Рішення

від 29.07.2024 по справі 910/969/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.07.2024Справа № 910/969/22 (910/11/23)

За позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Музенідіс Тревел Україна" (01024, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 9/2, оф. 62, ідентифікаційний номер 39173811)

про розірвання договору та стягнення 98 292,52грн.

В межах справи № 910/969/22

За заявою Фізичної особи-підприємця Роскіна Олега Романовича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Музенідіс Тревел Україна" (01024, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 9/2, оф. 62, ідентифікаційний номер 39173811)

про банкрутство

Суддя Чеберяк П.П.

Представники сторін:

Від позивача Дубовик С.В. - представник

Від відповідача Карасюк О.В. - ліквідатор

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляді Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/969/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Музенідіс Тревел Україна" у зв`язку з наявною заборгованістю.

02.01.2023 до Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Музенідіс Тревел Україна" про розірвання договору на туристичне обслуговування та стягнення з відповідача 98 292,52грн. боргу.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28.04.2023 позовні вимоги задоволено частково. Розірвано договір на туристичне обслуговування від 31.01.2020 № МЗТ/18-254386, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Музенідіс Тревел Україна". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Музенідіс Тревел Україна" на користь ОСОБА_1 68 292,52 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Музенідіс Тревел Україна" у дохід Державного бюджету України 1 819,53 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Господарського суду м. Києва від 28.04.2023 скасовано частково та прийнято нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Музенідіс Тревел Україна" на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн. моральної шкоди. В решті рішення Господарського суду м. Києва від 28.04.2023 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 10.10.2023 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Господарського суду м. Києва від 28.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 у справі № 910/969/22 (910/11/23) скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 31.10.2023 матеріали справи № 910/969/22 (910/11/23) передано на розгляд судді Чеберяку П.П.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.11.2023 прийнято справу №910/969/22 (910/11/23) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Музенідіс Тревел Україна" про розірвання договору та стягнення 98 292,52грн. до розгляду, а також постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та розгляд призначено на 18.12.2023.

15.11.2023 до Господарського суду м. Києва надійшла заява позивача про зміну предмета позову.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.12.2023 розгляд справи призначено на 07.02.2024.

Протокольною ухвалою заяву позивача про зміну предмета позову прийнято до розгляду.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.02.2024 розгляд справи відкладено на 25.03.2024.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.03.2024 розгляд справи відкладено на 29.04.2024.

У судовому засіданні 29.04.2024 було оголошено перерву до 10.06.2024.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.06.2024 розгляд справи відкладено на 29.07.2024.

У судовому засіданні 29.07.2024 представник позивача надав пояснення по суті позову та підтримав його в повному обсязі.

Представник відповідача щодо задоволення позову заперечив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

31.01.2020 через фізичну особу-підприємця Вієнко В.А., як Турсубагента, ТОВ "На канікули України", як Турагента, між позивачем, як замовником, та ТОВ "Музенідіс Тревел Україна", як Туроператором, укладено договір на туристичне обслуговування № МЗТ/18-254386 (надалі - Договір).

Відповідно до пункту 1.2. Договору туроператор через Турсубагента зобов`язується забезпечити надання комплекту туристичних послуг (надалі - Туристичний продукт/ Турпродукт), а замовник зобов`язується на умовах даного договору прийняти та оплатити його.

Пунктом 2.1. Договору встановлено, що вартість Турпродукту за цим договором зазначається в рахунку на оплату туристичних послуг, який є невід`ємною частиною цього Договору, та дійсний протягом одного банківського дня.

Відповідно до п. 5.1 Договору туроператор зобов`язаний забронювати та надати Замовнику Турпродукт (пакет туристичних та пов`язаних послуг), замовлених замовником в повному обсязі, кількості, якості та у визначені цим Договором терміни, про які сторони попередньо домовилися, за умови сплати повної вартості Турпродукту замовником у строки, встановлені цим Договором та додатками до нього.

Згідно з п.5.3 Договору туроператор зобов`язаний у випадку виникнення обставин, що роблять неможливими надання замовнику послуг з вини Туроператору (за винятком випадків форс-мажорних обставин та відмова консульських установ у видачі замовнику та/або туристам) у разі невжиття заходів для заміни замовлених послуг па альтернативні, повернути кошти, оплачені замовником, в т.ч. туристом, за врахуванням фактично понесених туроператором, Турсубагентом витрат.

У додатку № 1 до Договору від 31.01.2020 № МЗТ/18-254386 погоджено загальну вартість Турпродукту в сумі 68 292,52 грн. на трьох туристів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

На виконання умов Договору ОСОБА_4 у повному обсязі сплатила за надання туристичних послуг на рахунок фізичної особи-підприємця Вієнко В.А. суму в розмірі 68 292,52 грн., що підтверджується дублікатами квитанцій від 31.05.2021 № 0.0.2145192814.1 на суму 6 845 грн., від 31.01.2020 № 0.0.160107762.1 на суму 20 000 грн., від 03.02.2020 № 0.0.1603843469.1 на суму 41 447,52 грн.

Відповідач здійснює свою туроператорську діяльність на території України з просуванням туристичних продуктів грецького туроператора Mouzenidis Travel A.E. (Mouzenidis Travel S.A.) на підставі укладеного з останнім Агентського Договору №MZT/GR-KIV/16 з реалізації туристичного продукту та окремих туристичних послуг від 01.01.2016.

Разом з тим на підставі аналогічних агентських договорів з Mouzenidis Travel A.E., окрім відповідача, свою туроператорську діяльність здійснюють також інші окремі юридичні особи - туроператори, зокрема: ТОВ «Музенідіс Тревел Харків», ТОВ «Музенідіс Тревел Львів», ТОВ «Музенідіс Тревел Дніпро», ТОВ «Музенідіс Тревел-Одеса».

При цьому відповідач здійснює свою діяльність на умовах повної фінансової самостійності й не має будь-яких договірних або інших юридично оформлених відносин з ТОВ «Музенідіс Тревел Дніпро».

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, перевіривши внутрішню документацію Товариства, повідомив, що ніколи не здійснював бронювання продуктів для позивача ОСОБА_1 .

За запитом відповідача до ТОВ «На канікули Україна» отримано інформацію, що в договорі на туристичне обслуговування, укладеного з ОСОБА_1 за заявкою №CFU14060F, туроператор ТОВ «Музенідіс Тревел Україна» був зазначений в якості туроператора замість ТОВ «Музенідіс Тревел Дніпро» в результаті технічної помилки та не має відношення до заброньованих туристичних послуг.

Згідно відповіді ТОВ «Музенідіс Тревел Україна» зазначено, що відповідач не здійснював бронювання та консультування вказаного туристичного продукту.

Як вбачається з матеріалів справи, ваучер для розміщення туристів у готелі №CFU14060AF було видано Товариством з обмеженою відповідальністю «Музенідіс Тревел Дніпро». Крім того, в матеріалах справи містяться копії платіжних доручень про перерахування грошових коштів за даною заявкою на користь ТОВ "Музенідіс Тревел Дніпро".

Згідно ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

У пункті 8.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 вказано, що водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Верховний Суд України у постанові від 03 липня 2013 року у справі № 6-42цс13 зробив правовий висновок про те, що за частинами першою, другою, десятою статті 20, частиною другою статті 30, частинами першою, другою статті 32, частиною першою статті 33 Закону України «Про туризм» від 15 вересня 1995 року № 324/95-ВР (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), частиною четвертою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII, статей 610, 611, частиною п`ятою статті 653, частиною першою статті 901 ЦК України майнову відповідальність несе суб`єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, порушив умови договору між туристом і суб`єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг та за вини якого замовнику (туристу) завдано збитків. У разі встановлення судом фактів видачі туроператором ваучера, який є формою письмового договору на туристичне обслуговування, зміни туроператором в односторонньому порядку істотних умов договору на туристичне обслуговування та невжиття ним необхідних заходів про попередження туриста щодо такої зміни відповідальність за порушення істотних умов договору не може нести інший суб`єкт туристичної діяльності з надання туристичних послуг, ніж туроператор.

Таким чином, враховуючи висновки Верховного Суду відповідальність за невиконання зобов`язань за договором має нести суб`єкт туристичної діяльності зазначений в договорі, в даному випадку відповідач. Однак, враховуючи, встановлений факт, що не заперечується відповідачем - грошові кошти за договором відповідач не отримував. Фактично ФОП Вієнко В.О. (субтурагент) та ТОВ "На канікули Україна" перераховано грошові кошти іншій юридичній особі не зазначеній у договорі.

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Доказування факту покладення відповідальності на відповідача як сторони договору у кінцевому рахунку може зводитись не тільки до надання кожною з протилежних сторін своєї сукупності доказів на підтвердження власної позиції, які суд має зважити (співставити), і визначити ту сторону, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони, але й до співставлення версій сторін, пояснення ними фактів, встановлених на підставі загальної сукупності доказів, наданих суду. Вирішення судом питання "переваги більш вагомих доказів" або "балансу імовірностей" в такому випадку може трансформуватися й в питання - яка з протилежних версій (щодо того чи іншого локального факту чи обставин усієї справи) сторін видається більш переконливою (правдоподібною) і такою, що заслуговує на довіру.

В матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження факту виконання договору саме відповідачем.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України). Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (абз. 2 ч. 5 ст. 216 ЦК України).

Положенням ч. 2 ст. 215 ЦК України встановлено виняток із загального правила щодо розгляду справ в межах заявлених особами вимог. Визнання нікчемного договору судом недійсним відповідно до наведеного правила не вимагається у зв`язку з встановленням його нікчемності безпосередньо законом. При цьому суд також зобов`язаний за власною ініціативою застосувати наслідки недійсності нікчемного договору, що врегульовано ч. 5 ст. 216 ЦК України (постанова КЦС ВС від 15.03.2018 у справі №616/137/16-ц, від 19.06.2019 у справі №757/48758/15-ц).

Згідно ч. 4, 5 ст. 37 Закону України "Про туризм" посередницька діяльність на території України з укладення договорів на туристичне обслуговування з іноземними суб`єктами туристичної діяльності не допускається. Така діяльність може здійснюватися лише через туроператорів, створених за законодавством України. Угоди, укладені з порушенням вимог цієї статті, є недійсними.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, договір, укладений з ФОП Вієнко В.О.(субтурагент) , ТОВ "На канікули Україна" (турагент), ТОВ "Музенідіс Тревел Україна" (туроператор) від імені та в інтересах Туристичних компаній MOUZENIDIS TRAVEL S.A., MOUZENIDIS TRAVEL CYPRUS LTD, MOUZENIDIS TRAVEL TBILISI LTD, MOUZENIDIS HUNGARY TRAVEL AGENCY Kft за умови перерахування грошових коштів ТОВ "Музенідіс Тревел Дніпро" містить пряму заборону посередницької діяльності з укладення договорів на туристичне обслуговування з іноземними суб`єктами туристичної діяльності, що свідчить про недійсність договору, прямо встановленою законом України "Про туризм".

Хоча позивач і не посилався у позові на наведені вище положення закону щодо нікчемності правочину, обмежуючись твердженням про його формальний характер, суд має виходити з усталеної практики Верховного Суду щодо застосування принципу «jura novit curia» («суд знає закони»).

В даному випадку, між сторонами укладений договір, однак фактично відповідач не є стороною договору, та не уповноважений надавати туристичні послуги саме позивачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно до ч. 1, ч. 2 та ч. 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: правочини між юридичними особами; правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 676/3122/18.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягає задоволенню.

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір на туристичне обслуговування № МЗТ/18-254386 від 31.01.2020, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Музенідіс Тревел Україна".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Музенідіс Тревел Україна" (01024, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 9/2, оф. 62, ідентифікаційний номер 39173811) у дохід Державного бюджету України 1 073 (одну тисячу сімдесят три) грн. 60 коп. судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення направити сторонам.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 19.08.2024.

Суддя П.П. Чеберяк