Рішення

від 10.06.2024 по справі 761/40406/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/40406/23

Провадження № 2/761/4106/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді: Пономаренко Н.В.

з участю секретаря: Яцишина А.А.

представника позивача: ОСОБА_1

представників відповідача: Сінькової І.О.

розглянувши в спрощеному провадженні у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Національного агентства з акредитації України про поновлення на роботі, стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд, -

в с т а н о в и в:

в листопаді 2023 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Національного агентства з акредитації України про поновлення на роботі, стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Відповідно до заявленого позову, позивач просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ №147-к від 03.10.2023 «Про звільнення працівника ОСОБА_3 »; поновити ОСОБА_3 на посаді заступника директора з акредитації Національного агентства з акредитації України з 03.10.2023; стягнути з Національного агентства з акредитації України на користь позивача суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та розподілити судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.06.2020 року Наказом №107од «Про введення в дію організаційної структури та переліку змін до штатного розпису НААУ» посаду Позивача - заступник директора з акредитації, було скорочено.

18.01.2022 року Наказом №7-к Позивача було звільнено з посади заступника директора з акредитації Відповідача у зв`язку із скороченням штату, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Не погодившись із таким рішенням він звернувся до суду і рішенням Печерського районного суду міста Києва від 09.09.2022 року по справі №757/8304/22-ц серед іншого, було вирішено: визнати незаконним та скасувати Наказ №7-к від 18.01.2022 року про звільнення; - поновити позивача на посаді заступника директора з акредитації (або першого заступника директора з акредитації).

Постановою Верховного Суду від 20.09.2023 року по справі №757/8304/22-ц рішення Печерського районного суду від 09.09.2022 року по справі №757/8304/22-ц у цій частині було залишено без змін.

03.10.2023 року відповідач видав Наказ №146-К «Про поновлення на роботі ОСОБА_3 » відповідно до ст. 235 КЗпП України та на виконання Постанови Верховного Суду від 20.09.2023 року у справі №757/8304/22-2.

Однак, того ж дня, 03.10.2023 року вже Наказом №147-к «Про звільнення працівника ОСОБА_3 » відповідач вдруге звільнив позивача із посади заступника директора з акредитації відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату та відмовою від усіх запропонованих вакансій станом на 03.10.2023 рік, тобто, позивач зазначає, що його звільнили з тих самих підстав, які вже при попередньому звільненні були визнані судом незаконними. ОСОБА_3 вважає своє звільнення незаконним, без дотримання процедури вивільнення виходячи із того, що підставами Наказу №147-к від 03.10.2023 року стали: - повідомлення про наступне звільнення (вивільнення) від 13.09.2021 року; - додаток до повідомлення від 13.09.2021 року про наступне звільнення (вивільнення) про наявні вакансії в НААУ 03.10.2023 року; Наказ «Про введення в дію організаційної структури та переліку змін до штатного розпису НААУ» від 03.06.2020 року №107 од.; Лист-погодження Мінекономіки від 09.12.2021 №2202-15/58076-08.

Отже, в позові зазначено, що 03.10.2023 відповідач повторно звільнив позивача на тих же підставах, за якими Верховним Судом уже було встановлено незаконність звільнення.

Сторона позивача посилається на ту обставину, що фактично при поновленні позивача його посаду не було введено до штатного розпису, крім того, в порушення вимог ст. 49-2 КЗпП України не попередив про звільнення не пізніше ніж за два місяці, а в наказі використав попередження про наступне вивільнення від 13.09.2021 року , Лист-погодження Мінекономіки від 09.12.2021 №2202-15/58076-08, - і яке вже роботодавець використав при першому звільненні працівника.

В позові окремо зазначено, що Верховний Суд встановив факт порушення відповідачем норми ч.3 ст.49- 2 КЗпП України щодо незапропонування Позивачу усіх вакантних посад.

03.10.2023 року Позивач був поновлений на посаді заступника директора з акредитації згідно Наказу №146-к і в цей же день в 14:28 год йому було вручено Додаток до Повідомлення про наступне звільнення від 13.09.2021 року. ОСОБА_3 вважає, що він не відмовлявся від посад.

В позові зазначено, що ОСОБА_3 не було запропоновано усі вакантні посади з моменту попередження 13.09.2021 року, що встановлено Постановою Верховного Суду від 20.09.2023 року по справі №757/8304/22-ц.

Іншою підставою свого незаконного звільнення позивач вважає, що роботодавець не надав достатнього часу для розгляду пропозиції зайняти вакантну посаду.

Позивач вказує і на ту обставину, що відповідач при повторному звільненні 03.10.2023 використав як одну із підстав для звільнення - Лист-погодження Мінекономіки від 09.12.2021 № 2202-15/58076-08, який стосувався попереднього звільнення, а при повторному звільненні 03.10.2023 відповідач не отримував такого погодження.

Також, позов обґрунтований тим, що фактичного скорочення посади позивача не відбулось, а фактично була перейменована у посаду «перший заступник директора з акредитації».

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду з даним позовом з метою захисту своїх порушених трудових прав.

Ухвалою від 07.11.2023 прийнято до розгляду вказану цивільну справу та призначено до розгляду у спрощеному провадженні з повідомленням (викликом) сторін.

05.12.2023 надійшов відзив на позов в якому відповідач заперечував проти позову у зв`язку із його безпідставністю та зазначив наступні обставини.

Так, наказом №244-к від 28.12.2021 «Про звільнення працівника ОСОБА_3 », звільнено ОСОБА_3 , заступника директора з акредитації, в зв`язку із скороченням штату, відповідно до ст. 40 КЗпП України 29 грудня 2021 року», однак, у зв`язку із черговим лікарняним, 29.12.2021 був виданий наказ №245-к «Про внесення змін до наказу №244-к від 28.12.2021» яким викладено пункт 1 наказу в наступний редакції: «Звільнити ОСОБА_3 , заступника директора з акредитації, в зв`язку із скороченням штату, відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України 18 січня 2022 року, а бухгалтерії провести з ОСОБА_3 повний розрахунок відповідно до чинного законодавства».

У перший робочий день після лікарняного ОСОБА_3 , відповідач видав наказ №7-к від 18.01.2022 «Про звільнення працівника ОСОБА_3 », визначено звільнити ОСОБА_3 , заступника директора з акредитації, в зв`язку із скороченням штату, відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України 18 січня 2022 року». Цей наказ був скасований рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09.09.2022 за результатами розгляду справи №757/8304/22-ц.

Вподальшому, Верховний Суд 20.09.2023 відповідною постановою рішення Печерського районного суду м. Києва в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі залишив в силі.

При цьому, відповідач зазначає, що на виконання вказаного рішення суду касаційної інстанції одразу коли позивач 03.10.2023 прибув до місця знаходження НААУ, видав наказ №146-К від 03.10.2023 про поновлення ОСОБА_3 на роботі, а також одночасно в цей же день о 12.43 год. позивачу вручено «Додаток від 03.10.2023 до Повідомлення від 13.09.2021 про наступне звільнення (вивільнення) про наявні вакансії в НААУ 03.10.2023», з яким позивач ознайомився, сфотографувавши його, але відмовився його отримати. При цьому, ОСОБА_7 були запропоновані всі вакансії та складно акт про відмову про його ознайомлення із додатком від 03.10.2023 до Повідомлення про наступне звільнення від 13.09.2021.

Оскільки до 15.00 год. в день поновлення на роботі за рішенням суду - 13.10.2023 позивач відмовився ознайомитись з Правилами військового обліку та надати копію військово-облікових документів, відповідачем було складено відповідний акт. А станом на 15.10 год. 03.10.2023 позивач ігнорував запрошення відділу персоналу і самостійно не звертався з проханням надавати інформацію щодо запропонованих вакантних посад, однак позивач відмовився від усіх запропонованих посад і тому його було звільнено в зв`язку із скороченням штату, відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України 03 жовтня 2023 року, про що видано наказ НААУ 03.10.2023 №147-К «Про звільнення працівника ОСОБА_3 ». Також, у відзиві зазначено, що НААУ отримало від Міністерства економіки України погодження на звільнення ОСОБА_3 ще 10.12.2021, а також вказує, що попередніми судами не було встановлено, що не відбулось скорочення займаної посади позивача і причинами скасування попереднього наказу про звільнення позивача та поновлення його на роботі були виявлені порушення щодо звільнення працівника під час відпустки і що йому не було запропоновано всі вакантні посади.

Крім того, стороною відповідача заявлено про невірний обрахунок стороною позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про неправомірність розрахунку судових витрат.

11.12.2023 до суду надійшла через систему «Електронний суд» відповідь на відзив в якій представник позивача, посилаючись на практику Верховного Суду, зазначив, що у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен був поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису - ввести скорочену посаду, що було б належним виконанням з його боку рішення суду в частині поновлення на роботі та за відсутності у штатному розписі відповідача посади, на яку поновлено позивача на виконання рішення суду про поновлення на роботі, позивач, відповідно, не міг бути у подальшому скорочений на підставі наказу №147-к від 03.10.2023 «Про звільнення працівника ОСОБА_3 », таким чином, звільнення працівника із посади, яка не була повернута у штатний розпис, є незаконним.

При цьому, серед іншого, зазначає, що відповідач продовжив цю ж процедуру скорочення (з 13.09.2021 по 03.10.2023 року), під час якої було допущено порушення ч.3 ст.49-2 КЗпП України. Вказане автоматично зумовлює незаконність звільнення від 03.10.2023 року. Підкреслює, що нібито наведення вакантних посад у додатку від 03.10.2023 року, не спростовує уже допущене порушення.

Також зазначено, що відповідач надав неактуальне погодження на звільнення, оскільки Лист Мінекономіки №2202-15/58076-08 від 09.12.2021 року є таким, що вичерпав свою дію при видачі Наказу №7-к від 18.01.2022 року, а тому повторне посилання на нього було неможливе.

В свою чергу, від сторони відповідача 05.01.2023 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив в яких зазначено про безпідставність вимог позивача, оскільки роботодавець належним чином виконав рішення суду про поновлення позивача на роботі та видав відповідний наказ про поновлення працівника на роботі. При цьому, відповідач зазначає, що оскільки суд першої інстанції при вирішенні спору про перше звільнення, вважав, що працівник перебував у відпустці, тому його неможливо було звільнити у зв`язку із скороченням. Крилова поновлено, це був його перший робочий день, отже тепер його можна скорочувати.

Крім цього, зазначено, що право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, а суд зобов`язаний тільки з`ясувати підстави для звільнення, враховуючи і ту обставину, що скорочення посади позивача встановлено як факт.

Окремо зазначено, що наявні всі підстави законності наказу про звільнення позивача оскільки йому запропоновані всі посади станом на 03.10.2023 від яких працівник відмовився, позивача звільнено у робочий день, він не перебував у відпустці чи на лікарняному, його було допущено до роботи та надано робоче місце, а також проведено повний розрахунок при звільненні, до цього ж отримано від Міністерства економіки України погодження на звільнення 10.12.2021 і сторона відповідача вважає, що процедура скорочення працівника продовження рішенням суду щодо поновлення ОСОБА_3 , то і таке погодження є актуальним. При цьому, у цьому запереченні на відповідь на відзив окремо зауважено, що погодження з Мінекономіки України здійснено до видання наказу про звільнення від 18.01.2021 №7-К.

Зауважено, що судами всіх інстанцій в справі № 757/8304/22-ц не було встановлено, що в НААУ не відбулось скорочення займаної посади ОСОБА_3 , тобто скорочення було правомірним.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнили в повному обсязі з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просив суд відмовити у їх задоволенні.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, свідка, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності та кожен окремо, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Приписами ч.ч. 1-3 ст. 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 11.01.2020 року позивач ОСОБА_3 призначений на посаду заступника голови з акредитації згідно Наказу №11-к від 10.01.2020 року.

18.05.2020 року позивач переведений на посаду заступника директора з акредитації згідно Наказу №101-к від 15.05.2020 року.

03.06.2020 року Наказом №107од «Про введення в дію організаційної структури та переліку змін до штатного розпису НААУ» посаду позивача, заступник директора з акредитації, було скорочено.

18.01.2022 року Наказом №7-к позивача було звільнено з посади заступника директора з акредитації відповідача у зв`язку із скороченням штату, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Не погодившись із таким рішенням ОСОБА_3 звернувся до суду і рішенням Печерського районного суду міста Києва від 09.09.2022 року по справі №757/8304/22-ц серед іншого, було вирішено: визнати незаконним та скасувати Наказ №7-к про звільнення від 18.01.2022 року; поновити позивача на посаді заступника директора з акредитації (або першого заступника директора з акредитації).

Постановою Верховного Суду від 20.09.2023 року по справі №757/8304/22-ц рішення Печерського районного суду м. Києва від 09.09.2022 в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі - залишено в силі, а в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Безпосередньо судом касаційної інстанції зазначено, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі. Тому оскаржену постанову апеляційного суду у частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі належить скасувати, а рішення суду першої інстанції у цій частині залишити в силі.

Таким чином, відповідно до приписів ст. 82 ЦПК України вищевказані обставини, не доказуються при розгляді даної справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В даному випадку суд зазначає, що підставами попереднього Наказу №7-к від 18.01.2022 року про звільнення позивача були: повідомлення про наступне звільнення (вивільнення) від 13.09.2021 року; Наказ «Про введення в дію організаційної структури та переліку змін до штатного розпису НААУ» від 03.06.2020 року №107од; Акт від 13.09.2021; Лист-погодження Мінекономіки від 09.12.2021 №2202-15/58076-08.

03.10.2023 року, на виконання Постанови Верховного Суду від 20.09.2023 року, Відповідач видав Наказ №146-к «Про поновлення на роботі»,яким: скасував наказ №7 від 18.01.2022 року «Про звільнення працівника ОСОБА_3 », поновив на посаді заступника директора з акредитації з 18.01.2022 року.

В цей же день, 03.10.2023, відповідач видав Наказ №147-к «Про звільнення працівника ОСОБА_3 », яким вдруге звільнив позивача із посади заступника директора з акредитації з тих самих підстав, відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату та відмовою від усіх запропонованих вакансій станом на 03.10.2023 рік.

При цьому, при повторному звільненні підставами вже оскаржуваного наказу №147-к від 03.10.2023 року стали: повідомлення про наступне звільнення (вивільнення) від 13.09.2021 року; додаток до повідомлення від 13.09.2021 року про наступне звільнення (вивільнення) про наявні вакансії в НААУ 03.10.2023 року; Наказ «Про введення в дію організаційної структури та переліку змін до штатного розпису НААУ» від 03.06.2020 року №107 од: Лист-погодження Мінекономіки від 09.12.2021 №2202-15/58076-08.

При повторному звільненні ОСОБА_3 з роботи, його роботодавець ознайомив з додатком від 03.10.2023 до попереднього повідомлення від 13.09.2021 про наступне звільнення про наявні вакансії в НААУ 03.10.2023, а саме: радника директора з фінансово-економічних питань (адміністрація), фахівця І категорії (відділ акредитації клініко-медичних лабораторій); провідного фахівця (відділ нагляду за акредитованими органами з сертифікації та інспектування).

Із вказаним додатком в день його винесення і в день поновлення на роботі на підставі рішення суду позивач ознайомився 03.10.2023 в 14-28 год. (що не спростовано стороною відповідача), де йому запропоновано роботодавцем до 15-00 год. письмово повідомити шляхом надання до відділу персоналу заяву про намір зайняти посаду чи відмовитись. Якщо має намір зайняти вакантну посаду, то просили надати у вищевказаний термін до 15-00 год. письмову заяву та документи, що підтверджують рівень кваліфікації(за винятком тих, що надавались при прийнятті на роботу), а неподання вказаних документів у вищевказаний термін або відмова будуть вважатися відмовою від запропонованої роботи. Окремо зазначено, що в разі відмови від запропонованої роботи, або невідповідності кваліфікації, трудовий договір буде розірвано на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України (т.1 а.с. 17).

Тобто, судом встановлено, що роботодавець надав працівнику 32 хвилини для ознайомлення із запропонованими посадами та надання документів на підтвердження кваліфікації.

При цьому, вказаний додаток стосується повідомлення відповідача від 13.09.2021 позивачу про його наступне звільнення і яке було однією із підстав для видачі наказу №7-к від 18.01.2022 про звільнення позивача з тих же підстав і який був скасований вищевказаним судовим рішенням.

Вподальшому, позивача було звільнено в цей же день відповідно до наказу №147-к від 03.10.2023, і вже з цим наказом він ознайомився 03.10.2023 о 16-25 год.

Допитана в судовому засіданні 27.05.2024 свідок ОСОБА_8 повідомила суду, що позивачу при його звільненні 03.10.2023 були запропоновані всі наявні вакантні посади , однак зміни до штатного розпису з 2020-2023 не вносились. Таким чином, оскільки в один день 03.10.2023 - ОСОБА_3 наказом №146-к було за рішенням суду поновлено на роботі на посаду саме заступника директора з акредитації, однак змін в штатний розпис не вносилось, тому в даному випадку скорочення саме вказаної посади фактично не відбулось.

Суд критично оцінює таку підставу для винесення наказу №147-к про звільнення позивача, а саме Додаток від 03.10.2023 до повідомлення від 13.09.2021 про наступне звільнення (вивільнення) про наявні вакансії в НААУ, (це єдина підстава, що не вказана в наказі про попереднє звільнення №7-к) оскільки таке додаткове повідомлення про наступне звільнення і наявні вакансії, складено і вручено працівнику з явним та грубим порушенням вимог ст. 49-2 КЗпП України, а саме: не за два місяці до звільнення, а за дві години (позивач ознайомився із наказом про звільнення 03.10.2023 в 16-25 год.), а наданий відповідачем акт від 03.10.2023 про відмову від ознайомлення із додатком (без зазначення часу складання), - спростовується долученою також відповідачем копією цього додатку яка містить власноручний підпис ОСОБА_3 про ознайомлення з ним 03.10.2023 в 14-28 год. (т.1 а.с. 174).

Позивач був поновлений на роботі на виконання рішення суду 03.10.2023, таким чином, роботодавець, ініціюючи повторне звільнення позивача у зв`язку із скороченням штату на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України вже в 2023 році, був зобов`язаний заново виконати всі приписи ст. 49-2 КЗпП України, чого, в даному випадку зроблено не було, оскільки при звільненні 03.10.2023 відповідач посилається, як на підставу звільнення, на: повідомлення про наступне звільнення (вивільнення) від 13.09.2021 року; Наказ «Про введення в дію організаційної структури та переліку змін до штатного розпису НААУ» від 03.06.2020 року №107 од: Лист-погодження Мінекономіки від 09.12.2021 №2202-15/58076-08, - які вже вичерпали свою дію, оскільки були підставою для попереднього звільненні ОСОБА_3 згідно наказу №7-к від 18.01.2022, який, в свою чергу був визнаний протиправним і скасованим, а працівника поновлено на роботі рішенням суду.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на наявність наказу №245-к від 29.12.2021 «Про внесення змін до наказу від 28.12.2021 №244-К», яким визначено викласти пункт 1 наказу від 28.12.2021 №244-к «Про звільнення працівника ОСОБА_3 » в такій редакції: «Звільнити ОСОБА_3 , заступника директора з акредитації, в зв`язку із скороченням штату, відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України у перший робочий день згідно з графіком роботи» (т.1 а.с.162, 164).

Наказом №244-к від 28.12.2021 наказано звільнити ОСОБА_3 відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України з 29.12.2023 на підставі вже неодноразово зазначених: повідомлення про наступне звільнення (вивільнення) від 13.09.2021 року; Наказ «Про введення в дію організаційної структури та переліку змін до штатного розпису НААУ» від 03.06.2020 року №107 од; Акт від 13.09.2021; Лист-погодження Мінекономіки від 09.12.2021 №2202-15/58076-08 (т.1 а.с. 162).

Однак, зміст вищевказаних наказів свідчить, що їх складено 28-29 грудня 2021 року, тобто до винесення наказу №7-к 18.01.2022, яким позивача вже було звільнено з посади заступника директора з акредитації у зв`язку із скороченням штату відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України і який попередніми рішеннями судів був скасований.

Окрім того, суд окремо звертає увагу, що ні в уже скасованому наказі №7-к від 18.01.2022, ні в наказі №147-к від 03.10.2023 року про звільнення ОСОБА_3 , що є предметом розгляду у даній справі, - не зазначено наказів 245-к від 29.12.2021 «Про внесення змін до наказу від 28.12.2021 №244-К» та наказу від 28.12.2021 №244-к «Про звільнення працівника ОСОБА_3 » , - як підставу для звільнення позивача 03.10.2023, що фактично свідчить про відсутність їх реалізації (виконання) роботодавцем по відношенню до працівника, а тому посилання на вказані накази. як на правомірну підставу для звільнення позивача 03.10.2023 не тільки не відповідає дійсним обставинам справи, а й спростовується змістом вищевказаних наказів про звільнення ОСОБА_3 .

Таким чином, суд прийшов до висновку, що Наказ №147-к від 03.10.2023 року про звільнення ОСОБА_3 є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки стороною відповідача не дотримано ряд вимог, передбачених ст.49-2 КЗпП України: про наступне вивільнення позивача його персонально не попереджено не пізніше ніж за два місяці; одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган не запропонував працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Крім вказаного, судом встановлено, що питання управління Національним агентством з акредитації України визначені у Положенні про Національне агентство з акредитації України, затвердженого Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України №1318 від 13.07.2020 року.

Вимогами п.13 вказаного Положення про НААУ передбачено, що Мінекономіки погоджує кандидатури на посади заступників директора НААУ та керівника юридичної служби НААУ.

В свою чергу, п.25 Положення визначено, що Директор НААУ вирішує питання добору, підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, призначає на посади та звільняє з посад працівників НААУ, крім заступників директора НААУ та керівника юридичної служби НААУ, які призначаються на посади і звільняються з посад директором НААУ за погодженням з Мінекономіки, здійснює розподіл функціональних обов`язків між ними, уживає заходів до їх заохочення та накладає дисциплінарні стягнення.

Таким чином, під час розгляду справи по суті судом встановлено і недотримання роботодавцем п.25 Положення про НААУ, відповідно до умов якого Мінекономіки погоджує кандидатури на посади заступників директора НААУ та керівника юридичної служби НААУ., оскільки відповідач при повторному звільненні 03.10.2023 не отримав таке погодження, а в оскаржуваному наказі №147-к від 03.10.2023 «Про звільнення працівника ОСОБА_3 » використав як одну із підстав для звільнення - Лист-погодження Мінекономіки від 09.12.2021 № 2202-15/58076-08, який стосувався попереднього звільнення відповідно наказу №7-к від 18.01.2022 який вже судом визнаний протиправним і скасований повністю.

Суд звертає увагу на помилкове твердження відповідача, як роботодавця, що процедура скорочення позивача продовжена попереднім рішенням суду про його поновлення і документальні підстави для повторного звільнення є актуальними при повторному звільненні, як і для попереднього звільнення, - адже такі твердження не ґрунтуються на вищевказаних нормах чинного законодавства і НААУ не доведено про наявність правових підстав для таких висновків роботодавця.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем при звільненні позивача був порушений порядок звільнення, оскільки судом встановлено недотримання відповідачем вищевказаної процедури звільнення позивача із займаної посади, зокрема, не виконані вимоги ст. 49-2 КЗпП України, порушено п.25 Положення про НААУ, тому позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу №147-к від 03.10.2023 про звільнення та поновлення на роботі позивача підлягають задоволенню повністю.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У зв`язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору, при цьому інші доводи сторін, викладені в їх заявах по суті, не впливають на вищевказані висновки суду.

Вимогами ч. 2 ст. 235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно роз`яснень, які містяться в п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Так, з урахуванням положень п.4 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 р. за №100, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Оскільки згідно штатного розпису посадовий оклад позивача становив 29800,00 грн. то оклад за два місяці, що передували звільненню становить серпень - 29800,00 за 23 робочі дні, вересень 2023 - 29800,00 грн. за 21 робочий день, таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становить (29800,00 х 2) / 44 робочі дні = 1354,54 грн., а тому суд прийшов до висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.10.2023 по 10.06.2024 у розмірі 243817,20 грн. (180 робочих днів вимушеного прогулу х 1354,54 грн.) без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів.

Щодо розподілу судових витрат суд керується правилами ст.ст. 133, 141 ЦПК України та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави відповідно до діючих ставок судового збору станом на день ухвалення рішення судовий збір в розмірі 2438,17 грн.

З приводу відшкодування інших судових витрат, понесених позивачем у справі, суд зауважує, що відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, щодо закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Таким чином, склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного суду викладеної у Постанові від 02 вересня 2020 року у справі 329/766/18.

Представник позивача відповідно до заяви просив суд стягнути з відповідача на свою користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 56000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано до суду: договір про надання правової допомоги № 1/25/01/22 від 25.01.2022, додаткову угоду №1 від 01.04.2024, акт виконаних робіт від 03.06.2024 та роздруківки квитанцій на оплату такої допомоги.

Так, згідно пунктів 4.1.2 клієнт зобов`язується оплачувати послуги, передбачені цим договором та додатковими угодами до цього договору.

При цьому, згідно додаткової угоди п. 5.3 визначено в новій редакції відповідно до якої за участь адвоката в судовому засіданні клієнт сплачує Об`єднанню кошти в розмірі 5000,00 грн. за кожне судове засідання.

Згідно акту приймання-здавання послуг, їх вартість становить 51000,00 грн.

Стороною відповідача заявлено про необґрунтованість та завищення розміру вказаних витрат на професійну правничу допомогу позивача.

Суд, з урахуванням заяви про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу доходить до висновку щодо часткове стягнення витрат на правничу допомогу, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

Разом із тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

В питанні критеріїв, то у висновках Великої Палати у справі № 755/9215/15-ц суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Також, у пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20 травня 2019 у справі №916/2102/17, від 25 червня 2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019 року у справі №911/739/15 та від 1 серпня 2019 року у справі № 915/237/18).

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

В постанові Великої Палати у справі № 910/12876/19, суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, виходячи з обставин справи, які склалися у даному випадку, проаналізувавши вартість і обсяг наданих позивачу юридичних послуг та виконаних робіт у даній справі, зважаючи на її складність в контексті пред`явлених вимог та кількість поданих представниками процесуальних документів, категорії спору, обсягу фактично наданих позивачу послуг з правової допомоги та заперечень сторони відповідача в контексті положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, на переконання суду, стягнення судових витрат, понесених позивачем у вказаній справі у розмірі 56000,00 грн. є неспівмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт в інтересах позивача, а також часом, витраченим на їх виконання, а тому не відповідає критеріям реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та справедливості розміру отриманих коштів.

Враховуючи наявність підстав для зменшення розміру суми судових витрат, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 20000,00 грн. в рахунок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи, оскільки позовні вимоги задоволено.

Розмір такого стягнення судових витрат є пропорційним, розумним та справедливим, яке при цьому не порушуватиме права учасника справи на отримання коштів, які він змушений затратити з метою захисту своїх прав та інтересів в суді, а також відповідатиме завданню цивільного судочинства, проголошеному у статті 2 ЦПК України.

Враховуючи положення ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 29800,00 грн. без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів, підлягає негайному виконанню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 40, 49-1 КЗпП України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

позовну заяву ОСОБА_3 до Національного агентства з акредитації України про поновлення на роботі, стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати наказ №147-к від 03.10.2023 «Про звільнення працівника ОСОБА_3 ».

Поновити ОСОБА_3 на посаді заступника директора з акредитації Національного агентства з акредитації України з 03.10.2023.

Стягнути з Національного агентства з акредитації України на користь ОСОБА_3 суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в розмірі 243817,20 грн.

Стягнути з Національного агентства з акредитації України на користь держави судовий збір у розмірі 2438,17 грн.

Стягнути з Національного агентства з акредитації України на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі на посаді заступника директора з акредитації, - з 03.10.2023 та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 29800,00 грн.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1

Відповідач: Національне агентство з акредитації України, ЄДРПОУ 26196207, адреса: 01032, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 23. Повний текст складений 23.08.2024.

Суддя: