Рішення

від 14.08.2024 по справі 920/640/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.08.2024Справа № 920/640/24

За позовомПриватного підприємства «Науково-виробниче підприємство «Прайм Груп»доПівнічного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету Україниза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороніпозивачаПриватного підприємства «Науково-виробниче підприємство «Аверс»провизнання недійсним розпорядженняСуддя Босий В.П.

секретар судового засідання Дупляченко Ю.О.

Представники сторін:

від позивача:не з`явився;від відповідача:Тацишина О.П.;від третьої особи:не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Науково-виробниче підприємство «Прайм Груп» (надалі - ПП «НВП «Прайм Груп») звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (надалі - «Комітет») про визнання недійсним розпорядження.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсним розпорядження Комітету №60/23-рп/к від 19.03.2024 про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 28.05.2024 матеріали позовної заяви ПП «НВП «Прайм Груп» направлено за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання та залучено Приватне підприємство «Науково-виробниче підприємство «Аверс» (надалі - ПП «НВП «Аверс») до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача.

03.07.2024 до Господарського суду міста Києва від Комітету надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на те, що спірне розпорядження було прийнято в межах норм діючого законодавства, а позивачем не зазначено яким чином воно порушує та/або обмежує його права.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.08.2024.

Представники позивача та третьої особи в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суду не повідомили, хоча про місце і час розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.

Представник відповідача в судове засідання з`явилася, надала пояснення по суті спору, проти позову заперечила та просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні 14.08.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від №60/23-рп/к від 19.03.2024 «Про початок розгляду справи по порушення законодавства про захист економічної конкуренції» у справі №353/60/23-рп/к.24 (надалі - «Розпорядження») вирішено розпочати розгляд справи за ознаками вчинення ПП «НВП «Прайм Груп» та ПП «НВП «Аверс» порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів, під час участі у тендерних процедурах за допомогою електронної системи «Prozorro».

За твердженням позивача, Розпорядження прийняте із порушенням норм чинного законодавства, а відтак воно підлягає визнанню недійним. Зокрема, в діях позивача відсутні будь-які ознаки, які б свідчили про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а Комітет діяв не в межах наданих йому повноважень, не у порядок та спосіб, встановлений законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про захист економічної конкуренції» законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, Законів України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Стаття 3 зазначеного Закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Статтею 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» передбачено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, зокрема, розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах.

Відповідно до ст. 12 вказаного Закону для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються Комітетом у межах його компетенції. У разі необхідності можуть утворюватись міжобласні територіальні відділення. Повноваження територіальних відділень Антимонопольного комітету України визначаються цим Законом, іншими актами законодавства. Повноваження територіального відділення Антимонопольного комітету України не можуть виходити за межі повноважень Антимонопольного комітету України, визначених законом.

Згідно із ч. 3, 4, 6, 7 ст. 121 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного комітету України утворюється головою територіального відділення Антимонопольного комітету України з числа керівних працівників територіального відділення у складі не менше ніж три особи цього територіального відділення. За згодою Голови Антимонопольного комітету України до складу адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України можуть входити посадові особи Антимонопольного комітету України. Адміністративну колегію територіального відділення Антимонопольного комітету України очолює голова територіального відділення або його заступник. Діяльність адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України координує голова відповідного територіального відділення Антимонопольного комітету України. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України приймається від імені територіального відділення Антимонопольного комітету України. Формою роботи Антимонопольного комітету України, адміністративних колегій Антимонопольного комітету України, адміністративних колегій територіальних відділень Антимонопольного комітету України є їх засідання.

Адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного комітету України має повноваження, зокрема: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення, надавати попередні висновки стосовно узгоджених дій (ст. 14 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»).

Пунктом 1 частини 1 статті 17 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» передбачено, що Голова територіального відділення Антимонопольного комітету України має такі повноваження, серед яких: проводити, організовувати розслідування за заявами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, дослідження за заявами про надання дозволу, попередніх висновків стосовно узгоджених дій, що підвідомчі адміністративним колегіям територіального відділення, а за дорученням Голови чи органів Антимонопольного комітету України - розслідування за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, дослідження за заявами і справами про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, підвідомчими цим органам.

Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Голова територіального відділення Антимонопольного комітету України має права і виконує обов`язки в межах компетенції, визначеної цим Законом, іншими актами законодавства, Положенням про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, що затверджується Антимонопольним комітетом України, здійснює керівництво діяльністю територіального відділення, забезпечує виконання завдань і функцій, покладених на територіальне відділення та його адміністративні колегії.

Згідно із ст. 23 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» діяльність щодо виявлення, запобігання та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, проводиться Антимонопольним комітетом України, його органами та посадовими особами з додержанням процесуальних засад, визначених законодавчими актами України про захист економічної конкуренції.

Пунктом 3 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України (затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 23 лютого 2001 року №32-р, зареєстроване у Міністерстві юстиції України 30 березня 2001 року за №291/5482) передбачено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції відділення має такі повноваження, серед інших: приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції.

Пунктом 6 вказаного положення визначено, що територіальне відділення Комітету очолює голова відділення, який призначається та звільняється Головою Комітету.

Голова відділення, особа, яка виконує його обов`язки, зокрема, спрямовує діяльність відділення, створює та очолює адміністративні колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України, забезпечує їх діяльність (пункт 7 зазначеного положення).

Згідно із п. 8 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України голова відділення має права і виконує обов`язки в межах компетенції, визначеної Законом України «Про Антимонопольний комітет України», цим Положенням, іншими нормативно-правовими актами, здійснює керівництво діяльністю відділення, забезпечує виконання завдань і функцій, покладених на відділення та його адміністративні колегії.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 6 Закон України «Про захист економічної конкуренції» (надалі - Закон №2210) антиконкурентними узгодженими діями визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.

Пунктом 1 статті 50 Закону №2210 передбачено, що порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії.

Абзац 4 частини 1 статті 36 Закону №2210 визначає, що органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.

Згідно із ч. 1 та 2 ст. 37 Закону №2210 у разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи. Розпорядження про початок розгляду справи надсилається відповідачу протягом трьох робочих днів з дня його прийняття. У разі коли відповідача визначено після початку розгляду справи, йому протягом трьох робочих днів надсилається розпорядження про залучення до участі у справі як відповідача разом з розпорядженням про початок розгляду справи.

Згідно ч. 1 ст. 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції» розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.

Порядок розгляду Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції затверджений розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 року №5, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 6 травня 1994 року за №90/299 (із змінами та доповненнями) (надалі - «Порядок»), відповідно до пункт 9 розділу VI якого розпорядження про початок справи або про відмову в розгляді справи на підставі статті 36 Закону України «Про захист економічної конкуренції», підвідомчої адміністративній колегії територіального відділення Комітету, приймає адміністративна колегія територіального відділення Комітету.

Пункт 1 розділу VII Порядку передбачено, що розгляд справи розпочинається відповідно до статті 37 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Органи Комітету розглядають справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у строки, передбачені частиною першою статті 371 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Пункт 1 розділу VIII

За змістом ч. 1 ст. 36 Закону України «Про захист економічної конкуренції» органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, за заявами суб`єктів господарювання, громадян, об`єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи. Розпорядження про початок розгляду справи надсилається відповідачу протягом трьох робочих днів з дня його прийняття. У разі коли відповідача визначено після початку розгляду справи, йому протягом трьох робочих днів надсилається розпорядження про залучення до участі у справі як відповідача разом з розпорядженням про початок розгляду справи. Повідомлення про початок розгляду справи надсилається заявнику та третім особам.

Судом встановлено, що Розпорядженням вирішено розпочати розгляд справи за ознаками вчинення ПП «НВП «Прайм Груп» та ПП «НВП «Аверс» порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів, під час участі у тендерних процедурах за допомогою електронної системи «Prozorro».

При цьому, із змісту спірного Розпорядження вбачається його відповідність вказаним нормам діючого законодавства, а відтак до тверджень позивача про те, що відповідач діяв не в межах його повноважень, не у порядок і спосіб визначений нормами діючого законодавства суд відноситься критично.

Частиною 1 статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено підстави для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України. Зокрема, такими підставами є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України «Про санкції»; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Вирішуючи спір про визнання недійсним та скасування Розпорядження, суд не здійснює оцінки правомірності дій особи, стосовно якої видано таке розпорядження. При цьому, саме по собі видання органом Антимонопольного комітету України такого розпорядження та здійснення ним розгляду відповідної справи не можна кваліфікувати як порушення прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які беруть участь у цій справі.

Видання розпорядження про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за своєю правовою природою не є актом, що встановлює факт порушення закону про захист економічної конкуренції, а лише фіксує процесуальне становище сторін у справі та має інформаційний характер і не може порушувати прав позивача, оскільки застосування будь-яких санкцій (заходів відповідальності), встановлених статтями 51-54 Закону України «Про захист економічної конкуренції», таке розпорядження не передбачає.

Наведене вище узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, що викладені у постановах від 26.06.2018 у справі №922/3600/17, від 29.05.2018 у справі №910/13968/17, від 23.05.2018 у справі №910/14682/17, від 27.02.2020 у справі №922/2695/19, від 18.01.2022 у справі №910/17572/20.

Прийняття Комітетом Розпорядження жодним чином не порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивача (початок розгляду АМК справи про захист економічної конкуренції не свідчить про подальше прийняття рішення про визнання дій позивача порушенням законодавства про захист економічної конкуренції).

Таким чином, проаналізувавши обставини справи в сукупності, суд дійшов висновку, що у прийнятті Розпорядження, Комітет діяв у межах своїх повноважень, у порядок та спосіб, встановлений законом, а відтак, правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні, з огляду на що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини у справі від 09.12.1994 «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду у справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на викладене, всі інші докази, заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову повністю.

Витрати по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову Приватного підприємства «Науково-виробниче підприємство «Прайм Груп» відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 26.08.2024.

Суддя В.П. Босий