, що свідчить про зловживання ОСОБА_14 своїм службовим становищем.

Також, належить врахувати, що суд першої інстанції в оскаржуваному вироку (т. 4 арк. 224) чітко зазначав та встановив, що ОСОБА_14 приблизно об 01:10 год. знаходячись в районі будинку № 27-А по вул. Беркоса в м. Харкові будучі службовою особою, розуміючи відсутність законних підстав для зупинки транспортного засобу, затримання ОСОБА_8 , підстав для перевірки ОСОБА_8 на стан алкогольного сп`яніння, погрожуючи безпідставно складати протокол про порушення ОСОБА_8 вимог ст. 130 КУпАП здійснив адміністративне затримання ОСОБА_8 , розуміючи, що час фактичного затримання становить 00:10 год.

Вказані обставини знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, в тому числі під час повторного допиту свідка ОСОБА_17 та ОСОБА_16 , що вказує про обґрунтованість висновків суду першої інстанції, який визнав ОСОБА_14 винуватим.

Отже такі твердження апелянта про те, що не встановлено час, з якого ОСОБА_14 здійснив перевищення влади - є необґрунтованими та розцінюються, як спосіб захисту для уникнення відповідальності.

Крім того, сторона захисту посилається на те, що лише через два роки були внесені відомості до ЄРДР щодо ОСОБА_14 , протягом яких ОСОБА_8 не звертався до правоохоронних органів щодо вчинення стосовно нього кримінального правопорушення або до спеціалістів щодо спричинення моральної шкоди та нанесення шкоди його здоров`ю чи погіршення якості життя.

Колегія суддів бере до уваги, що Кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає строків подачі потерпілим заяви про вчинення стосовно нього кримінального правопорушення, а тому він має процесуальну можливість в будь-який час звернутись з відповідною заявою до правоохоронних органів.

Натомість Кримінальний кодекс України містить певні строки притягнення особи до кримінальної відповідальності, що передбачені ст. 49 КК України.

ОСОБА_14 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України.

Відповідно до вимог ст. 12 КК України цей злочин класифікується як нетяжкий.

Відповідно до вимог ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до набрання вироком законної сили минуло п`ять років у разі вчинення нетяжкого злочину.

Відповідно до відомостей заяви ОСОБА_8 про вчинення злочину командиром роти № 3 батальйону № 3 управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції ОСОБА_14 (т. 2 арк. 228-239) вбачається, що ОСОБА_8 звернувся з цією заявою до Прокуратури Харківської області 30.03.2020 року, тобто в межах строків, передбачених ст. 49 КК України.

При цьому, належить врахувати висновок експерта про те, що ОСОБА_8 було заподіяно моральну шкоду у розмірі 108000 грн., що є достатнім, належним та допустимим доказом для доведення винуватості та для притягнення ОСОБА_14 до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 365 КК України, а тому такі суб`єктивні твердження сторони захисту є необґрунтованими та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності в діях ОСОБА_14 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 365 КК України.

З огляду на вищенаведені відомості та досліджені безпосередньо судом першої інстанції показання свідків, а також відомості, які отримані під час повторного допиту свідків ОСОБА_33 та ОСОБА_16 в суді апеляційної інстанції, об`єктивно вбачається, що ОСОБА_14 займаючи посаду командира роти № 3 батальйону № 3 УПП в області Департаменту патрульної поліції, умисно, в порушення вимог ст. ст. 18, 29, 35 ЗУ «По Національну поліцію», ст. 263 КУпАП, 10.11.2018 року в м. Харкові, погрожуючи безпідставно скласти протокол про порушення ОСОБА_8 вимог ст. ст. 130, 126, 122 КУпАП, не маючи на те законних підстав у період часу з 00:10 год. до 05:30 год. здійснив незаконне адміністративне затримання ОСОБА_8 та утримував його більш ніж три години, дозволені ст. 263 КУпАП за нібито непред`явлення ОСОБА_8 посвідчення водія та реєстраційних документів на транспортний засіб. При цьому, за результатами освідування ОСОБА_8 будь-яких ознак алкогольного сп`яніння не виявлено, у крові та сечі алкоголь, а також інші речовини, що знижують увагу водія були відсутні, протоколи про адміністративні правопорушення за будь-якими статтями КУпАП не складались. Своїми умисними протиправними діями ОСОБА_14 спричинив ОСОБА_8 моральну шкоду.

З огляду на вищевикладене, апеляційні доводи сторони захисту про відсутність належного формулювання у вироку є безпідставними, оскільки зі змісту мотивувальної частини вироку вбачається, що суд першої інстанції сформулював обвинувачення і визнав його доведеним, вказавши всі обставини події в чіткій хронологічній послідовності на підставі доказів, які походять з різних джерел, не суперечать один одному, а тому такі відомості є об`єктивними та заслуговують на увагу.

За таких обставин вказані відомості в повному обсязі спростовують суб`єктивні доводи сторони захисту щодо пізнішого прибуття ОСОБА_14 на місце події та його необізнанності щодо подій, пов`язаних з зупинкою ОСОБА_8 .

З приводу дослідження додаткових відомостей, що були подані стороною захисту під час апеляційного розгляду, колегія суддів ставиться критично щодо доводів сторони захисту про те, що ОСОБА_14 перебував о 01:10 год. в іншому місці, ніж це зазначено в оскаржуваному вироку, що, на їх думку, підтверджується відомостями рапорту працівника поліції від 11.09.2023 року № 9768/41/14/01-2023.

Проте, з наданих показань потерпілого ОСОБА_8 та свідків - працівників поліції, які зупинили потерпілого та перебували на місці події безпосередньо до приїзду ОСОБА_14 - ОСОБА_17 та ОСОБА_16 , а також працівників поліції ОСОБА_20 та ОСОБА_22 , які прибули на місце події після зупинки ОСОБА_8 та до приїзду ОСОБА_14 , які були безпосередніми очевидцями події під час судового розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій достеменно встановлено, що ОСОБА_14 , прибув на місце події саме об 01:10 год.

Крім того, сторона захисту не заявляла будь-яких клопотань щодо виклику та допиту в судовому засіданні свідків сторони захисту, в тому числі, ОСОБА_34 та ОСОБА_35 , які разом з ОСОБА_14 перебували в одному екіпажі, або будь-яких інших осіб, які могли підтвердити доводи сторони захисту щодо перебування ОСОБА_14 в іншому місці об 01:10 год. ніж це зазначено в обвинуваченні.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції ставиться критично до відомостей рапортів від 22.07.2024 року № 1286/41/14/01-2024; № 1395Вн/41/14/01-2024 про те, що у час, зазначений в обвинуваченні ОСОБА_16 та ОСОБА_17 перебували в іншому місці, оскільки допитані в судовому засіданні в суді першої та апеляційної інстанції в якості свідків, та будучі повідомлені про кримінальну відповідальність за надання неправдивих показань останні пояснили, що вони зупинили автомобіль під керуванням ОСОБА_8 саме о 00:10 год., а ОСОБА_14 прибув на місце події о 01:10 год. для вирішення виниклої конфліктної ситуації з приводу зупинки ОСОБА_8 .

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 26 КПК України, однією із загальних засад кримінального провадження є диспозитивність, яка полягає у вільному використанні суб`єктами кримінального провадження своїх процесуальних прав в межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Отже, сторона захисту у змагальному процесі не була позбавлена можливості також задавати потерпілому та свідкам питання, у тому числі, з метою підтвердження версії щодо часу прибуття ОСОБА_14 на місце події.

Згідно ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу, а тому апеляційна скарга в цій частині є необґрунтованою та безпідставною.

Колегія суддів також зазначає, що потерпілий та свідки, що зазначені вище, ретельно допитувалися в ході судового розгляду в суді першої та апеляційної інстанцій, надавали детальні та об`єктивні показання щодо обставин, пов`язаних із інкримінованими ОСОБА_14 діями, попереджалися про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, у зв`язку з чим у колегії суддів відсутні процесуальні підстави ставити під сумнів зазначені вище показання потерпілого та свідків, які повністю узгоджуються між собою.

Разом з цим, колегія суддів погоджується з доводами сторони захисту, які надані під час апеляційного розгляду, про помилковість зазначення судом першої інстанції у формулюванні обвинувачення, визнаних судом доведеним, на порушення ОСОБА_14 розділу Х «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» (далі Інструкція), з наступних підстав.

Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного вироку, судом першої інстанції встановлено, що:

- «…Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, перебуваючи в цьому ж місці, приблизно о 01 год.40 хв. 10.11.2018 ОСОБА_14 без законних на те підстав, розуміючи, що у ОСОБА_8 відсутні ознаки для проведення огляду його на стан сп`яніння в порушення вимог п. 2, 3 розділу І, розділу Х «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» (далі Інструкція) почав проводити огляд ОСОБА_8 на стан сп`яніння за допомогою газоаналізатору алкотестеру «Драгер»…»;

- «…Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел перебуваючи в цьому ж місці, приблизно о 02 год.20 хв. 10.11.2018 ОСОБА_14 без законних на те підстав, розуміючи, що у ОСОБА_8 відсутні ознаки для проведення огляду його на стан сп`яніння в порушення вимог п. 2, 3 розділу І, розділу Х Інструкції запропонував ОСОБА_8 проїхати до КНП ХОР «Харківський обласний наркологічний диспансер» за адресою м. Харків, вул. Шевченко 26, для проведення огляду…».

Натомість, Інструкція складається лише з трьох її розділів, а саме: Розділ І «Загальні положення»; Розділ ІІ «Проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння поліцейським і оформлення його результатів»; Розділ ІІІ «Проведення огляду на стан сп`яніння в закладах охорони здоров`я і оформлення його результатів».

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 408 КПК України, суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни оскаржуваного вироку шляхом виключення з формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, вказівки суду на розділ Х «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».

При цьому належить зазначити, що така зміна вироку, на переконання колегії суддів, не впливає на розуміння суті формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, оскільки в оскаржуваному вироку чітко зазначено які саме пункти Інструкції були порушені ОСОБА_14 , а саме - пунктів 2 та 3 Розділу І цієї Інструкції.

Тобто, така зміна вироку будь-яким чином не погіршує становище обвинуваченого та не впливає кваліфікацію інкримінованого злочину, а також на висновки суду, викладені в оскаржуваному вироку, які повністю відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, внаслідок чого оскаржуване судове рішення в цій частині підлягає зміні, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 407, п. 4 ч. 1 ст. 408 КПК України, з наведених вище підстав. В решті оскаржуваний вирок належить залишити без змін.

З огляду на викладене, дослідивши доводи сторони захисту щодо невинуватості ОСОБА_14 у вчиненні злочину, колегія суддів встановила, що вони є цілком необґрунтованими, а висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_14 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України, є законним, обґрунтованим та вмотивованим, оскільки ґрунтується на об`єктивних відомостях, досліджених як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду.

Отже, колегія суддів погоджується з рішенням та висновками суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_14 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України.

Крім того, під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_14 заявив клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України в зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та про закриття кримінального провадження стосовно нього за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається судом у зв`язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності.

У відповідності до положень ч. 3 ст. 288 КПК України, суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

На підставі ч. 1 ст. 417 КПК України, суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло п`ять років, у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України є безумовним, оскільки приводом для нього є саме закінчення передбачених законом України про кримінальну відповідальність строків, наданих державі для доведення вини особи у вчиненні кримінального правопорушення та притягнення її до кримінальної відповідальності у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку.

Статтею 350 КПК України передбачено, що клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала.

Як вбачається з формулювання обвинувачення, обвинувачений ОСОБА_14 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 365 КК України, 09.11.2018 року, тобто з дня вчинення ОСОБА_14 цього кримінального правопорушення і до дня апеляційного розгляду пройшло більше 5 років.

Матеріали судового провадження не містять відомостей про те, що обвинувачений протягом цього строку вчинив нове кримінальне правопорушення чи ухилявся від слідства або суду.

Злочин, що передбачений ч. 1 ст. 365 КК України, відповідно до класифікації кримінальних правопорушень за ст. 12 КК України, є нетяжким злочином.

Під час судового розгляду в суді апеляційної інстанції обвинувачений просив звільнити його від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності і закрити кримінальне провадження.

При цьому, колегія суддів неодноразово роз`яснювалося обвинуваченому ОСОБА_14 про те, що звільнення від кримінальної відповідальності, внаслідок застосування положень ст. 49 КК України, не є реабілітуючою обставиною.

Колегією суддів також роз`яснено обвинуваченому, що звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не звільняє його від обов`язку щодо відшкодування завданої шкоди потерпілому, у разі ухвалення відповідного судового рішення.

Що стосується невизнання винуватості обвинуваченим ОСОБА_14 , то колегія суддів, зазначає наступне.

Невизнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності його згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не може бути перешкодою в реалізації ним свого права на таке звільнення та правовою підставою для відмови судом у задоволенні заявленого клопотання.

Дане твердження узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду від 17.06.2020 року (справа №598/1781/17), згідно якого звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України (сплив строків давності) є безумовним і здійснюється судом незалежно від факту примирення з потерпілим, відшкодування обвинуваченим шкоди потерпілому, щирого каяття тощо.

Крім того, судом апеляційної інстанції роз`яснено обвинуваченому ОСОБА_14 , що на момент апеляційного перегляду закінчились строки давності притягнення його до кримінальної відповідальності, що є правовою підставою, передбаченою п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, для звільнення особи від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому КПК України, і таке звільнення є підставою для закриття кримінального провадження за п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, а також його процесуальне право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї нереабілітуючої підстави та наслідки такого заперечення.

Отже, невизнання обвинуваченим ОСОБА_14 вини у вчиненні кримінального правопорушення, але за наявності його згоди на звільнення від кримінальної відповідальності, враховуючи роз`яснення йому судом суті обвинувачення, підстав звільнення від кримінальної відповідальності та права заперечувати проти закриття кримінального провадження, не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання сторони захисту про таке звільнення.

З огляду на викладене та з урахуванням вимог ч. 1 ст. 417, п. 1 ч. 2 ст. 284, ст. 288 КПК України, належить звільнити ОСОБА_14 від кримінальності відповідальності за ч. 1 ст. 365 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, що обумовлює скасування оскаржуваного вироку та закриття кримінального провадження, у зв`язку з чим клопотання сторони захисту підлягає задоволенню, а подані апеляційні скарги частковому задоволенню.

Разом з тим, відповідно до змісту ст. 129 КПК України, суд може прийняти рішення про повне або часткове задоволення цивільного позову лише у разі ухвалення обвинувального вироку або постановлення ухвали про застосування примусових заходів виховного або медичного характеру. Суд позбавлений можливості вирішити цивільний позов про відшкодування шкоди, заподіяної вчиненням кримінальних правопорушень, у разі постановлення ухвали про звільнення особи від кримінальної відповідальності, у зв`язку із закриттям провадження, оскільки в такому випадку оскаржуваний вирок підлягає скасуванню, в тому числі, в частині вирішення цивільного позову.

Колегія суддів роз`яснює, що звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, та закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, не є реабілітуючою підставою, а тому потерпілий ОСОБА_8 не позбавлений процесуальної можливості звернутися до суду з цивільним позовом в порядку цивільного судочинства.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 126 КПК України суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 118 КПК України встановлено, що процесуальні витрати складаються, зокрема, із витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів.

Процесуальні витрати виникають та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, є матеріальними витратами органів досудового розслідування, прокуратури, суду та інших учасників кримінального провадження.

Колегія суддів враховує, що обвинувачений ОСОБА_14 звільняється від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, що є нереабілітуючою підставою.

Нереабілітуючі підстави закриття кримінального провадження означають, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається саме якщо з дня вчинення нею злочину і до набрання вироком законної сили минули встановлені законом строки.

У разі згоди особи на завершення кримінального провадження, всі процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов`язані з розслідуванням кримінального провадження, повинна відшкодувати саме вона.

Отже, оскільки належить звільнити обвинуваченого ОСОБА_14 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, скасувати оскаржуваний вирок та закрити кримінальне провадження стосовно останнього з нереабілітуючих підстав і застосування до нього більш м`якої форми закінчення кримінального провадження, ніж обвинувальний вирок, колегія суддів дійшла висновку щодо необхідності стягнути з ОСОБА_14 на користь держави витрати на залучення експерта у зв`язку з проведенням по справі судової психологічної експертизи № 7365 від 18.06.2021 в розмірі 13 728 грн. 80 коп.

Колегія суддів враховує висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17.06.2020 року у провадженні № 13-47кс20 (справа № 598/1781/17), відповідно до якого питання розподілу процесуальних витрат може вирішуватись не тільки у формі обвинувального вироку суду, а й ухвали.

Наведене також узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01.02.2024 у справі № 930/497/23, провадження №51-4798км23.

Керуючись ст. ст. 126, 284, 404, 405, 407, 417, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги представника цивільного відповідача УПП в Харківській області ДПП - ОСОБА_11 та захисника ОСОБА_14 - адвоката ОСОБА_15 задовольнити частково.

Вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 31 липня 2023 року стосовно ОСОБА_14 - змінити, виключивши з формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, вказівку суду на розділ Х «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», а в решті вирок залишити без змін.

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_14 про його звільнення від кримінальної відповідальності - задовольнити.

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України , звільнити ОСОБА_14 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 365 КК України у зв`язку з закінченням строків давності.

Вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 31 липня 2023 року стосовно ОСОБА_14 - скасувати.

Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_14 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України, - закрити, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284, ст. 417 КПК України.

Стягнути з ОСОБА_14 на користь держави витрати на залучення експерта у зв`язку з проведенням по справі судової психологічної експертизи № 7365 від 18 червня 2021 року в розмірі 13 728 (тринадцять тисяч сімсот двадцять вісім) грн. 80 коп.

Роз`яснити потерпілому ОСОБА_8 право звернення з цивільним позовом до суду першої інстанції у порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Головуючий -

Судді :