Рішення

від 26.08.2024 по справі 337/1999/24

ХОРТИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЗАПОРІЖЖЯ

Справа № 337/1999/24

Номер провадження 2/337/1137/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2024 рокум. Запоріжжя

Хортицький районний суд міста Запоріжжя

в складі: головуючого судді Салтан Л.Г.

за участю секретаря Трегуб Т.В.

представника позивача ОСОБА_1 ( в режимі відеоконференцзв`язку)

представника третьої особи Рябчук А.О.

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу в режимі відеоконференцзв`язку за позовною заявою ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , що мешкає АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ), треті особи: Орган опіки та піклування Районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, виконавчий комітет Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області, ІНФОРМАЦІЯ_3 , про визначення місця проживання дитини, встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком малолітньої дитини та звільнення від сплати аліментів,

ВСТАНОВИВ:

03 квітня 2024 року позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про визначення місця проживання малолітньої дитини, посилаючись на те, що в інтересах дітей вважає доцільним визначити проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з батьком ОСОБА_2 , встановити факт самостійного виховання позивачем малолітнього сина та звільнити від сплати аліментів, що стягнуті з нього на користь відповідачки на підставі судового наказу.

Ухвалою суду від 22 квітня 2024 року відкрито загальне позовне провадження у справі, залучено до участі у справі ІНФОРМАЦІЯ_3 та призначено підготовче судове засідання.

17 травня 2024 року позивач уточнив заявлені вимоги та просить визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , за адресою: АДРЕСА_1 ; встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_2 малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , звільнити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , від сплати аліментів на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що стягуються з нього на підставі судового наказу № 337/4037/22, виданого Хортицьким районним судом міста Запоріжжя від 01.12.2022 року.

В обґрунтування позову зазначив, що з відповідачкою 28 вересня 2002 року був зареєстрований шлюб, від якого є неповнолітні діти: син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Восени 2022 року сімейні стосунки між подружжям було припинено. Рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 01 березня 2023 року по справі № 337/4036/22 було розірвано. На підставі судового наказу № 337/4037/22, виданого Хортицьким районним судом міста Запоріжжя від 01.12.2022 року, на користь ОСОБА_3 з позивача стягнуто аліменти на утримання двох дітей в розмірі 1/3 частини доходів. З моменту припинення спільного життя діти спочатку мешкали разом з мамою, позивач надавав кошти на утримання, тому жодних претензій щодо визначеного в судовому наказі розміру аліментів не мав.

Однак, так як дружина займалася виключно вихованням старшого сина і приділяла йому всю увагу, постійно виїжджала з ним за кордон (він займається спортом та перебуває тимчасово в Польщі), молодший син більшість часу перебував з ним , а згодом виявив бажання мешкати з батьком постійно.

З квітня 2023 року ОСОБА_6 мешкає з батьком і перебуває повністю на його утриманні. Колишня дружина жодної допомоги позивачеві на дитину не надає, при тому що на старшого сина він виплачує аліменти, вихованням та утриманням меншої дитини позивач займається самостійно, тому вважає, що не повинен виплачувати аліменти на користь дружини на утримання сина ОСОБА_6 .

Вирішити будь-які спірні питання з дружиною, в тому числі узгодити питання аліментів та інші, є неможливим, так як колишня дружина уникає вирішення зазначених питань і діє на свою користь.

У зв`язку з тим, що питання щодо місця проживання дитини з батьком юридично не визначене, натомість є судове рішення щодо стягнення аліментів на утримання ОСОБА_6 на користь колишньої дружини, з метою забезпечення прав та інтересів дитини, захисту прав дитини, враховуючи небажання відповідачки надати згоду в позасудовому порядку, батько вимушений звертатися до суду з вимогою щодо визначення місця мешкання дитини.

Вважає, що визначення місця проживання дитини разом з батьком, буде сприяти якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Позивач мешкає сам, у власному окремому будинку, розташованому за адресою АДРЕСА_1 . Іншу сім`ю на утриманні не має. Будинок в повній мірі відповідає якнайкращим умовам для проживання дитини, в ньому облаштовані окрема кімната для дитини, є всі необхідні умови для комфортного проживання, навчання та розвитку. Будинок розташований на власному подвір`ї, тому є всі умови і для проведення дозвілля в безпечних для дитини умовах.

Позивач офіційно працевлаштований і отримує достатній дохід, щоб утримувати дитину і щоб дитина зростала в комфортних умовах та була забезпечена всім необхідним.

Позивач створив для дитини атмосферу любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Батько з повного відповідальністю ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків, крім забезпечення дитини матеріально, під його особистим контролем і за його безпосередньої участі дитина навчається в школі, відвідує секції, відпочиває, проходить лікування, тобто дитині створені всі умови для гармонійного і усестороннього розвитку особистості.

18 травня 2024 року набули чинності зміни до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 23: « 1. Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: 4) жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України». Рішення суду повинно сприяти ефективному відновленню або захисту прав чи інтересів особи, а тому позовну вимогу необхідно викласти в редакції, що відповідає змісту зазначеної норми Закону, а саме: «встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_2 малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ».

Ухвалою суду від 20 червня 2024 року справа призначено до розгляду у судовому засіданні.

У судовому засіданні 13 серпня 2024 року позивач заявлені вимоги підтримав, просить позов задовольнити, суду пояснив, що з відповідачкою перебував у зареєстрованому шлюбі з вересня 2002 року по березень 2023 року. Мають від шлюбу двох дітей ОСОБА_7 , 2007 року народження, та ОСОБА_6 , 2010 року народження. Навіть за час спільного проживання дружина не піклувалася дітьми - водити дітей на секції, до лікарні, забирати з дитячого садка повинен був лише він. Витрати також він ніс самостійно. Дружина не бажала працювати, коштів не вистачало, все це приводило до частих сварок, тому вони вирішили припинити свої відносини. На початку грудня 2022 року за програмою на 4 місяці дружина з дітьми виїхала за кордон. Повернулася вона з ОСОБА_6 у березні 2023 року, старший син ОСОБА_7 вирішив залишитися за кордоном, де планує побудувати спортивну кар`єру. У березні 2023 року між ними знову виникали сварки, дружина вирішила повернутися за кордон. На сімейній нараді вони вирішили, що він з ОСОБА_6 переїдуть у його квартиру по АДРЕСА_3 . Раніше вони проживала в чотирьохкімнатній квартирі по вул.Хортицьке шосе, що є спільною сумісною власністю, де зареєстровані діти. Поділ майна після розірвання шлюбу не здійснювався, але вони визначили порядок користування кімнатами, та встановили замки на дверях. ОСОБА_6 має доступ до всієї квартири, інколи приходить туди, бо має там друзів. Пізніше він отримав у спадок будинок у с.Розумовка, продав свою квартиру по АДРЕСА_3 , зробив ремонт будинку та поліпшення прибудинкової території, облаштував басейн, син ОСОБА_8 постійно проживає з ним. ОСОБА_7 залишився з матір`ю за кордоном, вони спілкуються мобільним зв`язком. Під час судового провадження відповідачка поверталася до України, з сином вони спілкувалися, потім вона знову виїхала за кордон, допомоги на його утримання не надала, дала лише синову трохи «кишенькових» грошей, але дуже мало. Їй дуже вигідно отримувати аліменти, які вона витрачає на себе. Йому невідомо чи існують відкриті виконавчі провадження щодо стягнення аліментів, але бухгалтерія здійснювала відрахування з його заробітку. Навіть, якщо відповідачка і не зверталася до виконавчої служби, вона може це зробити в будь-який час, бо має корисливі мотиви. Син ОСОБА_6 забезпечений усім необхідним, для нього створені найкращі умови для проживання. Місце проживання сина ОСОБА_6 з ним було вирішено за домовленістю з відповідачкою, при цьому вона ніколи не заперечувала, щоб ОСОБА_6 мешкав з ним, але йому потрібно це узаконити судовим рішенням, щоб в подальшому забезпечити себе та дитину, бо мати може повернутися до країни та забрати ОСОБА_6 для себе. Крім того, він є військовозобов`язаним, не має можливості виїхати за кордон, а якщо його мобілізують, то ОСОБА_6 залишиться без догляду, бо не має навіть бабусі з дідусем, тому рішення суду більш потрібно для надання до ТЦК. Просить позов задовольнити.

Представник позивача (в режимі відеоконференцзв`язку) вважала заявлені позовні вимоги законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, звернулася з заявами про розгляд справи у її відсутність. В заяві від 14 червня 2024 року ОСОБА_3 зазначила, що не заперечує проти задоволення позову, дійсно з квітня 2023 року спільний син ОСОБА_6 залишився мешкати з чоловіком та повністю перебуває на його утриманні. Участі у його вихованні та утриманні вона не приймає; внаслідок спортивної кар`єри старшого сина ОСОБА_7 , вона весь час мешкає з ним за кордоном. Вважає, що батькові дитини необхідно вирішити питання щодо місця мешкання дитини в суді, так як внаслідок відсутності дідусів та бабусь, у разі мобілізації позивача дитина залишиться напризволяще. Внаслідок постійних переїздів із старшим сином за кордоном, вона не зможе забезпечити дитині належні умови проживання, виховання та утримання, які відповідають його віку та потребам. Тому вона не заперечує проти задоволення позову, вважає, що задоволення позовних вимог відповідає якнайкращим інтересам дитини.

У заяві від 5 серпня 2024 року відповідачка ОСОБА_3 просить розглянути справу у її відсутність, проти задоволення позову не заперечує , вважає, що задоволення позовних вимог відповідає якнайкращим інтересам дитини, зазначає, що 28.07.2024 року разом з старшим сином ОСОБА_7 вона через ОСОБА_9 виїхала до Німеччині, де має намір залишитися для подальшого постійного проживання, на підтвердження чого просить приєднати до матеріалів справи копії проїзних документів та закордонних паспортів та врахувати її думку при постановленні рішення по справі.

Представник третьої особи органу опіки та піклування Хортицької районної адміністрації надав суду висновок про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 з батьком, суду пояснив, що родина на обліку не перебуває, до початку судового провадження жодних звернень з боку сторін не було, рішень не приймалося, позивач не звертався з приводу контролю витрачання відповідачкою отриманих аліментів. Проти задоволення позову не заперечує, оскільки місце мешкання дитини з батьком вже фактично визначено, та відповідає якнайкращим інтересам дитини.

Представники третіх осіб виконавчого комітету Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області та ІНФОРМАЦІЯ_8 не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки суду не повідомили, представник виконавчого комітету Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області звернувся з заявою щодо розгляду справи у його відсутність.

За змістом ст. 171 СК України, дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.

Малолітній ОСОБА_10 суду пояснив, що він мешкає з батьком у с.Розумовка, мати з старшим братом за кордоном, з якими він спілкується по телефону, коли мати приїжджала- спілкувався з нею, проти задоволення позову не заперечує, має усе необхідне, батька любить та відчуває його захист.

Допитаний за клопотанням позивача свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що з позивачем підтримує дружні стосунки зі школи. Знала його дружину-відповідачку по справі. Відповідачка не бажала працювати та займатися дітьми, тому увесь тягар вирішення проблем був покладений на позивача. Наразі старший син ОСОБА_7 з дружиною мешкає за кордоном, а ОСОБА_6 мешкає з позивачем, який повністю утримує його та забезпечує усім необхідним.

Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що вона спілкується з позивачем понад 15 років, раніше вони працювали разом. Відповідачка не бажала займатися дітьми, постійно телефонувала позивачеві, щоб той забрав дитину навіть з дитсадочка, який поруч з їхнім будинком, відвіз на секції або до лікарні, та таке інше. Вона ніколи не бажала працювати, жила для себе. У її будинок потрапила ракета, тому вона за згодою позивача мешкала у його квартирі по АДРЕСА_3 , але в березні 2023 року він попросив знайти її інше житло, мотивуючи тим, що вони з дружиною посварилися і він з сином ОСОБА_6 буде проживати у цій квартирі. Пізніш він отримав у спадок будинок у с.Розумівка, куди переїхав з сином, а цю квартиру виставив на продаж. ОСОБА_6 з позивачем мешкає постійно, повністю перебуває на його утриманні, а відповідачка з старшим сином виїхала за кордон.

Свідок ОСОБА_13 суду пояснив, що він є рідним братом позивача. Після розлучення позивач за домовленістю з дружиною став мешкати з сином ОСОБА_6 , а вона зі старшим сином ОСОБА_7 виїхала за кордон та не має наміру повертатися.

Вислухавши у судовому засіданні пояснення учасників провадження, допитаних свідків, розглянувши матеріали справи, з`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв`язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.

Судом встановлено, що сторони 28 вересня 2002 року зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження НОМЕР_3 , виданого 28 вересня 2002 року Запорізьким міським відділом реєстрації актів громадянського стану Запорізького обласного управління юстиції. Актовий запис № 1177 від 28 вересня 2002 року.

Від шлюбу мають синів ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 01 березня 2023 року по справі № 337/4036/22, яке набрало законної сили 1 квітня 2024 року, шлюб сторонами розірвано.

Наказом Хортицького районного суду міста Запоріжжя № 337/4037/22, виданого від 01.12.2022 року, стягнуто з ОСОБА_2 , аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на користь ОСОБА_3 в розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку на кожну дитину, щомісяця, та не більше десяти прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідного віку, починаючи з 30.11.2022 року і до досягнення дітьми повноліття

Згідно Акту від 7 березня 2024 року ОСББ «Трансформаторщик 6» ОСОБА_2 разом з сином ОСОБА_14 , 2011 року народження, з 25 квітня 2023 року по час складання акту мешкають у квартирі АДРЕСА_4 , яка в подальшому - 19 березня 2024 року - ОСОБА_2 була відчужена.

21 липня 2023 року позивач ОСОБА_2 набув у спадщину житловий будинок з відповідними господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 136,9 кв.,житловою площею 49,9кв.м.

Згідно Акту від 27 травня 2024 року ОСОБА_2 разом з сином ОСОБА_14 , 2011 року народження, на момент огляду мешкають за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 136,9 кв., житловою площею 49,9 кв.м.

Відповідно до довідки від 23 січня 2024 року ОСОБА_4 навчається в Малій Комп`ютерній Академії ШАГ, договір на навчання №071018744 від 20.10.2023 року укладений від імені батька ОСОБА_2 , вартість навчання становить 26400 гривень на рік, платником послуг згідно наданих квитанцій є позивач.

За висновком спеціаліста-психолога від 21 травня 2024 року індивідуальний (емоційно-вольовий, психічний, інтелектуальний) розвиток ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відповідає віковій нормі для дітей даного віку. ОСОБА_6 здатен самостійно, послідовно і усвідомлено описувати дії, події, обставини (факти), які відбуваються в його житті, висловлювати власну думку (оцінку, позицію) щодо дій, подій, обставин (фактів), а також, щодо людей, з якими вони пов`язані. ??? ОСОБА_4 має особисте уявлення щодо усталеного образу сім`ї. ОСОБА_6 емоційна позитивно сприймає свою сім`ю, ту в якій він проживає на даний момент, з батьком ОСОБА_2 , в якій йому комфортно, він емоційно прив`язаний до батька. Мати, ОСОБА_3 , та брата ОСОБА_7 , також включає в структуру сім`ї, але відмічає, що вони проживають окремо, в іншій країні. ???Аналіз проведеного обстеження показав, що на момент дослідження основну роль у житті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відіграє батько, з яким він зараз проживає. Він має для дитини особливе значення, між батьком та сином простежується емоційний зв`язок та близькість, ОСОБА_6 , підкреслює, що батько займається його здоров`ям, стежить за лікуванням, а також бере активну участь у процесі його формування та виховання. Поряд з цим, проявляється також значимість матері для дитини, ОСОБА_6 добре до неї ставиться, любить її. Незважаючи на окреме проживання батьків, на момент обстеження, ОСОБА_6 відчуває повноту любові, як з боку мами, так і з боку батька.

???Місцем проживання, яке ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в умовах окремого проживання батьків, асоціює з поняттям "власна домівка", в якому відчуває себе благополучніше (більш комфортно, впевнено, захищено, радісно), є місце в якому він проживає зі своїм татом, ОСОБА_2 .

???За результатами проведеного психологічного обстеження, можна зробити висновок, що вибір ОСОБА_4 місця проживання з батьком, ОСОБА_2 , обумовлений не тільки емоційною близькістю, але й емоційною комфортністю проживання з батьком, до якого ОСОБА_6 емоційно прив`язаний. Також, це обумовлено тим, що ОСОБА_6 проживаючи з батьком має не тільки позитивне сімейне середовище, а ще емоційно комфортні відносини в класному колективі своєї школи, референтну групу однолітків, що особливо значимо для підлітка, оскільки спілкування з однолітками стає провідним видом діяльності в підлітковому віці та сприяє процесу формування та розвитку особистості.

???В результаті проведеного обстеження виявлено, що бажання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживати з батьком ОСОБА_2 є самостійним, вплив третіх осіб на його формування в досліджені не виявлено.

Згідно висновку районної адміністрації Запорізької міської ради, як органу опіки та піклування щодо розв`язання спору про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_2 від 18 червня 2024 року вбачається, що 09.05.2024 спеціалістами відділу був здійснений вихід за адресою мешкання матері: АДРЕСА_2 . В результаті відвідування була проведена бесіда з ОСОБА_15 , яка надала письмові пояснення та повідомила, що вона разом зі старшим сином постійно перебувають в Німеччині через його зайнятість спортом та те, що дитині потрібна постійна підтримка і супровід, а молодший син ОСОБА_6 наразі мешкає разом з батьком в с. Розумівка, Запорізького району, області, вона підтримує зв`язок зі своїм молодшим сином, спілкується з ним засобом телефонного зв`язку. ОСОБА_3 додала, що не заперечує щодо проживання малолітнього ОСОБА_6 разом з батьком та надала добровільну згоду, яка підтверджена в її поясненнях.

Для обстеження умов проживання ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_4 , проведення оцінки потреб сім`ї з метою встановлення здатності батька виконувати обов`язки щодо виховання дитини було направлено запит до служби у справах дітей Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Відповідно до інформації служби у справах дітей Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області від 06.05.2024 представниками служби було відвідано родину за їх місцем проживання: АДРЕСА_1 , під час відвідування було встановлено, що умови для проживання ОСОБА_6 не створені в повному обсязі, в будинку ведуться будівельні роботи, не прибрано, але для дитини облаштована окрема кімната, в наявності місце для сну, навчання, одяг, взуття, продукти в мінімальній кількості.

Під час розгляду питання на комісії з питань захисту прав дитини був вислуханий батько, ОСОБА_2 , який пояснив, що з квітня 2023 року його син ОСОБА_6 мешкає разом з ним та знаходиться на повному його утриманні, він займається його вихованням самостійно, але аліменти на утримання ОСОБА_6 наразі виплачує матері на підставі судового наказу від 01.12.2022 року. Вирішити питання з матір`ю дитини щодо аліментів неможливо, так як ОСОБА_16 уникає вирішення зазначеного питання, тому ОСОБА_17 вимушений був звернутися до суду щодо визначення місця проживання сина ОСОБА_6 разом з ним вже на законних підставах.

Мати дитини, ОСОБА_3 на засідання комісії не з`явилася у зв`язку з тим, що на час засідання комісії перебувала за кордоном. Відповідно до пояснень малолітнього ОСОБА_6 він бажає проживати разом з батьком, з яким у нього дружні та довірливі стосунки. Батько займається його вихованням, допомагає у навчанні, піклується про стан його здоров`я.

В результаті вищезазначеного та керуючись ст. 161 Сімейного кодексу України, районна адміністрація Запорізької міської ради по Хортицькому району, як орган опіки та піклування, дійшла висновку про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з батьком, ОСОБА_2 .

Згідно даних Держприкордонслужби від 20.06.2024 року вбачається, що ОСОБА_3 виїхала з України 1.12.2022 року, повернулася 31.03.2023 року, виїхала з України 25.04.2023 року, повернулася 14.06.2023 року, виїхала 13.10.2023 року, повернувшись 30.10.2023 року, 26.12.2023 року виїхала та повернулася, 22.03.2024 року виїхала з України, повернулася 12.04.2023 року, ОСОБА_4 був відсутній в державі у період з 01.12.2022 року по 31.03.2023 року. Також відповідачка ОСОБА_3 надала копії проїзних документів на підтвердження її намірів виїхати з сином ОСОБА_7 за межами України 28.07.2024 року.

Як вбачається з відкритих даних Реєстру виконавчих проваджень за посиланням https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors, відомості про виконавче провадження про стягнення з позивача ОСОБА_2 на користь відповідачки ОСОБА_3 аліментів, відсутні.

Вирішуючи позовні вимоги щодо визначення місця проживання дитини, суд враховує наступне, що з положеннями частини першої, другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до положень частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до положень частини першої статті 3, частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками в супереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

При вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE,№ 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обстави ЄСПЛ неодноразово констатував, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 ( 995_004 ) (див., зокрема, рішення у справі "МакМайкл проти Сполученого Королівства" (McMichael v. the United Kingdom) від 24 лютого 1995 року, п. 86, серія A, N 307-B). Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві" (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, п. 87). Визначаючи, чи було конкретне втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції ( 995_004 ) і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (див., наприклад, справи "Кутцнер проти Німеччини" (Kutzner v. Germany), N 46544/99 п. 65, ЄСПЛ 2002-I, та "Зоммерфельд проти Німеччини" (Sommerfeld v. Germany), [GC], N 31871/96, п. 66, ЄСПЛ 2003-VIII). Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (див., наприклад, справу "Ньяоре проти Франції" (Gnahore v. France), N 40031/98, п. 59, ECHR 2000-IX). Такий захід не може бути санкціонований без попереднього розгляду можливих альтернативних заходів і має оцінюватися в контексті позитивного обов`язку держави вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз`єднанню дітей з батьками, надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та не допускати розлучення братів і сестер (справа «Савіни проти України») спору, а вже тільки потім права батьків.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно із частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17).

Правовий статус позивача - військовозобов`язаний і беззаперечне визнання матір`ю позовних вимог щодо визначення місця проживання однієї дитини з батьком не є притаманним для цієї категорії спорів.

З пояснень сторін та матеріалів справи встановлено, що позивач та відповідачка за домовленістю між собою визначилися, що ОСОБА_4 з квітня 2023 року мешкає з батьком ОСОБА_2 , дитині створені належні умови для мешкання, ОСОБА_4 забезпечений усім необхідним, проявляє схильність до батька та не заперечує проти мешкання саме з ним, у той час мати дитини певний час зі старшим сином мешкає за кордоном.

При вирішенні позовної вимоги щодо місця проживання малолітнього сина суд приймає до уваги загальновідомий факт, що на даний час триває збройна агресія російської федерації проти України.

Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022 року, було введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року. В подальшому відповідними Указами Президента України та Законами України дію воєнного стану було продовжено. Таким чином, на даний час в Україні діє воєнний стан.

Згідно ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, є обов`язком громадян України.

Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначено засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації визначені статтею 22 зазначеного Закону.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_2 є військовозобов`язаним, а отже може бути призваний на військову службу під час мобілізації, а тому саме за його доводами цей факт спонукає його визначити місце мешкання у судовому порядку.

На переконання суду, вищевказана обставина має істотне значення під час вирішення даного спору, оскільки відповідно до абз.4 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані чоловіки, чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Для встановлення цього факту слід звернути увагу на наступне.

Питання регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).

Згідно ч. 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені ст.ст. 150-151 СК України.

За приписами ч. 2 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно із ч. 1 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Згідно із ч. 2, 5 ст. 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Стаття 155 СК України вказує, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно з положеннями ст. 180, ч. 1 ст. 181 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Таким чином за змістом наведених норм чинного законодавства з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, при встановленні факту самостійного виховання дитини батьком фактично встановлюється юридичний факт, в силу якого обсяг прав матері обмежується або припиняється. За законом утримання і виховання дитини здійснюється батьками за взаємною згодою. Батьків до виконання певних обов`язків можна зобов`язати рішенням суду (ст. 159, 170, ч. 2 ст. 180 СК України).

У поданій заяві заявник зазначає, що неповнолітня дитина проживає разом із ним, знаходиться на його утриманні й самостійному вихованні.

В силу ст. 141 СК України проживання одного з батьків окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Крім того, формулювання позовних вимог таким чином, аби вони співпадали з підставою звільнення від призову на військову службу під час мобілізації, і визнання позову відповідачкою вказує на штучне створення обставин на шкоду щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, обов`язок який передбачено ст. 65 Конституції України. Аналогічного висновку ВС дійшов у справі №495/2284/23 (постанова від 13 березня 2024 року).

Подання позову про визначення місця проживання малолітнього сина разом з батьком включає встановлення юридичного факту самостійного виховання дитини батьком без участі матері, що не виключає того, що в даному випадку позивач намагається використати приватно-правовий інструментарій для здійснення спроби звільнення від конституційного обов`язку, передбаченого статтею 65 Конституції України, як то беззаперечне визнання відповідачем позовних вимог, що не є притаманним для цієї категорії спорів. Вказаний висновок повністю узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23, провадження № 61-17583св23

Суд не приймає до уваги визнання позову відповідачкою, оскільки це суперечить матеріалам справи та доказам, які були дослідженні під час судового розгляду. При цьому суд наголошує, що відповідачка не є позбавленою батьківських прав, а отже має право та повинна брати участь у вихованні сина, як це визначено у ст.150 СК України.

Будь-яких інших доказів на підтвердження факту того, що ОСОБА_2 є особою, яка самостійно виховує та утримує дитину позивачем не доведено. Згідно висновку психологічного обстеження дитини , незважаючи на окреме мешкання, малолітній ОСОБА_18 включає матір та старшого брата в структуру сім`ї ; незважаючи на те, що основну роль у житті дитини відіграє батько, проявляється значимість матері для дитини; незважаючи на окреме проживання ОСОБА_6 відчуває повноту любові з боку матері. З огляду на встановлені обставини та наведені положення закону вбачається, що взаємний зв`язок матері та дитини не припинився, мати має виховний вплив на дитину, з якою підтримує постійний емоційний зв`язок, а тому немає підстав стверджувати, що заявник самостійно виховує та утримує дитину. При цьому як вбачається аналізу даних у довідці з Держприкордонслужби від 20.06.2024 року за період з 31.03.2023 року по день видачі довідки мати дитини ОСОБА_3 більше часу знаходилася на території України, ніж за її межами.

Крім того, як вбачається з довідки про доходи, ОСОБА_2 працює в ОСББ «Трансформаторщик-6» робітником з комплексного прибирання, отримував дохід за листопад-грудень - 6700 грн, за грудень 2023 лютий 2024 року - 7100грн, за квітень 8000 грн. З зазначеної довідки вбачається, що зазначений розмір доходу, за вирахуванням обов`язкових податків та зборів, у період з листопада 2023 року по березень 2024 року не забезпечував прожитковий мінімум для позивача та прожитковий мінімум для дитини (2684 +2833 > 6700х0,805; 3028+3196 > 7100х 0,805), лише у квітні 2024 року дохід позивача незначно перевищує розмір прожиткових мінімумів, що враховуючи дату звернення з позовом до суду -3 квітня 2024 року дає підстави вважати, що факт самостійного утримання позивачем дитини не доведений.

Також суд зауважує, що позивач не позбавлений можливості вирішувати питання щодо утримання сина ОСОБА_6 , який мешкає з ним, у судовому порядку у разі ненадання коштів на утримання його матір`ю на підставі наказу/позову, таке незвернення до суду обумовлено власним волевиявленням позивача, що не виключає надання матір`ю грошового забезпечення дитині, що також на глибоке переконання суду не дає підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини.

Проживання батьків окремо, визначення місця проживання дитини із батьком, не можуть розцінюватися як самостійне виховання та утримання батьком дитини та бути підставою для відстрочки від мобілізації позивача відповідно до Закону №3543-ХІІ. Стосовно тверджень позивача, що мати дитини проживає за межами України, самі по собі не свідчать що мати не приймає участь у вихованні та забезпеченні дитини, та не позбавляє права дитини перебувати також разом із матір`ю. Законом України Про охорону дитинства та Сімейним кодексом України передбачено рівні права та обов`язки батьків (матері і батька) щодо дітей, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою. При цьому один із батьків, який проживає окремо від дітей, зобов`язаний брати участь у її вихованні та має право на особисте спілкування з ними. Сплата аліментів є одним із способів виконання батьками обов`язку з утримання дітей. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно висновку районної адміністрації Запорізької міської ради, як органу опіки та піклування щодо розв`язання спору про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_2 від 18 червня 2024 року вбачається, що комісії з пояснень матері дитини було достеменно відомо, що вона разом зі старшим сином певний час перебуває в Німеччині через його зайнятість спортом та те, що молодший син ОСОБА_6 наразі мешкає разом з батьком в с. Розумівка, Запорізького району, області, в результаті чого районна адміністрація Запорізької міської ради по Хортицькому району, як орган опіки та піклування, дійшла висновку про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з батьком, ОСОБА_2 .

Згідно ч.4-6 ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини тощо, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

З матеріалів справи та наданих пояснень судом встановлено, що з квітня 2023 року позивач та відповідачка проживають окремо та на час їх окремого проживання син ОСОБА_6 залишився проживати разом з позивачем, мати певний час відсутня в України. Бо виїжджає до старшого сина ОСОБА_7 , у зв`язку з чим суд приходить до переконання про те, що між батьками дітей фактично досягнута домовленість про проживання малолітнього сина ОСОБА_6 разом з позивачем. Відповідачка не зверталася в суд із зустрічним позовом до позивача про визначення місця проживання дітей разом з нею, а відтак з врахуванням встановлених обставин суд приходить до переконання про досягнення на час розгляду справи у суді згоди між батьками дітей про місце їх проживання з позивачем, та відсутність необхідності для визначення в судовому порядку місця проживання малолітнього сина з одним із батьків.

Відповідно до п.72 «Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини», затвердженого постановою КМУ № 866 від 24.09.2008 року, розгляд органом опіки та піклування питання визначення місця проживання дитини з одним із батьків відбувається при наявності спору між батьками.

Вищевказаний висновок органу опіки та піклування, згідно якого останній вважає за можливе проживання малолітнього ОСОБА_4 з батьком, є недостатньо обґрунтованим, та складений без врахування будь-яких відомостей про існування спору між батьками щодо визначення його місця мешкання, а відтак з наведених вище міркувань суд критично оцінює такий висновок та не погоджується з ним, оскільки відповідач як мати дитини не заперечує проти цього, про що надала відповідну письмову заяву як до органу опіки та піклування, так і до суду, що беззаперечно свідчіть про відсутність спору між батьками про визначення місця проживання дитини та не потребує втручання з боку органу опіки та піклування, а також будь-якого судового захисту прав позивача, які відповідачем жодним чином не порушуються, не оспорюються або не визнаються.

Оцінюючи твердження представника позивача, який наполягав на задоволенні позову з метою забезпечення можливості безперешкодного виїзду дитини в майбутньому за кордон, суд відхиляє їх як такі, що не ґрунтуються на законі, оскільки захист порушених прав на майбутнє не передбачений діючим законодавством.

Крім того, на глибоке переконання суду, заявлені представником позивача підстави для задоволення даного позову по суті є іншим предметом спору у випадку його мобілізації, у той час як мати дитини не позбавлена батьківських прав та має реальну можливість піклуватися сином.

Вирішуючи позовні вимоги щодо звільнення від сплати аліментів, суд враховує те, що наказ про стягнення аліментів з позивача на користь відповідачки був ухвалений судом 1 грудня 2022 року, тобто у день, коли вона разом з дітьми виїхала за кордон, а повернувшись на Україну у березні 2023 року між батьками було досягнуто згоди щодо визначення місця мешкання дітей, наразі, як вбачається з реєстру виконавчих проваджень, провадження щодо примусового виконання наказу суду відсутнє, з довідки про доходи позивача також не вбачається аліментних відрахувань, жодного доказу на підтвердження того, що позивач сплачує на користь відповідачки аліменти на утримання сина ОСОБА_6 , останній не надав, а тому не потрібно будь-якого судового захисту прав позивача, які наразі відповідачем не порушені.

Отже, враховуючи, що позивачем не надано суду доказів порушення, невизнання чи оспорювання його прав, а також існування між сторонами спору щодо визначення місця проживання неповнолітньої доньки, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11,13, 81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 282, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Орган опіки та піклування Районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, виконавчий комітет Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області, ІНФОРМАЦІЯ_3 про визначення місця проживання дитини, встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком малолітньої дитини та звільнення від сплати аліментів- відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Хортицький районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі в 30-денний строк апеляційної скарги з дня виготовлення повного тексту рішення.

Повний текст виготовлений 28 серпня 2024 року, копію рішення надіслати учасникам провадження.

Суддя: Л.Г. Салтан