Ухвала

від 29.08.2024 по справі 295/12721/24

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа №295/12721/24

Категорія 54

2/295/3054/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.08.2024 року м. Житомир

Суддя Богунського районного суду м. Житомира Чішман Л.М., вирішуючи питання про відкриття провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради про судовий захист порушених цивільних прав та інтересів, вчиненням незаконних рішень, дій чи бездіяльності, та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

26.08.2024 ОСОБА_1 звернулася до Богунського районного суду м. Житомира з позовною заявою, якою позивач оскаржує дії суб`єкта владних повноважень, пов`язані із розглядом її клопотання щодо надання у власність земельної ділянки, та стягнення моральної шкоди.

Дослідивши матеріали справи та вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суддя дійшов наступного висновку.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частина перша ст. 19 ЦПК України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Відправлення правосуддя, зокрема, ухвалення судових рішень, є завданням судів та їх основною функцією, якщо особа вважає судове рішення необґрунтованим та незаконним передбачено можливість оскаржити відповідне рішення. В свою чергу, чинне законодавство закріплює можливість особі реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст.6Закону України«Про судоустрійі статуссуддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист порушених і оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ і організацій гарантується їх правом на звернення у встановленому порядку з вимогою до компетентного органу, наділеного юрисдикційними функціями, розпочати діяльність по розгляду і вирішенню справи зі спірних правовідносин.

Позов - це цивільний процесуальний засіб, яким забезпечується реалізація права на звернення до суду з метою здійснення правосуддя у справах, що виникають у спорах з цивільних, сімейних, трудових, житлових, авторських та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. У суді порушується не спір, а цивільна справа (відкривається провадження у справі), органом захисту є суд, процесуальним засобом захисту є рішення, а позов є тільки засобом порушення судової діяльності на здійснення правосуддя, тобто процесуальним засобом реалізації права на судовий захист.

Позов у цивільному судочинстві - це вимога заінтересованої особи до суду про здійснення правосуддя у цивільних справах на захист прав та інтересів, порушених чи оспорюваних іншою особою. У такій вимозі до суду вміщується також вимога до відповідача. Елементи позову: предмет, підстава, зміст.

Предметом позову є та його частина, яка характеризує матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої він просить ухвалити судове рішення (спірне право позивача та спірний обов`язок відповідача). Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком позивача і відповідача. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин. Предмет позову характеризується певним змістом, а в багатьох випадках і окремим об`єктом. Тому необхідно відрізняти предмет позову в його безпосередньому розумінні від матеріального об`єкта або матеріального предмета позову.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги: юридичні факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення; доказові факти, що тісно пов`язані з фактами матеріально-правового характеру, на підставі яких можна зробити висновок про їх наявність чи відсутність. Це факти з приводу подання позову, які покликані обґрунтувати необхідність захисту прав чи інтересів позивача.

Як вбачається з позовної заяви, позивач зазначає про ряд порушень законодавства з боку відповідача, зокрема, на думку позивача: незаконна відмова надати проміжну відповідь; зазначення в листах висновків які є суперечливими між собою; складання проекту про відмову без висновків експертів; оформлення проекту рішення про відмову з істотними порушеннями законодавства; протиправне складання документів - проекту рішення сесії та обгрунтування до нього, додатків до рішення, які, зокрема, не містять рекомендацій та висновків комісії з питань містобудування, дати прийняття, не мають підписів відповідальних осіб; не врахування при прийнятті рішення фрагменту з плану "червоних " ліній, акту обстеження; здійснення фотомонтажу забудови території; при прийнятті рішення документи в повній мірі не опрацьовані та не враховані, а саме не враховано що затверджений план зоновання не відповідає генеральному плану, не враховано фактичну забудову території; при складанні висновку про відмову в наданні земельної ділянки не враховано самовільні забудови гаражного кооперативу; не враховано того що земельна ділянка знаходиться в санітарно-захисній зоні об"єктів транспорту, іт.д. Тобто, на думку ОСОБА_1 було допущено 12 порушень її прав, тому позивач не згодна з проєктом рішення Житомирської міської ради «Про відмову суб`єктам земельних відносин у наданні дозволів на розроблення документацій із землеустрою», яким останній відмовлено у наданні дозволу на надання дозволу на розроблення документацій із землеустрою згідно з додатком.

За визначенням, наведеним у пункті 7 частини першої статті 4 КАС України, суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визнання предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (далі ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

При цьому частиною десятою статті 118 ЗК України передбачено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Конституційний Суд України в рішенні від 01.04.2010 №10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України вирішив, що положення пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 ЗК України в частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього Кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб`єкти владних повноважень.

Судом встановлено, що спір між сторонами виник на етапі надання дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачем, як уповноваженим органом місцевого самоврядування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикційної належності спору, предметом якого є оскарження рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання або відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Так, у постановах від 21 березня 2018 року (справа № 536/233/16-ц), 24 квітня 2018 року (справа № 401/2400/16-ц), 30 травня 2018 року (справа № 826/5737/16), 19 червня 2018 року (справа № 922/864/17) Велика Палата Верховного суду дійшла висновку про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування, а відмова особі у наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність в неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.

Проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом.

Якщо особа звертається до відповідного органу з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого цей орган приймає відповідне рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Викладене узгоджується з правовим висновком, викладеними у Постанові Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 361/2562/16-а (провадження № 11-1179апп18).

Отже, розгляд та вирішення даної справи належить до юрисдикції адміністративних судів, а доводи позивача про наявність у даному випадку цивільного спору суд вважає безпідставними та до уваги не бере.

Враховуючи предмет та підставу позову ОСОБА_1 , суд приходить до висновку, що він не може бути розглянутий в межах цивільного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суд відмовляє у відкритті провадження якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, суддя дійшов висновку, що подана позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та у відкритті провадження слід відмовити.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 186 ЦПК України суд роз`яснює позивачу, що вирішення даного спору відноситься до компетенції адміністративного суду.

Керуючись ст.ст. 4, 16, 19, 186, 354 ЦПК України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

У відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради про судовий захист порушених цивільних прав та інтересів, вчиненням незаконних рішень, дій чи бездіяльності, та стягнення моральної шкоди відмовити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що вирішення даного спору відноситься до компетенції адміністративного суду.

Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів, з дня її підписання.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 29.08.2024 року.

Суддя Л.М. Чішман