Рішення

від 20.08.2024 по справі 917/444/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2024 Справа № 917/444/24

Суддя Мацко О.С. , розглянувши справу № 917/444/24

за позовною заявою Заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області, 38500, Полтавська обл., Полтавський р-н, смт. Диканька, вул. Незалежності, 64 А, в інтересах держави в особі Зіньківської об`єднаної територіальної громади, 38100, Полтавська обл., м. Зіньків, вул. Воздвиженська, буд. 40,

до Зіньківської міської ради Полтавської області, 38100, Полтавська обл., м. Зіньків, вул. Воздвиженська, 40,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Комунальне підприємство Полтавської обласної ради "Зіньківський комунгосп"(38100, Полтавська обл., м. Зіньків, Полтавський район, вул. Дроздівська, буд.117, код ЄДРПОУ 38067130)

про зобов`язання вчинити дії щодо державної реєстрації права комунальної власності

Секретар судового засідання: Токар А.В.

Представники сторін та третьої особи: згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

15.03.2024 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Зіньківської територіальної громади до відповідача Зіньківської міської ради про зобов`язання вчинити дії щодо державної реєстрації права комунальної власності територіальної громади м.Зіньків на нежитлове приміщення протирадіаційного укриття №61512, що розташоване в підвальному приміщенні багатоквартирного будинку , що на вул..Першотравнева,19, м.Зіньків Полтавського району Полтавської області.

Ухвалою суду від 02.04.2024р. відкрито провадження у даній справі, ухвалено розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 30.04.2024 року. Встановлено учасникам справи строки на подачу заяв по суті спору.

Відповідач надав суду заяву про закриття провадження у справі, мотивовану тим, що спір у даній справі підвідомчий адміністративним судам. На дану заяву прокуратура відреагувала шляхом подання заперечень від 13.06.24р. (а.с.89-95).

Ухвалою від 23.05.2024р. відкладено підготовче засідання на 02.07.24р. та залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача комунальне підприємство Полтавської обласної ради «Зіньківський комунгосп», зобов`язано прокуратуру направити залученій третій особі копії позовної заяви з додатками, встановлено третій особі строк для подання письмових пояснень по суті спору. Жодних пояснень третьою особою не надано, явку представника у засідання не забезпечено.

Протокольною ухвалою від 23.07.2024р. закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 20.08.2024р., про що учасників спарви повідомлено належним чином (довідки про доставку ухвали до електронних кабінетів прокуратури та відповідача- а.с.112,113, поштове повідомлення про вручення ухвали третій особі- а.с.114).

Неявка в засідання відповідача та третьої особи, які були належно повідомлені про час і місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Розглянувши клопотання відповідача про закриття провадження у справі, суд відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного:

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до пункту 1 частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, частиною першою статті 4 КАС України встановлено, зокрема, наступне:

- адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

- публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

- суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Отже, сама по собі участь органу місцевого самоврядування у спірних правовідносинах не дає підстав для віднесення такого спору до категорії публічно-правових, оскільки визначальною ознакою для встановлення юрисдикції, до якої має бути віднесено спір, є суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

За правилами частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Враховуючи викладене, суд вважає, що спірні правовідносини у даній справі зводяться до виникнення, зміни чи припинення саме цивільних правовідносин, що мають майновий характер та не є результатом реалізації відповідачем контрольних функцій у сфері управлінської діяльності. Враховуючи вказане, суд дійшов висновку, що даний спір є не публічно-правовим, оскільки він випливає з приватноправових відносин і має вирішуватися судом за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Подібні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 26.04.2023 у справі №924/438/22 та від 08.11.2023 у справі №924/436/22,а також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.03.2019 у справі №808/703/18.

Відтак, суд відмовляє у задовленні клопотання відповідача про закриття провадження у справі та розглядає справу по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне:

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказував, що рішенням 29 позачергової сесії Зіньківської міської ради від 08.06.23р. погоджено МКП «Зіньківський комунгосп» ( на даний час - КП ПОР "Зіньківський комунгосп", третя особа) списання з балансу багатоквартирних будинків згідно додатку, серед яких багатоквартирний житловий будинок на АДРЕСА_1 .

На момент прийняття рішення про списання з балансу багатоквартирного будинку , посадовим особам Зіньківської мвської ради ради було достовірно відомо про наявність за вказаною адресою захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційного укриття №61512), яке перебуває в комунальній власності. Разом з тим, прийняте рішення 29-ї сесії Зіньківської міської ради VIIІ скликання від 08.06.2023 №6 не засвідчує юридичний факт списання з балансу МКП «Зіньківський комунгосп» багатоквартирного будинку разом із протирадіаційним укриттям та вибуття (зміни форми власності) з комунальної власності зазначеного об`єкту, оскільки співмешканці багатоквартирного будинку не можуть набути права приватної власності на протирадіаційне укриття в силу закону (ч. 2 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», ч. 12 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України), при цьому останні є власниками квартир на праві приватної власності та інших нежитлових допоміжних приміщень (окрім спірного) на праві спільної сумісної власності.

Згідно інформації Зіньківської міської ради, вказана спірна захисна споруда є безгосподарною. За інформацією КП «Зіньківський комунгосп», захисні споруди, у тому числі, №61512 не перебувають на їхньому балансі.

Як вказував у позові прокурор, у 2022, 2023 роках проводилася оцінка стану готовності, експлуатації і використання протирадіаційного укриття №61512, розташованого за адресою: Полтавська область, м.Зіньків, вул..Першотравнева,19. Згідно актів від 05.10.2022р., від 27.06.2023р., від 19.09.2023р., від 27.11.2023р. ПРУ №61512 оцінюється як не готове до використання за призначенням. У даних актах відсутня інформація про балансоутримувача даної захисної споруди цивільного захисту.

Листами від 18.01.2024р. Диканська окружна прокуратура інформувала Зіньківську міську раду про необхідність прийняття до комунальної власності захисних споруд цивільного захисту на території Зіньківської об`єднаної територіальної громади.

Разом з тим, Зіньківської міською радою жодних заходів щодо оформлення права комунальної власності на ПРУ №61512 не вжито, що й стало підставою для звернення прокурора із цим позовом до суду.

На підтвердження позовних вимог прокурор подав такі докази: копії листа Диканської окружної прокуратури від 18.01.24р.; листа Зіньківської міської ради від 25.0124р.; рішення 29-ї сесії Зіньківської міської ради 8-го скликання від 08.06.23р.з додатком; акту про списання багатоквартирного будинку з балансу; паспорту протирадіаційного укриття №61512; актів оцінки стану готовності захисної споруди цивільного стану від 05.10.2022р., від 27.06.2023р., від 19.09.2023р., від 27.11.2023р. і ін.

Відповідач відзиву на позов не надав, проти позовних вимог заперечував тільки за мотивами заяви про закриття провадження у справі.

У відповідності до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

У відповідності до ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судом досліджено всі подані учасниками справи докази.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї ( ч. 8 ст. 80ГПК України).

Як свідчать матеріали справи, рішенням виконавчого комітету Зіньківської міської ради №128 від 26.05.23р. вирішено погодити міському комунальному підприємству «Зіньківський комунгосп» Зіньківської міської ради списання з балансу багатоквартирних будинків відповідно до наказу директора МКП «Зіньківський комунгосп» ОСОБА_1 №19-в від 22.05.2023р. та направити питання на розгляд сесії. Рішенням 29 (позачергової) сесії Зіньківської міської ради 8 скликання від 08.06.23р. погоджено списання багатоквартирних будинків, згідно додатку, серед яких і будинок на АДРЕСА_1 .

На виконання рішення сесії складено акт про списання багатоквартирного будинку з балансу, який є невід`ємною частиною вищенаведеного рішення (арк. справи 15-17).

Відповідно до паспорту сховища (а.с.18) за вказаною адресою знаходиться захисна споруда (протирадіаційне укриття №61512), загальною площею 288 кв.м., місткістю 200 чоловік. Приміщення сховища вбудоване в двоповерховий будинок. Дата прийняття в експлуатацію -1981 рік. Згідно п. 2 паспорту, ПРУ належить МКП «Зіньківський комунгосп». До позову додано також облікову карточку сховища (а.с.19).

Отже, на момент прийняття рішення про списання з балансу багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , за вказаною адресою захисної споруди цивільного захисту вже було протирадіаційне укриття №61512.

Зміст прийнятого рішення Зіньківської міської ради не засвідчує юридичний факт списання з балансу МКП «Зіньківський комунгосп» багатоквартирного будинку разом із протирадіаційним укриттям та вибуття (зміни форми власності) з комунальної власності зазначеного об`єкту.

Відповідно до ч. 1 ст. 346 ЦКУ право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна, відмови власника від права власності тощо.

Згідно із Порядком списання з балансу багатоквартирних будинків, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №301, списання багатоквартирного будинку з балансу здійснюється його балансоутримувачем на підставі прийнятого ним розпорядчого документа (далі - розпорядчий документ). За результатами роботи комісії складається акт про списання багатоквартирного будинку з балансу. Акт про списання багатоквартирного будинку з балансу підписується всіма членами комісії та затверджується балансоутримувачем. Після затвердження балансоутримувачем акта про списання багатоквартирного будинку з балансу процедура списання відповідного будинку вважається закінченою.

У листі Зіньківської міської ради від 18.01.2024р. вказано, що захисна споруда цивільного захисту №61512, що розташована за адресою: Полтавська область, м.Зіньків, вул.Першотравнева,19 є безгосподарною. МКП «Зіньківський комунгосп» не підтверджує перебування даної споруди на його балансі.

Як зазначалося вище, у 2022 - 2023 роках проводилася оцінка стану готовності, експлуатації і використання протирадіаційного укриття №61512, розташованого за адресою: Полтавська область, м.Зіньків, вул..Першотравнева,19. Згідно наданих до позову актів, ПРУ оцінюється як не готове до використання за призначенням, його не приведено в належний технічний стан і готовність до укриття населення, інформація про балансоутримувача даної споруди відсутня. Вищенаведене, а також невжиття відповідачем за зверненням прокуратури заходів для врегулювання вказаної ситуації, стало підставою для звернення з даним позовом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно із ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Приписами ч. 4 ст. 53 ГПК України унормовано, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві обґрунтовує, зокрема, в чому полягає порушення інтересів держави, та необхідність їх захисту.

Водночас інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відтак «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Із системного аналізу ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» випливає, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, тоді як другий - відсутність такого органу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Поряд з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 916/1978/21.

Згідно із абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Приписами ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві повинен обґрунтувати визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначити орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц наведено правовий висновок, зокрема, про те, що суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу влади, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абз. 3 і 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 6, пп. 23-31 ч. 2 ст. 19 Кодексу цивільного захисту України (далі КЦЗ України) (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цивільний захист - це комплекс заходів, які реалізуються на території України в мирний час та в особливий період і спрямовані на захист населення, територій, навколишнього природного середовища, майна, матеріальних і культурних цінностей від надзвичайних ситуацій та інших небезпечних подій, запобігання виникненню таких ситуацій та подій, ліквідацію їх наслідків, надання допомоги постраждалим, здійснення державного нагляду (контролю) у сфері пожежної та техногенної безпеки.

Суб`єктами забезпечення цивільного захисту є центральні органи виконавчої влади, інші державні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, суб`єкти господарювання, громадські організації.

До повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту належить: організація виконання вимог законодавства щодо створення, використання, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту; визначення за погодженням з місцевими державними адміністраціями потреби фонду захисних споруд цивільного захисту; планування та організація роботи з дообладнання або спорудження в особливий період підвальних та інших заглиблених приміщень для укриття населення; прийняття рішень про подальше використання захисних споруд цивільного захисту державної та комунальної власності у разі банкрутства (ліквідації) суб`єкта господарювання, на балансі якого вона перебуває, та безхазяйних захисних споруд; організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту; здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту; організація проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільного захисту, виключення їх за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, з фонду захисних споруд цивільного захисту; реалізація заходів, спрямованих на поліпшення пожежної безпеки суб`єктів господарювання комунальної форми власності; здійснення інших повноважень у сфері цивільного захисту, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Відтак із наведених приписів законодавства випливає, що саме відповідач є суб`єктом забезпечення цивільного захисту на відповідній території в умовах введення на території України воєнного стану.

У постанові від 07.11.2018 у справі № 916/749/17 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що безпосередність звернення до суду прокуратури без зазначення компетентного органу, який здійснює функції держави в спірних відносинах, правомірно обґрунтовується перевищенням органом місцевого самоврядування, що здійснює правомочності власника майна, належного територіальній громаді, встановлених законом меж її владних повноважень. Захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада, проте у разі, якщо саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, позаяк іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.

Так, прокурор подав позов до суду для спонукання органу місцевого самоврядування вчинити дії щодо державної реєстрації права комунальної власності на приміщення ПРУ з метою забезпечення здійснення останнім його власних функцій, вказавши, що Зіньківська міська рада, яка не вчинила відповідних дій для виправлення допущеного порушення, у такій справі має бути відповідачем, тоді як інший орган, який відповідно до чинного законодавства здійснює функції у спірних правовідносинах, відсутній.

Враховуючи те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував у чому полягає порушення цих інтересів, визначивши Зіньківську міську раду відповідачем та заявивши вимоги про зобов`язання вчинити дії щодо державної реєстрації права комунальної власності на приміщення протирадіаційного укриття № 61512, що розташоване в житловому будинку № 19 на вул. Першотравнева у м.Зіньків Полтавського району Полтавської області, суд дійшов висновку, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та правомірно звернувся до суду як самостійний позивач.

Приписами ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження (частина перша).

Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом (частина друга).

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (частина п`ята).

Механізм списання з балансу міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними підприємствами та органами місцевого самоврядування багатоквартирних будинків, у яких розташовані приміщення приватної та інших форм власності визначається Порядком списання з балансу багатоквартирних будинків, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 № 301 (далі - Порядок № 301).

Згідно з п. 3. Порядку № 301 списання з балансу багатоквартирного будинку міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади, державним підприємством або органом місцевого самоврядування, на балансі яких перебувають багатоквартирні будинки (далі - балансоутримувач), у яких розташовані приміщення приватної та інших форм власності (далі - багатоквартирні будинки), здійснюється на підставі прийнятого ними рішення про списання багатоквартирного будинку. Балансоутримувач багатоквартирного будинку визначає у відповідному багатоквартирному будинку належність приміщень до приватної та інших форм власності. Списання багатоквартирного будинку з балансу може бути ініційоване особою (особами), якій (яким) на праві приватної власності належить (належать) приміщення у такому будинку, шляхом направлення балансоутримувачу письмового повідомлення та копій документів, що відповідно до законодавства підтверджують належність особі (особам) відповідного (відповідних) приміщення (приміщень) на праві приватної власності. Списання багатоквартирного будинку з балансу здійснюється його балансоутримувачем на підставі прийнятого ним розпорядчого документа (далі - розпорядчий документ).

За змістом п. 4. Порядку № 301 Для списання багатоквартирного будинку з балансу утворюється відповідна комісія у складі не менше п`яти осіб (далі - комісія). Склад комісії затверджується балансоутримувачем. Комісію очолює представник балансоутримувача. До складу комісії включаються представники балансоутримувача, виконавця послуг з управління будинком або виконавця послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій такого будинку.

Відповідно до п. п. 6. - 8. Порядку № 301 за результатами роботи комісії складається акт про списання багатоквартирного будинку з балансу за формою згідно з додатком. Акт про списання багатоквартирного будинку з балансу підписується всіма членами комісії та затверджується балансоутримувачем. Після затвердження балансоутримувачем акта про списання багатоквартирного будинку з балансу процедура списання відповідного будинку вважається закінченою.

Проте, як підтверджується матеріалами справи, всупереч положень п. 10 Порядку № 301 відомості про наявність у багатоквартирному будинку ПРУ № 61512, яке є комунальною власністю, в акті про списання не зазначалися, відповідно, жодних рішень щодо протирадіаційного укриття № 61512 балансоутримувачем, органом місцевого самоврядування або його виконавчим органом після завершення процедури списання багатоквартирного не приймалося, як наслідок, право комунальної власності відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на таке ПРУ не реєструвалося.

Відповідно до частини другої статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку":

- спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія;

- допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення);

- нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Згідно з частиною другою статті 4 наведеного Закону власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників (частина перша статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку").

У свою чергу, за змістом статті 2 Кодексу цивільного захисту України захисні споруди цивільного захисту - інженерні споруди, призначені для захисту населення від впливу небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій або терористичних актів.

Відповідно до частини першої статті 32 Кодексу цивільного захисту України до захисних споруд цивільного захисту, зокрема, належить протирадіаційне укриття - негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації і побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових й інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин та до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц).

Допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень (аналогічний правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі №904/1040/18, від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18).

Отже, чинним законодавством України встановлено загальне правило (своєрідну презумпцію) наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку статусу допоміжних приміщень, а як виняток, лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення - для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень (такий висновок наведено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.06.2022 у справі № 922/1406/21).

Відповідно до паспорту сховища за вказаною адресою знаходиться захисна споруда (протирадіаційне укриття №61512), загальною площею 288кв.м., місткістю 200 чоловік. Приміщення сховища вбудоване в двоповерховий будинок. Дата прийняття в експлуатацію 1981рік. Згідно п. 2 паспорту, ПРУ №61512 належить МКП Зіньківський комунгосп, призначення сховища в мирний час господарські приміщення. Паспорт заповнений 08.10.2012р, відповідальний представник організації, яка експлуатує захисну споруду начальник відділу з питань надзвичайних ситуацій райдержадміністрації ОСОБА_2 (а.с.18).

Викладене свідчить про те, що під час будівництва вказаного багатоквартирного житлового будинку із самого початку передбачалось розміщення у ньому приміщення, яке призначалося для використання як протирадіаційне укриття, а відтак воно не підпадає під правовий режим допоміжних приміщень і є самостійним об`єктом правовідносин.

Таким чином, співвласники багатоквартирного будинку не могли набути права власності на спірне приміщення протирадіаційного укриття, оскільки останнє не призначене для забезпечення експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинків, за своїми функціональними особливостями не є допоміжним, дотепер свого функціонального призначення не змінювало та з комунальної власності за відповідними рішеннями й актами не вибувало, на користь співвласників багатоквартирних будинків не відчужувалось.

Відповідно до п. 10 Порядку № 301 у разі коли у списаному з балансу багатоквартирному будинку окремі квартири та/або нежитлові приміщення не перебувають у приватній власності та право державної чи комунальної власності на них не зареєстроване, такі квартири та/або нежитлові приміщення приймаються на баланс балансоутримувача, а право власності на них реєструється в установленому законом порядку.

Отже, Порядком № 301 чітко не визначено строків для проведення державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення у списаному з балансу багатоквартирному будинку, проте з аналізу положень п. 10 цього Порядку вбачається, що така реєстрація має бути проведена після завершення списання з балансу вказаного будинку.

Таким чином, судом встановлено, що розміщене у вказаному будинку нежитлове приміщення протирадіаційного укриття є власністю об`єднаної територіальної громади, від імені та в інтересах якої діє Відповідач. Таким чином, Зіньківська міська рада зобов`язана була вчинити дії щодо державної реєстрації права комунальної власності на приміщення цього протирадіаційного укриття.

Матеріалами справи підтверджується, що Диканська окружна прокуратура зверталась до Зіньківської міської ради щодо необхідності прийняття до комунальної власності захисних споруд цивільного захисту на території Зіньківської об`єданої територіальної громади, однак відповідачем жодних заходів щодо оформлення права комунальної власності на ПРУ №61512 не було вжито.

За вказаних обставин, встановлена судом бездіяльність відповідача щодо державної реєстрації права комунальної власності та визначення балансоутримувача захисних споруд призводить до неможливості забезпечити їх належний технічний стан, який дозволяв би привести укриття у готовність до використання за призначенням, що становить небезпеку для життя і здоров`я громадян, особливо в умовах воєнного стану, має наслідком невиконання вимог законодавства у сфері цивільного захисту, порушує інтереси держави (територіальної громади) та встановлені державою гарантії із забезпечення конституційних прав громадян на захист життя і здоров`я.

Статтею 55 Конституції України встановлено право кожного на захист своїх прав і свобод у судовому порядку.

Реалізуючи конституційне право, передбачене ст. 55 Конституції України, на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Згідно із ч.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У відповідності до приписів ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ст. 5 ГПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).

Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17).

У постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 924/438/22 дійшла висновку про задоволення позовної вимоги Прокурора щодо зобов`язання міської ради вчинити дії з державної реєстрації права комунальної власності на приміщення протирадіаційного укриття, яке розташоване в багатоквартирному житловому будинку, з метою усунення правової невизначеності статусу об`єктів цивільного захисту та застосування ефективного способу цивільного захисту у спірних правовідносинах, відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

За приписами ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. 6 ст. 13 Закону «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Зобов`язати Зіньківську міську раду Полтавської області (38100, Полтавська обл., м. Зіньків, вул. Воздвиженська, 40, код ЄДРПОУ 13955982) вчинити дії щодо державної реєстрації права комунальної власності Зіньківської територіальної громади на нежитлове приміщення протирадіаційного укриття № 61512, що розташоване в підвальному приміщенні багатоквартирного будинку на вул. Першотравнева,19, м.Зіньків Полтавського району Полтавської області.

3. Стягнути з Зіньківської міської ради Полтавської області ( 38100, Полтавська обл., м. Зіньків, вул. Воздвиженська, 40,код ЄДРПОУ 13955982) на користь Полтавської обласної прокуратури (36000, м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави,7, реєстраційний рахунок № UА 118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 02910060, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету - 2800) понесені витрати на сплату судового збору в сумі 3028,00 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в апеляційному порядку до Східного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені ст. 254, 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено і підписано 26.08.24р.

Суддя О.С.Мацко