КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 серпня 2024 року справа №320/4368/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації, Державної екологічної інспекції Столичного округу до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Департамент екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльність протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в:
26.01.2024 до Київського окружного адміністративного суду звернувся Заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації, Державної екологічної інспекції Столичного округу із позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Департамент екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034, адреса: вул. Шота Руставелі, 9а, м. Київ, 01601) щодо невжиття заходів з організації проведення робіт із винесення меж парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Томилівський» загальною площею 2,8 га та закріплення їх в натурі (на місцевості);
- зобов`язати Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034, адреса: вул. Шота Руставелі, 9а, м. Київ, 01601) відповідно до вимог законодавства України забезпечити проведення робіт із винесення меж парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Томилівський» загальною площею 2,8 та закріплення їх в натурі (на місцевості).
В обґрунтування вимог позову зазначено про необхідність визначення меж об`єкту природно-заповідного фонду, що Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» протиправно вчинено не було.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справа №320/4368/24 передана 29.01.2024 до розгляду судді Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позову.
08.03.2024 на виконання ухвали суду від 05.02.2024 надійшли пояснення, в яких зазначено про право правомірність підписання позовної заяви заступником керівника Білоцерківської окружної прокуратури Денисом Антонюком.
Таким чином, недоліки позову, встановлені ухвалою суду від 05.02.2024, усунуті.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 адміністративну справу №320/4368/24 прийнято до провадження судді Парненко В.С., ухвалено здійснювати розгляд справи спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
З аналізу наведених норм законодавства встановлено, що у випадку реєстрації учасника судового процесу в системі «Електронний суд», суд повідомляє, вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі.
Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
13.08.2024 до суду надійшли клопотання Філії «Білоцерківське лісове господарство ДП «Ліси України» про залучення останнього в якості представника відповідача та пояснення по справі. Так, Філія «Білоцерківське лісове господарство» ДП «Ліси України» вказує, що взяла на себе вказане зобов`язання по забезпеченню режиму охорони та збереження парку - пам`ятки. Враховуючи викладене, вважає що примусове зобов`язання проведення робіт із винесення меж парку - пам?ятки та закріплення їх в натурі (на місцевості) не є доцільним, враховуючи те, що Філією «Білоцерківське лісове господарство» здійснюються заходи щодо розроблення проектів землеустрою щодо встановлення меж, та те, що за парком - пам?яткою здійснюється постійний нагляд та охорона земель лісогосподарського призначення державною лісовою охороною (захист від лісо порушень, пожеж).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів №118 від 28.02.1972 «Про віднесення пам?яток природи місцевого значення за категоріями згідно нової класифікації та затвердження нововиявлених заповідних територій і природних об?єктів в області» та рішення виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів від 18.12.1984 №441 «Про класифікацію і мережу територій та об?єктів природно-заповідного фонду області» парк-пам?ятку садово-паркового мистецтва місцевого значення «Томилівський» оголошено територією природно-заповідного фонду.
У подальшому, начальником Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області у 2012 році затверджено Положення про парк-пам`ятку садово-паркового мистецтва місцевого значення «Томилівський» (далі - Положення).
Згідно з п. 1.3. Положення парк-пам?ятка «Томилівський» загальною площею 2,8 га розташований на території ДП «Білоцерківське лісове господарство», Томилівське лісництво (квартал 77, виділ 20, квартал 79 виділ 4) в адміністративних межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
Згідно п. 1.2. Положення Парк-пам?ятка входить до складу природно-заповідного фонду України і охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.
Відповідно до п. 2.1. Положення пам?ятку природи створено з метою охорони та збереження парку, цінного у науковому та естетичному значенні, де зростає більше 330 видів деревних і чагарникових порід, які не зустрічаються в навколишніх лісах.
Згідно з п. 1.6. Положення межі Парка-пам?ятки встановлюються в натурі, оформляються відповідними знаками та інформаційними матеріалами, наносяться на планово-картографічні матеріали територіальних органів Держземагентства та Землекористувача, відображаються у відповідних формах статистичної звітності з кількісного обліку земель (форма №6-зем) та землевпорядній документації, обов?язково враховуються при реконструкції та розвитку прилеглих територій.
Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області з метою забезпечення режиму охорони та збереження парку-пам?ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Томилівський» у 2012 році землекористувачу - ДП «Білоцерківське лісове господарство» видано охоронне зобов`язання за №ПСММ 7-503, яке зареєстровано в Державному управлінні охорони навколишнього природного середовища в Київській області 23.02.1999.
Відповідно до вказаного охоронного зобов?язання ДП «Білоцерківське лісове господарство» забезпечує додержання вимог заповідного режиму на території парку-пам?ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Томилівський» та згідно зі ст.ст. 27, 28, 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» виносить в натуру межі природно-заповідної території, встановлює державні межові, інформаційно-охоронні знаки, інформаційні щити, наносить контури природно-заповідної території на планово-картографічні матеріали лісовпорядкування і землеустрою з детальною характеристикою в таксаційних описах і проектах внутрішньогосподарського землеустрою.
За змістом вказаного охоронного зобов`язання, заповідний об?єкт - парк-пам?ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Томилівський» входить до складу природно-заповідного фонду України, який охороняється як національне надбанням, зі встановленням необхідних вимог режиму охорони, відтворення та використання природних ресурсів.
В той же час, опрацюванням наявної у прокуратурі інформації установлено, що відомості про визначення меж та встановлення їх в натурі (на місцевості) об?єкту природно-заповідного фонду - парку-пам?ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Томилівський», відсутні.
Так, за інформацією Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної військової адміністрації №2226-28.05.03-2022 від 25.10.2022 межі парку-пам?ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Томилівський» не винесені в натурі, відповідний проект землеустрою не розроблявся.
Відсутність визначених меж Парку-пам??ятки підтверджується і листом Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-10-0.331-3975/2-23 від 02.05.2023, відповідно до якого у регіональному та місцевому фондах документації із землеустрою та оцінки земель документація із землеустрою по встановленню меж на земельні ділянки парку-пам?ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Томилівський» відсутня.
Відомості про вказані межі до Державного земельного кадастру не внесені.
З матеріалів справи вбачається, що Білоцерківською окружною прокуратурою 07.11.2022 до ДП «Білоцерківське лісове господарство» скеровано лист №50-7257вих22 щодо надання відомостей, зокрема, про те, чи виготовлялась документація із землеустрою щодо винесення меж парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Томилівський» в натурі на місцевості.
Відповідно до листа ДП «Білоцерківське лісове господарство» №1102 від 10.11.2022 винесення меж парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Томилівський» в натуру є не актуальним та економічно недоцільним у зв?язку з наявністю матеріалів лісовпорядкування.
Таким чином, прокуратурою встановлено, що протягом тривалого часу землекористувачем не вжито заходів щодо визначення меж Парку-пам?ятки та встановлення їх в натурі (на місцевості), у зв?язку з чим відомості про земельну ділянку, на якій розташований вказаний об?єкт природно-заповідного фонду не внесено до державного земельного кадастру, що створює загрозу цілісності парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва та може призвести до пошкодження, знищення цінних рослин. Крім того, через відсутність встановлених меж парку-пам?ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Томилівський» існує реальна загроза вибуття із власності держави особливо цінних земель, що належать до природно-заповідного фонду. А отже, понад 10 років парк-пам?ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Томилівський» знаходиться без охорони, межі Парку-пам?ятки в натурі (на місцевості) залишаються не визначеними, інформаційно-охоронні знаки встановленого зразку відсутні, документи, що посвідчують право на земельну ділянку не розроблені.
Враховуючи, що землекористувачем - ДП «Білоцерківське лісове господарство» протягом тривалого часу не вчинено жодних дій щодо винесення меж Парку-пам?ятки та закріплення їх в натурі (на місцевості), виникла необхідність зобов?язати відповідача відповідно до вимог чинного законодавства забезпечити проведення робіт з винесення меж Парку-пам?ятки та закріплення їх в натурі (на місцевості), у зв`язку із чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до природно-заповідного фонду України належать природні території та об?єкти-природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам?ятки природи, заповідні урочища.
Згідно зі ст. 43 Земельного кодексу України та ч. 1 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об?єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об?єктів природно-заповідного фонду. Межі територій та об?єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об?єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об?єктів природно-заповідного фонду.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» управління територіями та об?єктами природно-заповідного фонду, для яких не створюються спеціальні адміністрації, здійснюється підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких перебувають ці території та об?єкти.
Оголошення пам?яток природи відповідно до ст. 27 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.
У відповідності до ст. 28 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природніх об`єктів, оголошених пам`ятками природи, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Стаття 60 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначає, що охорона природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, а також ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам?яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, а також регіональних ландшафтних парків, управління якими здійснюється спеціальними адміністраціями, покладається на служби їх охорони, які входять до складу служби державної охорони природно-заповідного фонду України. Охорона територій та об?єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають.
Частиною 5 ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що території та об?єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.
Зі змісту вище зазначених норм законодавства вбачається, що для забезпечення режиму охорони та збереження об?єкта природно-заповідного фонду власники або користувачі такого об?єкту зобов?язані вжити всіх необхідних заходів, передбачених Законом України «Про природно-заповідний фонд України», зокрема, вжити заходів для визначення та встановлення в натурі (на місцевості) меж територій природно-заповідного фонду, установлення охоронних зон, укладення та виконання охоронного зобов`язання.
Як було встановлено судом під час судового розгляду справи, землекористувач допустив протиправну бездіяльність з вказаного питання, а саме протягом тривалого часу не вживає заходів щодо винесення меж Парку-пам?ятки та закріплення їх в натурі (на місцевості), що створює загрозу подальшого існування об?єкту природно-заповідного фонду у своєму автентичному стані.
Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Статтею 2 Земельного кодексу України визначено, що суб?єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об?єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Згідно ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, окрім іншого, організація землеустрою та вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за цільовим призначенням поділяються на категорії, в тому числі землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.
Згідно зі ст. 43 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об?єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об?єктів природно-заповідного фонду.
Відповідно до ч. 1 ст. 79, ч. 1 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об?єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Межі територій та об?єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об?єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об?єктів природно-заповідного фонду (ч. 4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд»).
Відповідно до абзаців 11, 15 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про землеустрій» землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико- культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.
В пункті «г» ч. 1 ст. 20 Закону України «Про землеустрій» вказано, що землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути).
Згідно з ч. 2 ст. 25 Закону України «Про землеустрій» одним із видів документації із землеустрою є проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об?єктів.
Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України «Про землеустрій» замовниками документації із землеустрою можуть бути землекористувачі.
Частиною 2 ст. 47 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об?єктів розробляються з метою: а) збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу; б) створення місць для організованого лікування та оздоровлення людей, масового відпочинку і туризму; в) створення приміських зелених зон, збереження і використання об?єктів культурної спадщини; г) проведення науково-дослідних робіт; г) встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг; д) визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 46 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» витрати, пов?язані із забезпеченням режиму охорони заказників, пам?яток природи, заповідних урочищ та парків-пам?яток садово-паркового мистецтва, здійснюються за рахунок підприємств, установ, організацій, інших землевласників та землекористувачів, на території яких вони знаходяться.
За таких обставин, на Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» як правонаступника ДП «Білоцерківське лісове господарство» покладено обов?язок із організації проведення робіт із винесення меж парку-пам?ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Томилівський» загальною площею 2,8 га та встановлення їх в натурі (на місцевості), а саме замовлення проекту землеустрою та здійснення контролю за його виготовленням.
Проте, як свідчать матеріали справи, межі парку-пам?ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Томилівський» не визначені, територія об?єкту до даних Державного земельного кадастру не внесена, тому існує небезпека використання землі на території Парку-пам?ятки не за цільовим призначенням. Відсутність встановлених меж в натурі фактично унеможливить збереження його природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу, у зв?язку з чим, на переконання суду, наявні підстави для зобов?язання відповідача вжити відповідних заходів по винесенню меж Парку-пам?ятки та закріпити його межі в натурі (на місцевості).
Щодо повноважень позивача для звернення до суду з даним позовом суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 Nє 159 «Про ліквідацію територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища» припинено повноваження Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Київській області, до повноважень якого входило здійснення контролю за дотриманням законодавства у сфері організації, охорони та використання об?єктів природно-заповідного фонду.
Поряд із цим, питання забезпечення здійснення повноважень з охорони навколишнього природного середовища на місцевому рівні та передачі функцій від територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища України урегульовано Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації повноважень органів виконавчої влади у сфері екології та природних ресурсів, у тому числі на місцевому рівні».
Так, повноваження територіальних органів Центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища передано обласним, Київській, Севастопольській міським державним адміністраціям.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та інші державні органи, до компетенції яких законами України віднесено здійснення зазначених функцій.
Таким органом на території Київської області є Київська обласна державна адміністрація.
Крім того, до структури Київської обласної державної адміністрації входить Департамент екології та природних ресурсів, основним завданням якого згідно з положенням, затвердженим розпорядженням обласної державної адміністрації від 22.02.2018 №94, є забезпечення реалізації на території Київської області державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, оцінки впливу на довкілля, спрямованої на запобігання шкоді довкіллю, забезпечення екологічної безпеки, охорони довкілля, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), у сфері заповідної справи, формування, збереження та використання екологічної мережі, здійснення управління та регулювання у сфері охорони і використання територій та об?єктів природно-заповідного фонду України на території Київської області.
Департамент відповідно до своїх повноважень, зокрема, в межах компетенції забезпечує реалізацію державної політики у сфері заповідної справи, формування, збереження та використання екологічної мережі, здійснення управління та регулювання у сфері охорони і використання територій та об?єктів природно-заповідного фонду України на території Київської області.
Крім того, відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 01.06.2021 №253, Держекоінспекція здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства, зокрема про охорону і використання територій та об?єктів природно-заповідного фонду; звертається до суду із позовами щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб.
Таким чином, уповноваженими державою органами у спірних правовідносинах є Державна екологічна інспекція Столичного округу, яка має повноваження звертатись до суду з метою реалізації повноважень у сфері охорони й збереження територій та об?єктів природно-заповідного фонду та Київська обласна державна адміністрація, яка є державним органом управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів.
Згідно зі ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб?єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 (далі - Рішення Конституційного Суду України) державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб?єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У вказаному випадку інтерес держави полягає у необхідності неухильного дотримання вимог законодавства в сфері охорони об?єктів природно-заповідного фонду.
Відповідно до ст. ст. 13, 14 Конституції України земля є об?єктом права власності Українського народу, основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави.
Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що природні ресурси України є власністю Українського народу.
Згідно зі ст. 5 «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Подання прокуратурою даної позовної заяви обумовлено необхідністю відновлення та захисту порушених інтересів держави, які полягають у неухильному дотриманні режиму охорони та використання об?єкта природно-заповідного фонду, що неможливо без встановлення його меж в натурі на місцевості.
Твердження про те, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» висловлене і Європейським судом з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 10.11.2004. Вказані висновки знайшли своє відображення у правовій позиції Верховного Суду України у справі №6-92ц13, в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України зазначено, що прокурори та їх заступники подають до суду позови саме в інтересах держави.
За таких умов, охорона та збереження об?єктів та територій природно-заповідного фонду є пріоритетом та незмінно складає державний і суспільний інтерес.
Відповідно до ч. 1 ст. 62 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» державний контроль за додержанням режиму територій та об?єктів природно-заповідного фонду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, посадовими особами служби державної охорони природно-заповідного фонду України та іншими уповноваженими законом державними органами.
Відповідно до ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Такими органами у даному випадку є Київська обласна державна адміністрація та Державна екологічна інспекція Столичного округу.
3 аналізу ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» випливає, що надавши прокурору повноваження представництва, законодавець визначив можливість органів прокуратури захищати державні інтереси, якщо уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист законних інтересів держави.
У своїй постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що прокурор, подаючи до суду позов, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Зважаючи на вищезазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов?язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з?ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Так, Білоцерківською окружною прокуратурою був поданий даний позов в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та Державної екологічної інспекції Столичного округу, оскільки в ході реалізації повноважень, наданих органам прокуратури Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру», було встановлено факт недотримання вимог природоохоронного законодавства, що проявляється у не винесенні меж парку-пам?ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Томилівський» та не закріпленні її меж в натурі (на місцевості).
Про виявлені прокуратурою порушення законодавства в частині не встановлення меж парку-пам?ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Томилівський» в натурі (на місцевості) відповідні суб?єкти владних повноважень належним чином повідомлені: листом від 26.05.2023 №50-4880вих23 Київська обласна державна адміністрація та листом від 26.05.2023 №50-4881 вих23 Державна екологічна інспекція Столичного округу.
Крім того, відповідно до листа Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації №2226-28.05.3-2022 від 25.10.2022 Департаментом у додатку зазначено перелік територій та об?єктів природно-заповідного фонду з інформацією про наявність землевпорядної документації щодо винесення їх меж в натуру, серед яких, зокрема, в пункті 3 зазначено відомості про Парк-пам?ятку садово-паркового мистецтва місцевого значення «Томилівський», межі якого не винесено в натуру. Таким чином, Департамент обізнаний в порушенні вимог законодавства про природно-заповідний фонд, проте, належних заходів спрямованих на захист інтересів держави ні Київською обласною державною адміністрацією, ні Державною екологічною інспекцією Столичного округу не вжито.
Окрім зазначеного, листом від 07.06.2023 №5504/02/09.02-№/2023 Київська обласна державна адміністрація повідомила, що не вживала заходів з метою усунення допущених порушень інтересів держави у сфері охорони та ефективного використання природно-заповідного фонду та не зверталася до суду з позовною заявою про визнання протиправною бездіяльності та зобов?язання вжити заходів щодо винесення в натурі меж парку-пам?ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Томилівський».
Відповідно до листа Державної екологічної інспекція Столичного округу від 04.07.2023 №3/1/6/2-28/1918, враховуючи те, що в уніфікованій формі акту, що складається за результатом проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) відсутні питання стосовно перевірки встановлення в натурі меж територій та об?єктів природно-заповідного фонду, в Інспекції відсутні повноваження щодо звернення до суду з позовом з приводу винесення меж в натурі та зобов?язання вжити заходів щодо винесення в натурі меж парку-пам?ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Томилівський».
3 огляду на викладене, у прокурора були обґрунтовані підстави для пред`явлення позовної заяви в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та Державної екологічної інспекції Столичного округу.
Окрім того, необхідно зазначити, що у даному спорі має місце триваюче правопорушення, тобто проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов?язків, передбачених законом. Триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов?язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об?єктивно існує цей обов?язок, виконанням обов?язку відповідним суб?єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
Аналогічні за змістом правові висновки містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 25.03.2008 у справі №21-2343в007 та у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №804/401/17, від 23.11.2018 у справі №489/4756/16-а, від 11.11.2019 у справі №487/4899/15-а, від 30.01.2020 у справі №133/1173/17, від 28.04.2020 у справі №822/973/17, від 15.05.2020 у справі №361/6571/16-а.
Щодо належного відповідача по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно листа філії «Білоцерківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» №874 від 31.05.2023 вбачається, що у зв?язку з припиненням ДП «Білоцерківське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 00992042) шляхом реорганізації, а саме: приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034), відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 №943 «Про припинення державного підприємства «Білоцерківське лісове господарство» та затвердження складу Комісії з припинення» та наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 09.01.2023 №66 «Про затвердження передавального акту ДП «Білоцерківське лісове господарство» державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником прав та обов`язків ДП «Білоцерківське лісове господарство».
Наказом державного спеціалізованого господарства підприємства «Ліси України» від 09.01.2023 №249 «Про закріплення майна за філією «Білоцерківське лісове господарство» за філією «Білоцерківське лісове господарство» державного спеціалізованого господарства підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 45101561) закріплено майно, права та обов`язки, які передані за передавальним актом, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 09.01.2023 №66 «Про затвердження передавального акту ДП «Білоцерківське лісове господарство».
Відповідно до п. 1.1 Положення про філію «Білоцерківське лісове господарство» державного спеціалізованого господарства підприємства «Ліси України» філія є відокремленим підрозділом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».
Згідно п. 3.1 Положення філія є відокремленим підрозділом Підприємства, який не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені Підприємства та в його інтересах, здійснює делеговані Підприємством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Підприємства.
Відтак, всі права ДП «Білоцерківське лісове господарство» перейшли до ДСГП «Ліси України», у тому числі і обов?язок із забезпечення режиму охорони та збереження територій Парку-пам?ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Томилівський».
У відповідності до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
За сукупністю наведених обставин, враховуючи, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, відповідачем не спростовані, а відтак, підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 139 КАС України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
За таких обставин, беручи до уваги відсутність витрат суб`єкта владних повноважень пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, відсутні підстави для стягнення судових витрат з відповідача.
Керуючись статтями 139, 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації, Державної екологічної інспекції Столичного округу до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Департамент екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльність протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити;
Визнати протиправною бездіяльність Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034, адреса: вул. Шота Руставелі, 9а, м. Київ, 01601) щодо невжиття заходів з організації проведення робіт із винесення меж парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Томилівський» загальною площею 2,8 га та закріплення їх в натурі (на місцевості);
Зобов`язати Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034, адреса: вул. Шота Руставелі, 9а, м. Київ, 01601) відповідно до вимог законодавства України забезпечити проведення робіт із винесення меж парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Томилівський» загальною площею 2,8 та закріплення їх в натурі (на місцевості);
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.
Суд | Київський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 28.08.2024 |
Оприлюднено | 30.08.2024 |
Номер документу | 121250257 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи з приводу охорони навколишнього природного середовища, зокрема щодо особливої охорони природних територій та об’єктів, визначених законом |
Адміністративне
Київський окружний адміністративний суд
Парненко В.С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні