Рішення

від 22.08.2024 по справі 914/316/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.08.2024 Справа № 914/316/24

За позовом: ОСОБА_1 , м. Львів-Винники,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту», м. Львів,

про: стягнення втрат від інфляції в розмірі 1 232 922,88 грн та 3% річних в розмірі 279 694,16 грн

Суддя Н.Є. Березяк

Секретар судового засідання Р.Р. Волошин

Представники учасників справи:

від позивача: ОСОБА_2 - представник

від відповідача: ОСОБА_3 - представник

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» про стягнення втрат від інфляції в розмірі 1232922,88 грн та 279694,16 грн.3% річних.

Ухвалою суду від 06.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 21.03.2024 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову (вх. № 1057/24 від 19.03.2024) у справі № 914/316/24 задоволено частково; вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на належні Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» (ідентифікаційний код юридичної особи 03059117, місцезнаходження 79035, м.Львів, вул.Зелена, 253) грошові кошти в межах ціни позову - 1 512 617,04 грн; зобов`язано заявника (позивачу) надати суду до 29.03.2024 усі належні та допустимі докази вчинення усіх дій по зустрічному забезпеченню позову, зокрема, по зарахуванню на депозитний рахунок Господарського суду Львівської області (UA078201720355209002000000738, ідентифікаційний код 03499974, банк Державна казначейська служба України, МФО 820172) суми коштів в розмірі 200000,00 грн.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.04.2024 ухвалу Господарського суду Львівської області від 21.03.2024 в частині вжиття заходів зустрічного забезпечення скасовано.

Рух справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.

В судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримав, просив задоволити позов з підстав і мотивів, викладених в позовній заяві. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у зв`язку з виходом ОСОБА_1 зі складу учасників ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» 28.11.2016 відповідач в порушення вимог статті 54 Закону України «Про господарські товариства» не виконав свого обов`язку щодо виплати позивачці вартості частини майна товариства, пропорційної її частці у статутному капіталі, в строк до 12 місяців з дня виходу, тобто до 30.11.2017 року. Тому позивач вважає, що у нього на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникло право вимагати сплати вартості майна з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Відповідач проти позову заперечив з підстав і мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на ті обставини, що товариство звернулося до ОСОБА_1 з листом про надання реквізитів для виплати частки 23.10.22 року, проте ОСОБА_1 скерувала вимогу про виплату їй частки в розмірі 9856799,69 грн, 6542427,69 грн. інфляційних, 1480140,25 грн. трьох відсотків річних із реквізитами для виплати лише 01.12.2022 . Зазначені виплати не були здійснені в зв`язку із їх необґрунтованим розміром і значним завищенням. Також відповідач посилається на ті обставини, що на задоволення заяви ОСОБА_1 ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.12.2018 у справі № 914/1693/18 було вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони на відчуження всього майна товариства, що унеможливило здійснення виплати їй частки і призвело до значних збитків товариства.

В судовому засіданні 22.08.2024 оголошено вступну і резолютивну частину рішення.

Суд, заслухавши представників сторін, присутніх в судовому засіданні, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельно-монтажне підприємство побуту (надалі товариство) зареєстровано 01.04.1998р., номер запису про включення до ЄДР відомостей про юридичну особу 1 415 145 0000 036323 від 25.03.2005р. та є правонаступником ПрАТ Будівельно-монтажне підприємство побуту, яке раніше здійснювало діяльність у формі ВАТ Будівельно-монтажне підприємство побуту (роздруківка детальної інформації про юридичну особу та правонаступника із сайту Міністерства юстиції України додаються, оригінал знаходиться в позивача).

Товариство свою діяльність здійснює на підставі Статуту товариства, який затверджено загальними зборами учасників товариства згідно протоколу №2 від 20.03.2015р. (копія статуту товариства додається, оригінали знаходяться у відповідача).

Відповідно до п.4.1. та 5.1. статуту ТзОВ Будівельно-монтажне підприємство побуту в редакції від 20.03.2015р. ОСОБА_1 була одним з учасників товариства та її частка в статутному капіталі товариства складала 23,27%, що становило 26 707,10 гри.

28.11.2016 ОСОБА_1 подала нотаріально завірену заяву про вихід з товариства від 09.11.2016 , яку відповідач отримав 30.11.2016.

За змістом заяви ОСОБА_1 , повідомляючи про свій вихід з числа учасників товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-монтажне підприємство побуту, просила виплатити їй вартість частини майна товариства, пропорційну її частці у статутному капіталі Товариства та просила виплату здійснити після затвердження звіту за 2016 рік, і в строк до 12 місяців з дня виходу.

Також, у заяві ОСОБА_1 зазначала, що після виходу з ТзОВ Будівельно-монтажне підприємство побуту та повного з нею розрахунку, будь-яких претензій, в тому числі і майнових, до Товариства або інших учасників вона ( ОСОБА_1 ) мати не буде.

12.09.2018 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-монтажне підприємство побуту про стягнення вартості частини майна товариства пропорційної частці позивача в статутному капіталі Товариства.

Під час розгляду справи №914/1693/18 ОСОБА_1 було збільшено позовні вимоги в яких вона просила стягнути з ТОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» 9856799,68 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 31.05.2023, яке набрало законної сили 23.10.2023, позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» на користь ОСОБА_1 768 476,00 грн. заборгованості, 3273,97 грн. судового збору, 58862,80 грн. витрат на проведення судових експертиз. В частині стягнення 884534,00 грн. заборгованості провадження у справі закрито. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 05.07.23 по 22.01.24 ТОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» було виплачено ОСОБА_1 884 534,00 грн. заборгованості з невиплаченої частки, встановленої рішенням суду у справі № 914/1693/18 .

У зв`язку з порушенням строків виплати вартості частини майна товариства, пропорційної її частці у статутному капіталі товариства в сумі 1 653 010,00 грн., розмір якої встановлений рішенням суду у справі № 914/1693/18, ОСОБА_1 звернулася з позовом до ТОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» про стягнення втрат від інфляції в розмірі 1 232 922,88 грн. за період з 01.12.2017 по 31.12.2023 і три відсотки річних в розмірі 279 694,16 грн. за період з 30.11.2017 по 21.01.2024.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтовані та такі, що підлягають до задоволення.

При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.

Згідно статті 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право вийти в установленому порядку з товариства. Аналогічні положення закріплені в пункті 3 частини 1 статті 116 Цивільного кодексу України, відповідно до якого учасники господарського товариства мають право в порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, вийти з товариства.

Відповідно до статті 54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційно його частці у статутному капіталі. Виплата проводиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу.

Отже при виході учасника з товариства останньому належить частина майна товариства, пропорційно його частці у статутному капіталі та виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу.

Досліджуючи зміст Статуту ТОВ «"Будівельно-монтажне підприємство побуту» судом встановлено, що Статутом відповідача не врегульовано порядок визначення вартості майна товариства для визначення суми виплати учаснику частини вартості майна пропорційно його частці.

Відповідно до п. 4.2.4 Статуту учасник товариства має право вийти з товариства, отримавши при цьому вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.04.18 у справі №925/1165/1 щодо порядку розрахунку суми пропорційної частки учасника при виході з товариства дійшла висновку, що вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, яка визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення). Велика Палата визначила, що вартість частини майна товариства, належна до сплати учаснику, який виходить із цього товариства, має визначатися із дійсної (ринкової) вартості об`єкта оцінки, з урахуванням всього майна товариства. За наявності спору між учасником товариства та самою юридичною особою щодо визначеннявартості майна останньої, учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства, а не на підставі вартості, за якою майно обліковується у товаристві. Сторони можуть доводити дійсну вартість майна будь-якими належними доказами (стаття 76 ГПК України). До таких доказів належать, у тому числі, висновки експертів.

Згідно з частиною третьою статті 148 ЦК України (в редакції чинній на дату виходу) спори, що виникають у зв`язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом.

Як вбачається з матеріалів справи, що встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 31.05.2023 у справі № 914/1693/18, у заяві про вихід з числа учасників ТОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» від 09.11.2016, ОСОБА_1 просила виплатити їй частину майна товариства, пропорційну її частці у статутному капіталі Товариства.

В зв`язку із невиплатою вартості частини майна, пропорційної належній їй частці у статутному капіталі , ОСОБА_1 у вересні 2018 звернулася з позовом до ТОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» про стягнення 218264,58 грн.

Ухвалою суду від 17.09.2018 відкрито провадження у справі №914/1693/18. В ході розгляду справи з метою визначення вартості частини майна, пропорційної належній ОСОБА_1 частці у статутному капіталі Товариства судом було призначено комплексну судову експертизу у справі №914/1693/18.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.10.22 ТОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» 23.10.22 звернулося з листом до ОСОБА_1 про надання реквізитів для виплати .

01.12.2022 ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» з вимогою про виплату їй 9 856 799,68 грн. боргу ( невиплаченої частки); 6 542 427,69 грн. інфляційних втрат, 1 480 140,25 грн. -3% річних, в якій зазначила реквізити для виплати.

Як вже зазначалося раніше, рішенням Господарського суду Львівської області від 31.05.2023 у справі №914/1693/18 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» на користь ОСОБА_1 768 476,00 грн. заборгованості, 3273,97 грн. судового збору, 58862,80 грн. витрат на проведення судових експертиз. В частині стягнення 884534,00 грн. заборгованості провадження у справі закрито. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Під час провадження у справі №914/1693/18 відповідачем було виплачено частину коштів в розмірі 884 534,00 грн., що встановлено в рішенні суду і не заперечується сторонами. Решта суми коштів в розмірі 768 476,00 грн. присуджена до стягнення рішенням суду у справі №914/1693/18 була виплачена в період з 05.07.23 по 22.01.24.

Звертаючись з позовом про стягнення з відповідача в порядку ст.625 ЦК України інфляційних втрат в розмірі 1 232 922,88 грн. за період з 01.12.2017 по 31.12.23 і трьох відсотків річних за період з 30.11.2017 по 21.01.2024 нарахованих на вартість частки 1 653 010,00 грн., яка відповідає дійсній ринковій вартості майна , встановленій рішенням суду, позивач посилається на порушення відповідачем строків виплати такої частки.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Так, передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12, постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц, від 27.11.2019 у справі № 340/385/17).

За актуальною практикою Верховного Суду, учасник господарського товариства, який вийшов зі складу останнього, вправі вимагати сплати вартості майна з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми па підставі статті 625 Цивільного кодексу України (аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 12.03.2020 у справі №912/855/19, від 16.07.2019 у справі №921/233/18, від 23.01.2018 у справі №906/1283/16).

У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 373/2054/16-ц).

Що стосується заперечень відповідача про відсутність його вини у невиплаті вартості майна в зв`язку із неповідомленням йому реквізитів, неможливість визначення частки, яка підлягала виплаті, а також посилання на прострочення кредитора є необґрунтованим і не заслуговує на увагу суду.

Як вже зазначалося раніше, 30.11.2016 року позивачкою була подана заява про вихід з числа учасників та виплату належної їй частки. Товариство повинно було здійснити виплату вартості майна пропорційну належної їй частки в термін до 30.11.2017 року.

Суд не погоджується з твердженням відповідача, що лише рішення суду у справі №914/1693/18 встановлено розмір вартості майна пропорційного частці ОСОБА_1 , а до цього він не мав можливості визначити розмір частки, що підлягає виплаті.

Матеріали справи не містять доказів вжиття відповідачем заходів по виплаті ОСОБА_1 вартості майна пропорційної її частці у зазначений період. Протягом року з моменту подання заяви про вихід, товариством не приймалось рішення про визначення вартості частки та її виплату, не вживались заходи по виплаті належної їй частки , оспорювалось питання виходу ОСОБА_1 з числа учасників. Зазначені обставини свідчать про суперечливу поведінку відповідача.

Суд не погоджується з твердженням відповідача, що лише рішення суду у справі №914/1693/18 встановлено розмір вартості майна пропорційного частці ОСОБА_1 , а до цього він не мав можливості визначити розмір частки, що підлягає виплаті, оскільки до 30.11.2017 відповідач не здійснив жодних виплат ( навіть з врахуванням балансової вартості майна) що і стало підставою для звернення до суду та прийняття судового рішення на користь позивача.

Судовим рішенням у справі №914/1693/18 вирішено спір між сторонами щодо стягнення недоплаченої вартості майна товариства, пропорційно частці у статутному капіталі, а не встановлено факту наявності обов`язку здійснювати виплати вартості частини майна товариства пропорційно його частці у статутному капіталі з врахуванням ринкової вартості частини майна товариства.

З огляду на викладене, перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку інфляційних і трьох відсотків річних, суд вважає його обґрунтованим і позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення.

Що стосується заяви відповідача про застосування строків позовної давності, то суд зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, розрахунки втрат від інфляції та трьох відсотків річних проведені позивачем за весь період прострочення з 30.11.2017 року по 22.01.2024 ( дату отримання останньої частини від усієї суми боргу).

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною п`ятою статті 261 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України). Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України: за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Як було зазначено, відповідач зобовязаний був здійснити виплату частки до 30.11.2017 року, відтак, у відповідності до ст. 257 ЦК України, останнім днем строку для звернення до суду в межах позовної давності було 29.11.2020.

Однак, Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) (набрав чинності 02.04.2020) внесені доповнення до Розділу Прикінцеві та перехідні положення, а саме доповнено п. 12 Розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.

Відповідно до яких під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» запроваджено карантин, дія якого неодноразово продовжувалась, та із 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. карантин скасовано, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 р. № 651.

Проте, відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 ( зі змінами) в Україні воєнний стан діє з 24.02.2002 і по даний час, та відповідно до п.19 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, у період дії воєнного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Верховний Суд у постанові від 07.09.2022 у справі № 679/1136/21 констатує, що у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) та мають враховуватись судами.

З огляду на те, що сплив строку позовної давності у цій справі припадав на 29.11.2020 (на час впровадження карантину) , позивач звернувся до суду 01.02.2024, то строк позовної давності, визначений ст. 257 ЦК України вважається продовженим як на час дії карантину так і на час дії воєнного стану.

Приписами частини першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Отже, під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті 77 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до частин першої, другої статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Наведена процесуальна норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

Передбачений статтею 79 Господарського процесуального кодексу України стандарт доказування «вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак судовий збір покладається на відповідача .

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10,12,20,73,74,75,76,79,123,129,232,233, 236,237,238,240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позовні вимоги задоволити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» (79035, м. Львів, вул.Зелена,253; код ЄДРПОУ 03059117) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 1 232 922,88 грн. інфляційних втрат та 279 694,16 грн. трьох відсотків річних.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» (79035, м. Львів, вул.Зелена,253; код ЄДРПОУ 03059117) в дохід державного бюджету 22689,26 грн судового збору.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 29.08.2024.

СуддяБерезяк Н.Є.