Рішення

від 26.08.2024 по справі 626/221/24

КРАСНОГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 626/221/24

Провадження № 2/626/183/2024

РІШЕННЯ

Іменем України

22.08.2024 року м. Красноград

Красноградський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Дудченка В.О.,

за участю секретаря - Зінченко Л.В.,

представника позивача - адвоката Костирі Г.А.,

представника відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Краснограді в порядку загального позовного провадження цивільну справу №626/221/24, за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 з третьою особою Зачепилівською державною нотаріальною конторою Харківської області про визнання заповіту недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Позиція позивача.

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 з третьою особою Зачепилівською державною нотаріальною конторою Харківської області про визнання заповіту недійсним в якому просить:

- визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Момот С.В. 19.01.2016 року за реєстровим №115.

На обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_2 в позовній заяві заначила, що вона є рідною дочкою ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_1 її мати ОСОБА_4 померла. У травні 2022 року вона звернулась до Зачепилівської державної нотаріальної контори Харківської області з заявою про прийняття спадщини, в порядку та строки визначені ст.ст. 1268, 1269, 1270 ЦК України. Довідкою №3/02-14 від 05.01.2024 року, виданою завідувачем Зачепилівської державної нотаріальної контори Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Л.Терещенко її повідомлено, що станом на 05.01.2024 руку за матеріалами спадкової справи №131/2022 (69294592), заведеною Зачепилівською державною нотаріальною конторою 19.05.2022 року після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , яка на день смерті була зареєстрована та постійно проживала у АДРЕСА_1 , наявні дані про те, що до складу спадкоємців ОСОБА_4 входять вона та ОСОБА_3 , який являється спадкоємцем за заповітом. Вказаним заповітом ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробила наступне розпорядження: «належне міні нежитлове приміщення (магазин), площею 48,4 кв.м., що розташований у АДРЕСА_2 та житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований у АДРЕСА_3 , я заповідаю своєму сину - ОСОБА_3 ». Зауважує, що заповіт не містить жодних застережень, відносно того, що він стосується будь-якого майна або майнових прав, які будуть набуті спадкодавцем у майбутньому, а тому розпорядження, яке міститься у спірному заповіті стосується виключно прав на те майно (його частину), яке належало спадкодавцю на момент складання такого заповіту у 2016 році. На момент складання заповіту (19.01.2016 року) спадкодавець ОСОБА_4 мала у власності тільки частину у нежитловому приміщенні (магазин) та у житловому будинку, а тому не мала права розпоряджатися щодо іншої частини майна власницею якої вона не була. ОСОБА_4 (спадкодавець) перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 , про що ЗАГСом у м. Краснограді Харківської області 15.09.1979 року зроблений актовий запис №182. В подальшому будучи у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_4 набула у власність житловий будинок з надвірними будівлями, що розташовані у АДРЕСА_3 , на підставі договору купівлі-продажу від 02.03.1998 року, та нежитлове приміщення літ. А-1, площею 48,4 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 18.06.2004 року. Отже вказане нерухоме майно було об`єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , в силу вимог ст. 368 ЦК України, як майно набуте подружжям під час шлюбу, а частка кожного з подружжя у зазначеному майні складає 1/2. Заповіт ОСОБА_4 має письмову форму, нотаріально посвідчений та зареєстрований у спадковому реєстрі 19.01.2016 року, а тому в частині розпорядження частиною майна іншого співвласника ОСОБА_5 , повинен бути вчинений за згодою такого співвласника, як то вимагає ч. 2 ст. 369 ЦК України. Питання можливості подружжя спільно заповісти своє майно, яке перебуває в них у спільній власності, врегульоване ст. 1243 ЦК України. В інших випадках, застосуванню підлягають загальні норми, що регулюють порядок володіння, користування та розпорядженням майном, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, а саме ст. 369 ЦК України. Такої згоди на розпорядження своєю часткою у спільному майні ОСОБА_5 ані в письмовій ані в будь-якій іншій формі, в тому числі і у формі заповіту подружжя не надавав, що свідчить про те, що ОСОБА_4 , складаючи заповіт, розпорядилась частиною у спільній сумісній власності свого чоловіка ОСОБА_5 без його згоди, що в свою чергу є підставою для визнання такого правочину (заповіту) недійсним в порядку та на підставах передбачених ч. 4 ст. 369 ЦК України та ст.ст. 203, 215 ЦК України. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. Відповідно до Довідки №30 від 01.02.2022 року виданою Зорянським старостинським округом Красноградської міської ради ОСОБА_4 та ОСОБА_5 дійсно були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 з 2017 року по день смерті ОСОБА_5 . Таким чином, ОСОБА_4 у 2020 році фактично прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5 на його частку у спільному майні, а саме: житловому будинку з надвірними будівлями, що розташовані у АДРЕСА_3 та нежитловому приміщенні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Як наслідок, за відсутності заповіту (визнання його недійсним) до спадкового майна, що повинно спадкуватись між спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_4 , повинно включитись, серед іншого вказане вище нерухоме майно, що безпосередньо впливає на права та законні інтереси позивача як спадкоємця.

Рух справи в суді.

Ухвалою судді від 15.01.2024 року відкрито провадження у даній справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою від 12.02.2024 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.

Заяви учасників процесу.

Від третьої особи Зачепилівської державної нотаріальної контори 06.02.2024 року надійшла заява в якій просять справу розглядати за відсутності їх представника.

Позиція учасників судового процесу в судовому засіданні.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Костиря Г.А. позов підтримав з підстав викладених в позовній заяві, на його задоволенні наполягав, вказуючи на те, що заповіт, складений ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Момот С.В. 19.01.2016 року за реєстровим номером є недійсним, оскільки на момент його складання ОСОБА_4 розпорядилась майном, яке належало на праві спільної власності їй та її чоловіку ОСОБА_5 , при цьому її чоловік такої згоди на розпорядження своєю часткою у спільному майні не надавав. Крім того вказала, що на сайті Судової влади України, в розділі «Стан розгляду справ» за критеріями пошуку сторони у справі: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , відображається інформація по справі №626/1625/16-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 «про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя», яка зареєстрована в суді 12.09.2016 року, розгляд зазначеної справи тривав до 14.06.2017 року. Зазначені обставини свідчать про те, що протягом 2016-2017 років, між батьками сторін існував спір, в тому числі майнового характеру. Враховуючи, що заповіт, який оскаржується був складений також у 2016 році, то наявність в цей період спору між співвласниками майна включеного до заповіту, підтверджує неможливість узгодженого розпорядження співвласниками таким спільним майном.

Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Штець В.М. позов не визнав, просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, вказавши на те, що спадщину після смерті батька сторін фактично прийняла мати сторін по справі та відповідно дружина померлого ОСОБА_4 , яка на момент його смерті проживала з ним. Таким чином, покійна мати сторін у справі, яка фактично прийняла спадщину після смерті їх батька, стала єдиним і законним власником всього майна, яке вказане у заповіті, який позивачка просить визнати недійсним. Даний заповіт права позивачки не порушує. Права позивачки були б порушені у тому випадку, якби вона прийняла після смерті батька спадок у встановленому законом порядку, але їй з якихось причин, зокрема з тієї причини, що право власності на майно було оформлене на матір, відмовили у видачі свідоцтва про спадкування за законом після смерті батька.

Суд дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, приходить до наступних висновків.

Позиція суду.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Фактичні обставини, встановлені судом.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , яке видане Красноградським відділом реєстрації актів цивільного стану у Красноградському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) 26.04.2022 року.

Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина та після її смерті заведена спадкова справа №131/2002 (номер у Спадковому реєстрі 69294592), яка заведена Зачепилівською державною нотаріальною конторою Харківської області 19.05.2022 року, до складу спадкоємців спадкодавця входять:

- дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка зареєстрована в АДРЕСА_4 , спадкоємцем являється за законом відповідно до ст. 1261 ЦК України;

- син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що зареєстрований в АДРЕСА_3 , спадкоємцем являється за заповітом посвідченим Момот С.В. , приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Харківської області 19.01.2016 року за реєстровим номером №115 (підтверджується повідомленням Зачепилівської державної нотаріальної контори від 05.01.2024 року №3/02-14 та витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі 19.05.2022 року спадкової справи №131/2022 року).

ОСОБА_4 19.01.2016 року склала заповіт яким на випадок свої смерті зробила таке розпорядження: належне їй нежитлове приміщення (магазин), площею 48,8 кв.м., що розташоване в АДРЕСА_2 та житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований в АДРЕСА_3 , заповідає своєму сину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що мешкає в АДРЕСА_3 .

Відповідно до Договору купівлі-продажу від 02.03.1998 року ОСОБА_4 набула у власність жилий будинок з надвірними будовами, що розташований за адресою; АДРЕСА_3 , право власності на казаний будинок зареєстроване за ОСОБА_4 .

Також відповідно до Договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 18.06.2004 року ОСОБА_4 набула у власність нежитлове приміщення, площею 48,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на вказане нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_4 .

Згідно свідоцтва про шлюб ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбу з 15.09.1979 року з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_2 .

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_3 .

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені певні обставини та оцінка доказів, наданих сторонами.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 була матір`ю позивачки ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина і 19.05.2022 року Зачепилівської державної нотаріальною конторою була відкрита спадкова справа після її смерті №131/2022. При зверненні до нотаріуса позивач дізнався про наявність заповіту на користь відповідача у справі ОСОБА_3 , який є її братом.

Позивач ОСОБА_2 вважає, що вказаний вище заповіт складений з порушенням норм діючого законодавства, а тому має бути визнаний судом недійсним в порядку та на підставах передбачених ч. 4 ст. 369 ЦК України та ст. ст. 203, 215 ЦК України, оскільки ОСОБА_4 розпорядилась частиною майна іншого співвласника ОСОБА_5 , який згоди на розпорядження своєю часткою у спільному майні не давав в будь якій формі, в тому числі і у формі заповіту подружжя на підставі ст. 1243 ЦК України, а відтак оспорюваний заповіт слід визнати недійсним.

Статтями 1217,1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтями 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Заповіт, як остання воля особи, стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому призначений вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.

При цьому, право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Згідно частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту).

Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених нормами ЦК України.

Загальні підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач, у тому числі посилається на те, що мати складаючи заповіт розпорядилась частиною майна, яке перебувало у спільній власності подружжя, що свідчить про те, що оформлення і посвідчення заповіту відбулось з порушенням вимог закону, а відтак оспорюваний заповіт слід визнати недійсним.

Згідно зі ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також, статтею 60 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 1247 ЦК України визначені загальні вимоги до форми заповіту, відповідно до яких, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначених у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України та його територіальних органів, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Згідно пункту 1 глави 3 «Посвідчення заповіту, внесення змін до нього та його скасування» розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595, нотаріус посвідчує заповіти фізичних осіб з повною цивільною дієздатністю, у тому числі подружжя, які складені відповідно до вимог статей 1233-1257 Цивільного кодексу України та особисто подані нотаріусу. Посвідчення заповіту через представників не допускається. У заповіті зазначаються місце і час складення заповіту, дата та місце народження заповідача. Заповіт особисто підписує заповідач.

У статті 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, та зазначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Також, як роз`яснено у пунктах 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України, тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України, тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Відповідно до статей 215, 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Таким чином оспорюваний правочин є недійсним в силу визнання його судом, а нікчемний - в силу припису закону.

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам Цивільного Кодексу України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти:

1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі;

2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту);

3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання то).

Встановлено, що заповіт, складений ОСОБА_4 19.01.2016 року відповідає вищенаведеним вимогам закону. Вказаний заповіт складений та посвідчений у відповідності до вимог закону, зокрема: приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Момот С.В., встановлено особу заповідача та визначено обсяг його цивільної дієздатності; заповіт складено у письмовій формі, із зазначенням точного місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача, також заповідач власноручно підписав заповіт.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Статтею 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов`язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Як встановлено судом ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі з 15.09.1979 року з ОСОБА_5 , під час шлюбу ОСОБА_4 на підставі Договору купівлі-продажу від 02.03.1998 року набула у власність жилий будинок з надвірними будовами, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 та на підставі Договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 18.06.2004 року ОСОБА_4 набула у власність нежитлове приміщення, площею 48,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на вказане нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_4 та 19.01.2016 року на вказане нерухоме майно склала заповіт на ім`я сина ОСОБА_3 .

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , а ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У відповідності до копії Довідки Красноградської міської ради від 01.02.2022 року №30 ОСОБА_5 дійсно був зареєстрований в АДРЕСА_1 з 2017 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ним на момент смерті за однією адресою була зареєстрована дружина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до інформації Зачепилівської державної нотаріальної контори Харківської області від 12.03.2024 року №130/01-16 та Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 04.03.2024 року після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкова справа не заводилась.

Отже єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 є його дружина ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, інші спадкоємці першої черги не звертались з відповідними заявами про прийняття спадщини після його смерті, зокрема позивач та відповідач по справі.

Суд звертає увагу, що позовні вимоги стосуються прав та обов`язків чоловіка та дружини ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , які на час розгляду справи померли, при цьому судом встановлено, що ОСОБА_5 за життя окремо заповіт на своє майно не складав, заповіт дружини не оскаржував, про виділ частки у спільному сумісному майні вимог не заявляв, до моменту його смерті майно перебувало у спільній власності подружжя та не вибувало із його володіння, а спадщину після його смерті прийняла його дружина, яка стала єдиним власником вказаного вище нерухомого майна.

Статтею 1243 ЦК України визначено право подружжя на складання спільного заповіту, а не обов`язок.

Таким чином спадкове майно після смерті ОСОБА_4 за заповітом складається в цілому зокрема з жилого будинку з надвірними будовами, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 та нежитлового приміщення, знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки відповідно до ч. 4 ст. 1236 ЦК України чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини та відповідно до ч. 1 ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому.

Вказане нерухоме майно ОСОБА_4 заповіла своєму синові відповідачу по справі ОСОБА_3 , що відповідає волі заповідача, оскільки відповідно до заповіту вона його заповіла сину в цілому.

Посилання позивача про те, що у 2016 році між батьками сторін по справі існував майновий спір про розподіл майна суд до ваги не бере, оскільки за інформацією з Єдиного реєстру судових у справі №626/1625/16-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та поділ майна, мається ухвала від 26.09.2016 року про відкриття провадження у справі в якій зазначено, що 21.09.2016 року позивачем надано заяву про уточнення позовних вимог, а саме позивач на даний час просить суд розірвати шлюб без поділу майна та відкрито провадження у справі про розірвання шлюбу, в процесі розгляду справи ухвалою від 14.06.2017 року за заявою позивача позов про розірвання шлюбу залишено без розгляду.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні належні, достатні та допустимі докази про те, що нотаріусом при посвідченні заповіту були порушені вимоги до його форми та порядку його посвідчення, відтак, суд не приймає до уваги відповідні твердження позивача, щодо недійсності заповіту у зв`язку із тим, що заповідач при його складанні розпорядився майном, яке йому не належало, оскільки заповідач при складанні заповіту може охопитити майно, яке буде йому належати в майбутньому, а чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 76 ЦПК передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд доходить висновку про те, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки докази які б однозначно та безальтернативно вказували на наявність передбачених статті 215 ЦК України підстав визнання правочину недійсним, у матеріалах справи відсутні, а відтак спірний заповіт є чинним і визнанню недійсним не підлягає.

Висновки за результатами розгляду справи.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦК України.

За встановлених обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволені позову.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п`ята статті 263 ЦПК України).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Розподіл судових витрат.

Згідно з вимогами ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи, що суд відмовляє в задоволенні позову, за таких обставин судові витрати по справі покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 12, 76-82, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 з третьою особою Зачепилівською державною нотаріальною конторою Харківської області про визнання заповіту недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення в Харківський апеляційний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 26.08.2024 року.

Суддя