Постанова

від 30.10.2024 по справі 337/1999/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 30.10.2024 Справа № 337/1999/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №337/1999/24 Головуючий у 1 інстанції Салтан Л.Г.

Провадження № 22-ц/807/2052/24 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Кухаря С.В.,

Трофимової Д.А.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 26 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки і піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, Виконавчий комітет Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дитини, встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком малолітньої дитини та звільнення від сплати аліментів,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини, посилаючись на те, що в інтересах дітей вважає доцільним визначити проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 , встановити факт самостійного виховання позивачем малолітнього сина та звільнити від сплати аліментів, що стягнуті з нього на користь відповідачки на підставі судового наказу.

17 травня 2024 року позивач уточнив заявлені вимоги та просить визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_1 ; встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , від сплати аліментів на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що стягуються з нього на підставі судового наказу № 337/4037/22, виданого Хортицьким районним судом міста Запоріжжя від 01.12.2022 року.

В обґрунтування позову зазначив, що з відповідачкою 28 вересня 2002 року був зареєстрований шлюб, від якого є неповнолітні діти: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Восени 2022 року сімейні стосунки між подружжям було припинено. Рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 01 березня 2023 року по справі № 337/4036/22 було розірвано. На підставі судового наказу № 337/4037/22, виданого Хортицьким районним судом міста Запоріжжя від 01.12.2022 року, на користь ОСОБА_2 з позивача стягнуто аліменти на утримання двох дітей в розмірі 1/3 частини доходів. З моменту припинення спільного життя діти спочатку мешкали разом з мамою, позивач надавав кошти на утримання, тому жодних претензій щодо визначеного в судовому наказі розміру аліментів не мав.

Однак, так як дружина займалася виключно вихованням старшого сина і приділяла йому всю увагу, постійно виїжджала з ним за кордон (він займається спортом та перебуває тимчасово в Польщі), молодший син більшість часу перебував з ним , а згодом виявив бажання мешкати з батьком постійно.

З квітня 2023 року ОСОБА_3 мешкає з батьком і перебуває повністю на його утриманні. Колишня дружина жодної допомоги позивачеві на дитину не надає, при тому що на старшого сина він виплачує аліменти, вихованням та утриманням меншої дитини позивач займається самостійно, тому вважає, що не повинен виплачувати аліменти на користь дружини на утримання сина ОСОБА_3 .

Вирішити будь-які спірні питання з дружиною, в тому числі узгодити питання аліментів та інші, є неможливим, так як колишня дружина уникає вирішення зазначених питань і діє на свою користь.

У зв`язку з тим, що питання щодо місця проживання дитини з батьком юридично не визначене, натомість є судове рішення щодо стягнення аліментів на утримання ОСОБА_3 на користь колишньої дружини, з метою забезпечення прав та інтересів дитини, захисту прав дитини, враховуючи небажання відповідачки надати згоду в позасудовому порядку, батько вимушений звертатися до суду з вимогою щодо визначення місця мешкання дитини.

Вважає, що визначення місця проживання дитини разом з батьком, буде сприяти якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Позивач мешкає сам, у власному окремому будинку, розташованому за адресою АДРЕСА_1 . Іншу сім`ю на утриманні не має. Будинок в повній мірі відповідає якнайкращим умовам для проживання дитини, в ньому облаштовані окрема кімната для дитини, є всі необхідні умови для комфортного проживання, навчання та розвитку. Будинок розташований на власному подвір`ї, тому є всі умови і для проведення дозвілля в безпечних для дитини умовах.

Позивач офіційно працевлаштований і отримує достатній дохід, щоб утримувати дитину і щоб дитина зростала в комфортних умовах та була забезпечена всім необхідним.

Позивач створив для дитини атмосферу любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Батько з повного відповідальністю ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків, крім забезпечення дитини матеріально, під його особистим контролем і за його безпосередньої участі дитина навчається в школі, відвідує секції, відпочиває, проходить лікування, тобто дитині створені всі умови для гармонійного і усестороннього розвитку особистості.

Просив:

визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_1 ;

встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , від сплати аліментів на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що стягуються з нього на підставі судового наказу № 337/4037/22, виданого Хортицьким районним судом міста Запоріжжя від 01.12.2022 року.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 26 серпня 2024 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подалв апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції помилково визначено, що позивач намагається використати приватно-правовий інструментарій для здійснення спроби звільнення від конституційного обов`язку, передбаченого статтею 65 Конституції України, оскільки зазначене спростовується доказами реального проживання та самостійного виховання батьком малолітньої дитини.

Відзивів на апеляційну скаргу не надходило, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

29 жовтня 2024 року від представника районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, як органу опіки та піклування надійшло клопотання про розгляд справи без участі їх представника, просили суд прийняти рішення в інтересах дитини.

29 жовтня 2024 року від представника скаржника ОСОБА_6 надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи.

Відповідач, Виконавчий комітет Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області та ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, представників не направили, причини суду не повідомили.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, зі змісту вказаної норми права вбачається, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. З врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

З огляду на вказане та враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не підтверджено належними та достатніми доказами факт самостійного виховання малолітньої дитини, окрім цього суд першої інстанції зазначив про припущення, що в даному випадку позивач намагається використати приватно-правовий інструментарій для здійснення спроби звільнення від конституційного обов`язку, передбаченого статтею 65 Конституції України.

Проте, колегія суддів з такими висновками суду погодитися не може з наступних підстав.

Судом встановлено, сторони 28 вересня 2002 року зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження НОМЕР_1 , виданого 28 вересня 2002 року Запорізьким міським відділом реєстрації актів громадянського стану Запорізького обласного управління юстиції. Актовий запис № 1177 від 28 вересня 2002 року.

Від шлюбу мають синів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 01 березня 2023 року по справі № 337/4036/22, яке набрало законної сили 1 квітня 2024 року, шлюб сторонами розірвано.

Наказом Хортицького районного суду міста Запоріжжя № 337/4037/22, виданого від 01.12.2022 року, стягнуто з ОСОБА_1 , аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_2 в розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку на кожну дитину, щомісяця, та не більше десяти прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідного віку, починаючи з 30.11.2022 року і до досягнення дітьми повноліття

Згідно Акту від 7 березня 2024 року ОСББ «Трансформаторщик 6» ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_3 , 2011 року народження, з 25 квітня 2023 року по час складання акту мешкають у квартирі АДРЕСА_2 , яка в подальшому - 19 березня 2024 року - ОСОБА_1 була відчужена.

21 липня 2023 року позивач ОСОБА_1 набув у спадщину житловий будинок з відповідними господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 136,9 кв.,житловою площею 49,9кв.м.

Згідно Акту від 27 травня 2024 року ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_3 , 2011 року народження, на момент огляду мешкають за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 136,9 кв., житловою площею 49,9 кв.м.

Відповідно до довідки від 23 січня 2024 року ОСОБА_3 навчається в Малій Комп`ютерній Академії ШАГ, договір на навчання №071018744 від 20.10.2023 року укладений від імені батька ОСОБА_1 , вартість навчання становить 26400 гривень на рік, платником послуг згідно наданих квитанцій є позивач.

За висновком спеціаліста-психолога від 21 травня 2024 року індивідуальний (емоційно-вольовий, психічний, інтелектуальний) розвиток ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідає віковій нормі для дітей даного віку. ОСОБА_3 здатен самостійно, послідовно і усвідомлено описувати дії, події, обставини (факти), які відбуваються в його житті, висловлювати власну думку (оцінку, позицію) щодо дій, подій, обставин (фактів), а також, щодо людей, з якими вони пов`язані. ??? ОСОБА_3 має особисте уявлення щодо усталеного образу сім`ї. ОСОБА_3 емоційна позитивно сприймає свою сім`ю, ту в якій він проживає на даний момент, з батьком ОСОБА_1 , в якій йому комфортно, він емоційно прив`язаний до батька. Мати, ОСОБА_2 , та брата ОСОБА_4 , також включає в структуру сім`ї, але відмічає, що вони проживають окремо, в іншій країні. ???Аналіз проведеного обстеження показав, що на момент дослідження основну роль у житті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відіграє батько, з яким він зараз проживає. Він має для дитини особливе значення, між батьком та сином простежується емоційний зв`язок та близькість, ОСОБА_3 , підкреслює, що батько займається його здоров`ям, стежить за лікуванням, а також бере активну участь у процесі його формування та виховання. Поряд з цим, проявляється також значимість матері для дитини, ОСОБА_3 добре до неї ставиться, любить її. Незважаючи на окреме проживання батьків, на момент обстеження, ОСОБА_3 відчуває повноту любові, як з боку мами, так і з боку батька.

???Місцем проживання, яке ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в умовах окремого проживання батьків, асоціює з поняттям "власна домівка", в якому відчуває себе благополучніше (більш комфортно, впевнено, захищено, радісно), є місце в якому він проживає зі своїм татом, ОСОБА_1 .

???За результатами проведеного психологічного обстеження, можна зробити висновок, що вибір ОСОБА_3 місця проживання з батьком, ОСОБА_1 , обумовлений не тільки емоційною близькістю, але й емоційною комфортністю проживання з батьком, до якого ОСОБА_3 емоційно прив`язаний. Також, це обумовлено тим, що ОСОБА_3 проживаючи з батьком має не тільки позитивне сімейне середовище, а ще емоційно комфортні відносини в класному колективі своєї школи, референтну групу однолітків, що особливо значимо для підлітка, оскільки спілкування з однолітками стає провідним видом діяльності в підлітковому віці та сприяє процесу формування та розвитку особистості.

???В результаті проведеного обстеження виявлено, що бажання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживати з батьком ОСОБА_1 є самостійним, вплив третіх осіб на його формування в досліджені не виявлено.

Згідно висновку районної адміністрації Запорізької міської ради, як органу опіки та піклування щодо розв`язання спору про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_1 від 18 червня 2024 року вбачається, що 09.05.2024 спеціалістами відділу був здійснений вихід за адресою мешкання матері: АДРЕСА_3 . В результаті відвідування була проведена бесіда з ОСОБА_2 , яка надала письмові пояснення та повідомила, що вона разом зі старшим сином постійно перебувають в Німеччині через його зайнятість спортом та те, що дитині потрібна постійна підтримка і супровід, а молодший син ОСОБА_3 наразі мешкає разом з батьком в с. Розумівка, Запорізького району, області, вона підтримує зв`язок зі своїм молодшим сином, спілкується з ним засобом телефонного зв`язку. ОСОБА_2 додала, що не заперечує щодо проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з батьком та надала добровільну згоду, яка підтверджена в її поясненнях.

Для обстеження умов проживання ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_3 , проведення оцінки потреб сім`ї з метою встановлення здатності батька виконувати обов`язки щодо виховання дитини було направлено запит до служби у справах дітей Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Відповідно до інформації служби у справах дітей Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області від 06.05.2024 представниками служби було відвідано родину за їх місцем проживання: АДРЕСА_1 , під час відвідування було встановлено, що умови для проживання ОСОБА_3 не створені в повному обсязі, в будинку ведуться будівельні роботи, не прибрано, але для дитини облаштована окрема кімната, в наявності місце для сну, навчання, одяг, взуття, продукти в мінімальній кількості.

Під час розгляду питання на комісії з питань захисту прав дитини був вислуханий батько, ОСОБА_1 , який пояснив, що з квітня 2023 року його син ОСОБА_3 мешкає разом з ним та знаходиться на повному його утриманні, він займається його вихованням самостійно, але аліменти на утримання ОСОБА_3 наразі виплачує матері на підставі судового наказу від 01.12.2022 року. Вирішити питання з матір`ю дитини щодо аліментів неможливо, так як ОСОБА_2 уникає вирішення зазначеного питання, тому ОСОБА_1 вимушений був звернутися до суду щодо визначення місця проживання сина ОСОБА_3 разом з ним вже на законних підставах. Відповідно до пояснень малолітнього ОСОБА_3 він бажає проживати разом з батьком, з яким у нього дружні та довірливі стосунки. Батько займається його вихованням, допомагає у навчанні, піклується про стан його здоров`я.

В результаті вищезазначеного та керуючись ст. 161 Сімейного кодексу України, районна адміністрація Запорізької міської ради по Хортицькому району, як орган опіки та піклування, дійшла висновку про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком, ОСОБА_1 .

Згідно даних Держприкордонслужби від 20.06.2024 року вбачається, що ОСОБА_2 виїхала з України 1.12.2022 року, повернулася 31.03.2023 року, виїхала з України 25.04.2023 року, повернулася 14.06.2023 року, виїхала 13.10.2023 року, повернувшись 30.10.2023 року, 26.12.2023 року виїхала та повернулася, 22.03.2024 року виїхала з України, повернулася 12.04.2023 року, ОСОБА_3 був відсутній в державі у період з 01.12.2022 року по 31.03.2023 року. Також відповідачка ОСОБА_2 надала копії проїзних документів на підтвердження її намірів виїхати з сином ОСОБА_4 за межами України 28.07.2024 року.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Положеннями статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно з положеннями частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

При вирішенні спорів про визначення місця проживання (фізичну опіку та контроль) підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів тощо; (5) бажання дитини.

Колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення про відмову у визначенні місця проживання спільної дитини сторін з позивачем, встановлення факту самостійного виховання, суд першої інстанції не врахував обставин справи, які підлягають урахуванню при вирішенні спору зазначеної категорії, а саме постійне перебування матері за кордоном, що фактично підтверджує факт самостійного виховання позивачем дитини, не надав оцінку інтересам дитини, помилково визнав необґрунтованим висновок органів опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком, залишив поза увагою сукупність доказів, які підтверджують обґрунтованість позовних вимог. Окрім цього, судом першої інстанції зроблено припущення щодо наявності ознак використання приватно-правового інструментарію для здійснення спроби звільнення від конституційного обов`язку, передбаченого статтею 65 Конституції України, що не знайшло свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновки органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно ч.1, 2, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Акту від 7 березня 2024 року ОСББ «Трансформаторщик 6» ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_3 , 2011 року народження, з 25 квітня 2023 року по час складання акту мешкають у квартирі АДРЕСА_2 .

Згідно Акту від 27 травня 2024 року ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_3 , 2011 року народження, на момент огляду мешкають за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 136,9 кв., житловою площею 49,9 кв.м.

Відповідно до інформації служби у справах дітей Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області від 06.05.2024 представниками служби було відвідано родину за їх місцем проживання: АДРЕСА_1 , під час відвідування було встановлено, що умови для проживання ОСОБА_3 не створені в повному обсязі, в будинку ведуться будівельні роботи, не прибрано, але для дитини облаштована окрема кімната, в наявності місце для сну, навчання, одяг, взуття, продукти в мінімальній кількості.

Згідно наданих письмових пояснень, відповідачка повідомила, що вона разом зі старшим сином постійно перебувають в Німеччині через його зайнятість спортом та те, що дитині потрібна постійна підтримка і супровід, а молодший син ОСОБА_3 наразі мешкає разом з батьком в с. Розумівка, Запорізького району, Запорізької області.

Згідно даних Держприкордонслужби від 20.06.2024 року вбачається, що ОСОБА_2 виїхала з України 1.12.2022 року, повернулася 31.03.2023 року, виїхала з України 25.04.2023 року, повернулася 14.06.2023 року, виїхала 13.10.2023 року, повернувшись 30.10.2023 року, 26.12.2023 року виїхала та повернулася, 22.03.2024 року виїхала з України, повернулася 12.04.2023 року, ОСОБА_3 був відсутній в державі у період з 01.12.2022 року по 31.03.2023 року.

Відповідно до ч. ч. 4,5,6 ст. 19 Сімейного кодексу України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.

Аналогічний висновок висловлено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2021 року, справа № 758/5545/18 (провадження № 61-466св20).

Матеріали справи містять висновок Районної адміністрації по Хортицькому району Запорізької міської ради від 18.06.2024 року №21.01/03-30/357 про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 , який колегія суддів бере до уваги, враховуючи його повноту, обґрунтованість та відповідність встановленим обставинам.

Колегія суддів також бере до уваги, що згідно висновку психологічного обстеження дитини, малолітній ОСОБА_12 включає матір та старшого брата в структуру сім`ї , проте основну роль у житті дитини відіграє батько.

Окрім цього, матеріали справи містять заяву ОСОБА_2 в якій остання не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Пунктами 1,2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

У частинах першій-третій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини насамперед необхідно виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан, тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 61-327цс18 відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц).

Враховуючи встановлені обставини, а саме постійне перебування матері за кордоном, наявність обґрунтованого висновку органів опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком, враховуючи інтереси дитини, оцінюючи сукупність доказів в цілому, колегія суддів дійшла висновку про доцільність встановлення місця проживання з батьком та встановлення факту самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Разом з тим, суд вважає за необхідне роз`яснити відповідачу, що матір дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною та участі у її вихованні і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дітей щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування чи за рішенням суду.

Стосовно позовних вимог щодо звільнення ОСОБА_1 , від сплати аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що стягуються з нього на підставі судового наказу № 337/4037/22, виданого Хортицьким районним судом міста Запоріжжя від 01.12.2022 року, колегія суддів зазначає наступне.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ч. 1 ст. 180 СК України).

Згідно із ч. 3 ст. 181 СК України - за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 Сімейного Кодексу України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. (ч. 1 ст. 183 СК України).

Згідно ч. 1 ст. 191 СК України - аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

За своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Оскільки позовна вимога про звільнення ОСОБА_1 від сплати аліментів є похідної від позовних вимог про встановлення місця проживання з батьком та встановлення факту самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 малолітньої дитини ОСОБА_3 , колегія суддів вважає доцільним задовольнити такі позовні вимоги.

Окрім цього, колегія суддів, вважає необхідним також зазначити наступне.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Обґрунтовуючи відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції припустив, що подання позову про визначення місця проживання малолітнього сина разом з батьком включає встановлення юридичного факту самостійного виховання дитини батьком без участі матері, що не виключає того, що в даному випадку позивач намагається використати приватно-правовий інструментарій для здійснення спроби звільнення від конституційного обов`язку, передбаченого статтею 65 Конституції України, як то беззаперечне визнання відповідачем позовних вимог, що не є притаманним для цієї категорії спорів, посилаючись на правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23, провадження № 61-17583св23.

Проте, суд першої інстанції не взяв до уваги, що у справі № 495/2284/23 позивач мав статус військовослужбовця, що ґрунтовно відрізняє обставини цієї справи та справи № 495/2284/23, та впливає на застосування норм матеріального та процесуального права.

Також, варто зазначити, що матеріали справи не містять жодних заперечень щодо задоволення позовних вимог зі сторони ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Доводи апеляційної скарги зайшли своє підтвердження під час розгляду колегією суддів матеріалів справи.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, у зв`язку з чим оскаржувані рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовної заяви.

Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 26 серпня 2024 року у цій справі скасувати, прийняти постанову наступного змісту.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки і піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, Виконавчий комітет Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дитини, встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком малолітньої дитини та звільнення від сплати аліментів - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , від сплати аліментів на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що стягуються з нього на підставі судового наказу № 337/4037/22, виданого Хортицьким районним судом міста Запоріжжя від 01.12.2022 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 07 листопада 2024 року.

Головуючий

Судді: