ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"31" липня 2024 р. Справа№ 927/1356/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шевчук С.Р.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання: Бондар Л.В.
за участю представників учасників справи:
від прокуратури: Синюк І.А.;
від позивача: не з`явився;
від відповідача-1: Антоненко Л.А.;
від відповідача-2: не з`явився.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут»
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.03.2024 (повний текст складено та підписано 02.04.2024) (суддя Романенко А.В.)
у справі №927/1356/23
за позовом Заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури
в інтересах держави в особі Прилуцької міської ради
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут»
до відповідача-2: Комунального некомерційного підприємства «Прилуцька міська дитяча лікарня»
про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 84924,92 грн
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст і підстави позовних вимог
Заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Прилуцької міської ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» (далі - відповідач-1) та до Комунального некомерційного підприємства «Прилуцька міська дитяча лікарня» (далі - відповідач-2), у вказаному позові просив:
- визнати недійсною додаткову угоду щодо зміни ціни № 3 від 20.10.2020 до договору про закупівлю № 41FB147-1157-20 від 02.03.2020, укладену між Комунальним некомерційним підприємством "Прилуцька міська дитяча лікарня" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівгаз збут";
- визнати недійсною додаткову угоду щодо зміни ціни № 4 від 24.11.2020 до договору про закупівлю № 41FB147-1157-20 від 02.03.2020, укладену між Комунальним некомерційним підприємством "Прилуцька міська дитяча лікарня" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівгаз збут";
- визнати недійсною додаткову угоду щодо зміни ціни № 5 від 22.12.2020 до договору про закупівлю № 41FB147-1157-20 від 02.03.2020, укладену між Комунальним некомерційним підприємством "Прилуцька міська дитяча лікарня" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівгаз збут";
- визнати недійсною додаткову угоду № 8 від 08.01.2021 до договору на постачання природного газу для потреб не побутових споживачів № 41FB147-1157-20 від 02.03.2020, укладену між Комунальним некомерційним підприємством "Прилуцька міська дитяча лікарня" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівгаз збут".
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівгаз збут" до місцевого бюджету Прилуцької міської територіальної громади кошти в сумі 84924,92 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторонами по договору про закупівлю № 41FB147-1157-20 від 02.03.2020 в порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі» було укладено ряд додаткових угод, якими змінено ціни договору, в зв`язку з чим ці додаткові угоди підлягають визнанню недійсними, а надмірно сплачені кошти - поверненню до бюджету.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 27.03.2024 у справі №927/1356/23 позов заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача - Прилуцької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» та Комунального некомерційного підприємства «Прилуцька міська дитяча лікарня» про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 84924,92 грн задоволено частково.
Визнано недійсною додаткову угоду щодо зміни ціни № 3 від 20.10.2020 до договору про закупівлю № 41FB147-1157-20 від 02.03.2020, укладену між Комунальним некомерційним підприємством «Прилуцька міська дитяча лікарня» (код ЄДРПОУ 05483581) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» (код ЄДРПОУ 39576385).
Визнано недійсною додаткову угоду щодо зміни ціни № 4 від 24.11.2020 до договору про закупівлю № 41FB147-1157-20 від 02.03.2020, укладену між Комунальним некомерційним підприємством «Прилуцька міська дитяча лікарня» (код ЄДРПОУ 05483581) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» (код ЄДРПОУ 39576385).
Визнано недійсною додаткову угоду щодо зміни ціни № 5 від 22.12.2020 до договору про закупівлю № 41FB147-1157-20 від 02.03.2020, укладену між Комунальним некомерційним підприємством «Прилуцька міська дитяча лікарня» (код ЄДРПОУ 05483581) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» (код ЄДРПОУ 39576385).
Визнано недійсною додаткову угоду № 8 від 08.01.2021 до договору на постачання природного газу для потреб не побутових споживачів № 41FB147-1157-20 від 02.03.2020, укладену між Комунальним некомерційним підприємством «Прилуцька міська дитяча лікарня» (код ЄДРПОУ 05483581) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» (код ЄДРПОУ 39576385).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» на користь місцевого бюджету Прилуцької міської територіальної громади кошти в сумі 84922,02 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» на користь Чернігівської обласної прокуратури 6709,95 грн судового збору.
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Прилуцька міська дитяча лікарня» на користь Чернігівської обласної прокуратури 6709,95 грн судового збору.
В іншій частині позову відмовлено.
Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не підтверджена наявність підстави для збільшення сторонами ціни природного газу на 54,76% з моменту його постачання за договором про закупівлю, укладення та виконання умов якого врегульовано нормами Закону України «Про публічні закупівлі». Місцевий господарський суд виходив з того, що Комунальне некомерційне підприємство «Прилуцька міська дитяча лікарня» мала беззаперечне право на отримання природного газу по ціні, визначеній в укладеному сторонами договорі, однак, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо необґрунтованих пропозицій відповідача-1 про збільшення ціни, підписало спірні додаткові угоди, як наслідок, ціна 1 куб.м. природного газу значно збільшилась, а запланований обсяг поставки - зменшився.
Суд першої інстанції також виходив з того, що відповідач-2 здійснив оплату поставленого природного газу в період з жовтня 2020 по січень 2021 на суму 349114,44 грн, що підтверджується наданими платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи. Виходячи з ціни, обумовленої сторонами в п. 3.2. Договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 17.04.2020), відповідач-2 повинен був сплатити відповідачу-1 за спожитий в спірному періоді природний газ 264192,42 грн (41300,91 куб. м х 6,39677 грн / куб. м), а отже розмір надмірно сплачених коштів становить 84922,02 грн (349114,44 грн - 264192,42 грн). З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову прокурора в частині вимог про стягнення з відповідача-1 безпідставно отриманих коштів у сумі 84922,02 грн, що відповідає приписам статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із рішенням Господарського суду Чернігівської області від 27.03.2024 у справі №927/1356/23, Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Як на підставу скасування оскаржуваного рішення, апелянт у скарзі зазначає, що в листі-запиті від 05.09.2023 за №54-75-5980ВИХ-23, який адресований Прилуцькій міській раді, Прилуцькою окружною прокуратурою було зазначено, що внаслідок укладення недійсних додаткових угод №№ 3-5, №8 КНП «Прилуцька міська дитяча лікарня» було сплачено кошти у сумі 84924,92 грн, що підлягають поверненню до місцевого бюджету. Прокурор, для встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді з питань стягнення сплачених коштів через укладення нікчемних додаткових угод, відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор просить повідомити про вжиті заходи щодо усунення виявлених порушень, зокрема звернення у період з 2020-поточного періоду 2023 років з позовом до суду про визнання додаткових угод недійсними та стягнення сплачених коштів через укладення недійсних додаткових угод, однак, зі змісту наведеного листа не можна зробити однозначного висновку все ж таки відносно чого міській раді зазначити свої заходи: з питань стягнення сплачених коштів через укладення нікчемних додаткових угод чи все ж таки недійсних додаткових угод.
Поряд з цим скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції і на той факт, що повідомлення прокурором Прилуцької міської ради в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» також не можна вважати належним, оскільки в листі прокурор зазначає, що Прилуцькою окружною прокуратурою підготовлено позовну заяву в інтересах держави в особі Прилуцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - КНП «Прилуцька міська дитяча лікарня» Прилуцької міської ради до ТОВ «Чернігівгаз збут» про визнання додаткових угод недійсними та стягнення коштів в сумі 84924,92 грн, при цьому позов поданий з іншим складом сторін, а саме в інтересах держави в особі Прилуцької міської ради, до ТОВ «Чернігівгаз збут», як відповідача-1 та Комунальне некомерційне підприємство «Прилуцька міська дитяча лікарня» Прилуцької міської ради, як відповідача-2. Крім того, з листування не можна встановити вибраний прокурором спосіб захисту інтересів держави, а саме якими нормами матеріального права обґрунтовується повернення коштів до місцевого бюджету.
Скаржник також наголошує, що позовна заява подана з порушенням пункту 4 ч. 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, позивач зазначає зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них. Отже, позивач звертається за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів. Відповідачі це особи, які порушують, не визнають або оспорюють права та законні інтереси цих осіб, однак, у позові заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури зазначив відповідачем КНП «Прилуцька міська дитяча лікарня», хоча вимог до даного відповідача ніяких не заявляє. Оскільки вимог до цієї юридичної особи не заявляється то і відсутні процесуальні підстави вважати його належним відповідачем по справ
Поряд з цим, скаржник вказує, що у позовній заяві прокурор посилається на п. 5.3, п. 5.3.4 Статуту відповідача-2, в якому джерелами формування майна та коштів підприємства є, в тому числі, кошти місцевого бюджету (бюджетні кошти), разом з цим, п. 5.3 Статуту містить і інші джерела формування майна та коштів. Такі положення Статуту підприємства, вимоги Закону України «Про прокуратуру» щодо необхідності доведення представництва прокурора в даній справі щодо захисту інтересів держави, до позовної заяви мали б бути додані докази, які б свідчили, що саме з місцевого бюджету Прилуцької міської територіальної громади використовувались кошти КНП на оплату отриманого спірного природного газу, їх цільового призначення, у разі їх відсутності, на думку скаржника, відсутні і підстави для представництва прокурором інтересів Прилуцької міської ради в даній справі, оскільки порушення інтересів держави належним чином не доведені.
Крім того, скаржник наголошує на тому, що Законом України «Про публічні закупівлі» не передбачено ані переліку органів, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни на товар на ринку, ані форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе лише у випадку коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим. Відповідач-1 наголошує, що і у відзиві на позовну заяву і у виступах в судових засіданнях його представниками зазначали, що ні законом ні договором не зазначено прямого визначення чи посилання які саме органи повинні підтверджувати коливання ціни на ринку за одиницю товару та саме якої форми чи змісту повинна бути така інформація. До укладення кожної додаткової угоди ТОВ «Чернігівгаз збут» надавало довідки коливання ціни за одиницю товару природного газу на ринку, кожна додаткова угода була підписана та скріплена печатками уповноважених осіб без зауважень чи протоколів розбіжності, виконана в повному обсязі з обох сторін, тому, на думку апелянта, висновки суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено коливання ціни при укладенні спірних додаткових угод, які визначали збільшення ціни за одиницю товару, не відповідають обставинам справи та протирічать нормам діючого законодавства.
В той же час, апелянт зазначає, що згідно висновків Верховного Суду, у разі визнання правочинів недійсними, грошові кошти є такими, що були безпідставно одержані стороною, оскільки, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач-1 зобов`язаний їх повернути позивачу, що відповідає приписам статей 216, 1212 Цивільного кодексу України, однак, що стосується даної справи №927/1356/23 у своїх позовних вимогах прокурор зазначає підставу стягнення коштів зовсім іншу, а саме ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, що протирічить висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, отже, позивачем обраний невірний спосіб захисту в даній справі, у зв`язку з чим необхідно відмовити в задоволені позовних вимог в частині стягнення коштів з ТОВ «Чернігівгаз збут».
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг по суті
22.04.2024 року матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.03.2024 у справі №927/1356/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2024 передані колегії суддів у складі: Шевчук С.Р. - головуючий, Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 витребувано з Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №927/1356/23; відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою до надходження матеріалів справи з Господарського суду Чернігівської області.
16.05.2024 на виконання вищезазначеної ухвали з Господарського суду Чернігівської області до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №927/1356/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.03.2024 у справі №927/1356/23 залишено без руху; надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» строк протягом десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання до Північного апеляційного господарського суду доказів сплати судового збору у розмірі 16104,00 грн;
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.03.2024 у справі №927/1356/23; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 05.07.2024; розгляд апеляційної скарги призначено на 31.07.2024.
Позиції учасників справи
Прокурор та позивач не скористалися своїм правом, відзив на апеляційну скаргу не подали, що відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не є перешкодою для апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали суду.
Крім того, відповідач-2 будь-яких пояснень чи заперечень по суті апеляційної скарги до суду не подав.
Явка представників учасників справи
У судове засідання 31.07.2024 з`явились представник прокуратури та відповідача-1. Представник позивача та відповідача-2 у судове засідання 31.07.2024 не з`явився. Усі учасники справи були належним чином повідомлені судом про дату, час і місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріал справи довідки про доставку електронного документа ухвали Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 до електронних кабінетів.
31.07.2024 року від Прилуцької міської ради надійшла заява про розгляд справи №927/1356/23 за відсутності уповноваженого представника позивача.
Клопотань чи заяв від відповідача-2 про відкладення розгляду апеляційної скарги чи розгляду справи за його відсутності, станом на час судового засідання до Північного апеляційного господарського суду не надходило.
Зважаючи на викладене та враховуючи, що явка представників учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, а нез`явлення в судове засідання представника відповідача-2 не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи аргументи апеляційної скарги і доказове наповнення матеріалів справи, колегія суддів вважає за можливе здійснити перегляд оскаржуваного судового акта в апеляційному порядку без участі в судовому засіданні представника відповідача-2.
У судовому засіданні 31.07.2024 року представник відповідача-1 (скаржник ТОВ «Чернігівгаз збут») вимоги апеляційної скарги підтримав з викладених у ній підстав та просив апеляційну скаргу задовольнити.
Представники прокуратури в судовому засіданні просили апеляційну скаргу відповідача-1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Заяви та клопотання учасників справи
09.07.2024 року до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» надійшло клопотання про зупинення провадження, в якому заявник просить зупинити провадження у справі №927/1356/23 до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейнір Бізнес Груп» щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Вказане клопотання обґрунтоване тим, що відповідачу-1 стало відомо про те, що другий сенат 24.04.2024 на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розпочав розгляд справи за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейнір Бізнес Груп» (https://ccu.gov.ua/novyna/sud-rozglyadayespravu-za-konstytuciynoyu-skargoyu-tov-reynir-biznes-grup-yake-osporyuye). ТОВ «Рейнір Бізнес Груп» звернулося до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність статті 131-1 Конституції України приписи абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», так, суб`єктом звернення до суду з позовною заявою у цій справі є прокурор, а під час подання позову, крім норм Господарського процесуального кодексу України, прокурор керувався ст. 131-1 Конституції України та ст.ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», у зв`язку з цим виникла об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи, яка розглядається в порядку конституційного провадження, що є підставою для зупинення провадження у даній справі.
У судовому засіданні 31.07.2024 представник відповідача-1 просив вказане клопотання задовольнити та зупинити справу №927/1356/23 до вирішення справи, яка розглядається у порядку конституційного провадження, у свою чергу, прокурор проти вказаного клопотання заперечив, просив його залишити без задоволення.
Заслухавши думку сторін, колегія суддів дійшла висновку, що вказане клопотання відповідача-1 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
За приписами ч. 5 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Таким чином, зупинення провадження у справі процесуальний закон пов`язує з неможливістю розгляду справи, що розглядається, до вирішення іншої справи.
Колегія суддів зазначає про те, що у цій справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
При цьому, за приписами ч. 2 ст. 152 Конституції України Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення, а відтак, визнання неконституційними приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» не буде свідчить про відсутність у прокурора підстав для звернення до суду з цим позовом та не вплине на вирішення по суті саме цього спору.
Також колегія суддів зауважує і на наступному.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»).
З огляду на вказані обставини, колегія суддів порадившись на місці, протокольною ухвалою відмовляє у задоволенні клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі №927/1356/23 до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейнір Бізнес Груп» щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
29.07.2024 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» надійшло клопотання про зупинення провадження у справі 927/1356/23 до оприлюднення постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №918/1043/21.
Обґрунтовуючи підстави передачі справи № 918/1043/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказувала на наявність виключної правової проблеми у застосуванні ч. 3 ст. 228 України з урахуванням ст. 203, 216 цього Кодексу та ст. 208 ГК України, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, а також вказує необхідність відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, щодо застосування односторонньої реституції замість двосторонньої (частина третя статті 216 Цивільного кодексу України).
У судовому засіданні 31.07.2024 представник відповідача-1 просив вказане клопотання задовольнити та зупинити справу №927/1356/23 до оприлюднення постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №918/1043/21, у свою чергу, прокурор проти вказаного клопотання заперечив, просив його залишити без задоволення.
Заслухавши думку сторін, колегія суддів дійшла висновку, що вказане клопотання відповідача-1 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як уже зазначалося вище, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках: об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини першої 1 статті 227 цього Кодексу до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (пункт 4 частини 1 статті 229 Господарського процесуального кодексу України).
Зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків (частина 1 статті 117 Господарського процесуального кодексу України), який продовжується з дня поновлення провадження у справі (частина 2 статті 117 Господарського процесуального кодексу України), а самі випадки, які регламентують зупинення провадження у справі чітко передбачені статтями 227, 228 Господарського процесуального кодексу України і є вичерпними.
Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 14.02.2022 у справі №357/10397/19 виснувала, що для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати: чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.
З огляду на викладене, відсутні підстави для зупинення провадження у даній справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №918/1043/21, оскільки відсутня об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи №927/1356/23.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
26.12.2019 року Комунальне підприємство «Прилуцька міська дитяча лікарня» Прилуцької міської ради (відповідач-2), провела закупівлю природного газу ДК 021:2015:09120000-6 - Газове паливо, обсягом 93000 куб.м, строк поставки 31.12.2020, очікуваною вартістю 960000,00 грн, за рахунок бюджетних коштів.
За результатами проведених торгів UA-2019-12-09-001021-b переможцем визначено ТОВ «Чернігівгаз збут» (відповідач-1), за остаточною ціновою пропозицією 594900,00 грн (з урахуванням ПДВ).
02.03.2020 року між ТОВ «Чернігівгаз збут» (постачальник, відповідач-1) та Комунальним підприємством «Прилуцька міська дитяча лікарня» Прилуцької міської ради (споживач, відповідач-2) уклали договір № 41FВ147-1157-20 про закупівлю, за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язався передати у власність споживачу, що є бюджетною установою / організацією та є кінцевим споживачем, 09120000-6 газове паливо (природний газ), а споживач зобов`язався прийняти та оплатити вартість газу в розмірах, строки та порядку, що визначені в договорі.
За пунктом 1.2 договору обсяг постачання газу - 93000 куб. м.
Планові обсяги постачання газу в 2020 році по місяцях: січень-лютий - 000,00, березень - 20000,00, квітень - 8000,00, травень - вересень - 0,00, жовтень - 10000,00, листопад - 25000,00, грудень - 30000,00 (пункт 1.3 договору).
Обсяг переданого (спожитого) газу за розрахунковий період (пункт 4.1 договору), що підлягає оплаті споживачем, визначається на межі балансової належності між Оператором ГРМ та споживачем на підставі даних комерційних вузлів обліку (лічильників газу) визначених у заяві-приєднанні до договору розподілу природного газу, укладеного між Оператором ГРМ та споживачем, а також з урахуванням процедур, передбачених Кодексом ГРМ (пункт 2.3 договору).
За умовами пунктів 3.1 - 3.7 договору, розрахунки за поставлений споживачу газ здійснюється за цінами, що встановлюються між постачальником та споживачем.
Ціна за 1000 куб. м природного газу з урахуванням тарифів на транспортування магістральними мережами, податку на додану вартість становить - 6396,7742 грн за 1000 куб.м., в т. ч. ПДВ - 20%.
Загальна сума Договору складає 594900,00 грн, в т. ч. ПДВ.
Ціна, зазначена у п. 3.2. договору, може змінюватися протягом дії договору відповідно до вимог законодавства в сфері публічних закупівель. Зміна ціни узгоджується шляхом підписання додаткової угоди до цього договору.
Сторони домовились, що ціна газу, розрахована відповідно до пунктів 3.2, 3.4 договору, застосовується сторонами при складанні актів приймання - передачі газу та розрахунках за цим договором. Місячна вартість газу визначається як добуток ціни газу та загального обсягу фактично поставленого (спожитого) газу, визначеного згідно з розділом ІІ цього договору. Загальна сума договору складається із місячних сум вартості газу, поставленого споживачеві за даним договором.
Договір набуває чинності із дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за наявності) і діє в частині постачання газу з 01.03.2020 до 31.12.2020, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (пункту 11.1 договору).
Дія договору про закупівлю може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в договорі, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку (пункт 11.2 договору).
Відповідно до пункту 11.7. договору істотні умови цього договору не можуть змінюватись після його підписання до виконання сторонами зобов`язань у повному обсязі, крім випадків, зокрема:
- зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в цьому договорі.
Коригування ціни товару відповідно до пункту 2 частини 4 статті 36 Закону та умов цієї тендерної документації може здійснюватись лише за умови здійснення поставки товару в розмірі не менше 30 % від загального обсягу товару за договором та за умови обов`язкового надання постачальником документів, які підтверджують факт коливання ціни такого товару на ринку у Чернігівській області від Торгово-промислової палати України або іншого органу, що має право надавати такі висновки;
При кожному внесенні змін до договору про закупівлю шляхом укладання додаткової угоди до Договору, сторони зобов`язані кожного разу надавати документи, що підтверджують факт коливання ціни товару на ринку за відповідний період, та належним чином виконувати умови Договору з урахуванням змінених його умов (підпункт 2 пункту 11.7 договору).
Як вбачається з матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» звернулось з листом № 14704-Сл-4603-0420 від 14.04.2020 до Комунального некомерційного підприємства «Прилуцька міська дитяча лікарня» Прилуцької міської ради щодо зміни ціни та повідомило, що ціна за 1000 куб. м природного газу (з урахуванням тарифу на транспортування магістральними мережами та податку на додану вартість) з 01.04.2020 становить 6396,77 грн у тому числі ПДВ. Відтак, споживачу направлена відповідна додаткова угода до договору.
17.04.2020 року Комунального некомерційного підприємства «Прилуцька міська дитяча лікарня» Прилуцької міської ради та ТОВ «Чернігівгаз збут» уклали додаткову угоду № 1 до договору № 41FВ147-1157-20, що поширює свою дію на відносини сторін з 01.04.2020, за якою сторони змінили редакцію пунктів 1.3., 3.2., 3.3. Договору в наступній редакції, визначивши:
Планові обсяги постачання газу в 2020 році по місяцях: січень - 0,00, лютий - 0,00, березень - 10277,21, квітень - 8000,00, травень-вересень- 0,00, жовтень - 10000,00, листопад - 25000,00, грудень - 39722,79; всього: 93 тис. куб. м.
Ціна за 1000 куб. м природного газу з урахуванням тарифів на транспортування магістральними мережами, податку на додану вартість з 01.04.2020 становить 6396,77 грн з ПДВ.
Загальна сума Договору складає 594899,65 грн, в т. ч. ПДВ.
25.09.2020 року Комунальне некомерційне підприємство «Прилуцька міська дитяча лікарня» Прилуцької міської ради та ТОВ «Чернігівгаз збут» уклали додаткову угоду № 2 до договору № 41FВ147-1157-20, що вважається укладеною з дати її підписання, за якою сторони змінили редакцію пунктів 1.2., 1.3., 3.3. Договору в наступній редакції, визначивши:
Річний обсяг постачання газу - до 74240,54 куб. м.
Планові обсяги постачання газу по місяцях: січень - 0,00, лютий - 0,00, березень - 10277,21, квітень - 4107,59, травень - 3,95, червень - 3,82, липень - 3,95, серпень - 3,95, вересень - 3,95, жовтень - 10000,00, листопад - 20000,00, грудень - 29836,12.
Загальна сума Договору складає 474899,65 грн, в т. ч. ПДВ - 20%.
В подальшому Товариство з обмеженою відповідальності «Чернігівгаз збут» звернулось з листом № 14704-Сл-11261-1020 від 08.10.2020 до Комунального некомерційного підприємства «Прилуцька міська дитяча лікарня» Прилуцької міської ради щодо зміни ціни та повідомило про зростання вартості природного газу в жовтні 2020 року, в зв`язку з чим ціна природного газу (з урахуванням вартості послуги доступу до потужності та ПДВ) з 01.10.2020 за 1000 куб. м становить 7035,81 грн. Коливання ціни природного газу підтверджене експертним висновком Львівської торгово-промислової палати (далі - ТПП) №19-09/883 від 25.09.2020. Відтак, споживачем має бути підписана відповідна додаткова угода до договору, примірник якої доданий постачальником до цього листа, разом з копією експертного висновку Львівської ТПП.
За інформаційною довідкою № 19-09/883 від 25.09.2020 про середньозважені ціни на природний газ ресурсу вересня - жовтня 2020 року, наданою Львівською ТПП на запит ТОВ «Чернігівгаз збут» № 14704-Сл-10585-0920 від 23.09.2020, наведена інформація, за даними сайту ТБ «Українська енергетична біржа» станом на 24.09.2020, про середньозважені ціни на природний газ за результатами укладених угод за жовтень 2020 року - в розмірі 5438,49 грн та за вересень 2020 року - в розмірі 4702,9 грн.
У примітці зазначено, що довідка є фактографічною та не містить узагальнюючої інформації щодо рівня цін товару на внутрішньому ринку.
У інформаційному листі ДП «Держзовнішінформ» №122/169 від 21.10.2020, на запит ТОВ «Чернігівгаз збут» №14704-Сл-11444-1020 від 16.10.2020, зазначено, що згідно з інформацією опублікованою на офіційному сайті Товарної біржі «Українська енергетична біржа» станом на 16.10.2020, середньозважена ціна газу становить: ресурс вересня 2020 року - 4702,90 грн/1000 куб.м; жовтня 2020 року - 5466,31 грн/1000 куб.м; коливання ціни між вказаними періодами + 16,23%. Також приведена вартість природного газу на європейських хабах до кордону України станом на 16.10.2020 за тис. куб. м: на TTF - 7526 грн; Gaspool - 7631 грн, NCG - 7441 грн.
У примітці зазначено, що довідка носить інформативний характер і не враховує умов договорів та контрактів.
20.10.2020 року Комунальне некомерційне підприємство «Прилуцька міська дитяча лікарня» Прилуцької міської ради та ТОВ «Чернігівгаз збут» уклали додаткову угоду № 3 до договору № 41FВ147-1157-20, що поширює свою дію на відносини сторін з 01.10.2020, за якою сторони змінили редакцію пунктів 1.2, 1.3, 3.2, 3.3 договору в наступній редакції:
Річний обсяг постачання газу - до 68805,79 куб. м.
Планові обсяги постачання газу у 2020 році по місяцях: січень - 0,00, лютий - 0,00, березень - 10277,21, квітень - 4107,59, травень - 3,95, червень - 3,82, липень - 3,95, серпень - 3,95, вересень - 3,82, жовтень - 10000,00, листопад - 20000,00, грудень - 24401,50.
Ціна, з 01 жовтня 2020 року, за 1000 куб.м природного газу з урахуванням тарифів на транспортування магістральними мережами, податку на додану вартість становить 7035,81 грн за 1000 куб.м., в т.ч. ПДВ - 20%.
Загальна сума договору складає 474899,65 грн, в т. ч. ПДВ.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» звернулось з листом № 14704-Сл-12113-1120 від 10.11.2020 до Комунального некомерційного підприємства «Прилуцька міська дитяча лікарня» Прилуцької міської ради щодо зміни ціни та повідомило про зростання вартості природного газу в жовтні 2020 року, в зв`язку з чим ціна природного газу з урахуванням вартості послуги доступу до потужності та ПДВ з 01.11.2020 за 1000 куб. м становить 7738,69 грн. Коливання ціни природного газу підтверджене експертним висновком ДП «Держзовнішінформ» №122/193 від 04.11.2020. Відтак, споживачем має бути підписана відповідна додаткова угода до договору, примірник якої доданий постачальником до цього листа, разом з копією експертного висновку ДП «Держзовнішінформ».
У інформаційному листі ДП «Держзовнішінформ» № 122/193 від 04.11.2020, на запит ТОВ «Чернігівгаз збут» №14704-Сл-11726-1020 від 29.10.2020, зазначено, що згідно з інформацією опублікованою на офіційному сайті Товарної біржі «Українська енергетична біржа» станом на 02.11.2020, середньозважена ціна газу становить: ресурс жовтня 2020 року - 5983,81 грн/1000 куб.м; листопада 2020 року - 6618,83 грн/1000 куб.м; коливання ціни між вказаними періодами + 10,61%. Також приведена вартість природного газу на європейських хабах до кордону України станом на 02.11.2020 за тис. куб.м: на TTF - 7145 грн; Gaspool - 7128 грн, NCG - 6968грн.
У примітці зазначено, що довідка носить інформативний характер і не враховує умов договорів та контрактів.
24.11.2020 року Комунальне некомерційне підприємство «Прилуцька міська дитяча лікарня» Прилуцької міської ради та Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» уклали додаткову угоду № 4 до договору № 41FВ147-1157-20, що поширює свою дію на відносини сторін з 01.11.2020, за якою сторони змінили редакцію пунктів 1.2, 1.3, 3.2 договору в наступній редакції, визначивши:
Річний обсяг постачання газу - до 64225,33 куб.м.
Планові обсяги постачання газу у 2020 році по місяцях: січень - 0,00, лютий - 0,00, березень - 10277,21, квітень - 4107,59, травень - 3,95, червень - 3,82, липень - 3,95, серпень - 3,95, вересень - 3,82, жовтень - 3970,76, листопад - 20000,00, грудень - 25850,28.
Ціна за 1000 куб.м природного газу з урахуванням тарифів на транспортування магістральними мережами, податку на додану вартість з 01.11.2020 становить 7738,69 грн з ПДВ.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» звернулось з листом № 14704-Сл-12600-1120 від 27.11.2020 до Комунального некомерційного підприємства «Прилуцька міська дитяча лікарня» Прилуцької міської ради щодо зміни ціни та повідомило про зростання вартості природного газу в жовтні 2020 року, в зв`язку з чим ціна природного газу з урахуванням вартості послуги доступу до потужності та ПДВ з 01.11.2020 за 1000 куб.м становить 8511,79 грн. Коливання ціни природного газу підтверджене ціновою довідкою Харківської ТПП №1522/20 від 27.11.2020. Відтак, споживачем має бути підписана відповідна додаткова угода до Договору, примірник якої доданий постачальником до цього листа, разом з копією цінової довідки Харківської ТПП.
За ціновою довідкою № 1522/20 від 27.11.2020 Харківської ТПП за наявною інформацією щодо рівня цін по постачанню природного газу для установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів на умовах оплати протягом або після періоду постачання природного газу, суб`єктів ринку природного газу - регіональних газопостачальних підприємств, діапазон цін на природний газ на ринку України становить 5400,00-8851,891 грн/за 1000 куб.м з 01.11.2020, згідно з інформацією опублікованою на офіційному сайті Товарної біржі «Українська енергетична біржа», середньозважена ціна газу становить: ресурс жовтня 2020 року (станом на 01.10.2020) - 5465,55 грн/1000 куб.м; листопада 2020 року (станом на 02.11.2020) - 6618,83 грн/1000 куб.м; коливання середньозваженої ціни між вказаними періодами + 21,10%.
22.12.2020 року Комунальне некомерційне підприємство «Прилуцька міська дитяча лікарня» Прилуцької міської ради та Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» уклали додаткову угоду № 5 до договору № 41FВ147-1157-20, що поширює свою дію на відносини сторін з 01.12.2020, за якою сторони змінили редакцію пунктів 1.2, 1.3, 3.2 договору в наступній редакції, визначивши:
Річний обсяг постачання газу - до 60869,40 куб.м.
Планові обсяги постачання газу по місяцях: січень - 0,00, лютий - 0,00, березень - 10277,21, квітень - 4107,59, травень - 3,95, червень - 3,82, липень - 3,95, серпень - 3,95, вересень - 3,82, жовтень - 3970,76, листопад - 8901,61, грудень - 33592,74.
Ціна за 1000 куб. м природного газу з урахуванням тарифів на транспортування магістральними мережами, податку на додану вартість з 01.12.2020 становить 8511,79 грн з ПДВ - 20%.
30.12.2020 року Комунальне некомерційне підприємство «Прилуцька міська дитяча лікарня» Прилуцької міської ради та Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» уклали додаткову угоду № 6 до договору № 41FВ147-1157-20, що вважається укладеною з дати її підписання, за якою сторони змінили редакцію пунктів 1.2, 1.3, 3.3 договору в наступній редакції:
Річний обсяг постачання газу - до 48276,66 куб. м.
Планові обсяги постачання газу по місяцях: січень - 0,00, лютий - 0,00, березень - 10277,21, квітень - 4107,59, травень - 3,95, червень - 3,82, липень - 3,95, серпень - 3,95, вересень - 3,82, жовтень - 3970,76, листопад - 8901,61, грудень - 21000,00.
Загальна сума договору складає 367712,83 грн з ПДВ - 20%.
30.12.2020 року Комунальне некомерційне підприємство «Прилуцька міська дитяча лікарня» Прилуцької міської ради та Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» уклали додаткову угоду № 7 до договору № 41FВ147-1157-20, що вважається укладеною з дати її підписання, за умовами якої, відповідно до частини 5 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції, що діяла до 19.04.2020) сторони домовились продовжити строк дії договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку 2021 року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в договорі, якщо видатки на цю мету затверджені в установленому порядку.
В подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» звернулось з листом № 14704-Сл-23-0121 від 04.01.2021 до Комунальне некомерційне підприємство «Прилуцька міська дитяча лікарня» Прилуцької міської ради щодо зміни ціни, в якому запропоновано укласти додаткову угоду щодо продовження дії договору та повідомлено, що ціна за природний газ з 01.01.2021 складає 9,90 грн 1 куб. м, відтак, споживачем має бути підписана відповідна додаткова угода до договору, примірник якої доданий постачальником до цього листа.
08.01.2021 року Комунальне некомерційне підприємство «Прилуцька міська дитяча лікарня» Прилуцької міської ради та Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» уклали додаткову угоду № 8 до договору № 41FВ147-1157-20, яка вважається укладеною з дати її підписання і поширює свою дію на відносини, що склалися між сторонами з 01.01.2021 по 31.03.2021 в частині постачання газу, а в частині проведення розрахунків - до їх повного виконання. Даною угодою сторони домовились доповнити п. 1.3 договору новим абзацем - планові обсяги постачання газу на 2021 рік по місяцях: січень - 6000,00, лютий - 1000,00, березень - 428,54 та викласти п. 3.2 договору в наступній редакції: ціна за 1 куб. м природного газу з урахуванням тарифів на транспортування магістральними мережами, податку на додану вартість з 01.01.2021 становить 9,90 грн з ПДВ.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору, в період з жовтня 2020 року по січень 2021 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» поставив Комунальному некомерційному підприємству «Прилуцька міська дитяча лікарня» Прилуцької міської ради природний газ у загальному обсязі 41300,91 куб. м, вартістю 349114,44 грн, про що свідчать двосторонні акти приймання-передавання природного газу: № ЧРЗ80007905 від 12.11.2020 на суму 27937,51 грн (обсяг споживання 3970,76 куб. м); № ЧРЗ80008194 від 11.12.2020 на суму 68886,79 грн (обсяг споживання 8901,61 куб. м); № ЧРЗ80009300 від 24.12.2020 на суму 178747,59 грн (обсяг споживання 21000 куб. м); № ЧРЗ81001130 від 16.02.2021 на суму 73542,55 грн (обсяг споживання 7428,54 куб. м).
Комунальне некомерційне підприємство «Прилуцька міська дитяча лікарня» Прилуцької міської ради повністю розрахувалась за спожитий природний газ у вказаному періоді, що підтверджується засвідченими копіями платіжних доручень: № 1046 від 16.11.2020 на суму 27937,51 грн, № 1084 від 15.12.2020 на суму 68886,79 грн, № 1088 від 28.12.2020 на суму 178747,59 грн, № 29 від 19.02.2021 на суму 73542,55 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор вказав, що на підставі додаткових угод №№ 3 - 5, 8 до договору № 41FВ147-1157-20 від 02.03.2020, укладених з порушенням вимог частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», вартість 1 куб. м природного газу зросла на 3,50323 грн (з 6,39677 грн до 9,90 грн) або на 54,76%, в той час як загальний об`єм палива зменшився. Тобто, замовник - Комунальне некомерційне підприємство «Прилуцька міська дитяча лікарня» Прилуцької міської ради здійснила оплату товару за ціною значно вищою, ніж була визначена тендерною документацією, при цьому обсяг поставленого палива суттєво скоротився.
За твердженням прокурора, недобросовісні дії зі сторони Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут», яке на момент проведення публічної закупівлі свідомо занизило ціну тендерної пропозиції, неправомірно ініціювало внесення відповідних змін до договору, як наслідок, змінило ціну природного газу на 54,76%, що в цілому зробило результат закупівлі невизначеним та, як наслідок, призвело до неефективного використання коштів місцевого бюджету Прилуцької міської територіальної громади.
У свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» у відзиві на позов проти задоволення вимог заперечило у повному обсязі вважаючи, що в прокурора відсутні підстави для здійснення представництва інтересів держави в особі Прилуцької міської ради, зокрема не надані докази, що уповноважений орган, в інтересах якого прокурор звернувся до суду з позовом, не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження щодо захисту інтересів держави. Вважає, що Прилуцька міська рада не є належним позивачем у справі. Прокурор не довів належними та допустимими доказами, що спірні додаткові угоди укладені з порушенням вимог частини 4 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема, факт коливання ціни кожного разу був підтверджений документально. Заперечив щодо застосування приписів статті 216 Цивільного кодексу України щодо стягнення коштів в сумі 84924,92 грн, оскільки вказана норма не передбачає односторонньої реституції.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 27.03.2024 у справі №927/1356/23 позов Заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури поданого в інтересах держави в особі Прилуцької міської ради до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» та до відповідача-2: Комунального некомерційного підприємства «Прилуцька міська дитяча лікарня» про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 84924,92 грн задоволено частково. Визнано недійсними додаткові угоди №№ 3-5, 8; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» на користь Прилуцької міської ради 84922,02 грн та покладено на відповідачів судовий збір.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що прокурор, на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів, у розумінні статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України, довів наявність правових підстав для задоволення позову в частині визнання спірних угод недійсними та стягнення 84922,02 грн безпідставно отриманих коштів.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку передбаченому цим Законом здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України в визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрите за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення в справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):
«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або в випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора в цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує - наскільки участь прокурора в розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачена важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено. Положення вказаної норми відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді.
Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді в виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 частини 2 статті 129 Конституції України).
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення її інтересів, якщо їх захист не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України в справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин.
В основі перших завжди є потреба в здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності в статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого в статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко невизначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо в сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звернувся до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
За частинами 4, 7 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи така відповідь взагалі не отримана, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
У даній справі прокурор подав позов в особі Прилуцької міської ради, в зв`язку з невиконанням нею своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави суді; не забезпечення раціонального витрачання бюджетних коштів.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі» до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать: 1) органи державної влади (орган законодавчої, органи виконавчої, судової влади), та правоохоронні органи держави, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, об`єднання територіальних громад; 3) юридичні особи, які є підприємствами, установами, організаціями (крім тих, які визначені у пунктах 1 і 2 цієї частини) та їх об`єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Частиною 1 статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Частиною 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України (частина 1 статті 61 Закону України «Про місцеве самоврядування»).
Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону (частина 4 статті 61 Закону України «Про місцеве самоврядування»).
Згідно з пунктами 1.1, 1.3, 1.4 Статуту Комунального некомерційного підприємства «Прилуцька міська дитяча лікарня» Прилуцької міської ради, затвердженого рішенням міської ради 31.08.2018, підприємство є закладом охорони здоров`я - комунальним унітарним некомерційним підприємством, що займається медичною практикою в формі надання первинної медико-санітарної (педіатричної) та вторинної / спеціалізованої (амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної) допомоги дитячому населенню міста.
Підприємство створене на базі майна територіальної громади м. Прилуки.
Засновником, власником та органом управління майном підприємства є територіальна громада м. Прилуки в особі Прилуцької міської ради. Підприємство є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним засновнику.
За пунктами 4.1, 4.5, 4.6 Статуту підприємство є юридичною особою публічного права. Підприємство має самостійний баланс, рахунки в Державному казначействі України, установах банку, круглу печатку зі своїм найменуванням, штампи, а також бланки з власними реквізитами. Підприємство має право укладати угоди (договори), набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов`язки, бути особою, яка бере участь у справі, що розглядається в судах України, міжнародних та третейських судах.
Майно підприємства є комунальною власністю і закріплюється за ним на праві оперативного управління (п. 5.1 Статуту).
Джерелами формування майна та коштів підприємства є, зокрема, кошти місцевого бюджету (бюджетні кошти) (п. 5.3.4 Статуту).
Засновник має право здійснювати контроль фінансово-господарської діяльності підприємства та контроль за якістю і обсягом надання медичної допомоги (п. 10.3 Статуту).
За обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (частина 1 статті 22 Бюджетного кодексу України»).
Згідно з п. 3 частини 2 статті 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, є місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.
Пунктом 3 частини 5 цієї статті визначено, що головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження в законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та / або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них в установленому порядку обсяги бюджетних асигнувань.
Таким чином, Прилуцька міська рада є розпорядником бюджетних коштів вищого рівня по відношенню до Комунального некомерційного підприємства «Прилуцька міська дитяча лікарня», яка в свою чергу є одержувачем вказаних коштів.
Публічна закупівля природного газу (ДК 021:2015:09120000-6 - Газове паливо) (ідентифікатор: UA-2019-12-09-001021-b), згідно з опублікованим звітом про виконання договору про закупівлю, зі строком дії з 01.03.2020 по 20.02.2021 та сумою оплати 441255,38 грн, проведена за рахунок бюджетних коштів.
Отже, вказані прокурором у позові порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі», завдали шкоди територіальній громаді в вигляді незаконних витрат цих бюджетних коштів, унеможливили їх раціональне та ефективне використання і спричинити істотну шкоду інтересам територіальної громади в особі Прилуцької міської ради.
Правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями Бюджетного кодексу України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, якою затверджений Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок).
Абзацами першим та другим пункту 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
За змістом абзацу другого п. 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що Комунальне некомерційне підприємство «Прилуцька міська дитяча лікарня», в спірних правовідносинах, що виникли щодо закупівлі природного газу за договором, діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником указаного товару в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду в справі № 905/1907/21 від 21.06.2023.
За частиною 4 статті 48 Бюджетного кодексу України зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини 6 цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (п. 8.49.) зазначено, оскільки засновником Школи та власником її майна є територіальна громада Черкаської області в особі Ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов`язана контролювати виконання обласного бюджету, зокрема законність та ефективність використання Школою коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі. Схожі висновки викладені в постановах КГС ВС від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 (підпункти 5.50, 5.51) та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21 (п. 33).
Як вбачається з матеріалів справи прокурор звертався до Прилуцької міської ради листом №2171вих-22 від 08.07.2022 з повідомленням про те, що внаслідок укладення спірних додаткових угод порушені приписи частини 4 статті 36 Закону «Про публічні закупівлі» (в редакції на момент укладення договору), та просив надати інформацію про вжиття заходів щодо усунення вказаних порушень.
Прилуцька міська рада, на звернення прокурора, листом від 13.07.2022 № 02-16/2370 повідомила, що не зверталась до суду із позовом про стягнення сплачених коштів через укладення нікчемних додаткових угод та не планує таке звернення.
05.09.2023 року прокурор, листом № 54-75-5980вих-23, звернувся до Прилуцької міської ради з повідомленням, що внаслідок укладення спірних додаткових угод порушений п. 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та просив надати інформацію про вжиття заходів щодо усунення вказаних порушень.
Прилуцька міська рада листом № 02-16/6203 від 08.09.2023 повідомила прокурора, що не зверталась до суду про стягнення надміру сплачених коштів та не має наміру звертатися.
Прилуцька міська рада підтвердила нездійснення жодних заходів на усунення допущених порушень.
З огляду на встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що дії позивача свідчать про його бездіяльність щодо захисту інтересів держави.
З урахуванням наведених обставин, прокурор правильно визначив позивача в цій справі, оскільки використання коштів місцевого бюджету Прилуцької міської ради становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців міста; завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності; неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.
Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, з огляду на незаконне використання бюджетних коштів шляхом укладення оспорюваних додаткових угод, на підставі яких сплачено кошти у надмірній сумі, і невжиття уповноваженим органом у спірних правовідносинах заходів щодо усунення таких порушень.
Таким чином, компетентний орган був достеменно обізнаний з фактом порушення законодавства в сфері публічних закупівель, та в нього було достатньо часу для вжиття належних заходів з метою реагування на порушення інтересів держави, проте останній самостійно не захистив інтереси держави в суді.
В порядку частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Прилуцької міської ради до ТОВ «Чернігівгаз збут» про визнання недійсними додаткових угод та стягнення безпідставно отриманих коштів.
Прокурор належними та допустимим доказали довів факт бездіяльності Прилуцької міської ради, а тому підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави є обґрунтованими.
Отже, оскільки можливість використання відповідачем-1 безпідставно набутого майна, яким виступають у даному випадку грошові кошти, становить суспільний інтерес, то потенційно факт перерахування відповідачу-1 зайвих бюджетних коштів порушує вимоги чинного законодавства, принципи максимальної економії та ефективності, а тому призводить до протиправного витрачання бюджетних коштів, унеможливлює їх раціональне та ефективне використання, що підриває фінансово-економічні основи держави.
З наведеного слідує, що при вирішенні даного спору наявний як державний, так і суспільний інтерес.
Скаржник вважає, що підставою для скасування оскаржуваного рішення є невідповідність викладених у листі-запиті від 05.09.2023 за №54-75-5980вих-23 прокуратурою питань позивачу, щодо вжитих заходів по усуненню виявлених порушень, зокрема звернення у період з 2020-поточного періоду 2023 років з позовом до суду про визнання додаткових угод недійсними та стягнення сплачених коштів через укладення недійсних додаткових угод.
Як зазначає скаржник, зі змісту наведеного листа не можна зробити однозначного висновку все ж таки відносно чого міській раді зазначити свої заходи: з питань стягнення сплачених коштів через укладення нікчемних додаткових угод чи все ж таки недійсних додаткових угод.
Колегія суддів такий довід скаржника відхиляє як неналежний, оскільки у вказаному листі прокуратурою було конкретно поставлене питання, щодо усунення позивачем виявлених прокуратору в процесі здійснення свої функцій відповідно до Закону України «Про прокуратуру» порушень законодавства та як наслідок нераціонального використання бюджетних коштів.
Окрім того, як уже зазначалося вище Прилуцька міська рада листом № 02-16/6203 від 08.09.2023 у відповідь на листі від 05.09.2023 за №54-75-5980вих-23 повідомила прокурора, що не зверталась до суду про стягнення надміру сплачених коштів та не має наміру звертатися.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що поставлені прокуратурою питання позивачу в листах в період до звернення до суду з даним позовом, за своєю суттю не являються будь-якими обов`язковими вказівками, які є необхідними до виконання, останні спрямовані лише на одержання інформації про вчинення позивачем будь-яких дій для відновлення порушеного права та встановлення обставин дій або бездіяльності Прилуцької міської ради.
Поряд з цим, скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції і на той факт, що повідомлення прокурором Прилуцької міської ради в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» також не можна вважати належним, оскільки в листі прокурор зазначає, що Прилуцькою окружною прокуратурою підготовлено позовну заяву в інтересах держави в особі Прилуцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - КНП «Прилуцька міська дитяча лікарня» Прилуцької міської ради до ТОВ «Чернігівгаз збут» про визнання додаткових угод недійсними та стягнення коштів в сумі 84924,92 грн, однак, позов поданий з іншим складом сторін, а саме в інтересах держави в особі Прилуцької міської ради, до ТОВ «Чернігівгаз збут», як відповідача-1 та Комунальне некомерційне підприємство «Прилуцька міська дитяча лікарня» Прилуцької міської ради, як відповідача-2.
Крім того, з листування не можна встановити вибраний прокурором спосіб захисту інтересів держави, а саме якими нормами матеріального права обґрунтовується повернення коштів до місцевого бюджету.
В той же час, скаржник також наголошує, що позовна заява подана з порушенням пункту 4 ч. 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, позивач зазначає зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.
Отже, прокурор звертаючись в інтересах позивача за захистом його порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів визначив невірне коло відповідачів. Так, відповідачі це особи, які порушують, не визнають або оспорюють права та законні інтереси цих осіб, однак, у позові заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури зазначив відповідачем Комунальне некомерційне підприємство «Прилуцька міська дитяча лікарня», хоча вимог до даного відповідача ніяких не заявляє.
Оскільки, вимог до цієї юридичної особи не заявляється то і відсутні процесуальні підстави вважати його належним відповідачем по справі.
Наведені вище доводи скаржника, як підстава для скасування судового рішення колегією суддів апеляційного господарського суду відхиляються, з огляду на наступне.
Так, згідно положень частини 6 статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Отже, до господарського суду вправі звернутися кожна особа (в передбачених законом випадках прокурор), яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, не визнається, оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.
Звертаючись до суду з відповідним позовом, прокурор в інтересах позивача самостійно визначає предмет, підстави позову, обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення прав та інтересів позивача, зазначає суб`єктний склад у судовому процесі.
При цьому, позовом є звернення особи до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, суб`єктний склад цих конкретних спірних правовідносин, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.
Колегія суддів звертає увагу на те, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Адже, рішенням суду має вирішуватись питання про захист визначених, конкретних прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, а не ілюзорних та абстрактних, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права.
Під час розгляду справи суд має перевірити вищевказане у розрізі доводів та доказів як позивачів так і відповідачів, з огляду на тягар доказування, ураховуючи принцип змагальності та диспозитивності, завдань господарського судочинства в цілому.
Верховний Суд у постановах неодноразово відзначав, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у господарському (судовому) процесі»: сторонами в господарському (судовому) процесі є такі її учасники: позивач і відповідач, особи, які вказані у статті 4 Господарського процесуального кодексу України (частина 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17).
Визначення відповідачів як одного із видів суб`єктів господарського процесу є правом позивача, у даному випадку прокурор.
Проте саме суд на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, ураховуючи завдання господарського судочинства має визначити характер спірних правовідносин та суб`єктів, які є учасниками цих правовідносин (сторони спору), і за результатами цього вирішити відповідний спір.
За змістом наведених норм сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги.
З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси позивача саме від відповідача.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17.
Отже належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Звідси належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення.
Згідно положень статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 цього ж Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 202 Цивільного кодексу України правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 цієї ж статті Цивільного кодексу України).
Підстави та порядок визнання правочину недійсним врегульовані 16 Главою IV Розділу Цивільного кодексу України.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (що і має місце у даній справі), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.
Як неодноразово вказував Верховний Суд (див. наприклад постанови від 30.07.2020 у справі № 670/23/18, від 18.11.2020 у справі № 318/1345/17, від 14.04.2021 у справі № 552/3469/18) у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.
Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц вказано, що за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо відповідача належного.
Так, предметом позову у даній справі є, зокрема, вимоги про визнання недійсними додаткових угоди №№ 3-5, 8, що укладені між відповідачами у справі, а саме: з ТОВ «Чернігівгаз збут» і КНП «Прилуцька міська дитяча лікарня», а тому з урахуванням наведеного вище, належними співвідповідачами за такими вимогами є усі зазначені особи.
З огляду на встановлене, доводи скаржника про неналежність відповідача-2 не відповідають фактичним обставинам справи та положенням чинного законодавства.
В контексті визнання недійсними додаткових угод, колегія суддів зазначає.
За умовами пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
За частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частинами 1, 2 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, установлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише в випадках і на умовах, установлених договором або законом.
За приписами статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору про закупівлю природного газу, поставка якого здійснюється через приєднану мережу, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначені Законом України «Про публічні закупівлі».
На момент укладення сторонами оскаржуваних додаткових угод: № 3 від 20.10.2020, № 4 від 24.11.2020, № 5 від 22.12.2020, № 8 від 08.01.2021 до договору № 41FB147-1157-20, діяв Закон України «Про публічні закупівлі» в редакції Закону № 114-IX від 19.09.2019.
Цей Закон передбачає, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (частина 1 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»).
За пунктами 6, 11 та 22 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні: договір про закупівлю це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару; замовники це суб`єкти, визначені згідно із статтею 2 цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону; предмет закупівлі це товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції/пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Предмет закупівлі визначається замовником у порядку, встановленому Уповноваженим органом, із застосуванням Єдиного закупівельного словника, затвердженого у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до частин 1 - 3 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами в передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані в будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
За приписами частини 4 статті 41 вказаного Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Відповідно до п. 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції чинній на момент укладення спірних додаткових угод) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
В абзаці 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Таким чином, Закон України «Про публічні закупівлі» встановлює імперативну норму, за якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно в випадках, визначених частиною 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема, за пунктом 2 - у випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку в разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни природного газу на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договорів і до внесення відповідних змін до нього.
Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки п. 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» урегульовано саме зміну істотних умов договору в разі виникнення такого явища як коливання ціни на ринку.
Виходячи із викладеного, внесення змін до договору в частині його ціни за одиницю товару є правомірним лише в випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди (або отримання пропозиції про її укладення) щодо внесення змін.
Місцевий господарський суд встановив, що відповідачі уклали договір про закупівлю природного газу № 41FB147-1157-20 від 02.03.2020 за результатами процедури відкритих торгів, на виконання вимог Закону України «Про публічні закупівлі».
На момент підписання договору сторони погодили всі його істотні умови - предмет, ціну, строк виконання зобов`язань за договором, що узгоджується з положеннями частини 3 статті 180 Господарського кодексу України та Законом України «Про публічні закупівлі».
Виходячи з умов пунктів 1.2, 3.2, 3.3 договору, обсяг постачання природного газу - 93000 куб.м. Ціна 1000 куб. м природного газу складає 6396,77 грн (у тому числі ПДВ), у редакції додаткової угоди № 1 від 17.04.2020 до цього договору, а загальна сума договору - 594899,65 грн (у тому числі ПДВ).
Додатковими угодами №№ 3 - 5, 8 змінені істотні умови договору, зокрема за підсумком: збільшено ціну за одиницю товару з 6,39677 грн (у тому числі ПДВ) до 9,90 грн (у тому числі ПДВ) за 1 куб.м.
Як вірно зауважено судом першої інстанції, фактично ціна за 1 куб. м (одиницю товару) збільшилася на 3,50323 грн або на 54,76%, в той час як замовлений обсяг природного газу суттєво зменшився, порівняно з погодженим.
Аналіз змісту спірних додаткових угод №№ 3 - 5, 8 свідчить про те, що хоча ці угоди й не містять прямого посилання на норму частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», однак сторони укладали їх з метою зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10% мотивованим коливанням ціни такого товару на ринку.
Необхідність укладення оспорюваних додаткових угод №№ 3 - 5, 8 до договору відповідач-1 обґрунтував коливанням ціни на природний газ на ринку, на підтвердження якого (коливання) надав Комунальному некомерційному підприємству «Прилуцька міська дитяча лікарня» довідку Львівської торгово-промислової палати № 19-09/883 від 25.09.2020, інформаційні довідки ДП "Держзовнішінформ" № 122/169 від 21.10.2020, № 122/193 від 04.11.2020 та цінову довідку Харківської торгово-промислової палати № 1522/20 від 27.11.2020.
Так, з наданої інформаційної довідки Львівської торгово-промислової палати №19-09/883 від 25.09.2020 вбачається, що у ній зазначені дані ресурсу жовтня 2020 року 5438,49 грн/1000 куб.м та вересня 2020 року 4702,90/1000 куб.м, за результатами укладених угод на ТБ «Українська енергетична біржа» станом на 24.09.2020.
Відповідно до інформаційної довідки ДП «Держзовнішінформ» №122/193 від 04.11.2020 коливання середньозваженої ціни на природний газ визначено на підставі даних ресурсу жовтня 2020 року 5983,81 грн/1000 куб.м та листопада 2020 року 6618,83 грн/1000 куб.м, за інформацієюТБ «Українська енергетична біржа» станом на 02.11.2020.
У ціновій довідці Харківської торгово-промислової палати №1522/20 від 27.11.2020 коливання середньозваженої ціни на природний газ визначено на підставі даних ресурсу жовтня 2020 року (станом на 01.10.2020) 5465,55 грн/1000 куб.м та листопада 2020 року (станом на 02.11.2020) 6618,83 грн/1000 куб.м.
При цьому у вказаних довідках, зокрема, зазначено, що вони носять фактографічно-інформаційний характер і не враховують умов договорів та контрактів.
З наданих довідок слідує, що ціна ресурсу природного газу вересня-жовтня 2020 року взагалі є меншою за встановлену у договорі ціну, що свідчить про коливання ціни природного газу у бік її зменшення, а ціни, запропоновані відповідачем у додаткових угодах №3-5, є значно вищими ніж вказано у довідках.
Надані відповідачем-1 інформаційні та цінові довідки є документами довідково-інформаційного характеру (фактографічно-інформаційними як вказано в примітці до цих документів), що демонструють діапазон цін на природний газ на відповідний місяць в залежності від умов та обсягу постачання, що склались для різних постачальників на внутрішньому ринку.
При цьому жоден з перерахованих документів не містить будь-якої інформації саме про факт коливання цін на природний газ у порівняні з моментом укладення договору та моментом звернення постачальника з пропозиціями внести зміни до договору в частині зміни (збільшення) ціни на одиницю товару, а тому ці довідки не можуть бути об`єктивним підтвердженням коливання ціни природного газу на ринку.
За таких обставин, відповідач-1 фактично не надав належного документа, який фактично б підтверджував коливання вартості газового палива та належно обґрунтовував зростання ціни природного газу з 01.01.2021.
Сторонами на підставі додаткової угоди № 7, відповідно до частини 6 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», пролонговано дію договору № 41FB147-1157-20 від 02.03.2020 на початок 2021 року.
З наведеного слідує, що ціна на 1 куб.м природного газу на початок 2021 року мала визначатись сторонами з урахуванням редакцій попередніх додаткових угод до договору № 41FB147-1157-20 від 02.03.2020, а не довільно, по запропонованій постачальником ціні, оскільки поставка природного газу на початок 2021 року здійснювалась в межах договору № 41FB147-1157-20 від 02.03.2020, укладеного за результатами проведеної закупівлі.
Водночас п. 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачає дотримання пропорційності збільшення ціни за одиницю товару до коливання ціни на ринку.
Пропорційність означає рівність, співрозмірність двох відношень до порівняння.
Як правильно зауважив суд першої інстанції, з метою підтвердження факту коливання ціни природного газу на ринку, необхідно порівнювати її ціну за співмірні проміжки часу, наприклад, місяць з місяцем, декаду з декадою, а не на вибіркові дати в різних розрахункових періодах, при цьому, обов`язково таке порівняння має бути проведене починаючи з моменту укладення договору, що відображатиме реальну тенденцію коливання ціни товару на ринку.
Водночас, визнання недійсною будь-якої додаткової угоди тягне за собою визнання недійсними всіх послідуючих додаткових угод, оскільки кожна наступна додаткова угода має фіксовану ціну за одиницю товару, відтак, є похідною від попередніх додаткових угод, та підлягає визнанню недійсною, оскільки змінює ціну більш як на 10% (сумарно) в порівнянні до ціни, що погоджена сторонами на момент укладення Договору.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 (пункти 88 - 90) зробила наступний правовий висновок, що є обов`язковим для врахуванням судом першої інстанції в силу частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України: ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару в власність покупця не допускається.
Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його в власність покупця за договором про закупівлю можлива в випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення в випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, у порядку статті 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.
Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, установлених у статті 652 Цивільного кодексу України та п. 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
Натомість, сторони шляхом укладення додаткових угод №№ 3 - 5, 8, змінили (збільшили) ціну за одиницю товару, встановлену за результатами закупівлі, з 6,39677 грн, в редакції додаткової угоди № 1 від 17.04.2020, до 9,90 грн за 1 куб. м, тобто фактично вартість 1 куб. м (одиниця товару) збільшилася на 3,50323 грн або на 54,76%.
Колегія суддів погоджується з тим, що надані постачальником документи не є належними доказами, що підтверджують факт коливання ціни природного газу на ринку в порівняні з моментом укладення договору (істотні умови якого визначені за фактом проведеної закупівлі) а також у порівняні з моментом введення в дію нових цін (починаючи з 01.10.2020), за підсумком, ціна за одиницю товару зросла на +54,76%.
Крім того, як вбачається з інформації про середньозважені ціни на природний газ за результатами біржових торгів на ТБ «Українська енергетична біржа» (www.ueex.com.ua), протягом дії договору простежується тенденція коливання ціни на ринку протягом спірного періоду, проте, зобов`язання документально підтвердити таке коливання (в бік зростання ціни) покладено саме на постачальника на момент його звернення до замовника з відповідними пропозиціями щодо перегляду ціни в відповідному розрахунковому періоді, водночас загальне збільшення погодженої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом дії Договору.
Метою Закону України «Про публічні закупівлі» є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища в сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції в цій сфері, розвитку добросовісної конкуренції.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про публічні закупівлі» закупівлі здійснюються за такими принципами: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.
Перемога в тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору за однією ціною та її подальше підвищення шляхом укладення «каскадних» додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця. Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону України «Про публічні закупівлі».
Будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик.
Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору. В силу особливостей ціна на природний газ є динамічною, про що не міг не знати та не враховувати відповідач, проводячи свою діяльність на ринку та формуючи тендерну пропозицію щодо спірної закупівлі.
Таким чином, беручи участь у процедурі публічних закупівель, відповідач-1 самостійно визначаючи ціну на предмет закупівлі, з урахуванням власного економічного обґрунтування рентабельності підприємства і можливості виконати взяті зобов`язання упродовж дії договору, чітко усвідомлювало свою можливість поставки товару за заявленими цінами протягом дії договору, адже вчиненню таких дій повинні передувати організаційні дії щодо закупки товару. Саме по собі коливання цін на ринку - природна обставина ринкових відносин, яка повинна братися до уваги при укладенні договорів з урахуванням підприємницького ризику. Саме лише коливання цін не є безумовною підставою внесення змін до договору.
В силу особливостей ціна на природний газ є динамічною, про що не міг не знати та не враховувати відповідач-1, проводячи свою діяльність на ринку та формуючи тендерну пропозицію щодо спірної закупівлі.
Покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки.
Комунальне некомерційне підприємство «Прилуцька міська дитяча лікарня» Прилуцької міської ради мало беззаперечне право на отримання природного газу по ціні, визначеній в договорі, однак, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо необґрунтованих пропозицій відповідача-1 про збільшення ціни, підписало спірні додаткові угоди, як наслідок, ціна 1 куб.м природного газу значно збільшилась, а запланований обсяг поставки - зменшився.
Як правильно вказав місцевий господарський суд укладення додаткових угод до договору щодо зміни ціни на товар, за відсутності для цього визначених Законом України «Про публічні закупівлі» підстав, спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання Договору.
Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодекусу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність фактичних обставин, з якими Закон пов`язує визнання додаткових угод №№ 3 - 5, 8 до договору № 41FB147-1157-20 від 02.03.2020 недійсними на момент їх укладення, та дійшов висновку, що оскаржувані додаткові угоди суперечать п. 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», принципам максимальної економії, ефективності та пропорційності закупівель, установлених статтею 5 цього Закону, відтак про наявність підстав для визнання їх недійсними відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України.
В контексті встановленого позовні вимоги щодо стягнення безпідставно набутих коштів у сумі 84924,92 грн є цілком очевидними та доцільними, з огляду на їх мету відновити порушені права.
Відповідно до вимог статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Частиною 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з пункту 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, за подібних обставин, дійшла висновку, що кошти одержані відповідачем безпідставно, оскільки підстава внаслідок визнання додаткових угод недійсними відпала, тому останній зобов`язаний їх повернути, в силу статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.
Недійсність спірних додаткових угод означає, що зобов`язання сторін регулюються виключно Договором, тобто і поставка природного газу, і його оплата мають здійснюватися сторонами відповідно до умов саме первісної редакції договору.
Наведена правова позиція узгоджується з сталою та послідовною практикою Великої Палати Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, Верховного Суду в постановах від 13.04.2023 у справі № 908/653/22, від 16.02.2023 у справі № 903/366/22, від 16.02.2023 у справі № 903/383/22, від 07.02.2023 у справі № 927/188/22.
Отже, відповідно до умов договору (пунктів 1.2, 3.2) (з урахуванням чинної додаткової угоди № 1 від 17.04.2020) відповідач 1 повинен був поставити відповідачу 2 - 93000 куб.м природного газу по ціні 6,39677 грн за 1 куб. м.
Відповідач-1, у період з жовтня 2020 року по січень 2021 року, поставив відповідачу-2 природний газ обсягом 41300,91 куб.м, що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі природного газу.
У свою чергу, відповідач-2 здійснив оплату поставленого природного газу в зазначеному періоді на суму 349114,44 грн, що підтверджується наданими платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи.
Виходячи з ціни, обумовленої сторонами в п. 3.2. Договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 17.04.2020), відповідач 2 повинен був сплатити відповідачу 1 за спожитий в спірному періоді природний газ 264192,42 грн (41300,91 куб.м х 6,39677 грн / куб.м), а отже розмір надмірно сплачених коштів становить 84922,02 грн (349114,44 грн - 264192,42 грн).
З урахуванням установлених обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про про задоволення позову прокурора в частині вимог про стягнення з відповідача 1 безпідставно отриманих коштів у сумі 84922,02 грн. При цьому, у решті позовних вимог в частині стягнення 2,90 грн суд першої інстанції правомірно відмовив у зв`язку з необґрунтованістю.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, як і не скористався своїм правом на подання відзиву, тоді як, прокурор, на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів, у розумінні статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України, довів наявність правових підстав для задоволення позову в частині визнання спірних угод недійсними та стягнення 84922,02 грн безпідставно отриманих коштів.
Доводи скаржника про те, що підстави наведені прокурором на обґрунтування позовних вимог протирічать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, колегією суддів відхиляються.
Апелянт наголошує, що згідно висновків Верховного Суду, у разі визнання правочинів недійсними, грошові кошти є такими, що були безпідставно одержані стороною, оскільки, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути позивачу, що відповідає приписам статей 216, 1212 Цивільного кодексу України, однак, що стосується даної справи №927/1356/23 у своїх позовних вимогах прокурор зазначає підставу стягнення коштів зовсім іншу, а саме ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, що протирічить висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, отже, позивачем обраний невірний спосіб захисту в даній справі, у зв`язку з чим необхідно відмовити в задоволені позовних вимог в частині стягнення коштів з ТОВ «Чернігівгаз збут».
Відповідно до частини 1 статті 46 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.02.2024 року прокурор, через систему підсистему ЄСІТС «Електронний суд», подав заяву про зміну підстав позову, оскільки спірні додаткові угоди суперечать Закону України «Про публічні закупівлі» тому підлягають визнанню недійсними, таким чином, грошові кошти в сумі 84924,92 грн є такими, що були безпідставно одержані відповідачем-1, а тому останній зобов`язаний їх повернути до місцевого бюджету Прилуцької міської територіальної громади в силу статей 216, 1212 Цивільного кодексу України. Наведена нормативно-правова кваліфікація спірних відносин узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 (що є подібна).
У судому засіданні 28.02.2024 року, суд у відповідності до положень статті 233 Господарського процесуального кодексу України постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання про прийняття до розгляду заяви прокурора про зміну предмету позову.
З огляду на встановлене, колегія суддів відхиляє наведені вище доводи скаржника про обрання прокурором неналежних підстав позову, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи.
Поряд з цим, скаржник вказує, що у позовній заяві прокурор посилається на п. 5.3, п. 5.3.4 Статуту відповідача-2, в якому джерелами формування майна та коштів підприємства є, в тому числі, кошти місцевого бюджету (бюджетні кошти), разом з цим, п. 5.3 Статуту містить і інші джерела формування майна та коштів. Такі положення Статуту підприємства, вимоги Закону України «Про прокуратуру» щодо необхідності доведення представництва прокурора в даній справі щодо захисту інтересів держави, до позовної заяви мали б бути додані докази, які б свідчили, що саме з місцевого бюджету Прилуцької міської територіальної громади використовувались кошти КНП на оплату отриманого спірного природного газу, їх цільового призначення, у разі їх відсутності, на думку скаржника, відсутні і підстави для представництва прокурором інтересів Прилуцької міської ради в даній справі, оскільки порушення інтересів держави належним чином не доведені.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») наголошено, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 року у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 року у справі №924/266/18.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 року зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Як уже зазначалося вище, 26.12.2019 року Комунальне підприємство «Прилуцька міська дитяча лікарня» Прилуцької міської ради, провела закупівлю природного газу ДК 021:2015:09120000-6 - Газове паливо, обсягом 93000 куб.м, строк поставки 31.12.2020, очікуваною вартістю 960000,00 грн, за рахунок бюджетних коштів, вказане підтверджується наявною в матеріалах справи копією оголошення про проведення відкритих торгів UA-2019-12-09-001021-b, повідомлення про намір укласти договір.
У зазначеному аспекті суд враховує, що надані прокурором докази на підтвердження факту розпорядження бюджетними коштами підтверджено матеріалами справи є належними, допустимими та більш вірогідними доказами, ніж доводи відповідача-1 про використання відповідачем-2 не бюджетних коштів під час розрахунку за поставлений газ.
За положеннями статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (частина 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частини 3, 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За наведеного відповідач-1 стверджуючи про використання відповічем-2 коштів не бюджетного призначення не надає будь-яких доказів на підтвердження цього, а у суду в свою чергу відсутні сумніви у недобросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо подання доказів.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому колегія суддів наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до положень ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.03.2024 у справі №927/1356/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, і підстав для його скасування або зміни не вбачається.
За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» відсутні.
Судові витрати
У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за розгляд апеляційної скарги відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз збут» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.03.2024 у справі №927/1356/23 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.
У зв`язку з перебуванням суддів Шевчук С.Р., Ходаківської І.П., Демидової А.М., з 05.08.2024 по 16.08.2024 (включно) у відпустці та перебуванням суддів Швечук С.Р. з 19.08.2024 на лікарняному, повний текст постанови складено та підписано у перший робочий день після їх виходу з відпустки та лікарняного - 29.08.2024.
Головуючий суддя С.Р. Шевчук
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська
Суд | Північний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 31.07.2024 |
Оприлюднено | 02.09.2024 |
Номер документу | 121271985 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Визнання договорів (правочинів) недійсними купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг енергоносіїв |
Господарське
Північний апеляційний господарський суд
Шевчук С.Р.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні