Постанова

від 20.08.2024 по справі 686/23516/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 686/23516/23

Провадження № 22-ц/4820/1057/24

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Грох Л.М. (суддя-доповідач), Янчук Т.О., Ярмолюка О.І.,

секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.,

з участю сторін та їх представників,

представниці органу опіки та піклування,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Розсошанської сільської ради Хмельницької області, виконавчий комітет Розсошанської сільської ради як орган опіки та піклування, про відібрання дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області в складі судді Продана Б.Г. від 27 лютого 2024 року.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 , звертаючись в суд з цим позовом до відповідача, вказувала, що з 10.11.2013 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 . У шлюбі в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 . Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31.10.2019 року їхній шлюб розірвано. Після припинення шлюбних відносин син проживав з матір`ю та перебував на її утриманні, батько дитини проти цього не заперечував, із заявами про визначення місця проживання дитини не звертався.

До 11.06.2023 року син сторін, ОСОБА_3 був зареєстрований і проживав з позивачкою та її чоловіком ОСОБА_4 однією сім`єю у квартирі за адресою АДРЕСА_1 .

За спільною домовленістю між сторонами 11.06.2023 року ОСОБА_2 забрав сина до себе на літні канікули і в серпні 2023 року, до початку шкільного навчання, мав повернути дитину матері. Однак відповідач досі дитину не повертає, на телефонні дзвінки позивачки не відповідає, ігнорує їх, перешкоджає матері спілкуватися з сином. Внаслідок самочинного утримання її сина ОСОБА_2 у себе дитина позбавлена спілкування з матір`ю, можливості навчатися та підтримувати соціальні зв`язки із друзями і однолітками, зростати у здорових сімейних умовах.

З врахуванням наведеного позивачка просила відібрати дитину у батька ОСОБА_2 та повернути їй за попереднім місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27.02.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Служби у справах дітей Розсошанської сільської ради Хмельницької області про відібрання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_2 і повернення її за попереднім місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 - залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати як незаконне та задовольнити позов. Вважає, що суд помилково не застосував ст.ст. 160,162 СК України. Матеріалами справи підтверджується факт самовільної, без згоди матері, з якою на підставі закону після розірвання шлюбу постійно проживала малолітня дитина, зміни місця проживання дитини її батьком ОСОБА_2 . Предметом спору у цій справі є не визначення місця проживання дитини, а відібрання її і повернення матері. Тому думка малолітнього ОСОБА_5, який не досяг 10 років, місце постійного проживання якого самовільно змінено відповідачем без її згоди, не повинна враховуватися судом у спорі, який врегульовується нормою ч. 1 ст.162 СК України. Відповідач перевів дитину на сімейну (домашню) форму навчання, внаслідок чого фактично ізолював малолітнього ОСОБА_5 не тільки від матері, але й від однокласників, вчителів, негативно впливає на стан дитини. Така поведінка відповідача призвела до постійних стресів дитини та емоційних потрясінь, в результаті чого погіршився його психоемоційний стан, що підтверджується висновками дитячого психолога ОСОБА_6 від 11.01.2023 року та від 14.11.2023 року. Наведене в сукупності спростовує висновок суду про те, що рішення суду про відмову у позові сприятиме найкращим інтересам дитини і що саме батько ОСОБА_2 створить для сина кращі умови для його морального, духовного і фізичного розвитку.

Суд не врахував, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10.04.2013 року позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 щодо його старшого сина, а рішенням від 18.09.2014 року стягнуто з нього аліменти на утримання старшого сина. Вироком Військового суду Харківського гарнізону від 03.09.2008 року ОСОБА_2 визнано винним і притягнуто до відповідальності за скоєння кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 15, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 201, ч. 2 ст. 423 КК України.

У відзиві ОСОБА_2 просить відхилити апеляційну скаргу як безпідставну, а рішення залишити без змін. Вказує, що в січні 2023 року до служби у справах дітей Розсошанської сільської ради звернувся і він, і ОСОБА_1 , комісія з питань захисту прав дитини, враховуючи категоричне заперечення ОСОБА_5 щодо проживання з мамою, запропонувала сторонам звернутися до суду з позовом про визначення місця проживання дитини. Фактично між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання дитини. Суд обґрунтовано взяв до уваги висновок органу опіки та піклування Розсошанської сільської ради, яким визнано за доцільне проживання малолітнього ОСОБА_5 з батьком, ОСОБА_2 .

У відзиві Служба у справах дітей Розсошанської сільської ради просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Згідно висновку органу опіки та піклування малолітній син сторін наразі мешкає із батьком, де для нього створені всі належні умови для виховання та гармонійного розвитку, таке бажання висловлює і сама дитина. На час звернення позивачки з цим позовом уже було рішення органу опіки про визначення місця проживання ОСОБА_8 з батьком. Вимога позивачки про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання є незаконною і задоволенню не підлягає.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 11.06.2024 року залучено виконком Розсошанської сільської ради як орган опіки і піклування, зобов`язано надати письмовий висновок органу опіки та піклування щодо доцільності чи недоцільності відібрання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у батька ОСОБА_2 та передачі його матері.

В засіданні апеляційного суду апелянтка, її представник підтримали апеляційну скаргу з викладених в ній мотивів.

Відповідач та його представниця просили відхилити апеляційну скаргу як безпідставну.

Представники органу опіки та піклування, служби у справах дітей Розсошанської сільської ради, просили залишити без задоволення апеляційну скаргу як безпідставну. Підтримали висновок органу опіки та піклування щодо недоцільності відібрання дитини в батька.

Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції не повній мірі з`ясував обставини, які мають значення для справи, допустив порушення норм процесуального права та неправильне застосування норми матеріального права, у зв`язку з чим оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 10.11.2013 року. У шлюбі у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18.04.2019 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13.03.2019 року і до повноліття дитини.

Згідно розрахунку державного виконавця Хмельницького відділу ДВС Стаднік Х. від 21.08.2023 року № 26022/3 борг ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 зі сплати аліментів на 01.07.2023 року складає 91455,43 грн., сума штрафу за 3 роки - 48657,72 грн., загальна сума боргу з урахуванням 50 % штрафу за наявність боргу понад 3 роки становить 145973,15 грн.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 31.10.2019 року шлюб між сторонами розірвано.

Після припинення шлюбних відносин спору між батьками про визначення місця проживання сина не було. За домовленістю сторін син після припинення між ними шлюбних відносин, проживав з матір`ю. Батько дитини проти цього не заперечував, із заявами про визначення місця проживання дитини не звертався.

За спільною домовленістю батьків 11.06.2023 року ОСОБА_2 забрав сина до себе на літні канікули та у серпні 2023 року, до початку шкільного навчання, мав повернути дитину матері. Однак досі відповідач дитину матері не повернув.

В провадженні Іллічівського міського суду Одеської області з 06.06.2023 року перебуває цивільна справа №686/4020/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 та припинення стягнення аліментів, рішення у справі не прийнято.

Рішенням виконавчого комітету Розсошанської сільської ради 22.08.2023 року № 1 затверджено висновок щодо доцільності визначення місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_2 .

Згідно акту обстеження умов проживання Служби у справах дітей Одеської міської ради в квартирі АДРЕСА_2 створені належні умови для проживання дитини ОСОБА_5 .

Відповідно до характеристики ОСОБА_5 , учня 3-Б класу Одеського ліцею №60 ОСОБА_5 охайний, приходить завжди в чистому одязі, забезпечений усім необхідним шкільним приладдям та речами, які необхідні для навчання в школі.

Згідно акту обстеження Служби у справах дітей Розсошанської сільської ради умови проживання дитини ОСОБА_5 в будинковолодінні по АДРЕСА_3 задовільні. Стосунки в родині дружні, доброзичливі. Дитина (з її слів) почувається у тата добре, має друзів та бажання проживати з татом.

Згідно з висновком виконавчого комітету Розсошанської сільської ради (рішення № 11 від 25.07.2024 року) недоцільним є відібрання малолітньої дитини ОСОБА_5 у батька ОСОБА_2 .

Наведене підтверджується матеріалами справи.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 попередньо була досягнута згода щодо місця проживання дитини з матір`ю, зараз між ними існує спір щодо місця проживання дитини, проте на момент звернення до суду рішення суду про встановлення місця проживання дитини з матір`ю не ухвалювалося, тому відсутні підстави для відібрання дитини від батька.

Проте з цим висновком суду першої інстанції не можна погодитися, зважаючи на таке.

За змістом статті 7 СК України жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з ст. 150 СК батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (ст. 153 СК України).

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції ООН про права дитини, яка за статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 157 СК України встановлено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Згідно з ч.4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

За змістом ч.ч.1-2 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Згідно з ч.ч.1-2 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Суд першої інстанції правильно констатував, що після розірвання шлюбу і припинення спільного проживання спору між сторонами про визначення місця проживання сина не було.

За домовленістю сторін після припинення між ними подружніх відносин син ОСОБА_3 проживав з матір`ю, ОСОБА_1 .

Згідно з довідкою виконкому Чорноморської міської ради № 15-4460 від 31.07.2023 року, даних паспорта позивачки, 09.01.2020 року зареєстровано у встановленому порядку постійне місце проживання ОСОБА_9 та її сина ОСОБА_5 за письмовою згодою батька, ОСОБА_10 , в АДРЕСА_4 .

В засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 підтвердив надання письмової згоди на реєстрацію місця проживання сина за місцем проживання матері, в АДРЕСА_4 .

В подальшому, після одруження ОСОБА_1 з ОСОБА_4 14.02.2023 року, малолітній син сторін ОСОБА_3 постійно проживав з своєю матір`ю та вітчимом в АДРЕСА_1 .

Ці обставини цілком підтверджуються довідкою виконкому Чорноморської міської ради № 15-4460 від 31.07.2023 року, актами служби в справах дітей Одеської міськради (а.с.10-11, 64, том 1).

Згідно з довідкою Одеського ліцею № 60 від 19.01.2023 року № 60, характеристики ліцею, ОСОБА_3 був зарахований і навчався у 2Б класі ліцею, в подальшому переведений до ЗБ класу (а.с.12-13, том 1).

Отже, місцем проживання малолітньої дитини сторін після припинення ними спільного проживання однією сім`єю відповідно до закону (ч.1 ст. 160 СК України, ч.4 ст. 29 ЦК України) є місце проживання її матері.

Наведене цілком спростовує висновок суду першої інстанції про те, що місце проживання дитини не було визначене у встановленому порядку на час виникнення цього спору.

Спір щодо місця проживання дитини між сторонами виник у січні 2023 року, коли батько по завершенні зимових канікул відмовився повертати до матері сина, який у нього гостював.

11.06.2023 року ОСОБА_2 з метою проведення часу із сином забрав малолітнього ОСОБА_11 до себе на літні канікули за домовленістю з матір`ю, що поверне дитину у серпні 2023 року, до початку навчального року.

Проте відповідач самочинно, без згоди матері, не повернув у серпні 2023 року дитину до матері, протиправно змінив місце проживання сина, останній досі проживає з батьком за адресою: АДРЕСА_3 .

Такі дії прямо суперечать нормі статті 162 СК України, якою встановлена презумпція правомірності поведінки того з батьків, з ким проживала дитина.

Так, якщо інший з батьків вважає такі умови непридатними для дитини, то способом захисту прав дитини є пред`явлення позову про зміну місця проживання малолітньої особи, а не самовільна зміна її місця проживання чи викрадення. Якщо відповідач доведе, що той, з ким проживала дитина, жорстоко поводився з нею, експлуатував дитину, тримав дитину в умовах, небезпечних для її життя та здоров`я, у позові повинно бути відмовлено. Дитина не може бути повернута, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я.

Такий висновок цілком узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 06 грудня 2021 року у справі № 493/1516/20-ц.

Матеріали справи не містять доказів того, що повернення дитини за місцем проживання матері створює загрозу життю та здоров`ю дитини або негативно впливатиме на її розвиток.

Посилання відповідача на факти фізичного і психологічного насильства в сім`ї матері вітчимом щодо дитини, що заперечує позивачка, не ґрунтуються на жодних доказах. Маючи нібито повідомлення від сина про такі обставини ще з січня 2023 року, відповідач підтвердив, що не звертався до органів поліції чи соціальних служб, перевірки з цього приводу не проводилися.

Відповідно до ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору, зокрема, щодо її місця проживання. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Малолітній син сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , якому на час розгляду справи виповнилося 9 років, дійсно в суді першої інстанції висловився проти його повернення до матері, за попереднім місцем проживання.

Разом з тим, думка малолітньої дитини щодо її бажання проживати з батьком не може бути визначальною при вирішенні спору щодо відібрання дитини з врахуванням змісту ст. 162 СК України.

11.06.2023 року батько у неправовий спосіб змінив місце проживання сина ОСОБА_8 та створив умови, за яких мати ОСОБА_1 позбавлена можливості спілкуватися з малолітньою дитиною. Проживання дитини в сім`ї батька та його рідні, майже повна відсутність спілкування з матір`ю та її родиною, наявність конфлікту між батьками вплинули на висловлення дитини проживати в родині батька, однак таке бажання з урахуванням віку та зрілості дитини не свідчить про те, що відібрання дитини від батька та повернення її матері суперечитиме її інтересам.

Про намагання ізолювати сина від матері, впливати на його ставлення до неї свідчать показання представників органу опіки в судах, які підтвердили неодноразову вимогу до батька не блокувати телефон сина та не перешкоджати у його спілкуванні з матір`ю. Це стверджується також ініціюванням батьком переведення сина на індивідуальне навчання, без відвідування навчального закладу, де його могла відвідати матір.

Отже, відповідач самовільно змінив місце проживання дитини, судом не встановлено створення позивачем реальної небезпеки життю і здоров`ю дитини у разі залишення її за попереднім місцем проживання, чи наявність обставин, які свідчать, що повернення дитини суперечить її законним інтересам, відтак наявні підстави для відібрання дитини у батька і повернення її за попереднім місцем проживання відповідно до статті 162 СК України.

Висновок суду першої інстанції про те, що якщо місце проживання дитини не було попередньо визначено органом опіки чи судом, то передчасною є вимога про відібрання дитини на підставі ст. 162 СК України, є помилковим.

Так, за змістом ст. 162 СК норма цієї статті захищає права не лише того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено місце проживання дитини, але й права тих батьків, з якими на підставі закону проживала малолітня дитина.

Відтак, зазначивши, що стаття 162 СК захищає права лише тих батьків, з яким на підставі рішення суду визначено місце проживання дитини, суд першої інстанції неправильно застосував вказану норму матеріального права.

Такий висновок цілком узгоджується з більш пізньою практикою Верховного Суду щодо застосування вказаної норми права (постанови від 27 червня 2019 року справа № 199/3423/18, від 06 грудня 2021 року у справі № 493/1516/20-ц, від 08 лютого 2023 року у справі № 501/488/21).

Апеляційний суд визнає необґрунтованим і не бере до уваги висновок виконавчого комітету Розсошанської сільської ради (рішення № 11 від 25.07.2024 року) як органу опіки та піклування про визнання недоцільним відібрання малолітньої дитини ОСОБА_5 у батька ОСОБА_2 та повернення її матері, оскільки той не містить аналізу обставин, що мають значення для вирішення спору відповідно до ст. 162 К України.

З врахуванням наведеного наявні підстави для відібрання дитини у відповідача та повернення її до матері за попереднім місцем проживання відповідно до статті 162 СК України.

Отже, оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст. 141 ЦПК України слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2684 грн. понесених судових витрат (1073,60 грн. за подачу позову та 1610,40 грн. за подачу апеляційної скарги).

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити.

Відібрати малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в батька ОСОБА_2 і повернути його матері ОСОБА_1 за попереднім місцем проживання.

Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 2684 грн. понесених судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27 серпня 2024 року.

Судді Л.М. Грох

Т.О. Янчук

О.І. Ярмолюк